МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Математик, логік, наукознавець про реформування науки

08/24/2006 | Спостерігач
Це все одна людина.
Він має біля шестисот праць не лише в цих галузях, але ще й в соціології, інформатиці, педагогіці, психології тощо. Значна кількість з них надрукована у провідних міжнародних фахових журналах англійською мовою.
www.math.ucla.edu/~mburgin/

Не знайшовши пристойного застосування своїм ідеям та здібностям, у кінці 90-х емігрував до Сполучених Штатів.

Видав книжку
Super-Recursive Algorithms (Monographs in Computer Science), Springer, 2004
(Synopsis: Super-Recursive Algorithms provides an accessible, focused examination of the theory of super-recursive algorithms and its ramifications for the computer industry, networks, artificial intelligence, embedded systems, and the Internet. The book demonstrates how these algorithms are more appropriate as mathematical models for modern computers, and how these algorithms present a better framework for computing methods in such areas as numerical analysis, array searching, and controlling and monitoring systems. In addition, a new practically-oriented perspective on the theory of algorithms, computation, and automata, as a whole, is developed. Problems of efficiency, software development, parallel and distributed processing, pervasive and emerging computation, computer architecture, machine learning, brain modeling, knowledge discovery, and intelligent systems are addressed. This clear exposition, motivated by numerous examples and illustrations, serves researchers and advanced students interested in theory of computation and algorithms).

Він поїхав, а в Україні залишилося багато академіків математиків філософів, педагогів, психологів, кібернетиків тощо, жоден з яких не має й 10 відсотків того, що зробив містер Бургін.


Вся купа так званих “видатних” вчених зі славнозвісної групи з реформування наукової сфери так й не спромоглася піднятися на рівень усвідомлення проблем, умов та завдань реформування, який було сформулювало вже 10 років тому паном Бургіним.

“ОТЖЕ, ЙДЕТЬСЯ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ НАУКОВО ОБГРУНТУВАТИ ВСІ ПРОПОЗИЦІЇ. А ЩОБ ЦЕ БУЛО МОЖЛИВО (А НЕ ТІЛЬКИ ПРОГОЛОШУВАЛОСЯ), У РОБОЧУ ГРУПУ ПОВИННІ ВХОДИТИ І КЕРІВНИКИ-ПРАКТИКИ, І ПРЕДСТАВНИКИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАД, І ТІ ВЧЕНІ, ЯКІ ЗНАЮТЬ ТА ВМІЮТЬ ЗАСТОСОВУВАТИ І СИСТЕМНІ, І МЕТОДОЛОГІЧНІ, І ЕКОНОМІЧНІ, І ПСИХОЛОГІЧНІ, І СОЦІАЛЬНІ, І НАУКОЗНАВЧІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАУКИ. АЛЕ КРІМ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ, ПОТРІБНІ ЩЕ ЧИМАЛІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ І ПЕВНИЙ ЧАС. ТОБТО НАВІТЬ У ТОМУ РАЗІ, ЯКЩО БУДЕ СФОРМОВАНА ОПТИМАЛЬНА РОБОЧА ГРУПА, ЇЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ДУЖЕ БАГАТО ПОПРАЦЮВАТИ, ПЕРШ НІЖ ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ ДАСТЬ ПОЗИТИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ. (виділення та курсів мій – Спостерігач)”.



М. БУРГІН, кандидат фізико-математичних і доктор філософських наук, завідувач лабораторії ЦДПІН НАН України
I55N 0372-6436. Вісн. НАН України, 1996, N 11-12
Вісн. НАН України, 1996, N 11-12, 61-
ІДЕЯ, ПРИРЕЧЕНА НА НЕВДАЧУ
Як переконує історія людства, дуже багато привабливих ідей приречені на невдачу, бо не враховують законів тих галузей, де ці ідеї намагалися реалізувати. Наприклад, ідея вічного двигуна. Здавалося б, що може бути кращим за пристрій, який для виконання певної роботи не потребуватиме енергії, а навіть сам зможе її виробляти для інших користувачів. І величезна кількість винахідників минулого намагалися реалізувати цю принадну ідею. Навіть нині не перевелися такі. Але з того нічого не виходить. Всі зусилля ентузіастів виявляються марними, бо вони ігнорують закони термодинаміки — галузі науки, що займається проблемами утворення та перетворення енергії. А термодинаміка вже давно довела, що створити вічний двигун неможливо.
Інша приваблива ідея — комунізм. Скільки видатних людей мріяли про побудову ідеального суспільства! І що ж? Всі спроби реалізації цих мрій призводили до поразки, до деформації суспільних відносин, до кривд і обману цілих народів, до масових вбивств і війн. Усього цього вдалося б уникнути, якби було проаналізоване все те, що писали про комунізм мислителі минулого, починаючи з утопістів — Томмазо Кампанелли, Томаса Мора та ін. і закінчуючи теоретиками марксизму-ленінізму. Тобто вся справа у тому, що під час розробки цих ідей зовсім ігнорувалися психологічні та соціологічні закони. Щоправда, ці закони ще не сформульовані настільки чітко, як принципи термодинаміки, але вони діють у суспільстві.
Не менш привабливою є дуже поширена ідея щодо розвитку науки: мовляв, держава дає гроші вченим, а ті вже самі (без будь-яких "бюрократизованих апаратів") розбудують в Україні таку науку, яка буде чи не найпередовішою у світі. Справді, хто, здавалося б, краще за самих вчених розуміє їхню діяльність? Але пропозиція не враховує багато з того, чого вчить як історія науки, так й історія всього людського суспільства. Розглянемо ж деякі її уроки.
У своїй галузі кожен учений знає, що справжні наукові результати може одержати лише фахівець, що досяг сучасного рівня знань. Наприклад, усі математики розуміють, що не всяка людина зможе довести складну математичну теорему, хоча вона і вміє рахувати, причому робить це повсякчасно. Та коли йдеться про організаційні проблеми, то ті ж самі вчені стверджують, що кожен учений може керувати наукою. Чи не нагадує це лозунг вождя світового пролетаріату, в якому проголошується, що кожна куховарка може керувати державою?
Самоорганізація у соціальних системах, як правило, пов'язується з демократією, коли найважливіші питання вирішуються за допомогою голосування. У науці (окрім розподілу пільг) так чинити не можна. Буває, що вся наукова спільнота заперечує той чи інший результат і при цьому помиляється (хоча якщо він правильний, то рано чи пізно здобуде визнання). Згадаймо, як зустріли вчені відкриття неевклідової геометрії або позитрона, яке ставлення було до робіт Евариста Галуа, Грегора Менделя або Олівера Хевісайда. Більшість завжди консервативна. На цей недолік демократії звертали увагу ще найвидатніші мислителі Давньої Греції — Платон і Арістотель. Саме більшість громадян Афін засудила на смерть вчителя Платона — Сократа, переслідувала Арістотеля. Разом з тим, скільки псевдонаукових результатів сприймалися науковою спільнотою як справжні відкриття!
Однак все це аж ніяк не означає, що демократія - то погано. Та ж історія дає чимало прикладів того, як тільки завдяки їй приймалися справедливі і розумні рішення. Як висловився один сучасний державний діяч, демократія має багато недоліків, але це найкраще, що на сьогоднішній день створили люди для управління державою. Саме тому дуже важливим є питання: від чого залежить, буде демократія благом чи злом? Перш ніж відповісти на нього, підкреслимо, що всі попередні міркування грунтувалися на багатьох історичних фактах, але мали емпіричний характер. А що каже про самоорганізацію в складній ситуації теорія?
Щодо науки як когнітивної та соціальної системи це питання не вивчалося, однак такі дослідження проводились для економіки. Звичайно, можна запитати, наскільки результати, одержані для економічних систем, придатні для науки, головна мета якої — пізнання, а не виробництво матеріальних благ. Однак, по-перше, сучасна наука — це водночас і велика економічна система, що багато в чому визначає економіку держави як її важлива складова. По-друге, математичні моделі наукових організацій схожі (хоча і не в усьому) на математичні моделі економічних систем. Такі моделі мають загальні закономірності і тому результати, одержані в економіці, можуть бути застосовані і до науки.
Про що ж свідчать дослідження математичних моделей? Чи можна сподіватися, що самоорганізація розв'яже всі проблеми? Виявляється, не можна. Математика доводить, що навіть у найпростіших моделях системи починають поводити себе хаотично, якщо дозволити вільний вибір керуючих параметрів. А хаотична поведінка зумовлює спади у системі, кризи і навіть її саморуйнування. Причому до таких наслідків може призводити не якийсь патологічний, а цілком натуральний вибір керуючих параметрів. Більше того, як показують математичні дослідження, що базуються на найсучасніших методах, перехід до складніших моделей не змінює ситуацію. Надія на самоорганізацію не виправдовується через високу складність поведінки досліджуваних систем (це стосується і науки).
Водночас синергетика адекватно описує поведінку багатьох реальних систем, в яких діють принципи самоорганізації. Виникає парадокс. З одного боку, ми дійшли висновку, що за самоорганізації має, як правило, виникати хаос. З іншого — системи і процеси, що самоорганізуються, можна спостерігати у житті. Однак це протиріччя уявне. Самоорганізація існує, але тільки в досить простих системах. Вони є такими самі по собі або через певний вибір регулюючих параметрів системи, що робить її поведінку більш детермінованою. Що ж до великих систем, які функціонують у складних умовах (а саме такою є наука), то тут детермінація не повинна бути занадто жорсткою. Щоб ішли процеси самоорганізації, наукову діяльність слід обумовити певними правилами. Але вони не повинні бути занадто обмежуючими, бо, як сказала одна розумна людина, ліки за наслідками своєї дії можуть бути гіршими від хвороби, й історія підтверджує це.
Вибір таких правил залежить і від типу системи, і від конкретних умов її функціонування. Що ж до науки, то у пошуку потрібного рівня детермінації може допомогти наукознавство і методологія. Згідно з їх рекомендаціями на науку має впливати характер не управління, як це було раніше, а оптимального регулювання. До того ж базою такого регулювання мають бути закономірності функціонування науки. Тільки за цих умов удається вивести її на оптимальну траєкторію. Однак навіть вибір найкращих правил регулювання не розв'язує повністю завдання оптимальної організації наукової діяльності. Це тільки перший крок. Необхідні ще два компоненти.
По-перше, застосування будь-яких правил, покликаних щось регулювати, завжди базується на оцінці наявної ситуації. А визначення оптимальності функціонування залежить від обраних критеріїв діяльності. Якщо критерії чисто економічні, то більшу частину фундаментальної науки доведеться визнати непотрібною. Якщо ж керуватися тільки пізнавальними критеріями, то можна дійти висновку, що не потрібен зв'язок наукових результатів і практичних проблем. Вибір критеріїв належить до системи оцінювання в науці. Тому для виведення її на вищий рівень необхідно розвивати та вдосконалювати як пріоритетну систему оцінювання і наукової експертизи, бо саме вона є ключовою в складному організмі сучасної науки.
По-друге, критичним моментом у більшості соціальних систем є виконання правил регулювання їхньої діяльності. І саме тому конче потрібні механізми, які б забезпечували таке виконання, контролювали його та виправляли схиблення. Як демонструє історія, коли цього не робити, в будь-якій соціальній системі структура найчастіше перетворюється на бюрократичну і тоталітарну, тобто згубну для науки.
Очевидно, декому може здатися, що зроблені вище висновки і рекомендації неконкретні. Мовляв, потрібні поради, що саме треба робити, які конкретні правила, механізми, методи застосовувати. Але таких "порад" вже давалось багато, а помітних змін, поліпшення стану науки щось немає. А справа в тому, що потрібні не поради, а програма дій. І щоб розробити таку програму, і вона була ефективною та обгрунтованою, необхідно створити робочу групу, яка б її розробила, спираючись на системні, методологічні, економічні, психологічні, соціальні та наукознавчі закони. Бо кожне рішення, яке може істотно вплинути на життя суспільства, має бути достатньо обгрунтованим.
ОТЖЕ, ЙДЕТЬСЯ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ НАУКОВО ОБГРУНТУВАТИ ВСІ ПРОПОЗИЦІЇ. А ЩОБ ЦЕ БУЛО МОЖЛИВО (А НЕ ТІЛЬКИ ПРОГОЛОШУВАЛОСЯ), У РОБОЧУ ГРУПУ ПОВИННІ ВХОДИТИ І КЕРІВНИКИ-ПРАКТИКИ, І ПРЕДСТАВНИКИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАД, І ТІ ВЧЕНІ, ЯКІ ЗНАЮТЬ ТА ВМІЮТЬ ЗАСТОСОВУВАТИ І СИСТЕМНІ, І МЕТОДОЛОГІЧНІ, І ЕКОНОМІЧНІ, І ПСИХОЛОГІЧНІ, І СОЦІАЛЬНІ, І НАУКОЗНАВЧІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАУКИ. АЛЕ КРІМ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ, ПОТРІБНІ ЩЕ ЧИМАЛІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ І ПЕВНИЙ ЧАС. ТОБТО НАВІТЬ У ТОМУ РАЗІ, ЯКЩО БУДЕ СФОРМОВАНА ОПТИМАЛЬНА РОБОЧА ГРУПА, ЇЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ДУЖЕ БАГАТО ПОПРАЦЮВАТИ, ПЕРШ НІЖ ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ ДАСТЬ ПОЗИТИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ. (виділення та курсів мій – Спостерігач).

Відповіді

  • 2006.08.28 | Alex Chen

    Re: Математик, логік, наукознавець про реформування науки

    Багато слушних речей...
    Але ж наукова сфера - частина нашого соціуму. З усіма його + і -.
    А як у цьому соціумі приймаються рішення? Дак ото ж......

    Але іншої робочої групи поки що НЕ ІСНУЄ. Тож маємо вибір - або щось викручувати у ситуації, яку маємо, або не робити нічого.
    Останнє, звичайно, легше і приємніше.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".