За блуд з черницею – 100 гривен єпископу
10/13/2008 | stryjko_bojko
За блуд з черницею – 100 гривен єпископу
Так на Русі карали за перелюбство
Ольга ЧИТАЙЛО
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=68162
На відміну, від сучасності, коли покарання за злочини різняться хіба величиною штрафів та довжиною строків, у давні часи спектр кар був значно ширшим: від криваво-страшних до “вигадливих”, у стилі “чорного гумору”. Не нам судити предків за жорстокість - часи, певно, були жорсткіші. Проте, читаючи деякі із давніх вироків, стає моторошно. Кореспондент “ВЗ” дізнавалася, як карали колись в Україні та світі.
За блуд із черницею відрізали носа
Пам’ятка давньоруського права “Руська правда” узаконювала соціальний поділ населення. Наприклад, від того, ким був потерпілий, залежала сума, яку винуватого зобов’язували сплатити.
“За вбитого старшого конюха при табуні платити 80 гривен, за вбивство сільського старости – 12 гривен. А за смерда чи холопа – 5 гривен”, - писало у Короткій редакції “Руської правди”. Вражав асортимент “підкарних” вчинків: наприклад, штрафували у ті часи за видирання вуса чи бороди – 12 гривен. Відсічений палець “коштував” 3 гривни. У пізнішому документі – “Статуті Великого князя Володимира Всеволодовича Мономаха” (1113-1125) щодо борід і вусів уточнення: якщо втрату видно буде. Специфічними були кари за моральні злочини. “За блуд з черницею – єпископові – 100 гривен, такий же “штраф” за стосунки свекра та невістки. За блуд з мачухою – 40 гривен”, - пише Устав князя Ярослава Володимировича “Про церковні суди”.
«Краще на шибеницю, ніж з такою одружуватися»
На Запорізькій Січі карали строго: військовий спосіб життя вимагав бездоганної дисципліни. Найпопулярнішою стратою у козаків було забивання киями біля ганебного стовпа, - пише у книзі “Історія запорізьких козаків” Дмитро Яворницький. Таку смерть присуджували тому, хто приховав вкрадене, дозволив собі перелюбство чи “содомський гріх” тощо. Ганебний стовп встановлювали на січовій площі біля дзвіниці. Присуджували також до смертної кари на залізному гаку (за велику крадіжку). Гострий гак застромляли під ребра, потім людину підвішували. Тіло висіло доти, доки не розпадалося. Зняти труп не дозволяли під загрозою смерті. Карали у ті часи і шибеницею. Від неї, до речі, козака могла врятувати дівчина, якщо б захотіла вийти за нього заміж. “Одного разу, - пише Дмитро Яворницький, – вели якогось злочинця на страту; назустріч йому вийшла дівчина під білим покривалом і виявила бажання вийти за нього заміж. Злочинець, наблизившись до дівчини, почав просити її з обличчя зняти покривку. Дівчина зняла. Тоді злочинець, побачивши перед собою потвору, подзьобану віспою, привселюдно заявив: “Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу”. Садовили злочинців і на кіл – дерев’яний стовп із залізною спицею нагорі (він проколював людині усі нутрощі і виходив на спині).
У 1518 р. у Львові спалили закоханих
В історії давнього Львова збереглися свідчення жорстоких покарань. Наприклад, у 1518 році у місті спалили двох закоханих, вірменина Івашка та полячку Софію. “Спалювали у Львові за церковну єресь, - розповідає кореспондентові “ВЗ” історик Ілько Лемко. - Провина цих двох страчених у тому, що вони належали до різних конфесій. Чоловік, до речі, був вдівцем, а дівчина – неодруженою. Влада не лише не дозволила шлюбу, а засудила їх до страти. Спалили пару на Гицлівській горі або Горі страт (поблизу Краківського ринку). Польський король Сигізмунд Перший обурився, почувши про дикий присуд, і наказав виплатити вірменській громаді грошову компенсацію”.
Зґвалтували в місті? Значить, не зґвалтували!
Для того, щоб описати всі покарання давньої Європи, паперу не вистачить. Згадаймо хоча б інквізицію. Володимир Кравець у книзі “Історія гендерної педагогіки” розповідає, як у середньовіччі карали за статеві злочини. “Одружену жінку, яку зґвалтували, вважали співучасницею і карали смертю, як і ґвалтівника”, - пише автор. А от незаймана за законом винною була лише тоді, коли зґвалтування відбулося у місті. Вважали, що у такому насиченому населеному пункті крики про допомогу обов’язково мав хтось почути. За часів Вільгельма Завойовника (1035-1087) чоловіка, який зґвалтував жінку із вищих кіл, кастрували та осліплювали.
Так на Русі карали за перелюбство
Ольга ЧИТАЙЛО
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=68162
На відміну, від сучасності, коли покарання за злочини різняться хіба величиною штрафів та довжиною строків, у давні часи спектр кар був значно ширшим: від криваво-страшних до “вигадливих”, у стилі “чорного гумору”. Не нам судити предків за жорстокість - часи, певно, були жорсткіші. Проте, читаючи деякі із давніх вироків, стає моторошно. Кореспондент “ВЗ” дізнавалася, як карали колись в Україні та світі.
За блуд із черницею відрізали носа
Пам’ятка давньоруського права “Руська правда” узаконювала соціальний поділ населення. Наприклад, від того, ким був потерпілий, залежала сума, яку винуватого зобов’язували сплатити.
“За вбитого старшого конюха при табуні платити 80 гривен, за вбивство сільського старости – 12 гривен. А за смерда чи холопа – 5 гривен”, - писало у Короткій редакції “Руської правди”. Вражав асортимент “підкарних” вчинків: наприклад, штрафували у ті часи за видирання вуса чи бороди – 12 гривен. Відсічений палець “коштував” 3 гривни. У пізнішому документі – “Статуті Великого князя Володимира Всеволодовича Мономаха” (1113-1125) щодо борід і вусів уточнення: якщо втрату видно буде. Специфічними були кари за моральні злочини. “За блуд з черницею – єпископові – 100 гривен, такий же “штраф” за стосунки свекра та невістки. За блуд з мачухою – 40 гривен”, - пише Устав князя Ярослава Володимировича “Про церковні суди”.
«Краще на шибеницю, ніж з такою одружуватися»
На Запорізькій Січі карали строго: військовий спосіб життя вимагав бездоганної дисципліни. Найпопулярнішою стратою у козаків було забивання киями біля ганебного стовпа, - пише у книзі “Історія запорізьких козаків” Дмитро Яворницький. Таку смерть присуджували тому, хто приховав вкрадене, дозволив собі перелюбство чи “содомський гріх” тощо. Ганебний стовп встановлювали на січовій площі біля дзвіниці. Присуджували також до смертної кари на залізному гаку (за велику крадіжку). Гострий гак застромляли під ребра, потім людину підвішували. Тіло висіло доти, доки не розпадалося. Зняти труп не дозволяли під загрозою смерті. Карали у ті часи і шибеницею. Від неї, до речі, козака могла врятувати дівчина, якщо б захотіла вийти за нього заміж. “Одного разу, - пише Дмитро Яворницький, – вели якогось злочинця на страту; назустріч йому вийшла дівчина під білим покривалом і виявила бажання вийти за нього заміж. Злочинець, наблизившись до дівчини, почав просити її з обличчя зняти покривку. Дівчина зняла. Тоді злочинець, побачивши перед собою потвору, подзьобану віспою, привселюдно заявив: “Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу”. Садовили злочинців і на кіл – дерев’яний стовп із залізною спицею нагорі (він проколював людині усі нутрощі і виходив на спині).
У 1518 р. у Львові спалили закоханих
В історії давнього Львова збереглися свідчення жорстоких покарань. Наприклад, у 1518 році у місті спалили двох закоханих, вірменина Івашка та полячку Софію. “Спалювали у Львові за церковну єресь, - розповідає кореспондентові “ВЗ” історик Ілько Лемко. - Провина цих двох страчених у тому, що вони належали до різних конфесій. Чоловік, до речі, був вдівцем, а дівчина – неодруженою. Влада не лише не дозволила шлюбу, а засудила їх до страти. Спалили пару на Гицлівській горі або Горі страт (поблизу Краківського ринку). Польський король Сигізмунд Перший обурився, почувши про дикий присуд, і наказав виплатити вірменській громаді грошову компенсацію”.
Зґвалтували в місті? Значить, не зґвалтували!
Для того, щоб описати всі покарання давньої Європи, паперу не вистачить. Згадаймо хоча б інквізицію. Володимир Кравець у книзі “Історія гендерної педагогіки” розповідає, як у середньовіччі карали за статеві злочини. “Одружену жінку, яку зґвалтували, вважали співучасницею і карали смертю, як і ґвалтівника”, - пише автор. А от незаймана за законом винною була лише тоді, коли зґвалтування відбулося у місті. Вважали, що у такому насиченому населеному пункті крики про допомогу обов’язково мав хтось почути. За часів Вільгельма Завойовника (1035-1087) чоловіка, який зґвалтував жінку із вищих кіл, кастрували та осліплювали.