МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Про пол-укр. конфлікт на Волині

07/20/2008 | Дмитро Клець
Науково обгрунтовано про наслідки
польсько-українських конфліктів

Вступ
Цього літа поляки на офіційному рівні гучно відзначають 60 років, як вони називають, волинської різанини. Причому вони цілком свідомо обрали кілька місяців 1943 р., тобто, коротенький проміжок у польсько-українському протистоянні, коли поляків (за їхніми ж даними) загинуло більше, ніж українців.
Але, по-перше, ініціаторами цих конфліктів завжди були поляки, тобто їхня експансія на українські землі. І по-друге, всі польсько-українські сутички відбувалися на етнічних українських територіях.
Отже, місія поляків у цьому протистоянні завжди була агресивною та загарбницькою, а мета українців - самооборона та національне визволення.
І це, до речі, прекрасно розуміють самі ініціатори та активісти антиукраїнської кампанії в Польщі. Але вони вважають (така вже мораль), що поляки стосовно українців завжди діяли правильно, а от українці повинні вибачитися за те, що їхні предки часом проявляли непокору полякам. І, що найсумніше, сьогоднішнє українське керівництво близьке до такого вибачення та ймовірних наступних поступок полякам (?!).
Чому так відбувається?
Та тому, що історія вчить те, що вона нічого не вчить. Загальновідома, до речі, оцінка пізнавальної ролі історичних знань.

Про коректне застосування історичних знань
На жаль, навіть серед інтелігенції панує ілюзія, що історія предків має чомусь хорошому навчати нащадків.
Насправді ж історія не вчить. Адже вона лише доказово пояснює, що саме було і як саме відбувалося. Але це просто перелік фактів та їхньої послідовності в часі. Проте внутрішніх причин цих подій, того, чому наші предки чинили так, а не інакше, історія не розкриває.
А для формування якихось повчальних висновків якраз і потрібне пояснення того, чому так сталося. Бо це вже є результатом діяльності людини по досягненню тих чи інших цілей. До того ж, наміри та реальні дії людини з ряду причин часто не співпадають. А це, у свою чергу, означає, що в кінцевому підсумку люди діють переважно такими методами, про які спочатку і не думали.
Особливо це стосується вирішення колективних проблем групами людей із антагоністичними інтересами. А всі століття польсько-українських взаємин якраз такі. Адже польські інтереси щодо українців - це яскраво виражений пріоритет нетрудового споживання. Тобто, якомога більше нахапати чогось дармового. І звичайно ж, нахапати в того, хто з якихось причин не може дати належної відсічі.
Бо й справді, польська експансія на українські землі стала можливою внаслідок вже добровільної меншовартості українців, їхнього невміння колективно (спільно!) протидіяти всяким чужинцям.
На жаль, в силу переважно натурального способу виробництва (згадайте хоча б хуторянство) серед українців не сформувалася найнадійніша потреба в ближньому - економічна. Навіть гірше, дотоварне виробництво формує в людей примітивний індивідуалізм, коли всякий одноплемінник – недруг. І таке відчуження не можуть подолати ні спільна мова, ні релігія тощо. Тобто, економічні інтереси натуральних виробників не давали змоги українцям діяти злагоджено та спільно.
А от у значної кількості поляків якраз і була така спільність економічних інтересів - багатіти чужою працею. Причому поляків з такими інтересами кількісно цілком вистачало і на формування владних структур, і на підтримку експансіоністського менталітету, і на кадрове забезпечення навали на українські землі.
А для українця і сьогодні одноплемінник не є об’єктом взаємовигідної співпраці. Тому й зараз світоглядною основою українців є меншовартість, а пріоритетом - “Обдури ближнього першим”. Тому й зараз сотні тисяч українців охоче наймитують в Польщі (а не навпаки). Тому й зараз українці для поляків є добровільними виконавцями найгірших та найважчих робіт за найменшу платню. Точнісінько як і сотні років до цього. На жаль, саме так, весь цей час українці не переставали бути для поляків хлопами та бидлом.
Навіть під час визвольних повстань та воєн це була боротьба українців проти надмірного визиску з боку поляків. Можна навіть припустити, що якби поляки керували українцями без знущання, а заради економічної вигоди, то українці їм вірно прислужувалися б і досі.
Однак поляки просто не могли дотриматися межі експлуатації, терпимої українцями. З тієї простої причини, що прагнення нетрудового споживання не знає ні самообмежень, ні тим більше - оптимуму. Через це загарбницька політика Польщі неминуче та постійно переходила межі економічно допустимої експлуатації українців аж по україноцид включно. А вже в таких умовах навіть у меншовартісних хуторян масово спрацьовував інстинкт самозбереження. Оскільки ж всякі інстинкти – це не розум, а емоції, то і реалізація інстинкту самозбереження була в українців відповідною – знищувати носіїв смертельної загрози.
Але, зверніть увагу, шановні, таке пояснення цих конфліктів аж ніяк не є предметом історії. Це синтез знань багатьох наук про поведінку людини та людей. А тому одна лише історія в принципі вчити не може. А для навчання людство створило педагогіку. Яка відповідними методиками вчить, в тому числі і про наше минуле, із залученням даних відповідних наук.
Відкрию для більшості істориків таємницю: хронологічна послідовність конкретних подій та фактів аж ніяк не тотожна їхній послідовності причинно-наслідковій. А все тому, що в соціумі зв’язок між явищем та суттю непрямолінійний та ще й розгалужений. Зрештою, якраз подібні ситуації вже давно узагальнили правилом: після того – це аж ніяк не обов’язково внаслідок того.
Ще й таке зауважу. Поведінку сучасників вивчає та пояснює цілий ряд наук, тільки не історія. Чому ж тоді поширена думка, що поведінку наших предків тлумачити має якраз історія?!
Та тому, що все ще панують механістичні догми: а) після того - значить внаслідок того і б) всякий результат діяльності кожного якраз таким і задумувався.
Тому абсолютно неприпустимо із історичних (і тільки) знань робити якісь висновки рекомендаційного чи й імперативного характеру для нащадків. Бо це завжди буде хибним, а отже і шкідливим для всіх.

Чому поляки зняли галас про «волинську різанину» саме зараз?
Відповідь знаходимо при аналізі ситуації в сьогоднішній Польщі. А вона така, що ефективність суспільного виробництва сильно відстає від успіхів політичних. Тобто, економічний розвиток Польщі дуже гальмує традиційне для багатьох поляків небажання (а отже – і невміння) жити власною працею. Причому поляки не мають наукового пояснення цим процесам. Та ще й для багатьох з них і зараз пріоритет нетрудового споживання асоціюється із патріотизмом, польськістю.
Звідси і висновок напрошується: для покращення життя полякам треба підсилити свою польськість шляхом утвердження пріоритету нетрудового споживання на державному рівні.
Так і роблять. І якраз тому польські аграрники так дружно напосілися на свій уряд, щоб він будь-що видер із ЄС для них якомога більше субсидій, тобто, дармових грошей. І уряд при вступі Польщі до ЄС цього домігся прямо на урочистій процедурі прийому. І хоч з позицій нормальної моралі такий відвертий шантаж Польщі викликає огиду, але поляки цим гордяться(?!).
Більше того, поляки також пишаються участю своїх солдатів у нападі (саме так, агресії, бо був і є проект мирного вирішення конфлікту) на Ірак. Хоч при цьому Польща якраз реалізувала функцію побиття лежачого. Адже справді, у військовому плані польський підрозділ американцям більше заважав, аніж допомагав. Але, повторюю, поляки вважають напад на слабшого проявом високих моральних чеснот.
Гірше того, такої ж думки дотримуються і українські т.зв. еліти. Ви ж тільки погляньте, як запопадливо вони пропихають два українських батальйони у денщики польській окупаційній дивізії в Іраку. Хоча при цьому всім зрозуміло, що вчитися у поляків стандартів НАТО - це класичний приклад реалізації тілесно дорослими дядьками дитячої гри у зіпсований телефон. Вже хоча б тому, що поляки й самі є вчорашніми активістами військового блоку Варшавський пакт. До того ж, як показує їхня поведінка навіть на офіційному рівні - польська мораль далека від західноєвропейської.
Але це наших вождів та вождиків і не турбує. Вони ж бо лізуть під поляків не з бажання чогось повчитися (вчитися можна й на відстані), а з трепетним сподіванням на сам акт. На жаль, у меншовартісних особин до подібних взаємин потяг непереборний.
То питається, як же навіть найпрогресивнішим полякам вважати українців рівними собі, коли найвпливовіші наші «достойники» майже навколішки благають їх і надалі мати нас за хлопів та бидло?!…

Вихід для українців
Зрозуміло, що наші еліти чинять саме так, бо якраз таке у них розуміння життя та себе в ньому. І навіть ще сумніше - це розуміння ніде не опубліковане, воно утримується в українцях ще не усвідомлюваними ними механізмами. Тому, до речі, українці і так категорично проти оприлюднення правди про себе.
Однак без правди не обійтися. Без неї просто неможливо позбутися українцям (за власним бажанням!) ряду своїх негативних етнічних рис.
Тож щоб навернути українців до осмислення самих себе (вже написаного!), то треба прийняти Закон “Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях” (концепція розроблена). Бо тільки тоді нашим можновладцям будуть потрібні грамотні та національно свідомі піддані.
І тільки тоді українці зможуть швидко та безболісно застосувати адекватний управлінський алгоритм для оптимізації суспільних процесів (розроблений). А цей алгоритм дасть змогу перейти до товарного виробництва національного продукту. Бо тільки на цій основі можна досягти сучасного рівня етнічної еволюції – перейти українцям від етапу народності до етапу нації. Тоді, зрештою, кожен одноплемінник стане для українця справді дорогим і бажаним.
І, нарешті, тільки на такій основі і можливе належне вшанування пам’яті безневинно загиблих. Адже сьогодні, в умовах вимирання українців та їхньої масової відмови від етнічних (своїх!) особливостей, говорити про якусь національну пам’ять просто безглуздо.
Складно?
Та це як подивитися. Відомо ж, що найпростіше все тому, хто нічого не розуміє. А хто знайомий із науковим (доказовим) поясненням суті суспільних процесів, то для нього це не складність, а професіоналізм.

Адвокат для поляків
Останнім часом Польща зголосилася бути провідником та наставником України на шляху до ЄС та НАТО. То вже проста ввічливість вимагає конкретної вдячності і з нашого боку. А тому і я стану їхнім адвокатом на шляху до європейськості. Зверніть увагу, не в ЄС чи НАТО (вони вже там), а на шляху до європейського мислення.
Сумніваєтеся, чи такий вже я спеціаліст з цих питань?
Так! У всякому разі - кращого на сьогодні нема. Цей висновок я роблю на основі аналізу відповідної літератури. Тобто, мої праці з цих питань сьогодні поза конкуренцією. Інша справа, що українці погано ставляться до одноплемінників-новаторів та ще й весь світ переконали у власній інтелектуальній дріб’язковості.
Однак, шановний читачу, спробуйте хоч раз у житті оцінити текст на суспільну тематику за змістом, а не за статусом автора. Я розумію, що спочатку буде лячно і голова болітиме. Але потім вам навіть сподобається думати власним розумом.
Отже, моя допомога полякам.
Панове, у вас немає наукового пояснення суті та причин ваших, насамперед, економічних проблем. Тому сьогоднішні намагання подолати труднощі «нарощуванням польськості» тільки зміцнюють у населення пріоритет нетрудового споживання та суспільношкідливу мораль. З такими рисами основної маси населення Польщі буде щораз важче розв’язувати власні проблеми чужим коштом - європейці цього не люблять.
Тому я пропоную полякам наукові знання про те, як їм змінитися на краще та поліпшувати свої справи власною працею. Звісно, зі становленням при цьому сучасної, цивілізованої моралі.
Звичайно, я розумію, що більшості з вас буде непросто переступити через власну упередженість «до хлопа». Але наукове пояснення суті суспільних проблем на сьогодні є тільки у мене, українця. І не відомо, коли мої результати перевідкриють у тих країнах, у кого вам приємніше вчитися.

Рецепт на сьогодні
Тобто, щодо кампанії про вибачення від України і, гадано, можливих вимог компенсації.
Якщо вже так багато хто в Польщі цього хоче, то можна запропонувати прозору схему.
Оскільки ініціатором та агресором завжди була Польща, то вона вибачається першою. За те, що століттями нападала на українські землі, за грабунки та етноцид, за полонізацію та окатоличення, за анексію українських територій.
А потім (можна навіть через 5 хвилин, але обов’язково після) вибачається Україна. І якраз за те, що інколи наші предки не могли стерпіти польського гніту та знущань і захищали себе та свою землю зі зброєю в руках.
Після цих офіційних вибачень любителі ритися в архівах, як поляки з українцями, так і всі бажаючі, засідають за свої нескінченні підрахунки, а заспокоєна громадськість береться за вирішення насущних проблем. На основі наукового їхнього розуміння.
А якщо вже нашим військовим і справді треба навчитися духу та технологій НАТО, то цей досвід бажано переймати не через треті руки, а безпосередньо від представників технологічного суспільства і разом з тим – засновників НАТО. До того ж, краще і дешевше це робити в умовах Європи. Адже досвід перебування в Іраку нашим військовим може знадобитися лише тоді, якщо українські керівники всерйоз задумали перетворити наші степи на піщані пустелі. Може й вдасться...
В цілому ж і полякам, і українцям треба звикнутися з великю новизною: перед зміною відносин потрібна зміна розуміння один одного. Отже, для взаємовигідних добросусідських взаємин полякам треба навчитися жити власною працею та поважати українців. А українцям - навчитися жити власним розумом та поважати себе. Повторюю, наукові знання про все це є!

Післямова
Історикам науки відомо, що всякій масштабній науковій новизні передує етап критичного розгляду наявної теорії та пізнавального методу. На жаль, цей етап щодо суспільствознавства ще й не розпочинався. До того ж, поляки і, особливо, українці чекають мудрості виключно з-за кордону, бажано від США.
Бо зараз на суспільну тематику запанував такий аргумент: «Хто сильніший - той мудріший». Американська ж мудрість - це сила. Правда, як вони кажуть, не груба сила, а розумні бомби й ракети.
Тож польські й українські еліти загіпнотизовані саме цим. А тому й не думають звертати увагу на «якогось там» чи й взагалі «невідомо кого». Тим більше, що оцінка текстів на суспільну тематику за статусом автора (а не за змістом) і зараз є панівною. Тому я сподіваюся лише на те, що вдасться цю статтю надрукувати в Україні і Польщі та ще й прочитають її неупереджені читачі.
Звичайно, шансів на це мало. Та інших можливостей будити в українців власний розум не маю. А робити це треба, інакше буде ще гірше.

1 червня 2003 року.
Клець Дмитро Васильович, українець без меншовартості,
засновник наукового суспільствознавства
вул.Шевченка, 102, с.Рачин, Дубенський р-н, Рівненська обл., Україна, 35609
Тел. (ненадійний): (03656) 52-261

Адреси: kucher@univer.lutsk.ua
ndp@rada.kiev.ua
secenter@dpcenter.kiev.ua
info@ukrslovo.com.ua
ugaz@ukr.net










































Науково обгрунтовано про наслідки
польсько-українських конфліктів

Вступ
Цього літа поляки на офіційному рівні гучно відзначають 60 років, як вони називають, волинської різанини. Причому вони цілком свідомо обрали кілька місяців 1943 р., тобто, коротенький проміжок у польсько-українському протистоянні, коли поляків (за їхніми ж даними) загинуло більше, ніж українців.
Але, по-перше, ініціаторами цих конфліктів завжди були поляки, тобто їхня експансія на українські землі. І по-друге, всі польсько-українські сутички відбувалися на етнічних українських територіях.
Отже, місія поляків у цьому протистоянні завжди була агресивною та загарбницькою, а мета українців - самооборона та національне визволення.
І це, до речі, прекрасно розуміють самі ініціатори та активісти антиукраїнської кампанії в Польщі. Але вони вважають (така вже мораль), що поляки стосовно українців завжди діяли правильно, а от українці повинні вибачитися за те, що їхні предки часом проявляли непокору полякам. І, що найсумніше, сьогоднішнє українське керівництво близьке до такого вибачення та ймовірних наступних поступок полякам (?!).
Чому так відбувається?
Та тому, що історія вчить те, що вона нічого не вчить. Загальновідома, до речі, оцінка пізнавальної ролі історичних знань.

Про коректне застосування історичних знань
На жаль, навіть серед інтелігенції панує ілюзія, що історія предків має чомусь хорошому навчати нащадків.
Насправді ж історія не вчить. Адже вона лише доказово пояснює, що саме було і як саме відбувалося. Але це просто перелік фактів та їхньої послідовності в часі. Проте внутрішніх причин цих подій, того, чому наші предки чинили так, а не інакше, історія не розкриває.
А для формування якихось повчальних висновків якраз і потрібне пояснення того, чому так сталося. Бо це вже є результатом діяльності людини по досягненню тих чи інших цілей. До того ж, наміри та реальні дії людини з ряду причин часто не співпадають. А це, у свою чергу, означає, що в кінцевому підсумку люди діють переважно такими методами, про які спочатку і не думали.
Особливо це стосується вирішення колективних проблем групами людей із антагоністичними інтересами. А всі століття польсько-українських взаємин якраз такі. Адже польські інтереси щодо українців - це яскраво виражений пріоритет нетрудового споживання. Тобто, якомога більше нахапати чогось дармового. І звичайно ж, нахапати в того, хто з якихось причин не може дати належної відсічі.
Бо й справді, польська експансія на українські землі стала можливою внаслідок вже добровільної меншовартості українців, їхнього невміння колективно (спільно!) протидіяти всяким чужинцям.
На жаль, в силу переважно натурального способу виробництва (згадайте хоча б хуторянство) серед українців не сформувалася найнадійніша потреба в ближньому - економічна. Навіть гірше, дотоварне виробництво формує в людей примітивний індивідуалізм, коли всякий одноплемінник – недруг. І таке відчуження не можуть подолати ні спільна мова, ні релігія тощо. Тобто, економічні інтереси натуральних виробників не давали змоги українцям діяти злагоджено та спільно.
А от у значної кількості поляків якраз і була така спільність економічних інтересів - багатіти чужою працею. Причому поляків з такими інтересами кількісно цілком вистачало і на формування владних структур, і на підтримку експансіоністського менталітету, і на кадрове забезпечення навали на українські землі.
А для українця і сьогодні одноплемінник не є об’єктом взаємовигідної співпраці. Тому й зараз світоглядною основою українців є меншовартість, а пріоритетом - “Обдури ближнього першим”. Тому й зараз сотні тисяч українців охоче наймитують в Польщі (а не навпаки). Тому й зараз українці для поляків є добровільними виконавцями найгірших та найважчих робіт за найменшу платню. Точнісінько як і сотні років до цього. На жаль, саме так, весь цей час українці не переставали бути для поляків хлопами та бидлом.
Навіть під час визвольних повстань та воєн це була боротьба українців проти надмірного визиску з боку поляків. Можна навіть припустити, що якби поляки керували українцями без знущання, а заради економічної вигоди, то українці їм вірно прислужувалися б і досі.
Однак поляки просто не могли дотриматися межі експлуатації, терпимої українцями. З тієї простої причини, що прагнення нетрудового споживання не знає ні самообмежень, ні тим більше - оптимуму. Через це загарбницька політика Польщі неминуче та постійно переходила межі економічно допустимої експлуатації українців аж по україноцид включно. А вже в таких умовах навіть у меншовартісних хуторян масово спрацьовував інстинкт самозбереження. Оскільки ж всякі інстинкти – це не розум, а емоції, то і реалізація інстинкту самозбереження була в українців відповідною – знищувати носіїв смертельної загрози.
Але, зверніть увагу, шановні, таке пояснення цих конфліктів аж ніяк не є предметом історії. Це синтез знань багатьох наук про поведінку людини та людей. А тому одна лише історія в принципі вчити не може. А для навчання людство створило педагогіку. Яка відповідними методиками вчить, в тому числі і про наше минуле, із залученням даних відповідних наук.
Відкрию для більшості істориків таємницю: хронологічна послідовність конкретних подій та фактів аж ніяк не тотожна їхній послідовності причинно-наслідковій. А все тому, що в соціумі зв’язок між явищем та суттю непрямолінійний та ще й розгалужений. Зрештою, якраз подібні ситуації вже давно узагальнили правилом: після того – це аж ніяк не обов’язково внаслідок того.
Ще й таке зауважу. Поведінку сучасників вивчає та пояснює цілий ряд наук, тільки не історія. Чому ж тоді поширена думка, що поведінку наших предків тлумачити має якраз історія?!
Та тому, що все ще панують механістичні догми: а) після того - значить внаслідок того і б) всякий результат діяльності кожного якраз таким і задумувався.
Тому абсолютно неприпустимо із історичних (і тільки) знань робити якісь висновки рекомендаційного чи й імперативного характеру для нащадків. Бо це завжди буде хибним, а отже і шкідливим для всіх.

Чому поляки зняли галас про «волинську різанину» саме зараз?
Відповідь знаходимо при аналізі ситуації в сьогоднішній Польщі. А вона така, що ефективність суспільного виробництва сильно відстає від успіхів політичних. Тобто, економічний розвиток Польщі дуже гальмує традиційне для багатьох поляків небажання (а отже – і невміння) жити власною працею. Причому поляки не мають наукового пояснення цим процесам. Та ще й для багатьох з них і зараз пріоритет нетрудового споживання асоціюється із патріотизмом, польськістю.
Звідси і висновок напрошується: для покращення життя полякам треба підсилити свою польськість шляхом утвердження пріоритету нетрудового споживання на державному рівні.
Так і роблять. І якраз тому польські аграрники так дружно напосілися на свій уряд, щоб він будь-що видер із ЄС для них якомога більше субсидій, тобто, дармових грошей. І уряд при вступі Польщі до ЄС цього домігся прямо на урочистій процедурі прийому. І хоч з позицій нормальної моралі такий відвертий шантаж Польщі викликає огиду, але поляки цим гордяться(?!).
Більше того, поляки також пишаються участю своїх солдатів у нападі (саме так, агресії, бо був і є проект мирного вирішення конфлікту) на Ірак. Хоч при цьому Польща якраз реалізувала функцію побиття лежачого. Адже справді, у військовому плані польський підрозділ американцям більше заважав, аніж допомагав. Але, повторюю, поляки вважають напад на слабшого проявом високих моральних чеснот.
Гірше того, такої ж думки дотримуються і українські т.зв. еліти. Ви ж тільки погляньте, як запопадливо вони пропихають два українських батальйони у денщики польській окупаційній дивізії в Іраку. Хоча при цьому всім зрозуміло, що вчитися у поляків стандартів НАТО - це класичний приклад реалізації тілесно дорослими дядьками дитячої гри у зіпсований телефон. Вже хоча б тому, що поляки й самі є вчорашніми активістами військового блоку Варшавський пакт. До того ж, як показує їхня поведінка навіть на офіційному рівні - польська мораль далека від західноєвропейської.
Але це наших вождів та вождиків і не турбує. Вони ж бо лізуть під поляків не з бажання чогось повчитися (вчитися можна й на відстані), а з трепетним сподіванням на сам акт. На жаль, у меншовартісних особин до подібних взаємин потяг непереборний.
То питається, як же навіть найпрогресивнішим полякам вважати українців рівними собі, коли найвпливовіші наші «достойники» майже навколішки благають їх і надалі мати нас за хлопів та бидло?!…

Вихід для українців
Зрозуміло, що наші еліти чинять саме так, бо якраз таке у них розуміння життя та себе в ньому. І навіть ще сумніше - це розуміння ніде не опубліковане, воно утримується в українцях ще не усвідомлюваними ними механізмами. Тому, до речі, українці і так категорично проти оприлюднення правди про себе.
Однак без правди не обійтися. Без неї просто неможливо позбутися українцям (за власним бажанням!) ряду своїх негативних етнічних рис.
Тож щоб навернути українців до осмислення самих себе (вже написаного!), то треба прийняти Закон “Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях” (концепція розроблена). Бо тільки тоді нашим можновладцям будуть потрібні грамотні та національно свідомі піддані.
І тільки тоді українці зможуть швидко та безболісно застосувати адекватний управлінський алгоритм для оптимізації суспільних процесів (розроблений). А цей алгоритм дасть змогу перейти до товарного виробництва національного продукту. Бо тільки на цій основі можна досягти сучасного рівня етнічної еволюції – перейти українцям від етапу народності до етапу нації. Тоді, зрештою, кожен одноплемінник стане для українця справді дорогим і бажаним.
І, нарешті, тільки на такій основі і можливе належне вшанування пам’яті безневинно загиблих. Адже сьогодні, в умовах вимирання українців та їхньої масової відмови від етнічних (своїх!) особливостей, говорити про якусь національну пам’ять просто безглуздо.
Складно?
Та це як подивитися. Відомо ж, що найпростіше все тому, хто нічого не розуміє. А хто знайомий із науковим (доказовим) поясненням суті суспільних процесів, то для нього це не складність, а професіоналізм.

Адвокат для поляків
Останнім часом Польща зголосилася бути провідником та наставником України на шляху до ЄС та НАТО. То вже проста ввічливість вимагає конкретної вдячності і з нашого боку. А тому і я стану їхнім адвокатом на шляху до європейськості. Зверніть увагу, не в ЄС чи НАТО (вони вже там), а на шляху до європейського мислення.
Сумніваєтеся, чи такий вже я спеціаліст з цих питань?
Так! У всякому разі - кращого на сьогодні нема. Цей висновок я роблю на основі аналізу відповідної літератури. Тобто, мої праці з цих питань сьогодні поза конкуренцією. Інша справа, що українці погано ставляться до одноплемінників-новаторів та ще й весь світ переконали у власній інтелектуальній дріб’язковості.
Однак, шановний читачу, спробуйте хоч раз у житті оцінити текст на суспільну тематику за змістом, а не за статусом автора. Я розумію, що спочатку буде лячно і голова болітиме. Але потім вам навіть сподобається думати власним розумом.
Отже, моя допомога полякам.
Панове, у вас немає наукового пояснення суті та причин ваших, насамперед, економічних проблем. Тому сьогоднішні намагання подолати труднощі «нарощуванням польськості» тільки зміцнюють у населення пріоритет нетрудового споживання та суспільношкідливу мораль. З такими рисами основної маси населення Польщі буде щораз важче розв’язувати власні проблеми чужим коштом - європейці цього не люблять.
Тому я пропоную полякам наукові знання про те, як їм змінитися на краще та поліпшувати свої справи власною працею. Звісно, зі становленням при цьому сучасної, цивілізованої моралі.
Звичайно, я розумію, що більшості з вас буде непросто переступити через власну упередженість «до хлопа». Але наукове пояснення суті суспільних проблем на сьогодні є тільки у мене, українця. І не відомо, коли мої результати перевідкриють у тих країнах, у кого вам приємніше вчитися.

Рецепт на сьогодні
Тобто, щодо кампанії про вибачення від України і, гадано, можливих вимог компенсації.
Якщо вже так багато хто в Польщі цього хоче, то можна запропонувати прозору схему.
Оскільки ініціатором та агресором завжди була Польща, то вона вибачається першою. За те, що століттями нападала на українські землі, за грабунки та етноцид, за полонізацію та окатоличення, за анексію українських територій.
А потім (можна навіть через 5 хвилин, але обов’язково після) вибачається Україна. І якраз за те, що інколи наші предки не могли стерпіти польського гніту та знущань і захищали себе та свою землю зі зброєю в руках.
Після цих офіційних вибачень любителі ритися в архівах, як поляки з українцями, так і всі бажаючі, засідають за свої нескінченні підрахунки, а заспокоєна громадськість береться за вирішення насущних проблем. На основі наукового їхнього розуміння.
А якщо вже нашим військовим і справді треба навчитися духу та технологій НАТО, то цей досвід бажано переймати не через треті руки, а безпосередньо від представників технологічного суспільства і разом з тим – засновників НАТО. До того ж, краще і дешевше це робити в умовах Європи. Адже досвід перебування в Іраку нашим військовим може знадобитися лише тоді, якщо українські керівники всерйоз задумали перетворити наші степи на піщані пустелі. Може й вдасться...
В цілому ж і полякам, і українцям треба звикнутися з великю новизною: перед зміною відносин потрібна зміна розуміння один одного. Отже, для взаємовигідних добросусідських взаємин полякам треба навчитися жити власною працею та поважати українців. А українцям - навчитися жити власним розумом та поважати себе. Повторюю, наукові знання про все це є!

Післямова
Історикам науки відомо, що всякій масштабній науковій новизні передує етап критичного розгляду наявної теорії та пізнавального методу. На жаль, цей етап щодо суспільствознавства ще й не розпочинався. До того ж, поляки і, особливо, українці чекають мудрості виключно з-за кордону, бажано від США.
Бо зараз на суспільну тематику запанував такий аргумент: «Хто сильніший - той мудріший». Американська ж мудрість - це сила. Правда, як вони кажуть, не груба сила, а розумні бомби й ракети.
Тож польські й українські еліти загіпнотизовані саме цим. А тому й не думають звертати увагу на «якогось там» чи й взагалі «невідомо кого». Тим більше, що оцінка текстів на суспільну тематику за статусом автора (а не за змістом) і зараз є панівною. Тому я сподіваюся лише на те, що вдасться цю статтю надрукувати в Україні і Польщі та ще й прочитають її неупереджені читачі.
Звичайно, шансів на це мало. Та інших можливостей будити в українців власний розум не маю. А робити це треба, інакше буде ще гірше.

1 червня 2003 року.
Клець Дмитро Васильович

Відповіді

  • 2008.07.21 | stryjko_bojko

    Тема досить непроста...

    Мій батько був очевидець цих подій.
    Але ні разу не розповідав про них.
    Якось, ще в 70-ті роки, я запитав тата Кароля:
    - Тату, а чому ти ні разу не поїхав до Польщі?
    - Щось не тягне...
    -------------------
    Тільки пару років тому, коли було опубліковано про "операцію Вісла" та про українсько-польську війну 1943р., я зрозукмів. чому тато мовчав "про це".
    ---------
    Це була трагедія зт обох сторін.
    І істинні причинники: СССР&Deutschland.
  • 2008.07.24 | terrykoo

    Конференція в Польщі (відео)

    10 липня в Варшаві пройшла наукова конференція про Волинь. На мою думку, українська точка зору була там представлена дуже слабо...

    Лінк на відео (польською мовою)
    http://www.polityczni.pl/ludobojstwo_polakow_,_10,07,08,audio,51,2418.html
  • 2008.08.06 | igorg

    Добре було б дати основним тезам фактичне обгрунтування

    у цифрах й фактах, спогадах.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua