05/19/2006 | Тетяна Хорунжа

Написати цього листа мене спонукали результати голосування по виборах членів-кореспондентів Національної академії наук України за спеціальністю “історія” на зборах відділення історії, філософії та права. За названою спеціальністю було запропоновано дві кандидатури. Це нормально і природно, бо саме вільний вибір вищого академічного зібрання мусить оцінити науковий внесок претендента, рівень наукового доробка, його визнання українською і міжнародною науковою спільнотою. Вчені і лише вони мають право оцінити багаторічний труд колеги.

Між тим при обговоренні однієї з кандидатур — Станіслава Кульчицького — доктора історичних наук, заступника директора Інституту історії України — до уваги присутніх перед голосуванням було оприлюднено повідомлення про лист Комітету ветеранів війни, в якому висловлювалося несприйняття цим комітетом позиції В.Кульчицького щодо Голодомору України 1932—1933 років і щодо оцінки Української повстанської армії.

У даному випадку дивує те, що у нібито незалежній Україні, історики і громадяни якої мають нарешті позбутися міфів радянського Агітпропу, на академічному зібранні виголошується позиція громадської організації, яка не має жодного стосунку до науки, і при цьому ніхто з так званої наукової еліти не нагадує головуючому, що тут відбувається не енкаведівська “чистка” 30-х років, не партійна “проработка”, а збори науковців, яким має бути байдуже до позиції тих, хто не може позбутися сталінської міфотворчості.

С. Кульчицький, до речі, вже вчетверте, не набрав потрібної кількості голосів. В колі української наукової еліти його внесок (45 монографій та близько 1600 статей) визнано недостатнім для обрання у члени-кореспонденти Національної академії наук. Хай це залишиться на совісті тих, хто голосував. Однак авторитет вченого визначається не тільки формальною процедурою. Українська громадськість і міжнародна наукова спільнота, на відміну від українських академіків, високо цінують внесок С. Кульчицького у формування сучасної концепції історії України, його науковий доробок і його внесок у формування національної історичної свідомості. Ми сподівалися, що у сьогоденній Україні втратила науковий вплив “генеральна лінія” радянських міфотворців. Виходить, наші сподівання були помилковими. Результати голосування довели, що з гідністю громадянина і вченого в Україні ще не все гаразд. Допоки ж це триватиме? Допоки професійна чесність вченого і громадянина розцінюватимуться науковою ж спільнотою як відхилення від традицій звичної радянської ідеології, адептом якої, виходить, є і наша академія, й уся наша країна?

Прошу розглядати мій лист як протест проти наукової непорядності й ідеологічної заангажованості, якій не мусить бути місця серед тих, хто вважає себе інтелектуальною елітою нації. Сподіваюсь, що до нього приєднаються ті, кому небайдужі поняття наукової честі і гідності, хто прагне позбутися радянської міфологізованої версії історії України, хто готовий стати на захист доброго імені Української Академії наук, яку засновували вчені з великої літери — Володимир Вернадський і Агатангел Кримський, дійсним членом якої був перший Президент України Михайло Грушевський.

Тетяна Хорунжа
Україна, Київ, вул. Ф.Пушиної, 8, кв. 329.
Тел. 450-0613, моб. 80503525636
e-mail: forumn@ukr.net

додано: 18-05-2006 http://maidan.org.ua/static/mai/1147950393.html