МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ВИСТУП У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ПАНІ ЛЕСІ ГОНГАДЗЕ

01/25/2001 | Майдан-Інформ
16-01-2001, Київ

ВИСТУП У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ МАТЕРІ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ ПАНІ ЛЕСІ ГОНГАДЗЕ

16 січня 2001 року.

Шановні пані і панове. Я прошу зрозуміти мій стан, тому що я не можу сконцентрувати свої думки так, як я хотіла б і я змушена вам прочитати те, що я хотіла б вам сказати.

Шановні народні обранці! Нині я стою перед вами після чотирьох довгих місяців нескінченного розпачу і очікування відповіді на страшне питання: де мій син?

Де мій Гіві, який 31 рік був зі мною? І певно ніхто з вас не бажає своїй матері такого болю, якого зазнала я і моя родина через те, що свого єдиного сина я старалася виховати сміливим, правдивим і відвертим. І таким його знали ті, хто його любив, ті хто його боявся, і хто ненавидів його за правду. Я звертаюсь нині до вас, сподіваючись, що ви допоможете врешті зупинити це страшне знущання, яке чинить наді мною і моїми близькими влада. Генпрокуратура, яка спільно з органами міліції, СБУ, під особистим контролем Президента веде справу Гонгадзе. Хіба можна інакше назвати заяву Генпрокурора про те, що його цікавлять події тільки після 16 вересня 2000 року з дня зникнення мого сина. Ще в липні, 14 липня за моїм наполяганням Георгій звернувся до Генпрокурора Потебенька з відкритим листом-протестом проти кампанії цькування його і колег по його по роботі правоохоронними органами і структурами. Син вказав на нахабне стеження за ним протягом останніх кількох тижнів, яке здійснювали особи на зелених "Жигулях" номер 07309 КВ. Однак жодних заходів, щоб зупинити це свавілля, як і жодної відповідні від Генпрокурора Георгій так і не дочекався.

А вже після 16 вересня розпочалося неправомірне неймовірне за своїм цинізмом і жорстокістю в стосунках до близьких Георгія ведення кримінальної справи. Пригадую як 18 вересня 2000 року, коли приїхали до Києва, слідчий Печерського райвідділу міліції міста Києва буквально вихопив у мене з рук без будь-якої фіксації, акту вилучення військовий білет мого сина, копію його медичної картки, де були всі дані про поранення його в 1993 року в Грузії в Сухумі. Цією карткою пізніше розмахував тут на трибуні Верховної Ради міністр МВС Кравченко, звинувачуючи Георгія у тому, що він воював як найманець на стороні Грузії, а значить сам Георгій підпадає під кримінальну відповідальність. Хоча всі було відомо, що мій син 24 років, Георгій Гонгадзе був у Сухумі під час війни як кореспондент грузинського інформаційного агенства на Україні і був поранений якраз тоді, як знімав на відеокамеру бойові дії коло ріки Гуміста. Тоді він одержав 26 осколкових поранень, від яких залишилися сліди в тілі і руках , ногах, грудях і передпліччях. Потім були і подальші намагання зробити з мого сина жертвою якихось кримінальних розбірок, хуліганських дій, побутової помсти і так дальше. Або лиш за всяку ціну перевести зникнення мого сина Георгія з політичної у побутову кримінальну площину.

Бачачи всю мляву, зате спрямовану на дискредитацію Георгія, імітацію слідства я звернулася 27 жовтня 2000 року листовно, особисто до Президента Леоніда Кучма та його дружини з скаргою на Генпрокурора за його бездіяльність. Ані від гаранта Конституції, ані від Людмили Кучми відповіді я так і не дочекалася і сьогодні. Зате мої листи у порушення закону про звернення громадян були скеровані до того ж таки прокурора Потебенька. Генпрокурор спромігся їх прочитати лише через півтора місяці. І то лише після того, коли був змушений вибачитися по телефону в мене додому за брехливу інформацію Генпрокуратури про те, що я начебто я не зможу дати кров на ДНК через свою хворобу.

Про страшну знахідку 3 листопада в таращанському лісі я дізналася з телебачення. Протягом півтора місяці Генпрокуратура не давала мені жодної інформації, не викликала на упізнання тіла, чи знайдених його прикрас. І тільки 11 грудня 2000 року до Львова приїхала група з Генпрокуратури Києва під керівництвом пана Баганця, в мене була взята кров на ДНК. І одразу після цієї психологічно тяжкої процедури мене повезли до Львівської обласної прокуратури на допит. Я була переконана, що мене допитують, як потерпілу сторону, але виявляється й досі Генеральна прокуратура не визнає мене потерпілою. Після багатогодинного виснажливого допиту начальник слідчого відділу Київської області пан Квітка заметушився, почав... підпихав мені швиденько підписувати кожний аркуш протоколу, я майже механічно оглядала і підписувала аркуші, коли на останньому аркуші звернула увагу на речі, про які взагалі не йшлося на допиті. Прошу панство, прошу звернути... Про які не йшлася мова на допиті. В останньому абзаці було написано, начеб-то я визнавала наявність у сина великих боргів, яких він не міг змоги віддати і не мав чим платити працівникам редакції інтернет-газети "Українська правда". Прошу панство, зрозумійте. Нічого подібного, я не казала, бо й подібних відомостей не мала, тому обурена такою підступністю, я відірвала цей шматок від аркуша і подерла його. Лише пізніше, через кілька годин, мені стало зрозуміла ця підступність пана Квітки, адже це було підтвердженням фальшивої версії Генпрокуратури про видумані борги Георгія як причину його зникнення і вбивства. Цю версію прокуратура, як видно зі слів Потебенька, не покидає і сьогодні.

Я не буду обтяжувати вас численними правопорушеннями, що мали місце у процесі слідства, про них зазначала і парламентська комісії і засоби масової інформації. Найжахливішим для мене є те, що влада більше, як два місяці цинічно жонглює темою: належить чи не належить таращанське тіло моєму синові. Значить, щось постійно змінюється у владних планах в зв'язку з якимись невідомими мені обставинами. А в останній час пан Потебенько висловлює свої сумніви щодо приналежності таращанського тіла Георгію, не зважаючи на результати експертизи на ДНК, а Президент майже одночасно сповіщає по телебаченню, що це розшматоване, розчленоване, понівечене тіло належить моєму синові Георгію. Як це зрозуміти, прошу вас?

Останній тиждень на мене і на родину чиниться тиск, щоб негайно поховати тіло. Мене закликають до християнської моралі. Уже літак, як сказали, готовий і цинкова труна готова, і місце у престижному цвинтарі у Львові готове. Але я мати, я мама, я хочу знати, чиї останки я віддаю землі, власне, чи це є останки мого сина. І хіба за християнським звичаєм є ховати тіло без голови? І хочу знайти причину загибелі. Коли це сталося? Я вимагаю, щоб мене і дружину Георгія Мирославу визнали потерпілою стороною, бо мій адвокат не має права ознайомитися з матеріалами кримінальної справи. Я хочу знати правду. Хто хотів загубити і загубив мого сина? Я наполягаю на додатковій експертизі на ДНК з використанням матеріалів взятих з таращаенського тіла у моїй присутності.

Я медик, я 40 років працюю в медицині. Я бачила сотні трупів, я знаю, що таке труп. Я вимагаю визнання факту, дати вбивства і причину смерті моєї дитини. Не допускаю я поховання частини тіла. Слідство повинно віднайти голову і забезпечити її опізнання. Я вимагаю крім одержання тіла в місті Києві, тільки після виконаних всіх зазначених вимог я маю право визначити місце його поховання. Звертаюся до вас, шановні дорогі депутати, підтримайте ці вимоги, які я як мати маю право ставити тим, хто дуже не хоче, щоб була встановлена правда. З цієї трибуни я хочу сказати, що у своєму найбільшому горі я не одна, мене підтримує дуже багато людей в Україні і у світі. Я щиро всім вдячна. Особливо я вдячна за підтримку нашій страждальній матері -мамі журналіста Валерія Марченка, мужній Ніні Михайлівній. Її син був знищений за те, що насмілився критикувати тоталітарну владу.

Мій Георгій у своєму відкритому листі до Потебенька писав: "Я відомий тим, що відкрито критикую владу, можу задавати незручні питання Президенту".

Тепер він цього вже не зробить. Але, поки я жива, я хочу знати що з ним насправді сталося. Думаю, на це мають право всі, хто знав і любив мого сина. Дякую всім за увагу.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua