Довга, але цікава стаття. Панове Георгій і Анатолій, видрукуйте
09/16/2003 | Шевченко
ПОЛІТОЛОГІЯ
© Ігор КАГАНЕЦЬ
Арійський Стандарт — українська ідея III тисячоліття
19:53 5.05.2003
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“країною-У”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
--------------------------------------------------------------------------------
Кожна людина має таланти до певного роду діяльності, має своє життєве призначення, місію. Для того, щоб пізнати себе і свою місію, їй потрібно докласти більших чи менших зусиль. Якщо людині це вдається, то вона починає прискорено розвиватися, перетворювати себе і навколишній світ, а її життя наповнюється відчуттям щастя і повноти буття. Григорій Сковорода це “знаходження себе” називав природовідповідною діяльністю, тобто діяльністю, яка відповідає людській природі.
Народ — це соборна особистість. Він також має свої таланти і життєву місію — т. зв. національну ідею. Для її пізнання треба дослідити, як народний організм поводив себе в різних історичних ситуаціях, як він розвивався і перетворювався. Лише пізнавши себе і своє призначення, народ може знайти свою природовідповідну діяльність і виробити ефективну стратегію свого подальшого розвитку. Але перед тим, як говорити про українську ідею, доцільно визначити деякі базові поняття.
УКРАЇНА
З одного боку, це територія, для якої властива певна географічна цілісність. Дослідження етимології (від гр. етимон — істина) імені Україна приводить до первинного, а отже — істинного його значення. Зауважимо, що у прадавніх алфавітах буква У відповідає числу 4 або 400 (4 х 100) і символізує мудрість (давньоукраїнське “ук” — вчений, звідси “наука” і “неук” — невчений). Письмово слово “Україна” відоме принаймні з 1183 року, а в античні часи Геродот та інші автори розглядали Скіфію як країну-тетрагон (чотиристоронник). Санскритське слово Укхрайя означає курган в значенні “острів блаженних”, “земля обраних”. На основі цих та інших даних можна зробити висновок, що Україна — це “У-країна”, “Чотирикрайна” (тетрагон, територія з чотирма краями), тобто виділена, захищена з 4-х сторін світу, виокремлена, особлива земля. Згідно з багатотисячолітньою традицією, так позначали територію, яка мала для розвитку людського роду особливе, сакральне значення. Досить згадати описаний у книзі “Буття” месопотамський Едем, який традиційно розглядається як країна-тетрагон (країна-У) — захищена з чотирьох країв (чотирма ріками) свята земля, місце народження першої людської раси.
З іншого боку, Україна сприймається як жива, людиноподібна істота, соборна особистість із власною самосвідомістю. Ця країна-тетрагон набуває ознак живої істоти завдяки людям, які вкорінені в цю землю і не мислять повноцінного життя у відриві від неї. Наукові дослідження, зокрема з археології, антропології, генетики та історії містобудування, довели, що протягом багатьох тисячоліть на цій землі проживало автохтонне населення. Про його давність свідчить також колективна пам’ять (зафіксована, серед іншого, у фольклорі Житомирщини та індо-арійських Відах), яка зберегла згадку про життя наших предків — мисливців на мамонтів — ще до танення льодовика (“до Потані”), яке розпочалося в середині 8 тис. до н. е.
Поєднання в понятті Україна географічного і людського чинника дозволяє визначити Україну як геосоціальний організм, який протягом 25—30 тисячоліть (від часу народження Білої раси) розвивається на території Північного Надчорномор’я в пульсуючому режимі. Пульсація (циклічність) розвитку України виявляється в тому, що періодично на цій землі народжується нова спільнота, яка переживає фази дитинства, молодості, зрілості та старості. Під час останньої фази ця спільнота втягується у системну кризу, долаючи її відродженням у якісно новій етнічно-цивілізаційній іпостасі. На фазі молодості і зрілості усі етноси, котрі в історичному минулому мешкали на Подніпров’ї, завжди переживали демографічний вибух, супроводжуваний розселенням на навколишні території, а на фазі системної кризи і трансформації — скорочення населення і посилення вразливості для зовнішньої агресії.
КОСМІЧНА ЦИКЛІЧНІСТЬ
Соціальні процеси в геосоціальному організмі Україна тісно пов’язані з геоенергетичними процесами, які, у свою чергу, визначаються повторенням відповідних планетарних конфігурацій Сонячної системи (найбільше значення має конфігурація Сонце—Земля—Місяць). З цієї причини для розвитку України властива чітка циклічність, яка синхронізується “космічним годинником”.
Особливе значення має цикл тривалістю 532 роки, котрий, як показав Микола Чмихов, є етнотворчим циклом: кожні 532 роки на території України народжується новий український етнос, який творить нову націю (тобто структурований етнос) і державу (вищу форму етнічної самоорганізації). Українські етноси пов’язані між собою як дід-батько-син-внук-правнук, тобто новий етнос виростає з попереднього. Значніші перетворення відбуваються кожні 1596 років, тобто через 3 етноси: “дід—батько—син” (останній 1596 річний цикл датується 419—2015 рр.), що дало деяким дослідникам підставу стверджувати, ніби тривалість життя етносів складає півтори тисячі років і початком українського народу треба вважати державу антів.
Попри незмінність назви Україна, кожна українська держава має ще й власну назву: Козацька держава, Русь Київська, Антський (тобто богатирський, героїчний) союз, Сарматія, Скіфія-Скуфія (від скупія — зібрання, об’єднання, союз), Кімерія (Сумерія, Самарія, від самари — воїни, лицарі, самураї), Арта-Аратта (сонячна, арійська земля). Відповідно, населення тієї чи іншої української держави отримує етноніми: козаки, руси, анти, сармати, скіфи, кімери-самари-сумери, арії. У періоди ж бездержавності територія Північного Надчорномор’я називається іменем Україна, а її населення — українці. Зауважимо, що сучасний період розвитку українського геосоціального організму характеризується станом бездержавності. Нова українська держава матиме власну назву, на основі якої називатиметься народ цієї держави.
Наймасштабніші зміни геосоціального організму відбуваються тоді, коли він здійснює расові ініціації-переходи (трансформації, перетворення). Вони пов’язані зі стрибкоподібними сходженнями геосоціального організму на вищий рівень духовно-психічного розвитку:
1) рівень особистого досвіду (“дитинство”);
2) рівень колективного досвіду (“підлітковий вік”);
3) рівень творчості (“молодість”);
4) рівень мудрості (“зрілість”).
Кожний расовий перехід — це освоєння геосоціальним організмом нової екологічної ніші як сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”. Системне осмислення розвитку людського роду дозволяє зафіксувати у минулому 3 расові переходи (описані у нашій праці “Четверте пришестя Спасителя”//Перехід-IV, №8), в результаті яких були послідовно сформовані раси неоантропів, європейських кроманьйонців і арійців.
РАСОВІ ПЕРЕХОДИ
Згідно з даними археології і генетики, перші люди виникли в Африці приблизно 150—200 тисячоліть тому. Пізніше частина цих першолюдей здійснила перехід в район Месопотамії. Це була захищена чотирма ріками територія — расотворчий казан “Едем” (Рай), країна-тетрагон, “чотирикрайна” або “У-країна”. Приблизно у 40 тисячолітті до н. е. тут сформувалася раса 1-го психоінформаційного рівня — т. зв. раса неоантропів, яка витворила першу, т. зв. ностратичну мову, пережила демографічний вибух і розселилася майже по всьому світі (в Австралії неоантропи з’явилися у 38 тис. до н. е.). Це був перший расовий перехід.
У ситуації перенаселення і екологічної кризи невелика частина месопотамських неоантропів перейшла на північне узбережжя Понтійського озера (яке перетворилося на Чорне море). У 30—25 тис. до н. е. в цій прохолодній країні-тетрагоні — другій “У-країні” з іменем Борія (захищеній з півдня Понтійським озером, із заходу Карпатами, з півночі льодовиком, зі сходу Доном) — сформувалася раса європейських кроманьйонців (європеоїдів-бореалів) — раса 2-го психоінформаційного рівня (Біла раса), яка витворила т. зв. бореальну мову.
Третій расовий перехід розпочався у 55 ст. до н. е. напередодні Циркумпонтійської катастрофи, тобто затоплення Понтійського озера і навколишніх територій Борії солоними водами Середземного моря. Він привів до формування раси третього рівня — арійської раси — і Трипільської цивілізації у расотворчому казані Гіперборія (Уперборія, від упер — вища). Ця третя “У-країна” (третій Рай) була захищена з півдня Руським морем, із заходу Карпатами, з півночі болотами, зі сходу Доном, головна ж расотворча активність відбувалася у межиріччі Дніпра і Дністра. З третім переходом пов’язане традиційне літочислення “від сотворення світу”, тобто від 5508 року до н. е., яке офіційно проіснувало в Україні до 1720 року. Нове мислення потребувало нової мови. Нею став “сенсар” (“носій сенсу”, “мова Сонця”) — першоджерело всіх індоєвропейських мов. Прямим нащадком сенсара є українська мова.
Описані вище расові переходи супроводжувалися стрибкоподібними змінами у людському мисленні, соціальній організації та технологіях. З системології відомо, що різкий перехід системи на вищий рівень її організації можливий лише за умови потужного зовнішнього впливу, передусім інформаційного. Отже, кожний з расових переходів мав би супроводжуватися потужним зовнішнім втручанням і принесенням нових знань.
Яскравим підтвердженням цього принципу є формування арійської раси і Трипільської цивілізації, що супроводжувалося несподіваною появою знань невідомого походження, відомих як Гіперборійська традиція. Раціональне осмислення цього феномену на фундаменті прадавніх вірувань, міфологій і здобутків сучасної науки приводить до висновку, що описані цивілізаційно-расові стрибки викликані втручанням у фізичний світ божественної особистості, яку традиційно називають Сином Божим.
ЧОТИРИ ПРИШЕСТЯ СИНА БОЖОГО
Цілеспрямовані просторові і расові переходи не могли відбутися без потужного Лідера — втіленої духовної істоти найвищого рівня.
Вірогідно, що перше пришестя Сина Божого відбито в індо-арійських міфах про Ганумана, ім’я якого перекладається як “людська раса” (ган-гон — потік, раса; ман — людина). Боголюдина Гануман отримав тіло, згідно з міфологією, від “небесної діви” Ан’яни (Ан — небо, яна — юна, діва). Запам’ятаймо цю архетипову ситуацію, яка у майбутньому повториться ще тричі:
1. Перехід на вищий цивілізаційно-расовий рівень ініціюється діяльністю втілених духовних сутностей найвищого рівня — Небесної Діви і народженого від Неї Сина Божого. Оскільки їхня земна і духовна свідомість є відкритими до божественної свідомості Бога-Отця, то вони є втіленими божественними сутностями — боголюдьми.
2. На духовному рівні Син Божий і Небесна Діва діють як брат і сестра (або цар і цариця), а в земному житті — як матір і син.
Другий перехід зініціював утілений Син Божий Адам (від Атман-Азман — боголюдина), який народився від утіленої Небесної Діви Єви (єва — блага). На відміну від раси неоантропів з їхньою “дитячою пам’яттю”, раса Адама мала розвинену довгострокову пам’ять. З цієї причини Адам (і уособлювана Ним раса кроманьйонців) уважається першою справжньою людиною.
Третій перехід був зініційований утіленим Сином Божим, відомим під іменами Рама (поєднувач небесного і земного, хрест), Ной—Йона—Їма (новий, оновлений), Ману, Луг (людина), Гопал—Гопалан—Аполлон (захисник) та іншими. Його народила втілена Небесна Діва, також відома під багатьма іменами: Інанна (ін — юна, анна — небесна), Діванна-Діана (діва небесна), Юнона (лат. juno — юна), Артеміда (сонячна, божественна посланниця, або посланниця з Арти-Артанії).
Четвертий перехід був започаткований утіленням Цариці ангелів, яка жила у фізичному світі як галілеянка Діва Марія. Вона народила втіленого Сина Божого, відомого під іменами Ісус, Христос (від хрест — знак поєднання небесного і земного, рама), Спаситель, Галілеянин, Назарянин, Син Людський (як Він сам себе називав).
Знання про циклічність українського геосоціального організму і наявність гострої глобальної кризи приводять до висновку, що повноцінна реалізація Четвертого переходу має відбутися до 2015 року і привести до формування раси нових аріїв.
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“У-країною”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
ДУХОВНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ВЧЕННЯ ХРИСТА
Будь-яка масштабна ідея у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);
2) створення експериментального зразка, діючого прототипу (“чернетки”) та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);
3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);
4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).
Для кожної з цих чотирьох фаз властива своя система цінностей, свій світогляд. В їх основі лежать 4 метафізичні архетипи, які рідко коли проявляються у чистому вигляді, проте завжди прагнуть до одноосібного домінування:
1. Архетип “Біоробот”. Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежить від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське християнство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим. Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело, серед іншого, до проникнення у християнство старозавітного уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.
2. Архетип “Надлюдина”. Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Будь-яке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”.
3. Архетип “Матерія”. Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її перехід на вищий рівень. Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”.
4. Архетип “Боголюдина”. Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишній і Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною у стані гармонії і любові: “Бог є любов” (1 Іван, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20). Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-перехід), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими.
Тривалість цих 4 фаз має тенденцію вкладатися у пропорцію 3:2:1:4. Історичні етапи розвитку Христового вчення також вкладаються в описану закономірність. Перші три фази з відповідними архетипами уже реалізувалися протягом 2 тисячоліть (від воскресіння Ісуса Христа до нашого часу):
1. Раннє християнство на основі архетипу “Біоробот” — надзвичайно спрощена і урізана редакція Христового вчення, орієнтована на легке сприйняття і створення масової організації. Схоже, що у цій формі раннє християнство, на відміну від Західної Європи, не знайшло широкого поширення в Україні, оскільки суперечило значно розвиненішим місцевим релігійним уявленням.
2. Середньовічне християнство на основі архетипу “Надлюдина”. Початок цього войовничого етапу християнства з властивим для нього “закручуванням гайок” ознаменувався релігійною реформою Володимира 988-го року. Природний розвиток цього етапу було порушено Візантією, якій удалося взяти під свій контроль духовне життя Русі та формувати його згідно з архетипом “біоробот”. Найяскравішу реалізацію “надлюдське християнство” отримало в пасіонарному спалаху Запорізької Січі як православного воєнно-чернечого ордену.
3. Вичерпання “надлюдського християнства” було ознаменоване Переяславською Радою у 1654 р. З цього часу все більшого впливу набуває архетип “Матерія”. Він виявився у поступовому розмиванні уявлень про сутність Христового вчення і чимраз більшому розриві між християнською теорією і життєвою практикою. Нинішнє християнство в Україні здебільшого перетворилося на формальне виконання ритуалів (незначним втішенням може бути лише те, що в інших країнах ситуація ще гірша). Стан духовного спустошення, викликаний домінуванням матеріалістичного архетипу і описаний в Біблії як “мерзота запустіння”, спричинює гостру реакцію і є передумовою для відновлення Христового вчення, основаного на архетипі “Боголюдина”.
4. Виходячи з циклічних закономірностей, властивих для розвитку українського геосоціального організму, незабаром має відбутися перехід України до боголюдського світоглядного архетипу з відповідними соціально-організаційними, екологічними і технологічними перетвореннями. Нинішній кризовий стан усього християнства збігся в часі із системною кризою світової індоєвропейської спільноти (Білої раси). Подолання актуальної кризи розпочнеться з народження християнства 4-ї фази — Арійського християнства (від арій-ярій — сонячний, ярий, сильний, творчий, життєспроможний). Це буде перехід на 4-й рівень розвитку Гіперборійської традиції (започаткованої Рамою і доповненої Христом), де основи віри будуть підкріплені точним науковим знанням і сформульовані на високому мистецькому рівні. Фактично ідеться про формування повноцінної релігії (від ре-ліго — відновлення зв’язку) як синтезу віри, науки і мистецтва. Таким чином:
Духовною основою української ідеї як цивілізаційно-расового переходу є боголюдське вчення Христа. Оволодіння ним означатиме формування арійського християнства, створення Арійської Християнської Церкви і поступове народження нової спільноти — раси 4-го рівня, ідеальною реалізацією якої буде стан боголюдства.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ГЕТЬМАНАТ ВИШНЯ БОРІЯ
Найпритаманішою українцям формою державної організації є Гетьманат (т. зв. авторитарно-співтворча модель самоорганізації). Її сила в тому, що вона поєднує управлінську ефективність (основану на науці менеджменту) з глибинними архетипами і традиціями українського народу.
Фундаментом гетьманської моделі є уявлення про владу як цілісну систему прав і обов’язків. Права, як і роботу, можна розділити, але неможливо розділити відповідальність. Тому там, де за виконану роботу відповідає більше однієї людини, насправді вже не відповідає ніхто, адже кожний може перекладати відповідальність на іншого.
Нинішня система влади в Україні — це насправді стан безвладдя, оскільки ні з кого спитати за результати діяльності цієї “влади”. Відсутність повноцінної держави символічно закріплена у назві “Україна”, котра, як ми вже знаємо, завжди була іменем території, але не іменем держави. Буде логічним, якщо нова українська держава носитиме ім’я Вишня Борія (четверта “У-країна”, четвертий Рай) як продовження лінії планетарних расотворчих центрів Едем—Борія—Уперборія. Відповідно, громадяни Вишньої Борії називатимуться борійцями або вишньоборійцями (аналогічно, як громадяни Великої Британії називаються британцями або великобританцями).
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ МОДЕЛІ:
1. Повнота влади. Гетьман є верховним головнокомандуючим, який концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, тобто отримує всі необхідні повноваження для здійснення системної трансформації. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі.
2. Повнота відповідальності. Концентрація влади та її персоніфікація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.
3. Обрання і переобрання гетьмана. Гетьман обирається на термін від 3 до 5 років, тобто він не може бути переобраним раніше ніж через 3 роки і пізніше ніж через 5 років. Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Процедуру справедливого обрання і переобрання Гетьмана забезпечує Центральна виборча комісія (ЦВК). Зокрема, ЦВК здійснює моніторинг діяльності гетьмана і на його основі може прийняти рішення про дострокове переобрання Гетьмана (в проміжку від 3 до 5 років його гетьманства).
Ключовим моментом створення Гетьманату Вишня Борія є наявність помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка поєднує в собі функції віри, науки і мистецтва. Церква створює ЦВК і є гарантом законності виборчого процесу. У випадку порушення гетьманом “правил гри” Церква може звернутися до народу і оголосити гетьмана нелегітимним.
4. Критерії діяльності Гетьмана. Метою діяльності гетьмана є покращення якості життя українського народу (борійців) і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження індексу людського розвитку після 3-х років гетьманства є підставою для переобрання гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи (див. п. 2).
5. Мобілізаційна готовність і полкова структура. В умовах нинішнього руйнування системи міжнародної безпеки все більшої ваги набуває мобілізаційна готовність нації. Для її забезпечення, а також для переходу на ефективнішу 3-ланкову систему державного управління (центр—округ—неселений пункт) територія України розділяється на 100 полків на базі 100 органічних округів, тобто територій, які складають певну економічну, історичну, географічну та психологічну цілісність.
Керівництво органічним округом і, відповідно, приписаним до нього полком арійського козацтва (територіального війська народної самооборони) здійснює полковий отаман, характер влади якого відтворює на полковому (окружному) рівні владу Гетьмана. Термін повноважень полкового отамана — від 2 до 3 років в залежності від динаміки Полкового індексу людського розвитку.
6. Варнова структура. Гетьманська модель набуває завершеності у структурованому суспільстві, яке складається з 4-х активних варн: рахмани (наука, релігія, мистецтво), кшатрії (державне управління і безпека), бізнесмени (дрібний і середній бізнес), спеціалісти (професійна діяльність). Належність до певної варни означає компетентність у виконанні відповідної діяльності (яка є, за визначенням Григорія Сковороди, природовідповідною). У варновому суспільстві Центральну виборчу комісію формує варна рахманів, яка складає ядро Арійської Християнської Церкви, а на посади Гетьмана і полкових отаманів обираються лише представники варни кшатріїв (воїнів) як найбільш підготовані для виконання цих функцій.
7. Започаткування переходу до гетьманської моделі. Першим кроком до реалізації гетьманської моделі має стати формування єдиної помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка б органічно поєднувала в собі релігійні, наукові і культурно-мистецькі функції.
Таким чином, українська ідея III тисячоліття полягає у здійсненні цивілізаційно-расового переходу до нової екологічної ніші (сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”), головними чинниками якого будуть осягнення боголюдського світогляду і способу життя, створення Арійської Християнської Церкви (віра+наука+мистецтво) та української держави нового циклу — Гетьманату Вишня Борія. Сукупність світоглядних, організаційних, поведінкових, екологічних та технологічних параметрів нової раси ми позначаємо терміном Арійський Стандарт.
© Ігор КАГАНЕЦЬ
Арійський Стандарт — українська ідея III тисячоліття
19:53 5.05.2003
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“країною-У”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
--------------------------------------------------------------------------------
Кожна людина має таланти до певного роду діяльності, має своє життєве призначення, місію. Для того, щоб пізнати себе і свою місію, їй потрібно докласти більших чи менших зусиль. Якщо людині це вдається, то вона починає прискорено розвиватися, перетворювати себе і навколишній світ, а її життя наповнюється відчуттям щастя і повноти буття. Григорій Сковорода це “знаходження себе” називав природовідповідною діяльністю, тобто діяльністю, яка відповідає людській природі.
Народ — це соборна особистість. Він також має свої таланти і життєву місію — т. зв. національну ідею. Для її пізнання треба дослідити, як народний організм поводив себе в різних історичних ситуаціях, як він розвивався і перетворювався. Лише пізнавши себе і своє призначення, народ може знайти свою природовідповідну діяльність і виробити ефективну стратегію свого подальшого розвитку. Але перед тим, як говорити про українську ідею, доцільно визначити деякі базові поняття.
УКРАЇНА
З одного боку, це територія, для якої властива певна географічна цілісність. Дослідження етимології (від гр. етимон — істина) імені Україна приводить до первинного, а отже — істинного його значення. Зауважимо, що у прадавніх алфавітах буква У відповідає числу 4 або 400 (4 х 100) і символізує мудрість (давньоукраїнське “ук” — вчений, звідси “наука” і “неук” — невчений). Письмово слово “Україна” відоме принаймні з 1183 року, а в античні часи Геродот та інші автори розглядали Скіфію як країну-тетрагон (чотиристоронник). Санскритське слово Укхрайя означає курган в значенні “острів блаженних”, “земля обраних”. На основі цих та інших даних можна зробити висновок, що Україна — це “У-країна”, “Чотирикрайна” (тетрагон, територія з чотирма краями), тобто виділена, захищена з 4-х сторін світу, виокремлена, особлива земля. Згідно з багатотисячолітньою традицією, так позначали територію, яка мала для розвитку людського роду особливе, сакральне значення. Досить згадати описаний у книзі “Буття” месопотамський Едем, який традиційно розглядається як країна-тетрагон (країна-У) — захищена з чотирьох країв (чотирма ріками) свята земля, місце народження першої людської раси.
З іншого боку, Україна сприймається як жива, людиноподібна істота, соборна особистість із власною самосвідомістю. Ця країна-тетрагон набуває ознак живої істоти завдяки людям, які вкорінені в цю землю і не мислять повноцінного життя у відриві від неї. Наукові дослідження, зокрема з археології, антропології, генетики та історії містобудування, довели, що протягом багатьох тисячоліть на цій землі проживало автохтонне населення. Про його давність свідчить також колективна пам’ять (зафіксована, серед іншого, у фольклорі Житомирщини та індо-арійських Відах), яка зберегла згадку про життя наших предків — мисливців на мамонтів — ще до танення льодовика (“до Потані”), яке розпочалося в середині 8 тис. до н. е.
Поєднання в понятті Україна географічного і людського чинника дозволяє визначити Україну як геосоціальний організм, який протягом 25—30 тисячоліть (від часу народження Білої раси) розвивається на території Північного Надчорномор’я в пульсуючому режимі. Пульсація (циклічність) розвитку України виявляється в тому, що періодично на цій землі народжується нова спільнота, яка переживає фази дитинства, молодості, зрілості та старості. Під час останньої фази ця спільнота втягується у системну кризу, долаючи її відродженням у якісно новій етнічно-цивілізаційній іпостасі. На фазі молодості і зрілості усі етноси, котрі в історичному минулому мешкали на Подніпров’ї, завжди переживали демографічний вибух, супроводжуваний розселенням на навколишні території, а на фазі системної кризи і трансформації — скорочення населення і посилення вразливості для зовнішньої агресії.
КОСМІЧНА ЦИКЛІЧНІСТЬ
Соціальні процеси в геосоціальному організмі Україна тісно пов’язані з геоенергетичними процесами, які, у свою чергу, визначаються повторенням відповідних планетарних конфігурацій Сонячної системи (найбільше значення має конфігурація Сонце—Земля—Місяць). З цієї причини для розвитку України властива чітка циклічність, яка синхронізується “космічним годинником”.
Особливе значення має цикл тривалістю 532 роки, котрий, як показав Микола Чмихов, є етнотворчим циклом: кожні 532 роки на території України народжується новий український етнос, який творить нову націю (тобто структурований етнос) і державу (вищу форму етнічної самоорганізації). Українські етноси пов’язані між собою як дід-батько-син-внук-правнук, тобто новий етнос виростає з попереднього. Значніші перетворення відбуваються кожні 1596 років, тобто через 3 етноси: “дід—батько—син” (останній 1596 річний цикл датується 419—2015 рр.), що дало деяким дослідникам підставу стверджувати, ніби тривалість життя етносів складає півтори тисячі років і початком українського народу треба вважати державу антів.
Попри незмінність назви Україна, кожна українська держава має ще й власну назву: Козацька держава, Русь Київська, Антський (тобто богатирський, героїчний) союз, Сарматія, Скіфія-Скуфія (від скупія — зібрання, об’єднання, союз), Кімерія (Сумерія, Самарія, від самари — воїни, лицарі, самураї), Арта-Аратта (сонячна, арійська земля). Відповідно, населення тієї чи іншої української держави отримує етноніми: козаки, руси, анти, сармати, скіфи, кімери-самари-сумери, арії. У періоди ж бездержавності територія Північного Надчорномор’я називається іменем Україна, а її населення — українці. Зауважимо, що сучасний період розвитку українського геосоціального організму характеризується станом бездержавності. Нова українська держава матиме власну назву, на основі якої називатиметься народ цієї держави.
Наймасштабніші зміни геосоціального організму відбуваються тоді, коли він здійснює расові ініціації-переходи (трансформації, перетворення). Вони пов’язані зі стрибкоподібними сходженнями геосоціального організму на вищий рівень духовно-психічного розвитку:
1) рівень особистого досвіду (“дитинство”);
2) рівень колективного досвіду (“підлітковий вік”);
3) рівень творчості (“молодість”);
4) рівень мудрості (“зрілість”).
Кожний расовий перехід — це освоєння геосоціальним організмом нової екологічної ніші як сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”. Системне осмислення розвитку людського роду дозволяє зафіксувати у минулому 3 расові переходи (описані у нашій праці “Четверте пришестя Спасителя”//Перехід-IV, №8), в результаті яких були послідовно сформовані раси неоантропів, європейських кроманьйонців і арійців.
РАСОВІ ПЕРЕХОДИ
Згідно з даними археології і генетики, перші люди виникли в Африці приблизно 150—200 тисячоліть тому. Пізніше частина цих першолюдей здійснила перехід в район Месопотамії. Це була захищена чотирма ріками територія — расотворчий казан “Едем” (Рай), країна-тетрагон, “чотирикрайна” або “У-країна”. Приблизно у 40 тисячолітті до н. е. тут сформувалася раса 1-го психоінформаційного рівня — т. зв. раса неоантропів, яка витворила першу, т. зв. ностратичну мову, пережила демографічний вибух і розселилася майже по всьому світі (в Австралії неоантропи з’явилися у 38 тис. до н. е.). Це був перший расовий перехід.
У ситуації перенаселення і екологічної кризи невелика частина месопотамських неоантропів перейшла на північне узбережжя Понтійського озера (яке перетворилося на Чорне море). У 30—25 тис. до н. е. в цій прохолодній країні-тетрагоні — другій “У-країні” з іменем Борія (захищеній з півдня Понтійським озером, із заходу Карпатами, з півночі льодовиком, зі сходу Доном) — сформувалася раса європейських кроманьйонців (європеоїдів-бореалів) — раса 2-го психоінформаційного рівня (Біла раса), яка витворила т. зв. бореальну мову.
Третій расовий перехід розпочався у 55 ст. до н. е. напередодні Циркумпонтійської катастрофи, тобто затоплення Понтійського озера і навколишніх територій Борії солоними водами Середземного моря. Він привів до формування раси третього рівня — арійської раси — і Трипільської цивілізації у расотворчому казані Гіперборія (Уперборія, від упер — вища). Ця третя “У-країна” (третій Рай) була захищена з півдня Руським морем, із заходу Карпатами, з півночі болотами, зі сходу Доном, головна ж расотворча активність відбувалася у межиріччі Дніпра і Дністра. З третім переходом пов’язане традиційне літочислення “від сотворення світу”, тобто від 5508 року до н. е., яке офіційно проіснувало в Україні до 1720 року. Нове мислення потребувало нової мови. Нею став “сенсар” (“носій сенсу”, “мова Сонця”) — першоджерело всіх індоєвропейських мов. Прямим нащадком сенсара є українська мова.
Описані вище расові переходи супроводжувалися стрибкоподібними змінами у людському мисленні, соціальній організації та технологіях. З системології відомо, що різкий перехід системи на вищий рівень її організації можливий лише за умови потужного зовнішнього впливу, передусім інформаційного. Отже, кожний з расових переходів мав би супроводжуватися потужним зовнішнім втручанням і принесенням нових знань.
Яскравим підтвердженням цього принципу є формування арійської раси і Трипільської цивілізації, що супроводжувалося несподіваною появою знань невідомого походження, відомих як Гіперборійська традиція. Раціональне осмислення цього феномену на фундаменті прадавніх вірувань, міфологій і здобутків сучасної науки приводить до висновку, що описані цивілізаційно-расові стрибки викликані втручанням у фізичний світ божественної особистості, яку традиційно називають Сином Божим.
ЧОТИРИ ПРИШЕСТЯ СИНА БОЖОГО
Цілеспрямовані просторові і расові переходи не могли відбутися без потужного Лідера — втіленої духовної істоти найвищого рівня.
Вірогідно, що перше пришестя Сина Божого відбито в індо-арійських міфах про Ганумана, ім’я якого перекладається як “людська раса” (ган-гон — потік, раса; ман — людина). Боголюдина Гануман отримав тіло, згідно з міфологією, від “небесної діви” Ан’яни (Ан — небо, яна — юна, діва). Запам’ятаймо цю архетипову ситуацію, яка у майбутньому повториться ще тричі:
1. Перехід на вищий цивілізаційно-расовий рівень ініціюється діяльністю втілених духовних сутностей найвищого рівня — Небесної Діви і народженого від Неї Сина Божого. Оскільки їхня земна і духовна свідомість є відкритими до божественної свідомості Бога-Отця, то вони є втіленими божественними сутностями — боголюдьми.
2. На духовному рівні Син Божий і Небесна Діва діють як брат і сестра (або цар і цариця), а в земному житті — як матір і син.
Другий перехід зініціював утілений Син Божий Адам (від Атман-Азман — боголюдина), який народився від утіленої Небесної Діви Єви (єва — блага). На відміну від раси неоантропів з їхньою “дитячою пам’яттю”, раса Адама мала розвинену довгострокову пам’ять. З цієї причини Адам (і уособлювана Ним раса кроманьйонців) уважається першою справжньою людиною.
Третій перехід був зініційований утіленим Сином Божим, відомим під іменами Рама (поєднувач небесного і земного, хрест), Ной—Йона—Їма (новий, оновлений), Ману, Луг (людина), Гопал—Гопалан—Аполлон (захисник) та іншими. Його народила втілена Небесна Діва, також відома під багатьма іменами: Інанна (ін — юна, анна — небесна), Діванна-Діана (діва небесна), Юнона (лат. juno — юна), Артеміда (сонячна, божественна посланниця, або посланниця з Арти-Артанії).
Четвертий перехід був започаткований утіленням Цариці ангелів, яка жила у фізичному світі як галілеянка Діва Марія. Вона народила втіленого Сина Божого, відомого під іменами Ісус, Христос (від хрест — знак поєднання небесного і земного, рама), Спаситель, Галілеянин, Назарянин, Син Людський (як Він сам себе називав).
Знання про циклічність українського геосоціального організму і наявність гострої глобальної кризи приводять до висновку, що повноцінна реалізація Четвертого переходу має відбутися до 2015 року і привести до формування раси нових аріїв.
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“У-країною”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
ДУХОВНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ВЧЕННЯ ХРИСТА
Будь-яка масштабна ідея у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);
2) створення експериментального зразка, діючого прототипу (“чернетки”) та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);
3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);
4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).
Для кожної з цих чотирьох фаз властива своя система цінностей, свій світогляд. В їх основі лежать 4 метафізичні архетипи, які рідко коли проявляються у чистому вигляді, проте завжди прагнуть до одноосібного домінування:
1. Архетип “Біоробот”. Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежить від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське християнство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим. Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело, серед іншого, до проникнення у християнство старозавітного уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.
2. Архетип “Надлюдина”. Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Будь-яке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”.
3. Архетип “Матерія”. Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її перехід на вищий рівень. Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”.
4. Архетип “Боголюдина”. Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишній і Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною у стані гармонії і любові: “Бог є любов” (1 Іван, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20). Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-перехід), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими.
Тривалість цих 4 фаз має тенденцію вкладатися у пропорцію 3:2:1:4. Історичні етапи розвитку Христового вчення також вкладаються в описану закономірність. Перші три фази з відповідними архетипами уже реалізувалися протягом 2 тисячоліть (від воскресіння Ісуса Христа до нашого часу):
1. Раннє християнство на основі архетипу “Біоробот” — надзвичайно спрощена і урізана редакція Христового вчення, орієнтована на легке сприйняття і створення масової організації. Схоже, що у цій формі раннє християнство, на відміну від Західної Європи, не знайшло широкого поширення в Україні, оскільки суперечило значно розвиненішим місцевим релігійним уявленням.
2. Середньовічне християнство на основі архетипу “Надлюдина”. Початок цього войовничого етапу християнства з властивим для нього “закручуванням гайок” ознаменувався релігійною реформою Володимира 988-го року. Природний розвиток цього етапу було порушено Візантією, якій удалося взяти під свій контроль духовне життя Русі та формувати його згідно з архетипом “біоробот”. Найяскравішу реалізацію “надлюдське християнство” отримало в пасіонарному спалаху Запорізької Січі як православного воєнно-чернечого ордену.
3. Вичерпання “надлюдського християнства” було ознаменоване Переяславською Радою у 1654 р. З цього часу все більшого впливу набуває архетип “Матерія”. Він виявився у поступовому розмиванні уявлень про сутність Христового вчення і чимраз більшому розриві між християнською теорією і життєвою практикою. Нинішнє християнство в Україні здебільшого перетворилося на формальне виконання ритуалів (незначним втішенням може бути лише те, що в інших країнах ситуація ще гірша). Стан духовного спустошення, викликаний домінуванням матеріалістичного архетипу і описаний в Біблії як “мерзота запустіння”, спричинює гостру реакцію і є передумовою для відновлення Христового вчення, основаного на архетипі “Боголюдина”.
4. Виходячи з циклічних закономірностей, властивих для розвитку українського геосоціального організму, незабаром має відбутися перехід України до боголюдського світоглядного архетипу з відповідними соціально-організаційними, екологічними і технологічними перетвореннями. Нинішній кризовий стан усього християнства збігся в часі із системною кризою світової індоєвропейської спільноти (Білої раси). Подолання актуальної кризи розпочнеться з народження християнства 4-ї фази — Арійського християнства (від арій-ярій — сонячний, ярий, сильний, творчий, життєспроможний). Це буде перехід на 4-й рівень розвитку Гіперборійської традиції (започаткованої Рамою і доповненої Христом), де основи віри будуть підкріплені точним науковим знанням і сформульовані на високому мистецькому рівні. Фактично ідеться про формування повноцінної релігії (від ре-ліго — відновлення зв’язку) як синтезу віри, науки і мистецтва. Таким чином:
Духовною основою української ідеї як цивілізаційно-расового переходу є боголюдське вчення Христа. Оволодіння ним означатиме формування арійського християнства, створення Арійської Християнської Церкви і поступове народження нової спільноти — раси 4-го рівня, ідеальною реалізацією якої буде стан боголюдства.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ГЕТЬМАНАТ ВИШНЯ БОРІЯ
Найпритаманішою українцям формою державної організації є Гетьманат (т. зв. авторитарно-співтворча модель самоорганізації). Її сила в тому, що вона поєднує управлінську ефективність (основану на науці менеджменту) з глибинними архетипами і традиціями українського народу.
Фундаментом гетьманської моделі є уявлення про владу як цілісну систему прав і обов’язків. Права, як і роботу, можна розділити, але неможливо розділити відповідальність. Тому там, де за виконану роботу відповідає більше однієї людини, насправді вже не відповідає ніхто, адже кожний може перекладати відповідальність на іншого.
Нинішня система влади в Україні — це насправді стан безвладдя, оскільки ні з кого спитати за результати діяльності цієї “влади”. Відсутність повноцінної держави символічно закріплена у назві “Україна”, котра, як ми вже знаємо, завжди була іменем території, але не іменем держави. Буде логічним, якщо нова українська держава носитиме ім’я Вишня Борія (четверта “У-країна”, четвертий Рай) як продовження лінії планетарних расотворчих центрів Едем—Борія—Уперборія. Відповідно, громадяни Вишньої Борії називатимуться борійцями або вишньоборійцями (аналогічно, як громадяни Великої Британії називаються британцями або великобританцями).
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ МОДЕЛІ:
1. Повнота влади. Гетьман є верховним головнокомандуючим, який концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, тобто отримує всі необхідні повноваження для здійснення системної трансформації. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі.
2. Повнота відповідальності. Концентрація влади та її персоніфікація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.
3. Обрання і переобрання гетьмана. Гетьман обирається на термін від 3 до 5 років, тобто він не може бути переобраним раніше ніж через 3 роки і пізніше ніж через 5 років. Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Процедуру справедливого обрання і переобрання Гетьмана забезпечує Центральна виборча комісія (ЦВК). Зокрема, ЦВК здійснює моніторинг діяльності гетьмана і на його основі може прийняти рішення про дострокове переобрання Гетьмана (в проміжку від 3 до 5 років його гетьманства).
Ключовим моментом створення Гетьманату Вишня Борія є наявність помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка поєднує в собі функції віри, науки і мистецтва. Церква створює ЦВК і є гарантом законності виборчого процесу. У випадку порушення гетьманом “правил гри” Церква може звернутися до народу і оголосити гетьмана нелегітимним.
4. Критерії діяльності Гетьмана. Метою діяльності гетьмана є покращення якості життя українського народу (борійців) і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження індексу людського розвитку після 3-х років гетьманства є підставою для переобрання гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи (див. п. 2).
5. Мобілізаційна готовність і полкова структура. В умовах нинішнього руйнування системи міжнародної безпеки все більшої ваги набуває мобілізаційна готовність нації. Для її забезпечення, а також для переходу на ефективнішу 3-ланкову систему державного управління (центр—округ—неселений пункт) територія України розділяється на 100 полків на базі 100 органічних округів, тобто територій, які складають певну економічну, історичну, географічну та психологічну цілісність.
Керівництво органічним округом і, відповідно, приписаним до нього полком арійського козацтва (територіального війська народної самооборони) здійснює полковий отаман, характер влади якого відтворює на полковому (окружному) рівні владу Гетьмана. Термін повноважень полкового отамана — від 2 до 3 років в залежності від динаміки Полкового індексу людського розвитку.
6. Варнова структура. Гетьманська модель набуває завершеності у структурованому суспільстві, яке складається з 4-х активних варн: рахмани (наука, релігія, мистецтво), кшатрії (державне управління і безпека), бізнесмени (дрібний і середній бізнес), спеціалісти (професійна діяльність). Належність до певної варни означає компетентність у виконанні відповідної діяльності (яка є, за визначенням Григорія Сковороди, природовідповідною). У варновому суспільстві Центральну виборчу комісію формує варна рахманів, яка складає ядро Арійської Християнської Церкви, а на посади Гетьмана і полкових отаманів обираються лише представники варни кшатріїв (воїнів) як найбільш підготовані для виконання цих функцій.
7. Започаткування переходу до гетьманської моделі. Першим кроком до реалізації гетьманської моделі має стати формування єдиної помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка б органічно поєднувала в собі релігійні, наукові і культурно-мистецькі функції.
Таким чином, українська ідея III тисячоліття полягає у здійсненні цивілізаційно-расового переходу до нової екологічної ніші (сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”), головними чинниками якого будуть осягнення боголюдського світогляду і способу життя, створення Арійської Християнської Церкви (віра+наука+мистецтво) та української держави нового циклу — Гетьманату Вишня Борія. Сукупність світоглядних, організаційних, поведінкових, екологічних та технологічних параметрів нової раси ми позначаємо терміном Арійський Стандарт.
Відповіді
2003.09.16 | Георгій
Дійсно цікаво...
Я не з усім тут згоден, але оцю думку поділяю:"... Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20). Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-перехід), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими."
2003.09.16 | Шевченко
Re:Невже ж це і все ,що Вас зацікавило, пане Георгій
А я знайшов там багато цікавого, а не лише те що вже було у еванглії НЗ. Навіть самий початок, вже ловить увагу читача і хочеться читати далі.
Працюючи над собою, людина стає на вищий рівень свого "Я". Пізнає краще навколішний світ та і самої людини. А як гарно сказано " Народ -це соборна особистість". Не мішанина народів, а окремешність кожної нації.
----------------------------------------------------------------------
Кожна людина має таланти до певного роду діяльності, має своє життєве призначення, місію. Для того, щоб пізнати себе і свою місію, їй потрібно докласти більших чи менших зусиль. Якщо людині це вдається, то вона починає прискорено розвиватися, перетворювати себе і навколишній світ, а її життя наповнюється відчуттям щастя і повноти буття. Григорій Сковорода це “знаходження себе” називав природовідповідною діяльністю, тобто діяльністю, яка відповідає людській природі.
Народ — це соборна особистість. Він також має свої таланти і життєву місію — т. зв. національну ідею. Для її пізнання треба дослідити, як народний організм поводив себе в різних історичних ситуаціях, як він розвивався і перетворювався. Лише пізнавши себе і своє призначення, народ може знайти свою природовідповідну діяльність і виробити ефективну стратегію свого подальшого розвитку. Але перед тим, як говорити про українську ідею, доцільно визначити деякі базові поняття.
2003.09.16 | Георгій
Re:Невже ж це і все ,що Вас зацікавило, пане Георгій
Шевченко пише:>
> А я знайшов там багато цікавого, а не лише те що вже було у еванглії НЗ.
(ГП) Я ще всієї статті детально не прочитав, тому написав тільки про те, що мені одразу кинулося в очі, як щось таке, що відповідає моїм власним думкам за останні кілька місяців. Я багато думаю про стадії зростання християнської віри, коли людина починає жити за законом свого власного людського серця, яке ЗМІНЮЄ Христос. Ця зміна, дійсно, супроводжується надбанням дуже сильної, дуже серйозної, дуже діяльної ВІДПОВІДАЛьНОСТІ перед іншими - як пишуть автори цієї статті, "живими, вмерлими і ненародженими" ІНШИМИ. Людина, яка керується цією відповідальністю, стає добрішою, людянішою, чуйнішою до інших, більше здатною допомогти їм і не завдавати їм страждань. Цієї відповідальності, на мій погляд, зовсім нема в "злій машині" Олексієві Олександровичеві Карєніні - його БЕЗвідповідальність веде до того, що він перестає бачити перед собою живу людину (свою недавню дружину), і штовхає її на самогубство. З іншого боку, цієї відповідальності дуже багато в літературному антиподі Карєніна, Тимофієві Павловичі Пніні, хоч той і не декларує своє християнство. Я саме про це писав у моїй полеміці з паном Р.М. у гілці "Подвенечное дело."
> Працюючи над собою, людина стає на вищий рівень свого "Я". Пізнає краще навколішний світ та і самої людини.
(ГП) Так, точно.
>А як гарно сказано " Народ -це соборна особистість". Не мішанина народів, а окремешність кожної нації.
(ГП) Це складна тема, я зараз ще не готовий її серйозно обговорювати.
2003.09.17 | Анатолій
Дякую, пане Шевченко!
Цю статтю я вже давно читав. І не тільки цю. Справа у тому, що я себе вважаю за такого собі противника пана Каганця і не сприймаю деяких його базових ідей. А виходячи з цього, я не хотів би обговорювати і цю статтю.З повагою, Анатолій
2003.09.17 | Георгій
Re: Дякую, пане Шевченко!
Анатолій пише:> Цю статтю я вже давно читав. І не тільки цю. Справа у тому, що я себе вважаю за такого собі противника пана Каганця і не сприймаю деяких його базових ідей. А виходячи з цього, я не хотів би обговорювати і цю статтю.
(ГП) Мені цікаво, які саме базові ідеї Каганця Ви заперечуєте? Особисто мене бентежить, що він постійно вживає термін "арії," "арійський," тощо. Цей термін страшно скомпрометував себе, оскільки його використовували німецькі нацисти. Я на хвилинку уявляю собі, як цю статтю читатиме, наприклад, мій старший друг (батько дівчини, яка була моїм першим коханням) проф. Юрій Вадимович Шанін. Йому, і іншим українським євреям, мабуть, мороз по шкірі іде, коли вони читають слово "арій," словосполучення "арійський стандарт" тощо.
2003.09.18 | Анатолій
Re: Дякую, пане Шевченко! Щодо "орійців"!!
Використання назви "арій" є також моїм одним з розходжень з Каганцем.Справа у тому, що:
1. Ми є ОРІЙЦІ, і це навіть висвітлює те, що нашими дуууже далекими пращурами є Геперб-орійці, тобто Великі (гіперболізовані) орійці. Сьогодні ми далеко вже не є Великими, тому і залишилася тільки друга частина назви - орійці.
2. За Велесовою Книгою близько 640 року до н.л. Батько Ор та його сини- Кий, Щек і Хорив прийшли з Пенджабу (Індія) до нинішньої України. Тобто знову, Кий, Щек і Хорив були орійцями (від батька Ора). У велесовій Книзі немає імені батька Ара, не говориться арієць. Тільки Ор та орієць.
Тоді питання, а звідки ж взялося арієць? Справа у тому, що санскрит, як і амерікан інгліш робить з ненаголошеного звуку О - звук А. Згадайте - ам. інгліш говорить Касмос, коли треба Космос. Санскрит говорить арієць, коли правильно орієць. А тепер згадаймо, що Гітлер та його оточення вивчало Східні езотеричні вчення та як могло, спотворило їх. Ось звідси, з санскриту до Німеччини прийшло слово АРІЄЦЬ. Ну а далі вже байки гітлерівської пропагандистської машини почали повторювати пани Каганці. Раджу і Вам не повторювати цих дурниць, а казати так, як гордо казали наші пращури - МИ ОРІЙЦІ! Себто орачі, мешканці країни Господа Ра - України!
Анатолій
2003.09.18 | Шевченко
Re: Не буду сперечатись чи "Орійці" чи "Арійці"
Пане Анатолій! Розумію Вас і вашу теорію щодо "батька Ора". Мені не про це цікаво. Цікаво про такі підходи як написано в параграфі "Духовна основа переходу-1V; Вчення Христа."Прошу перечитайте і скажіть свою думку. Головне цікаво прочитати пояснення архетипів під назвою "Біоробот", "Надлюдина", "Матерія", "Боголюдина". Ці 4 фази переходу людства є дуже правдоподібними і я зацікавлений в цій теорії.
Та і ціла стаття робить повний сенс. Головне тут не ображається християнство, а підхотиться до цього з філософічного боку.
Чекаю Вашої реакції. Мені завжди цікаво з Вами спілкуватись.
2003.09.19 | Георгій
Якщо серйозно, я не вірю в "чисті" нації
Моя головна проблема з "арійським стандартом" полягає не в тому, чи там стоїть буква "а," чи "о," а в тому, що я не вірю в монолітні, етнічно "чисті" нації. В усіх народів найбільш етнічно "чистим" завжди було селянство, тоді як інтелігенція завжди була дуже етнічно мішаною. Серед творчої інтелігенції Росії, наприклад, починаючи десь з 70-х років 19-го сторіччя було дуже багато євреїв, і це не завадило російській культурі, літературі, поезії бути в числі найкращих, наймогутніших у світі. Взяти хоча б російську поезію кінця 19-го і усього 20-го сторіччя: які чудові російські поети були Надсон, Мандельштам, Пастернак, Галич, Бродський... вони вишукано володіли російською мовою, і залишили такий багатющий поетичний спадок, хоча в жодного з них не було жодного російського гену. Василь Андрійович Жуковський був наполовину турок, Олександр Сергійович Пушкін - на чверть ефіоп, Михайло Юрійович Лєрмонтов на чверть шотландець... А чи були українські письменники, поети, взагалі українські інтелігенти не-українського етнічного походження? Пригадую деяких, і вони не з найгірших: Марко Вовчок насправді була Маша Вілінская (росіянка), Максим Таддейович Рильський був наполовину поляк, Леонід Володимирович Кисельов (мій найулюбленіший український поет 1960-х років) - 100% етнічний росіянин...2003.09.19 | Георгій
Ще додам двох видатних українських літераторів
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) - величезного калібру літератор (новатор української прози 1920-х - початку 1930-х років, значення якого для української літератури порівнюють зі значенням Джеймса Джойса і Франца Кафки для західної, а також блискучий полеміст, есеїст і культуролог) - наполовину росіянин. Майк Йогансон (чудовий, яскравий, ні на кого не схожий український дитячий письменник 1920-х років) - 100% етнічний німець. Українська мова в обох була вишукана, добірна, багатюща.2003.09.19 | Анатолій
Перш за все - ось мій підхід до того, що є ЛЮДИНА!!
ЛЮДИНА ТА ЕГРЕГОР.“Егрегор не вибирають, - вибирає завжди егрегор”
Наша Земля у сучасному її стані – це планета ментальних інвалідів, які гадають, що вони досить нормальні люди, зовсім не підозрюючи про те, що десь існує інший стан задоволення, крім наявного у людській природі егоїзму. Через брак духовності Фізичний План Землі у сучасний період її розвитку є “малим Пеклом” для втілених людських Душ, і де людина знаходиться під постійним контролем у своєму стані напівсну, і де вона не бачить і не усвідомлює всієї небезпеки свого стану.
Сучасне людство у своїй більшості є расою досконалих “біороботів”, які своєю працею створюють для чиїхось невідомих потреб бажаний продукт – біоенергію різних спектрів, характеризуючих дванадцять основних якостей Енергії нашої Сонячної системи. Досконалих тому, що люди можуть відтворювати подібних до себе і виробляти засоби для власного існування.
Взамін на можливість харчуватися та еволюціонувати, люди постійно випромінюють у навколишній Простір свою психічну данину, яка відразу ж поглинається істотами, що знаходяться на вищому щаблі еволюційної та єрархічної драбини, які здобувають користь з людської діяльності і, у свою чергу, виконують визначені космічні функції у загальній економіці Всесвіту. У цьому відношенні людина практично нічим не відрізняється від бджоли, яка терпляче носить нектар до свого вулика, з якого потім виробляє дорогоцінний мед, який у свою чергу, поїдається у величезних кількостях людьми, що свідомо розводять бджіл виключно з цією метою.
Потроєність Бога-Творця символічно по-різному уявляється у багатьох релігіях, репрезентована на Землі проявленою діяльністю трьох Головних енергоінформаційних дуже могутніх утворень, що інвольтуються безпосередньо самою живою Сутністю Землі і які керують за визначеною програмою абсолютно усіма земними справами. Бог-Творець, Який є Усе, проявляє свої дії у Всьому через зумовлені типи Енергій, що пов’язані у велику кількість енерго-інформаційних систем різного рівня та призначення за принципом однотиповості складових їх частот.
Коли Бог-Творець створював Землю, Він поклав на неї (а значить і на нас з вами) зумовлене кармічне завдання, яке і так було не просте, але через неправильне використання Землею у свій час права вибору, це завдання ще більше ускладнилося. Сутність, на яку покладено відповідальність за виконання цього завдання, іменується Планетарним Богом (Логосом), який використовує як інструментарій інше енерго-інформаційне утворення, що пронизує собою усі Плани Буття. Цю енергетичну сутність ми називаємо Планетарним Егрегором.
Земля – це лише фізичне тіло Планетарного Бога, а всі енергетичні кольори його Аури складає енергетика Його Планетарного Егрегора, який репрезентовано на усіх Планах Буття своїми трьома, якщо можна так сказати, головними іпостасями:
Перший Головний Егрегор, який закарбовано в уяві людей як “Бог-Творець Світу”, має ключове слово “Воля”. Це те, що ми розуміємо під “Десницею чи Волею Божою”. На двох полюсах цієї величезної, що обкутує всю Землю , енергетичної структури знаходяться егрегори двох протистоячих Сил Планетарного Бога.
Другий Головний Егрегор пов’язаний з уявою людей про “Бога-охоронця Світу”, має ключове слово “Сприйняття”. На одному полюсі цієї Сутності – високодуховні вібрації Божественної Любові, співчуття та благодаті божої, які продукуються на Землю Космічним Христом та його жіночою іпостассю Софією, тобто Божественною Мудрістю.
Третій Головний Егрегор представляється у якості “Бога-руйнівника Світу”, має ключове слово “Дія”. Частіше всього, посилаючись на Промисел Божий чи Перст Божий, маємо на увазі саме Енергії, що діють у цьому Егрегорі. Володарі Карми, що виконують Волю Божу є також іпостасями цього Егрегора.
Щоб краще зрозуміти всі взаємовідношення, у які на протязі всього нашого Життя і навіть всього нашого посмертного існування буває втягнута Душа, яка проходить певний етап своєї людської Еволюції, необхідно підійти до питання про Егрегори з найбільшою увагою і розібрати його детальніше. Але, перш за все ви маєте запам’ятати, що будь-яке конкретне зло у Житті кожної конкретної людини завжди має розцінюватися не як “відсутність добра”, а як самостійна Сила, з якою треба боротися як з такою, тому що вона має мету, яка є протилежною Добру .
Будь-яке конкретне зло – це є прояв на Фізичному Плані результату розгалуженої космічної мережі Єрархії Тьми, що попускається Всевишнім у відношенні до людини як перепони, здолавши які, людина зможе рухатися шляхом свого розвитку ще вище, з часом досягнувши такого духовного рівня, де Сили Зла вже не будуть мати влади над нею.
Треба знати також, що 18 мільйонів років тому з благою метою стараннями Божественної особи – Люципера у Свідомості первісних людей була впроваджена так звана “его-система”, що надалі отримала назву “Сатана”. Проти очікування Божественної особи, це привело до того, що розвиток Свідомості людства з самого початку став формуватися на самовинятковості та груповому егоїзмі деяких категорій людей.
Справа у тому, що Дух, який хоча б раз пройшов крізь усі шари Божественних Планів Буття, в тому числі і Фізичний, і що має весь комплект тіл, які вміщують весь комплект якостей дванадцяти основних відповідних типів Енергій, обов’язково напрацює Карму. Карма Люципера, який пішов, хоча і з вищих еволюційних мотивів, на створення своєї загальнопланетарної его-системи і яка принесла великі трагічні наслідки, на сьогоднішній момент дуже важка і ще не скоро (за нашими мірками) дасть йому можливість знову стати на високе місце у Божественній Єрархії.
НЕЛЮДИ.
Еволюційна невдача Божественної особи, яка на загал впала у нижчі шари Енергій, “гріхопадіння” первісної людини і пов’язане з цим “падінням” подальше відхилення людства від позитивного кармічного шляху свого розвитку, що проявляється у бездуховності, гордині, жорсткості та амбіціях, призвело до розмежування та ізоляції людей один від одного і зумовило енергетичні причини поневолення людських Душ силами Єрархії Тьми.
Через поділ людей за рівнем своєї Свідомості, виникли істоти, які не могли жити ніде, крім нижніх шарів Астралу, де перебувають тваринні програми (елементалі, елементери, нижчі астро та думоформи) та еманації тварин, що мають потужний імпульс до індивідуальної Еволюції і дуже сильне бажання до втілення у фізичні тіла. Не маючи можливості тонко усвідомлювати свої дії, вони прагнули до того, щоб ними постійно керували, їм потрібна була постійна влада та контроль над ними. На Землі, як і у Астралі, ці істоти, не маючи достатньої енергетики для окремого існування, але маючи велику здатність до вампірування та паразитування на чужій енергетиці, можуть існувати тільки у великих суспільствах (зонах) та підлягати єдиній сильній Волі керуючого ними Егрегора. Вони мають у своєму тілі тільки тваринні програми, тому що не здібні ще сприймати інші. Поведінка таких істот, хоча й “одягнутих” у фізичне тіло людини, все ще диктується гуртовим інстинктом, позовом крові, тощо. Вони діють тільки під тиском своїх бажань та пристрастей, які виникають ніби не звідки (за їх розумінням) і які можуть бути скоординовані та контрольовані тільки потужнішою владою астроментальних Сил.
Зовні, у індивідуальних якостях під час їх втілення серед людей, це можна побачити як інфантильність, інертність, приреченість та покірність Долі з одночасним перебуванням Свідомості у невизначених мріях на теми стороннього характеру, у яких вони виступають як головні герої. Як правило, це думки про те, що вони колись побачили, почули чи просто надумали. Вони не мають власного бачення стану речей чи власного розуміння явищ, що мають місце навколо. Вони завжди сприймають і захищають лише якусь загально прийнятну чи нав’язану їм Ідею.
Нелюдами дуже легко керувати, тому що вони легко піддаються навіюванню. У них немає ні власного смаку, ні власної думки чи погляду на Життя, а лише те, що їм навіюють, чи то дешева реклама, чи галаслива політична пропаганда. У них відсутній самоконтроль і все, що б вони не робили, проходить під впливом зовнішніх почуттєвих імпульсів.
Несвідомі бажання дуже часто штовхають нелюдей на злочини та необдумані дії, причину яких вони навіть ніколи не усвідомлюють.
Саме тому вони і є зручними громадянами для диктаторських та інших недемократичних режимів. Вони стають слухняними “ляльками-маріонетками”, м’яким пластиліном у руках військових та політиків. Тисячі їх крокували і кричали “Хайль” на зборах коричневих у тридцятих роках; тисячі їх зараз крокують вулицями і скандують ”Геть”, тисячі таких сьогодні є прислужниками у кримінальних бригадах.
Вони завжди бажають отримати саме таке, про що пишуть у газетах чи журналах, показують на телебаченні у “мильних серіалах”, чи про що пишуть у своїх плаксивих віршах поети. Нелюди – бездумні послідовники будь-якої моди і завзято купують чи шиють те, що носять УСІ.
Нелюди – активні учасники усіх рухів за емансипацію жінок, сексуальну свободу та гомосексуальні відносини, тому що саме на цій арені вони досягають масового зливу нижчих психічних Енергій у безодні Антисвіту. Найвміліші та найпристрасніші проститутки, що віддаються будь-кому за гроші, але підсвідомо люблять свою “професію” за той стан афекту, у який вводить їх оргазм, - це нелюди. Саме серед них дуже часто зустрічаються на диво красиві та ідеальні статурою жінки, які мають дуже потужну сексуальну енергетику. Збирання сексуальних Енергій – ось головне завдання їх втілення серед людей.
Швидке розповсюдження алкоголізму та наркоманії вказує на втілення нелюдей серед людей. Вони перетворюються у домашніх тиранів, змушуючи потерпати від них не тільки своїх близьких, але й тих, що живуть поруч. Коли нелюди діють під впливом алкоголю чи наркотиків, вони втрачають навіть ті зачатки Свідомості, що мали і готові бути підлеглими будь-якій волі, не залежно хто її висловлює, чи то елементальна сутність Астралу, чи то людина. Такі люди не можуть навіть припустити, що вони є живими “зомбі”, і що всі їх думки та бажання не є їхніми, а навіюються із зовні.
Спілкуючись та контактуючи з людьми, нелюди також заражають їх своїми тваринними та іншими астральними програмами. Частіше всього людина, яка культивує у своїй енергетиці ці програми, захворює на рак чи СНІД та швидко помирає. А тих, хто накопичив у собі велику кількість тваринних програм, чекає дуже важке посмерття. Звідти, куди попадають їх Душі, поки що немає виходу. Те, що випробовують ці Душі після Смерті, не піддається опису. Це повна втрата зв’язку з тонкими тілами та втрата всякої індивідуальності. Замість цього – відчуття злиття з однорідною сірою та безликою масою, з якої, як не намагайся, але вийти не можливо, тому що Душа повністю втрачає здатність до орієнтації у Просторі і відчуває себе мікроскопічною часткою якоїсь маси. Після Смерті таким Душам уже ніщо і ніхто не може допомогти.
Тільки воля і свідома сила та допомога із зовні можуть зупинити падіння людини у енергетичні воронки Антисвіту.
Поступово розвиваючись, якості цих нелюдей привнесли у людське суспільство тваринні програми кревної ворожнечі, фашизму та націоналізму, ура-патріотизму та безжалісної боротьби за владу, а також усамітненість, розділеність та агресивність релігій. Релігійні, але ще досить неосвічені та розумово нерозвинені люди, згідно до специфіки закладених в них програм, більше інших здатні піддаватися псевдо супроводу з боку демонічних Егрегорів.
Дуже часто вони моляться Богу, навіть не підозрюючи, що їх молитва направлена до Диявола. Працюючи ніби на благо людства і ніби безмежно слугуючи Богові, дуже часто така людина, особливо якщо вона ортодокс і жорстко сповідує одне віровчення, знаходиться насправді в служінні якомусь демонічному релігійному Егрегору. Такі люди – також в ім’я Бога! – безжалісно убивали гугенотів, винищували цілі племена іновірців і навіть народи, ціною крові та сліз, страждань та насилля нав’язували своє віровчення іншим. Такі люди, в ім’я того ж Бога сьогодні ллють бруд та посилають анафему на інші конфесії тільки тому, що вони проводять свої обряди рідною, а не ортодоксальною мовою.
Нелюди, тіла яких знаходяться у стані не сприйняття Енергій вищих частот та підкореності тільки бажанням своєї тваринної природи, постійно існують у потоках нижчих Енергій, які ще за Життя починають руйнувати їх нестійкі тонкі тіла. Після Смерті більшість нелюдей повністю руйнуються, втрачаючи всяку індивідуальність і стаючи просто матеріалом Астралу. Елементи такої руйнації, попадаючи у глибокі та грубі шари енергетичного Простору, знову можуть бути зібрані і використані такими ж істотами, що ще не відносяться до людського Царства чи є повністю деградованими, з метою наступного втілення у фізичне тіло людини. Зараз близько 400 мільйонів таких нелюдей, змінюючи один одного, втілюються серед людей, постійно поповнюючи негативною психічною Енергією велику кількість демонічних Егрегорів, що створені у Земному Просторі Антисвітом.
Такий розподіл людей, - на вже людей і поки що нелюдей, - у свою чергу створив у складі раніше зазначених нами трьох Головних Егрегорів, що обкутують своїми енергоструктурами Землю, велику кількість психоенергетичних утворень низьких частотно-вібраційних рівнів функціонування. Практично, саме це і виявилося причиною того, що наша планета перетворилася у суцільний величезний концентраційний табір, який проявляєтья не тільки у Астралі, але і на Фізичному Плані у вигляді дійсно глобальних Пекельних Сфер для тимчасового ув’язнення в них високорозвинутих Свідомостей “Синів Розуму”.
Керування і людьми, і нелюдами також здійснюється через Егрегори. Взагалі, Егрегори – це структуровані еманаціями своєрідні Сутності – посередники між Вищими Світами і Свідомостями людей (та нелюдей), що впливають на ефірні, астральні і нижнє ментальне тіло і що також виконують роль накопичувачів біоенергії. Егрегори є основними структурними одиницями нашого Тонкого Світу.
Ці інформаційно – енергетичні Сутності у вигляді турбулентів створюються, як правило, над зумовленими географічними територіями, де вони мають основні чи масові точки свого контакту у вигляді каналів до відповідної їм за вібраціями людській Свідомості. Тому можна сказати, що кожний Егрегор – це ще і особлива “країна” у Ментальному чи Астральному Світах.
На протязі всієї людської історії у ментальному тілі Землі утворилася велика кількість ментальних Егрегорів, що на різному рівні пронизані як духовним, так і почуттєво-егоїстичним началом. В них живуть, як постійно, так і відвідуючи інколи чи багаторазово, ментальні та астральні тіла всіх людей.
У базисі будь-якого Егрегора на верхній осі обов’язково знаходиться Ідея, яка притягує до себе увагу (тобто забирає психічну Енергію) людського розуму та Душ. Егрегори створюються з психічних еманацій людства як найнижчого чи середнього, так і досить високого рівнів частот з метою ізоляції деяких груп людей, об’єднаних однією Ідеєю, від вищих проявів цієї Ідеї. Основна ознака, яка відрізняє людей, що слугують одному Егрегору – це психічне відчуття, яке висловлюється словом “свій”.
Потрапивши за місцем народження чи за кров’ю (як наприклад, єврейський Егрегор) у залежність від якогось Егрегора, людина стає знаряддям його насичення та дії, підвладна будь-яким течіям Енергій всередині цього Егрегора, який нав’язує людині зумовлені жорсткі життєві установки, затягує на його індивідуальності петлю послуху і Душа із одного Життя у друге мусить нести кармічний зв’язок з цим Егрегором.
Ментальне тіло однієї людини у своїх різних частотно-вібраційних рівнях може належати одночасно декільком Егрегорам. Ментальне тіло однієї людини може знаходитися у сильній залежності від будь-якого Егрегора (наприклад, від юдео-християнського та математичного одночасно), а у іншої людини може практично не вступати ні у які контакти з цими ж Егрегорами. Їх вплив на неї у цьому випадку буде практично нульовим.
Якщо Егрегор стверджується Вищим синтезом, то він існує як необхідна зовнішня опора – тіло синтезу. Якщо він створюється колективізмом, то він є звичайним Фантомом, що має можливість проявляти свою силу лише в разі збігу обставин, сприяючих цьому. Основним, що визначає природу цього міні-Егрегора є те, що він однаково не може ні створювати сприятливі собі фактори, ні знищити ворожі. У першому випадку він може використовувати обставини, що склалися проти його волі, а у другому він просто буде змушений відступити, щоб не бути знищеним. Егрегори володіють сконцентрованим вольовим зарядом і еквівалентом свідомості, яка відповідає рівню різних суспільств людей – національних, соціальних, економічних, релігійних, фахових, тощо. Кожний Егрегор виникає задовго до того, як на Землі з’явилася організація, що відповідає його завданню, тобто саме він створює на Землі необхідні умови і посилає ним вибраним людям відповідні енергопотоки. На Фізичному Плані все це виглядає так, ніби колектив виник “з нічого”, ніби “сам по собі”. Кожний Егрегор є живою енерго-інформаційною Сутністю і має властивість рости, видозмінюватися та помирати, підлягаючи Закону Карми, чи через покладену на нього могутнішим Егрегором нового кармічного завдання. Виконавши своє завдання, Егрегор, саме так як і людська особа, енергетично розформовується. Але, зникаючи у одній якості, він може після своєї “Смерті” трансформуватися у новий Егрегор, який може зовсім відрізнятися за частотно-вібраційними складовими його Енергії. Енергетика Егрегора визначається двома моментами: його властивістю взаємодіяти з оточуючим середовищем і шириною енерго-інформаційних каналів Егрегора, що його створив. Енергетичне живлення у момент народження має досить розгалужену мережу каналів, які дозволяють йому адаптуватися до оточуючого середовища і почати посилати через нього своєму провідному Егрегору унікальні і тільки для нього характерні енерго-інформаційні потоки.
В порядку виконання Егрегором свого кармічного завдання, мережа його каналів звужується, що знижує його рухливість та гнучкість, приводить до зниження його загальної інформативності і енергетики з наступною кристалізацією. Якщо Егрегор, що був затягнутий у потоки інволюційних Енергій, не виконав свого кармічного завдання, то в ньому (як і в людині) накопичується деяка кількість Енергій, що не використана ним на еволюційні потреби. Особливістю цієї енергетики є її властивість до швидкого “псування” та деградації у примітивніші форми, затягуючи при цьому за собою на інволютивний шлях і найближчі до неї енергетичні структури (у тому числі і людей, що слугують цьому Егрегору).
Такий Егрегор відразу втрачає підтримку з боку свого провідного Егрегора, кристалізується на низькому енергетичному рівні і стає недієздатним до продуктивного існування у даному середовищі, яке завжди сильніше будь-якого Егрегора, що у ньому проявляється. У аналогічну ситуацію попадають і люди, які погано виконали, або не виконали зовсім кармічне завдання свого втілення.
У таких випадках відбувається дисгармонійне перекриття каналів з бідним енергетичним пайком (щоб дарма не витрачати Енергію), у результаті чого така людина втрачає інтерес до Життя, його існування здається йому безперспективним і безпросвітним, від чого настає депресія, що у багатьох закінчується самогубством. Але таке відключення проходить не миттєво. Якщо якісь вади стали гальмувати еволюційний розвиток людини і не дають йому зосередитися на виконання своєї програми, то Егрегор починає прокручувати однакову рекомендуючу ситуацію, з кожним разом роблячи жорсткішими умови. Так може продовжуватися доти, доки не вийде час, наданий людині для відпрацювання програми втілення, чи людина, накрай, не зробить правильний вибір. Варто тільки людині почати виконувати програму свого втілення і перейти на вищий творчий рівень існування, як зразу ж автоматично відкриються енерго-інформаційні канали, що, як правило, асоціюється з чудом: людина починає чутливіше сприймати оточуючий світ та інакше оцінювати події свого Життя, у неї з’являються нові можливості.
Як вищого еволюційного рівня досягла людина, так більше вона може відхилитися від програми свого втілення і так більше гармонічних чи дисгармонійних змін вона може внести у Карму свого Егрегора. Після того, як людина виконала завдання свого втілення, керуючий нею Егрегор плавно і поступово перекриває енергоканал, що збоку здається ніби людина творчо вичерпала себе на даній ниві і тепер шукає нову сферу діяльності, де вона може досягти істотних результатів.
Термін існування кристалізованого чи помираючого Егрегора можна на деякий час збільшити, вливаючи у нього нові Ідеї та Думки, які є базисом інших, дієздатніших Егрегорів. Але ці вливання дуже рідко приводять до якісної трансформації енергетичної Сутності; частіше за все це просто збільшує термін його агонії, тому що будь-які якісні зміни Егрегора приводять до зміни спектру його випромінення, а значить, і до збою у роботі каналів , що розраховані на попередні якості складової його енергетики.
Коли добре ментально енергетизований Егрегор тільки-но починає розвиватися, рости і набирати ідейну потужність, він має дуже широкий спектр каналів зв’язку та здатний охопити дуже велику кількість Свідомостей людей. Але коли, виконавши свою місію, він припиняє свій розвиток, то у його енергетичній структурі починається застій Думок та Ідей, поступове їх відчуження та відмирання; у процесі починають зростати революційні тенденції, що розраховані на перебудову структур та кристалізацію, що говорить про швидку смерть цього Егрегора у наданій якості.
Сенс Еволюції Егрегора той, що і у людини: як високодуховніше вона стає, так вищі джерела інформації стають їй доступніші і так енергетично могутнішим він стає, тому що високочастотна Енергія дає йому можливість доступу до Потаємних Знань Бога-Творця.
Як і все існуюче, Егрегор має зумовлену свободу Волі і свободу Творчості, яка є більшою коли вищі і якісніші Енергії складають енергетичні тіла Егрегора. Як більше енергетизована та інформована ця Сутність, так швидше вона розвивається, вбираючи у себе, чи змушуючи слугувати собі слабкіші Егрегори.
Але ви будете помилятися, якщо уявите собі Егрегор як деяку антропоморфну Сутність, що має такі чисто людські емоції, як заздрість чи ненависть, підлість чи злобу, підступність чи ревнивість... Це відповідає уявам деяких невігласів про Бога, як деякого “дідуся”, якого малюють на іконах що “сидить на Небесах” і тільки те і робить, що підглядає за людьми... Той, хто так уявляє, - є дуже темною і нерозвинутою людиною і має у голові повну нісенітницю, тому що всі ці космічні Сутності базуються чисто на енергетичному ґрунті і на різниці у частоті вібрацій складових їх Енергій. Друга справа, що дії, що виконують Егрегори, у нашій Свідомості отримують оцінки, що відповідають нашим уявам про Добро та Зло і асоціюються з тими чи іншими людськими почуттями.
Кожний новий Егрегор створюється Егрегором вищого рівня для виконання на Фізичному Плані Землі зумовленого кармічного завдання, тому вся його енергетична структура формується таким чином, щоб забезпечити можливості виконання даної програми, надаючи йому деяку незалежність від оточення, гнучкість і високу адаптивну властивість до умов Тонкого Світу, який постійно змінюється.
Місцезнаходження Егрегора у Просторі залежить від його еволюційного рівня, який автоматично надає йому “вищі” чи “нижчі” шари Тонкого Світу, які мають точно визначену частоту коливань, що превалює у енергетиці кожного конкретного Егрегора. Сили Тьми базуються як правило “внизу”, у діапазоні низьких та середніх частот Енергії і тому структура їх Егрегорів, що забезпечує їх цілісність та незалежність від енергетики оточуючого середовища, відрізняється більшою твердістю та міцністю, ніж у Егрегорів Світлих Сил, хоча вони стоять на вищих еволюційних рівнях, але не пристосованих до руйнівного напору Енергій низьких Планів. У цьому - їх найслабкіше місце у боротьбі з Єрархією Тьми. Але все це не означає, що Сили Зла сильніші, ніж Сили Добра. Просто, Князем Світу цього” є Сатана, який виявляє свою найбільшу активність у найгрубіших шарах Енергії та Матерії, керуючись принципами кристалізації, руйнування, інволюції та зниження частоти енергетичних коливань всього живого. Егрегор Диявола – це сукупність всього того, що створилося людством нереального на шляху його Еволюції. Сатана, як сукупність всіх людських помилок, як “батько брехні”, на протязі всього часу був уособленим лише у декількох образах, тому вони так чітко і ясно закарбувалися у сприймаючому середовищі.
Виходячи з цього, нагадаємо – Диявол володарює над нами лише і тільки тоді, коли ми маємо у собі якості, що об’єднують нас з ним, але він практично безсилий проти будь-якої протиставленої йому Волі, якою слабкою вона б не була. Під впливом Егрегора Диявола людина сама ніби-то отримує структуру та силу цілого Егрегора і сама ж ним керує. У основу його світосприйняття стає Ідея “Я-Бог!”, “Я -Ціле, а весь світ – лише є периферією мого існування!”, “Я-центр Всесвіту”, при цьому сприймаючи “Я” не як Божественний Дух, а як особистість. Егрегор Диявола народжує всередині людини “Люципера”, який має сильне бажання, задля возвеличення свого “его”, створювати власний Всесвіт, у центрі якого знаходиться не Сонце, а він сам. Своє бажання, своє прагнення до руху за власною волею для нього – вище за все інше.
Користуючись наданими Егрегором великими можливостями до уяви та концентрації волі, прокручуючи у своєму Розумі егоїстичні бажання, слуга Диявольського Егрегора вносить у ефірний План свою програму дії, направляючи таким чином майбутні події у необхідне йому русло і затягуючи інших людей у потужні енергопотоки воронки свого Егрегора. Усі бажання, що виникають у такої людини, відрізняються твердістю форми і досягаються розумово: володіння жінкою, отримання посади чи місця, досягнення власного добробуту чи влади, - все це диктується тваринною природою та безмежним егоїзмом.
Демонічні Егрегори є багаточисельними та різними не тільки за формою, але і за рівнем розвитку. Найпростішим їх видом є ЛЯРВИ чи ЛЕМУРИ – Егрегори конкретних людських пристрастей. Зливаючись разом, вони створюють складніші Егрегори, що відповідають зумовленим пристрастям та низьким якостям людини. До них також можна віднести і Егрегори, що породжені ворожнечею між окремими групами людей, об’єднаних загальною Ідеєю, а також Егрегори племінної та расової ненависті. Практично всі високодуховні Егрегори з метою надання своїй енергоструктурі більшої міцності, необхідної для успішного функціонування в умовах низьких Енергій Землі, змушені вміщувати у себе велику кількість менших та грубіших Егрегорів, що контактують безпосередньо з Силами Тьми у боротьбі за душу людини. Це обов’язково тягне за собою зниження якості коливань всього Егрегора, що приводить на різних енергорівнях до викривленого та хибного розуміння його Ідей, а значить, і зниження рівня виконання покладеного на Егрегор завдання. Кожний новостворений Егрегор мусить працювати у досить різному та надзвичайно активному оточуючому середовищі, до якого він обов’язково має пристосуватися, якщо хоче вижити. Коливання Енергії цього середовища мають настільки широкий спектр частот, що робота у досить вузькому діапазоні енергетичної активності самого Егрегора означала б досить вузьку його спеціалізацію і неможливість глобального охоплення Свідомостей людей.
Взаємодія Егрегора з середовищем проходить за багатьма Законами, один з яких вимагає від нього адекватної реакції на будь-які прояви середовища, тобто енергетичний рівень протидії має відповідати енергетичному рівню дії.
Це означає, що заповідь Ісуса Христа, що вимагає “підставити ліву щоку, коли б’ють по правій”, розуміє не просто пасивність Добра перед агресивними діями Зла, а використання у відношенні грубої агресивної Енергії такого ж потужного за енергетичним рівнем напору досить потужних духовних коливань, збереження високого рівня частот потоку духовної Енергії, що надходить від провідного Егрегора.
Це зовсім не означає використання у взаємовідношеннях принципу “око за око, зуб за зуб”, що опустило б духовно розвинутий Егрегор до рівня демонічного, а говорить про раціональне використання властивості Енергій високих частот (ДоброБог) спалювати нижчу за якістю енергетику (ЗлеБог). Добро та Любов за якістю своїх коливань є значно вищими від злонаміреної дії, у якій би формі вона б не втілювалась. Ісус казав про протиставлення злу наймогутнішої зброї – Любові до будь-кого з своїх близьких, незалежно від того, яку саме позицію ВІН ЗМУШЕНИЙ займати у відношенні особисто до вас у даному своєму втіленні.
Кожна людина має (чи не має) свій інтерес до інших людей з причин, що часто особисто від неї не залежать, тому кожна зустріч між людьми проходить з досить визначеною метою, - для обміну енергетикою та інформацією. Якщо вам пропонується обмін грубою енергетикою (скандал, сварка, бійка і т.п.), а вам це не потрібно, то віддайте її тому, кому вона потрібна, хто проявляє активність для її отримання особисто від вас.
Це однаково, як виклик лікаря швидкої допомоги, коли ви відчуваєте всередині у себе якусь патологію чи нездужання. Ви радієте коли лікар приходить тому, що він може полегшити ваші страждання; то чому ж ви не радієте будь-якій людині, яка прийшла звільнити вас від страшної та небезпечної недуги – зла, що перебуває в вас? Так, методи його можуть здатися вам незвичними: крики, образи, погрози, може навіть фізичні неприємні дії, - але це все не має сенсу у відношенні до тих душевних страждань, які зваляться на вас після Смерті у випадку, коли це зло залишиться сидіти в вас.
“Стережіться образ! Люди знаходять привід грішити і падати, але сила їх росте, коли вони піднімаються, якщо впали; але горе тому, хто змушує інших людей спотикатися і падати.
Якщо ж ваші руки спонукають вас грішити, краще відсікти їх; бо набагато краще не мати рук і не бути винним у очах Бога та людей, ніж мати досконалу форму і втратити Душу.
І якщо ваші ноги будуть спонукати вас до злочину, краще ви відсічіть їх; бо набагато краще увійти у життя без ніг, ніж впасти через прокляття.
І якщо ваші очі чи вуха підштовхують вас до гріха, краще залишитися без них, ніж залишитися без Душі”. “Єванг. Ісуса Христа епохи Водолія, 131:16-21”.
2003.09.19 | Георгій
Хто ж ті "плаксиві поети?"
Гомер, Вергілій, Данте, Донн, Шекспір, Мільтон, Війон, Тредіаковський, Державін, Баратинський, Пушкін, Шевченко, Франко, Олесь, Рильський, Тичина, Вінграновський, Кисельов - хто з них "плаксивий?"Я швидше назвав би плаксивими (та ще й нудними) авторів таких "громогласних разаблачєній."
2003.09.19 | Шевченко
Re:До пана Анатолія, "зачепивши" і пана Георгія
До пана Георгія лише коротенько, бо Ви,пане Георгію, бавитеся у маленькі речі. Я є певний, що Ви не прочитали в повності ані статті Каганця, ані статтю яку подав Анатолій. Все на що Ви спромоглися то звернути увагу на "чистоту "арійської" чи "орійської" раси" і скоренько всунули сюди велич російських пісменників. Статтю Анатолія також не прочитали і не продумали, але легенько кинулись на слова "плаксиві письменники". Ви, який перебуваєте на "не стійкому етапі Вашого життя", мусили б більше цікавитися думками інших підходів до існування, ніж вирішувати у яку секту краще попасти.Ви навіть приписуєте мені жіночий рід, бо щось там у Вашій голові мережиться не сувмісне щодо моєї особи. Я не відповідав на це, бо рахував що то є Ваша проблема , а не моя. Оце і все щодо вас.
Пане Анатолію! Ви не відповіли на моє запитання, тобто що ви думаєте про Архетипи "Біоробот", "Надлюдина","Матерія", "Боголюдина".
Ви заторкнули "біороботів", "нелюдів" і "людей".
Статтю Вашу я видрукував так як і статтю Каганця. Перечитавши її, я не буду заперечувати в її правдивість науки, але вона дуже спрощена супроти статті Каганця. Поперше, еволюція людини за Каганцем є у стадії "матерії", а не так як у Вас "біороботів". Щоб не повторюватись, прочитайте уважніше статтю Кагаця на цю тему.
Ваша (властиво, я так і не знаю хто автор цієї статі. Варто було б подавати першоджерела)стаття мало чим відрізняється від теперішнього християнства. Ви запитаєте, чому? А тому, що переіменувавши назву "егрегор" на "ангел" все вкладається в рамки нашої християнської релігії. Ми маємо добрих і злих ангелів. Коли людина вірить у ангельську силу і дає їй провід над своїм життям, людина буде такою , якою є її ангел. При впливі "доброго ангела" людина розвивається і осягає вищий ступень свого існування, а тим самим і наближується до Бога Отця. Протилежне можна сказати про злих ангелів і їхній вплив на людину та наслідки.
Друга частина статті це "НЕЛЮДИ". Знову ж таки ,тут говориться про "гріхопадіння" первісної людини. То в чому ж тут різниця між "гріхопадінням" як розуміють християни і тим що є в статті? Крім перефразування, нового нічого нема. Одні люди працюють, інші "паразитують". Одні ідуть до Бога інші до царстава Сатани.
Цікавий параграф ось цей----
--------------------------------------------------------
"Поступово розвиваючись, якості цих "нелюдей" привнесли у суспільство тваринні програми кревної ворожнечі, фашизму та націоналізму, ура-патріотизму та безжалісної боротьби за владу, а також усамітненість, розділеність та аґресивність релігій."
----------------------------------------------------------------
Ну не згідний я з цим ніяк. Мені дивно, що Ви, пане Анатолій,який так завзято боритесь за "рідну релігію", за свою Україну, за "правильний державний провід" називаєте себе патріотом, можете приймати такі твердження. Ну, а при чому тут " усамітненість, розділеність та аґресивність релігій". Тут вже пахне " московським патріархатом", який власне і базується на цих принципах.
Решта статті знову не відрізняється від хрисиянсва. Князем світу є Сатана. Нічого нового. Людина має дуже малий опір до зла. І якжо вона не працює над собою, а піддається земним спокусам , вона попадає під диявольский вплив. А попавши під його вплив, стає думати, як і кажеться в статті " Я-БОГ" ,"Я ЦІЛЕ, А ВЕСЬ СВІТ-ЛИШЕ Є ПЕРИФЕРІЄЮ МОГО ІСНУВАННЯ", " Я- ЦЕНТР ВСЕСВІТУ". Тобто людина стає еґоїстом , якраз таким яким хоче її зробити Сатана.
Дуже сподобався приклад з евангелії про слова Ісуса Христа-
підстав ліву щоку, коли вдарять у праву. Це не означає пасивність, а навпаки перемогу над злом. Це обезброює Сатану, бо тут проявляється ЛЮБОВ, а це не відповідає Сатані , а навпаки притаманне Богові.
Дуже цікаве у параграфі про "ЛІКАРЯ". Чи часом Ви не застовуєте оцей підхід до форумчан? Я, особисто не згідний з цим. Чим більше Ви оскаржуєте людей і доказуєте свою "правоту" тим скорше такі люди відвернуться від Вас і просто навуть Вас "грубіяном".
Подивіться чому навчає ця стаття.
--------------------
"Ви радієте коли лікар приходить тому, що він може полегшати ваші страждання. То чому ж ву не радієте будь-якій людині, яка прийшла звільнити вас від страшної недуги -зла, що у вас перебуває. Так, методи його можуть здатися вам незвичними-крики, образи,погрози,може навіть неприємні фізичні дії- але це все ніщо у відношенні до душевних стражданю після смерти."
-----------------
Вибачте, що трохи скоротив але сенс залишився той самий.
Ну безумовно, якщо потрібно вигнати сатану з тіла людини, то застосовують ці фізичні дії. Але Ви ж не в силі це зробити. То чи не краще вести дискусію на рівні "виміни думок" ніж оскарження людей тому, що вони вірять у щось відмінне від Вашої віри.
Дякую за увагу та за статтю.
2003.09.19 | Георгій
Re:До пана Анатолія, "зачепивши" і пана Георгія
Шевченко пише:> До пана Георгія лише коротенько, бо Ви,пане Георгію, бавитеся у маленькі речі. Я є певний, що Ви не прочитали в повності ані статті Каганця, ані статтю яку подав Анатолій. Все на що Ви спромоглися то звернути увагу на "чистоту "арійської" чи "орійської" раси" і скоренько всунули сюди велич російських пісменників.
(ГП) По-перше, я не коментував про всякі "архетипи" не тому, що не прочитав про них, а тому, що дійсно не маю на це визначеної точки зору. Я не хочу займатися словоблуддям і говорити про те, що мені насправді глибоко не зрозуміло. По-друге, я не "всунув велич російських поетів," а навів приклади російських І УКРАЇНСьКИХ митців, які були цвітом, славою своєї нації, хоча генетично до неї не належали. Це до того, що національна ідея взагалі дуже складна річ (про що написано дуже багато і можна розгорнути дуже цікаву дискусію.) Ви чомусь постійно хочете мене виставити якимось кремлівським агентом, дорікаєте мені, що я нібито люблю все російське, а не своє. Читайте уважніше і побачите, що це не так.
>Статтю Анатолія також не прочитали і не продумали, але легенько кинулись на слова "плаксиві письменники".
(ГП) Тому що я дуже не люблю обивательських, жлобських "cheap potshots" в адресу митців. Ті, кого автор статті називає "плаксивими поетами," є найкращі представники людства, його совість. Не дам їх ображати!
>Ви, який перебуваєте на "не стійкому етапі Вашого життя", мусили б більше цікавитися думками інших підходів до існування, ніж вирішувати у яку секту краще попасти.
(ГП) Дякую за пораду.
> Ви навіть приписуєте мені жіночий рід, бо щось там у Вашій голові мережиться не сувмісне щодо моєї особи.
(ГП) Тому що Ви пишете дуже вже по-діаспорянськи, дуже архаїчною галицько-українською мовою, якою крім Вас на цьому форумі ніхто не користується. Єдиний, хто пише точно так, як Ви - це пані Адріана. Тому я на хвильку подумав, що Ви і вона - це одна особа. Але я не наполягаю, звичайно ж, це не має ніякого значення. Більше не буду звертатися до Вас "пане або пані," а тільки "пане." Усіх Вам благ.
2003.09.19 | Шевченко
Re:До пана Анатолія, "зачепивши" і пана Георгія
Кажете що пишу "по діаспорські" та подібний на якусь пані Адріяну. Не знаю, як ви окреслюєте мову і людей, чи психікою чи граматикою. В Україні повно діалектів, то можна і мою мову розглядати як таку. Якщо Вам не подобаються мої постійні зауваги щодо Вашого величання російських письманників- Ваші слова" найкращі письменники світу це були російські письменники"- можете сприймати як вам хочеться. Так, я шаную і люблю свою прадідівську землю, хоч і живу так як і Ви, на чужині. Одна різниця у тому, що моя родина мусила втікати від улюблених Вам росіян,Ви ж натомість вибрали чужину, бо захотілося булки, а не хліба. Назад повертатися на жаль не можу, і тут не збираюся пояснювати , чому. Скажу одне, що більше роблю добра для України будучи тут ніж був би б Україні. І це не тільки я, але і більше діаспорців так поступають.Повертаючись до "архетипів" там не треба мати великого знання, щоб завести дискусію на цю тему. Просто скажіть, що це вас не цікавить і це я сприйму як щирість.
То ж бувайте здорові.
2003.09.19 | Георгій
Re:До пана Анатолія, "зачепивши" і пана Георгія
Пане Шевченко, я не писав, "найкращі письменники світу це були російські письменники." Я писав, що російська література відома, як одна з найвидатніших у світі, і це дійсно визнаний факт. Щодо Вашої мови, я не маю до неї ніяких претензій. Це було сказано не як критика на Вашу адресу. Ну, а щодо булки замість хліба, не треба мене так примітивізувати. Я виїхав з СРСР у 1990 році в першу чергу тому, що хотів продуктивніше працювати в науці. Давайте не сваритися хоча б вже на цьому грунті.А що таке "архетип," як би Ви це визначили?
2003.09.19 | Шевченко
Re:Згода. Залишимо полеміку хто чому опинився на чужині
А щодо "архетипів" то я б просив Вас все таки прочитати про них самому і тоді зможемо завести дискусію на цю тему. Візьміть під увагу, що я не збираюся міняти своєї православної віри, але люблю читати і думати над іншими ідеями спийнятта Бога.2003.09.19 | Георгій
Про архетипи
Прочитавши статтю п. Каганця і коментар п. Шевченка, я зацікавився поняттям "архетип," що їм п. Каганець оперує. На жаль, маю обмаль часу, щоби робити довгі і глибокі дослідження, але нашвидкоруч дещо знайшов.Словник Вебстера дає три визначення поняттю "архетип." Перше, загальне, це "оригінальна канва або модель певної роботи, або модель, з якої та чи інша річ виробляється або формується." Друге визначення стосується архетипу в біології: це найпростіший, найзагальніший принцип побудови певної системи органів організму. Третє визначення філософське, і запозичене воно з фолософії Платона. Згідно з ним, архетип це "одна з ідей, або трансцендентних сутностей, що їм (ідеям) існуючі речі є копіями або імітаціями."
Я не впевнений, що ті "архетипи," про які говорить Каганець, підохдять під якесь з цих трьох визначень. Конкретно про його думки щодо чотирьох релігійних архетипів в Україні я спробую написати трохи згодом.
2003.09.19 | Шевченко
Re: Про архетипи
Ми підходимо до речей різними шляхами. Ви стараєтесь пояснити собі слово" архетип" я ж вглублювався, що саме дають ці "архетипи " людям.Так як всім відомо, що "арх" це зверхність чогось. Тут і архе-епископ,
і архангел ну і з'єднання чогось, по англійськи "arch", ми кажемо дуга.
Так, що Ваші розшуки у словнику "Вебстер" найбільше підходять до трейтього варіанту.
--------------------
"Словник Вебстера дає три визначення поняттю "архетип." Перше, загальне, це "оригінальна канва або модель певної роботи, або модель, з якої та чи інша річ виробляється або формується." Друге визначення стосується архетипу в біології: це найпростіший, найзагальніший принцип побудови певної системи органів організму. Третє визначення філософське, і запозичене воно з фолософії Платона. Згідно з ним, архетип це "одна з ідей, або трансцендентних сутностей, що їм (ідеям) існуючі речі є копіями або імітаціями"
-------------------------------------
Це є певна ідея яка переноситься , краще сказати розвивається і передається людині. Тут Каганець і накреслив 4 архетипи. Зараз , після його пояснення, ми живемо під впливом архетипа "МАТЕРІЇ"
Це трейтій архетим буття людини. 4-ий це буде останній, бо це буде "БОГОЛЮДИНА" Тобто наше поєднання з Богом назавжди. Все це, як я і писав до пана Анатолія, перефразування нашої християнської релігії.
Ми ж також кажемо, що як прийде Ісус знову на землю, настане новий світ і після Страшного суду, ми будемо поєднані назавжди з нашим Творцем.
Щоб добре передумати цю статтю, треба її видрукувати і перечитати декілька разів. Там справді дуже цікаві думки. Я не знаю, що там пан Анатолій має проти Каганця, але якщо літера "а" чи "о" стоїть на перепоні розгляду думок, думаю це не доречно. Говорю про "арійців" чи "орійців". Мене це зовсім не цікавить.
Дякую і чекаю на нашу дальшу дискусію.
2003.09.21 | Георгій
Про архетип "Біоробот"
Думаю, що п. Каганець не правий у тому, що він відносить архетип "Біоробот" до перших християн. Звичайно, вони ставили в центр уваги бажання бути Божими слугами, такими, хто слухняно виконує волю свого Господа. Але роботами їх назвати не можна, тому що саме ранні християни апостольських часів були дуже свідомими духовними революціонерами. Тільки подумати, християнство зародилося і почало розвиватися в єврейському середовищі. Там одна тільки думка, що новонароджену дитину чоловічої статі можна і не обрізувати, розглядалася як злочин перед Богом (за Орвелом, "a thought crime"). Так само думка, що з дорослим необрізаним мужчиною можна говорити, їсти за одним столом (чи на одному ложі - елінізовані євреї 1-го сторіччя їли лежачи), по-братерськи обніматися і цілуватися теж, безумовно, була "thought crime." Але Павло, Тимофій, Аполлос, Тихик, Присціла, Акіла і інші здійснили цю моральну, духовну революцію в собі і поширювали її на інших. Така дерзновенність, здатність іти проти стереотипу, внутрішньо мінятися не спвміщається в моїй голові з ідеєю біоробота.2003.09.20 | Р.М.
Бути добрим - неозначає добреньким.
Георгій пише:> (ГП) Я багато думаю про стадії зростання християнської віри, коли людина починає жити за законом свого власного людського серця, яке ЗМІНЮЄ Христос. Ця зміна, дійсно, супроводжується надбанням дуже сильної, дуже серйозної, дуже діяльної ВІДПОВІДАЛьНОСТІ перед іншими - як пишуть автори цієї статті, "живими, вмерлими і ненародженими" ІНШИМИ. Людина, яка керується цією відповідальністю, стає добрішою, людянішою, чуйнішою до інших, більше здатною допомогти їм і не завдавати їм страждань. Цієї відповідальності, на мій погляд, зовсім нема в "злій машині" Олексієві Олександровичеві Карєніні - його БЕЗвідповідальність веде до того, що він перестає бачити перед собою живу людину (свою недавню дружину), і штовхає її на самогубство. З іншого боку, цієї відповідальності дуже багато в літературному антиподі Карєніна, Тимофієві Павловичі Пніні, хоч той і не декларує своє християнство. Я саме про це писав у моїй полеміці з паном Р.М. у гілці "Подвенечное дело."
Повертаючись до запропонованої Вами розмови у гілці "подвенечное дело", хочу сказати, що мені важко порівнювати цих двох літературних героїв, бо я не читав роману Набокова "Пнін". Але судячи з ваших слів, погоджуюсь, що Пнін дійсно добріша людина у порівнянні з Карєніним, хоча називати Карєніна "злою машиною" я теж не можу. Адже його неджентельменська поведінка по відношенню до Анни була викликана супружньою зрадою його дружини. Перейнявшись симпатією до Анни, ми автоматично починаємо відчувати антипатію до Карєніна, хоча суть речей зводиться до банального. Людина не повинна грішити. Людина не повинна засуджувати і відповідати злом на зло, мстити. Тобто первопричиною зла являється гріх, але щоб нейтралізувати це зло ми мусимо простити людині, вчинившій гріх. Карєнін не був святенником, але чи так багато їх є. Можливо Пнін належав до таких людей, хоча потурати гріхові це теж гріх. На мою думку, коли його дружина зрадила йому, він мав би її просто не тримати і відпустити, звичайно, попередньо поговоривши з нею, а не потурати їй в поповнені гріху і ні в якому випадку не мстити їй. Така поведінка, на мою думку, більше відповідала би християнській моралі (Мат.19:9, 1Кор.7:39). Звичайно, тут можна трішки посперечатися, мовляв, коли немає негативної реакції на образу, то не така вже й страшна ця образа. Воно може і так, але погодьтеся, важко повірити в те, що би в глибині душі Пнін не був ображений на свою дружину.
От ми кажемо, що ця людина добра, а ця ні. А що саме означає бути добрим по відношенню до людей? Питання не таке просте, як на перший погляд. Підлітки теж назовуть дядька добрим, за те, що він купить їм цигарок, або вина. Безсумніву, доброта повинна запобігати будь-якому злу. Бути добрим - бути справедливим. Бути справедливим - бути всезнаючим. Бути всезнаючим, не означає знати про все, що діється в світі. В першу чергу ми маємо навчитися розуміти, внутрішньо відчувати психомотивацію, отой збудник прояву людських відчутів. ЧОМУ ЛЮДСКА ПОВЕДІНКА Є САМЕ ТАКОЮ. Простіше, ми повинні навчитися відчувати себе в чужій шкірі. Ось коли ми навчимося "розшифровувати" усі нюанси людської поведінки, відчути в собі чим людина керується, роблячи цей чи інший вчинок, отоді, я гадаю, ми маємо шанс стати справедливими, стати добрими.
2003.09.21 | Георгій
Головне - не бути зленьким...
Р.М. пише:> Повертаючись до запропонованої Вами розмови у гілці "подвенечное дело", хочу сказати, що мені важко порівнювати цих двох літературних героїв, бо я не читав роману Набокова "Пнін".
(ГП) ДУЖЕ раджу прочитати. Він є в бібліотеках. Якщо Ви читаєте англійською, прочитайте оригінал. (Цей роман Набоков написав одразу англійською мовою, як і все, що він писав після 1940 року.) В бібліотеці Мошкова є два російських переклади, але вони зовсім не передають тонкощів набоковської англомовної прози. Тут ще річ у тому, що Набоков описує людину, яка при всій її неймовірній ерудованості НЕ володіє досконало розмовною англійською мовою і робить дуже смішні стилістичні і також фонетичні помилки, які Набоков чудово передає в його мові. Взагалі роман дуже цікавий, примхливий (як і "Лоліта," хоча він значно коротший за "Лоліту" - але не простіший, мабуть складніший), і надзвичайно добрий. Я взагалі мало знаю творів, де б автор так послідовно і в таких ювелірних деталях вивів образ справжнього святого, справді доброї людини, людини, в якій нема і тіні злої волі по відношенню до інших.
>Але судячи з ваших слів, погоджуюсь, що Пнін дійсно добріша людина у порівнянні з Карєніним, хоча називати Карєніна "злою машиною" я теж не можу. Адже його неджентельменська поведінка по відношенню до Анни була викликана супружньою зрадою його дружини.
(ГП) Вбивча поведінка...
>Перейнявшись симпатією до Анни, ми автоматично починаємо відчувати антипатію до Карєніна,
(ГП) Чесно кажучи, Анна не викликає в мене такої симпатії, як інші толстовські героїні, наприклад Наташа Ростова, або княжна Мар'я, або навіть Кіті. Анна взагалі не дуже добре змальована, вона залишається у великій мірі загадкою, а під кінець роману виникає враження, що вона боролася все своє життя з якимись своїми внутрішніми демонами. Мене особливо дивує і настроює проти неї те, що вона зовсім не любила свою другу рідну дитину, дівчинку, яку вона народила від Вронського. Вона також схильна вживати наркотики (морфін), що теж не додає до читацької симпатії. Річ не в тому, що вона якась особливо симпатична - просто вона людина, жива людина, і її чоловік не мав ніякого права забути це, навіть на одну хвилинку. А він не просто забув - він через принципи і також свої власні комплекси навмисне, навіть і проти своїх власних безпосередніх почуттів жалості і співчуття до Анни зробив все, щоби вона страждала якомога більше.
>хоча суть речей зводиться до банального. Людина не повинна грішити. Людина не повинна засуджувати і відповідати злом на зло, мстити. Тобто первопричиною зла являється гріх, але щоб нейтралізувати це зло ми мусимо простити людині, вчинившій гріх.
(ГП) Та не "щоб нейтралізувати" щось, а просто від того, що ми люди, а не машини, і поки ми люди, ми відчуваємо біль іншої людської істоти і не хочемо, щоби він тривав...
>Карєнін не був святенником, але чи так багато їх є.
(ГП) Є гранично добрі, святі люди. Не знаю, чи багато, але є.
>Можливо Пнін належав до таких людей, хоча потурати гріхові це теж гріх. На мою думку, коли його дружина зрадила йому, він мав би її просто не тримати і відпустити, звичайно, попередньо поговоривши з нею, а не потурати їй в поповнені гріху і ні в якому випадку не мстити їй. Така поведінка, на мою думку, більше відповідала би християнській моралі (Мат.19:9, 1Кор.7:39).
(ГП) Він так і зробив - відпустив без жодного слова, підписав всі потрібні документи. Але там ще далі був епізод, коли вона повернулася до нього після сварки з Еріком Віндом. Цей епізод просто абсолютно вражаючий. Пнін, знову ж таки без ніяких запитань і претензій, поселяє її в своїй оселі, і ходить за нею, як за хворою дитиною. Він не розпитує її ні про що, не питає, чи вона вже розлюбила Еріка і чи планує вона повернутися до нього, не докоряє їй ні в чому. Він просто любить її, без ніякої доктрини, без ніякої ідеології. Це є його релігія - любов до цієї жінки на ім'я Ліза Боголєпова. Потім вона знову іде від нього, а він просто продовжує жити, читати свої смішні лекції про Пушкіна і Толстого не дуже грамотною англійською мовою, писати свої статті і компілювати величезні, нікому нібито не потрібні бібліографії. І при цьому він рівнісінько нікому не робить зла, ні дією, ні словом.
>Звичайно, тут можна трішки посперечатися, мовляв, коли немає негативної реакції на образу, то не така вже й страшна ця образа. Воно може і так, але погодьтеся, важко повірити в те, що би в глибині душі Пнін не був ображений на свою дружину.
(ГП) Мабуть був, але що далі? Річ не в образі, а в тому, як чинити, як діяти, коли ця образа створена. Пнін діє виключно з позиції жертвенної, всепрощаючої любові, доброти до всіх людей і відповідальності перед іншими, яка полягає в тому, щоби нікому не вчитити горя і болю.
> От ми кажемо, що ця людина добра, а ця ні. А що саме означає бути добрим по відношенню до людей? Питання не таке просте, як на перший погляд. Підлітки теж назовуть дядька добрим, за те, що він купить їм цигарок, або вина. Безсумніву, доброта повинна запобігати будь-якому злу. Бути добрим - бути справедливим. Бути справедливим - бути всезнаючим. Бути всезнаючим, не означає знати про все, що діється в світі.
(ГП) Думаю, що ключ у відповідальності перед іншим. Пам'ятай, що поруч із тобою - жива, страждаюча людина. Хай вона і недосконала, хай вона робить хибні кроки і вчиняє тобі страждання - не відповідай тим самим. Активно запобігай причиненню страждань іншим людям. Будь з ними гранично терплячим, гранично чуйним, делікатним, веселим, підбадьорюючим, і - дуже важливо! - не таким, хто "шукає тільки свого" (1 Кор. 13:5).
>В першу чергу ми маємо навчитися розуміти, внутрішньо відчувати психомотивацію, отой збудник прояву людських відчутів. ЧОМУ ЛЮДСКА ПОВЕДІНКА Є САМЕ ТАКОЮ. Простіше, ми повинні навчитися відчувати себе в чужій шкірі.
(ГП) Так, але для цього може і не треба раціонально знати всі нюанси мотивації...
>Ось коли ми навчимося "розшифровувати" усі нюанси людської поведінки, відчути в собі чим людина керується, роблячи цей чи інший вчинок, отоді, я гадаю, ми маємо шанс стати справедливими, стати добрими.
(ГП) Може, треба спочатку просто повірити, що бути добрим, а не злим - це найголовніше.
2003.09.21 | Р.М.
Re: Головне - не бути зленьким...
Георгій пише:> (ГП) Думаю, що ключ у відповідальності перед іншим. Пам'ятай, що поруч із тобою - жива, страждаюча людина. Хай вона і недосконала, хай вона робить хибні кроки і вчиняє тобі страждання - не відповідай тим самим. Активно запобігай причиненню страждань іншим людям. Будь з ними гранично терплячим, гранично чуйним, делікатним, веселим, підбадьорюючим, і - дуже важливо! - не таким, хто "шукає тільки свого" (1 Кор. 13:5).
> >В першу чергу ми маємо навчитися розуміти, внутрішньо відчувати психомотивацію, отой збудник прояву людських відчутів. ЧОМУ ЛЮДСКА ПОВЕДІНКА Є САМЕ ТАКОЮ. Простіше, ми повинні навчитися відчувати себе в чужій шкірі.
> (ГП) Так, але для цього може і не треба раціонально знати всі нюанси мотивації...
> >Ось коли ми навчимося "розшифровувати" усі нюанси людської поведінки, відчути в собі чим людина керується, роблячи цей чи інший вчинок, отоді, я гадаю, ми маємо шанс стати справедливими, стати добрими.
> (ГП) Може, треба спочатку просто повірити, що бути добрим, а не злим - це найголовніше.
Мені важко не погодитися з вашим дописом в цілому і я повністю згоден, що у взаємовідносинах між людьми повинні домінувати такі риси, як терпіння, чуйність, делікатність, вирузомілість, що людина має збагнути і повірити, - альтернативи добру не існує.
Але, повірити і збагнути, це лише перший крок. Другий крок, це усвідомлення вірно вибраної методики і третій крок - кропітка і наполеглива праця над собою у досягненні мети.
От, наприклад, ми чудово розуміємо, що сваритися не потрібно, але, інколи, хтось своїм дописом може вивести нас з рівноваги. До речі, в інших нас дратує здебільшого те негативне, що закладено у нас самих же. Так от, коли ми, так би мовити, через власну призму, постійно замислюємся над усіма проявами людської поведінки, ми стаємо більш вирозумілішими і більш відпорнішими до мирських подразників, до цих шпильок, які ми отримуємо від інших і які самі охоче роздаємо. Чому ми не можемо по-справжньому злитися на дітей? Тому, що їхня поведінка для нас є зрозумілою і прогнозованою, бо ми самі були колоись у їхні шкірі. Так само і тут ми повинні навчитися перерости самих себе і вийти на більш "доросліший" щабель у людських взаємовідносинах. Тому раціональний підхід до свого власного духовного поступу конче необхідний.