MAУП - таємниця нападків відкрита
02/04/2006 | stefan
19.07.2002 17:50:01
Етнокриміналістика або словесний портрет в політичному інтер’єрі.
http://www.iapm.edu.ua/news/zayava-19-07-2.html
Кожен народ має таких євреїв, на яких він заслуговує.
Карл Еміль Францос.
Глибоке спостереження мудрого європейця навіває ще глибші роздуми стосовно неспіввідносності офіційної національної політики з якістю іміджу окремих представників вищезгаданої нацменшини. Наприклад, у Києві на початку двадцятого століття, на тлі єврейських погромів, що заливали кров’ю брудні вулички Деміївки і Подолу, жили і творили цукровари й благодійники Бродські та світової слави письменник Рабинович, відомий усім, як Шолом-Алейхем. А в Незалежній Україні, де антисемітизм затавровано законодавчо та морально, функціонують політик М.Бродський і неписьменник Вадим Рабинович.
Даймо спокій «яблучнику». Досить із нього проблем з виборцями та Генеральною прокуратурою. Придивимося уважніше до Вадима Рабиновича — людини з роздвоєнням особистості, моралі і громадянства. Матеріалу для такого вивчення — аж надто. Останнім часом на тлі відомого «конфлікту за інтересами» між двома панами Р. з’явилося чимало цікавих публікацій. Та й сам об’єкт дослідження не поскупився на численні інтерв’ю.
Загалом Рабинович для східноєвропейських євреїв — таке ж характерне прізвище, як Дяченко для українців чи Попов для росіян. «Син раввина» — це на ідиш. Або Леві — це вже на івриті. Чи володіє реб Вадим цими мовами — не знаємо. Суть не в тому. Тим більше, що магія прізвища не справила на Вадима Зіновійовича ніякого впливу.
Дослідники життя і діяльності В.З.Рабиновича багато — як на нас, навіть забагато пишуть про його горезвісну відсидку за вироком Харківського облсуду від 10 лютого 1984 року. Зрештою, ми нічого такого особливого в слідчо-експертизно-відсидочній епопеї скромного майстра Богодухівського РСУ не вбачаємо. Як говорив зі схожого приводу досить-таки відомий радянський письменник А.П.Голіков (Гайдар): «У мене була звичайна біографія в незвичайний час». Прізвище колишнього кумира радянського юнацтва пригадалося нам не випадково. Аркадій Петрович в молоді роки теж притягався до суду за статтею, яка передбачала тоді смертну кару. Це ж саме загрожувало і герою нашого словесного портрету. Що характерно, навіть стаття у обох була однакова — зловживання владою. Обидва — і молодий чекіст, і молодий будівельник — чимало часу провели під наглядом психіатрів. Голікову пощастило, бо його діагноз підтвердився і він вийшов на свободу, аби писати хороші дитячі книги. Рабиновича мурижили в «палаті №6» набагато довше, однак після довгих вагань все-таки визнали «відповідальним за свої дії».
Ми не згодні з думками тих аналізаторів життя і творчості В.З.Рабиновича, котрі звинувачують його в тому, що він «косив дурку». Напевне, вони й години не пробули не те що в міліцейській КПЗ, а й на солдатській гауптвахті. Слідчий ізолятор — то не табір праці і відпочинку радянських старшокласників, то важке випробування для психіки того, хто втрапив туди вперше. Безслідно це не минає.
Думаємо, надаремні також і звинувачення на адресу В.Рабиновича в образі честі і гонору уславленої радянської льотчиці. Їх, ці звинувачення, доречніше адресувати маразматичним комуноідеологам, котрі тримали семидесятирічну важкохвору жінку на відповідальній роботі замість дати їй спокій і належне лікування. Тоді б ніякі рабиновичі не зловживали її довірою і не псували останніх сторінок героїчної біографії.
Поза сумнівами, національність молодого підсудного зіграла свою роль у суворості вироку. Дяченко чи Попов в аналогічній ситуації обмежилися б меншим строком. А щодо максимального покарання начальника РСУ, то, думається, свої п’ятнадцять років він одержав не за те, що крав, а за те, що брав не по чину, та ще й наробив «разом зі своїм євреєм» галасу на весь Радянський Союз. До речі, один із уважних дослідників радянського періоду життя В.З.Рабиновича посилено натякав на те, що останній якось не так поводився в місцях відбуття покарання. У нього, буцімто, були якісь особливі стосунки з адміністрацією колонії. А якщо й були, то що? Даруйте, але у вищезгаданих місцях є одна характерна приказочка: «Хто не стукає, той перестукується». Неважко собі уявити, які шанси вижити у зоні, переповненій кримінальниками-антисемітами, мав простий радянський єврей. Ніяких. Відтак, Вадим Зіновійович мав би починати кожен ранок із благодарственної молитви перед портретами трьох отців «Біловезької угоди». Бо це завдяки їм він ходить на волі і робить свої гешефти. Інша справа — які саме гешефти.
Не будемо акцентувати теми участі Вадима Зіновійовича в міжнародній злочинності вже після розпаду СРСР. По-перше, всі ці факти й припущення детально описані автором із грайливим псевдонімом В.Кацманенко у його серйозному фундаментальному дослідженні «Вадим Рабинович: дрібний брехун у великій політиці — або етапи великого блефу». Бо навіть якщо факти мали місце, то Вадим Зіновійович мусить почепити у своєму іконостасі ще й чотириста п’ятдесят фотографій депутатів Верховної Ради України першого скликання. Адже це завдяки їхнім героїчним зусиллям ми й досі не маємо чітко виписаного законодавства, що, в свою чергу, дозволило багатьом відомим і не-відомим злодіям уникнути заслуженого покарання. Це друге. І третє: той факт, що Вадим Зіновійович сів за часів застою, а вийшов уже в роки Незалежності, не дозволив йому пройти вишкіл так званого «кооперативного періоду» становлення тіньової економіки. Відтак, йому ще дуже й дуже пощастило, що його експерименти з деякими вітчизняними та міжнародними напівкримінальними структурами обійшлися тільки великим переляком.
Яка ж причина подвигнула скромного богодухівського єврея на ту ниву, де він поки що наробив найбільше галасу? А саме — у політику? Думаємо, те, що він зрозумів: у звичній для нього формі економічної діяльності вільні місця залишилися лише у слідчому ізоляторі СБУ та на нарах у всенародно відомого «діда Лук’яна». Бо і не таких, як він, Генеральна прокуратура, врешті-решт, об коліно ламає. І депутатська недоторканність не рятує. Постараються, то і в Америці знайдуть, і в підмосковній електричці наручники одягнуть.
Було би дивно, якби Вадим Зіновійович узявся за відродження національно-культурної автономії чукчів. Бо по-перше, це вже робить один відомий в Росії однофамілець нашого героя, а по-друге, у Києві за результатами перепису 1989-го року чукчів усього шість. Не той розмах. Нічого не навариш.
Інша справа — євреї.
Треба сказати, що свою громадсько-політичну діяльність В.З.Рабинович розпочав за всіма правилами новітнього українського політесу — аби щось очолити, його треба для початку розколоти. Пригадайте, скільки колись монолітних організацій і навіть партій пройшли через цей костоломний процес. Хто від цього виграв? Переважно лідери-розкольники.
Замість об’єднати кількасот (саме так!) єврейських організацій в Україні, Вадим Зіновійович створив свою власну і одразу почав претендувати на роль ватажка всієї національної меншини. Власне, нічого нового він не винайшов, лише скопіював те, що діється, як ми зазначали, в українському політичному середовищі. Як свідчать опоненти самозваного лідера, ситуація в общині з появою реформатора Рабиновича не покращилась, а різко погіршилася. Благодійна діяльність скоротилася, тисячі старих, самотніх членів общини опинилися на межі голодної смерті. А це вже не по-божому. І не по-єврейськи…
Ми би не стали доскіпуватися до особливостей діяльності Вадима Зіновійовича в організаціях, які представляють єврейську общину України. Бо ще від його однофамільця Шолома Нохумовича знаємо про особливості єврейського менталітету. Врешті решт, то справа общин, хто представляє їх у контактах з владою — В.Рабинович, як президент Всеукраїнського єврейського конгресу, Йосип Зісельс, як голова Асоціацій єврейських організацій України, Ілля Левітас, як президент Єврейської ради в Україні чи, нарешті, головний раввин України Яків Дов Блайх. Головне, аби все це відбувалося в рамках українського законодавства.
Але коли підконтрольний В.Рабиновичу щотижневик подає розгорнуту інформацію про черговий візит свого патрона до «Землі обітованної» під величезним заголовком: «Український внесок у боротьбу з тероризмом», то як кажуть у Одесі, запитуються запитання. І перше з них: у якій мірі керівник однієї з єврейських громадських організацій має повноваження представляти за кордоном нашу державу, якщо він не є навіть законнообраним громадським лідером усієї своєї, не такої вже й численної нацменшини в Україні. Друге: своє розуміння боротьби з тероризмом Вадим Зіновійович демонструє, зодягнувши перед фото- і телекамерами маскхалат вояка ізраільської армії і взявши до рук снайперську гвинтівку. Що буде далі? Запис добровольців з України до ізраільського війська? З відповідною реакцією всієї мусульманської спільноти проти нашої держави? Той, хто добре знає особливості палестинського, а ширше — ісламського менталітету, жахнеться від ескапад новоявленого Ісуса Навіна. (Як хто забув — то це той біблейський герой, котрий вирізав гарнізон Ієрихону).
Далі — поряд із фотографією бравого вояка Рабиновича надруковане інтерв’ю одного з ізраільських політиків із викладом його бачення врегулювання близькосхідного конфлікту: «Наш план дуже простий. Перш за все потрібно розформувати Палестинську Автономію». Це якраз той випадок, про який кажуть, що є така простота, котра гірша злодійства. Навіть президент США закликає лише до зміни керівництва Палестинської Автономії, та й у цьому не одержує підтримки в усіх своїх союзників. А кращий друг Вадима Рабиновича розмахнувся на ліквідацію всієї Палестинської Автономії. В тому, що він друг, можна впевнитися з такого-от пасажу: «Лідер євреїв України Вадим Рабинович очолює дуже потужну, авторитетну єврейську общину. Її підтримку тут, в Ізраілі ми відчуваємо завжди». На тлі такої заяви фотографія Рабиновича зі снайперською гвинтівкою виглядає не такою вже й безневинною грою в солдатики. І політична хлєстаковщина — я, мовляв, лідер УСІХ українських євреїв, може наробити неймовірної шкоди іміджу України. Якщо вже не наробила.
І до речі, до речі, до речі… Вадим Рабинович афішує на всіх перехрестях свою непримириму боротьбу з виявами ксенофобії в Україні. Але і ця боротьба дуже своєрідна. Скажімо, група розігрітих алкоголем шмаркачів не так давно здійснила наліт на київську синагогу. На думку неупереджених оглядачів, за п’яними неповнолітніми хуліганами стояв хтось тверезий, дорослий і дуже небезпечний. Підконтрольний В.Рабиновичу щотижневик спочатку кинувся грудьми на амбразуру, проте майже одразу втратив інтерес до цього ганебного факту. Зате з енергією, гідною набагато кращого застосування приватні журналісти Вадима Зіновійовича заходилися звинувачувати в усіх смертних гріхах журнал «Персонал». Акцентуємо цікаву обставину: це суто академічне видання, призначене для вузького кола фахівців-політологів, соціологів і філософів, тривалий час вело грунтовну дискусію щодо причин ізраільсько-палестинського конфлікту та ймовірних моделей виходу з ситуації. Проте, складається враження, що Вадим Зіновійович і його прісні «помітили» цю дискусію лише після того, як мали необережність встромитися трохи глибше, ніж належало, в скандал навколо побиття вікон у синагозі.
Що з того, що журнал чітко зазначає своє право не розділяти точку зору авторів, як це водиться в демократичному суспільстві? Що з того, що сили заздалегідь нерівні? «Персонал» виходить раз на місяць накладом усього шість тисяч екземплярів і поширюється в середовищі професіоналів, а тираж однієї лише щоденної газети фірми В.Рабиновича сягає двохсот тисяч примірників і продаються вони на кожному кроці. Плюс семидесятитисячний наклад щотижневика.
Що з того, що замість полеміки використовуються прийоми з арсеналу доктора Геббельса і товариша Жданова: замість аргументів — брудна лайка, замість системи доказів — найфантастичніші звинувачення у найважчих злочинах. Що з того, що «дискусія» майже одразу війшла в ту фазу, в якій в цивілізованому суспільстві особам, подібним Вадиму Зіновійовичу спочатку дають у писок, а потім тягнуть до суду? Такі дрібниці, схоже, не тривожать лідера «всіх євреїв».
На жаль, з’ясувалося, що і це ще не все. Підконтрольна В.Рабиновичу преса опублікувала «сенсаційний» матеріал про якихось там українських, начебто, фашистів. Котрі, цілком ймовірно, якщо придивитися та вирахувати, то таки точно могли напасти на синагогу. Міфічні фашисти, виявляється, ховаються в інтернеті, час від часу лише виставляючи там свою символіку. Газета опублікувала її — суміш емблематики німецьких фашистів з елементами… української державної символіки. Це якраз той випадок, коли за відсутністю неспростованих доказів (а їх і близько немає) аналогічні публікації проходять не по статті «полемічного запалу», а по цілком конкретним статтям кримінального кодексу України. Зокрема, щодо відповідальності за розпалення міжнаціональної ворожнечі.
Чи йдеться Вадиму Зіновійовичу про добро всієї єврейської меншини в Україні, коли він, на думку опонентів, занедбав навіть свою чисельно невелику організацію? Запитання риторичне. А про що ж йому йдеться? Це вже складніше, бо як ми зазначали на початку статті, В.Рабинович має здатність двоїтися, або й троїтися. То він чесний підприємець, за яким, виявляється, плаче Інтерпол. То він — захисник братів і сестер по крові, яким після цього захисту їсти нічого. То він — великий міжнародний політик, від якого, здогадуємося, ще не раз болітиме голова у МЗС України. Тепер він — непримиримий борець із нацизмом-тероризмом-антисемітизмом… і взагалі — з усіляким людиноненависництвом.
А хто ж він насправді?
Ще з часів горезвісної афери зі спекуляцією будівельними матеріалами В.Рабинович використовує красиві слова і гасла для свого суто приватного гешефту. Тоді, в 1979-му році він задурив легендарну льотчицю, Героя Радянського Союзу, нашу землячку, переконавши її, що будівельний дефіцит піде на ремонт музею. Мовляв, не користі ради… Природньо, що ніякий музей ніякого ремонту не дочекався. Дефіцит пішов… хіба треба вам розповідати, куди і за скільки він пішов?
Отак і зараз. Дозволимо собі висловити дві гіпотези щодо подальших особистих намірів нашого героя. Тобто, для чого йому знадобилося, як говорив один із персонажів п’єси Корнійчука, «здіймати гвалт на всю Ієрусалимську губернію»?
Гіпотеза перша. Після подвигів на грунті будматеріалів, енергоносіїв та благодійництва Вадим Зіновійович вирішив узятися за освіту. Ясна річ, що не свою власну. І не за безплатно, а за гроші. В умовах нинішнього стану державних вузів приватний вищий навчальний заклад може дати цілком непоганий прибуток без особливих зусиль, але при належній розкрутці. А головне — мінімум ризику! Адже освіченість — то матерія ефемерна, точному обліку не піддається. Це вам не дефіцитний лінолеум. Потрібні дві речі. Перша, це, звісно, стартовий капітал. Але його можна здобути в Ізраілі, пообіцявши, наприклад, давати єврейській молоді, в перспективі — громадянам Ізраілю, освіту того ж рівня, що і, скажімо, в ієрусалимських вузах, але — значно дешевше. Тим більше, що сяка-така навчальна база у єврейських общин в Україні вже є. Залишається друге — прибрати реальних конкурентів на ринку альтернативної освіти. Бо самими євреями-студентами ситий не будеш. Хочеш-не хочеш, а доведеться залучати до майбутнього «Університету імені царя Давида і всієї сумирності його» представників інших етносів. Ось чому В.Рабинович та його підколодна, пробачте, підконтрольна преса зосередила вогонь на тій групі високопрофесійних, високоавторитетних далеко за межами України навчальних закладів, котрі, до речі, є видавцями вищезгаданого журналу «Персонал». Ні про яку боротьбу з антисемітизмом, як бачите, не йдеться. Звичайнісінька бійка за місце під сонцем. Брудна, без правил. З використанням досвіду, винесеного з «зони». Тільки сьогодні в ролі «Кума» виступають не засмикані оперативники колонії особливого режиму, а цілком респектабельні зарубіжні дипломати та іноземні політики.
Гіпотеза друга. Відомо, що згідно недемократичної конституції Ізраілю, її громадяни діляться на два сорти: правильних євреїв і «гоїв». Доки правильні євреї складали більшість репатріантів, проблем із неправильними не було. Та ось, в силу причин, аналіз яких виходить за межі цієї статті, відсоток неправильних значно виріс і досяг того рівня, який може суттєво впливати на результати виборів. Вихідці з України мають серйозний вплив серед цього контингенту. Природньо, будь-який український політик, який має авторитет у середовищі гіпотетичних переселенців на історичну батьківщину, до речі, не обов’язково євреїв, може зробити в Ізраілі непоганий капітал. І не тільки політичний. Головне — правильно себе подати. А як це робити, Вадим Зіновійович добре знає. І вміє.
Звичайно, шкода тих нещасних старих, самотніх людей, котрі свого часу повірили в молодого, енергійного і підприємливого Вадима Рабиновича. Шкода колег-журналістів, котрі вимушені відпрацьовувати гіркий шмат хліба у його виданнях. Шкода мудрих, талановитих учених, котрі замість сіяти розумне, добре, вічне, вимушені захищати свою честь і гідність від голослівних звинувачень новоявленого мойсея. Такий, звичайно, заведе… а потім кине.
Одного не можемо зрозуміти: як купилися на цю дешеву мацу деякі респектабельні пані і панове в Україні та за її межами. Невже вони не розуміють, що саме свідомі (чи не-свідомі) провокації Рабиновича загрожують знищити те, чим Незалежна Україна справедливо пишається: міжетнічну злагоду і стабільність!
Валерій і Наталя Лапікура.
Етнокриміналістика або словесний портрет в політичному інтер’єрі.
http://www.iapm.edu.ua/news/zayava-19-07-2.html
Кожен народ має таких євреїв, на яких він заслуговує.
Карл Еміль Францос.
Глибоке спостереження мудрого європейця навіває ще глибші роздуми стосовно неспіввідносності офіційної національної політики з якістю іміджу окремих представників вищезгаданої нацменшини. Наприклад, у Києві на початку двадцятого століття, на тлі єврейських погромів, що заливали кров’ю брудні вулички Деміївки і Подолу, жили і творили цукровари й благодійники Бродські та світової слави письменник Рабинович, відомий усім, як Шолом-Алейхем. А в Незалежній Україні, де антисемітизм затавровано законодавчо та морально, функціонують політик М.Бродський і неписьменник Вадим Рабинович.
Даймо спокій «яблучнику». Досить із нього проблем з виборцями та Генеральною прокуратурою. Придивимося уважніше до Вадима Рабиновича — людини з роздвоєнням особистості, моралі і громадянства. Матеріалу для такого вивчення — аж надто. Останнім часом на тлі відомого «конфлікту за інтересами» між двома панами Р. з’явилося чимало цікавих публікацій. Та й сам об’єкт дослідження не поскупився на численні інтерв’ю.
Загалом Рабинович для східноєвропейських євреїв — таке ж характерне прізвище, як Дяченко для українців чи Попов для росіян. «Син раввина» — це на ідиш. Або Леві — це вже на івриті. Чи володіє реб Вадим цими мовами — не знаємо. Суть не в тому. Тим більше, що магія прізвища не справила на Вадима Зіновійовича ніякого впливу.
Дослідники життя і діяльності В.З.Рабиновича багато — як на нас, навіть забагато пишуть про його горезвісну відсидку за вироком Харківського облсуду від 10 лютого 1984 року. Зрештою, ми нічого такого особливого в слідчо-експертизно-відсидочній епопеї скромного майстра Богодухівського РСУ не вбачаємо. Як говорив зі схожого приводу досить-таки відомий радянський письменник А.П.Голіков (Гайдар): «У мене була звичайна біографія в незвичайний час». Прізвище колишнього кумира радянського юнацтва пригадалося нам не випадково. Аркадій Петрович в молоді роки теж притягався до суду за статтею, яка передбачала тоді смертну кару. Це ж саме загрожувало і герою нашого словесного портрету. Що характерно, навіть стаття у обох була однакова — зловживання владою. Обидва — і молодий чекіст, і молодий будівельник — чимало часу провели під наглядом психіатрів. Голікову пощастило, бо його діагноз підтвердився і він вийшов на свободу, аби писати хороші дитячі книги. Рабиновича мурижили в «палаті №6» набагато довше, однак після довгих вагань все-таки визнали «відповідальним за свої дії».
Ми не згодні з думками тих аналізаторів життя і творчості В.З.Рабиновича, котрі звинувачують його в тому, що він «косив дурку». Напевне, вони й години не пробули не те що в міліцейській КПЗ, а й на солдатській гауптвахті. Слідчий ізолятор — то не табір праці і відпочинку радянських старшокласників, то важке випробування для психіки того, хто втрапив туди вперше. Безслідно це не минає.
Думаємо, надаремні також і звинувачення на адресу В.Рабиновича в образі честі і гонору уславленої радянської льотчиці. Їх, ці звинувачення, доречніше адресувати маразматичним комуноідеологам, котрі тримали семидесятирічну важкохвору жінку на відповідальній роботі замість дати їй спокій і належне лікування. Тоді б ніякі рабиновичі не зловживали її довірою і не псували останніх сторінок героїчної біографії.
Поза сумнівами, національність молодого підсудного зіграла свою роль у суворості вироку. Дяченко чи Попов в аналогічній ситуації обмежилися б меншим строком. А щодо максимального покарання начальника РСУ, то, думається, свої п’ятнадцять років він одержав не за те, що крав, а за те, що брав не по чину, та ще й наробив «разом зі своїм євреєм» галасу на весь Радянський Союз. До речі, один із уважних дослідників радянського періоду життя В.З.Рабиновича посилено натякав на те, що останній якось не так поводився в місцях відбуття покарання. У нього, буцімто, були якісь особливі стосунки з адміністрацією колонії. А якщо й були, то що? Даруйте, але у вищезгаданих місцях є одна характерна приказочка: «Хто не стукає, той перестукується». Неважко собі уявити, які шанси вижити у зоні, переповненій кримінальниками-антисемітами, мав простий радянський єврей. Ніяких. Відтак, Вадим Зіновійович мав би починати кожен ранок із благодарственної молитви перед портретами трьох отців «Біловезької угоди». Бо це завдяки їм він ходить на волі і робить свої гешефти. Інша справа — які саме гешефти.
Не будемо акцентувати теми участі Вадима Зіновійовича в міжнародній злочинності вже після розпаду СРСР. По-перше, всі ці факти й припущення детально описані автором із грайливим псевдонімом В.Кацманенко у його серйозному фундаментальному дослідженні «Вадим Рабинович: дрібний брехун у великій політиці — або етапи великого блефу». Бо навіть якщо факти мали місце, то Вадим Зіновійович мусить почепити у своєму іконостасі ще й чотириста п’ятдесят фотографій депутатів Верховної Ради України першого скликання. Адже це завдяки їхнім героїчним зусиллям ми й досі не маємо чітко виписаного законодавства, що, в свою чергу, дозволило багатьом відомим і не-відомим злодіям уникнути заслуженого покарання. Це друге. І третє: той факт, що Вадим Зіновійович сів за часів застою, а вийшов уже в роки Незалежності, не дозволив йому пройти вишкіл так званого «кооперативного періоду» становлення тіньової економіки. Відтак, йому ще дуже й дуже пощастило, що його експерименти з деякими вітчизняними та міжнародними напівкримінальними структурами обійшлися тільки великим переляком.
Яка ж причина подвигнула скромного богодухівського єврея на ту ниву, де він поки що наробив найбільше галасу? А саме — у політику? Думаємо, те, що він зрозумів: у звичній для нього формі економічної діяльності вільні місця залишилися лише у слідчому ізоляторі СБУ та на нарах у всенародно відомого «діда Лук’яна». Бо і не таких, як він, Генеральна прокуратура, врешті-решт, об коліно ламає. І депутатська недоторканність не рятує. Постараються, то і в Америці знайдуть, і в підмосковній електричці наручники одягнуть.
Було би дивно, якби Вадим Зіновійович узявся за відродження національно-культурної автономії чукчів. Бо по-перше, це вже робить один відомий в Росії однофамілець нашого героя, а по-друге, у Києві за результатами перепису 1989-го року чукчів усього шість. Не той розмах. Нічого не навариш.
Інша справа — євреї.
Треба сказати, що свою громадсько-політичну діяльність В.З.Рабинович розпочав за всіма правилами новітнього українського політесу — аби щось очолити, його треба для початку розколоти. Пригадайте, скільки колись монолітних організацій і навіть партій пройшли через цей костоломний процес. Хто від цього виграв? Переважно лідери-розкольники.
Замість об’єднати кількасот (саме так!) єврейських організацій в Україні, Вадим Зіновійович створив свою власну і одразу почав претендувати на роль ватажка всієї національної меншини. Власне, нічого нового він не винайшов, лише скопіював те, що діється, як ми зазначали, в українському політичному середовищі. Як свідчать опоненти самозваного лідера, ситуація в общині з появою реформатора Рабиновича не покращилась, а різко погіршилася. Благодійна діяльність скоротилася, тисячі старих, самотніх членів общини опинилися на межі голодної смерті. А це вже не по-божому. І не по-єврейськи…
Ми би не стали доскіпуватися до особливостей діяльності Вадима Зіновійовича в організаціях, які представляють єврейську общину України. Бо ще від його однофамільця Шолома Нохумовича знаємо про особливості єврейського менталітету. Врешті решт, то справа общин, хто представляє їх у контактах з владою — В.Рабинович, як президент Всеукраїнського єврейського конгресу, Йосип Зісельс, як голова Асоціацій єврейських організацій України, Ілля Левітас, як президент Єврейської ради в Україні чи, нарешті, головний раввин України Яків Дов Блайх. Головне, аби все це відбувалося в рамках українського законодавства.
Але коли підконтрольний В.Рабиновичу щотижневик подає розгорнуту інформацію про черговий візит свого патрона до «Землі обітованної» під величезним заголовком: «Український внесок у боротьбу з тероризмом», то як кажуть у Одесі, запитуються запитання. І перше з них: у якій мірі керівник однієї з єврейських громадських організацій має повноваження представляти за кордоном нашу державу, якщо він не є навіть законнообраним громадським лідером усієї своєї, не такої вже й численної нацменшини в Україні. Друге: своє розуміння боротьби з тероризмом Вадим Зіновійович демонструє, зодягнувши перед фото- і телекамерами маскхалат вояка ізраільської армії і взявши до рук снайперську гвинтівку. Що буде далі? Запис добровольців з України до ізраільського війська? З відповідною реакцією всієї мусульманської спільноти проти нашої держави? Той, хто добре знає особливості палестинського, а ширше — ісламського менталітету, жахнеться від ескапад новоявленого Ісуса Навіна. (Як хто забув — то це той біблейський герой, котрий вирізав гарнізон Ієрихону).
Далі — поряд із фотографією бравого вояка Рабиновича надруковане інтерв’ю одного з ізраільських політиків із викладом його бачення врегулювання близькосхідного конфлікту: «Наш план дуже простий. Перш за все потрібно розформувати Палестинську Автономію». Це якраз той випадок, про який кажуть, що є така простота, котра гірша злодійства. Навіть президент США закликає лише до зміни керівництва Палестинської Автономії, та й у цьому не одержує підтримки в усіх своїх союзників. А кращий друг Вадима Рабиновича розмахнувся на ліквідацію всієї Палестинської Автономії. В тому, що він друг, можна впевнитися з такого-от пасажу: «Лідер євреїв України Вадим Рабинович очолює дуже потужну, авторитетну єврейську общину. Її підтримку тут, в Ізраілі ми відчуваємо завжди». На тлі такої заяви фотографія Рабиновича зі снайперською гвинтівкою виглядає не такою вже й безневинною грою в солдатики. І політична хлєстаковщина — я, мовляв, лідер УСІХ українських євреїв, може наробити неймовірної шкоди іміджу України. Якщо вже не наробила.
І до речі, до речі, до речі… Вадим Рабинович афішує на всіх перехрестях свою непримириму боротьбу з виявами ксенофобії в Україні. Але і ця боротьба дуже своєрідна. Скажімо, група розігрітих алкоголем шмаркачів не так давно здійснила наліт на київську синагогу. На думку неупереджених оглядачів, за п’яними неповнолітніми хуліганами стояв хтось тверезий, дорослий і дуже небезпечний. Підконтрольний В.Рабиновичу щотижневик спочатку кинувся грудьми на амбразуру, проте майже одразу втратив інтерес до цього ганебного факту. Зате з енергією, гідною набагато кращого застосування приватні журналісти Вадима Зіновійовича заходилися звинувачувати в усіх смертних гріхах журнал «Персонал». Акцентуємо цікаву обставину: це суто академічне видання, призначене для вузького кола фахівців-політологів, соціологів і філософів, тривалий час вело грунтовну дискусію щодо причин ізраільсько-палестинського конфлікту та ймовірних моделей виходу з ситуації. Проте, складається враження, що Вадим Зіновійович і його прісні «помітили» цю дискусію лише після того, як мали необережність встромитися трохи глибше, ніж належало, в скандал навколо побиття вікон у синагозі.
Що з того, що журнал чітко зазначає своє право не розділяти точку зору авторів, як це водиться в демократичному суспільстві? Що з того, що сили заздалегідь нерівні? «Персонал» виходить раз на місяць накладом усього шість тисяч екземплярів і поширюється в середовищі професіоналів, а тираж однієї лише щоденної газети фірми В.Рабиновича сягає двохсот тисяч примірників і продаються вони на кожному кроці. Плюс семидесятитисячний наклад щотижневика.
Що з того, що замість полеміки використовуються прийоми з арсеналу доктора Геббельса і товариша Жданова: замість аргументів — брудна лайка, замість системи доказів — найфантастичніші звинувачення у найважчих злочинах. Що з того, що «дискусія» майже одразу війшла в ту фазу, в якій в цивілізованому суспільстві особам, подібним Вадиму Зіновійовичу спочатку дають у писок, а потім тягнуть до суду? Такі дрібниці, схоже, не тривожать лідера «всіх євреїв».
На жаль, з’ясувалося, що і це ще не все. Підконтрольна В.Рабиновичу преса опублікувала «сенсаційний» матеріал про якихось там українських, начебто, фашистів. Котрі, цілком ймовірно, якщо придивитися та вирахувати, то таки точно могли напасти на синагогу. Міфічні фашисти, виявляється, ховаються в інтернеті, час від часу лише виставляючи там свою символіку. Газета опублікувала її — суміш емблематики німецьких фашистів з елементами… української державної символіки. Це якраз той випадок, коли за відсутністю неспростованих доказів (а їх і близько немає) аналогічні публікації проходять не по статті «полемічного запалу», а по цілком конкретним статтям кримінального кодексу України. Зокрема, щодо відповідальності за розпалення міжнаціональної ворожнечі.
Чи йдеться Вадиму Зіновійовичу про добро всієї єврейської меншини в Україні, коли він, на думку опонентів, занедбав навіть свою чисельно невелику організацію? Запитання риторичне. А про що ж йому йдеться? Це вже складніше, бо як ми зазначали на початку статті, В.Рабинович має здатність двоїтися, або й троїтися. То він чесний підприємець, за яким, виявляється, плаче Інтерпол. То він — захисник братів і сестер по крові, яким після цього захисту їсти нічого. То він — великий міжнародний політик, від якого, здогадуємося, ще не раз болітиме голова у МЗС України. Тепер він — непримиримий борець із нацизмом-тероризмом-антисемітизмом… і взагалі — з усіляким людиноненависництвом.
А хто ж він насправді?
Ще з часів горезвісної афери зі спекуляцією будівельними матеріалами В.Рабинович використовує красиві слова і гасла для свого суто приватного гешефту. Тоді, в 1979-му році він задурив легендарну льотчицю, Героя Радянського Союзу, нашу землячку, переконавши її, що будівельний дефіцит піде на ремонт музею. Мовляв, не користі ради… Природньо, що ніякий музей ніякого ремонту не дочекався. Дефіцит пішов… хіба треба вам розповідати, куди і за скільки він пішов?
Отак і зараз. Дозволимо собі висловити дві гіпотези щодо подальших особистих намірів нашого героя. Тобто, для чого йому знадобилося, як говорив один із персонажів п’єси Корнійчука, «здіймати гвалт на всю Ієрусалимську губернію»?
Гіпотеза перша. Після подвигів на грунті будматеріалів, енергоносіїв та благодійництва Вадим Зіновійович вирішив узятися за освіту. Ясна річ, що не свою власну. І не за безплатно, а за гроші. В умовах нинішнього стану державних вузів приватний вищий навчальний заклад може дати цілком непоганий прибуток без особливих зусиль, але при належній розкрутці. А головне — мінімум ризику! Адже освіченість — то матерія ефемерна, точному обліку не піддається. Це вам не дефіцитний лінолеум. Потрібні дві речі. Перша, це, звісно, стартовий капітал. Але його можна здобути в Ізраілі, пообіцявши, наприклад, давати єврейській молоді, в перспективі — громадянам Ізраілю, освіту того ж рівня, що і, скажімо, в ієрусалимських вузах, але — значно дешевше. Тим більше, що сяка-така навчальна база у єврейських общин в Україні вже є. Залишається друге — прибрати реальних конкурентів на ринку альтернативної освіти. Бо самими євреями-студентами ситий не будеш. Хочеш-не хочеш, а доведеться залучати до майбутнього «Університету імені царя Давида і всієї сумирності його» представників інших етносів. Ось чому В.Рабинович та його підколодна, пробачте, підконтрольна преса зосередила вогонь на тій групі високопрофесійних, високоавторитетних далеко за межами України навчальних закладів, котрі, до речі, є видавцями вищезгаданого журналу «Персонал». Ні про яку боротьбу з антисемітизмом, як бачите, не йдеться. Звичайнісінька бійка за місце під сонцем. Брудна, без правил. З використанням досвіду, винесеного з «зони». Тільки сьогодні в ролі «Кума» виступають не засмикані оперативники колонії особливого режиму, а цілком респектабельні зарубіжні дипломати та іноземні політики.
Гіпотеза друга. Відомо, що згідно недемократичної конституції Ізраілю, її громадяни діляться на два сорти: правильних євреїв і «гоїв». Доки правильні євреї складали більшість репатріантів, проблем із неправильними не було. Та ось, в силу причин, аналіз яких виходить за межі цієї статті, відсоток неправильних значно виріс і досяг того рівня, який може суттєво впливати на результати виборів. Вихідці з України мають серйозний вплив серед цього контингенту. Природньо, будь-який український політик, який має авторитет у середовищі гіпотетичних переселенців на історичну батьківщину, до речі, не обов’язково євреїв, може зробити в Ізраілі непоганий капітал. І не тільки політичний. Головне — правильно себе подати. А як це робити, Вадим Зіновійович добре знає. І вміє.
Звичайно, шкода тих нещасних старих, самотніх людей, котрі свого часу повірили в молодого, енергійного і підприємливого Вадима Рабиновича. Шкода колег-журналістів, котрі вимушені відпрацьовувати гіркий шмат хліба у його виданнях. Шкода мудрих, талановитих учених, котрі замість сіяти розумне, добре, вічне, вимушені захищати свою честь і гідність від голослівних звинувачень новоявленого мойсея. Такий, звичайно, заведе… а потім кине.
Одного не можемо зрозуміти: як купилися на цю дешеву мацу деякі респектабельні пані і панове в Україні та за її межами. Невже вони не розуміють, що саме свідомі (чи не-свідомі) провокації Рабиновича загрожують знищити те, чим Незалежна Україна справедливо пишається: міжетнічну злагоду і стабільність!
Валерій і Наталя Лапікура.
Відповіді
2006.02.07 | Englishman
A chomu cej dopys na forumi "Osvita"? (-)
2006.02.08 | stefan
Re: MAУП - таємниця нападків відкрита
МАУП - має відношення більше, НМД, до освіти ніж до політики.2006.02.08 | Iryna_
Re: MAУП - таємниця нападків відкрита
Пане Стефане, Ви щось колись про освіту в МАУПі взагалі чули?Це взагалі не освіта, а "розвод лохів" (студентів та їхніх батьків).
Політика вже точно в більшій мірі, ніж освіта.
2006.11.26 | VDom
Ви в МАУП точно не навчались.
Iryna_ пише:> Пане Стефане, Ви щось колись про освіту в МАУПі взагалі чули?
> Це взагалі не освіта, а "розвод лохів" (студентів та їхніх батьків).
> Політика вже точно в більшій мірі, ніж освіта.
Бо в МАУП привчають думати, а не ярлики розвішувати. Я вже не кажу про логіку, з якою у Вас явно все гаразд. Логіка правда кафсомольська, замішана на "ідєйном чутьє".
Вартістю навчання в МАУП можете поцікавитись на їхньому сайті. За дипломом туди точно не йдуть, бо його значно дешевше купити на чорному ринку, або в державному ВУЗі.
2006.11.27 | Георгій
То просвітіть нас, сірих, про МАУП, "канкрєтна"!
Пане VDom, я недавно таки не полінувався, знайшов сайт МАУП, відкрив його, дивився, дивився.. і нічого не зрозумів. Чому там навчають? Нема лінків на курікулум, описи курсів, силабуси викладачів. ВСЕ, що є на їх сайті - нудна жуванина про те, скільки в них ворогів і як вони з тими ворогами (звичайно, жидами) невтомно борються. Але ж вони називають себе "академією," значить, вони повинні щось викладати, причому на дуже високому рівні. І також вести якісь дослідження, мати серйозні публікації в міжнародних журналах з високим рейтінгом. Де все це? Я серйозно, не подумайте, що я от просто так на порожньому місці не люблю МАУП тому, що її також не любить дехто на ім"я Рабинович. Прошу, дайте інформацію.2006.11.28 | igorg
Принципово МАУП нічим не відрізняється від 90%
українських ВНЗ. І серед цих багатьох, він не належить до найгірших. Того, що шановний Георгій хотів би бачити, важко знайти в українських ВНЗ. Це є "таїнство" за яке відверто соромно.Знаю багатьох, хто навчався в МАУП і нічого поганого не можу сказати про їх підготовку. Звичайний український ВНЗ. Як позитив - має непогану видавничу базу, публікує значну кількість власної навчальної літератури.
Має широку мережу філій. Це дуже прибуткова справа. Витрати мізерні, а доход приблизно 2-4 млн. грн від однієї філії в рік. Так що фінансовий інтерес цілком реальний. Рівень навчання у філіях значно нижчий ніж у Києві й рівень вступників також. Філія збирала багато випускників сільських шкіл. Однак викладають там ті ж викладачі що і в державних ВНЗ (з євреями включно). За сумісництвом в основному. Жодних скарг чи проблем у питанні єврейської національності не спостерігалося. Робота там не дуже вигідна. Бо велике активне навантаження, дуже багато дисциплін на одного викладача, маса паперів. Ще для філій характерна повна безправність, відірваність від основних кафедр. Тому суттєву роль відіграє особа директора філії, його стосунки зі Щокіним.
У нашому місті філія МАУП була осередком українізації і українства. Тут мало підтримку козацтво. Студенти філії МАУП активно підтримали помаранчеву революцію. Можу впевнено стверджувати, що процеси українського виховання не були марними, знаю багатьох їхніх студентів. За це схиляю голову.
Дирекція філії і сама філія пала жертвою політичних амбіцій пана Щокіна. Уявіть реакцію українського студенства, коли їх терміново почали залучати в Консервативну партію й використовувати, як безкоштовну рабсилу. Цьому заперечив й директор філії. За що й були звільнені. Розправитися радо допомогли голубі освітяни-колеги (в складі комісії були освітяни з ВНЗ-конкурентів). У філії навчалося приблизно 1400 студентів. І що особливо цікаво, відмашку цьому дав Щокін. Інтереси зрозумілі?
Зараз адміністрація замінена, філія змінила помешкання, статус невизначений, репутація негативна. Студенти завершують навчання, нового набору не було. Ще один осередок українства погромлено.
На мою думку, в основі конфлікту банальні фінансові інтереси, все інше лише густий дим, піар-прикриття. Це все на тлі недемократичної, нецивілізованої структури управління освітою. Чхати всі вони хотіли й на євреїв і на українців і на студентів (зі Щокіним включно), просто так карта лягла. Такий імідж. Яка освіта? Гроші панове, величезні гроші в небагатьох руках ...
2006.11.29 | VDom
Re: То просвітіть нас, сірих, про МАУП, "канкрєтна"!
З цім можете самостійно, без поводиря ознайомитись.http://www.maup.com.ua/news/newst.php?tema=6
http://www.maup.com.ua/imef.php
http://personal.in.ua/rubrics.php?idt=12
З власної практи можу сказати лише наступне. Не зустрічав випускника МАУП, який би аргументи замінював власним поглядом, а тим більш ідеологічними штампами.
І питання для роздумів.
Скільки років можна "морочити голову акацією замість плодового дерева?
Скільки років МАУП?
Де поділись випускники МАУП? Пішли працювати туди, де вища освіта не потрібна?
-------------------
А пепер подивіться на наступне.
// 27.11.2006 // 13:32 //
Украина. Первый шаг к фашизму!
MIGnews.com.ua
Сегодня Хозяйственный суд города Киева вынес решение, которое смело можно назвать первым шагом к фашизму. Несмотря на заявления и призывы высшего руководства страны, в том числе и Президента Виктора Ющенко, на заявления правоохранительных органов, украинских и иностранных политиков покончить с антисемитизмом и разжиганием межнациональной розни, в стране продолжает безнаказанно диктовать свои правила скандально известная как в Украине, так и далеко за ее пределами Межрегиональная академия управления персоналом (МАУП).
Вспомним, к примеру, недавний визит в Украину руководителя не менее скандальной организации Ку-клукс-клан Дэвида Дюка. Находясь в Киеве, Дюк прочитал (!!!) в Украинско-арабском институте (!!!) при МАУП лекцию на тему: "Внешняя политика США в современном мире", презентовал свою книгу "Еврейский вопрос глазами американца. Мое исследование сионизма". При этом он рассказал о возглавляемой им организации и ее влиянии, и предложил украинцам объединиться вокруг "замечательной" ку-клукс-клановской идеи. И это при том, что Дюку запрещено въезжать в нашу страну. Но он беспрепятственно въехал и так же беспрепятственно выехал из Украины.
Но сейчас речь идет даже не об этом, а о том, что Хозяйственный суд Киева, который уже не единожды прославился своими странными решениями, сегодня вынес совершенно невероятный "приговор". Во-первых, он восстановил в правах 26 филиалов МАУП, лицензии которых были аннулированы Министерством образования и науки Украины, и, во-вторых, суд запретил (!!!) должностным лицам Государственной аккредитационной комиссии (ГАК) и Министерству образования обнародовать какие-либо сведения относительно аннулирования данных лицензий.
Таким образом, Хозяйственный суд Киева, удовлетворил ходатайство МАУП об обеспечении административного иска академии к Минобразования и ГАК, которые, по результатам ряда проверок, отказали этому заведению в выдаче 4655 дипломов государственного образца для выпускников 2005-2006 гг. и приняли решение об аннулировании лицензий 26 его отдельных структурных подразделений.
Уникальность подобного решения состоит в том, что оно является дерзким вызовом обществу, руководству страны, является попыткой дестабилизировать ситуацию. Сегодня своим решением Хозяйственный суд Киева доказал, что из инстанции, которая руководствуется законом, он превратился в инстанцию, которая руководствуется беззаконием. Сегодня, приняв решение в пользу МАУП, Хозяйственный суд противопоставил себя всем – и власти, и рядовым гражданам, и стране, закрыв глаза на сотни публикаций МАУП, которые очерняли честь и достоинство украинских, мировых политиков, дискредитируя страну в глазах мировой общественности.
Что ж, посмотрим, как на это решение суда ответит государство. Пока же в противостоянии "государство – МАУП" счет 1:1.
http://mignews.com.ua/articles/233663.html
-------
Як на мене, то оце останнє і є фашизм в чистому вигляді, та ще й згідно жидівської інструкції під назвою "Катахєзіс єврєя СССР".
2006.11.30 | Георгій
Що я мав на увазі, коли відповідав п. VDom
Я не побачив на сайті МАУП лінків до опису курсів чи до силабусів. У США університети і коледжі обов"язково мають такі лінки на своїх Веб-сторінках. Ось, наприклад, лінк до опису всіх курсів, які викладаються в моєму університеті:http://www.muw.edu/catalog/ (у верхньому лівому кутку лінки на окремі роки, там опис курсів у pdf-форматі)
А ось лінк до моїх силабусів:
http://www2.muw.edu/~gpinchuk/
Чому цього нема на сайті МАУП? Чи є, але я не знайшов?
2006.12.01 | VDom
Re: Що я мав на увазі, коли відповідав п. VDom
Там є сторінка.http://www.maup.com.ua/gost/gost.php?action=gost
Якщо Вас цікавить питання, то його можна без посередників поставити. За одне й побачите рівень уваги до ваших питань і пропозицій.
Інформації, подібної наведеній Вами, я на сайті МАУП не зустрічав, але в приймальній комісії інформацію про учбову програму можна отримати без проблем. Рівень деталізації цієї програми на рівні предмет - кількість годин. На скільки я зрозумів, то програми затверджуються в МОН. Більш детальною інформацією просто не цікавився.
З ким доводилось мати розмову про навчання в МАУП, то всі одноголосно відмічають наявність великої кількості семінарських занять, про які до МАУП мали зовсім іншу уяву.
2006.12.01 | Георгій
Дякую
VDom пише:> Там є сторінка.
> http://www.maup.com.ua/gost/gost.php?action=gost
(ГП) Дякую. Я був на ній, але це не те, що я мав на увазі. Повинна бути, на мій погляд, якась загальна і відкрита для всіх бажаючих інформація про курси, які викладаються в тому чи іншому ВНЗ. Про що буде іти мова на лекціях та семінарах? Яка мета того чи іншого курсу, що він конкретно дасть студентові? Я розумію, що це питання не тільки д МАУП, а й до інших ВНЗ України. Те, що пише з цього приводу пан Ігор, досить сумно...
> Якщо Вас цікавить питання, то його можна без посередників поставити. За одне й побачите рівень уваги до ваших питань і пропозицій.
(ГП) Це має бути хтось інший, не я - адже я "природничник," біолог, а МАУП - заклад гуманітарної освіти. Але я мушу сказати, що я мав дуже поганий персональний досвід звертання до деяких українських ВНЗ. Я писав до київського Національного Університету ім. Шевченка і до кількох приватних київських ВНЗ, і НІЧОГО не отримав у відповідь, ПРОСТО НІЧОГО, мої листи як нібито провалювалися в безодню. Єдине виключення, як я вже писав про це на цьому форумі, це Могилянка. Інші заклади мене ну просто "в упор нє відят," ігнорують...
> Інформації, подібної наведеній Вами, я на сайті МАУП не зустрічав, але в приймальній комісії інформацію про учбову програму можна отримати без проблем. Рівень деталізації цієї програми на рівні предмет - кількість годин. На скільки я зрозумів, то програми затверджуються в МОН. Більш детальною інформацією просто не цікавився.
(ГП) Зачекайте, але ж МАУП - ПРИВАТНИЙ ВНЗ? До чого тут державний заклад, МОН???
> З ким доводилось мати розмову про навчання в МАУП, то всі одноголосно відмічають наявність великої кількості семінарських занять, про які до МАУП мали зовсім іншу уяву.
(ГП) Це добре, але чому на сайті нема ніякого відображення тематики цих занять, їх короткого змісту, даних про тих, хто їх веде, тощо?
2006.12.01 | igorg
Деталі
ВНЗ може бути приватним лише за формою власності. На відміну від ВНЗ державного він більш вільно розпоряджається коштами. У державних всі кошти йдуть через казначейство. А це вже справжній кошмар! Є певні правові протиріччя між тим що таке приватний ВНЗ: ВНЗ чи акціонерне товариство. Мені на цій підставі відмовилися показати статут приватного університету, де написані пункти про мої права і обовязкиВНЗ для надання освітніх послуг має мати ліцензію (там вказано кількість студентів, що можуть навчатися) на кожну спеціальність і кожні 5 років спеціальність проходить акредитацію на рівень (1-й ПТУ, 2-й технікум (коледж), 3-й інститут (не може готувати магістрів), 4-й університет. Щоб ВНЗ мав 4-й рівень він має мати принаймні 4 спеціальності 4-го рівня акредитації. Відповідно випускники акредитованих ВНЗ отримують дипломи державного зразка. Про це зазделегідь робиться заявка в МОН (Памятаєте базу даних дипломів?).
Про ВНЗ без таких паперів я в Україні не чув. За винятком семінарій. Але це поза МОН. Це інший світ.
Чому студент не піде у ВНЗ без цих паперів? Бо відсутність диплома державного зразка означає його відсутність взагалі. Юридично.
Ще одна причина. Звільнення студентів чоловічої статі від служби в армії (точніше відстрочка). Лише для акредитованих.
Чому немає матеріалів про курси на сайтах? Просто кажучи, а навіщо, кому це потрібно? Викладачеві зайвий клопіт. У студента жодного вибору немає (у ВНЗ також). Є пятирічний план і все! Яка різниця. Хто реально може розібратися в майже сотні назв дисциплін, не кажучи вже про теми.
Тут хоч би зрозуміти чим одна спеціальність відрізняється від іншої.
Там такі слова в назвах понакручено!!!
Діловодство. Ващ лист поза неписаними правилами. Це не директива із МОН і не із керівних органів. Отже макулатура. Можуть передати, а скоріше що ні. Про відповідь це взагалі щось нереальне. Який інтерес?
Це до речі, серйозне порушення законодавства. Зокрема закону про звернення громадян. Ваш лист (звернення) має бути зареєстроване в канцелярії в журналі звернень і протягом 10 днів має надатися відповідь. Проте зважаючи на вартість пересилки відповіді
Втім коли мене дістали, я заставив завести журнал і зареєструвати мої заяви. Але лише після прокурорського припису
Стосовно прийому на роботу. Реально це робится через завідуючого кафедрою, або вище. Без особистого спілкування нічого не вийде (навіть якщо мова не йде про корупційні діяння). Формально може бути конкурс на заміщення посади. Дається оголошення в газету. Претендентів індивідуально повідомляють (реально важко відслідкувати). Подаються документи на конкурс. Конкурс полягає в оголошенні праметрів претендента на вченій раді, далі запитання до нього, думка зав кафедрою і таємне голосування. Претендентів рідко буває більше одного
Часто просто призначають без конкурсу, якщо є ризик, що рада завалить
2006.12.04 | Георгій
Деталі - у США
igorg пише:> ВНЗ може бути приватним лише за формою власності. На відміну від ВНЗ державного він більш вільно розпоряджається коштами. У державних всі кошти йдуть через казначейство. А це вже справжній кошмар! Є певні правові протиріччя між тим що таке приватний ВНЗ: ВНЗ чи акціонерне товариство. Мені на цій підставі відмовилися показати статут приватного університету, де написані пункти про мої права і обовязки
(ГП) Наскільки я знаю, у США і державні, і приватні ВНЗ знаходяться під контролем так званої "Board of Trustees" - ради власників так званого "Trust Fund," тобто величезного банківського рахунку, звідки ВНЗ одержує всі свої гроші. Але в державних ВНЗ членами цієї ради обов"язково є представники уряду того чи іншого штату, тоді як у приватних ВНЗ цього нема - там членами цієї ради можуть бути або просто приватні особи з великими гаманцями, або представники певної релігійної групи (у США дуже багато приватних університетів належить церквам, наприклад, Університет Лойоли - Римо-Католицькій церкві, Тихоокеанський університет в Сіетлі - Церкві вільних методистів, тощо). За КОнституцією США, якщо приватний університет з його належить релігійній групі, держава не має права давати цьому університетові ні цента. Державні університети, навпаки, завжди отримують у свій Trust Fund певні дотації з казначейства того чи іншого штату, а іноді також і з федерального казначейства. Але ці суми часто зовсім крихітні. Дуже багато університетів - і приватних, і також, як це не парадоксально, державних - живе не за рахунок держави, а за рахунок своїх власних студентів (з яких завжди деруть величезну платню за навчання), і за рахунок багатеньких філантропів - колишніх випускників. Щодо статуту, то він завжди абсолютно відкритий для всіх взятих на роботу, як у державних, так і в приватних ВНЗ.
> ВНЗ для надання освітніх послуг має мати ліцензію (там вказано кількість студентів, що можуть навчатися) на кожну спеціальність і кожні 5 років спеціальність проходить акредитацію на рівень (1-й ПТУ, 2-й технікум (коледж), 3-й інститут (не може готувати магістрів), 4-й університет. Щоб ВНЗ мав 4-й рівень він має мати принаймні 4 спеціальності 4-го рівня акредитації. Відповідно випускники акредитованих ВНЗ отримують дипломи державного зразка. Про це зазделегідь робиться заявка в МОН (Памятаєте базу даних дипломів?).
(ГП) У США теж всі ВНЗ повинні бути акредитовані, але я не чув про рівні акредитації. Наскільки я знаю, рівень акредитації всіх університетів однаковий. Також, акредитація це одне, а складання розкладів, зміст курсів, тощо - це зовсім інше. У США дійсно діє академічна свобода (може навіть занадто). Для акредитації, звичайно, повинні викладатися певні дисципліни, але як викладачі їх викладають і в якому порядку чи на якому році навчання - в це держава і акредитаційний апарат абсолютно не втручається.
> Чому немає матеріалів про курси на сайтах? Просто кажучи, а навіщо, кому це потрібно? Викладачеві зайвий клопіт. У студента жодного вибору немає (у ВНЗ також). Є пятирічний план і все! Яка різниця. Хто реально може розібратися в майже сотні назв дисциплін, не кажучи вже про теми.
(ГП) Дивно і страшнувато. НАЩО *СОТНІ* дисциплін? Коми це потрібно? Хто це нав"язує?
> (...) Раз довелося читати 13 дисциплін в одному семестрі
(ГП) У США це неможливо. Університетський викладач тут не може викладати більше, ніж певну кількість "кредито-годин" на семестр, без того, щоби йому платили надбавку. Звичайно, керівники кафедр не люблять ситуацій, коли треба платити таку надбавку, тому це швидше виключення, ніж правило. У нас викладачі викладають 3-4 дисципліни. "Природничники" на додачу до лекційних курсів викладають лабораторні (2-3 дисципліни, кожна часто викладається в 2-3 секціях). Це вже дуже багато роботи. Як можна викладати 13 дисциплін, я просто не уявляю.
2006.12.08 | Prosector
ще детальніше про різниці
Георгій пише:> (ГП) Наскільки я знаю, у США і державні, і приватні ВНЗ знаходяться під контролем так званої "Board of Trustees" - ради власників так званого "Trust Fund," тобто величезного банківського рахунку, звідки ВНЗ одержує всі свої гроші. Але в державних ВНЗ членами цієї ради обов"язково є представники уряду того чи іншого штату, тоді як у приватних ВНЗ цього нема...
Державні університети, навпаки, завжди отримують у свій Trust Fund певні дотації з казначейства того чи іншого штату, а іноді також і з федерального казначейства.
> > ВНЗ для надання освітніх послуг має мати ліцензію (там вказано кількість студентів, що можуть навчатися) на кожну спеціальність і кожні 5 років спеціальність проходить акредитацію на рівень....
> (ГП) У США теж всі ВНЗ повинні бути акредитовані, але я не чув про рівні акредитації. Наскільки я знаю, рівень акредитації всіх університетів однаковий.... Для акредитації, звичайно, повинні викладатися певні дисципліни, але як викладачі їх викладають і в якому порядку чи на якому році навчання - в це держава і акредитаційний апарат абсолютно не втручається.
Відрізняймо форму власності (США: приватні (включно з церковними)/державні; Україна: державні/приватні/церковні) та акредитацію. В США акредитацію приватним дають регіональні спілки таких самих освітніх установ з назвами на кшталт Mid-American College Association (відповідно, в США нема загальноамериканського стандарта диплому, - між іншим, через це і потрібні стандартизовані тести для тих, хто хоче навчатися на маґістра). В Україні як державні, так і приватні мають викладати певні речі, аби мати право надати диплом державного зразка, тому МОН і завідує акредитацією як державних, так і приватних (церковні - зовсім інша "парафія")
> (ГП) Дивно і страшнувато. НАЩО *СОТНІ* дисциплін? Коми це потрібно? Хто це нав"язує?
"От перестановки мест слагаемьіх сумма не меняется". Якщо дисципліни дуже вузькі, їх можна зробити й тисячу, але по 2 фізичні години на семестр. Також питання в тому, що в Україні (за часів мого буття студентом) більшість матеріалів нам давали на лекціях, а в США більшість читається студентами самостійно як дом.завдання.
> (ГП) У США це неможливо. Університетський викладач тут не може викладати більше, ніж певну кількість "кредито-годин" на семестр, без того, щоби йому платили надбавку.
Можливо тому, що в США існує закон про мінімальну погодинну оплату (це якщо договір працевлаштування базований на кількості годин, бо може бути просто написана річна ставка, але тоді питання: чи в договорі зазначена кількість фізичних годин, які вимагаються). Якщо працюєш більше як 40 годин на тиждень, на години понад 40 платиться надбавка 50%, якщо це праця на вихідні - то ніби надбавка 100%. Так у приватних підприємствах, але оскільки закон єдиний для всіх (в тому числі для уряду), то надбавки платити треба (якщо це велика фірма із профспілками, то вони стежать, щоб надбавку платили). Отже, при погодинній оплаті коледжу/університету може бути невигідно, щоби викладач до фіга й більше працював.
2006.12.03 | VDom
Re: Дякую
Це офіційна інформація про мін. освітиhttp://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=44759&cat_id=43145
http://mon.kmu.gov.ua/mon/control/uk/index
Про структуру годі й казати, бо вся інтелектуальна власність теж у його підпорядкуванні.
http://www.sdip.gov.ua/
22 грудня 2006 року відбудеться семінар на тему: "Стан та перспективи впровадження системи електронного подання заявок на об`єкти промислової власності в Україні".
Без коментарів.
Георгій пише:
> VDom пише:
> > Там є сторінка.
> > http://www.maup.com.ua/gost/gost.php?action=gost
> (ГП) Дякую. Я був на ній, але це не те, що я мав на увазі. Повинна бути, на мій погляд, якась загальна і відкрита для всіх бажаючих інформація про курси, які викладаються в тому чи іншому ВНЗ. Про що буде іти мова на лекціях та семінарах? Яка мета того чи іншого курсу, що він конкретно дасть студентові? Я розумію, що це питання не тільки д МАУП, а й до інших ВНЗ України. Те, що пише з цього приводу пан Ігор, досить сумно...
Можна задати питання з позиції вивчення можливості отримати знання в МАУП чи навчання власної дитини там. Питання стосовно змісту курсу і його об'єму дуже доречне.
> > Якщо Вас цікавить питання, то його можна без посередників поставити. За одне й побачите рівень уваги до ваших питань і пропозицій.
> (ГП) Це має бути хтось інший, не я - адже я "природничник," біолог, а МАУП - заклад гуманітарної освіти. Але я мушу сказати, що я мав дуже поганий персональний досвід звертання до деяких українських ВНЗ. Я писав до київського Національного Університету ім. Шевченка і до кількох приватних київських ВНЗ, і НІЧОГО не отримав у відповідь, ПРОСТО НІЧОГО, мої листи як нібито провалювалися в безодню. Єдине виключення, як я вже писав про це на цьому форумі, це Могилянка. Інші заклади мене ну просто "в упор нє відят," ігнорують...
Чому не Ви? Адже питання Ваше не суто професійне, а стосується інформування про освітні послуги.
> > Інформації, подібної наведеній Вами, я на сайті МАУП не зустрічав, але в приймальній комісії інформацію про учбову програму можна отримати без проблем. Рівень деталізації цієї програми на рівні предмет - кількість годин. На скільки я зрозумів, то програми затверджуються в МОН. Більш детальною інформацією просто не цікавився.
> (ГП) Зачекайте, але ж МАУП - ПРИВАТНИЙ ВНЗ? До чого тут державний заклад, МОН???
Пан Ігор краще за мене це пояснив.
В МАУП пробують схоже від цієї системи позбавитись. Їхній Народжний університет здається спроба в цьому напрямку.
> > З ким доводилось мати розмову про навчання в МАУП, то всі одноголосно відмічають наявність великої кількості семінарських занять, про які до МАУП мали зовсім іншу уяву.
> (ГП) Це добре, але чому на сайті нема ніякого відображення тематики цих занять, їх короткого змісту, даних про тих, хто їх веде, тощо?
То й для мене загадка, але проблем з набором студентів у них схоже немає. Та й інформацію про навчання надають з охотою. Багато підручників їх видання можна придбати на CD.
Не виключаю варіанту, що порядок надання інформації про навчання в МАУП теж регламентується мін. освіти...,
Як і підручники рекомендує. Совдепія в мін. освіти і монопольний бізнес з бюджетними коштами.
2006.12.01 | igorg
Шановний Георгію, я ж уже зморився
пояснювати, що це "святе таїнство" української освіти. Кожен ВНЗ затверджує навчальний план зі спеціальності на 5 років. Процес цей тривалий і важкий. Хоча ці плани - всі близнюки. Є провідний ВНЗ за певним фахом. По інформаційних технологіях це КПІ, по економіці КНЕУ і т.д. Там є чиновник що це все підписує, узгоджує (з докторським ступенем). Далі все затверджується в МОН. Там виписано назви дисциплін, голини лекцій, семінарів, форми контролю, семестри вичення.Стосовно змісту дисциплін то є видані ніби стандарти МОН де це розписано. Однак дисциплін багато і не для всіх це щастя є. Далі цей зміст переписується на рівні ВНЗ, кафедри. Тобто у всіх у межах України все має бути ОДИНАКОВЕ!!! І якщо є відхилення то вам завжди надають по самі неможу, особливо якщо є бажання (як із МАУП).
Зрозуміло, що ніхто таких документів на сайтах не вивішує. І дають непосвяченим із великою неохотою
2006.12.01 | Георгій
Вибачте, пане Ігорю, до мене туго доходить:)
Я тута в Гамериці дуже звик до того, що, навпаки, всюди все різне, нема нічого однакового, і ніхто нічого не затверджує. Один приклад: недавно ми мали на нашій кафедрі дискусію, як зробити, щоби наші "нон-мейджори" (студенти, які не спеціалізуються в природничих науках і для яких один семестр загальної біології цілком може бути їх першою і останньою експозицією до природознавства) краще розуміли суть деяких дуже простих, базисних концепцій загальної біології. Обговорили кілька точок зору і... ні до чого не прийшли. Все буде так, як і було. Кожний викладач пише свій власний силабус, де на свій власний розсуд дає на таку-то тему стільки-то лекцій, на другу тему стільки-то, і т.д. Я не хочу цим сказати, що нічого не міняється: все-таки дискусії про методику викладання і про зміст курсів у навчальних закладах США тривають, але це іде дуже повільно і абсолютно без ніякого втручання ніяких чиновників.2006.12.01 | igorg
Я Вам заздрю! І вибачте, я нагрубіянив.
Наше українське життя вимагає адреналіну2006.12.01 | Георгій
Ні, ні, нічого, все нормально...
Дякую за роз"яснення...2006.11.27 | Iryna_
Re: Ви в МАУП точно не навчались.
VDom пише:> Iryna_ пише:
> > Пане Стефане, Ви щось колись про освіту в МАУПі взагалі чули?
> > Це взагалі не освіта, а "розвод лохів" (студентів та їхніх батьків).
> > Політика вже точно в більшій мірі, ніж освіта.
>
> Бо в МАУП привчають думати, а не ярлики розвішувати. Я вже не кажу про логіку, з якою у Вас явно все гаразд. Логіка правда кафсомольська, замішана на "ідєйном чутьє".
> Вартістю навчання в МАУП можете поцікавитись на їхньому сайті. За дипломом туди точно не йдуть, бо його значно дешевше купити на чорному ринку, або в державному ВУЗі.
Ви впевнені, що у МАУПі привчають думати?
Підіть подивіться на їхні підручники - вони по всьому Києву продаються.
І поспитайте думку хоча б 10 студентів та батьків (рахуються лише батьки з нормальною вищою освітою). Потім поговоримо.
Щодо "купити на чорному ринку" - зараз вже прямо в інтернеті справжність диплому перевірити можна, та й більшість батьків хоче все ж типу освіту, а не диплом, і не розбирається, що таке освіта. Але ж дитина кудись поступила!!! студент ... кудись ходить щодня... А потім змушені вдвічі більше платити за другу вищу в нормальному вузі, бо з МАУПом на роботу беруть лише з великим блатом або на таку роботу, де вища освіта насправді не потрібна.
У державних вузах освіта не дешевша - мені один адміністративний діяч розповідав принципи ціноутворення подібних вузів - чітко відслідковується, щоб в сумі було дешевше, ніж в державних вузах.
До того ж, в МАУП беруть усіх, а у більшість київських державних вузах і на контракт - конкурс. А багато випускників школи не знає НІЧОГО, а з такими знаннями "пройти" державний вуз або неможливо, або потрібні великі гроші (особливо на факультети з модними назвами. як у МАУПі).
У МАУПі такі є виключення - тобто викладачі, які щось вимагають. Але в основному досить відвідування і здачі рефератів з інтернету (знайомі розповідали, що їхні діти вчаться саме так). Знайома (розбудовували бізнес, дитину запустили, після школи 0 знань, віддали куди попало) була в шоці, коли її дочка роздрукувала реферат з інтернету з чужим прізвищем, потім замазала те прізвище коректором і вписала своє ручкою - і це зійшло. Мені багато таких цирків розповідали, а особливо про другу вищу освіту. А сам факт реклами можливості захисту "кандидатських" і "докторських" дисертацій без відповідної акредитації чого вартий...
"Історій про освіту" я знаю повно, і в "національних університетах" цирк трапляється, але там такі кадри - невеликий відсоток, і за дуже великі гроші чи блат. А не нормальна ситуація. А оті закриті філії МАУПу (і не тільки МАУПу - інші закриті філії просто крику такого не піднімають) - то взагалі повна фікція. Один викладач без потрібної освіти читає 10 предметів лише по отим смішним методичкам, бібліотеки немає, контролю ніякого немає...
Я, до речі, цілком вірю в те, що МАУП давлять не за антисемітизм (за що насправді треба давити, бо та їхня пропаганда - величезна шкода для держави без ніякого толку), і не за фіктивну освіту, а лише тому, що бажаючих платити за таку фіктивну освіту багато, але не нескінченна кількість, а й іншим хочеться на подібному лохотроні заробити. Але ж нібито не тільки МАУПівські філії закривають?
Я точно знаю, що в Києві закрили декілька філій державних обласних вузів.
2006.11.27 | Георгій
Слухайте, так ОЦЕ Ж найбільший жах, кошмар... як боротися?
Iryna_ пише:> в основному досить відвідування і здачі рефератів з інтернету (знайомі розповідали, що їхні діти вчаться саме так). Знайома (розбудовували бізнес, дитину запустили, після школи 0 знань, віддали куди попало) була в шоці, коли її дочка роздрукувала реферат з інтернету з чужим прізвищем, потім замазала те прізвище коректором і вписала своє ручкою - і це зійшло. Мені багато таких цирків розповідали, а особливо про другу вищу освіту. А сам факт реклами можливості захисту "кандидатських" і "докторських" дисертацій без відповідної акредитації чого вартий...
(ГП) Але ж це справжній жах. Я на власні очі бачив точно таке в Луцьку. Причому "студентка" навіть і не знайшла "свою" курсову роботу на Інтернеті - це зробила її мама, і мама ж роздрукувала "роботу" доньки. І сказала, що це безумовно зійде, тому що вона купила у доньчиної викладачки якісь допоміжні матеріали.
Що ж буде з цим? Це ж пряме руйнування освіти. З усіх цих наскрізь корумпованих закладів за такої системи "оцінки знань" вийде тупе, безграмотне бидло. Як це зупинити? Мабуть таки треба багато закривати...
2006.11.27 | Вячеслав Хаврусь
A Bи не знали???
Георгій пише:> Що ж буде з цим? Це ж пряме руйнування освіти. З усіх цих наскрізь корумпованих закладів за такої системи "оцінки знань" вийде тупе, безграмотне бидло. Як це зупинити? Мабуть таки треба багато закривати...
Я про це твердив ще коли писав свій крик душі "Ми не бидло, ми не козли? Раби!" (як не читали, скину лінк, або шукайте через пошук в статтях). І найцікавіше в тому, що якраз влада на рівні конкретного чиновника (від міністра до працівника канцелярії) зацікавлена в обидлячуванні громадян. Так можна з них більше бабла збити для власного збагачення. Тому для них робити кроки по наведенню порядку в освіті - це шкодити собі та різним "харошим людям", які діляться прибутками. А хто не ділиться, або тим більше ще є конкурентом "хароших людей" - до того застосовується вся сила закону.
А самі "раби" (у Вашому розумінні - бидло), які обирають цей шлях добровільно-примусово, купивши диплом, вливаються в ряди системи, де перемагає не найсильніший, а найпідліший. Вловлюєте різницю??? Найсильніший досягає успіху знаннями та навичками, а найпідліший - шукаючи способу підкорити оточуючих через маніпуляції свідомістю та заодно підсидіти начальника. Він йде по трупам. Але теж досягає успіху.
Де вихід? Як на мене, невелике світло є. Треба пробувати гуртуватися здоровим силам, займатися просвітою "бидла" з метою навернення їх в свої лави, а в особистому житті максимально дистанціонуватися від "бидла", щоб не бути ним знищеним. Справа тут непроста, як бачите.
2006.11.30 | igorg
Солідарний з Вами, пане Вячеславе
За одним винятком. Просвіта "бидла" є марною, пустою і навіть шкідливою справою. Власне, якщо людина тягнеться до просвіти, то це є основною ознакою (хоч і не єдиною), що відділяє її від бидла.Стосовно ахів з приводу матеріалів з інтернета, то я навіть не знаю, як на це реагувати. (Як швидко люди звикають до нормального стану речей
Про природу явища з боку викладача. В минулому семестрі у мене було приблизно 350 студентів. Про яку перевірку і читання робіт може йти мова. Це має бути примітив з методички: підставив власні числа, отримав результат (у викладача є відповіді). Інакше встигаєш лише фіксувати: здав-нездав і пролистати чи хоч в тему, чи правдоподібно.
Як вихід даю творчу роботу на 2-3 студентів обсягом 3-6 сторінок. В групі роблять 1-3 прийнятні роботи, студенти з якими можна і варто працювати. Іншим ставлю заліки, трійки-четвірки, аби лише щось здали. Інакше купа нікому не потрібних проблем.
Є й інша категорія викладачів. Завдання дається такого рівня, що апріорі студент його не зробить. Ось тут, або через лаборанта звертайся за допомогою до викладача, або у фірму.
Стосовно фінансових інтересів. Ось це справді жахлива річ. В моєму ВНЗ керівника вже два роки тягають по судах і прокуратурах, КРУ не вилазить. Приводи сміхотворні (міні комісії по типу корупції Луценка). Це на фоні обсолютного "бєспрєдела" в сусідніх ВНЗ. Посмів зачепити хабарників, зробити якісь кроки проти цього. Прийнятно стала працювати прийомна комісія, "студент обнаглів".
Певно, що знімуть. Вже є претендент. Саме те що треба. 100% освітянин, розпочав трудовий шлях з лаборанта
2006.02.09 | Englishman
Re: MAУП - таємниця нападків відкрита
stefan пише:> МАУП - має відношення більше, НМД, до освіти ніж до політики.
Припустимо, що так. Але ж стаття все рівно не про мауп?
2006.12.05 | igorg
Признатися, я вельми здивований, і щоб то воно значило
ось яке цікаве звернення до Президента із Франції відколишнього закордонного представника Української Гельсінської Групи.
Прохання, до відкриття лінку, спробувати вгадати хто ж це
http://maidan.org.ua/static/mai/1165331837.html
А може хтось щось знає коли означений товариш був закордонним представником Української Гельсінської Групи? І чим він там займався в такій якості?
2006.12.06 | Gemini
Неужели так сложно воспользоваться гуглем?
Всего-то нужно набрать Леонід Плющ.Почитайте, вам может хоть немного стыдно станет за ваше ерничанье.
2006.12.07 | igorg
Якщо чесно, то маю відверто визнати, що таки дізнався
хто це лише через гугель. І мені тим більше прикро, що ніби й достойну людину, втягнуто у справжнє лайно.2006.12.08 | Gemini
Во-первых,
кто вам сказал, что его кто-то во что-то втягивал? Напротив, я подозреваю, что люди с его характером вряд ли легко поддаются чьему-то влиянию.Во-вторых, лично я не считаю его позицию "лайном". Напротив, всячески ее поддерживаю. Так как в я наверняка не одинок в своей оценке, предлагаю и вам быть толерантнее к мнению других людей. Тем более, что вы только что наверное убедились, что эмоции далеко не всегда способствуют рациональному восприятию.