07/12/2007 | Ярослав Сватко

Американські газети активно обговорюють невдалий хід кампанії недавнього фаворита президентських перегонів Джона Мак Кейна (John McCain). Ще пів року тому виглядало, що він цілком зможе зайняти пост головного республіканського кандидата у президенти. Політтехнологи поставили його в позу “конструктивної опозиції” до президента. Не помогло. Чим ближче до виборів, тим шанси сенатора з Арізони стають примарнішими. Фонди, які в Америці є об'єктивним показником популярності, ростуть повільно, рейтинґи падають. Сьогодні МакКейн зібрав у свій виборчий фонд $13,087,560 від 50 тисяч жертводавців, середній розмір пожертви - $259. За обома показниками він поступається демократам. Наприклад, чорношкірий сенатор від Ілінойсу Берек Обама (Barack Obama) зібрав $25,797,722 від 104 тисяч благодійників, при середньому розмірі пожертви $246. Колишня перша леді Америки Гіларі Клінтон зібрала більше - $36,054,569, але від меншого числа, бо 70,300 жертводавців, – і демократи схиляються на бік Обами, бо його підтримали бідніші.

Однак проблеми республіканців не у плиткій кишені їхнього виборця, а у політиці діючого президента, і насамперед стосовно війни в Іраку. Схоже, що ця війна може стати баластом, який не дасть виплисти на чисту воду партійному кораблеві, керманичем якого є Джордж Буш – молодший. Немає американської газети, телевізійного каналу, популярного інтернет-сайту, де б не обговорювались невдачі американців у Баґдаді. У цій війні, де американську громадську думку притягнули за вуха неіснуючої ядерної зброї Саддама Хусейна до необхідності підтримки вторгнення, Буш опинився закладником ситуації. Він не може вивести війська з Іраку, не отримавши катастрофи, на зразок радянської в Афґаністані. І не може виграти цієї війни, бо її можна виграти лише іракцями, які воюватимуть за іракські національні інтереси.

За великим рахунком, ця війна сьогодні вигідна лише Аль-Каіді – і Буш, декларуючи боротьбу зі світовим тероризмом, підживлює своєю війною цей світовий тероризм більше, ніж імами пакистанської Червоної Мечеті. Але, якщо він забере американські підрозділи з Іраку, ситуація стане ще гіршою – війна між сунітами і шиїтами стане неконтрольованою, курди оголосять незалежність, а слідом за тим почнеться турецька інвазія в іракський Курдистан – і вся зона Середнього Сходу, від сектора Ґази до Гіндукуша, стане зоною бойових дій. Там, де політична риторика приховує справжні цілі політиків, боротьба з тероризмом стає ґенератором тероризму – дивно, що Америка, яка має такі потужні аналітичні центри, не змогла вирахувати такого розвитку подій.

Не один сенатор Мак Кейн став закладником війни в Іраку під час американських праймеріз – первинних виборів. Колишній мер не бідного міста Ню Йорка Руді Джуліані зібрав $14,731,897 від 28,356 жертводавців, а більшість з решти офіційних кандидатів від республіканців не добрали пожертв до планки в мільйон доларів ( а деякі – навіть “непристойних” $200 000) – в президенти якої країни балотуватися з такими фондами? Ірак став внутрішньою проблемою Америки – і американці показують це Бушеві та республіканцям найзрозумілішою для них мовою – мовою долара на підтримку виборчої кампанії кандидата. Зауважу, що коли середній розмір пожертви складає 250 доларів – сумніватись в демократичності підтримки не доводиться, бо ця сума для середнього американського класу – не гроші. Тому американські політики й без намальованих соціологами рейтинґів відчувають, хто втрачає підтримку, а хто – здобуває.

З огляду на глибоку кризу в головах республіканської команди, виграш демократами президентської кампанії наступного року є майже неминучим – хіба би Бін Ладен капітулював і особисто з'явився в Ґуантанамо. Тому інтриґа кампанії цього року крутитиметься навколо питання: хто представлятиме демократів у виборах? Гіларі? Чіказький індонезієць Берек Обама? А може – колишній сенатор Джон Едвардс чи віцепрезидент у чоловіка Гіларі – Ел Ґор? Інших реальних кандидатів поки що не видно, ймовірно, за час, який залишився до закінчення праймеріз і не з'явиться. Ще більш імовірно, що протистояння зведеться до перших двох, причому, з огляду на специфіку американських політичних технологій, обоє доберуть собі до пари кандидата у віцепрезиденти іншого кольору шкіри, а може і статі, і вся Америка обговорюватиме, наскільки цей вчинок відповідає загальнонаціональним інтересам. Але це вже і не справжня, і не інтриґа. За великим рахунком, справжня інтриґа майбутніх американських виборів – це яким чином демократична президентська адміністрація відчищатиме американську політику від того лайна, у яке завів її іракською війною Джордж Буш молодший з діючою республіканською командою. Причому – не даючи Середньому Сходу впасти у хаос війни всіх проти всіх. Але про це демократи ще не думали, а коли подумають – ніхто й не береться передбачати. А ми звикли думати, що тільки в Україні політики – демагоги :)