МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ДО 65-РІЧЧЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ НАД ЧЛЕНАМИ ОУН У РІВНОМУ

05/21/2004 | Геогрій Бухало


РОЗПРАВА НАД ЧЛЕНАМИ ОУН У РІВНОМУ

22 - 26 травня 1939 року у Рівному польські каральні органи здійснили судовий процес над 22 членами Організації Українських Націоналістів, які мужньо боролися за честь, свободу і незалежність України. Про перебіг цього процесу розповідають численні документи, які вдалося виявити у фондах державного архіву Рівненської області.

Незважаючи на те, що визвольні змагання українського народу 1917-1920 років закінчилися невдачею, проте українці продовжували боротьбу за свою честь, гідність, за свою незалежну державу.

Це – Перший та Другий Зимові походи, збройні виступи проти окупантів, як радянських, які захопили переважну більшість території України, так і польських, що окупували Західну Україну.

Протягом всього міжвоєнного двадцятиріччя польська окупаційна влада проводила на Волині, як і на інших західноукраїнських землях, антиукраїнську політику, спрямовану на полонізацію, асиміляцію його населення. Така політика викликала відповідну реакцію українських політичних сил, штовхала їх до радикальних дій. Так, в Острозькому повіті українські партизани у 1924 році спалили панський маєток. У жовтні цього ж року на місто Корець було здійснено напад партизан, які розгромили урядові установи, прогнали з міста військовий гарнізон. 19 грудня 1924 року сенатор польського сейму, голова Рівненської “Просвіти” О.Карпинський, а також сенатори Богданович, Власов, Герштанський, Маркович, Лазаревський і Черкавський звернулися до віце-прем`єра Ради міністрів Польщі з приводу арештів, катувань та інших зловживань польської поліції на Волині.

А зі створенням Організації Українських Націоналістів боротьбу жителів Західної України проти польських окупантів очолило саме це патріотичне об`єднання.

У 1934 - 1936 роках польська поліція завдала серйозних ударів ОУН. Проте на місце арештованих або засланих до концтабору у Березі Картузькій приходили нові кадри.

У зв`язку з репресіями у липні 1936 року жителі села Корито Дубнівського повіту на масовому зібранні одноголосно ухвалили резолюцію за повну амністію всіх політичних в`язнів і “всіх політичних емігрантів без жодного застереження”. Цей документ, адресований міністерству юстиції Польщі, був перехоплений слідчим відділом Луцького повітового управління державної поліції в м.Олика.

Ще одну хвилю масових арештів патріотів, у першу чергу членів ОУН, Волинь пережила у 1937 році. Цій акції передували багатомісячні стеження поліцаїв та їх прислужників за патріотами.

І ось 22 травня 1939 року ІІІ відділ окружного суду в Рівному у складі його голови Й.Сіповича, суддів Г.Жебровського (доповідача), З. Світальського, секретаря М. Рапшинського розпочав судове засідання.

Перед польським судом постали Микола Кос, Михайло Коржан, Василь Ривак, Ярослав Старух, Микола Скоп`юк, Яків Бусел, Микола Мостович, Олександр Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шуйський, Ростислав Волошин-Березюк, Володимир Робітницький, Дмитро Єпік, Ольга Андрущенко, Антон Кабайда, Тарас Степура, Леонід Мостович, Петро Тишковець, Олександр Клочок, Федот Смалійчук, Йоган Хлопецький, Онися Селепіна.

Підсудних обвинувачували в тому, що вони, “будучи членами Організації Українських Націоналістів, увійшли в контакти між собою та іншими особами, з метою відірвання від Польської держави південно-східних земель”. Так іменувала Західноукраїнські землі польська влада. Особливу увагу судді приділяли керівникам ОУН - членам Крайової Екзекутиви - Миколі Косу, Михайлу Коржану, Василю Риваку, Ярославу Старуху, уродженцям Клеваня Якову та Олександру Буслам, а також - провіднику ОУН на Рівненський та Костопільський повіти Володимиру Робітницькому, провіднику на Дубенський повіт Степану Пшеничному. На процесі арештовані тримались мужньо.

Як приклад – допит Ярослава Старуха (17.11.1910 – 17.10.1947 рр.), родом із Слободи Золотої Бережанського повіту (Галичина). Він навчався на правничому факультеті Львівського університету. У 1930-х роках - член Крайової Екзекутиви ОУН в Галичині, з 1935 року – заступник крайового провідника на Північно-Західні українські землі, співробітник української націоналістичної преси, співредактор тижневика “Нове Село”.

Із судової справи видно, що Я.Старух за політичну діяльність був у 1934 році двічі арештований, на кілька місяців був кинутий у концтабір Береза Картузька.

На судовому засіданні 22 травня 1939 року Я.Старух у відповідь на питання прокурора сказав:

- З наймолодших років для мене найбільшим ідеалом була служба для народу. Вирішив всі свої сили направити для добра єдиної української держави. До ОУН вступив в 1929 році, але більше нічого не скажу, бо це буде суперечити моїм поглядам. Про свої функції в ОУН відмовляюсь давати показання .

Суд звинуватив Я.Старуха в тому, що саме він призначив С.Пшеничного провідником Дубенського повіту, давав йому інструкції в організаційних справах, підтвердив інструкцію, видану йому Яковом Буслом. У зв`язку із планованим пересиланням на Радянську Україну підпільної літератури Я.Старух доручив С.Пшеничному організувати для цієї мети пересильні прикордонні пункти.

Перед судом постали і брати Бусли з Клеваня. Суд визнав їх винними у приналежності до ОУН і до керівного складу цієї організації. Виявилося, що Яків Бусел за цю “провину” був покараний чотирічним ув`язненням. Брати були студентами Львівського університету. І, як свідчать поліцаї, з самого початку свого перебування у Львові “зайнялися націоналістичною працею у студентських організаціях та в товаристві імені Петра Могили”. На зібраннях “звена” волиняків, членами якого були брати Бусли, “виголошувались реферати націоналістичного змісту, опрацьовані на основі книги члена проводу ОУН Сціборського “Націократія”. У 1933 році Бусли були заарештовані. Зокрема, Яків був заарештований під час перевезення ним великої кількості літератури ОУН. Перебуваючи на канікулах, Олександр Бусел зв`язався з обвинуваченим Володимиром Робітницьким – провідником на Рівненський та Костопільський повіти, який брав участь з ним у навчанні членів ОУН . Разом з іншими підсудними привозив Бусел директиви ОУН зі Львова.

Олександр Бусел після того, як був виселений з академічного будинку у Львові, певний час проживав на квартирі обвинуваченого Коржана, якому організаційно був підпорядкований і за його дорученнями в час своїх приїздів до Клеваня приймав звіти від Робітницького.

У 1936 році повернувся із ув`язнення Яків Бусел. Він був залучений до організаційної праці Я. Старухом. Було вирішено, що у зв`язку з посиленням комуністичних впливів у краї треба проводити працю згідно з лінією, яка полягала у тому, що організація мала визначити відповідну людину в даній місцевості і, не залучаючи її до роботи в ОУН, офіційно проводити через неї працю серед населення з метою пробудження в нього національної свідомості, а також протидіяти лівим партіям. Праця ця повинна проводитись в легальний спосіб, щоб не викликати підозріння поліції.

Після досягнення мети – виховання в націоналістичному дусі певної групи людей, “голубу” лінію треба ліквідувати і залучати свідомих патріотів вже до справжньої ОУН - проводити “червону” лінію, характерну для організації. Після обговорення тих засад з Олександром Буслом і Мостовим всі три утворили “трійку”, яку очолив Яків Бусел і приступили до поширення ОУН на Волині.

“Трійка” провела цілий ряд зборів у помешканні Миколи Мостовича, на яких було між іншим визначено територіальну організацію “голубої” лінії. Кілька сіл мали утворювати район, райони – волості, яких мало бути кілька в повіті. Мостович отримав до опрацювання Луцький повіт. Олександр Бусел – Рівненський і Костопільський. Було обговорено питання і про транспортування підпільної літератури, її розповсюдження, опрацювання і тощо.

Польська поліція засилала своїх агентів у ряди ОУН, які згодом свідчили на судовому процесі. Прізвища деяких з них наводяться у судовій справі.

І після декількох днів засідань суд у Рівному виніс вирок: Ярослава Старуха засудили на 13 років ув`язнення, Михайла Коржана, Василя Ривака, Якова Бусла, Степана Пшеничного, Ігоря Шуйського - на 12 років ув`язнення кожного, Миколу Коса, Миколу Скоп`юка, Володимира Робітницького - на 10 років, Миколу Мостовича - на 9 років, Олександра Бусла - на 8 років, Дмитра Єпіка - на 7 років ув`язнення і присудили з кожного з них стягнути по 600 злотих судової оплати.

Інших ув`язнених було засуджено від 2 до 6 років і з судовою оплатою від 80 до 160 злотих.

Проте ні репресії, ні катування на допитах не зломили волі засуджених. Звільнившись після розпаду Польщі у вересні 1939 року з тюрем, вони всю свою силу, всю енергію віддали справі боротьби за незалежність України.

Так, Старух ( псевдо “Стяг”) після розвалу Польщі - на еміграції у Кракові, референт пропаганди Проводу ОУН С.Бандери. Заарештований фашистами у грудні 1942 року у Львові, викрадений підпіллям ОУН після ув`язнення, працював від осені 1943 року до літа 1944 року на підпільній радіостанції “Самостійна Україна”. З 1945 року - крайовий провідник ОУН на українських землях, зайнятих поляками (т.зв. Закерзоння). Загинув разом зі своєю охороною в бою з польською оперативною групою в Любачівських лісах під час т.зв. операції “Вісла”.

Яків Бусел (Галина, Київський, Дніпровий, Шахтар) (13.01.1912-15.09.1945 рр.), член осередку пропаганди ОУН у Кракові (1940 - 1941 рр.), член групи підготовки та учасник Великого Збору ОУН у Кракові, керівник Крайової референтури пропаганди та редактор підпільних видань на Північно-Західних українських землях (1941-1944 рр.), начальник політвиховного відділу Крайового військового штабу УПА – Північ, учасник ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН, обраний членом Проводу ОУН. Ініціатор Конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії 21-22 листопада 1943 року, яка відбулася у с. Будераж Здолбунівського району, заступник крайового провідника Північно-Західних українських земель та заступник крайового командира УПА-Північ у 1944 році, один з творців Народно - визвольної революційної організації (літо 1944 р.), керівник політичного вишколу при Проводі ОУН, начальник політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (1944-1945 рр.). Загинув у бою з підрозділом НКВД в с.Бишки Козівського району Тернопільської області.

Ростислав Волошин-Березюк (Павленко, Горбенко, Левченко) (3.11.1911 – 22.08.1944 рр.), уродженець с. Озеряни на Дубенщині, учень Рівненської української гімназії, голова Української студентської репрезентації в Польщі, політв`язень польських тюрем та концтабору Береза Картузька, крайовий провідник ОУН на Північно-Західних українських землях, співорганізатор УПА та комендант запілля УПА на Північно-Західних українських землях (1942-1943 рр.), голова ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН, обраний членом Бюро Проводу ОУН, голова Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії в листопаді 1943 року, Голова Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, обраний генеральним секретарем внутрішніх справ УГВР. Загинув при невстановлених обставинах. біля с. Гаї Нижні на Львівщині.

Полягли у боротьбі за Незалежну Самостійну Україну й інші учасники судового процесу травня 1939 року в Рівному, зокрема Володимир Робітницький (1941), Олександр Бусел (1943).

Відповіді

  • 2004.05.21 | Геогрій Бухало

    Кожне село на Волині і Поліссі дало незалежності по 100 бійців



    Нова сторінка до історії села Великі Межирічі була вписана 16 травня 2004 року, коли відбулося відкриття пам’ятника загиблим у боротьбі за нашу незалежність героям та жертвам більшовицьких репресій 1939-1955 років. Панахиду за 378 патріотами, які воювали в лавах УПА та були репресовані комуністами в 1939-1955 роках, відслужив митрополит Рівненський і Острозький УПЦ Київського Патріархату Даниїл. У своїй проповіді він, зокрема сказав: «Ці жертви, як говорили християнські філософи-богослови, стали «насінням», на якому ми зросли; їх невинні жертви стали тим насінням, з якого зійшла наша Україна».

    Голова районної організації УНП Людмила Дулевич прочитала прекрасного вірша “Діалог з жінкою“ місцевої поетеси-патріотки Марії Денисюк, яка написала його спеціально до цієї події. Л.Дулевич подякувала місцевим жителям за те, що вони зберегли в пам’яті й відтворили імена тих, хто загинув у борні, закатований у в’язницях, став жертвами комуно-більшовицьких репресій. Створення цього меморіалу стало можливим завдяки п’ятирічним пошуковим зусиллям жителів навколишніх сіл, членів УНП, Миколи Коспи. Звертаючись до присутнього на урочистостях народного депутата П.Сулковського, який був висунутий та приведений до перемоги Блоком “Наша Україна” Віктора Ющенка, вона зауважила, що “ми з Павлом Гнатовичем сьогодні по різні сторони барикад, адже він, на жаль, пішов до влади, а ми залишилися з Віктором Ющенком, в опозиції... Наші герої боролися за Україну, але не за таку...”

    Мінорну тональність, але на високому патріотичному злеті українського духу носили виступи на мітингу ветерана УПА, свідка тих трагічних подій М.Андрійчука, брат якого віддав життя за цю землю, голови обласного Братства ОУН-УПА О.Мануйлика, голови фракції “Наша Україна” в Рівненській обласній раді М.Семаніва, автора-упорядника багатотомного видання “Книги Пам’яті і Слави Волині” О.Денищука. Виступаючі сходилися на головному: не за таку Україну поклали на вівтар свободи свої життя майже 400 патріотів навколишніх сіл Самостріли, Жорнівка, Мала Совпа.

    Не обминув гострих кутів у своєму виступі й народний депутат України Василь Червоній.

    Він нагадав присутнім представникам влади та гостям про ту титанічну працю з упорядкування нашої героїчної історії, яка вилилась у багатотомне видання “Книги Пам’яті і Слави Волині”, у спорудженні пам’ятних знаків та пам’ятників не тільки в Рівненській області. Кожне село на Волині і Поліссі дало для нашої незалежності 100 учасників, героїв УПА, які зі зброєю в руках боролися проти всіх окупантів. А такі села як Здовбиця та Дермань дали для нашої перемоги 1,5 тисячі учасників національно-визвольних змагань. Торкнувшись актуальних нині проблем державотворення, народний депутат навів разючі аргументи того, що нині Україна де-юре є українською державою, а де-факто – ні. Як зазначив п.Василь, вона ще не наповнилася українським змістом, бо всі зайди на наших землях намагалися будувати свій окупаційний сурогат-держави без українців, мусуючи міф про українця-бандита (що продовжується навіть сьогодні за нинішнього режиму). Наповнити Україну українським змістом, це значить усунути від влади тих, хто душить її мову, Церкву, заборонити російську експансію на телеканалах, у газетах, в освіті, у школах, в адміністративних органах влади, бізнесі - ось шлях нашого українства. Звернувшись до виборців, мешканців навколишніх сіл, він висловив жаль, що “не всі, кого ви обирали, залишилися з вами. Зрадники були не тільки в 43-ому, вони є і в 2003 році та серед нас. Якби не зрада – жертв було б менше». На закінчення свого виступу п.Червоній закликав всіх молитися за тих, хто постраждав за Україну, бо, молячись за них, ми продовжуємо зв’язок поколінь: “Топчімо стежку до їхніх могил, приводьмо дітей, шануймо їх, молімося за них, і вони будуть молитися за нас із того світу; з Небес нам пошлють силу, лицарський Дух, повстанський Дух перемоги!”.

    Натомість присутні так і не почули від виступаючих представників влади, скільки саме пам’ятників на Рівненщині поставлено за кошти з наших податків, бізнесменів чи резервного фонду держави і чому саме зараз влада за стільки років нашої незалежності вирішила згадати наших героїв. І це тоді, коли вже у майже в усіх районах Рівненщини зусиллями Української Народної Партії до 2004 року впорядковано сотні могил вояків УПА, відкрито сотні пам’ятників, надруковано безліч екземплярів книжок про нашу розстріляну історію.

    ...Йшов невеличкий травневий дощ, і враз виглянуло сонце, освітивши своїми променями вкарбовані імена героїв України.

    Володимир ФРАНЧУК


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua