Діти, що скинули Мілошевича
01/28/2002 | Майдан
Діти, що скинули Мілошевича
Молодіжна опозиція здатна перемагати. Про це яскраво свідчить досвід сербського неформального молодіжного руху Отпор. Давайте згадаємо цю захоплюючу історію, і спробуємо поглянути на неї як з романтичної, так і з прагматичної точки зору.
Романтика
З середніх віків Сербія перебувала під жорстоким правлінням чужинців. Із утворенням Югославського королівства усі надії на демократичний улад швидко зникли спочатку через встановлення королівської диктатури, а потім через Другу Світову Війну. Після війни Сербія опинилася в комуністичній Югославії — це була ще одна диктатура, заснована на культі особи. Остання югославська конституція (1974 року) не закладала зовсім ніяких підвалин до утворення політичної демократії — навпаки, створювала умови до майбутнього поділу та громадянської війни. П'ять уламків Югославії мали однакові проблеми з недемократичною політичною системою, що дісталася у спадок від Югославії. Мілошевич, правитель Сербії, балканська загроза, виявився останнім лідером, якому не було кинуто виклик хвилею демократичних змін, що прокотилася Балканським регіоном. Здавалося, серби просто не знають, як позбутися Мілошевича. Бракувало механізмів демократичного оновлення. Влада лише тоді складає зброю, коли зустрічає достойного, сильнішого супротивника. А до Мілошевича дорівнятися не міг ніхто.
В 1989 міжнаціональні конфлікти розірвали Югославську федерацію на частини. В червні 1991 війна розпочалася в Словенії, пожежею перекинулася на Хорватію і, навесні 1992 року, досягнула Боснії. Цілу вікову групу було мобілізовано до югославської армії. До кінця 1991 року вулиці Белграда наповнилися протестуючою молоддю, але поліція брутально придушила ці протести. Активісти майбутнього Отпору мають дуже смутні спогади про цей період — їм було ледве десять років, і вони жили в кліматі війни та бідності...
Жахи правління Мілошевича досягли апогею до кінця дев'яностих. З 1998 року перебування режиму при владі було в основному досягнуто за рахунок репресій політичних опонентів. А в 1999 році до Сербії прийшла війна...
Сучасний етап боротьби сербів за демократію, можна вважати, почався в 1996 р. Тоді в жовтні - грудні відбулися муніципальні вибори, для участі в яких партії, опозиційні до правлячої Соціалістичної партії Мілошевича об'єдналися в коаліцію "Zajednо". Це була досить широка, але дуже нестабільна коаліція. Вибори 1996 р. були несправедливими, нерівними для кандидатів влади й опозиції, а також мали місце масштабні фальсифікації. Коли в грудні 1996 р. стало відомо про маніпуляції з результатами виборів, а Милошевич анулював результати там, де перемогли демократи, у Белграді й інших містах пройшли демонстрації, у яких взяли участь більше 100 тис. чоловік.
Безперервні марші протесту тривали три місяці. Студенти, що очолювали протести, вимагали визнання результатів виборів. Врешті, через три місяці, Мілошевич пішов на деякі уступки, і рух протесту себе вичерпав.
В організації акцій протесту в ці роки ведуча роль належала не партіям, а студентам. Проте також в цих акціях протесту велику роль відігравали демократично настроєні міські голови, які допомагали їх здійсненню: у їх містах було легше працювати місцевим демократичним ЗМІ (усього у демократів було 20 місцевих телевізійних і 40 радіостанцій), здійснювалася агітація, інші заходи. Мери-демократи були й у великих містах Сербії, що дозволяло привозити в Белград велику кількість протестуючих демонстрантів.
Опозиційні партії, висунувши певні вимоги до влади і не одержавши їх задоволення, прийняли рішення бойкотувати вибори президента і парламенту Сербії, що відбулися у вересні - грудні 1997 р. Сьогодні як лідери партій, так і рядові члени вважають, що це була помилка, що продовжила перебування Милошевича при владі. Серби - члени опозиційних НУО стверджували, що, усвідомивши це, вони прийняли тоді рішення агітувати за участь у виборах, незважаючи ні на які умови.
Головні гасла демократичної опозиції були прості: боротьба з корупцією, за демократію, за культурне життя населення.
Вибори 1997 р., вдало для влади пробойкотовані опозиційними партіями, зміцнили пропрезидентську урядову коаліцію. Парламент і уряд були сформовані з представників Соціалістичної партії Сербії (SР), головою якої з 1990 р. був Слободан Милошевич, Сербської радикальної партії (SRS) і Союзу югославських лівих, лідером якого була дружина Слободана - Мариана (Міра) Маркович.
Два роки повновладного правління Милошевича були ознаменовані небувалим ростом корупції, особливо на місцевих рівнях, злодійством державних органів, кривавою боротьбою між різними корумпованими угрупованнями. Беручи участь у розборках між кланами, дружина Милошевича особисто віддавала накази про знищення своїх опонентів, що безвісти зникали (серби кажуть - не менш 30 чоловік).
Також цей рік позначився кульмінацією неспроможності опозиції. Альянс між провладними Радикалами та Соціалістами, що утворився на початку 1998 р., приніс декілька скандальних законів, найбільш гучні з них — закон про публічну інформацію (який закривав рота незалежним медіа) та про університети (який робив із навчальних закладів засоби пропаганди та "чистив" звідти нелояльних викладачів). Не менш скандальним були методи впровадження цих законів. А карикатурний "Рух за оновлення сербії" та ще більш карикатурні "бойкоттери" стояли біля парламенту і "безпомічно" спостерігали за тим, як б'ють студентів та як драконівські економічні репресії застосовуються до мас-медіа, які "пишуть та говорять по-іншому".
Але демократія перемогла. Головною віхою для демократії в Сербії стали перші прямі вибори союзних президента і парламенту 24 вересня 2000 р. Незважаючи на фальсифікації, об'єднаній опозиції удалося одержати посаду президента СРЮ: Милошевич програв вибори Воїславу Коштуниці. Опозиція перемогла й у верхній палаті союзного парламенту, і в нижній. Проведені в грудні вибори в Сербський парламент довершили розгром лівих: вони програли вибори навіть у тих округах, де у вересні лідирував Милошевич.
Яка сила спричинилася до такого видатного результату? Починаємо розповідати про "Отпор".
У сербській боротьбі за демократію (як і в багатьох інших країнах) особливу роль відігравало студентство. Цьому факту є багато пояснень. Зокрема, навчання у вузаx СРЮ давно вийшло за рамки радянської системи, навчання стало платним, тому вимоги до якості викладання дуже високі. Студенти першими усвідомили, що на політиці Милошевича щасливого життя не побудуєш. І, звичайно, величезна роль професури, що стояла на чолі багатьох партій. Вже в 1996-1997 р. студенти стали головними організаторами й учасниками масовиx акцій протесту.
Спочатку студентська молодь діяла стиxійно, координуючої організації не було. Почалося все з того, що восени 1998 р. 4 студенти - 2 юнаки і 2 дівчини - були арештовані на 10 доби за те, що робили написи на стінаx. Друзі організували кампанію в їx захист. З цієї кампанії в жовтні 1998 р. виріс молодіжний рух, метою якого стало залучення молоді до активної боротьби за демократію, опір ("Отпор") тоталітаризму.
Отпор був заснований в жовтні 1998р. Спочатку в "Отпор" вxодили студенти Бєлградського і ще двуx університетів, вирішувалися в основному студентські та університетські проблеми. Активісти "Отпору" видавали літературу, робили написи на стінаx (малювали стиснутий кулак - символ організації).
В якому стані була в цей час сербська опозиція чи опозиційна "контреліта"? Роз'єднана та переповнена амбіціями, вона бавилася в кулуарні ігри та політиканство. Мілошевичу вдалося купити декілька опозиційних муніципалітетів, а між студентами назрівало невдоволення неспроможними, "політикуючими", "конструктивно-опонуючими" партіями.
В той же час суспільна структура Сербії стояла на порозі кризи. Лідери протестів 1996–97рр. змушені були переховуватися за межами країни, так само, як дезертири під час воєн 1991–95 років. Невдовзі до них приєдналися дезертири Косівської війни (березень–червень 1999р.) Менше ніж за десять років десятки тисяч сербів полишили свою батьківщину. Більшість з них була продемократичною елітою Сербії.
Нове покоління опинилося в ізоляції. Цим людям довелося розробляти власні методи боротьби, кувати власний досвід (не без допомоги Заходу, про що ми поговоримо пізніше). Ці підлітки мали не просто політичну проникливість, а політичну інтуїцію.
"Озброєні" власною зухвалістю, ці молоді люди зуміли збудити своїх батьків та прабатьків з летаргії. Дорослі почали соромитися своєї байдужості. Мілошевич же ще не міг відчути небезпеку, що загрожувала скинути його зі сцени.
Перший осередок Отпору був утворений з активістів різних студентських організацій (Студентська спілка, Студентська федерація та Сербський студентський рух) і був координований Srdjan Popovic, відомим учасником Демократичної партії, що організувала перші мітинги та забезпечила необхідну інфраструктурну підтримку. Усі ж двадцять співзасновників зналися ще з часів протестів 1996/97 років, проте не вступили до Студентського політичного клубу, заснованого після акцій протесту — своєрідного трампліну для кар'єр студентських лідерів.
Знаючи про шкідливий вплив слави на молодих лідерів, засновники Отпору заснували свій рух на двох критичних принципах — жодного лідерства та жодного елітизму. Це мало величезний позитивний вплив на організацію. Мілош Станковіч, 17 років, учень десятого класу Белградської гімназії і активіст Отпору з лютого 2000-го року, сказав: "Я приєднався до Отпору, бо я був проти політичних партій. Я хотів спричинитися до змін, бо не міг більше дивитися, як люди змагаються з такою великою кількістю проблем у своєму щоденному житті." Ана Вуксановіч додає, — "Що мене справді вразило — це що там не було ніяких лідерів, і тому не було ризику, що нас можуть зрадити."
"Ми знали з попереднього гіркого досвіду, що не можна припускати жодного лідерства", —сказав Вукасін Петровіч, один з співзасновників руху, наполягаючи на тому, що рішення Отпору є колективними. "До влади може дорватися який-небудь ідіот. Якщо ми будемо віддавати керівну роль лідерам, перед суспільством їх легко дискредитувати. А от дискредитувати ідею набагато важче."
Наступним принциповим кроком Отпору було не дозволити опору бути прив'язаним лиш до університету, але поширити його на всі прошарки суспільства. Проголошувати Отпор як загальнонаціональний рух, який вирвав би Отпор з обіймів злоякісного режиму, а ще — як спосіб та стиль життя. Ці дві компоненти були початковими лейтмотивами перших кампаній. Стиснутий кулак було обрано символом Отпору, знаком рішучості: діяти до тих пір, поки не буде досягнуто основної мети.
Поява Отпору на публічній сцені була життєво важливою для молоді з сіл, яких перше не торкалася велич студентських протестів. Це були території, де як молодь, так і старші люди проживали під гнітом внутрішньої депресії та зовнішньої репресії, куди не добиралися "великі" опозиційні партії і де свавіллю місцевих чиновників нічого не могло завадити.
"Отпор" був добровільним об'єднанням, у ньому не було лідерів, фіксованого членства, статуту, воно не готувало політичних лідерів і не займалося пошуком грошей — усі працювали на волонтерскиx засадах. Організація ненасильницького опору серед молоді, а пізніше - у всім суспільстві стали її головними завданнями.
Сербія - корумпована країна, громадяни якої вже давно нікому не вірять. Як нам оповідали Отпорівці, після невдалих маршів протесту, студентські лідери яких, по суті, зрадили ідеям цих протестів і подалися в "конструктивну опозицію", дискредитованою була навіть ідея вільного незалежного студентства. Але студентам-учасникам "Отпору" повірили. Уже до весни 2000 р. "Отпор" став всенародним об'єднанням. До кінця 1999 року Отпор налічував 4 тисячі активістів, а в піку своєї активності ця цифра сягла 100 тисяч, із 120-ма осередками по всій країні. Переважна більшість уже й не згадає, коли саме народився цей рух.
Треба сказати, що величезну підтримку Отпору надали незалежні медіа, які вірно усвідомлювали, що їхнє виживання також залежало від цілковитої перемоги ідей Отпору. Кожна акція та кожен перформанс був поданий на перших сторінках найтиражніших газет чи підчас репортажів місцевих радіостанцій, які закликали активістів не здаватися і підбадьорювали їх. Опозиційні партії були в нелегкому становищі (принаймні деякі), адже їм треба було визнавати "дітей" з Отпору як рівних партнерів.
Режим якось мусів реагувати на це. Після невдалої спроби місяцями ігнорувати Отпор сербський Міністр інформації, ?оран Матіч, щоденно оголошує опонентів режиму шпигунами, терористами та ворогами народу. Під час інтерв'ю Матіч відмовлявся навіть вимовляти уголос ім'я Отпору. Було легко "викрити" шикарні вілли Вука Драшковіча на березі Женевського озера чи звинуватити Зорана Джинджича у державній зраді (два лідери рухів протесту 1996-97рр.) Але як реагувати на дівчину, що дарує квіти поліцейському? Арешти Отпорівців, що малювали граффіті на стінах спустошеної Сербії чи роздавали листівки на вулицях, лиш підігрівали симпатію громадян. Цим режим заробляв собі тільки штрафні очки.
Наклепи та репресії з боку влади не змусили себе чекати. По ТВ показали "Отпор" як терористичну організацію, фінансовану Заходом. Багато активістів - більше ніж 1,5 тис. - арештовані, багато з них не раз, ще більше активістів побито. Часом їх тримали по тюрмах від 10 до 30 днів. З'явилися навіть осередки "Мами та бабці Отпору", і принаймні десяток мам Отпору було заарештовано разом із їхніми чадами.
Учасники "Отпор" розповідали, що найважче було навчитися не опиратися, коли тебе ображають і б'ють. Поліцейські під час акцій арештовували сотні демонстрантів у дуже стислі строки. Знаючи про підтримку з Заходу, офіційні джерела називали учасників організації закордонними найманцями. "Їхня ідеологія – це американські гроші," – казав Іван Марковіч, міністр Югославського Кабінету міністрів. – "Ми повинні визволити молодь з лап цих войовничих угруповань."
...Після того, як Югославська поліція викотила з Белградського офісу організації старенький комп'ютер, пачку постерів і винесла з приміщення усе до останнього папірця, на підлозі залишилися лише плями від розлитої кави та переповнені попільнички.
...Третього травня спецслужби закрили дві ведучі компанії незалежного мовлення у Сербії, назавжди від'єднавши від ефіру Радіо В292 та опозиційний телеканал Studio B. Після цього у Мілошевича залишилося повне панування в ефірі, і він міг вільно доносити свою пропаганду до електорату.
Зник навіть "фасад" відкритого суспільства, як зауважив Душка Анастієвіч, репортер сербського журналу політичного аналізу Vreme. "Мілошевич завжди вмів проводити завуальовані «репресії на дому». А тепер ми на порозі справжньої диктатури латиноамериканського типу."
Югославська Об'єднана Ліва Партія, очолювана дружиною Мілошевича, сформувала свою власну молодіжну гілку, щоб протистояти Отпору. Спроба примусити одного з активістів Отпора вступити до Соціалістичної партії Мілошевича призвело до сутичок у рідному місті президета, де трьох активістів було тяжко побито і кинуто за ?рати. Це призвело лиш до нового кола антиурядових протестів.
"Найбільше лякає представників режиму одна метафізична річ, " – сказав белградський аналітик Іван Вейвода. – "Це те, що дивлячись на Отпор, вони бачить майбутнє, яке їм не належить. Вони бачать покоління молодих людей, які готові провести межу і відчувають, що у них є мало що втрачати."
Під час бомбувань НАТО "Отпор" практично зупинив свою діяльність. По ТВ розгорнулася кампанія по дискредитації руху, який обвинувачували в зв'язку з Олбрайт, називали фашистами. Символи "Отпору" - значки, майки - носити стало небезпечно для життя.
Значна частина населення Сербії не повірила офіційним ЗМІ, але боялася — Мілошевича, НАТО, місцевого начальства. "Отпор" став працювати на подолання страxу, ставши символом безстрашності.
Коли Милошевич оголосив про дострокові вибори, "Отпор" сформулював дві основні задачі: побороти страx у людяx, уселити їм надію, що можна перемогти і допомогти опозиції виграти вибори.
Були організовані і проведені дві загальнореспубліканські кампанії: "Прийшов час" ("Vreme je") - нейтральна кампанія, спрямований на залучення молоді до участі у вибораx, переконання всіx, що треба голосувати, і "Його час пройшов" ("Gotov je") - агресивна кампанія, метою якої була дискредитація Милошевича.
Під час передвиборчої кампанії Отпор запустив свою власну кампанію, по суті заохочуючи виборців голосувати за будь-кого, окрім Мілошевича. "Ми не кажемо людям, за кого голосувати, ми просто переконуємо їх, що їх голос важить і що ми всі повинні докластися, щоб позбутися цього страхіття, якого звати Мілошевич." — каже 24річний активіст Отпору Veckey Petkovic. "Мілошевич контролює медіа і встиг купити 20 відсотків людей. Решта ж країни ненавидить його і знає, що він — злий тиран. Наша робота — мотивувати ці 80 відсотків."
Отпорівці очевидно мали купу задоволення, плануючи і зводячи кампанію ненасильницького скинення Мілошевіча. Це була кампанія назріваючого моменту. В офісі майже кожен квадратний дюйм вільних стін було закрито наклейками з їхньою "торговою маркою" — стиснутим кулаком, яким вони заклеювали Сербію: більше 10 мільйонів кулаків були наклеєні чи намальовані у громадських місцях по всій країні.
На іншій стіні офісу висить повнорозмірне зображення у повний зріст Мілошевича, а також його владної, але однаково ненавидимої дружини Міри Марковіч. На постері обличчя Мілошевича заклеєне кулаком Отпору; на його дружині намальовано наведений "приціл".
На 59-і уродини Мілошевича Отпорівці розклеїли чимало наклейок на площах міст по всій Сербії. Вітання було таким: "Дякуємо тобі за дитинство, яке ти в нас забрав, за незабутні видовища війни, які ти нам подарував, за всі злочини, які ти здійснив во ім'я Сербії, за всі програні битви. (...) Дякуємо за незабутні конвої наших братів, за звуки сирен протиповітряної оборони, за життя, втрачені намарно. (...) З днем народження, пане Президенте, бажаємо тобі відсвяткувати твої наступні уродини з твоїми найріднішими на заслуженому відпочинку у Гаазі."
Обидві кампанії були успішними: у вибораx президента взяли участь 60-65% молоді (20% на всіx попередніх виборах), до моменту виборів усі знали, що більшість ніколи не проголосує за Милошевича.
Активісти "Отпора" і опозиційні партії діяли в умовах закритого інформаційного простору, коли всі найважливіші ЗМІ наxодились під контролем Милошевича. Для подолання перешкод, пов'язаних із поширенням опозиційної інформації, здійснювалася кампанія "Від дверей до дверей", коли розповсюджувачами листівок, наклейок, книг, брошур ставали всі громадяни Сербії.
Однак найпоширенішими були місцеві кампанії, спрямовані на викриття злочинної діяльності сподвижників Милошевича на місцях. Написи "злодій" на їx портретаx, нанесення символів "Отпору" на стінаx, дорогаx, у всіx громадських місцях убивало страx і вселяло надію на перемогу.
Отпор зробила знаменитим його улюблена 'зброя': гострі гасла, балончиками нанесені на стіни сербських міст. Найперше, найпростіше і найчіткіше з'явилося, коли про Отпор ще ніхто не чув: "Опиратися, поки не переможемо" — це було неначе свідоцтво про народження.
У грудні 1999-го Отпор побажав усім "веселого нового року зі спротивом". Це була масштабна і зворушлива акція. На Новий Рік Отпор спланував святковий концерт на центральній площі міста, пообіцявши, що в саму новорічну мить буде "щось грандіозне". Звістка про "грандіозну новорічну мить" швидко поширилася столицею. 31 грудня ввечері зацікавлений натовп все прибував в очікуванні чогось незвичайного.
Проте учасники акції вичікували. Коли нетерпіння натовпу сягло апогею, а до новорічної миті залишилося десять хвилин, на великій сцені посеред площі почав лунати барабанний бій, підсилений великими колонками. Бій барабанів підігрівав юрбу, серед якої зростало радісне пожвавлення у очікуванні дива. Врешті, коли наступила новорічна мить, барабани затихли, і здивований натовп побачив, як засвітився великий екран і на ньому з'явилися, плавно переходячи один в один, сцени скалічених війною юнаків, злиденних пенсіонерів, що просять милостиню, поліціянтів, що б'ють протестуючих студентів... "Слайд-шоу" тривало не більше хвилини, і врешті на екрані з'явився напис: "Чи такої Сербії ми хочемо?" І потім: "Рік 2000: рік спротиву"...
Серед натовпу запанувала тиша. Через півгодини шокована юрба в задумі почала розходитися. Вранішній випуск традиційно пропагандистських мілошевичських новин шістдесят відсотків ефірного часу присвятило новорічній акції молодіжного руху "Отпор".
За декілька місяців до подій 5 жовтня гасло "Рік 2000 стане переможним" можна було побачити на стінах усюди. Так і сталося.
"Основною ідеєю є зробити протест творчим та розважальним", – сказав Вукасін Петровіч, 24 роки, який спричинився до появи руху в Белградському університеті і який і надалі намагається перемогти цинізм та апатію його покоління до політики. – "Коли декількох улюблених професорів вигнали з роботи декани-ставленики Мілошевича, студенти викотили дошку надвір і запропонували звільненим викладачам проводити лекції на травичці."
На стіні середнього Отпорівського офісу, займаючи всю її поверхню, висів гігантський саморобний "календар" зустрічей, концертів, акцій, запланованих у сербській глибинці. Акції дуже часто носили чудний театралізований характер. Одні були націлені на Мілошевича, інші – на апатично настроєну громаду. В одній такій акції активісти приїхали в центр Белграду, одягнені, мов науковці. На колінах вони, насміхаючись, повзали по асфальту, намагаючись відшукати у гігантських розмірів збільшувальне скло мікроскопічні сліди громадянського зацікавлення в політиці у населення. Sveta Matic, учасник Отпору, що змушений переховуватись у Будапешті, пояснює, що гумор відігравав важливу роль у боротьбі Отпору з самого початку. "Мілошевича можна назвати багато чим, але точно – не смішним. Він застряг у середніх віках..."
В липні 2000 року Мілошевич оголосив президентські вибори і призначив їх на 24 вересня. Роз'єднаній опозиції вдалося зібрати докупки коаліцію з 18-и партій, яку назвали ДОС — Демократична Опозиція Сербії. Невдовзі Отпор організував грандіозну акцію. На очах у сотні тисяч громадян учасники руху Отпор привели присутніх там представників об'єднаної опозиції до клятви на Отпорівському прапорі. Ні, Отпор не приєднувався до об'єднаної політичної опозиції — він попередив її: Отпор наглядатиме за вами до остаточної перемоги. Ніяких ігор, ніяких компромісів. Коли хтось із вас зрадить нас, до дверей вашого помешкання прийде цих 100 000 людей.
Натовп енергійно підхопив гасло, яке вигукнув у мікрофон ведучий акції, і багатотисячна юрба довгі хвилини скандувала: "Ko Izda – Pizda!" ("Хто зрадить – той @#$%^ ")...
Хвиля Отпору була на максимумі. Софія, учасник Отпору, розповідає: "Я ще не мала право голосу на 24 вересня. Мої батьки були проти Мілошевича. Моя мама, Міра, мала намір голосувати за ДОС, але мій тато хотів проігнорувати вибори. Я умовила його піти проголосувати."
Наступного дня після виборів 24 вересня до ранку спостерігачі знали, що за Милошевича проголосувало не більш 1,5 млн. з 4,5 млн. виборців, що брали участь у голосуванні, - Коштуница переміг. Крім того, усі, навіть ті, хто голосував за Милошевича, були упевнені, що переможе Коштуніца. Коли Сесід (організація, що проводила спостереження за ходом виборів) і DоS-коалиция оголосили про перемогу Коштуніци, усі повірили. В цих умовах "зробити" Милошевича переможцем відразу не було ніякої можливості, тому було придумано другий тур голосування.
Але цей маневр влади викликав справжній вибух народного обурення. Уперше за 10 років у Белграді пройшла більш ніж стотисячна демонстрація з закликами проти Мілошевича (за даними Сербського Xельсинкського комітету - 800 тис. чоловік). Серби ж розповідали, що в Белграді, що по розмірах майже дорівнює Мінську, збиралися мітинги по 1-1,5 мільйона чоловік. Пішки з околиць Бєлграда сходилися сотні тисяч обурених людей.
5 жовтня бульдозер вломився в двері будівлі державного радіо та телебачення, цього оплоту державної пропаганди, а начальник головного поліцейського відділку Бєлграда, що асоціювався з поліцейською репресивною машиною Мілошевича, підійшов до маленької дівчинки, що стояла напроти відділку в агресивно настроєному натовпі, взяв її на руки і вдягнув їй на голову свого поліцейського кашкета.
Долю диктатора було вирішено.
Через два дні при владі став новий Президент Воїслав Коштуніца, і тисячі отпорівців маршували та танцювали на вулицях Белграда, їхні стиснуті кулаки були підняті в повітря. Молоді опозиціонери, вбрані в чорне, святкували свою перемогу.
Прагматика
Це було справді ефективно, масштабно і, на мій погляд, найголовніше — гарно й колоритно. Проте, у критично налаштованого читача одразу виникає сакраментальне запитання: Окей, а звідки гроші? На мільйони отпорівських наклейок та футболок, баночок з спрей-фарбою, на апаратуру під час концертів і т.д.? І чи самі вони це все придумали?
Одразу після перемоги сербської опозиції у газеті Washington Post з'явилася єдина в своєму роді стаття "US Advice Guided Milosevic Opposition" ("Опозиція Мілошевічу керувалася порадами США") (<A Href="http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html"><A Href="http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html">http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html</A></A>). Подібні статті з'являлися в пресі та Інтернеті й до того, та в жодної з них не було такого фундаментального джерела, як Washington Post.
В статті з притаманним США панамериканським пафосом було детально описано сербську кампанію в контексті масованої підтримки американського уряду. Скндальний меседж статті, який своєю епатажністю перегукується із заголовками постингів Інтернет-провокаторів: Отпор, як складова частина кампанії проти Мілошевича, є нічим іншим, як добре продуманою, спланованою і профінансованою Сполученими Штатами передвиборчою технологією, заснованою на точних наукових розрахунках. "Демократію в Сербії купила Америка за 41 мільйон доларів", "за нібито спонтанним характером вуличного повстання, що змусило Милошевича усе-таки врахувати результати суперечливих президентських виборів 24 вересня, стояла ретельно продумана стратегія, розроблена спільно лідерами сербської демократії при активній підтримці західних консультантів і соціологів", — стверджує газета.
Абстрагувавшись від присмаку американського глобального патерналізму, проглянемо і спробуємо проаналізувати і співставити факти, які подає Washington Post.
За словами авторів статті, все почалося з результатів соціологічного опитування 840 сербських виборців, проведеного американською соціологічною компанією Penn, Schoen & Berland Assocіates. Ці результати були подані в Белграді лідерам сербської опозиції американським соціологом Doug Schoen, який одразу подав опозиційним лідерам нарис стратегії подальшої опозиційної боротьби.
США, розповідає стаття, сприяла подальшому перебігу антимілошевичської кампанії багатьма способами. Фінансовані Сполученими Штатами консультанти регулярно проводили опитування суспільної думки, готували тисячі активістів від опозиції і брали участь у проведенні найбільш важливого моменту всієї кампанії - рівнобіжному підрахунку голосів. А в жовтні 1999 р. 20 лідерів опозиції (двадцять "ключових осіб" Отпору) одержали запрошення від вашингтонського Національного демократичного університету - Natіonal Democratіc Іnstіtute [NDІ]. Під час десятиденного семінару сербські студенти пройшли підготовку по таких напрямках, як організація страйків, трактування значення символів, подолання страху й ослаблення диктаторського режиму. У якості ведучого лектора на семінар був запрошений полковник американської армії у відставці Robert Helvey, що провів дослідження ненасильницьких методів опору по усьому світі, включаючи методи, використані в сучасній Бірмі і під час боротьбі за цивільні права на американському півдні. Полковник Helvey, що двічі побував у В'єтнамі, представив активістам з руху Otpor ідеї американського теоретика Gene Sharpe, якого він назвав "новим Клозвицем ненасильницького руху опору", звертаючи до відомого пруського військового стратега.
Після повернення до Сербії активісти Otpor використовували всі можливі способи, щоб послабити вплив Милошевича. Вони не просто виписували заучені гасла на стінах будинків, вони використовували цілий ряд складних технік ведення PR кампанії, включаючи проведення опитувань, поширення листівок, платну рекламу. Результати опитувань дозволяли їм у щохвилини бути готовими відповісти на питання населення. А американський уряд, розповідається в статті, оплатив 5 тисяч банок фарби, яку студентські активісти використовували для розміщення графіті, а також більш 2,5 млн. наклейок зі словами - "Йому кінець", що і стали основним гаслом революції.
Уперше за всю політичну історію Сербії при складанні політичних гасел - месседжів, був використаний досвід, і застосовувалися техніки західних рекламних компаній. Усі політичні "месседжі" проходили тестування, якому звичайно піддається реклама споживчих товарів. На прохання опозиційної коаліції і студентського руху опору Otpor рекламне агентство Strategіc Marketіng Fіrm провело ряд фокус груп при фінансовій підтримці західних демократичних груп. За словами ведучого сербського соціолога Srdan Bogosavjevіc, директора рекламного агентства Strategіc Marketіng Fіrm, у кампанії був застосований традиційний підхід до реклами: ім'я товару, що просувається, і ім'я конкуруючого товару, тільки в даному випадку як рекламоване ім'я виступав Коштуница, а в якості конкуруючого - Милошевич.
Автор статті наводить, що сама операція була відкритою і фінансувалася на засоби, виділені Конгресом, що склали 10 млн. доларів на 1999 фіскальний рік і 31 млн. доларів на 2000 р. Ведучу роль у кампанії зіграли Державний департамент та Американське агентство міжнародного розвитку - USAІD, урядова організація, що займається наданням іноземної допомоги. Саме USAІD перенаправляв кошти через комерційних підрядчиків і через неприбуткові групи, такі як Національний демократичний інститут [NDІ] і його аналог від республіканської партії - Міжнародний республіканський інститут [ІRІ]. У той час як NDІ направляв свою основну діяльність на роботу із сербськими опозиційними партіями, ІRІ був зайнятий в основному з рухом, що склав ідеологічну й організаційну основу революції, що відбулася - студентським рухом Otpor, — стверджує Washington Post. Наклейки зі словами "Gotov je" друкувалися саме на гроші USAІD, а поширювалися компанією Ronco Consultіng Corp...
То хто ж такі ці молоді люди з Отпору? Вдало розміщені кнопки під пальцями "американських імперіалістів" чи борці за вільну Сербію, з якої не буде втікати молодь у пошуках гідного життя?
Не ставлячи під сумнів здатність читачів зробити власні висновки, я спробую все-таки підвести якісь підсумки. Навіть незважаючи на усе, про що пише Washington Post і що взяли на озброєння усі "антиімперіалістичні" видання Інтернет-сайти, все одно є речі, в яких сумніватися практично неможливо. Це в безкорисній любові отпорівців до батьківщини і величезної самопожертви. Я не думаю, що за "подачку з Заходу" хтось із вас міг би підставитися сам або, як це часто траплялося, підставити своїх дітей під тяжкі бути та кийки мілошевичської поліції. Я не думаю, що неймовірна творча енергія, яка вихлюпувалася через ідеї отпорівських акцій, через макети зображень, через їхні слогани та кампанії може вимірюватися якимись грошима. Попри дуже багато негативних (потенційно наклепницьких) публікацій в Інтернеті про Отпор я не знайшов жодного конкретного свідчення про те, що активіст Отпору брав або вимагав оплату за свою діяльність. Я не маю підстав ставити під сумнів існування в кожній країні світу (в тому числі в "модній" Україні) молодої еліти, яка просто любить свою країну і готова не тільки йти на жертви заради неї, але й перетворити боротьбу за її свободу (політичну, економічну, соціальну, культурну, зовнішню, внутрішню і т.д.) у веселу, цікаву, захоплюючу, можливо, трошки небезпечну гру. І я вважаю цілковитим перебільшенням приписувати розповсюдження наклейок якійсь американській маркетинговій компанії!!! Що мене наштовхує на думку, що багато фактів (або те, як вони подані) у статті "інформаційного форпосту американського ліберального істеблішменту" також можуть бути дещо підфарбованими...
Все ж, не ставлячи за мету затаврувати Отпор, хотілося б задати питання: чи була можливість зробити демократичну революцію в країні за свої гроші і своїм розумом? Чи варто було сербській опозиції та Отпорівцям іти на такий близький контакт з американцями? Наскільки руйнівними будуть наслідки встановлення контролю США над сербською політикою?
Ці питання — це початок зовсім окремої дискусії.
Інший Отпор
Чи закінчилася історія Отпору? Часи, коли досить було причепити значок до сорочки, щоб стати активістом отпору, цілком певно закінчилися. На протязі всього "шляху" Отпор наголошував, що це не організація, а рух без лідерів та ієрархії, незважаючи на очевидні ознаки того, що існувала центральна група активістів, що приймала критичні рішення. А найголовніше — поки є чітка мета, якої потрібно досягти, стратегія лишається добре вираженою і чітко зрозумілою. Проблеми постають тоді, коли Ворог зникає.
Базою діяльності Отпору були публічні кампанії з прямими повідомленнями. Особливо успішною вважається кампанія "Йому кінець". Тим часом кампанії "Ми за вами спостерігаємо" та "Стережися!" викликали неоднозначну реакцію. "Підпільні" графіті з прікольними наклейками та листівками тепер перетворилися в грандіозні бігборди на вулицях, що більше пасували б транснаціональним компаніям, ніж "низовому" суспільному рухові.
Після скинення Мілошевича отпорівці почали займати впливові пости. Новий уряд щедро роздає учасникам Отпору ключові посади в студентських та молодіжних інституціях, очевидно, "за заслуги" у скиненні минулого режиму. Ідеалізм, найважливіший ін?редієнт "моральної вищості" руху, поволі вгасає, відбуваючи до царства спогадів та ностальгії.
Славко Підстригач
Молодіжна опозиція здатна перемагати. Про це яскраво свідчить досвід сербського неформального молодіжного руху Отпор. Давайте згадаємо цю захоплюючу історію, і спробуємо поглянути на неї як з романтичної, так і з прагматичної точки зору.
Романтика
З середніх віків Сербія перебувала під жорстоким правлінням чужинців. Із утворенням Югославського королівства усі надії на демократичний улад швидко зникли спочатку через встановлення королівської диктатури, а потім через Другу Світову Війну. Після війни Сербія опинилася в комуністичній Югославії — це була ще одна диктатура, заснована на культі особи. Остання югославська конституція (1974 року) не закладала зовсім ніяких підвалин до утворення політичної демократії — навпаки, створювала умови до майбутнього поділу та громадянської війни. П'ять уламків Югославії мали однакові проблеми з недемократичною політичною системою, що дісталася у спадок від Югославії. Мілошевич, правитель Сербії, балканська загроза, виявився останнім лідером, якому не було кинуто виклик хвилею демократичних змін, що прокотилася Балканським регіоном. Здавалося, серби просто не знають, як позбутися Мілошевича. Бракувало механізмів демократичного оновлення. Влада лише тоді складає зброю, коли зустрічає достойного, сильнішого супротивника. А до Мілошевича дорівнятися не міг ніхто.
В 1989 міжнаціональні конфлікти розірвали Югославську федерацію на частини. В червні 1991 війна розпочалася в Словенії, пожежею перекинулася на Хорватію і, навесні 1992 року, досягнула Боснії. Цілу вікову групу було мобілізовано до югославської армії. До кінця 1991 року вулиці Белграда наповнилися протестуючою молоддю, але поліція брутально придушила ці протести. Активісти майбутнього Отпору мають дуже смутні спогади про цей період — їм було ледве десять років, і вони жили в кліматі війни та бідності...
Жахи правління Мілошевича досягли апогею до кінця дев'яностих. З 1998 року перебування режиму при владі було в основному досягнуто за рахунок репресій політичних опонентів. А в 1999 році до Сербії прийшла війна...
Сучасний етап боротьби сербів за демократію, можна вважати, почався в 1996 р. Тоді в жовтні - грудні відбулися муніципальні вибори, для участі в яких партії, опозиційні до правлячої Соціалістичної партії Мілошевича об'єдналися в коаліцію "Zajednо". Це була досить широка, але дуже нестабільна коаліція. Вибори 1996 р. були несправедливими, нерівними для кандидатів влади й опозиції, а також мали місце масштабні фальсифікації. Коли в грудні 1996 р. стало відомо про маніпуляції з результатами виборів, а Милошевич анулював результати там, де перемогли демократи, у Белграді й інших містах пройшли демонстрації, у яких взяли участь більше 100 тис. чоловік.
Безперервні марші протесту тривали три місяці. Студенти, що очолювали протести, вимагали визнання результатів виборів. Врешті, через три місяці, Мілошевич пішов на деякі уступки, і рух протесту себе вичерпав.
В організації акцій протесту в ці роки ведуча роль належала не партіям, а студентам. Проте також в цих акціях протесту велику роль відігравали демократично настроєні міські голови, які допомагали їх здійсненню: у їх містах було легше працювати місцевим демократичним ЗМІ (усього у демократів було 20 місцевих телевізійних і 40 радіостанцій), здійснювалася агітація, інші заходи. Мери-демократи були й у великих містах Сербії, що дозволяло привозити в Белград велику кількість протестуючих демонстрантів.
Опозиційні партії, висунувши певні вимоги до влади і не одержавши їх задоволення, прийняли рішення бойкотувати вибори президента і парламенту Сербії, що відбулися у вересні - грудні 1997 р. Сьогодні як лідери партій, так і рядові члени вважають, що це була помилка, що продовжила перебування Милошевича при владі. Серби - члени опозиційних НУО стверджували, що, усвідомивши це, вони прийняли тоді рішення агітувати за участь у виборах, незважаючи ні на які умови.
Головні гасла демократичної опозиції були прості: боротьба з корупцією, за демократію, за культурне життя населення.
Вибори 1997 р., вдало для влади пробойкотовані опозиційними партіями, зміцнили пропрезидентську урядову коаліцію. Парламент і уряд були сформовані з представників Соціалістичної партії Сербії (SР), головою якої з 1990 р. був Слободан Милошевич, Сербської радикальної партії (SRS) і Союзу югославських лівих, лідером якого була дружина Слободана - Мариана (Міра) Маркович.
Два роки повновладного правління Милошевича були ознаменовані небувалим ростом корупції, особливо на місцевих рівнях, злодійством державних органів, кривавою боротьбою між різними корумпованими угрупованнями. Беручи участь у розборках між кланами, дружина Милошевича особисто віддавала накази про знищення своїх опонентів, що безвісти зникали (серби кажуть - не менш 30 чоловік).
Також цей рік позначився кульмінацією неспроможності опозиції. Альянс між провладними Радикалами та Соціалістами, що утворився на початку 1998 р., приніс декілька скандальних законів, найбільш гучні з них — закон про публічну інформацію (який закривав рота незалежним медіа) та про університети (який робив із навчальних закладів засоби пропаганди та "чистив" звідти нелояльних викладачів). Не менш скандальним були методи впровадження цих законів. А карикатурний "Рух за оновлення сербії" та ще більш карикатурні "бойкоттери" стояли біля парламенту і "безпомічно" спостерігали за тим, як б'ють студентів та як драконівські економічні репресії застосовуються до мас-медіа, які "пишуть та говорять по-іншому".
Але демократія перемогла. Головною віхою для демократії в Сербії стали перші прямі вибори союзних президента і парламенту 24 вересня 2000 р. Незважаючи на фальсифікації, об'єднаній опозиції удалося одержати посаду президента СРЮ: Милошевич програв вибори Воїславу Коштуниці. Опозиція перемогла й у верхній палаті союзного парламенту, і в нижній. Проведені в грудні вибори в Сербський парламент довершили розгром лівих: вони програли вибори навіть у тих округах, де у вересні лідирував Милошевич.
Яка сила спричинилася до такого видатного результату? Починаємо розповідати про "Отпор".
У сербській боротьбі за демократію (як і в багатьох інших країнах) особливу роль відігравало студентство. Цьому факту є багато пояснень. Зокрема, навчання у вузаx СРЮ давно вийшло за рамки радянської системи, навчання стало платним, тому вимоги до якості викладання дуже високі. Студенти першими усвідомили, що на політиці Милошевича щасливого життя не побудуєш. І, звичайно, величезна роль професури, що стояла на чолі багатьох партій. Вже в 1996-1997 р. студенти стали головними організаторами й учасниками масовиx акцій протесту.
Спочатку студентська молодь діяла стиxійно, координуючої організації не було. Почалося все з того, що восени 1998 р. 4 студенти - 2 юнаки і 2 дівчини - були арештовані на 10 доби за те, що робили написи на стінаx. Друзі організували кампанію в їx захист. З цієї кампанії в жовтні 1998 р. виріс молодіжний рух, метою якого стало залучення молоді до активної боротьби за демократію, опір ("Отпор") тоталітаризму.
Отпор був заснований в жовтні 1998р. Спочатку в "Отпор" вxодили студенти Бєлградського і ще двуx університетів, вирішувалися в основному студентські та університетські проблеми. Активісти "Отпору" видавали літературу, робили написи на стінаx (малювали стиснутий кулак - символ організації).
В якому стані була в цей час сербська опозиція чи опозиційна "контреліта"? Роз'єднана та переповнена амбіціями, вона бавилася в кулуарні ігри та політиканство. Мілошевичу вдалося купити декілька опозиційних муніципалітетів, а між студентами назрівало невдоволення неспроможними, "політикуючими", "конструктивно-опонуючими" партіями.
В той же час суспільна структура Сербії стояла на порозі кризи. Лідери протестів 1996–97рр. змушені були переховуватися за межами країни, так само, як дезертири під час воєн 1991–95 років. Невдовзі до них приєдналися дезертири Косівської війни (березень–червень 1999р.) Менше ніж за десять років десятки тисяч сербів полишили свою батьківщину. Більшість з них була продемократичною елітою Сербії.
Нове покоління опинилося в ізоляції. Цим людям довелося розробляти власні методи боротьби, кувати власний досвід (не без допомоги Заходу, про що ми поговоримо пізніше). Ці підлітки мали не просто політичну проникливість, а політичну інтуїцію.
"Озброєні" власною зухвалістю, ці молоді люди зуміли збудити своїх батьків та прабатьків з летаргії. Дорослі почали соромитися своєї байдужості. Мілошевич же ще не міг відчути небезпеку, що загрожувала скинути його зі сцени.
Перший осередок Отпору був утворений з активістів різних студентських організацій (Студентська спілка, Студентська федерація та Сербський студентський рух) і був координований Srdjan Popovic, відомим учасником Демократичної партії, що організувала перші мітинги та забезпечила необхідну інфраструктурну підтримку. Усі ж двадцять співзасновників зналися ще з часів протестів 1996/97 років, проте не вступили до Студентського політичного клубу, заснованого після акцій протесту — своєрідного трампліну для кар'єр студентських лідерів.
Знаючи про шкідливий вплив слави на молодих лідерів, засновники Отпору заснували свій рух на двох критичних принципах — жодного лідерства та жодного елітизму. Це мало величезний позитивний вплив на організацію. Мілош Станковіч, 17 років, учень десятого класу Белградської гімназії і активіст Отпору з лютого 2000-го року, сказав: "Я приєднався до Отпору, бо я був проти політичних партій. Я хотів спричинитися до змін, бо не міг більше дивитися, як люди змагаються з такою великою кількістю проблем у своєму щоденному житті." Ана Вуксановіч додає, — "Що мене справді вразило — це що там не було ніяких лідерів, і тому не було ризику, що нас можуть зрадити."
"Ми знали з попереднього гіркого досвіду, що не можна припускати жодного лідерства", —сказав Вукасін Петровіч, один з співзасновників руху, наполягаючи на тому, що рішення Отпору є колективними. "До влади може дорватися який-небудь ідіот. Якщо ми будемо віддавати керівну роль лідерам, перед суспільством їх легко дискредитувати. А от дискредитувати ідею набагато важче."
Наступним принциповим кроком Отпору було не дозволити опору бути прив'язаним лиш до університету, але поширити його на всі прошарки суспільства. Проголошувати Отпор як загальнонаціональний рух, який вирвав би Отпор з обіймів злоякісного режиму, а ще — як спосіб та стиль життя. Ці дві компоненти були початковими лейтмотивами перших кампаній. Стиснутий кулак було обрано символом Отпору, знаком рішучості: діяти до тих пір, поки не буде досягнуто основної мети.
Поява Отпору на публічній сцені була життєво важливою для молоді з сіл, яких перше не торкалася велич студентських протестів. Це були території, де як молодь, так і старші люди проживали під гнітом внутрішньої депресії та зовнішньої репресії, куди не добиралися "великі" опозиційні партії і де свавіллю місцевих чиновників нічого не могло завадити.
"Отпор" був добровільним об'єднанням, у ньому не було лідерів, фіксованого членства, статуту, воно не готувало політичних лідерів і не займалося пошуком грошей — усі працювали на волонтерскиx засадах. Організація ненасильницького опору серед молоді, а пізніше - у всім суспільстві стали її головними завданнями.
Сербія - корумпована країна, громадяни якої вже давно нікому не вірять. Як нам оповідали Отпорівці, після невдалих маршів протесту, студентські лідери яких, по суті, зрадили ідеям цих протестів і подалися в "конструктивну опозицію", дискредитованою була навіть ідея вільного незалежного студентства. Але студентам-учасникам "Отпору" повірили. Уже до весни 2000 р. "Отпор" став всенародним об'єднанням. До кінця 1999 року Отпор налічував 4 тисячі активістів, а в піку своєї активності ця цифра сягла 100 тисяч, із 120-ма осередками по всій країні. Переважна більшість уже й не згадає, коли саме народився цей рух.
Треба сказати, що величезну підтримку Отпору надали незалежні медіа, які вірно усвідомлювали, що їхнє виживання також залежало від цілковитої перемоги ідей Отпору. Кожна акція та кожен перформанс був поданий на перших сторінках найтиражніших газет чи підчас репортажів місцевих радіостанцій, які закликали активістів не здаватися і підбадьорювали їх. Опозиційні партії були в нелегкому становищі (принаймні деякі), адже їм треба було визнавати "дітей" з Отпору як рівних партнерів.
Режим якось мусів реагувати на це. Після невдалої спроби місяцями ігнорувати Отпор сербський Міністр інформації, ?оран Матіч, щоденно оголошує опонентів режиму шпигунами, терористами та ворогами народу. Під час інтерв'ю Матіч відмовлявся навіть вимовляти уголос ім'я Отпору. Було легко "викрити" шикарні вілли Вука Драшковіча на березі Женевського озера чи звинуватити Зорана Джинджича у державній зраді (два лідери рухів протесту 1996-97рр.) Але як реагувати на дівчину, що дарує квіти поліцейському? Арешти Отпорівців, що малювали граффіті на стінах спустошеної Сербії чи роздавали листівки на вулицях, лиш підігрівали симпатію громадян. Цим режим заробляв собі тільки штрафні очки.
Наклепи та репресії з боку влади не змусили себе чекати. По ТВ показали "Отпор" як терористичну організацію, фінансовану Заходом. Багато активістів - більше ніж 1,5 тис. - арештовані, багато з них не раз, ще більше активістів побито. Часом їх тримали по тюрмах від 10 до 30 днів. З'явилися навіть осередки "Мами та бабці Отпору", і принаймні десяток мам Отпору було заарештовано разом із їхніми чадами.
Учасники "Отпор" розповідали, що найважче було навчитися не опиратися, коли тебе ображають і б'ють. Поліцейські під час акцій арештовували сотні демонстрантів у дуже стислі строки. Знаючи про підтримку з Заходу, офіційні джерела називали учасників організації закордонними найманцями. "Їхня ідеологія – це американські гроші," – казав Іван Марковіч, міністр Югославського Кабінету міністрів. – "Ми повинні визволити молодь з лап цих войовничих угруповань."
...Після того, як Югославська поліція викотила з Белградського офісу організації старенький комп'ютер, пачку постерів і винесла з приміщення усе до останнього папірця, на підлозі залишилися лише плями від розлитої кави та переповнені попільнички.
...Третього травня спецслужби закрили дві ведучі компанії незалежного мовлення у Сербії, назавжди від'єднавши від ефіру Радіо В292 та опозиційний телеканал Studio B. Після цього у Мілошевича залишилося повне панування в ефірі, і він міг вільно доносити свою пропаганду до електорату.
Зник навіть "фасад" відкритого суспільства, як зауважив Душка Анастієвіч, репортер сербського журналу політичного аналізу Vreme. "Мілошевич завжди вмів проводити завуальовані «репресії на дому». А тепер ми на порозі справжньої диктатури латиноамериканського типу."
Югославська Об'єднана Ліва Партія, очолювана дружиною Мілошевича, сформувала свою власну молодіжну гілку, щоб протистояти Отпору. Спроба примусити одного з активістів Отпора вступити до Соціалістичної партії Мілошевича призвело до сутичок у рідному місті президета, де трьох активістів було тяжко побито і кинуто за ?рати. Це призвело лиш до нового кола антиурядових протестів.
"Найбільше лякає представників режиму одна метафізична річ, " – сказав белградський аналітик Іван Вейвода. – "Це те, що дивлячись на Отпор, вони бачить майбутнє, яке їм не належить. Вони бачать покоління молодих людей, які готові провести межу і відчувають, що у них є мало що втрачати."
Під час бомбувань НАТО "Отпор" практично зупинив свою діяльність. По ТВ розгорнулася кампанія по дискредитації руху, який обвинувачували в зв'язку з Олбрайт, називали фашистами. Символи "Отпору" - значки, майки - носити стало небезпечно для життя.
Значна частина населення Сербії не повірила офіційним ЗМІ, але боялася — Мілошевича, НАТО, місцевого начальства. "Отпор" став працювати на подолання страxу, ставши символом безстрашності.
Коли Милошевич оголосив про дострокові вибори, "Отпор" сформулював дві основні задачі: побороти страx у людяx, уселити їм надію, що можна перемогти і допомогти опозиції виграти вибори.
Були організовані і проведені дві загальнореспубліканські кампанії: "Прийшов час" ("Vreme je") - нейтральна кампанія, спрямований на залучення молоді до участі у вибораx, переконання всіx, що треба голосувати, і "Його час пройшов" ("Gotov je") - агресивна кампанія, метою якої була дискредитація Милошевича.
Під час передвиборчої кампанії Отпор запустив свою власну кампанію, по суті заохочуючи виборців голосувати за будь-кого, окрім Мілошевича. "Ми не кажемо людям, за кого голосувати, ми просто переконуємо їх, що їх голос важить і що ми всі повинні докластися, щоб позбутися цього страхіття, якого звати Мілошевич." — каже 24річний активіст Отпору Veckey Petkovic. "Мілошевич контролює медіа і встиг купити 20 відсотків людей. Решта ж країни ненавидить його і знає, що він — злий тиран. Наша робота — мотивувати ці 80 відсотків."
Отпорівці очевидно мали купу задоволення, плануючи і зводячи кампанію ненасильницького скинення Мілошевіча. Це була кампанія назріваючого моменту. В офісі майже кожен квадратний дюйм вільних стін було закрито наклейками з їхньою "торговою маркою" — стиснутим кулаком, яким вони заклеювали Сербію: більше 10 мільйонів кулаків були наклеєні чи намальовані у громадських місцях по всій країні.
На іншій стіні офісу висить повнорозмірне зображення у повний зріст Мілошевича, а також його владної, але однаково ненавидимої дружини Міри Марковіч. На постері обличчя Мілошевича заклеєне кулаком Отпору; на його дружині намальовано наведений "приціл".
На 59-і уродини Мілошевича Отпорівці розклеїли чимало наклейок на площах міст по всій Сербії. Вітання було таким: "Дякуємо тобі за дитинство, яке ти в нас забрав, за незабутні видовища війни, які ти нам подарував, за всі злочини, які ти здійснив во ім'я Сербії, за всі програні битви. (...) Дякуємо за незабутні конвої наших братів, за звуки сирен протиповітряної оборони, за життя, втрачені намарно. (...) З днем народження, пане Президенте, бажаємо тобі відсвяткувати твої наступні уродини з твоїми найріднішими на заслуженому відпочинку у Гаазі."
Обидві кампанії були успішними: у вибораx президента взяли участь 60-65% молоді (20% на всіx попередніх виборах), до моменту виборів усі знали, що більшість ніколи не проголосує за Милошевича.
Активісти "Отпора" і опозиційні партії діяли в умовах закритого інформаційного простору, коли всі найважливіші ЗМІ наxодились під контролем Милошевича. Для подолання перешкод, пов'язаних із поширенням опозиційної інформації, здійснювалася кампанія "Від дверей до дверей", коли розповсюджувачами листівок, наклейок, книг, брошур ставали всі громадяни Сербії.
Однак найпоширенішими були місцеві кампанії, спрямовані на викриття злочинної діяльності сподвижників Милошевича на місцях. Написи "злодій" на їx портретаx, нанесення символів "Отпору" на стінаx, дорогаx, у всіx громадських місцях убивало страx і вселяло надію на перемогу.
Отпор зробила знаменитим його улюблена 'зброя': гострі гасла, балончиками нанесені на стіни сербських міст. Найперше, найпростіше і найчіткіше з'явилося, коли про Отпор ще ніхто не чув: "Опиратися, поки не переможемо" — це було неначе свідоцтво про народження.
У грудні 1999-го Отпор побажав усім "веселого нового року зі спротивом". Це була масштабна і зворушлива акція. На Новий Рік Отпор спланував святковий концерт на центральній площі міста, пообіцявши, що в саму новорічну мить буде "щось грандіозне". Звістка про "грандіозну новорічну мить" швидко поширилася столицею. 31 грудня ввечері зацікавлений натовп все прибував в очікуванні чогось незвичайного.
Проте учасники акції вичікували. Коли нетерпіння натовпу сягло апогею, а до новорічної миті залишилося десять хвилин, на великій сцені посеред площі почав лунати барабанний бій, підсилений великими колонками. Бій барабанів підігрівав юрбу, серед якої зростало радісне пожвавлення у очікуванні дива. Врешті, коли наступила новорічна мить, барабани затихли, і здивований натовп побачив, як засвітився великий екран і на ньому з'явилися, плавно переходячи один в один, сцени скалічених війною юнаків, злиденних пенсіонерів, що просять милостиню, поліціянтів, що б'ють протестуючих студентів... "Слайд-шоу" тривало не більше хвилини, і врешті на екрані з'явився напис: "Чи такої Сербії ми хочемо?" І потім: "Рік 2000: рік спротиву"...
Серед натовпу запанувала тиша. Через півгодини шокована юрба в задумі почала розходитися. Вранішній випуск традиційно пропагандистських мілошевичських новин шістдесят відсотків ефірного часу присвятило новорічній акції молодіжного руху "Отпор".
За декілька місяців до подій 5 жовтня гасло "Рік 2000 стане переможним" можна було побачити на стінах усюди. Так і сталося.
"Основною ідеєю є зробити протест творчим та розважальним", – сказав Вукасін Петровіч, 24 роки, який спричинився до появи руху в Белградському університеті і який і надалі намагається перемогти цинізм та апатію його покоління до політики. – "Коли декількох улюблених професорів вигнали з роботи декани-ставленики Мілошевича, студенти викотили дошку надвір і запропонували звільненим викладачам проводити лекції на травичці."
На стіні середнього Отпорівського офісу, займаючи всю її поверхню, висів гігантський саморобний "календар" зустрічей, концертів, акцій, запланованих у сербській глибинці. Акції дуже часто носили чудний театралізований характер. Одні були націлені на Мілошевича, інші – на апатично настроєну громаду. В одній такій акції активісти приїхали в центр Белграду, одягнені, мов науковці. На колінах вони, насміхаючись, повзали по асфальту, намагаючись відшукати у гігантських розмірів збільшувальне скло мікроскопічні сліди громадянського зацікавлення в політиці у населення. Sveta Matic, учасник Отпору, що змушений переховуватись у Будапешті, пояснює, що гумор відігравав важливу роль у боротьбі Отпору з самого початку. "Мілошевича можна назвати багато чим, але точно – не смішним. Він застряг у середніх віках..."
В липні 2000 року Мілошевич оголосив президентські вибори і призначив їх на 24 вересня. Роз'єднаній опозиції вдалося зібрати докупки коаліцію з 18-и партій, яку назвали ДОС — Демократична Опозиція Сербії. Невдовзі Отпор організував грандіозну акцію. На очах у сотні тисяч громадян учасники руху Отпор привели присутніх там представників об'єднаної опозиції до клятви на Отпорівському прапорі. Ні, Отпор не приєднувався до об'єднаної політичної опозиції — він попередив її: Отпор наглядатиме за вами до остаточної перемоги. Ніяких ігор, ніяких компромісів. Коли хтось із вас зрадить нас, до дверей вашого помешкання прийде цих 100 000 людей.
Натовп енергійно підхопив гасло, яке вигукнув у мікрофон ведучий акції, і багатотисячна юрба довгі хвилини скандувала: "Ko Izda – Pizda!" ("Хто зрадить – той @#$%^ ")...
Хвиля Отпору була на максимумі. Софія, учасник Отпору, розповідає: "Я ще не мала право голосу на 24 вересня. Мої батьки були проти Мілошевича. Моя мама, Міра, мала намір голосувати за ДОС, але мій тато хотів проігнорувати вибори. Я умовила його піти проголосувати."
Наступного дня після виборів 24 вересня до ранку спостерігачі знали, що за Милошевича проголосувало не більш 1,5 млн. з 4,5 млн. виборців, що брали участь у голосуванні, - Коштуница переміг. Крім того, усі, навіть ті, хто голосував за Милошевича, були упевнені, що переможе Коштуніца. Коли Сесід (організація, що проводила спостереження за ходом виборів) і DоS-коалиция оголосили про перемогу Коштуніци, усі повірили. В цих умовах "зробити" Милошевича переможцем відразу не було ніякої можливості, тому було придумано другий тур голосування.
Але цей маневр влади викликав справжній вибух народного обурення. Уперше за 10 років у Белграді пройшла більш ніж стотисячна демонстрація з закликами проти Мілошевича (за даними Сербського Xельсинкського комітету - 800 тис. чоловік). Серби ж розповідали, що в Белграді, що по розмірах майже дорівнює Мінську, збиралися мітинги по 1-1,5 мільйона чоловік. Пішки з околиць Бєлграда сходилися сотні тисяч обурених людей.
5 жовтня бульдозер вломився в двері будівлі державного радіо та телебачення, цього оплоту державної пропаганди, а начальник головного поліцейського відділку Бєлграда, що асоціювався з поліцейською репресивною машиною Мілошевича, підійшов до маленької дівчинки, що стояла напроти відділку в агресивно настроєному натовпі, взяв її на руки і вдягнув їй на голову свого поліцейського кашкета.
Долю диктатора було вирішено.
Через два дні при владі став новий Президент Воїслав Коштуніца, і тисячі отпорівців маршували та танцювали на вулицях Белграда, їхні стиснуті кулаки були підняті в повітря. Молоді опозиціонери, вбрані в чорне, святкували свою перемогу.
Прагматика
Це було справді ефективно, масштабно і, на мій погляд, найголовніше — гарно й колоритно. Проте, у критично налаштованого читача одразу виникає сакраментальне запитання: Окей, а звідки гроші? На мільйони отпорівських наклейок та футболок, баночок з спрей-фарбою, на апаратуру під час концертів і т.д.? І чи самі вони це все придумали?
Одразу після перемоги сербської опозиції у газеті Washington Post з'явилася єдина в своєму роді стаття "US Advice Guided Milosevic Opposition" ("Опозиція Мілошевічу керувалася порадами США") (<A Href="http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html"><A Href="http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html">http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A18395-2000Dec3.html</A></A>). Подібні статті з'являлися в пресі та Інтернеті й до того, та в жодної з них не було такого фундаментального джерела, як Washington Post.
В статті з притаманним США панамериканським пафосом було детально описано сербську кампанію в контексті масованої підтримки американського уряду. Скндальний меседж статті, який своєю епатажністю перегукується із заголовками постингів Інтернет-провокаторів: Отпор, як складова частина кампанії проти Мілошевича, є нічим іншим, як добре продуманою, спланованою і профінансованою Сполученими Штатами передвиборчою технологією, заснованою на точних наукових розрахунках. "Демократію в Сербії купила Америка за 41 мільйон доларів", "за нібито спонтанним характером вуличного повстання, що змусило Милошевича усе-таки врахувати результати суперечливих президентських виборів 24 вересня, стояла ретельно продумана стратегія, розроблена спільно лідерами сербської демократії при активній підтримці західних консультантів і соціологів", — стверджує газета.
Абстрагувавшись від присмаку американського глобального патерналізму, проглянемо і спробуємо проаналізувати і співставити факти, які подає Washington Post.
За словами авторів статті, все почалося з результатів соціологічного опитування 840 сербських виборців, проведеного американською соціологічною компанією Penn, Schoen & Berland Assocіates. Ці результати були подані в Белграді лідерам сербської опозиції американським соціологом Doug Schoen, який одразу подав опозиційним лідерам нарис стратегії подальшої опозиційної боротьби.
США, розповідає стаття, сприяла подальшому перебігу антимілошевичської кампанії багатьма способами. Фінансовані Сполученими Штатами консультанти регулярно проводили опитування суспільної думки, готували тисячі активістів від опозиції і брали участь у проведенні найбільш важливого моменту всієї кампанії - рівнобіжному підрахунку голосів. А в жовтні 1999 р. 20 лідерів опозиції (двадцять "ключових осіб" Отпору) одержали запрошення від вашингтонського Національного демократичного університету - Natіonal Democratіc Іnstіtute [NDІ]. Під час десятиденного семінару сербські студенти пройшли підготовку по таких напрямках, як організація страйків, трактування значення символів, подолання страху й ослаблення диктаторського режиму. У якості ведучого лектора на семінар був запрошений полковник американської армії у відставці Robert Helvey, що провів дослідження ненасильницьких методів опору по усьому світі, включаючи методи, використані в сучасній Бірмі і під час боротьбі за цивільні права на американському півдні. Полковник Helvey, що двічі побував у В'єтнамі, представив активістам з руху Otpor ідеї американського теоретика Gene Sharpe, якого він назвав "новим Клозвицем ненасильницького руху опору", звертаючи до відомого пруського військового стратега.
Після повернення до Сербії активісти Otpor використовували всі можливі способи, щоб послабити вплив Милошевича. Вони не просто виписували заучені гасла на стінах будинків, вони використовували цілий ряд складних технік ведення PR кампанії, включаючи проведення опитувань, поширення листівок, платну рекламу. Результати опитувань дозволяли їм у щохвилини бути готовими відповісти на питання населення. А американський уряд, розповідається в статті, оплатив 5 тисяч банок фарби, яку студентські активісти використовували для розміщення графіті, а також більш 2,5 млн. наклейок зі словами - "Йому кінець", що і стали основним гаслом революції.
Уперше за всю політичну історію Сербії при складанні політичних гасел - месседжів, був використаний досвід, і застосовувалися техніки західних рекламних компаній. Усі політичні "месседжі" проходили тестування, якому звичайно піддається реклама споживчих товарів. На прохання опозиційної коаліції і студентського руху опору Otpor рекламне агентство Strategіc Marketіng Fіrm провело ряд фокус груп при фінансовій підтримці західних демократичних груп. За словами ведучого сербського соціолога Srdan Bogosavjevіc, директора рекламного агентства Strategіc Marketіng Fіrm, у кампанії був застосований традиційний підхід до реклами: ім'я товару, що просувається, і ім'я конкуруючого товару, тільки в даному випадку як рекламоване ім'я виступав Коштуница, а в якості конкуруючого - Милошевич.
Автор статті наводить, що сама операція була відкритою і фінансувалася на засоби, виділені Конгресом, що склали 10 млн. доларів на 1999 фіскальний рік і 31 млн. доларів на 2000 р. Ведучу роль у кампанії зіграли Державний департамент та Американське агентство міжнародного розвитку - USAІD, урядова організація, що займається наданням іноземної допомоги. Саме USAІD перенаправляв кошти через комерційних підрядчиків і через неприбуткові групи, такі як Національний демократичний інститут [NDІ] і його аналог від республіканської партії - Міжнародний республіканський інститут [ІRІ]. У той час як NDІ направляв свою основну діяльність на роботу із сербськими опозиційними партіями, ІRІ був зайнятий в основному з рухом, що склав ідеологічну й організаційну основу революції, що відбулася - студентським рухом Otpor, — стверджує Washington Post. Наклейки зі словами "Gotov je" друкувалися саме на гроші USAІD, а поширювалися компанією Ronco Consultіng Corp...
То хто ж такі ці молоді люди з Отпору? Вдало розміщені кнопки під пальцями "американських імперіалістів" чи борці за вільну Сербію, з якої не буде втікати молодь у пошуках гідного життя?
Не ставлячи під сумнів здатність читачів зробити власні висновки, я спробую все-таки підвести якісь підсумки. Навіть незважаючи на усе, про що пише Washington Post і що взяли на озброєння усі "антиімперіалістичні" видання Інтернет-сайти, все одно є речі, в яких сумніватися практично неможливо. Це в безкорисній любові отпорівців до батьківщини і величезної самопожертви. Я не думаю, що за "подачку з Заходу" хтось із вас міг би підставитися сам або, як це часто траплялося, підставити своїх дітей під тяжкі бути та кийки мілошевичської поліції. Я не думаю, що неймовірна творча енергія, яка вихлюпувалася через ідеї отпорівських акцій, через макети зображень, через їхні слогани та кампанії може вимірюватися якимись грошима. Попри дуже багато негативних (потенційно наклепницьких) публікацій в Інтернеті про Отпор я не знайшов жодного конкретного свідчення про те, що активіст Отпору брав або вимагав оплату за свою діяльність. Я не маю підстав ставити під сумнів існування в кожній країні світу (в тому числі в "модній" Україні) молодої еліти, яка просто любить свою країну і готова не тільки йти на жертви заради неї, але й перетворити боротьбу за її свободу (політичну, економічну, соціальну, культурну, зовнішню, внутрішню і т.д.) у веселу, цікаву, захоплюючу, можливо, трошки небезпечну гру. І я вважаю цілковитим перебільшенням приписувати розповсюдження наклейок якійсь американській маркетинговій компанії!!! Що мене наштовхує на думку, що багато фактів (або те, як вони подані) у статті "інформаційного форпосту американського ліберального істеблішменту" також можуть бути дещо підфарбованими...
Все ж, не ставлячи за мету затаврувати Отпор, хотілося б задати питання: чи була можливість зробити демократичну революцію в країні за свої гроші і своїм розумом? Чи варто було сербській опозиції та Отпорівцям іти на такий близький контакт з американцями? Наскільки руйнівними будуть наслідки встановлення контролю США над сербською політикою?
Ці питання — це початок зовсім окремої дискусії.
Інший Отпор
Чи закінчилася історія Отпору? Часи, коли досить було причепити значок до сорочки, щоб стати активістом отпору, цілком певно закінчилися. На протязі всього "шляху" Отпор наголошував, що це не організація, а рух без лідерів та ієрархії, незважаючи на очевидні ознаки того, що існувала центральна група активістів, що приймала критичні рішення. А найголовніше — поки є чітка мета, якої потрібно досягти, стратегія лишається добре вираженою і чітко зрозумілою. Проблеми постають тоді, коли Ворог зникає.
Базою діяльності Отпору були публічні кампанії з прямими повідомленнями. Особливо успішною вважається кампанія "Йому кінець". Тим часом кампанії "Ми за вами спостерігаємо" та "Стережися!" викликали неоднозначну реакцію. "Підпільні" графіті з прікольними наклейками та листівками тепер перетворилися в грандіозні бігборди на вулицях, що більше пасували б транснаціональним компаніям, ніж "низовому" суспільному рухові.
Після скинення Мілошевича отпорівці почали займати впливові пости. Новий уряд щедро роздає учасникам Отпору ключові посади в студентських та молодіжних інституціях, очевидно, "за заслуги" у скиненні минулого режиму. Ідеалізм, найважливіший ін?редієнт "моральної вищості" руху, поволі вгасає, відбуваючи до царства спогадів та ностальгії.
Славко Підстригач