Відповіді

• 2009.01.28 | Георгій

  Щe один виступ Вл. Євстратія на цю тeму (/)

  Вибори Патріарха Російської Православної Церкви: «український фактор»
  
  (виступ рeчника Київського Патріархати архієп. Євстратія" на прeс-конфeрeнції видавництва "Обозрeватeль")
  
  Що можна сказати про вчорашню подію? Перш за все, слід відзначити те, що вчора відбулася церемонія обрання Московського патріарха. В сучасній Росії встановлено таку систему, яку названо «суверенною демократією», і яку гострослови прозвали «сувенірною». Ця система передбачає, що обрання або призначення тієї чи іншої особи відбувається завдяки кулуарним домовленостям. А потім використовується «демократична» процедура для того, щоби для загалу, для суспільства затвердити вже здійснене обрання.
  
  Тому вчорашні вибори патріарха, як на мене, є певним відображенням будь-яких виборів у сучасній Росії. Я думаю, ні в кого не було сумніву, що пан Медвєдєв стане президентом Росії, але все одно вибори відбувалися. І питання полягало не в тому, чи стане він президентом, а з якою перевагою голосів це відбудеться. Відповідно і вчорашні вибори. Не йшлося про те, чи стане митрополит Кирил патріархом. Після певних знаків уваги, які були виявлені до нього з боку державної влади, після того, як делегати Собору – члени партії «Єдина Росія» в інтерв’ю російській газеті «Ведомости» сказали, що вони будуть голосувати за митрополита Кирила, бо вважають, що така є думка партії, яку очолює прем’єр Путін, – після цього ставити питання про те, чи буде митрополит Кирил патріархом, було дивно. Бо історична традиція Росії полягає в тому, що Патріарха визначає чи погоджує влада. З усіх на даний момент 16 патріархів тільки один – Тихон у 1917 році був обраний вільно. Причому, тоді була використана процедура жеребу.
  
  В 1990 році процедура була подібна до нинішньої, але говорити про те, що вона була вільною, не доводиться. Тоді своєрідна інтрига полягала тільки в тому, що різність думок була не серед членів Собору, як таких, а серед двох основних сил радянської держави – партії і органів безпеки. Ми знаємо про те, що партія намагалася поставити церковні питання під свій більший контроль, вивівши їх з-під контролю органів безпеки. Перемогли органи безпеки і, відповідно, той кандидат, на якого поставили органи безпеки.
  
  І вчорашнє рішення Помісного Собору – це вияв узгодження з волею російської влади. Питання залишається тільки в тому, наскільки новообраний Московський патріарх буде самостійний у своїх діях по відношенню до влади. Адже на відміну від попереднього патріарха він – фігура яскрава. Це фігура більш самостійна у своїх діях.
  
  З тих даних, які ми маємо і про що ми знаємо, митрополит Кирил доволі скептично ставився до здібностей покійного аатріарха, але вмів з ним уживатися, як із главою Церкви. Значну частину тієї діяльності, яка проводилася Російською Церквою в патріаршество Алексія, було задумано і здійснено відповідно до побажань митрополита Кирила. Саме завдяки митрополиту Кирилу, наприклад, було прийнято Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви – він їх сформулював, його команда це зробила і провела через Архієрейський Собор.
  
  Саме завдяки йому з’явилася така інституція, як «Всемирный русский народный собор», яка є своєрідною організацією громадської підтримки Російської Православної Церкви, де думка митрополита Кирила домінувала і домінує.
  
  Всі зовнішні ініціативи Російської церкви на міжконфесійному рівні також залишалися у куруванні митрополита Кирила. Більше того – сучасна архітектура Української Церкви Московського Патріархату – теж є плід діяльності митрополита Кирила. Це він придумав визначення «незалежність і самостійність в управлінні». Це його слова.
  
  Всі ті події, які відбувалися з 1991 року і аж дотепер в Українській Церкві, - до всіх них має відношення митрополит Кирил. І тому, коли ми говоримо про те, чого очікувати від митрополита Кирила, як Московського патріарха, в майбутньому, то слід виходити саме з того, як він діяв у попередній час. Він був одним із ключових діячів подій 1992 року. Він був одним з тих, хто організовував і підтримував переворот в керівництві Української Церкви – зміщення митрополита Філарета і призначення митрополита Володимира. Він був ініціатором і головним провідником накладення анафеми на патріарха Філарета у 1997 році. Він і Відділ зовнішніх церковних зв’язків, який він очолює, активно працювали і працюють всередині самої Української Церкви Київського Патріархату для того, щоб знаходити таких діячів чи такі елементи, які б сприяли її розпаду.
  
  Тому, якою буде діяльність митрополита Кирила на Патріаршому престолі, сказати складно. Те, що ця діяльність буде бурхлива – це однозначно. Те, що він буде намагатися вирішити ті проблемні питання, які виникли в Російській Церкві у правління патріарха Алексія, це теж беззаперечно. Бо правління патріарха Алексія, як на мене, нагадує правління Леоніда Ілліча Брежнєва в Радянському Союзі. Це часи церковного застою, намагання консервувати те, що є. Російська Церква у правління патріарха Алексія росла кількісно – відкривалися храми, монастирі, - і все це ставилося в заслугу патріарху Алексію, але насправді його заслуги в цьому не було ніякої. Будь-яка особа, яка стала на його місце, попала би на ті самі умови – це був історичний момент відродження Церкви, і це не була заслуга патріарха Алексія.
  
  Покійний патріарх плив за течією. Митрополит Кирил не буде пливти за течією. Він буде намагатися формувати певну політику, він буде намагатися проводити певні думки і певні дії. Все буде залежати від того, наскільки він буде розуміти церковні, а не державно-політичні потреби, наскільки він буде розуміти, що Церква не може прив’язуватися до сучасного моменту політичних потреб держави, зокрема, Російської держави. На жаль, з його вуст звучало формулювання «єдиний історичний простір Святої Руси», який накладається на простір колишнього Радянського Союзу і Російської імперії. І саме йому належить концепція поєднання середньовічної ідеї «Третього Риму», коли він запропонував вважати Москву як «Третій Рим», одним із центрів глобалізації, навколо якого мають об’єднуватися християнські православні народи.
  
  Все це викликає певне побоювання, що свою бурхливу енергію Митрополит Кирил, як Патріарх, може спрямувати на те, щоби боротися за консервування і зміцнення старої моделі Російської Церкви як Церкви імперської, як Церкви, яка зберігає свою структуру, як насліддя Радянського Союзу і Російської імперії.
  
  Хотілося би, щоби він взяв собі за основу все-таки діяльність і дії свого великого натхненника і духовного батька – митрополита Никодима (Ротова), який вивів Кирила на найвищі щаблі церковної влади. Митрополит Никодим зумів у 1970 році врегулювати питання, яке розділяло Московський Патріархат і Американську митрополію Московського Патріархату, що відділилася від Російської Церкви у 1930-ті роки, і через встановлення автокефалії Православної Церкви в Америці розв’язати це проблемне питання. Він не побоявся піти на цей дещо непопулярний крок, але розв’язати це питання.
  
  Сам митрополит Кирил брав активну участь у відновленні єдності Московського Патріархату через об’єднання з Російської Православною Церквою Закордоном. І ми, як Церква, напередодні Помісного Собору звернулися із листом до Помісного Собору з проханням розв’язати «українське питання» через визнання автокефалії Української Церкви, як це було зроблено свого часу із Польською Церквою, з церквою Чехословаччини і Американською Церквою. І згадати, якими були біль Російської Церкви і Російської Церкви Закордоном, коли вони були розділені, і згадати ту радість, яку вони отримали, об’єднавшись. І згадавши все це, зрозуміти, який є наш біль з того, що наша Церква розділена, і яка буде радість від того, що наша Церква об’єднається.
  
  Бо Українська Церква, доки є Українська держава, ніколи не зможе і не буде об’єднуватись під керівництвом Москви. Це виключено. Об’єднання може бути тільки навколо Києва, тільки навколо України, бо ми є частиною українського народу, ми живемо в українській державі і, відповідно до 34-го Апостольського правила, кожен народ має право на свого першого, незалежного від інших в адміністративних питаннях, єпископа – митрополита або патріарха.
  
  Ми сподіваємося, що митрополит Кирил, як людина, значно більш розумна, талановита, далекоглядна в порівнянні зі значною частиною російських ієрархів, зможе побачити історичну перспективу і те, що єдиний вихід з тієї ситуації, яка склалася – визнання автокефалії Української Церкви, що дозволить її об’єднати, що дозволить встановити нормальні, більше того – дружні взаємозв’язки з Російською Церквою. Бо якщо Російська Церква визнає автокефалію Української Церкви, то Українська Церква буде на всі часи вдячна за це. І це дозволить зняти дуже багато проблемних питань, в тому числі у взаємовідносинах між Росією і Україною.
  
  Чи піде митрополит Кирил, ставши Патріархом, цим шляхом – ми побачимо. Вже частково побачимо в ці дні, коли Помісний Собор продовжується, по тих рішеннях, які будуть прийняті в «українському питанні». Якщо Собор затвердить статус «незалежності і самостійності в управлінні», це буде позитивний сигнал. Якщо не затвердить, це буде сигнал негативний, бо це буде означати, що Українська Церква залишається у «підвішеному» стані і може бути піддана певним маніпуляціям з боку російських політичних сил.
  
  Але я сподіваюся, що все-таки Собор затвердить той статус, який є у Української Православної Церкви Московського Патріархату, і не дозволить на цьому статусі і на можливості його зміни чи зняття спекулювати. Я думаю, що саме обмін навколо цього питання і став однією з причин того, що така велика кількість голосів – понад 500 – була віддана за митрополита Кирила. Я думаю, що була певна домовленість між керівництвом УПЦ МП, що голоси делегатів цієї Церкви будуть віддані за митрополита Кирила в обмін на те, що він через Помісний Собор проведе затвердження статусу УПЦ МП як «незалежності і самостійної в управлінні».
  
  Але все те, що я сказав – певною мірою людські розміркування. Насправді над Церквою і над тим, що відбувається з нами, стоїть Господь Бог, і Він може обрати будь-кого знаряддям Своєї дії. І людина свідомо, або навіть несвідомо, може діяти для виконання Божого Задуму. Можливо, Господь використає митрополита Кирила, як патріарха, для того, щоби привести Українську Церкву до визнання і об’єднання. Тоді вона стане тою Церквою, яка найкращим чином зможе виконувати свій обов’язок – вести людей до спасіння.
  
  Джерело: «Обозреватель».
  
  http://www.cerkva.info/2009/01/28/pres_oboz.html