МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Комуністичний „ Великий терор „ на Полтавщині

07/07/2007 | Микола Твердохліб
Комуністичний „ Великий терор „ на Полтавщині

За минулі століття український народ витерпів багато жахливих трагедій. Особливою жорстокістю відзначились роки пригноблення української землі комуно- більшовицьким режимом. 2007 рік в ланцюгу українських трагедій є особливим : минає 70 років с початку „ Великого Терору „ влаштованого Московськими комуністичними правителями. З чого почався терор?

На лютнево-березневому Пленумі ЦК ВКП(б) 1937 року диктатор Сталін видав завдання каральним органам комуністичної партії : „ краще розпізнавати ворогів”. Відтоді терор щодо „ ворогів народу” став набирати страшних обертів. Розпочався масовий терор в Україні.За 1937 -1938 роки комуністичні кати розстріляли в Україні понад 120 тисяч чоловік. У тому числі на Полтавщині - біля 10 тисяч Відповідальність за цей злочин проти людства лежить на колишній партноменклатурі комуністичної партії , а сучасні прихильники злочинних комуністичних ідей мають знати про них. Про те , як розпочинався і нищив смертельною косою комуно- більшовицький терор полтавчан повідомляють архіви та розповіді свідків.

Терор в Кременчуці

В 1937 році Кременчуцьким міським управлінням НКВС було зфабриковано справу „ контреволюційної підпільної меньшовицької організації, завданням якої було знищення радянської влади”. По цій фальшивій справі карателі комуністичної партії заарештували десятки кременчужан , яких катували в підвалах міського управління а потім розстріляли. Людей убивали ночами , а щоб не чули жителі ближчих будинків поряд з підвалами ставили автомашину з працюючим двигуном. Та одної ночі водій цієї автомашини не догледів і мотор зупинився. , а постріли продовжувалися. Для кременчуцьких чекістів то була надзвичайна небажана подія. Терміново були зібрані партійні збори на яких засудили провину шофера і він був сурово покараний . Людей яких розстрілювали в підвалах вивозили за місто і таємно хоронили. На жаль і до цього часу місце цих поховань невідомо. Частину заарештованих вивозили на катування до Полтави і там їх розстрілювали. Сьогодні перед будинком колишнього управління НКВС напочатку 90-х років за ініціативою міських національно патріотични х організацій і партій ( РУХ, УРП та інших ) установлено камінь з написом „ Жертвам сталінських репресій” .

Минув рік , а комуністичні карателі на Полтавщині , як ті звірі що” відчули запах крові” не заспокоїлися і розпочали пошуки нових жертв.

На оперативній нараді 11 травня 1938 року начальник УНКВС О,О, Волков дав завдання своїм катам „ розгромити сіоністську організацію”.І його поплічники не забарилися. Через декілька днів після цієї наради із Кременчуцького міського відділу НКВС доповідали в Полтаву , що в місті розкрито сіоністську організацію на чолі з Молодецьким.Після цього по Кременчуку прокотилася хвиля „ тихих „ ночних єврейських погромів і арештів, тепер уже організованих не росіянами із армії Денікіна , а комуно-радянськими карателями.По звинуваченню в „сіоністській „ діяльності в Кременчуці було заарештовано і розстріляно в Полтаві біля 100 євреїв.

У 1938 році кременчуцькі чекісти завели справу на групу лікарів безпідставно звинувативши їх в „ антирадянській діяльності в області бактеріології”.

Комуністичним карателям цих „ антирадянських „ організацій виявилось замало і тоді вони видумали ще одну – „підпільний повстанський комітет „ на чолі з Філянським .та ще вигадали декілька. Безпідставно звинувачуючи кременчужан до нібито причетності до цих „контреволюційних організацій” карателі заарештовували десятки людей, яких піддавали катуванням , а потім розстрілювали. Частину заарештованих відправляли до Полтави , де в урочищі Триби вони закінчували свій життєвий шлях від куль енкаведистів.

Терор в Полтаві

Комуністичні карателі на чолі з Волковим розпочали в Полтаві свою криваву роботу зі створення на папері вигаданих „ контреволюційних „ організацій.Ними було оголошено і повідомлено у вищі партійні й каральні органи про нібито розкриту ними діяльність на Полтавщині „ Польської організації військової”, „Священний союз партизан”, „ Молода генерація”, „ Повстанський комітет”, „Сіоніська організація”, „ Военнонаціоналістична організація”.

Заарештовуючи людей , карателі нелюдськими тортурами вибивали з них „ зізнання” в причетності до цих організацій , а потім їх розстрілювали.

Комуністичні карателі виконували смертельні приговори своїм жертвам в декількох місцях Полтави . Безвинним людям кати стріляли в голову і кололи багнетами на вулиці Рози Люксембург біля тодішнього службового приміщення міського цвинтаря . Тепер тут розташований магазин „Океан”.

Гинули люди від рук комуністичних недолюдків і в підвалах кондитерської фабрики по вулиці Спаській. Тут вони влаштовували показові розстріли , залякуючи інших арештантів. Підвал був залитий кров”ю. Смертні вироки виконувались на подвір”ї сьогоднішнього приміщення Служби Безпеки України.

Убивали полтавчан на території колишнього міського цвинтаря зі сторони Красних казарм.Під час будівництва заводу Поштова скринька №20 на території закритого 1953 року цвинтаря останки розстріляних німецькими націонал-соціалістами євреїв в 1941 -1942 роках було ексгумовано і перенесено в інше місце. Розстріляних „ ворогів народу „ залишили на території заводу , побудувавши на їх могилах заводські приміщення.

Свою звірячу справу кати-комуністи виконували вночі. Місце розстрілу освітлювалось фарами автомашини з працюючим двигуном, який заглушав постріли.Після розстрілів їх тіла вантажили на автомашину і вивозили на міський увинтарь де закопували в таємні могили. Так ховали свої жертви кати напочатку Великого Терору. Однак коли число жертв почало нараховуватись сотнями ,а потім і тисячами і на міському цвинтарі уже було мало місця карателі знайшли місце для таємного цвинтаря своїм жертвам на Білій горі ( Урочище Триби) під Полтавою біля старої Харківської дороги.

Терор у Лубнах

Навесні 2004 року під час земляних робіт на будівельному майданчику по вулиці Радянській , 85 були виявлені людські кістки , пробиті кулями черепи. Старожили Лубен розповідають , що у сірому будинку поблизу автобусної зупинки „Авангардна” була колись в”язниця.У ній в часи комуністичного володарювання в Україні в трагічні 30- ті роки минулого століття , утримувались так звані „вороги народу”.

Старожили розповідають ,що у застінках Лубенської в”язниці у роки масових репресій комуно-більшовицького режиму були знищені тисячі людей. Розстріляних ховали в глибоких ямах на подвір”ї в”язниці.Таємниця Лубенської в”язниці чекає своїх дослідників. Однак уже сьогодні на будинку колишньої в”язниці необхідно встановити меморіальну дошку , щоб сьогоднішні і майбутні покоління українців не забували про трагедію свого народу і не допускали на свою рідну землю різних окупантів та відкидали ідеологію комунізму.Заарештованих в Лубнах та районі убивали не тільки на місці , частину їх вивозили до Полтави і розстрілювали в урочищі Триби.



Урочище Триби – Полтавська Биківня

В урочищі Триби енкаведісти облаштували секретний цвинтарь дл похованя своїх жертв. Місце розстрілів та братських могил вони обгородили високим дощатим парканом. А для відводу цікавих очей це місце назвали „ Воєнбудом”.Сюди комуністичні нелюди вночі привозили свої жертви і в світлі автомобільних фар та під прикриттям гудіня двигуна автомашини розстрілювали нещасних.

14 квітня 1990 року в урочищі Триби відбулося перепоховання останків розстріляних комуністичними карателями жителів Полтави та Полтавської області . З території зруйнованого засекреченого цвинтаря були зібрані останки загиблих в п”ять великих ящики. Робота по виготовленню ящиків та збиранню останків жертв енкаведистів виконувалась під керівництвом начальника управління житлово- комунального господарства міста Полтави Попенка Миколи Івановича.

Жертви кривавих сталінських репресій поховали за 100 метрів від автотраси Київ- Харків недалеко від села Копили під Полтавою. Біля могили , яка знаходиться на невисокому піщаному пагорбі у лісі, споруджено пам”ятний знак. Він являє собою декілька хрестів, які немовби виростають з пагорбка. Завершує композицію центральний хрест із вмонтованою в нього зіркою.Елементи знаків оздоблені полірованими сірими та чорними гранітними плитами. Автор ескізного проекту пам”ятного знаку полтавець- В. Шевченко.

При перепохованні останками загиблих були заповнені лише п”ять ящиків. Зрозуміло, що для десяти тисяч розстріляних цих п”яти ящиків замало.

Комуністичні вожаки в 1937-1938 роках організували вбивства тисяч безвинних полтавчан в урочищі Триби. Минуло 40 років з того трагічного часу, однак вірні ленінці не залишили в спокої їх останків . Без сумніву , знаючи про ці тисячні поховання в урочищі Триби, партійне керівнцтво дало дозвіл на розробку піску на Білій Горі, порушивши спокій останків жертв своїх ідейних попередників. Про знущання над останками жертв комуністичного режиму розповідає полтавчанин Синящок Сергій Анатолійович.

Свідчення

Я, Синящок Сергій Анатолійович , в 1981 році із товаришами мав нагоду подорожувати по території урочища Триби недалеко від Полтави. В цей час в цьому урочищі працював екскаватор, який вантажив пісок на машини. Екскаватор розробляв схил гори , який був повністю усипаний людськими кістками , серед кісток були людські черепи з отворами від пострілів в потилицю. Екскаватор стояв глибоко в кар”єрі і коли він підривав схил піску, то зверху сипались кістки, черепи, бо могили осувалися зверху і це видовище було не для слабонервних. З тих кісток хтось виклав „ Сталін-гад”. Ми стали більш детальніше роздивлятися розробку схилу піщаної гори. Тут була одежа- кожухи, взуття, нові чоботи, на яких був фірмовий значок фабрики „ Скороход” м. Ленінград. Серед взуття також була дитяча обувачка „ Красний треугольник”. Залізши на гору я підрахував кількість напівзруйнованих могил . Їх було десь в однім ряду сорок.. Окрім того були ще ряди серед лісу, могили з розстріляними. Могили поприсідали сантиметрів на 15 , ширина ям була 2,2 метри. Ми розговорилисяз місцевими жителями , які розповідали про кількість могил. Одні говорили 500, інші говорили 1000. В кожній зруйнованій екскаватором ямі було кількість черепів приблизно 20.

22.10.2001 року Синюшок С.А.
Адреса: м. Полтава
Вул. М. Бірюзова, 62, кв. 80


Комуністичні кати

Організаторами і виконавцями терору на Полтавщині були : Волков Олександр Олександрович- начальниу Управління НКВС по Полтавській області- майор держбезпеки.

Поляков Семен Іларіонович - замісник начальника УНКВС по Полтавській області- старший лейтенант держбезпеки.

Тітов Іван Нікандрович – зам. начальника слідчої частини УНКВС по Полтавській області- молодший лейтенант держбезпеки .

Фьодоров Василь Антонович –начальник відділення 2-го відділу УНКВС - сержант держбезпеки.

Мироненко Федір Климентійович - оперуповноважений особливого відділення УНКВС - сержант держбезпеки.

Фішман Абрам Іосіфович – оперуповноважений 2 відділу УНКВС по Полтавській області .

Орлов Михайло Олександрович - начальник відділення УНКВС по Полтавській області- лейтенант держбезпеки.

Куліковський Абрам Якович - начальник Особливого відділу 25 стрілкової дивізії –ст. лейтенант держбезпеки.

Каганович Арон Григорович –зам. Начальника 3 відділу УНКВС по Полтавській області - ст. лейтенант держбезпеки, та інші.

Методами „ оперативнослідчої „ роботи цих катів були:
- штучне створення „ контреволюційних” організацій;
- арешти безвинних людей;
- жорстокі катування заарештованих, з метою вибивання з них потрібних свідчень;
- фальсифікація матеріалів допитів;
- масові розстріли невинних людей.

Смертні вироки виносила трійка, членами якої були Марков - другий секретар Полтавського обласного комітету комуністичної партії більшовиків, Фьодоров - прокурор Полтавської області , Волков – начальник Управління НКВС по Полтавській області.

Свідченням того , що ці злочини були організовані керівництвом комуністичної партії є активна участь у організації і виконанні терору 2-го секретаря обласного комітету компартії Маркова.


Саботаж історичної пам”яті

5 травня 1990 року за поданням обласної комісії по реабелітації жертв політичних репресій виконком Полтавської обласної Ради народних депутатів прийняв спеціальну Постанову № 87, яка називається „ Про встановлення пільг реабілітованим громадянам жертвам репресій 1930-х, 40-х і на початку 50-х років , які проживають на території Полтавської області.” 5 пункт цієї Постанови говорить:

- управлінню культури облвиконкому створити в краєзнавчих мізеях міста Полтави, Кременчука і Лубен експозиційні розділи присвячені пам”яті жертв репресій 30-х, 40-х і на початку 50-х років.

Минуло 17 років з часу прийняття Постанови, однак ніяких експозицій про жертви червоного терору в музеях не створено. Цей факт свідчить про те , що державні чиновники, від яких залежить виконання цієї Постанови, не є патріоти України а, ймовірно, духовні нащадки тих хто творив терор на українській землі.

Микола Твердохліб - член Асоціації дослідників голодоморів в Україні.

Обговорення статті - автоматично зноситься у форум історія - М-І

Відповіді

  • 2007.07.07 | Koala

    Все так. Кілька незначних правок.

    1. Зловживання лапками. Великий Терор був дійсно Великим і дійсно Терором, лапки тут ні до чого.
    2. В Україні сталінська хвиля терору розпочалася в 1929 році, з розкуркуленням, і не припинялася до 41. Великий Терор мав особливе значення для ВКП(б) - їх нарешті почали стріляти/саджати і для тих, хто опинявся в таборах, бо в там дійсно різко впав рівень забезпечення.
    3. Зовсім незначне. Термін "погром" має досить чітке значення. Що таке "тихий" (лапки М.Т.-Коала) погром і до чого тут лапки - залишається на сумлінні автора.

    І ще - хочеться нагадати, для нового покоління:

    Невинные жертвы, вы славы не стоите!
    В стране, где террор - государственный быт,
    Невинно раздавленным быть - не достоинство,
    Уж лучше за дело раздавленным быть.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.07.08 | igorg

      Е ні! Комуністи й терор це синоніми. Нема терору нема комуністів

      Той терор було розпочато із 17 року. Проте досить тривалий час українство цьому успішно протистояло й боролося. Принаймні до 20-го року. Але їх природа така, що якщо відчувають безкарність то це їх пянить абсолютно. Свідченням цього є й Красний террор Мельгунова й історія українського козацтва, а згодом й боротьби УПА.
      Здається наші ідеологи дещо впустили захопившись переважно історією УПА. В центральній і східній Україні слід в першу чергу піднімати з небуття боротьбу народу, отаманів козацького краю. Саме цю память слід відновлювати й ставити й памятники і т.п. Бо там живуть живі їх нащадки. А вже виходячи із цього переходити до ОУН і УПА як до продовжувачів їх справи.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.07.09 | Koala

        Але можливий терор без комуністів.

        Я писав саме про сталінський терор, який почався з розкуркулення. До нього було відносне затишшя (23-28 роки). Перед цим був ленінський.


        igorg пише:
        > Здається наші ідеологи дещо впустили захопившись переважно історією УПА. В центральній і східній Україні слід в першу чергу піднімати з небуття боротьбу народу, отаманів козацького краю. Саме цю память слід відновлювати й ставити й памятники і т.п. Бо там живуть живі їх нащадки. А вже виходячи із цього переходити до ОУН і УПА як до продовжувачів їх справи.
        Тоді постає питання: що ж ми за народ, в якого 90% (принаймні) - колаборціоністи? УПА остаточно втратило вплив на ситуацію наприкінці 40-х, і нові люди не ставали до лав, хоч і мали досить приводів. Ні, вся історія України 20-го століття - це історія Великої Громадянської війни на фоні кількох збройних інтервенцій, переважно підтриманих якоюсь із сторін (так, німців 18-го року підтримував Скоропадський, поляків - Петлюра, росіян - українські комуністи); 41-го ОУН(м) підтримала нацистів і т.д.
        Зауваження не до статті: українські комуністи мають таке ж право на пам'ятники в Україні, як і вояки Нахтигалю, а російські - як Гітлер.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.07.10 | igorg

          Певно такого в історії більше не знайти, хіба Спартанці

          >Я писав саме про сталінський терор, який почався з розкуркулення. До нього було відносне затишшя (23-28 роки). Перед цим був ленінський.

          Так, було затишшя, бо не змогли відразу, нахрапом, здолати опір народу. Тож зробили передишку заодно перехопивши популярны для народу теми й лозунги. Хоча навіть у ті часи репресивний апарат дуже активно працював і розширювався. В гілці про Махна я послався на книги Гусейнова. Вельми рекомендую придбати і почитати.

          >Тоді постає питання: що ж ми за народ, в якого 90% (принаймні) - колаборціоністи? УПА остаточно втратило вплив на ситуацію наприкінці 40-х, і нові люди не ставали до лав, хоч і мали досить приводів. Ні, вся історія України 20-го століття - це історія Великої Громадянської війни на фоні кількох збройних інтервенцій, переважно підтриманих якоюсь із сторін (так, німців 18-го року підтримував Скоропадський, поляків - Петлюра, росіян - українські комуністи); 41-го ОУН(м) підтримала нацистів і т.д.

          Маю сказати, що народ доволі дивний, напрочуд живучий. Може позмагатися лише з євреями.
          Що до того, що не ставали до лав то потрібно реально оцінювати ситуацію що склалася. Бо жодна країна світу ніколи не мала такого тотального контролю за громадянами. Почитайте в історії репересій окремі розділи з книги КГБіста (далі СБУшника). Далі- тотальний контроль над свідомістю громадян. Це ще й 100% фільтрація інформації. Спроба отримати щось понад те кваліфікувалося, як державний злочин.
          До того ж будь-які прояви лідерства чи непокори каралися на корню. Потенційні лідери чи неблагонадійні були під постійним контролем. І все ж люди повставали, хоч і рідко (ну скажімо 63 рік в Кривому Розі), а скільки таких історій по Україні залишаються невідомими?
          Щодо підтримки зовнішніх сил, то НМД це наслідок відсутності державної практики та державотворчої еліти з державницьким досвідом, відсутність державницьких структур і традицій. За таких умов це єдиний можливий варіант, що мав шанси на успіх. Власне так і сталося. Бо що б ми не говорили, але сучасна Україна спирається на держапарат, що дістався від совєтської Росії. За інших умов він міг би спертися на німецькі чи польські державницькі структури й традиції. Чому ні?
  • 2007.07.09 | HB

    Re: Комуністичний „ Великий терор „ на Полтавщині

    Категорично не згоден з висновком щодо патріотизму державних чиновників. Принаймні, частини з них.

    Прошу ласкаво завітати на офіційний портал Державного комітету архівів України, і вже там, на вхідній сторінці (http://www.archives.gov.ua/) Ви знайдете, зокрема, такі ресурси:

    Архіви і порушення прав людини
    Репресивні режими: Ресурси до вивчення
    Голодомори в Україні
    Тоталітаризм в Україні
    Український мартиролог ХХ ст.
    ГУЛАГ: Фото-, кіноархів
    Соловки: Електронна енциклопедія
    Архів "Меморіалу"
    Жертви репресій в СРСР
    Меморіал ім. Василя Стуса
    Музейна експозиція "Забуттю не підлягає..."
    Дисидентський рух в Україні
    "Дім терору"у Будапешті
    Архів Угорської революції 1956 р.
    Архіви УПА в Інтернеті
    Розсекречування архівів
    Архіви КДБ в Інтернеті
    Архіви Самвидаву в Інтернеті

    A можете ще завітати до інших онлайнових виставок:
    http://www.archives.gov.ua/Sections/temat-pok.php

    Успішного Вам пошуку!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.07.10 | Svitlana

      Re: Комуністичний „ Великий терор „ на Полтавщині

      HB пише:
      > Категорично не згоден з висновком щодо патріотизму державних чиновників. Принаймні, частини з них.
      >
      > Прошу ласкаво завітати на офіційний портал Державного комітету архівів України, і вже там, на вхідній сторінці (http://www.archives.gov.ua/) Ви знайдете, зокрема, такі ресурси:

      Не хвилюйтесь, шановний, то - не надовго. Вже історикам пояснила пані-головний-спеціаліст-по-архівам, що саме їм можна дивитись і вивчати, а що - ні. Наприклад, особови справи КГБ-шників - не треба. Бо це може зашкодити нащадкам тих сланих хлопців. Ну а тих, яких вони відправили в інший світ, попередньо познущавшись - вже ж усе одно не повернеш... Так що і та часточка (невелика), що є доступною на сьогодні, скоро обіцяє стати ще меншою...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".