08/01/2003 | Георгій

Дорогі форумники,

Хочу поділитися враженнями від книжки, яку прочитав протягом моєї цьогорічної подорожі в Україну. Це книга покійного протоієрея Сергія Булгакова (ніби НЕ родич письменника М.А. Булгакова!) під назвою, "Православ"я: нариси вчення православної церкви" (Київ, "Либідь," 1991 рік, 234 стор.). Про автора з цієї книжки довідався, що він був дуже активним пропагандистом православної віри і написав між 1903 і 1953 роками, живучи спочатку в Москві, а потім у Західній Європі, близько 30 книг і брошур з різних питань православного віровчення.

Книга, про яку я пишу (вперше опублікована в Парижі у 1960-і роки), складається з 18 розділів, які охоплюють найрізноманітніші аспекти православного вчення, від його богословського і еклезіастичного фундаменту і аж до його взаємодії з релігійними, політичними і навіть економічними реаліями сучасності. Вона не є, як пише автор, систематичним підручником або посібником, але є збіркою розділів-есеїв, що покликані відбивати погляди автора на ті чи інші речі з православної точки зору. Стиль книги мені дуже сподобався: вона написана просто, звичайною розмовною (і при цьому дуже інтелігентною) російською мовою, але разом з тим глибока, і навіть трохи вишукано-інтелігентськи "примхлива" (в хорошому розумінні цього слова). Кидається в очі глибока ерудиція автора в Біблії, а також у сучасній західній світській історії, філософії, психології, соціології і т.ін.

Хотів би сказати тільки про деякі цікаві думки, що я їх у цій книжці знайшов.

Перш за все, мене вразило те визначення, яке о. Булгаков дає церкві. Вже в найпершому розділі книги він дає таке вижачення, підкреслюючи, що церква є не організацією, а ЖИТТЯМ з Христом і у Христі, тим новим життям, яким починає жити і живе кожна людина, яка до церкви приєднується. Головною рисою православної церкви як особливого роду або способу життя о. Булгаков вважає її "СОБОРНІСТь," тобто її існування як цілісного організму, де індивідуальне "я" будь-якого члена нерозривно зв"язане з "я" кожного іншого, кого церква охоплює як ціле. Автор прослідковує філософське обгрунтування православної соборності вже в Аристотеля, коли той помічав "загальне" ("то кафолон") життя окремих сутностей ("то катекастон"), які, взаємодіючи кожна з цим "загальним," робляться причетними до істини, божественної мудрості. З точки зору православних, церква є спільним життям окремих людських сутностей в такій єдиній, всеохоплюючій божественній мудрості або істині.

О. Булгаков далі дуже серйозно і досить гостро полемізує з римо-католицьким розумінням церкви, яке нібито також передбачає соборність, але разом з тим відокремлює папу як *ЗОВНІШНІЙ*, позасоборний елемент церковного життя. Він не бачить можливості примирення або навіть діалогу з римо-католицизмом через побудованість останнього на так званому Ватиканському принципі. Цей принцип виголошує право римського архієпископа (папи) вносити в церковне життя нові елементи, говорячи або пишучи від себе (латинське "екс сесе"). Іншими словами, римський папа має право не враховувати досвіду або думок інших ієрархів церкви та мирян, і тим не менш його ідея чи постулат навіть і при повній відсутності такого враховування МУСЯТь бути прийнятими всіма членами церкви за істину. О. Булгаков також вказує на глибоку розбіжність між православними і католиками в розумінні принципу соборності, яка походить від розходження між східною церковною думкою (Св. Ігнатій Богоносець і інші) і західною церковною думкою (Св. Августін): перша розглядала "то кафолон" як у першу чергу перебування окремих людських душ (незалежно від їх ієрархічного положення) в єдиній істині, тоді як друга розуміла "то кафолон" більше як зовнішню експансію, поширенність однієї церкви на якомога більше людей, країн, держав тощо. Цікаво, що автор на підставі своїх міркувань про розбіжності між православними і католиками приходить до висновку, що ці другі з доктринальної точки зору стоять від православних ще далі, ніж протестанти.

Цікаві також думки о. Булгакова про православну етику, естетику, апокаліптику, есхатологію, місіонерсько-прозелітичну діяльність, тощо. Я не з усім в його книжці був згідний, а деякі речі навіть зовсім важко було мені сприйняти; але, ще раз, книга в цілому неймовірно цікава й корисна. Хотілося б прочитати також і тих православних авторів, на яких о. Булгаков посилається - зокрема, о. Флоренського, Н.Ф. Федорова, Бухарева і інших. Буду вдячний за ваші коментарі і поради.

--Георгій