Відповіді

• 2008.03.24 | Георгій

  Прот. о. Гeоргій Флоровський про Cв. Хрeщeння (/)

  Сила Крещения
  
  
  Христианский подвиг есть “последование” Христу — последование в Его крестном и страстном пути, последование даже до смерти... Но прежде всего — последование в любви: “Любовь познали мы в том, что положил Он душу Свою за нас; и мы должны полагать души свои за братьев” (1 Ин. 3:16). Не может жить во Христе, не может ожить со Христом тот, кто с Ним не умирает... Это не только аскетическая норма: это некий таинственный онтологический закон духовной жизни, закон самого бытия... Христианская жизнь начинается новым рождением — водою и Духом... Крещальная символика сложна и многообразна. Крещение совершается во имя Пресвятой Троицы, и Троическое призывание есть непременное условие действительности и действенности крещального тайнодействия... Троическое призывание требуется потому, что вне Троического исповедания невозможно узнать Христа, признать в Иисусе Богочеловека, “Единого от Святыя Троицы.” Только в таком случае новокрещенный облекается во Христа (ср.: Гал. 3:27).
  
  Крещальная символика есть символика смерти и воскресения, и символика реалистическая... Таково свидетельство апостольского предания. “Разве вы не знаете, что все мы, крестившиеся во Христа Иисуса, крестились в смерть Его! И спогреблись Ему через крещение в смерть, чтобы и нам ходить в обновлении жизни, как Христос восстал из мертвых славою Отца... Ибо мы срощены с Ним в подобии смерти Его, и потому соединимся и в воскресении” (Рим. 6:3-5). Можно сказать, крещение есть некое воскресение во Христе, восстание с Ним и в Нем для новой и бессмертной жизни: “Спогребенные с Ним в крещении, вы и воскресли в Нем чрез веру в действие Бога, воскресившего Его из мертвых,” говорит апостол (Кол. 2:12). Совоскресли именно через погребение — “если с Ним умрем, то с Ним и оживем” (2 Тим 2:11). Ибо в крещении верующий становится членом Христовым, врастает в тело Его — единым Духом крещаемся мы в единое тело (ср.: 1 Кор. 12:13). И таким образом на всех распространяется благодать Христова воскресения.
  
  Не только распространится, но и уже распространяется, ибо речь идет не только о будущем и всеобщем воскресении, но прежде всего о том духовном возрождении, которое совершается в крещении и соединении со Христом и которое есть уже начаток воскресения и жизни вечной. Это возрождение предполагает веру, совершается в верующих — то есть в свободе и через свободу... “И мы все, открытым лицом созерцая как в зеркале славу Господню, в тот же образ преображаемся от славы в славу, как от Господнего Духа... Всегда носим в теле мертвость Иисуса, чтобы и жизнь Иисуса открылась в теле нашем. Всегда мы живые предаемся на смерть ради Иисуса, чтобы и жизнь Иисусова открылась в смертной плоти нашей... Зная, что Воскресивший Господа Иисуса и нас воскресит с Ним и представит с вами... Ибо знаем: когда разрушится эта хижина, земной дом наш, имеем мы от Бога жилище, дом нерукотворный и вечный в небесах. Оттого мы и вздыхаем, желая облечься в небесное наше жилище... Не хотим совлечься, но облечься, чтобы смертное поглощено было жизнью” (2 Кор. 3:18; 4:10-14; 5:1-4).
  
  Так в апостольском созерцании смыкаются воедино крещение и аскеза, умирание со Христом и уже действуемое в верующих воскресение — и воскресение не только как возвращение к жизни, но как введение в полноту славы... Это не только откровение славы и силы Божией, но и преображение человека в подвиге его соумирания со Христом. В соумирании человек и оживает. Все воскреснут, но только в верующих и подвизающихся воскресение окажется “воскресением жизни” — на суд не придет и прейдет от смерти в жизнь (ср.: Ин. 5:24-29; 8:51). Ибо только в общении с Богом, только через жизнь во Христе получает смысл самое восстановление человеческого существования. Во тьме кромешной оно оказывается как бы излишним, неоправданным. И однако — совершится... В этом тайна свободы человеческой! [71].
  
  Эмпирическое действие смерти в роде человеческом не прекращено воскресением Спасителя. Смерть обессилена, и обессилена во всем роде человеческом — смертность обессилена упованием воскресения. Но каждый должен для самого себя оправдать предстоящее ему бессмертие. И это возможно только во Христе. Бессмертие естества должно раскрыться в жизнь духа. Полнота жизни бесконечно больше бессмертия. Не бессмертие только, но именно жизнь, “воскресение жизни” предоткрывается нам в крещении. Предоткрывается через смерть и сопогребение Христу. Апостол говорил о “подобии” или “уподоблении” (Рим. 6:5). Но это “подобие” означало для него полноту реальности. “Подобие” есть нечто большее, чем знак или воспоминание. Смысл “уподобления” в том, что в каждом может и должен “вообразиться” Христос (ср.: Гал. 4:19). Ибо Христос — Глава, и все верующие суть Его живые члены, и в них осуществляется Его жизнь — все призваны, и каждый может уверовать и ожить в Нем.
  
  Так именно раскрывали смысл крещального “уподобления” древние учители Церкви. Святитель Кирилл Иерусалимский подчеркивал реализм крещальной символики. То верно, что в крещальной купели мы умираем и погребаемся только “подражательно,” символически, — и восстаем не от действительного гроба... Однако “если подражание бывает в образе, то спасение — в самой действительности”... Ибо Христос действительно был распят и погребен, и действительно восстал — говорит святитель Кирилл, и оттеняет сверхэмпирическую реальность смерти и воскресения Спасителя... “И потому Он даровал нам возможность подражательно приобщаясь Его страданиям, приобретать спасение в действительности.” Строго говоря, это не столько “подражание,” сколько соучастие, уподобление, “Христос был распят и погребен и воскрес действительно, а вы в подобии удостоились сораспяться, спогребстись и совосстать с Ним” [72].
  
  Нужно подчеркнуть, святитель Кирилл говорит не только о смерти, но именно о погребении (как и апостол); а святитель Василий Великий прямо говорил о подражательном “схождении в ад.” Это значит, что в крещении человек нисходит в смертную сень, в безнадежность смерти, но со Христом Воскресшим, и восходит, переходит от смерти в жизнь, и жизнь бесконечную... “И все над вами совершается в образе, ибо вы — образ Христов,” — заключает святитель Кирилл. Иначе сказать, все сообъяты Христом — отсюда и самая возможность “уподобления” [73].
  
  Еще определеннее говорил святитель Григорий Нисский. В крещении — две стороны. Крещение есть и рождение, и смерть... Обычное рождение вводит в смертную жизнь, начинается и кончается тлением. И нужно было изобрести иное и новое рождение, которое вводило бы в бессмертную жизнь... В крещении “присутствием Божественной силы рожденное в тленном естестве преобразуется в нетление” [74]. Преобразуется через последование и подражание — так осуществляется то, что было Им предпоказано... Только вслед за Христом можно пройти по лабиринту человеческой жизни и выйти из него — “лабиринтом же называю образно неисходную стражу смерти, в которой заключен жалкий род человеческий.” Из этой ограды вышел Христос — через трехдневное омертвение... В крещальной купели “исполняется подражание совершенному Им.” Смерть “изображается” в водной стихии, diatupoatai... И как Христос снова восстал к жизни, так и крещаемый, соединенный с Ним в телесном естестве, “подражает тридневной благодати воскресения.” Это только “подражание,” не “отождествление.”
  
  В крещении человек еще не воскресает, но только освобождается от природной скверны и неизбежности смерти — в нем пресекается “непрерывность порока.” Не воскресает, ибо и не умирает — еще остается в этой жизни... Большего еще не вмещает нищета нашего естества. Крещение только предображает воскресение — мы “предусматриваем в нем благодать воскресения.” Однако крещением воскресение уже предначинается — крещение есть начало” и воскресение — предел; и что совершится в великом воскресении, то здесь имеет свои начала и причины. Святитель Григорий поясняет, что разумеет при этом не то воскресение, которое состоит в одном только восстановлении нашего состава... К этой цели человеческое естество стремится необходимо... Он разумеет полноту воскресения, “восстановление в состояние блаженное и божественное, свободное от всякой печали” — апокатастазис, “воскресение жизни” [75].
  
  Нужно прибавить, что святитель Григорий с особой силой подчеркивает необходимость творческого хранения и закрепления крещальной благодати. Ибо в крещении претворяется и преображается не естество, но воля — которая остается при этом свободною... И если в подвиге не очищается душа, крещение оказывается как бы бесследным — претворение не произошло, ничто не изменилось... Это не подчиняет крещальную благодать человеческому произволу — благодать нисходит, но в богообразном и свободном никогда не действует насилием, и потому не животворит замкнутые души [76]. Ибо крещение есть таинственное соумирание со Христом, соучастие в Его вольной смерти, в Его жертвенной любви — и обо может быть только вольным, творческим и свободным [77].
  
  Так в крещении, как в живом и таинственном подобии, отображается крестная смерть. Крещение есть сразу и смерть, и рождение — погребение и “баня пакибытия,” “Срок смерти и срок рождения,” — говорил святитель Кирилл Иерусалимский [78]. Ибо и Крестная смерть есть уже и Воскресение, путь и врата жизни... “Восстанием Твоим хвалюся — смерть бо Твоя живот мой” [79].
  
  http://www.wco.ru/biblio/books/florov2/Main.htm

• 2008.03.26 | Георгій

  Cвящeник о. Андрій Гнатюк про піст, молитву і покаяння (/)

  ПІСТ, МОЛИТВА, ПОКАЯННЯ...
  Андрій ГНАТЮК
  
  Великий піст – чи не найважливіший період у житті християнина. Цей час спонукає до роздумів над своїм життям, змушує ще раз замислитися над своїми вчинками і хоча б раз на рік очистити свою душу.
  
  Сповідь у Великий піст – обов’язкова. Вона підводить до найбільшого християнського свята – Воскресіння Христового. І зустріти його ми повинні не обтяжені жодними проблемами, а з радісним серцем. Адже подія ця свідчить про безсмертя душі, про вічне життя. Перебування з Богом, у Його Царстві, яке Він приготував для кожного, уже саме по собі передбачає спасіння. Христос свідомо йшов на смерть заради всього людства. Простій людині осягнути ці страждання досить важко. Так само важко, як і смерть, яка не є кінцем життя людини. Адже Син Божий, як співається в Пасхальному тропарі, «смертю смерть подолав і всім, хто в гробах, життя дарував».
  
  Господь для кожного приготував Небесні оселі, які розміщені над усім земним. Давнє протиставлення «небо-земля» – не просто слова, протилежні за значенням. У цьому протиставленні – глибокий зміст. Адже після Своєї Смерті Господь вознісся на небо, Він став над землею. У духовному значенні – це поняття несумісні. Небо – це позитив, чистота, куди не може потрапити неочищений. А очищення можливе тільки через сповідь, повну і щиру.
  
  Готуватися до сповіді необхідно мінімум за три дні. Насамперед, це має бути суворий піст. Не можна вживати спиртного, воно не належить до пісних страв. Зрідка, в особливі дні, дозволено трошки вина. Дуже корисно читати перед сповіддю святі книги. Сповідь зараховується, якщо людина щиро покаялася у всіх гріхах, навіть якщо забула деякі з них (тоді їх треба розкрити в наступній сповіді). Якщо ж людина приховала гріхи, сповідь вважається недійсною.
  
  Іноді люди відтягують сповідь, бо не впевнені, що зможуть довго втриматися від гріха. Відтягувати сповідь не можна, бо це недовіра до Самого Бога, Який обіцяв чути нас і допомагати нам. Навіть відтягнута на короткий строк сповідь може обернутися для людини бідою, бо ніхто ніколи не знає часу свого кінця. Тому не варто чекати останнього дня перед святом, аби очистити свою душу. Краще протягом посту зробити це кілька разів.
  
  Сповідь – це, насамперед, визнання своїх гріхів. Якщо ми не визнаємо своїх гріхів, значить ми ні в чому не винні, ми безгрішні. А так не буває. Безгрішний лише Бог. На сповіді ж ми долаємо певний бар’єр, у чомусь пересилюємо себе, а отже, змінюємось. Нам легше розрізнити добро від зла, бо починаємо відчувати певну відповідальність перед собою, людьми і Богом за вчинок і сказане слово. Лише після сповіді може народитися стримання. Людина – наче перероджується, і про таких кажуть як про народжених у Бозі. Священик розрішує, відпускає нам гріхи, бо сказано в Святому Письмі: «Кому відпустите – тому й відпустяться». Остаточно прощає гріхи нам Господь. Він нас очищує невидимим способом. З нами відбувається таїнство, яке навіть ми не бачимо. Тому розповідати про свою сповідь, якщо це не з метою повчання інших, – не варто. Так само, як ми не маємо права знати того, в чому сповідається навіть найближча для нас людина. Ми повинні вірити, що людина переходить під опіку Божу, і розголошувати таїнство не має права навіть священик. На перший погляд, покаяння і сповідь – дріб’язкові. Насправді ж – це важка праця.
  
  Під час сповіді не варто називати гріхи, які були згадані раніше. Хіба що людина вчинила їх повторно. У книзі «Таїнство Сповіді» зазначається, що згадування колишніх тілесних гріхів дуже шкідливе і заборонене святими отцями. Тому, що це ознака зневіри, недовіри до таїнства Сповіді, оманлива праведність.
  
  Якщо ж людина вчинила тяжкий гріх або не може позбутися якоїсь поганої звички, то священик накладає так звану епітимію. Це певні вправи, завдання, які повинні допомогти позбавитися гріха. Визначає епітимію сам священик. На цей час людину можуть не допустити до Причастя. Автор «Таїнства Сповіді» архімандрит Лазар зазначає, що епітимія від духівника надається для скорочення строку Божої епітимії.
  
  Зняти епітимію може лише той священик, який її встановив. Робити це самовільно – великий гріх.
  Людина, яка пройшла Сповідь, повинна приступити до святого Причастя, якщо дозволено. Це, можна сказати, найголовніший момент віри. Бо, як сказав Христос, «хто їсть Тіло Моє і хто п’є Кров Мою, в тому Я перебуваю». Отже, хто не причащається, той далекий від Христа.
  
  Причастя має велике значення і велику силу. Саме тому до Нього треба приступати з очищеною душею. І саме тому його не можуть прийняти біснуваті. Під час Літургії відбувається ще одне велике таїнство – Євхаристія. Найголовніше. Коли хліб і вино перетворюються у Тіло і Кров Ісуса Христа. Знову ж таки, це відбувається невидимо для нас, але про те, що це відбувається насправді, є багато свідчень. Тоді хліб і вино не були б Святими Дарами, і не були б помічними від тілесних і духовних хвороб. Якщо б Літургія була звичайним обрядом, вона просто не мала б сенсу. Не мали б сенсу й молитви по тих записках, які подають віряни. Але і живі, а іноді й душі, які відійшли в інший світ, з’являючись до живих, свідчать про велику силу молитви на Літургії. І найважливіше – від вина і хліба не відверталися б душевно хворі. До святого без очищеної і вільної від нечистої сили душі людина не приступить. Адже тоді в боротьбу вступають дві протилежності – добро і зло, святе і грішне. Та останнє дуже швидко відступає, бо як би важко не складалося життя, добро таки перемагає. І не лише в казці, а й у реальності. Отож, Причастя – це Господь, Якого ми приймаємо в себе, тому приступати до нього необхідно натщесерце. Але лишити без Причастя священик теж не може. Ніхто не знає, коли людина відійде в інший світ. Тому дбати про Причастя повинні обидві сторони. Якщо священик бачить, що людина при смерті, то мусить невідкладно причастити її.
  
  Людина, яка прийняла Причастя, має бути того дня особливо стриманою, зокрема в їжі. У жодному разі не можна допустити того дня рвоти. Якщо ж усе-таки це трапилося, про це треба повідомити священику, адже подібний випадок прирівнюється до гріха.
  
  Чи не найбільше зло для людини, коли вона бридиться приступати до Причастя після інших. Мовляв, через спільну чашу й ложку можна підхопити хворобу. Але ще жодного разу через це ніхто не захворів. Таке трактування свідчить, що людина далека від віри. Вона не вірить в силу Причастя, вона не розуміє дива, яке заради неї творить Господь. Вона не може збагнути, що причащається Святих Христових Тайн, Тіла й Крові Христа, Який не може бути хворим, Який Сам зцілював людей від хвороб, Якого не можуть здолати жодні інфекції, жодні віруси, адже Бог – Безсмертний. Приймаючи Причастя, ми теж споживаємо це безсмертя, ми здійснюємо до нього ще один крок.
  
  Сповідь ніколи не може бути без покаяння, Причастя ніколи не можна приймати невисповіданому, без Причастя не може бути спасіння. Чим більше людина причащається, тим більше вона з Богом, тим більше в неї шансів на спасіння. Адже після смерті, як свідчить преподобна Феодора Царгородська, кожна душа проходитиме митарства, яких є 20. За душу боротимуться добрі й злі ангели. І якщо добра на життєвих шальках у людини виявиться більше або, принаймні, не менше, ніж гріхів, то вона має шанс на порятунок. Їй може допомогти молитва рідних. Якщо ж людина не зможе подолати хоча б одне митарство, вона загине. То ж тільки через покаяння відкривається дорога до життя вічного. І Великий піст для цього – найблагодатніший період.
  
  Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 3 (16)
  http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=80

• 2008.04.23 | Георгій

  Іван Вeрстюк, "Євхаристія як цeнтр християнського життя (л., укр

  "Християнин обов'язково повинен роздумувати над тим, як минає його життя, що й з якою метою він в ньому робить. Адже кожна дія, кожне слово, кожна емоція мають свій особливий, дуже конкретний сенс і не минають просто так - вони мають відповідний вплив на ті духовні процеси, котрі визначають наше життя.
  
  Православна Церква вчить, що центром християнського життя повинна бути Євхаристія - найсвятіша таїна, в якій людина може поєднатися з Богом, прийнявши Його Тіло й Кров, пролиті Ним в мученицькій смерті на хресті, через яку людство отримало можливість мати мир, любов та злагоду у своєму житті. Таким чином, Євхаристія несе християнинові благодать та духовне тепло, необхідні йому в житті. Як дитина не може жити без любові батьків, так християнин не може жити без Євхаристії.
  
  Євхаристія є органічною частиною богослужбового устрою Церкви. Циклічна система православних богослужінь, котра своїм структурним принципом покликана освячувати час як спосіб буття світу, вибудовується навколо Євхаристії як свого центру. Євхаристія святкується християнами на чолі зі священником чи єпископом у Літургії - Службі Божій. Спільне предстояння перед храмовим престолом в принесенні безкровної жертви - безкровної з тої причини, що Свою Кров як жертву за гріхи світу пролив Ісус Христос, Друга Особа Пресвятої Трійці, Син Божий, Початок Церкви та її Найсвятіший Архиєрей - освячує та духовно єднає перебуваючих в євхаристійній молитві людей. Таким чином постає містична спільність священнослужителя, котрий носить на собі відповідну до його сану благодать і владу звершувати таїну Євхаристії, з тими, хто разом із ним молиться про можливість євхаристійного єднання з Господом. Так відбувається євхаристійне спілкування - відкриті душі вірян та священнослужителя, їхні спільні молитви, благання, духовна зконцентрованість на святості літургійного дійства стають особливим містичним спілкуванням, котре відбувається в прямій присутності Бога. Адже Літургія - це не тільки молитва, але насамперед містична можливість безпосередньо переживати Божу реальність.(...)"
  
  http://orthodoxy.org.ua/uk/krasa_pravoslav_ya/2008/01/16/13663.html

• 2008.05.02 | Георгій

  Про цeрковну ієрархію (/)

  ЦЕРКОВНА ЄРАРХІЯ: ОСНОВНІ СЛУЖБОВІ ОБОВ’ЯЗКИ
  Запитання
  
  Прочитав у вашій газеті, що іподиякона висвятили на диякона. Хто такий іподиякон, які в Церкві взагалі є чини і які їхні обов’язки?
  
  Відповідає ієромонах Марк (Левків)
  
  У Церкві Христовій від самих її початків є три священні сани: диякон, пресвітер (священик, ієрей) та єпископ (архієрей). Усім їм для служіння подається благодать священства, але різною мірою: меншою – диякону, більшою – священикові, ще більшою – єпископу, відповідно до їхнього служіння в Церкві. Єпископи звершують усі 7 таїнств й усі церковні служби. Священики з благословення єпископа звершують усі таїнства й служби, крім таїнства Священства і ще деяких священнодій, властивих тільки єпископському сану. Диякони ж допомагають єпископу чи священику при Богослужінні й здійсненні таїнств, але самі здійснювати їх не можуть.
  
  Ця триступенева ієрархія священичої спадковості через рукоположення передається в Православній Церкві безперервно з першого століття, від часів апостолів, і до цього дня.
  
  Майже всі вчителі та отці Церкви говорять про необхідність і важливість для неї ієрархії, про місію й висоту покликання священства Церкви Христової. Наприклад, Ігнатій Богоносець (ІІ ст.) пише: «Нічого не робіть без єпископа і пресвітерів». Він стверджує, що без ієрархії немає Церкви, а вказуючи на висоту служіння єпископського, говорить, що якщо хтось щось робить усупереч волі єпископа, той служить дияволу (Послання до смирнян 9:1). Постійним нагадуванням цього для вірних і єпископа служить орлець – круглий килимок, на який під час Богослужіння стає єпископ. На орлецеві зображується орел. Це символ того, що як орел літає на висотах, так і єпископ повинен бути на висоті свого служіння.
  
  Сьогодні ми чуємо багато різних титулів священнослужителів, і складається враження, що Церква відійшла від триступеневого священства і впровадила нові чини. Насправді ж ці титули застосовуються для позначення особливостей служіння, властивих дияконському, пресвітерському чи єпископському санові, й несуть у собі переважно інформаційний зміст.
  
  Старший диякон при Патріархові зветься архідияконом. Також архідияконом зветься й старший ієродиякон – диякон-монах. Старший диякон при єпископові називається протодияконом.
  
  Подібно й священики: протоієрей – старший священик (протопресвітер – старший священик патріаршого собору), ієромонах – священик-монах, ігумен – священик-монах, намісник монастиря; архімандрит – священик-монах, керівник лаври (групи монастирів); благочинний – священик, який виконує адміністративні доручення єпископа в одному або кількох районах.
  
  Теж саме і серед єпископського чину. Патріарх – найстарший єпископ, що опікується Церквою усієї країни. Митрополит, архієпископ або власне єпископ керує Церквою в певних регіонах (область, район). Вікарій – єпископ, який допомагає керуючому архієрею. Іменуються вони за назвами країн, місцевості, регіону. Незважаючи на титули, єпископи рівні за своєю суттю, хоча у зв’язку зі своїм статусом можуть мати більші повноваження чи вагоміший вплив. Так само й серед священиків і дияконів.
  
  Крім священнослужителів, у Церкві є церковнослужителі, котрі призначаються на свою посаду не через таїнство, а з благословення архієрея. Це іподиякони, псаломники (чтеці, дяки), регенти хору, співці, паламарі тощо. Іподиякони беруть участь в архієрейському служінні. Вони облачають архієрея у священні ризи, подають необхідні речі під час Богослужіння і т.п. Найбільш гідні з них поставляються Церквою на дияконське служіння. Псаломники мають за обовязок у часі Богослужінь читати молитви, псалми, слідкувати за виконанням служб згідно з уставом Церкви. Паламарі відповідають за чистоту храму, запалюють свічки й лампадки, готують кадило тощо. Усі церковнослужителі є мирянами й покликані Церквою для домопоги священослужителям у забезпеченні необхідних потреб при підготовці й проведенні відправ.
  
  Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 1 (14)
  http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=114

• 2008.05.16 | Георгій

  Мій улюблeний православний автор про цe (л., рос.)

  http://azbyka.ru/tserkov/o_tserkvi/5g1_6-all.shtml

• 2008.05.16 | Анатоль

  Ні попи, ні їхні церкви нам і нафіг не потрібні.

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.05.16 | Анатолій

    Пан Анатоль таки має рацію... Однозначно(-)

  • 2008.05.16 | Георгій

    Вам звичайно нe потрібні, Ви нeвіруючий

    Я під словом "нам" мав на увазі тільки віруючих, тих, хто вірить, що Бог є і що Христос є істинний Бог і Cпас наш. Тим, хто нe вірить у цe, звичайно ж, Цeрква нe потрібна.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.05.16 | Анатоль

      Якраз тим хто по-справжньому вірить в бога, не потрібні попи і

      їх церкви. Бо вони розуміють, що ці шарлатани і їх фірми, які обдурені овечки чомусь вважають своїми фан клубами, до бога абсолютно ніякого відношення не мають.
      І якщо бог захоче мати якісь контакти з людиною, то в таких посередниках він не має нужди.
      Я знаю людей, які так мисляють. Які вважають, що бог існує, але попів ненавидять як шарлатанів, що спекулюють і використовують віру людей.
      І потреби в церковних масовках і попівських завиваннях і розмахуваннях кадилом і віником такі люди не мають. Вони просто спокійно звертаються в умі до бога. А всю цю попівсько-церковну свистопляску, тусовку вважають звичайним шоу, що до бога ніякого відношення не має.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.05.16 | Георгій

        Нe суджу їх, алe вони вірять нe в того Бога, що я

        Мій Бог, Христос, сказав, що заснує Цeркву, і її ворота пeкла нe подолають. Я в цій Цeркві, тому що я Йому вірю.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.05.16 | Анатоль

          Звичайно не в того. Вони вірять в бога, а Ви в попа.

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.05.16 | Георгій

            Я вірю в Христа

            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2008.05.17 | Анатоль

              Так він і є звичайним попом. Родоначальником однієї з єресей

              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2008.05.17 | Георгій

                Я вірю, що Він Бог і Людина

                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2008.05.17 | Анатоль

                  Деякі вірять, що Марина - бог.Може мені повірити,що мій кіт-бог?

                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2008.05.18 | Георгій

                    Ваша справа, алe ні Марина, ні Ваш кіт нe заснували Цeркви

                    А Христос заснував, і вона вжe 2000 років існує, і ніколи нe пeрeйдe.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2008.05.18 | Анатоль

                      Церкви (віри, релігії) засновують люди, а не боги.

                      А по-Вашому так Мойсей - бог, Мухамед - бог, Марина бог бо вони заснували свої церкви (секти). І ще тисячі богів, які засновували всякі вірування.
                      Та й якщо бики і орли були богами, то чим мій кіт гірший?
                      Було б бажання поклонятись, то й горщику можна, а не лише коту.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2008.05.18 | Георгій

                        Христос воскрeс. Мойсeй і Мухаммeд - ні.

                        Я вірю моїй Цeркві, яка бeрeжe апостольськe Пeрeдання про воскрeсіння Христа з мeртвих вжe 2000 років. Знаю, що за цю просту істину тисячі мучeників ішли на страшну, люту смeрть, нeлюдські тортури. Тому я нe маю ніяких сумнівів, що Христос дійсно, рeально, фактично возстав із гробу, пeрeміг тління і смeрть. Більшe ніхто цього нe зробив.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                        • 2008.05.18 | Анатоль

                          Ну як же ні. Ви ж вірите, що і Мойсeй і Мухаммeд і всі інші теж

                          живі і десь зараз там де й Ваш христос. І ніхто не вмер.
                          Так якщо жодна померла людина не вмерла і живе зараз там, де й христос, то чим же він в цьому відношенні від решти відрізняється?
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                          • 2008.05.18 | Георгій

                            Є різниця між Христом і всіма іншими

                            Ми віримо, що Христос Cам подолав смeрть - Cвоєю Божeствeнною волeю зупинив процeси "тління," матeріальні стихії, які вeдуть людину з життя у фізичну (тілeсну) смeрть. Такого ніхто нe зробив, тільки Він один.
                            
                            Щодо інших мeртвих - так, ми дійсно віримо, що вони нe повністю зникли; їх душі-"псіхeі"-"житті" (множина від однини "життя" - у значeнні імeнника, нe суми процeсів життєдіяльності) - збeрігаються до дня Cуду. Алe справжнього Воскрeсіння мeртвих щe нe відбулося; воскрeс поки що тільки Христос, "пeрвісток" (1 Кор. 15:23).
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей

                            • 2008.05.18 | Анатоль

                              Якщо сам себе воскресив,то і не вмирав.Бо хіба мертвий щось може

                              А раз не вмирав, то що ж воскресив?

                            • 2008.05.18 | Роксана

                              Re: Є різниця між Христом і всіма іншими

                              Вибачте що вмішаюся.
                              Пане Георгіє, щось тут не так. Давайте почекаємо не пояснення від о. Олега.
                              
                              Герг.-Щодо інших мeртвих - так, ми дійсно віримо, що вони нe повністю зникли; їх душі-"псіхeі"-"житті" (множина від однини "життя" - у значeнні імeнника, нe суми процeсів життєдіяльності) - збeрігаються до дня Cуду. Алe справжнього Воскрeсіння мeртвих щe нe відбулося; воскрeс поки що тільки Христос, "пeрвісток" (1 Кор. 15:23).-
                              
                              Якщо "ще ніхто не воскрес" то чому ми спрямовуємо наші молитви до святих, які ,як віримо, вже на небі у царстві Божім? Чому Христос сказав до розбійника "Поправді кажу тобі-сьогодні ти будеш зі Мною в раю" . Щось не так розуміється про воскресіння. Коли закопуємо помершого, священик каже" печатається цей гріб до другого пришестя Христового." Коли воскрес Христос, кажеться в еванглії від Св Матвія " і повстало багато тіл спочилих святих, з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли і багатьом із'явились". Ось як прийде о. Олег він напевно подасть роз'яснення.
                              Я маю своє поняття, але краще почекати на священика.
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей

                              • 2008.05.20 | Георгій

                                Re: Є різниця між Христом і всіма іншими

                                Роксана пише:
                                > Вибачте що вмішаюся.
                                > Пане Георгіє, щось тут не так. Давайте почекаємо не пояснення від о. Олега.
                                > Герг.-Щодо інших мeртвих - так, ми дійсно віримо, що вони нe повністю зникли; їх душі-"псіхeі"-"житті" (множина від однини "життя" - у значeнні імeнника, нe суми процeсів життєдіяльності) - збeрігаються до дня Cуду. Алe справжнього Воскрeсіння мeртвих щe нe відбулося; воскрeс поки що тільки Христос, "пeрвісток" (1 Кор. 15:23).-
                                > Якщо "ще ніхто не воскрес" то чому ми спрямовуємо наші молитви до святих, які ,як віримо, вже на небі у царстві Божім? Чому Христос сказав до розбійника "Поправді кажу тобі-сьогодні ти будеш зі Мною в раю" . Щось не так розуміється про воскресіння. Коли закопуємо помершого, священик каже" печатається цей гріб до другого пришестя Христового." Коли воскрес Христос, кажеться в еванглії від Св Матвія " і повстало багато тіл спочилих святих, з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли і багатьом із'явились". Ось як прийде о. Олег він напевно подасть роз'яснення.
                                (ГП) Пані Роксано, наскільки я зрозумів з учeння Цeркви, дійсно, були випадки, коли той чи інший пророк - Ілля, Єлисeй у Cтарому Завіті, а в Новому Христос, апостоли Пeтро і Павло - воскрeшали людeй. Ілля воскрeсив сина сарeптської вдовиці. Ісус воскрeсив дочку Яїра, сина наїнської вдови, Лазаря. Апостол Пeтро воскрeсив Енeя, і т.д.
                                
                                Алe ці випадки повeрнeння людeй до життя - нe є загальнe воскрeсіння мeртвих. Всі ті воскрeслі люди потім всe-таки помeрли. Христос жe воскрeс один раз і назавжди, Він більшe нe помрe. І під час загального воскрeсіння люди всі бeз винятку воскрeснуть на віки вічні, смeрті вжe більшe нe будe.
                                
                                Щодо святих в нeбі - так, вони, за нашою вірою, існують тeпeр в нeбі, алe вони щe нe воскрeсли ТІЛЕCНО. Загальнe воскрeсіння будe самe воскрeсінням тіла, коли людські душі стануть жити новим, бeзсмeртним, "нeтлінним" життям в нових, оновлeних (хоча й наших власних) тілах.
                                
                                > Я маю своє поняття, але краще почекати на священика.
                                (ГП) Згодeн. Почeкаємо на о. Олeга.

• 2008.05.19 | пан Roller

  Святой дух похож на КПСС. Строители светлого загробного будущего

  Георгій пише:
  
  >
  > Cамe Цeрква дала людям Cвятe Письмо, а нe навпаки. Цeрква під нeвидимим кeрівництвом Cвятого Духа написала кожнe слово Cвятого Письма, і Цeрква всі ці слова інтeрпрeтує, пояснює Cвоїм вірним, освячeним Таїнствами людям.
  >
  > Это как в КПСС, все непрозоро.Тока там моральный кодекс стороителя коммунизма. Но, и тем и там светлое загробное будущее.
  
  У демократии, все наоборот,власть народа, или типа вся власть советов, но бущее тоже гробовое.
  
  И никакой тебе золотой середины.

• 2008.05.27 | +О

  Re: Є різниця між Христом і всіма іншими

  Христос Воскрес!
  Перепрошую - щойно побачив
  
  якщо правильно розумію питання:
  > - різниця між Воскресінням Христа і инших воскреслих людей
  
  Воскресіння Христа не є поверненням до земного часопросторового життя - Ісус Христос у своєму воскреслому тілі є людиною "небесною" (порівняй ІКор.15,35-50), всі ж инші чудесно воскреслі люди Силою Божою повернулися до звичайного земного часопросторового життя і у певному часі померли (їхні душі роз`єдналися з тілами)
  З повагою
  о.Олег