"Кінець цивілізації" замість "кінця історії"?
09/12/2001 | Спостерігач
"Кінець цивілізації" замість "кінця історії"?
Максим Стріха, УП, 12.09.2001, 10:21
Трохи більше десяти років тому філософ Фукуяма оприлюднив статтю "Кінець історії", де пророкував завершення істотних конфліктів, перемогу у всесвітньому масштабі західних ліберальних цінностей і настання ери планетарної впорядкованості й ладу.
Спочатку Фукуямі повірили - адже впала Берлінська стіна, розпався СРСР, скрізь розпочалися "ринкові реформи" за сценарієм МВФ. Але протягом останніх років сумніви наростали. Бідне "світове село" таїло смертельну образу на багате "світове місто". Задавнені конфлікти аж ніяк не бажали вирішуватися. Терор став постійним нагадуванням про те, що не все в цьому світі гаразд.
І ось 11 вересня 2001 року остаточно поховало прогноз Фукуями, висвітливши натомість інше запитання: "кінець цивілізації?" Наразі - зі знаком запитання.
Кадри літаків, які врізаються в хмарочоси й Пентагон, картини страхітливих руйнувань у містах, які досі були символами світового добробуту, жахливі цифри жертв - гостро продемонстрували беззахисність ще вчора такого надійного й безпечного західного світу. Причому ударів завдано саме по тих знакових об‘єктах, які символізували могуть і владу Заходу - економічну й військову.
Всім стало очевидно - Західній цивілізації оголошено війну. Досі достеменно невідомо, ким саме (хоч у першу чергу називають ісламських екстремістів на чолі Осамою Бен-Ладеном). І удари, нанесені в цій війні, виявилися страхітливо ефективними - бо ж асиметричними щодо загроз, яких очікували.
Поки США готувалися викинути трильони на програми "зоряних воєн", невідомі терористи-смертники в невідомих таборах тренувалися, як з допомогою ножів, а то й голіруч нейтралізувати пілотів і довести пасажирські лайнери до намічених цілей. І жодна система безпеки на летовищах, жодна система ППО не змогла нічим зарадити.
Як відповідатиме Захід, пов‘язаний по руках і ногах своїми ліберальними цінностями й пошануванням кожної окремої людської особи - наразі невідомо. Очевидно, буде встановлено (або ж призначено - бо до ж досі спецслужби виявили абсолютну безпорадність) якихось винуватців, буде завдано ударів - але обмежених.
Але в бідних державах Сходу кров мучеників негайно породить нових мучеників, готових вмерти в ім‘я віри. І нашому глобалізованому світі ніхто не зможе обмежити їхнього пересування до пропускних пунктів летовищ, де ні в кого не буде підстав затримати беззбройну людину лише на підставі її смаглявого кольору шкіри. А далі керовані новими смертниками літаки можуть падати не лише на хмарочоси й адміністративні споруди, а й на атомні електростанції чи греблі великих водосховищ.
Те, що акцією в США керували блискучі й абсолютно цинічні (позбавлені будь-якого пієтету до людського життя) аналітики, очевидно з західною-таки університетською освітою - сумніватися не доводиться. Кінцева їхня мета наразі незрозуміла. Але розпочавши 11 вересня 2001 року, вони навряд чи зупиняться.
Звісно, Західна цивілізація не здасться. Але їй доведеться вступити в жорстоку боротьбу й переглянути в цій боротьбі багато своїх базових цінностей (хоча б в ім‘я власного виживання). Можливо, доведеться навіть навчитися робити жахливий вибір між життям групи людей (пасажирів у вже захопленому літаку чи "мирних" мешканців обік табору вишколу терористів десь на Сході) - й безпекою власних співгромадян.
У кожному разі, можна прогнозувати - світові з відносно відкритими кордонами й відносно вільним пересуванням настає кінець. Захід спробує принаймні жорстко оточити себе по периметру і не допускати вторгнень ззовні у свою відносно убезпечену систему. Очевидно, будуть про всяк випадок встановлені й "внутрішні перегородки" (11 вересня Канада намагалася вже закрити свій південний кордон).
Й сьогодні перед Україною постає зовсім нериторичне запитання - а по який бік периметра опиниться вона?
Чи не вперше наша держава може отримати певне полегшення від свого перебування на узбіччі процесів глобалізації. Справді, ледве чи хтось намагатиметься скерувати сьогодні літак на бізнес-центр на Шовковичній - надто неспівмірна його споруда з хмарочосами Манхеттена.
А проте завтра питання може стояти інакше: або Захід бере нас у систему своєї (нехай і не дуже надійної) системи колективної безпеки, - або ж наша погано керована держава з її корумпованою верхівкою, геть неефективними службами безпеки й відкритим північно-східним кордоном стає зручним перевалочним пунктом терористів під боком у Європи...
Поки що в України лишається право вибору відповіді. Але вже завтра, можливо, за нас відповідатимуть інші.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник
Максим Стріха, УП, 12.09.2001, 10:21
Трохи більше десяти років тому філософ Фукуяма оприлюднив статтю "Кінець історії", де пророкував завершення істотних конфліктів, перемогу у всесвітньому масштабі західних ліберальних цінностей і настання ери планетарної впорядкованості й ладу.
Спочатку Фукуямі повірили - адже впала Берлінська стіна, розпався СРСР, скрізь розпочалися "ринкові реформи" за сценарієм МВФ. Але протягом останніх років сумніви наростали. Бідне "світове село" таїло смертельну образу на багате "світове місто". Задавнені конфлікти аж ніяк не бажали вирішуватися. Терор став постійним нагадуванням про те, що не все в цьому світі гаразд.
І ось 11 вересня 2001 року остаточно поховало прогноз Фукуями, висвітливши натомість інше запитання: "кінець цивілізації?" Наразі - зі знаком запитання.
Кадри літаків, які врізаються в хмарочоси й Пентагон, картини страхітливих руйнувань у містах, які досі були символами світового добробуту, жахливі цифри жертв - гостро продемонстрували беззахисність ще вчора такого надійного й безпечного західного світу. Причому ударів завдано саме по тих знакових об‘єктах, які символізували могуть і владу Заходу - економічну й військову.
Всім стало очевидно - Західній цивілізації оголошено війну. Досі достеменно невідомо, ким саме (хоч у першу чергу називають ісламських екстремістів на чолі Осамою Бен-Ладеном). І удари, нанесені в цій війні, виявилися страхітливо ефективними - бо ж асиметричними щодо загроз, яких очікували.
Поки США готувалися викинути трильони на програми "зоряних воєн", невідомі терористи-смертники в невідомих таборах тренувалися, як з допомогою ножів, а то й голіруч нейтралізувати пілотів і довести пасажирські лайнери до намічених цілей. І жодна система безпеки на летовищах, жодна система ППО не змогла нічим зарадити.
Як відповідатиме Захід, пов‘язаний по руках і ногах своїми ліберальними цінностями й пошануванням кожної окремої людської особи - наразі невідомо. Очевидно, буде встановлено (або ж призначено - бо до ж досі спецслужби виявили абсолютну безпорадність) якихось винуватців, буде завдано ударів - але обмежених.
Але в бідних державах Сходу кров мучеників негайно породить нових мучеників, готових вмерти в ім‘я віри. І нашому глобалізованому світі ніхто не зможе обмежити їхнього пересування до пропускних пунктів летовищ, де ні в кого не буде підстав затримати беззбройну людину лише на підставі її смаглявого кольору шкіри. А далі керовані новими смертниками літаки можуть падати не лише на хмарочоси й адміністративні споруди, а й на атомні електростанції чи греблі великих водосховищ.
Те, що акцією в США керували блискучі й абсолютно цинічні (позбавлені будь-якого пієтету до людського життя) аналітики, очевидно з західною-таки університетською освітою - сумніватися не доводиться. Кінцева їхня мета наразі незрозуміла. Але розпочавши 11 вересня 2001 року, вони навряд чи зупиняться.
Звісно, Західна цивілізація не здасться. Але їй доведеться вступити в жорстоку боротьбу й переглянути в цій боротьбі багато своїх базових цінностей (хоча б в ім‘я власного виживання). Можливо, доведеться навіть навчитися робити жахливий вибір між життям групи людей (пасажирів у вже захопленому літаку чи "мирних" мешканців обік табору вишколу терористів десь на Сході) - й безпекою власних співгромадян.
У кожному разі, можна прогнозувати - світові з відносно відкритими кордонами й відносно вільним пересуванням настає кінець. Захід спробує принаймні жорстко оточити себе по периметру і не допускати вторгнень ззовні у свою відносно убезпечену систему. Очевидно, будуть про всяк випадок встановлені й "внутрішні перегородки" (11 вересня Канада намагалася вже закрити свій південний кордон).
Й сьогодні перед Україною постає зовсім нериторичне запитання - а по який бік периметра опиниться вона?
Чи не вперше наша держава може отримати певне полегшення від свого перебування на узбіччі процесів глобалізації. Справді, ледве чи хтось намагатиметься скерувати сьогодні літак на бізнес-центр на Шовковичній - надто неспівмірна його споруда з хмарочосами Манхеттена.
А проте завтра питання може стояти інакше: або Захід бере нас у систему своєї (нехай і не дуже надійної) системи колективної безпеки, - або ж наша погано керована держава з її корумпованою верхівкою, геть неефективними службами безпеки й відкритим північно-східним кордоном стає зручним перевалочним пунктом терористів під боком у Європи...
Поки що в України лишається право вибору відповіді. Але вже завтра, можливо, за нас відповідатимуть інші.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник