04/27/2005 | N.N.

Прем'єрська "ротація" в АРК, свій серед чужих, чужий серед своїх?


26 квітня 2005 року
Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД

20 квітня 2005 р. став для АРК днем зміни керівництва кримського уряду. Відбулося те, на що давно очікували в самій кримській автономії та за її межами. Глава РМ АРК Сергій Куніцин подав у відставку. Згідно з його заявою, ухвалюючи відповідне рішення, він керувався тим, що в країні сформувалася нова влада, а умови, за яких сьогодні доводиться працювати в Криму, він охарактеризував як "політичну лихоманку". За відставку С. Куніцина проголосували 65 з 89 депутатів ВР АРК, проти - 14.

С. Куніцин був призначений позаштатним радником Президента України. Він очолював Раду Міністрів автономії доволі тривалий час, зокрема, він був головою кримського уряду в 1998-2001 роках. Тоді, у 1998-му, в результаті згоди, досягнутої між двома - Рескомом Компартії і Народно-демократичною партією, було утворено коаліційний уряд Криму, головою якого став С. Куніцин. Тоді новообраний спікер-комуніст Леонід Грач говорив, що "альянс" КПУ і НДП, що склався під час обрання глави кримського уряду, є "природним", і "ми повинні показати, що можемо працювати" ("Сегодня", 29 травня 1998 р.). Проте, як відомо в політиці не буває вічних друзів та вічних ворогів та "шлюб" за політичним розрахунком поступово завершився голосним "розлученням". 20 червня 2001 року, Верховна Рада Криму ухвалила звернення до Президента України Леоніда Кучми з проханням дати згоду на звільнення Сергія Куніцина з посади голови Ради Міністрів автономії. За відповідне рішення було віддано 55 голосів з майже 100 депутатів ВР АРК. Л. Кучма через певний час відповідне "прохання" задовольнив. Сесійне засідання супроводжувалося бійками та сутичками у ВР АРК, нагадуючи прославлені "добрі" старі часи буття кримської Верховної Ради попереднього скликання. Згодом, головний ендепіст АРК поступився урядового крісла М. Горбатову. В той же час, після парламентських виборів 2002 року, С. Куніцину знову вдалося увійти до однієї й тієї ж "ріки", він очолював РМ АРК з 29 квітня 2002 року до 20 квітня 2005 року.

В той же час набагато більшою інтригою стала сьогодні не стільки відставка С. Куніцина, яку прогнозували навіть з огляду на те, що АРК став четвертим регіоном, якій підтримав під час президентських виборів В. Януковича, де він здобув майже 80 % підтримки, а під час кампанії, кримська влада активно працювала на цього кандидата. Існує також певна кількість розслідувань різноманітних "земельних питань" на Південному березі Криму. Інтрига - у призначенні А. Матвієнка.

Він і Крим сьогодні

Отже, Анатолій Матвієнко не є "кримським" за походженням, що вирізняє порівняно з чергою з восьми попередників на цьому посту, не рахуючи прем'єра Сабуров, якій був з РФ за часів Ю. Мєшкова. Отже, в АРК колишній вінницький губернатор, народний депутат України, лідер правої партії "Собор" не є своїм. Це має свої плюси і, звичайно, свої негативи.

В той же час сьогодні А. Матвієнко сприймається серед "кримських" виключно не як самостійна фігура, але "людина президента", тільки через те ВР надала згоду на його затвердження. До речі, ситуація з А. Матвієнком є показовою в контексті потенційного "колабораціонізму" місцевих регіональних еліт. Можна уявити, що А. Матвієнка з таким же успіхом можна було б призначити в інший регіон, який підтримав кандидата від влади. В той же час, подивимося, як розвиватимуться події в подальшому. А. Матвієнко не має за собою специфічного кримського "компромату", наприклад у вигляді приватизації дач, набережних, пароплавів й іншої держвласності.

В той же час, завдяки цим плюсам, він може сприйматися місцевою кримською елітою з пересторогою та недовірою. Йому лише буде потрібно стати своїм, що є надто нелегко у такому регіоні як АРК, особливо в черговий передвиборний цикл, на який очікує Україна.

Зокрема, попри підтримку у ВР АРК, існують парламентські групи, які не підтримали А. Матвієнка, а в кримському контексті вони є не останніми політичними силами. Мова, наприклад йде про "Союз", КПУ, ті сили, які робитимуть все, щоб вирізнитися в період виборів і здобути підтримку специфічного кримського електорату. До цього це вдавалося шляхом різноманітного підігрівання антикримськотатарських настроїв, запусків різноманітних міфологем та застарілих стереотипів, які в АРК традиційно спрацьовують. Сьогодні, до речі, до такої "страшилки" потенційно може додатися новий образ новітнього "кримського прем'єра, як, наприклад, "українізатора" АРК. Через те, А. Матвієнку, можливо буде доволі складно розібратися в кримських стратегічних пасьянсах та ходінням між політичними таборами, у мистецтві, яким поступово оволодів його попередник. С. Куніцин. Не тільки "українізаторська" постать "некримського" А. Матвієнка може сприйматися критично, але й через його дії буде критикуватися і без того малопопулярний в Криму В. Ющенко (з огляду на результати повторного голосування у другому турі). Зокрема один з кримських депутатів. С. Цеков заявив, що "засоби протягування потрібних владі керівників мало чим відрізняються від методів епохи Кучми, в деяких аспектам вони навіть більш мерзенні, влада, яка так багато каже про демократію та необхідність дотримуватися законів, цинічно ними нехтує" ("Кримська правда", 21 квітня 2005 р.). І подібна риторика може доволі легко експлуатуватися в подальшому кримському передвиборчому житті.


А. Матвієнко став прем'єром в складний для Криму місяць - напередодні курортного сезону та 61 річниці депортації з півострову кримських татар. Від його позиції в кримськотатарському питанні сьогодні може багато чого залежати. Зокрема власне він може, якщо захоче готувати для Києва відповідні месіджі щодо цієї проблеми. До речі, йому буде необхідно, але надто складно робити в тому, контексті, що офіційний Київ на четвертому місяці нової влади фактично так і не дав відповіді щодо цієї стратегічної української проблеми. Зокрема, досі лишається "завислою" ситуація відносно зняття вето Глави держави щодо Закону України "Про відновлення прав раніш депортованих народів", якій в минулому році набрав у ВР під 370 голосів. Отже, від нового кримського прем'єра також може залежати, наскільки ця консолідована політична сила стане його союзником в ситуації щодо кримських перетворень. Його попередник на відповідному кріслі міг знаходити доволі непоганий контакт з представниками політичного керівництва кримських татар, що сприяло його багатоліттю на кримській посаді в тому числі. Хоча іноді "контакти" "затьмарювався" певними превенціями наприклад, на адресу партії мусульман України, яку підтримували "донецькі" напередодні виборчої кампанії 2002 року. Проте, "світлих" плям співпраці було більше ніж "темних", саме через те Меджліс тривалий час намагався підтримувати на посаді глави АРК С. Куніцина.

До речі, за А. Матвієнка не голосувала група у ВР АРК, яка складається з кримських нашоукраїнців. Особливо обурився на київське керівництво лідер групи А. Бурдюгов, який розраховував зайняти крісло Куніцина, а можливо й крісло постійного представника президента у АРК. Хоча існують певні міркування відносно того, що таку посаду може бути ліквідовано. Отже. А. Матвієнку буде потрібно лише тільки віднайти способи комунікації з специфічним кримських політикумом, що є надзвичайно важливим, але складним завданням. Не випадково, С. Куніцин ввечері після своєї відставки зазначив в інтерв'ю "П'ятому каналу", що він не знає кому співчувати, тим хто пішов, чи тим. хто лишився та прийшов...

Він і Крим вчора...

Отже, А. Матвієнко не є кримським, він ніколи не мав в Криму якогось специфічного бізнесу, З кільканадцяти цитат щодо Криму, можна пригадати доволі давні, зокрема, коли вони з С. Куніциним були ще однопартійці та перебували в колишній "партії влади", НДП. Ще коли А. Матвієнко був лідером цієї партії, він, говорячи про партбудівництво вказував, "дещо специфічно утворюється кримське представництво, але лави його з кожним разом все ширшають." ("Україна молода", 16 липня 1996 р.). А вже у 1997 році, найбільше партійців НДП нараховувалося на Вінниччині - 2383. За нею з великим відривом йшов Крим, де назбиралося тільки 875 народних демократів. Коли А. Матвієнко полишив лави партії та не підтримав під час президентських виборів 1999 року Л. Кучму та став лідером правої партії "Собор", представники цієї партії намагалися проводити на півострові ряд заходів. Наприклад, у 2000 роках в Севастополі планувалася конференція на тему "Мова і політика", до участі в якій запрошено російські національні меншини Криму. А.Матвієнко, наголошуючи на актуальності цієї теми, зазначив, що вони цим заходом хочуть дати відповідь тим, хто спекулює навколо проблем, пов'язаних з українською та російською мовами. У 2003 році соборяни відвідали всі чотири українські школи, що є в Криму. Згодом їх кількість планується суттєво збільшити, адже, як відзначив голова "Собору", зараз кримчани активно вивчають українську. А вже існуючі школи Анатолій Матвієнко запропонував перетворити на "лабораторії", де проводилися б дослідження найефективнішого впровадження в систему освіти державної мови.

"Час засвідчує, - був переконаний А. Матвієнко, - що з 620 шкіл, які діють в Автономній Республіці Крим, в майбутньому мінімум половина неодмінно стануть українськими" ("Голос України", 1 серпня 2003 р.). Складно сказати, яким чином буде сьогодні поводитися новим прем'єр в плані українізації та створення в цьому складному регіоні дійсно реальних механізмів для функціонування української, кримськотатарської мов.

Після парламентської кампанії 2002 року, голова УНП "Собор", писав, що на Донбасі, в Харкові й у Криму можна говорити не про якісь принципово відмінні орієнтації виборців, а хіба що про значно цинічніше, брутальніше використання адмінресурсу. ("Україна молода", 16 квітня 2002 р.). Іронія долі, тепер потенційно у використанні адміну в АРК під час виборів опоненти можуть звинувачувати А. Матвієнка...

У 2003 році А. Матвієнко заявляв, що ним виявлено "кричущі зловживання із землею в Криму, місті Одесі, інших місцях Північного Причорномор'я, де активно руйнуються парки, оздоровниці, пляжі". Анатолій Матвієнко зауважував, що "ці землі з потурання місцевої влади переходять у руки впливових номенклатурних забудовників, керівників міст, судів, прокуратури, правоохоронних органів. Є серед них і народні депутати". Парламентарій поінформував журналістів, що ініціюватиме створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради для розгляду ситуації з землею в Одесі, Криму, всьому Північному Причорномор'ї, проведення інвентаризації землі і власності. "Голос України", 1 серпня 2003 р.). Відтепер у А. Матвієнка буде час щодо розв'язання надто заплутаного кримського земельного питання. У 2003 році "Собор" заявив про намір ініціювати спеціальний закон, який би закріпив положення про те, що 2017 рік стане останнім роком перебування російського Чорноморського флоту на території України.

Під час проблеми Тузли А. Матвієнко відігравав активну роль у розв'язанні "конфлікту" з РФ.

Проте, справжня кримська політична риторика має стати для нового кримського прем'єра майбутнім.

"Кримська родзинка" та інтереси

Головною "родзинкою" кримської політичної ситуації в контексті кадрового рівняння стало новітнє призначення главою кримського уряду Анатолія Матвієнка, народного депутата України, лідера партії "Собор". Візуально все відбувалося надто спонтанно. Зокрема, на посаду кримського прем'єра претендували А. Бурдюгов. Називалося прізвище Ляшенка. Народний депутат України Шкляр навіть отримав від Ющенка лист, в якому президент висловлював йому свою підтримку, а напередодні голосування, незважаючи на те, що він надає перевагу не кар'єрі прем'єра, але будівника кримського народного союзу "Наша Україна", ситуація очікування була доволі напруженою. Начебто сам Матвієнко дізнався про можливе призначення ледь трохи більше за добу до голосування, втім, це напівофіційна версія.

Причину такого вибору В. Ющенка достеменно складно назвати, А. Матвієнко може бути для Криму компромісною фігурою. яка є для Києва передбачуваною. З Іншого боку це й "київські розклади" у парламенті. А. Матвієнко міг потенційно претендувати на посаду, яку було звільнено О. Зінченком, тобто віце-спікерство, тепер відповідна вакансія стала ще більш порожньою, і її можна запропонувати комусь іншому, наприклад, лідеру тієї політичної сили, яка сьогодні не хоче йти на вибори з "народним союзом", наприклад Українській народній партії та Ю. Костенку, проте, це гіпотетично.

До речі, можна також пригадати, що А. Матвієнко не просто лідер "Собору", але партії, яка має давні системні зв'язки з блоком Юлії Тимошенко. Український прем'єр ще 20 квітня заявила, що вважає Анатолія Матвієнка достойною людиною на посаді голови Ради міністрів Криму, він, "дуже сильна людина: і організатор, і фахівець". Хоча за її словами, вона не займалася кадровими призначеннями у Криму, оскільки це не входить у її конституційні повноваження, складно припустити, що з нею не радилися з цього приводу. Відтепер, до речі. Ми можемо побачити в АРК не тільки будівництво НСНУ, але й БЮТ. Це можу виявитися більш перспективним, ніж сьогодні можна уявити. Достатньо просто подивитися що також відбувається в інших українських регіонах...

Загалом не все у процесі затвердження А. Матвієнка на посаді відбувалося сценарно легко. Зокрема, перший раз кримські обранці не надали підтримки А. Матвієнку. Спочатку "за" проголосували лише 47 депутатів із 79, проти - 4. В залі не вдавалося вгамувати пристрасті, з депутатами ніхто традиційно не радився. Проте, потім А. Матвієнку вдалося здобути підтримку з 61 кримського обранця, лише 4 було проти, 19 не голосували взагалі. Сам А. Матвієнко, виступаючи російською мовою перед кримськими депутатами, що само по собі є знаменним та цікавим в контексті "хто" "кого", зазначив, "знаю ли я, на что иду? В основном знаю, - сказал он. - Хотя, безусловно, должен разобраться… Понимаю ли я сложность, которая складывается в АРК? Безусловно, понимаю и экономические, и экологические, и межнациональные, и политические, и геополитические проблемы. Именно это убеждение дало мне право согласиться на предложение президента. Уверен ли я в положительном результате нашей совместной работы? Отвечаю утвердительно - уверен. Мы найдем общее понимание, мы найдем возможность сотрудничества, в этом у меня нет никаких сомнений, потому что я прекрасно понимаю, что мы обречены на это взаимопонимание…" ("1 Крымская", 21 квітня 2005 р.). Наскільки далеко зайде подібна приреченість щодо взаєморозуміння продемонструє час і можливість компромісів, хоча питання залишається з ким.. Адже в політиці немає ані вічних друзів, ані вічних ворогів, є інтереси... Якими вони виявляться сьогодні щодо АРК?

http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=5052&mode=thread&order=0&thold=0