Відповіді

• 2003.10.28 | DevRand

  текст законопроекту

  також текст знаходиться тут:
  http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=12883&pf35401=37182
  -----------------------------------------------
  
  Проект
  
  Вноситься народним депутатом України
  Олійником Борисом Іллічем
  (на заміну раніше поданого)
  Посвідчення №299
  
  Закон про використання Відкритих форматів даних
  та Вільного програмного забезпечення
  в державних установах
  і державному секторі господарства
  
  Закон визначає загальну державну політику в галузі виробництва, розповсюдження та використання програмного забезпечення для державного сектору; принципи, за якими органи державного управління зберігають та адмініструють приватну інформацію; умови, на яких підприємства та організації державного сектору надають громадянам публічну інформацію та формати такої інформації
  Закон також регламентує умови, за якими підприємства та організації державного сектору народного господарства отримують реальну можливість придбати та (або) використовувати виключно ліцензійне програмне забезпечення.
  
  
  1. Визначення термінів
  1.1.“Програмне забезпечення” (ПЗ) або “програма” – будь-яка послідовність інструкцій, що використовується для керування цифровими даними, здійснює специфічне завдання (роботу) або вирішує ту чи іншу проблему, та може бути переведена до бінарного (або іншого) виконуваного обчислювальною машиною коду.
  1.2.“Виконання програми” – акт виконання інструкцій та (або) коду програми на будь-якому цифровому пристрої з метою реалізації відповідної функції.
  1.3.“Користувач” – фізична чи юридична особа, яка безпосередньо використовує програмне забезпечення шляхом його виконання.
  1.4.“Код програми” (“програмний код”, “вихідний код”) – повний набір команд, інструкцій і специфікацій (зокрема і на формалізованих мовах програмування), створених або згенерованих для початкового варіанту програми чи в процесі її подальшої зміни, зокрема цифрові бібліотеки, специфікації, вхідні дані, описи і будь-які інші елементи – що принаймні (але не виключно!) допускають автоматичне переведення (компіляцію) їх до форми машинного виконання.
  1.5.“Відкритий програмний код” – Програмний код, що знаходиться під ліцензією Відкритого типу. Як виключення, з такого коду можуть бути вилучені ті інструменти, елементи, бібліотеки і програми, які самі поширюються як Відкрите (Вільне) програмне забезпечення та легко доступні з відкритих джерел.
  1.6. Відкритий технічний стандарт (на дані, протоколи обміну, формат зберігання, тощо) – технічний стандарт (алгоритм, спосіб представлення, кодування тощо), який відповідає умовам:
  – є затверджений (сертифікований) у якості міжнародного стандарту або підмножини міжнародного стандарту (для національних технічних стандартів) однією з міжнародних стандартизаційних організацій (IEEE, ISO, тощо);
  – повна технічна документація на стандарт знаходиться в публічному доступі;
  – не існує обмежень на використання даного стандарту.
  1.7. Відкритий протокол обміну даних – будь-який протокол обміну даних, що відповідає Відкритим технічним стандартам, і таким умовам:
  – повна технічна документація на протокол знаходиться в публічному доступі;
  – повний опис протоколу є відкритим;
  – не існує обмежень на використання такого протоколу.
  1.8. “Відкритий формат даних” – будь-який спосіб кодування цифрової інформації, що відповідає діючим відкритим технічним стандартам і таким умовам:
  – повна технічна документація на формат знаходиться в публічному доступі;
  – повний опис формату є Відкритим;
  – не існує заданих розробниками (стандартизаторами) формату обмежень на виробництво, використання та розповсюдження програм, що могли б застосовувати дані, кодовані відповідно до даного формату.
  1.9. “Вільна” ліцензія – будь-яка ліцензія на програмне забезпечення, що гарантує користувачеві права та можливості використання програми, не менші, ніж такі:
  – використання програми для будь-яких цілей;
  – доступ до програмного коду;
  – будь-які дослідження механізмів функціонування програми;
  – можливість використання механізмів (принципів) функціонування і будь-яких довільних частин коду програми для створення інших програм та (або) адаптації до потреб користувача;
  – можливість копіювання (тиражування) і публічного поширення копій програми;
  – можливість зміни і вільного поширення як оригінальної програми, так і зміненої, за тими ж умовами, під які підпадає і оригінальна програма.
  1.10. “Вільна” програма”(“Вільне програмне забезпечення”) – програма (програмне забезпечення), що підпадає під умови Вільної ліцензії.
  1.11. “Відкрите програмне забезпечення” – програмне забезпечення, що відповідає Відкритим стандартам.
  1.12. “Відкрите (Вільне) програмне забезпечення ” – у рамках цього закону та пов’язаних з ним документів – узагальнюючий термін, що включає поняття Відкритих стандартів, Відкритих протоколів, Вільного програмного забезпечення, Відкритого програмного забезпечення, та програмного забезпечення, що розповсюджується за всіма прийнятними для держсектору типами вільних/відкритих ліцензій, поза залежністю від незначних особливостей кожного конкретного типу ліцензування.
  1.13. “Закрите програмне забезпечення”, “Закрита програма” (ще – “Пропрієтарне програмне забезпечення” від “property” – право власності, володіння) – ПЗ, купуючи яке користувач отримує лише обмежене право користування ним. Як правило – заборонений або закритий доступ до коду, заборонене внесення будь-яких змін, виконання більш ніж на одному комп’ютері, тиражування і розповсюдження, перепродаж, копіювання, тощо.
  1.14. “Носій” (ще – “Комп’ютерний носій”) – будь-який пристрій для запису та зберігання комп’ютерної (цифрової) інформації (дискета, лазерний диск, картридж з магнітною стрічкою, жорсткий диск, флеш-пам’ять, тощо).
  1.15. “Портування” (у певному контексті інколи ще –“Трансляція”, “Перенесення”) – процес переводу програмного забезпечення з однієї комп’ютерної операційної системи на іншу, або відповідно з однієї апаратної (апаратно-програмної) платформи на іншу.
  1.16. “Компіляція” – переведення програми з тексту та тій або іншій формалізованій мові програмування до вигляду (найчастіше) бінарного файлу, що може виконуватися процесором комп’ютера. Власне кажучи – процес виготовлення робочої копії програми з коду, який написав програміст або група програмістів.
  1.17. “Програмний продукт” – програмне забезпечення, що доступне у стані, готовому до застосування.
  1.18. “Програмна бібліотека” – стала та логічно закінчена функціональна частина програмного коду, яка може використовуватись однією або кількома прикладними програмами.
  1.19. “Активи” – матеріальні та нематеріальні активи в розумінні Закону України “Про оподаткування підприємств” (#334/94 ВР) .
  1.20. “Вартість володіння активом” – сума поточних витрат та інвестицій, які повинна здійснити юридична або фізична особа з метою придбання або створення, утримання, підтримання в належному стані та ліквідації (якщо це необхідно) ідентифікованого об’єкту в складі активів особи. Методика розрахунку вартості володіння відповідними активами встановлюється Міністерством фінансів України.
  1.21. “Державна установа” – органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи і організації, що утримуються за рахунок відповідних бюджетів.
  1.22. “Державні підприємства” – підприємства, які є власністю держави в частці, що перевищує 50%.
  1.23. “Наукові заклади” – науково-дослідні установи, вищі учбові заклади III – IV ступенів акредитації, заповідники, музеї-заповідники, тощо, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.
  1.24. “Суб’єкти державного сектору” – органи державної влади, установи, організації та заклади, наведені в п.п. 1.21 – 1.23 цього Закону.
  1.25. “Специфічні потреби” (в програмному забезпеченні) – потреби основної або господарчої діяльності суб’єкту державного сектору, які не можуть бути задоволені стандартними або масовими програмними продуктами, наприклад операційними системами, пакетами офісних програм, програмами для електронної пошти та Інтернет, тощо.
  1.26. Терміни “Основна діяльність”, “Господарча діяльність”, “Балансова вартість”, “Інвестиції”, “Державні послуги” – використовуються в розумінні Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” (#334/94 ВР). Додатково, для потреб цього Закону, термін “Основна діяльність” у відношенні до суб’єкту державного сектору передбачає діяльність, пов’язану із наданням інформаційних та інших публічних послуг, не обов’язково платного характеру, а термін “Господарська діяльність” у відношенні до суб’єкту державного сектору – передбачає діяльність, не пов’язану із наданням державних послуг.
  1.27“Виробництво програмного забезпечення” – створення оригінального програмного забезпечення будь-якого типу, або доробка (модифікація) Вільного (Відкритого) програмного забезпечення для задоволення відповідних потреб.
  1.28. “Промислове виробництво програмного забезпечення” – спеціалізоване виробництво (розробка) програмного забезпечення (за визначенням ст. 1.27) згідно актуальних методик та організаційних стандартів, прийнятих у сфері великого (промисловго) виробництва.
  (В рамках галузі виробництва ПЗ термін є характеристикою структурного рівня організації виробництва. Не має прямої кореляції з величиною колективу розробників, юридичною формою, обсягом фондів, типом бізнесу (малий, середній, великий) тощо; також не має прямої кореляції з виробництвом носіїв з програмним забезпеченням (примірників програм).
  1.29. “Промислове виробництво носіїв з програмним забезпеченням (даними)”; “промислове виробництво примірників програм” – а) виробництво будь-яких носіїв з програмним забезпеченням (даними) на фабричному великотиражному обладнанні будь-якого типу; б) копіювання носіїв з програмним забезпеченням (даними) за допомогою дублікаторів, фабричного виготовлення або саморобних, призначених для запису за одну сесію запису більше, ніж п'яти примірників носіїв інформації (або носіїв з інформацією) будь-якого типу.
  1.30. “Промислове виробництво носіїв (для) програмного забезпечення (даних)” – виробництво будь-яких носіїв для запису програмного забезпечення (або інших даних) на фабричному великотиражному обладнанні будь-якого типу.
  1.31. “Комерціалізація” – “підпорядкування діяльності цілям отримання прибутку”.
  1.32. “Комерційний рівень” (виробництва, копіювання, “піратства”, тощо) – рівень комерціалізації відповідного виду діяльності. Кількісний та якісний рівень виробництва продукції (в контексті даного закону – виробництва копій носіїв з програмним забезпеченням), що дозволяє виробникові отримати зиск від цілеспрямованої реалізації продукції, достатній для концентрації на відповідній діяльності, як основній або одній з основних.
  1.33 “Ліцензія на програмне забезпечення” – форма договору між власником авторських прав (або виключних прав) на програмне забезпечення і кінцевим користувачем. За міжнародною практикою це вид господарської угоди, обов'язки за якою користувач автоматично приймає на себе, користуючись програмним забезпеченням. Всі легальні примірники програмного забезпечення розповсюджуються за тією або іншою ліцензією.
  1.34. “Контрафактне (неліцензійне) програмне забезпечення” – програмне забезпечення, що виготовляється та (або) розповсюджується всупереч вимогам ліцензії, застосованої автором (або власником майнових авторських прав) відповідного програмного забезпечення.
  1.35 “Придбання (отримання) програмного продукту” – придбання (або отримання, безкоштовне чи інше) ліцензії (права) на використання програмного продукту. (Може (але не обов'язково) супроводжуватись передачею копії програмного продукту на тому або іншому комп'ютерному носії.)
  1.36. “Авторський договір” – форма договору про умови використання творів, що охороняються авторським правом. Використання твору допускається не інакше, як згідно договру з автором або його правонаступниками (зокрема власниками виключних прав), за виключенням випадків, регламентованих законом. У сфері програмного забезпечення, на відміну від Ліцензії, яка обумовлює умови поширення окремих екземплярів програмного забезпечення, укладання Авторського договору характерно для відносин “Автор коду програми – фірма-роботодавець або паблішер”.
  1.37. “Договір” – термін використовується в тому розумінні, як він застосовується в Цивільному Кодексі України.
  1.38. “Відкриті джерела” – в контексті даного Закону – публічно-доступні джерела інформації (в мережі Інтернет, в друкованому вигляді, тощо), де можна вільно отримати вичерпну інформацію щодо Відкритих технічних стандартів, протоколів, форматів даних або Відкритого (Вільного) програмного забезпечення.
  1.39. “Паблішінг” – від англ. “publish” – “видавати” – видавнича діяльність в комерційних масштабах, що поширюється не лише на друковані твори, а і на видавництво накладів носіїв з програмним забезпеченням, аудіо- та відеопродукції. Випуск накладів програмного забезпечення як правило провадять паблішери. Паблішерами можуть бути (але не обов'язково є) і великі виробники програмного забезпечення, проте частіше паблішерами виступають спеціалізовані заводи з виробництва лазерних дисків або інших інформаційних носіїв, або спеціалізовані посередницькі та інвестиційні компанії, які вкладають гроші саме в друк та розповсюдження накладу носіїв з конкретним програмним забезпеченням або аудіо- та відепродукцією.
  Термін введено через неадекватність застосування українського терміну “видавник” до процесу випуску партій сучасних носіїв інформації, зокрема цифрової.
  1.40. “Паблішер” – фірма або особа, що займається паблішінгом.
  1.41 “Зовнішні джерела” (інформації, для суб'єкту державного сектору) – джерела інформації, зокрема і для поповнення баз даних, які безпосередньо не входять до структури відповідного суб'єкту державного сектору.
  
  2. Сфера дії Закону
  2.1. Суб’єкти державного сектору мають використовувати Відкриті протоколи та Відкриті формати обміну даних, згідно визначень, даних в статтях 1.7 та 1.8 даного Закону.
  2.2. Суб’єкти державного сектору для провадження всіх публічних сервісів та створення інформації, що знаходиться в публічному використанні, мають використовувати Вільне програмне забезпечення або відповідні Вільні ліцензії на програмне забезпечення, визначені в статті 1.9 – 1.10 цього Закону. Використання для вказаних цілей такого ПЗ, ліцензія на яке надає користувачеві менше прав, ніж ліцензія на Відкрите (Вільне) програмне забезпечення, допускається у випадках та за процедурою, визначених статтею 6 цього Закону.
  2.3. Суб’єкти державного сектору для внутрівідомчого (критичного для функціонування) використання мають використовувати Вільне програмне забезпечення, визначене в статті 1.12 цього Закону – у всіх випадках, коли таке програмне забезпечення:
  2.3.1. – наявне на ринку або в прямому доступі;
  2.3.2. – не поступається за профільною для сфери застосування функціональністю “закритому” ПЗ та (або) виграє у “закритого” комерційного ПЗ за співвідношенням “ціна – функціональність”.
  2.4. Під час проведення будь-яких державних тендерів на розробку або закупівлю програмного забезпечення обов’язково повинні братись до уваги конкретні програмні продукти, рішення та можливості, що наявні в сфері Вільного програмного забезпечення, зокрема і від вітчизняних виробників ПЗ. Якщо таких у сфері Вільного ПЗ не існує – державний орган, що проводить тендер, керується вимогами статті 6 цього Закону для визначення можливих альтернативних варіантів.
  
  3. Об'єкт закону
  Охоплює всі суб’єкти державного сектору, що використовують програмне забезпечення (зокрема і програмні бібліотеки).
  
  4. Галузь застосування
  Основна діяльність, господарча діяльність, зокрема і діяльність із надання послуг суб’єктами державного сектору.
  
  5. Виконання
  5.1. З метою подолання кризової ситуації в галузі, координації роботи державних органів, громадських та інших спілок виробників програмного забезпечення і постачальників відповідних рішень, більш детального вивчення потреб суб’єктів державного сектору та допомоги в формуванні технічних завдань та вимог від імені держсектору, а також з метою недопущення монополізації надання послуг та продажу товарів у галузі програмного забезпечення з боку якогось одного постачальника або відомства – при комітетах Верховної Ради України з державної безпеки та оборони й науки і освіти створюється тимчасова спеціальна комісія з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектору.
  До роботи комісії залучаються представники профільних науково-дослідних інститутів, максимально широке коло фахівців та консультантів, зокрема і представники інших профільних комітетів Верховної Ради.
  5.2. Виконання і контроль за дотриманням закону покладається на Кабінет Міністрів України – у сфері діяльності органів виконавчої влади, та на тимчасову спеціальну комісію з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектора – згідно із спільно розробленим планом заходів.
  
  6. Винятки та захист державних інвестицій
  6.1. Використання суб’єктами державного сектору програмного забезпечення, що не відповідає вимогам статей 2.2. та 2.3 цього Закону, можливе лише при використанні його при веденні господарської діяльності суб’єктом державного сектору.
  6.2. Якщо при виконанні суб’єктом державного сектору своєї основної діяльності (наданні державних послуг) та при діяльності, що є господарською, використовуються активи, складовою або самостійною частиною яких є (або може бути) одне і те ж програмне забезпечення, то повинне використовуватись Вільне програмне забезпечення.
  6.3. Можливість використання “закритого” (“пропрієтарного”) ПЗ встановлюється для будь-яких наявних, вже спроектованих та таких, що знаходяться у стані проектування систем внутрівідомчого користування, не пов’язаних з державною безпекою та обороною, а також не пов’язаних з публічними сервісами та службами, у випадках, якщо загальна сума вже зроблених витрат на відповідне ПЗ (або відповідне інформаційне рішення чи систему), а також перспективних витрат (на термін до 3 років), включно з наявною та розрахованою вартістю володіння, перевищує вартість введення відповідного рішення на базі Відкритого (Вільного) ПЗ, або доводить неекономічність впровадження такого рішення. Можливості, що надаються за цим пунктом, не знімають із суб’єкта господарювання або державної установи зобов’язання дослідження можливих альтернатив у сфері Відкритого (Вільного) ПЗ, та застосування таких альтернатив у випадку їх появи.
  6.4. Використання ПЗ, що застосовується для потреб основної діяльності суб’єктів державного сектору (надання державних послуг), але не відповідає вимогам ст. 2.2. цього Закону, та на дату оприлюднення цього Закону вже є складовою або самостійною частиною активів, що використовуються або плануються до використання, можливе лише на протязі часу, що необхідний для досягнення балансової вартості такого активу в розмірі 5% від балансової вартості такого активу на початок експлуатації, без урахування збільшення його вартості в результаті модернізації, поліпшення, добудови і т.і. При досягненні п’ятивідсоткового рівня вартості, невідповідне програмне забезпечення повинно бути замінене на Вільне.
  6.5. Положення статті 6.4 не розповсюджується на активи, що використовуються для основної діяльності суб’єктами державного сектору – органами (установами, закладами) державної безпеки і оборони, для яких встановлюється граничний термін переходу на використання Вільного програмного забезпечення у 720 днів від введення в дію цього Закону.
  6.6. У випадку, якщо заплановане для використання в основній діяльності суб’єкту державного сектору ПЗ не відповідає вимогам наведеним в ст. 2.2. цього Закону, але за станом на останній день місяця, що передує даті введення в дію цього Закону, вже є складовою або самостійною частиною активів, що створюються (ще не введені в дію), і балансова вартість таких новостворюваних активів не перевищує 5 відсотків від запланованої (кошторисної) вартості активу – суб’єкт державного сектору в рамках своїх повноважень повинен здійснити заміну невідповідного програмного забезпечення на Вільне програмне забезпечення.
  6.7. У тому випадку, якщо розрахункова вартість володіння новоствореними активами, що плануються до використання суб’єктами державного сектору при здійсненні їх основної діяльності (наданні державних послуг), та до складу якого входить Вільне ПЗ, перевищує вартість володіння аналогічного активу з використанням невідповідного ПЗ, суб’єкт державного сектору в рамках своїх повноважень може клопотатися перед тимчасовою спеціальною комісією з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектору про застосування іншого, ніж зазначено в ст. 2.2. цього Закону ПЗ, дотримуючись порядку, визначеного статтею 6.9. цього Закону, та надавши відповідні розрахунки. У разі підтвердження наданих розрахунків експертами тимчасової спеціальної комісії з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектору – комісія зобов'язана видати відповідний дозвіл.
  6.8. У випадках використання невідповідного ПЗ, що наведені в статтях 6.4, 6.6 та 6.7 цього Закону, суб’єкт державного сектору повинен забезпечити засобами використовуваного ПЗ дотримання вимог до стандартів, протоколів та форматів даних, що перелічені у ст.ст. 1.6, 1.7, 1.8 та 6.10 цього Закону.
  6.9. У випадку, якщо не існує базованих на Вільному програмному забезпеченні рішень, які задовольняють специфічні потреби, державні установи можуть застосовувати альтернативні рішення. Якщо для рішення проблеми на ринку існує тільки закрите комерційне програмне забезпечення, або є таке програмне забезпечення, яке не в повній мірі відповідає вимогам ліцензій на Вільне програмне забезпечення – установа, якій воно необхідно, може клопотатися перед тимчасовою спеціальною комісією з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектору про застосування відповідного програмного продукту, дотримуючись вказаного нижче порядку:
  6.9.1. В першу чергу відбираються програми, що відповідають критеріям, зазначеним у статтях 1.9 – 1.12 цього Закону, окрім можливості подальшого поширення зміненої програми. У цьому випадку дозвіл видається автоматично.
  6.9.2. Якщо немає програм зазначеної категорії, перевага повинна бути віддана тим програмам, для яких існує перспективний проект створення аналогу у галузі Відкритого програмного забезпечення. В цьому випадку дозвіл на встановлення застосованого програмного забезпечення буде тимчасовим, і автоматично втратить силу, коли буде розроблено та стане доступним відповідне за функціональністю Вільне (Відкрите) програмне забезпечення.
  6.9.2.1. Якщо суб’єкт державного сектору не має можливостей для відповідного самостійного аналізу ринку програмного забезпечення, то факт існування відповідного проекту у галузі Відкритого програмного забезпечення встановлюється, за поданням суб’єкту державного сектору, тимчасовою спеціальною комісією з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ в держсекторі, що створюється згідно ст. 5 цього Закону, або відповідним державним органом, якому передані повноваження тимчасової комісії по закінченні її функціонування.
  6.9.2.2. Відповідно до п. 6.9.2.1 статті 6 цього Закону визначається точна дата та механізм втрати сили відповідного дозволу на використання закритого програмного забезпечення.
  6.9.3. Якщо немає можливості дотримання і умови за п. 6.9.2 даного Закону – може бути застосоване інше (наприклад, закрите) програмне забезпечення, однак за умови, що винятковий дозвіл на його встановлення автоматично втратить силу через два роки, після чого необхідно буде повторне дослідження ринку і підтвердження відсутності альтернатив для подальшого використання такого програмного забезпечення.
  6.10. Держава видає дозвіл на застосування іншого, ніж Вільне (Відкрите) ПЗ, лише якщо відповідний суб’єкт державного сектору гарантує збереження за його допомогою суспільно-важливих, та (або) таких, що знаходяться в публічному користуванні, даних – у відкритих форматах, і лише тоді, якщо при доступі до суспільно-важливих даних, що зберігаються в результаті застосування такого ПЗ – для користувачів не виникає необхідності придбання додаткових ліцензій на “закрите” (пропрієтарне) ПЗ, або нових копій такого ПЗ.
  
  7. Виняткові дозволи для наукових та учбових закладів
  Наукові та учбові заклади автоматично отримують дозвіл на використання закритого комерційного ПЗ в дослідницьких цілях (у випадках, коли проведення дослідження безпосередньо пов'язане із використанням виключно конкретної програми, що розповсюджується за закритою ліцензією) – за умови фінансування придбання відповідних авторських прав та (або) ліцензій з власного бюджету, державного бюджету за умов відповідного дозволу, або за умов переданих безкоштовно (як дарунок) майнових авторських прав, ліцензій та (або) ліцензійних копій ПЗ від юридичних чи фізичних осіб, які мають на це право згідно чинного законодавства України.
  
  8. Вимоги до установ освіти
  Установи освіти державного сектору зобов'язані використовувати в навчальному процесі відкриті стандарти та ПЗ, яке у жодний спосіб не потребує додаткової оплати з боку учня.
  
  9. Прозорість винятків
  9.1. Інформація про всі дозволи на встановлення закритого комерційного програмного забезпечення, що видані як виключення із загального правила, повинна зберігатися і публікуватися на сторінках загальнодоступного державного Інтернет-порталу разом із відповідним обґрунтуванням.
  9.2. Відповідні дані можна не публікувати, якщо програмне забезпечення придбане суб’єктом державного сектору, діяльність якого пов’язана із національною безпекою (або) обороною, і використовується ним безпосередньо для потреб забезпечення національної безпеки та (або) оборони держави.
  9.3. У рішенні, що дозволяє виключення із загального правила, мають бути перелічені конкретні обов'язкові умови та параметри, яким повинна задовольняти програма.
  9.4. Будь-яка особа, яка вважає, що рішення щодо виняткового використання закритого ПЗ порушує її законні права та інтереси, або законні права та інтереси інших громадян, має право оскаржити таке рішення в терміни та спосіб, визначені діючим законодавством України, та (або) звернутись до тимчасової спеціальної комісії з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ суб’єктами державного сектору – з пропозицією застосування конкретного альтернативного рішення.
  9.5. Будь-яка особа, яка вважає, що використання закритого та (або) не стандартизованого програмного забезпечення, відповідних форматів даних та протоколів суб’єктами державного сектору порушує її законні права та інтереси, має право оскаржити таке використання в терміни та спосіб, визначені діючим законодавством України.
  
  10. Авторизація, інформування та страхування ризиків у випадку використання рішень, побудованих на основі виняткових дозволів
  10.1. У випадку, коли суб’єкту державного сектору буде видано дозвіл на придбання іншого, ніж Вільне (Відкрите) програмного забезпечення для цілей збереження або обробки даних, база яких поповнюється із зовнішніх для даного суб'єкту державного сектору джерел, – Кабінет Міністрів України (або відповідний суб’єкт державного сектору, якщо він не є підпорядкованим Кабінету Міністрів України) повинен опублікувати на загальнодоступному державному Інтернет-порталі або в державній пресі повідомлення, де роз'яснюються всі безпосередні та потенційні ризики приєднання користувачів до використання такого програмного забезпечення – для кожного з типів можливих застосувань.
  10.2. Повідомлення можна не публікувати, лише якщо відповідне програмне забезпечення планується до придбанння суб’єктом державного сектору, що виконує функції із забезпечення національної безпеки та (або) оборони, і використовується ним безпосередньо у галузі забезпечення національної безпеки та (або) оборони держави.
  10.3. На відповідного суб’єкта державного сектору також покладається повне страхування ризиків, що виникають внаслідок застосування закритого комерційного ПЗ у відповідній установі, зокрема – і за позовами громадян, що постраждали.
  
  11. Відповідальність
  11.1. Відповідальність за виконання цього закону покладається на Кабінет Міністрів України у сфері діяльності органів виконавчої влади, керівників технічних та комп'ютерних служб відповідних суб’єктів державного сектору, а також керівників установ таких суб’єктів.
  11.2. Порушення цього Закону, якщо воно не призвело до фінансових чи інших втрат, кваліфікується в першу чергу як нецільове використання бюджетних коштів.
  
  12. Регламентна норма
  12.1. Кабінет Міністрів України (у сфері діяльності органів виконавчої влади) разом з тимчасовою спеціальною комісією ВР з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ в держсекторі – протягом 6 місяців з дня прийняття даного Закону визначають умови, час і форми, за якими здійснюється перехід існуючої ситуації в сфері державної інформатизації до тієї, яка відповідає вимогам даного Закону, і орієнтують відповідні суб’єкти щодо укладання угод на розробку та (або) поставку програмного забезпечення в майбутньому.
  12.2. Кабінет Міністрів України (у сфері діяльності органів виконавчої влади) разом з тимчасовою спеціальною комісією ВР з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ в держсекторі керують процесом переходу на відповідні програмні системи.
  Виконавча влада у 6-місячний термін визначає повний перелік критичного для функціонування державного сектору народного господарства комп’ютерних програм, функціональних аналогів яких не існує для розповсюджених операційних систем класу Вільного ПЗ, і організує замовлення на розробку або трансляцію (портування) таких програм із закритих комерційних операційних систем на Вільні (відкриті) операційні системи шляхом створення відповідного державного замовлення. Виконавча влада визначає також перелік іншого необхідного програмного забезпечення згідно принципів цього Закону, і на конкурсній основі, через відкриті тендери легалізує все програмне забезпечення, що використовується в держсекторі.
  12.3. Для виконання вимог цієї статті Кабінет Міністрів разом із тимчасовою спеціальною комісією ВР з питань розвитку національної сфери програмного забезпечення і використання ПЗ в держсекторі спирається на національні спілки виробників програмного забезпечення – як Вільного, так і пропрієтарного, профільні інститути, експертні групи, і діє на основі наданої ними інформації щодо наявності на ринку та ступеню готовності відповідних рішень у сфері ПЗ.
  12.4. За інших рівних умов (тобто за рівної якості та вартості ПЗ, підтримки користувачів та інших відповідних послуг), пріоритетне право на отримання державних замовлень на розробку, адаптацію, трансляцію комп'ютерних програм мають національні виробники програмного забезпечення.
  12.5. За інших рівних умов (тобто за рівної якості та вартості носіїв та послуг), пріоритетне право на отримання державних замовлень на тиражування й розповсюдження комп'ютерних програм (носіїв з комп'ютерними програмами), а також носіїв з іншими цифровими даними – мають національні виробники відповідних носіїв та національні паблішери.
  
  13. Приведення у відповідність інших законодавчих актів
  13.1. З метою запобігання порушення статей 22, 30, 32, і особливо 41 та 42 діючої Конституції України, запобігання випадкам збоїв у роботі державних установ та державної сфери народного господарства, пов’язаних з вилученнями техніки і програмного забезпечення, так само як і з метою запобігання перешкодам в роботі приватних підприємств – Міністерству юстиції в місячний термін з моменту прийняття цього Закону розробити інструкції для підрозділів МВС, органів податкової служби України та державних інспекторів з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності МОН, які б унеможливлювали неправомірне розширення практики дій за міжнародними угодами та внутрішніми нормативними документами щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування, фонограм, відеокасет тощо – на суб'єкти, що не є виробниками контрафактної продукції, і непричетні до поширення (паблішінгу) контрафактної продукції, зокрема – і неліцензійного програмного забезпечення.
  13.2. Будь-які закони та нормативно-правові акти, прийняті з метою регулювання виробництва програмного забезпечення, виробництва носіїв для програмного забезпечення, додержання міжнародних угод з Авторського права, повинні розрізняти, як принципово різні суб'єкти регулювання, принаймні:
  – “виробників (промислових виробників) програмного забезпечення”,
  – “промислових виробників носіїв з програмним забезпеченням”,
  – “промислових виробників носіїв для програмного забезпечення (цифрових носіїв)”,
  а також “промисловий рівень виробництва”, “комерційний рівень виробництва” та “рівень користувача (кінцевого користувача)”.
  Приєднання до міжнародних угод, які не мають такої диференціації, означає необхідність проведення адаптації відповідних угод до місцевих умов на національному законодавчому рівні.
  
  14. Прикінцеві положення
  14.1. Для приведення у відповідність із Законом України “Про використання Відкритих форматів та Вільного програмного забезпечення в державних установах та державному секторі господарства” інші закони та нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
  14.2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом.
  
  
  Народний депутат України
  
  Борис Олійник
  Посвідчення №299
  
  18.06.2003
  -----------------------------------------------
  
  всі документи, стосовно законопроекту:
  http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=12883