Роздуми щодо Табачникової постаті і освіти загалом. Студради
04/03/2010 | Людмила
Звісно, те про що зараз піде мова навіяно шаленою «антиТабачною» кампанією в Україні. Особисто я не зовсім розділяю методів боротьби, підходів і цілей… Ну та і Бог з ними. Свою місію ці протести вже виконали.
Вчора, наскільки мені не було гидко, я дивився Шустрийлайв (цікаво лайв і лайно випадково співзвучні?). Для тих хто не дивився коротко: в другій частині передачі в центрі студії стояв Діма ДешевийКлоун(с) і намагався всім довести, що він білий, пушистий і взагалі сьогодні страсна п’ятниця і він не буде відповідати на відверто некомфортні для нього питання. Питання задавали дивні студенти зі Львова (якісь імбецили в більшості своїй), Харкова (члени молодих регіонів) і Києва (стрьомні чуваки і Кірюша Стремоусов). В більшості своїй питання були унилі і заздалегідь узгоджені, бо навіть коли студентка задала питання-напівзагадку, міністр відповідав чотко і швидко, розгадуючи загадки миттєво… Коротше дуже сумне шоу. Дуже.
Я не захищаю і не звинувачую сторони, хоча звісно всією душею підтримую студентство. І завжди буду підтримувати. А треба буде стану і поруч.
Шкільна освіта мною поки не розглядається. Про це треба писати окрему книгу. Книгу жахів. Хоча б з університетами лад навести.
Насправді, вважаю дуже гарною традицією виступати проти міністрів. Особливо проти міністрів освіти і науки. На протязі 15 років громадськість була в повній ізоляції від рішень міністерства освіти і науки. Звісно така закритість створювала закритість місцевого керівництва і призводила до автономії ВУЗів. Автономії ректорату від студентів звісно, а не те що в світі звикли називати університетською автономією.
Останні декілька років студенти і деякі ректори змусили міністрів виправдовуватися, а в наших реаліях: виправдовуватися – щось робити. Зі студентами загравали Тимошенко, Вакарчук а зараз і Табачник.
Що вчора впало у вічі? Табачник заговорив про студентське самоврядування!!! При чому вставляв це словосполучення постійно на протязі двогодинного виступу. Я так думаю це пов’язано з тим, що під цим словосполученням дуже вигідно сховати всі негативні речі в освітньому процесі.
Трошки пояснень.
Студентське самоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснює таке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, а також мати свої керівні органи.
Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі — невід'ємна частина громадського самоврядування, що забезпечує захист прав і інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, й їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.
Більше тут http://uk.wikipedia.org/wiki/Студентське_самоврядування
Звісно, це самостійна громадська діяльність студентів, але тільки на перший погляд. Під виглядом студентського самоврядування можна робити в будь якому ВНЗ цікаві речі, звісно якщо студрада лояльна. А вона як правило дуже і дуже лояльна.
З 10 лютого 2010 р. набули чинності зміни до Закону України "Про вищу освіту" щодо питань студентського самоврядування. Що це дало студентству? Можна ознайомитись самостійно тут http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1798-17
Для непосвячених трошки пояснень. Перш за все - як діє ця система.
Не будемо зариватися у хащі, подивимося на речі крізь призму звичайного студента херсонського ВНЗ. Звісно мої данні можуть бути трошки застарілими з огляду на те, що з часів мого розставання з університетом в статусі студента минуло майже 4 роки, а зараз я працюю в специфічних умовах – приватний ВНЗ має трошки інші організаційні, структурні та психологічні устої.
Моє знайомство зі студентським самоврядуванням почалося в далекому 2001 році. Як це виглядає на практиці? В складі університету існують структурні підрозділи – факультети, інститути, де обирають (фактично призначають) лояльну до декана/директора інституту студраду. Складається вона з факультетського активу – культорга, голови студентського наукового товариства, фізорга, голови профкому факультету тощо. Як правило це дійсно активні і чудові люди, але в той же час їх можливості настільки обмежені «лояльністю», що реального авторитету і влади вони не мають. Це хлопці/дівчата на побігеньках, ті хто кожного року ходять на загально університетські збори активу і голосують «одобрямсами» за всі ініціативи студради університету і ректорату. Автор був присутнім на 4 таких нарадах і з року в рік головним питанням було облаштування столовки з нормальною їжею. Її немає і досі.
Другий рівень. Студрада університету. Цікавий орган, з огляду на те, що в мої часи його очолювала вже давно не студентка а співробітник університету пані О.Б.
Ось як раз це і є та організація в яку «обирають» еліту студрад нижнього рівня. Тут вже не просто активні, а більше амбіційні люди у яких є мрія «залишитись в університеті». Звісно цією мрією спекулюють ректори/проректори/декани інші особи. На пам’яті автора біля 5% наблизились до мрії всього свого студентського життя. Залишилися в університеті працювати одиниці. Зараз працює двоє.
Для тих хто не в темі скажу, саме представників цих студрад ви і бачили на мітингах на підтримку Табачника. В них просто немає вибору йти туди чи ні.
Питання, які курує студрада, як правило зводяться до виконання плану (планові освіта і дозвілля студентів існують і досі, факт). Поряд зі студрадою існує ПРОФКОМ студентів і аспірантів. Чим цікава ця організація? В неї є гроші. Гіпотетично є. Або керівник профкому знає як і у кого їх взяти. Автор одного разу навіть відпочивав у Карпатах зі студентським активом за рахунок університету. І там мав змогу ознайомитись з активом університету. Ні в якому разі я не хочу сказати, що це були погані люди, навпаки ми були молоді, веселі і трошки п’яні. )) А в такому мікросвіті поганих майже немає.
НІЯКИХ вмєняємих ініціатив від студради я згадати не можу. Самостійності 0. а інколи -1. З яскравих прикладів:
1. Зустріч президента Кучми. Студрада спустила на факультети план. 30 чоловік з синє-жовтими прапорцями мають ходити на репетиції зустрічі впродовж тижня і в суботи зустрічати САМОГО. Як проходила зустріч? Стояли ми акі імбецили понад дорогою по якій іхав кортеж і імітували радість (ми з друзями були добряче п’яні і реагували майже адекватно ситуації) розмахувати прапорцем і щось кричати. Репетиціями особисто керував перший проректор з мегафоном.
2. Вибори. Вибори 2002 року автор запам’ятав як череду зустрічей з кандидатами. Бєспалов, Мирошник, Демьохін, якийсь мямля з якого навіть ректор тихенько ржав, лікар Ромаскевич, Льоха Журавко. Це далеко не повний список тих кого автор студентом мав змогу бачити і чути впродовж лютого-березня 2002 року. Питання задавали спеціально призначені члени студради. Але все змінилося після зустрічи з Журавко. Один викладач, який до речі вже не працює, але ми опустимо його прізвище встав і задав шановному кандидату-кроліководу питання. Та таке, що я засумнівався чи взагалі Льоха зрозумів, що в нього спитали! Після цього випадку студентів мого факультету на зустрічі не водили. Збільшили квоту на інших факультетах. Ми раділи.
3. Акцію Україна без Кучми в Херсоні зірвали знаєте як? Зігнали в ККЗ Ювілейний і показали концерт. На 4 години. Під список не тільки заводили до залу, а і виводили. Студрадівці бігали по рядах і перевіряли настрій у рядах. Ми активно ловили лулзи.
4. Вибори 2. 2004 рік. Сказати, що тоді на нас давили, нічого не сказати. Але найгірша робота дісталось кому? Правильно студрадівцям. Автор особисто бачив як вони розвантажували газети з вантажівки біля головного корпусу а потім розносили і розкладали по аудиторіях. Зрозуміло що газети були про Чивокуню. Нормальних студентів це дратувало. Мого товариша тягали в деканат за спробу домалювати щось на плакат з ліком «тому що» і навіть вліпили догану. Зам декана прямо забороняла студентам виходити на мітинги Ющенка, а студрадівці в цей час активно вербували нових для того часу спеціалістів – тримачів прапорів. Платили 15 гривень за акцію. Злі язики казали, що існували навіть списки «неблагонадійних» восени-взимку 2004 року, але я їх не бачив.
Багато чого я упускаю. Але загальний стан речей вам зрозумілий…
Цим звісно не обмежується діяльність студентських органів влади, але вся це «рутина» є основною складовою, яка до речі віднімає практично весь час діяльності студрад.
Для чого я це пишу? Перш за все задля розуміння читачами атмосфери і специфіки діяльності студентського самоврядування.
В нас немає традиції студентського самоврядування. Якщо керівництво університетів в більшості своїй ще діє за принципами радянської вищої школи, то звідки можуть взятися в совкових профтехучилищах зараз іменуємих ВНЗ традиції студентського самоврядування. Нинішній стан речей задовольняє всіх. Ректорам вигідно мати кишенькові органи самоуправління, студрадам вигідно займатися всякою фігньой отримуючи при цьому бали і накопичувати задля головної МЕТИ: залишитись в університеті…
Статтю розміщено тут: http://maidanua.org/static/southmai/1270311171.html
Вчора, наскільки мені не було гидко, я дивився Шустрийлайв (цікаво лайв і лайно випадково співзвучні?). Для тих хто не дивився коротко: в другій частині передачі в центрі студії стояв Діма ДешевийКлоун(с) і намагався всім довести, що він білий, пушистий і взагалі сьогодні страсна п’ятниця і він не буде відповідати на відверто некомфортні для нього питання. Питання задавали дивні студенти зі Львова (якісь імбецили в більшості своїй), Харкова (члени молодих регіонів) і Києва (стрьомні чуваки і Кірюша Стремоусов). В більшості своїй питання були унилі і заздалегідь узгоджені, бо навіть коли студентка задала питання-напівзагадку, міністр відповідав чотко і швидко, розгадуючи загадки миттєво… Коротше дуже сумне шоу. Дуже.
Я не захищаю і не звинувачую сторони, хоча звісно всією душею підтримую студентство. І завжди буду підтримувати. А треба буде стану і поруч.
Шкільна освіта мною поки не розглядається. Про це треба писати окрему книгу. Книгу жахів. Хоча б з університетами лад навести.
Насправді, вважаю дуже гарною традицією виступати проти міністрів. Особливо проти міністрів освіти і науки. На протязі 15 років громадськість була в повній ізоляції від рішень міністерства освіти і науки. Звісно така закритість створювала закритість місцевого керівництва і призводила до автономії ВУЗів. Автономії ректорату від студентів звісно, а не те що в світі звикли називати університетською автономією.
Останні декілька років студенти і деякі ректори змусили міністрів виправдовуватися, а в наших реаліях: виправдовуватися – щось робити. Зі студентами загравали Тимошенко, Вакарчук а зараз і Табачник.
Що вчора впало у вічі? Табачник заговорив про студентське самоврядування!!! При чому вставляв це словосполучення постійно на протязі двогодинного виступу. Я так думаю це пов’язано з тим, що під цим словосполученням дуже вигідно сховати всі негативні речі в освітньому процесі.
Трошки пояснень.
Студентське самоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснює таке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, а також мати свої керівні органи.
Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі — невід'ємна частина громадського самоврядування, що забезпечує захист прав і інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, й їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.
Більше тут http://uk.wikipedia.org/wiki/Студентське_самоврядування
Звісно, це самостійна громадська діяльність студентів, але тільки на перший погляд. Під виглядом студентського самоврядування можна робити в будь якому ВНЗ цікаві речі, звісно якщо студрада лояльна. А вона як правило дуже і дуже лояльна.
З 10 лютого 2010 р. набули чинності зміни до Закону України "Про вищу освіту" щодо питань студентського самоврядування. Що це дало студентству? Можна ознайомитись самостійно тут http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1798-17
Для непосвячених трошки пояснень. Перш за все - як діє ця система.
Не будемо зариватися у хащі, подивимося на речі крізь призму звичайного студента херсонського ВНЗ. Звісно мої данні можуть бути трошки застарілими з огляду на те, що з часів мого розставання з університетом в статусі студента минуло майже 4 роки, а зараз я працюю в специфічних умовах – приватний ВНЗ має трошки інші організаційні, структурні та психологічні устої.
Моє знайомство зі студентським самоврядуванням почалося в далекому 2001 році. Як це виглядає на практиці? В складі університету існують структурні підрозділи – факультети, інститути, де обирають (фактично призначають) лояльну до декана/директора інституту студраду. Складається вона з факультетського активу – культорга, голови студентського наукового товариства, фізорга, голови профкому факультету тощо. Як правило це дійсно активні і чудові люди, але в той же час їх можливості настільки обмежені «лояльністю», що реального авторитету і влади вони не мають. Це хлопці/дівчата на побігеньках, ті хто кожного року ходять на загально університетські збори активу і голосують «одобрямсами» за всі ініціативи студради університету і ректорату. Автор був присутнім на 4 таких нарадах і з року в рік головним питанням було облаштування столовки з нормальною їжею. Її немає і досі.
Другий рівень. Студрада університету. Цікавий орган, з огляду на те, що в мої часи його очолювала вже давно не студентка а співробітник університету пані О.Б.
Ось як раз це і є та організація в яку «обирають» еліту студрад нижнього рівня. Тут вже не просто активні, а більше амбіційні люди у яких є мрія «залишитись в університеті». Звісно цією мрією спекулюють ректори/проректори/декани інші особи. На пам’яті автора біля 5% наблизились до мрії всього свого студентського життя. Залишилися в університеті працювати одиниці. Зараз працює двоє.
Для тих хто не в темі скажу, саме представників цих студрад ви і бачили на мітингах на підтримку Табачника. В них просто немає вибору йти туди чи ні.
Питання, які курує студрада, як правило зводяться до виконання плану (планові освіта і дозвілля студентів існують і досі, факт). Поряд зі студрадою існує ПРОФКОМ студентів і аспірантів. Чим цікава ця організація? В неї є гроші. Гіпотетично є. Або керівник профкому знає як і у кого їх взяти. Автор одного разу навіть відпочивав у Карпатах зі студентським активом за рахунок університету. І там мав змогу ознайомитись з активом університету. Ні в якому разі я не хочу сказати, що це були погані люди, навпаки ми були молоді, веселі і трошки п’яні. )) А в такому мікросвіті поганих майже немає.
НІЯКИХ вмєняємих ініціатив від студради я згадати не можу. Самостійності 0. а інколи -1. З яскравих прикладів:
1. Зустріч президента Кучми. Студрада спустила на факультети план. 30 чоловік з синє-жовтими прапорцями мають ходити на репетиції зустрічі впродовж тижня і в суботи зустрічати САМОГО. Як проходила зустріч? Стояли ми акі імбецили понад дорогою по якій іхав кортеж і імітували радість (ми з друзями були добряче п’яні і реагували майже адекватно ситуації) розмахувати прапорцем і щось кричати. Репетиціями особисто керував перший проректор з мегафоном.
2. Вибори. Вибори 2002 року автор запам’ятав як череду зустрічей з кандидатами. Бєспалов, Мирошник, Демьохін, якийсь мямля з якого навіть ректор тихенько ржав, лікар Ромаскевич, Льоха Журавко. Це далеко не повний список тих кого автор студентом мав змогу бачити і чути впродовж лютого-березня 2002 року. Питання задавали спеціально призначені члени студради. Але все змінилося після зустрічи з Журавко. Один викладач, який до речі вже не працює, але ми опустимо його прізвище встав і задав шановному кандидату-кроліководу питання. Та таке, що я засумнівався чи взагалі Льоха зрозумів, що в нього спитали! Після цього випадку студентів мого факультету на зустрічі не водили. Збільшили квоту на інших факультетах. Ми раділи.
3. Акцію Україна без Кучми в Херсоні зірвали знаєте як? Зігнали в ККЗ Ювілейний і показали концерт. На 4 години. Під список не тільки заводили до залу, а і виводили. Студрадівці бігали по рядах і перевіряли настрій у рядах. Ми активно ловили лулзи.
4. Вибори 2. 2004 рік. Сказати, що тоді на нас давили, нічого не сказати. Але найгірша робота дісталось кому? Правильно студрадівцям. Автор особисто бачив як вони розвантажували газети з вантажівки біля головного корпусу а потім розносили і розкладали по аудиторіях. Зрозуміло що газети були про Чивокуню. Нормальних студентів це дратувало. Мого товариша тягали в деканат за спробу домалювати щось на плакат з ліком «тому що» і навіть вліпили догану. Зам декана прямо забороняла студентам виходити на мітинги Ющенка, а студрадівці в цей час активно вербували нових для того часу спеціалістів – тримачів прапорів. Платили 15 гривень за акцію. Злі язики казали, що існували навіть списки «неблагонадійних» восени-взимку 2004 року, але я їх не бачив.
Багато чого я упускаю. Але загальний стан речей вам зрозумілий…
Цим звісно не обмежується діяльність студентських органів влади, але вся це «рутина» є основною складовою, яка до речі віднімає практично весь час діяльності студрад.
Для чого я це пишу? Перш за все задля розуміння читачами атмосфери і специфіки діяльності студентського самоврядування.
В нас немає традиції студентського самоврядування. Якщо керівництво університетів в більшості своїй ще діє за принципами радянської вищої школи, то звідки можуть взятися в совкових профтехучилищах зараз іменуємих ВНЗ традиції студентського самоврядування. Нинішній стан речей задовольняє всіх. Ректорам вигідно мати кишенькові органи самоуправління, студрадам вигідно займатися всякою фігньой отримуючи при цьому бали і накопичувати задля головної МЕТИ: залишитись в університеті…
Статтю розміщено тут: http://maidanua.org/static/southmai/1270311171.html
Відповіді
2010.04.03 | Георгій
Cтудради студрадами, алe яку владу мають профeсори?
Чи викладацький склад унівeрситeтів в Україні достатньо захищeний від самодурства рeкторів, міністрів, і т.д.?2010.04.03 | ftopka-00
Re: Cтудради студрадами, алe яку владу мають профeсори?
Про це буде в наступній статті. Але зараз скажу ніхто окрім ректора і проректорів в університетах не має влади.2010.04.04 | Георгій
А як можна цьому зарадити, змінити цe?
ftopka-00 пише:> Про це буде в наступній статті. Але зараз скажу ніхто окрім ректора і проректорів в університетах не має влади.
2010.04.04 | Трясця
Re: А як можна цьому зарадити, змінити цe?
Це зміниться лише тоді, коли «інтелігенти» не братимуть участі в радах нечестивих. Доти, доки драчі цілуватимуть януковичів, а патони лободичок, поступу не буде. А в нас є ще ректори бебики, котрі сміливо досліджують українське коріння шумерської історії. Ці бебики підтримували ющенка, а зараз гуманітарно окормляють януковича. Яка там наука!2010.04.04 | псевдоквази
ДОПОМОЖЕ МОРАЛЬНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ?!
Не вірю!!!Трясця пише:
> Це зміниться лише тоді, коли «інтелігенти» не братимуть участі в радах нечестивих. Доти, доки драчі цілуватимуть януковичів, а патони лободичок, поступу не буде. ...
Допоможе МАТЕРІАЛЬНЕ вдосконалення, коли за "вчені ради нечестивих" ВНЗ розориться без підтримки з бюджету і керування МОНом.
2010.04.04 | Георгій
А що ми (Ви, я) можeмо зробити для цього?
псевдоквази пише:> Допоможе МАТЕРІАЛЬНЕ вдосконалення, коли за "вчені ради нечестивих" ВНЗ розориться без підтримки з бюджету і керування МОНом.
2010.04.05 | псевдоквази
Що можемо?
можемо усвідомити інтереси нації (а за великим рахунком - це інтереси наших дітей в цілому) в цілому (а не свої, свого факультету, ВНЗ, галузі і т.п.) і голосувати та агітувати перед голосуванням відповідним чином. Більше нічого зробити неможливо. І навіть це зробити неймовірно важко, насамперед тому, що існуюча система багато зробила для самозбереження. Наприклад, елементарний здоровий глузд каже, що ВНЗ, студентів та викладачів у нас забагато (в рази!!!) але ніхто не бажає, щоб закрили його ВНЗ, звільнили його особисто, не прийняли до ВНЗ його дитину і т.д. А як без цього?!2010.04.05 | Георгій
А можe річ нe в кількості?
У CША тeж достобіса малeньких унівeрситeтів, колeджів, "джуніор-колeджів" і т.д., і тeж всe більший і більший відсоток молоді здобуває якусь (нe так рідко гeть фіктивну) вищу освіту. Алe тим нe мeнш тут, у CША, всe-таки існує якась акадeмічна свобода, автономія ВНЗ, контроль знизу (сeнати, різні комітeти з профeсорсько-викладацького складу), і існує дужe жорстка систeма ротації рeкторів і "прeзидeнтів" унівeрситeтів. Тобто є пeвна нeзалeжність від "доброго царя" - "поганого царя."2010.04.08 | псевдоквази
Не в кількості, не в кількості -
хай би їх було хот втричі більше, якби вони жили за свої гроші (а це залежить від репутації, рівня науки, освіти, потрібності спеціальностей і т.п. речей).Георгій пише:
> У CША тeж достобіса малeньких унівeрситeтів, колeджів, "джуніор-колeджів" і т.д., і тeж всe більший і більший відсоток молоді здобуває якусь (нe так рідко гeть фіктивну) вищу освіту. Алe тим нe мeнш тут, у CША, всe-таки існує якась акадeмічна свобода, автономія ВНЗ, контроль знизу (сeнати, різні комітeти з профeсорсько-викладацького складу), і існує дужe жорстка систeма ротації рeкторів і "прeзидeнтів" унівeрситeтів. Тобто є пeвна нeзалeжність від "доброго царя" - "поганого царя."
А зараз... Саме воно - залежать від фінансування з бюджету, атестацій-сертифікацій, тобто від чиновників-царів з МОНу, ВАКу і т.п. Поки так буде - змін ніяких значних не буде.
2010.04.05 | igorg
І з якого дива вони розоряться. Я працював у цілком
комерційному ВНЗ й тенденції такої не було помітно. І жодної копійки з бюджету. Звісно що ніякого рівня ВНЗ теж2010.04.08 | псевдоквази
Re: І з якого дива вони розоряться. Я працював у цілком
igorg пише:> комерційному ВНЗ й тенденції такої не було помітно. І жодної копійки з бюджету. Звісно що ніякого рівня ВНЗ теж
І хай собі. Наприклад, ніхто не зможе заперечити, якщо на розі якої вулиці з"явиться 4-й магазин, що торгує канцтоварами. Не розорюється - і нехай. А буде забагато - розориться.
І ще - треба, щоб пройшов якийсь час, щоб роботодавці та абітурієнти розібралися, чи вартує "пластик" від ВНЗ А. чогось, чи ні.
І ще одне - комерційні ВНЗ теж дуже залежать від МОНів і ВАКів - сертифікація-атестація і т.п. І їх працівники теж завозять-заносять, як і представники держВНЗ.
2010.04.04 | igorg
професори влади не мають. Ніякої. Владу
дають адміністративні посади (якщо не рахувати влади над студентами). Завідувача кафедрою, декана, проректора, ректора. Певну владу мають члени Вченої ради ВНЗ до якої якраз і входять особи з адмінпосадами. Вакарчук увів туди 10% студентів та аспірантів. Що це дасть? Нічого. Це слід розглядати як опускалово для професорів котрих туди не пустять без посади.2010.04.03 | псевдоквази
Звідки воно візьметься?
Мабуть, не тільки в ректорах справа, навіть ректорі ті не на першому місці.Людмила пише:
> В нас немає традиції студентського самоврядування. Якщо керівництво університетів в більшості своїй ще діє за принципами радянської вищої школи, то звідки можуть взятися в совкових профтехучилищах зараз іменуємих ВНЗ традиції студентського самоврядування. Нинішній стан речей задовольняє всіх. Ректорам вигідно мати кишенькові органи самоуправління, студрадам вигідно займатися всякою фігньой отримуючи при цьому бали і накопичувати задля головної МЕТИ: залишитись в університеті…
>
Давайте задамо питання: навіщо середній студент йде до того ПТУ_ВНЗ?
Як на мене, подуріти без роботи та турботи ще кілька років, посмоктати пиво, іншим чином порозважатися та тому, що "всі йдуть, а я теж не лисий".
Я вже тут кілька раз писав: порівняйте реакцію студентів Оксфорду та будь-якого нашого вишу на те, що прийде викладач і скаже: "У нас на кафедрі святкуємо день народження шефа, тож лекції не буде, всі хромайте додому!" або на пропозицію деканату піти замість лабораторних порозвантажувати цеглу - і все буде зрозуміло.
Ця психологія утриманства і довгограючого дитинства (так, дитинства, хоч би й ті бородаті "діти" цмулили оковиту і трахались, як кролі - психологія в них дитяча та утриманська) так в"їлася в загальну свідомість...
Та що там писати сотий раз?
Пану Георгію - таким самим чином викладачі відчувають себе багном під підошвою сонцесяйних ректорів, а ті ректори, до речі, так само - не те що перед міністром Т., В., Н. а навіть перед найменшим чиновником МОНу чи ВАКу... Ну, цих ще можна зрозуміти - всім зрозуміло, що вишів у нас чи не в 10 разів більше потрібного, так що можна і опинитися на узбіччі життя.
2010.04.04 | Iryna_
Re: Звідки воно візьметься?
псевдоквази пише:> Пану Георгію - таким самим чином викладачі відчувають себе багном під підошвою сонцесяйних ректорів, а ті ректори, до речі, так само - не те що перед міністром Т., В., Н. а навіть перед найменшим чиновником МОНу чи ВАКу... Ну, цих ще можна зрозуміти - всім зрозуміло, що вишів у нас чи не в 10 разів більше потрібного, так що можна і опинитися на узбіччі життя.
Маленька ілюстрація
колись (давно, точно до 2004) мене попросили зайти у ВАК щось там здати. 14.30, обід давно скінчився, величезна черга у якій сидять в основному вчені секретарі вузів з різних міст. Веселі співробітники ВАК (рядові канцелярські криси, ніяке не начальство) прийшли з запізненням після якогось фестивалю в обід і навіть не збирались починати прийом. Хтось з вчених секретарів ввічливо зробив зауваження. Йому у відповідь якесь хамство - типу думайте де ви знаходитесь. Я від них ніяк не залежала і звісно висловила все що думаю по темі, прийом негайно почали. Вчені секретарі з професорами мені тихо і сумно подякували - вони не можуть собі дозволити робити зауваження хамським офісним шісткам в тому ВАКу.
2010.04.04 | Сергій Вакуленко
Re: Звідки воно візьметься?
Iryna_ пише:> Вчені секретарі з професорами вони не можуть собі дозволити робити зауваження хамським офісним шісткам в тому ВАКу.
Та все вони можуть. Особливо, якщо гуртом.
А про Вас оті шістки, імовірно, подумали приблизно таке: "Коли вона отаке на нас каже, то їй, мабуть, можна".
Я собі инше пригадую. Десь приблизно в ті самі роки перестріває мене один сивочолий професор у коридорі, й ану падкатися: мовляв, якби ви знали, пане Сергію, які жахливі дисертації тепер проходять через нашу спеціялізовану раду.
Я йому нічого не сказав, з огляду на поважний вік, але подумати подумав: а ти б, чоловіче добрий, разом з иншими членами, проголосував одненький раз ПРОТИ присудження ступеня... Дивись — і якість дисертацій трохи поліпшиться.
Але вишкіл совковий понад усе: коли вже дисертація потрапляє на захист — значить, так треба. Коли ваківські шістки об тебе ноги витирають — значить, так треба.
Список можна продовжувати.
2010.04.04 | псевдоквази
То ж воно...
за класиком: "...сверху донизу - все рабы!"2010.04.04 | igorg
Cеред студентства катастрофічно не вистачає буйних активістів
Рівень пасивності студенства неймовірно високий. Система освіти й суспільства так налаштована аби так воно і було.0) Абсолютна відсутність мотивації до навчання. В сенсі отримання фахових знань і навичок. Це загальносуспільна проблема.
1) Неймовірно величезне аудиторне навантаження.
2) Абсолютна безпорадність перед викладачами-придурками
3) Повна матеріальна залежність студента. Ті що при пам'яті прагнуть мати стипендію і гуртожиток. Ті що не при пам'яті бажають таки отримати диплом.
4) Групова система навчання й безальтернативність вибору дисциплін, викладачів, порядку вивчення.
5) Відсутність об'єктивної системи оцінки студентами викладачів.
6) Залежність роботи у викладачів (й самого існування ВНЗ, кафедри від чисельності студентів).
Якщо не вирішити проблему 0 тоді всяка самостійність студента буде спрямована на що? На мінімізацію зусиль, знань і навичок. Тому система освіти нині перебуває у збалансованому стані який задовольняє 90% студентів і 90% викладачів.
У 2004 році серед студентів проявилися принаймні з десяток на 1000 загалу явних лідерів. Цей людський капітал було успішно спущено в фекальну каналізацію. Дуже сильний урок для послідовників. Колосальні зусилля з ризиком для життя й свободи отримали у кращому випадку нульову мотивацію - вам за це цього разу нічого не буде
Чи є такий актив зараз? Так, є. Але цей актив розумний і мислячий, а мотивації для активності наразі не проглядається.
2010.04.05 | Георгій
А сeрeд викладачів?
2010.04.05 | Сергій Вакуленко
Серед викладачів їх іще менше
Кадрова політика дається взнаки.2010.04.05 | Георгій
То нащо всі оці "Майдани?"
2010.04.05 | Пам’ятливий
Re: То нащо всі оці "Майдани?"
А поспілкуватися? Майдан щось на кшталт товариства анонімних алкоголіків, де можна „вилити душу”, яка страждає від усвідомлення неможливості змінити існуючий стан речей.2010.04.05 | Сергій Вакуленко
Щоб знати, на якому світі ми є
Ми наразі перебуваємо на етапі, коли не тільки не знаємо, як (resp. КУДОЮ) просуватися вперед; ми не знаємо, КУДИ треба просуватися.Цей форум цікаво читати: поки був Ющенко, всі (чи майже всі) його картали за те, що не зреформував, такий-сякий, ні освіти, ні науки (Януковича, здається, не картатимуть, бо ніхто на нього жодних надій не покладає).
Я спробував запити: "Люди добрі, а які конкретні кроки ви хотіли б бачити зробленими?"
У відповідь — мовчанка; лише один добродій висловився в тому дусі, що, мовляв, він може подати перелік таких кроків, але тільки в тому разі, коли йому за це грубі гроші заплатять (бо то дуже кваліфіковані консультаційні послуги).
Дотеперішні рецепти від учасників дискусій — сумнівні (м'яко кажучи).
У науці всі проблеми нам розв'яже індекс цитування...
В освіті треба надати змогу кожному вчителеві від'єднатися від школи й навчати приватно...
Etc.
Притому всі сьогоднішнім станом незадоволені.
Я на самісінькому початку існування цього форуму пробував висловити якісь ідеї щодо бажаних змін у вищій освіті. Ще й дотепер уважаю їх актуальними. Якщо коротко: треба змістити осередок повноважень (зокрема, й фінансових) з ректоратів на деканати, водночас запровадивши реальну виборність факультетського керівництва.
Чому саме так? Бо ректорати реформуванню не підлягають.
Хто мав би це зробити? Держава в особі міністерства освіти та Верховної Ради. Слід ухвалити обов'язковий "приблизний" статут вищого навчального закладу, що мав би видавати "дипломи державного зразка".
У чому рація таких змін? Факультет найкраще знає, як він має навчати своїх студентів. Зрештою, всі ми покінчали не університети, а їхні відповідні факультети.
Другий аспект мав би полягати в посиленні конкуренції між факультетами за студентів. У цьому сенсі незалежне тестування створювало відповідні передумови, бо абітурієнт отримував змогу самостійно вибирати найкращий, на його думку, заклад із тих, куди він міг потрапити зі своїм балом.
Теперішні семиного-табачні ініціятиви якраз і спрямовані на те, щоб цю абітурієнтську свободу обтяти.
2010.04.05 | псевдоквази
Не можу погодитися -
Поки МОНи будуть визначати, кому дати (гроші, право давати "держдипломи", ліцензії і т.д.), кому ні - нічого не буде. Бо хоч буде міністр А, хоч В, хоч Т, хоч Я, але будь-хто зацікавлений в тому, аби було чим/ким керувати, тобто будь-хто будуватиме владну піраміду, яку і так маємо.Сергій Вакуленко пише:
> Хто мав би це зробити? Держава в особі міністерства освіти та Верховної Ради. Слід ухвалити обов'язковий "приблизний" статут вищого навчального закладу, що мав би видавати "дипломи державного зразка".
>
2010.04.05 | Torr
був там такий журналіст Портніков,
він завжди дає влучні коментарі, публіка аплодує, а ті що на сцені роблять вигляд що не зрузуміли і продовжують співати за сценарієм. Але ми не у Шустера, то давайте визнаємо що в Україні є лише псевдоосвіта, яка лише шкодить. Людям треба пояснити якою має бути освіта і де її можна отримати.2010.04.05 | Сергій Вакуленко
Re: Не можу погодитися -
псевдоквази пише:> Поки МОНи будуть визначати, кому дати (гроші, право давати "держдипломи", ліцензії і т.д.), кому ні - нічого не буде.
Але ж МОНи існують не лише в нас.
Он узяти хоч би лібреальну й децентралізовану Велику Британію:
Education in England is the responsibility of the Secretary of State for Children, Schools and Families and the Secretary of State for Innovation, Universities and Skills, though the day to day administration and funding of state schools is the responsibility of Local Authorities (previously named Local Education Authorities). Universal state education in England and Wales was introduced for primary level in 1870 and secondary level in 1900. Education is mandatory from ages five to sixteen (15 if born in late July or August). The majority of children are educated in state-sector schools, only a small proportion of which select on the grounds of academic ability. State schools which are allowed to select pupils according to intelligence and academic ability can achieve comparable results to the most selective private schools: out of the top ten performing schools in terms of GCSE results in 2006 two were state-run grammar schools. Despite a fall in actual numbers, the proportion of children in England attending private schools has risen to over 7%. However over half of students at the leading universities of Cambridge and Oxford had attended state schools. England has some of the top universities in the world; University of Cambridge, University of Oxford, Imperial College London and University College London are ranked in the global top 10 in the 2008 THE–QS World University Rankings. Trends in International Mathematics and Science Study (TIMSS) rated pupils in England 7th in the world for Maths, and 6th for Science. The results put England's pupils ahead of other European countries, including Germany and Scandinavian countries.
Education in Scotland is the responsibility of the Cabinet Secretary for Education and Lifelong Learning, with day to day administration and funding of state schools the responsibility of Local Authorities. Two non-departmental public bodies have key roles in Scottish education: the Scottish Qualifications Authority is responsible for the development, accreditation, assessment and certification of qualifications other than degrees which are delivered at secondary schools, post-secondary colleges of further education and other centres; and Learning and Teaching Scotland provides advice, resources and staff development to the education community to promote curriculum development and create a culture of innovation, ambition and excellence. Scotland first legislated for compulsory education in 1496. The proportion of children in Scotland attending private schools is just over 4%, although it has been rising slowly in recent years. Scottish students who attend Scottish universities pay neither tuition fees nor graduate endowment charges as the fees were abolished in 2001 and the graduate endowment scheme was abolished in 2008.
Education in Northern Ireland is the responsibility of the Minister of Education and the Minister for Employment and Learning, although responsibility at a local level is administered by five education and library boards, covering different geographical areas. The 'Council for the Curriculum, Examinations & Assessment (CCEA) is the body responsible for advising the government on what should be taught in Northern Ireland's schools, monitoring standards and awarding qualifications.
http://en.wikipedia.org/wiki/United_Kingdom
Отже, питання в тому, що саме вони роблять, ті МОНи.
2010.04.05 | igorg
Я думаю що проблема набагато глибша
Її суть в тому що ми пережили гуманітарну катастрофу. Тобто наше суспільство. Й ми можемо порівнювати схід і захід де тривалість й сила цієї катастрофи була різною і бачити різницю. В суспільстві знищено носіїв моральних цінностей. Від селян до професорів. Їх місце зайняли люди з релятивізмом моралі, але з глибоким переконанням що цей релятивізм і є основною цінністю буття. Чи багато знайдете людей котрих справді мучать моральні проблеми? Чи багато переймаються любов'ю до ближнього?Дослідження певної лексики виконане одним моїм знайомим показало, що мова зони й мова нашого суспільства майже ідентичні. Дуже гарна ілюстрація.
Так, система, оточення, правила важать багато. Але їх визначають й утримують, зберігають саме люди. Влада є лише механізмом посилення або ослаблення людських якостей. Для переходу від хаосу й аморальності до нормального стану потрібна робота не менша ніж була виконана із протилежною метою. Тому як кошти не розподіляй все буде залежати до кого конкретно вони потраплять.
2010.04.05 | Сергій Вакуленко
Re: Я думаю що проблема набагато глибша
igorg пише:> Її суть в тому що ми пережили гуманітарну катастрофу. Тобто наше суспільство. Й ми можемо порівнювати схід і захід де тривалість й сила цієї катастрофи була різною і бачити різницю.
Але ж ми її пережили.
> В суспільстві знищено носіїв моральних цінностей. Від селян до професорів.
Я ще знаю дрібку людей, кого можу назвати моральними. Навіть серед професорів.
> Їх місце зайняли люди з релятивізмом моралі, але з глибоким переконанням що цей релятивізм і є основною цінністю буття. Чи багато знайдете людей котрих справді мучать моральні проблеми? Чи багато переймаються любов'ю до ближнього?
На таких людей може вплинути лише запровадження системи, в якій релятивізм моралі був би невигідним.
> Дослідження певної лексики виконане одним моїм знайомим показало, що мова зони й мова нашого суспільства майже ідентичні. Дуже гарна ілюстрація.
Чомусь думаю, що "певна" лексика — переважно російська. Іще один стимул до ширшого запровадження української мови...
> Так, система, оточення, правила важать багато. Але їх визначають й утримують, зберігають саме люди. Влада є лише механізмом посилення або ослаблення людських якостей. Для переходу від хаосу й аморальності до нормального стану потрібна робота не менша ніж була виконана із протилежною метою.
Хто робителі цієї роботи?
> Тому як кошти не розподіляй все буде залежати до кого конкретно вони потраплять.
Не все. Від нагляду над цією конкретною особою теж багато залежить. І нагляд мав би бути суспільний. Тоді могла б із'явитися надія.
2010.04.05 | igorg
ми знову на переломі, чи точніше біля водорозділу
>Але ж ми її пережили.Власне ми маємо її наслідки. Ймовірність виживання безумовно стала вищою, але загал, як бачите, змінився мало. Ще менше змін по вертикалі влади.
>Я ще знаю дрібку людей, кого можу назвати моральними. Навіть серед професорів.
Я ж саме про дрібку й кажу. І серед професорів я вважаю що значно більше ніж і середньому у суспільстві.
>На таких людей може вплинути лише запровадження системи, в якій релятивізм моралі був би невигідним.
Певно, але таку систему творять люди. А коли їх дрібка і їх участь у владі вкрай низька то звідки статися такій системі? Диво має статися?
Я бачив це диво у 2004. Й це диво сталося завдяки тому що є дві України. У нас тут не більше 2-3%. Занадто мало аби чинити вплив. Втім через владу це можливо, але люди у владі не змінилися. І тому цілком закономірний результат сьогодні. Хоча певні зрушення таки є в суспільних настроях.
>Чомусь думаю, що "певна" лексика — переважно російська. Іще один стимул до ширшого запровадження української мови...
Звісно що російська та суржик. Універсальна пара слів де зміст передається інтонацією. Втім тюремна лексика стає нормою через її елітність
>Хто робителі цієї роботи?
Українці. Певно ми з вами, наші друзі, ті що у 2004 були на майданах. Вода камінь точить.
> Тому як кошти не розподіляй все буде залежати до кого конкретно вони потраплять.
>Не все. Від нагляду над цією конкретною особою теж багато залежить. І нагляд мав би бути суспільний. Тоді могла б із'явитися надія.
Повірте, що жодний нагляд не допоможе. А суспільний нагляд дуже просто обернути на зле. Що й робиться успішно. Нема страшнішого за оті суспільно-громадські органи. Бо вони не мають відповідальності. Вони безликі. Доки суспільство не має нормальних засад і моральних орієнтирів. Я не раз це спостерігав. Разом знищити запросто, а от зробити це вже проблема. А органів нагляду зараз більше ніж можна навіть уявити. Проте через руйнацію моралі діють вони дуже дуже дивно. Можуть знищити людина за копійку, але зовсім не будуть помічати мільйони. Й ніби ж цілком нормальні люди там працюють.
І тут стосовно системи я погоджуюсь. Бо їм такі задані орієнтири, показники роботи. Силовим органам доводять план аж до видів злочинів та суспільних категорій. Фінансовим суми штрафів та кількість порушень і т.п. Й адекватної протидії нема.
2010.04.07 | ftopka-00
Re: Щоб знати, на якому світі ми є
дякую за думку. трошки згодом , в наступому дописі спробую відповісти:)2010.04.07 | ftopka-00
Re: А сeрeд викладачів?
є трошки2010.04.05 | igorg
Реально можна за рахунок комунікації між
викладачами та вченими вартими довіри просувати молодих кандидатів та докторів наук що відповідають необхідним критеріям. Зараз особливо мало докторів з технічних та природничих наук. Доктори це реальні претенденти на завідування кафедрами та членство у вченій раді.Є непоганий ресурс для комунікацій http://usw.com.ua/
2010.04.06 | igorg
Дещо до розуміння соціальних наслідків комуни
http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1270579523Инерция страха: Социализм и тоталитаризм. Турчин Валентин. Нью-Йорк: Хроника. 1978. 295
Звичайно, дещо з фактичного матеріалу застаріло, але головні моменти як на мене дуже добре виявлено. Щоправда я б не відводив основну роль страхові. На диво виявилося що через певний час такі соціальні системи дуже добре зберігаються і без страху. Надто глибокі соціальні зміни у свідомості переважної більшості + втрата індивідуальної родинної та історичної пам'яті. Однак тоді цього не міг передбачити ніхто. Ні комуністи ні їх опоненти. На жаль я не зустрів ще робіт де б цей феномен хоч якось досліджувався.