Пакістан. Огляд з Atlantic Monthly. А що принесе глобалізація Україні?
09/24/2001 | Галя
Пропонується до уваги переклад з часопису Atlantic Monthly. В них (майже рік тому) вийшов цілий випуск присвячений міжнародному тероризму, на який зараз робиться багато посилань. Текст цієї досить довгої статті розбито на розділи, які подаються окремо. У відгуках обов"язково вкажіть на якому розділі Ви почали засинати!
Стаття написана на мій погляд більш емоційно ніж аналітично і тому можливо не є вільною від упереджень автора. Але що мене привабило особисто, так це можливість відштовхнутись від неї і почати обговорення (чи усвідомлення?) позиції України "в добу глобалізації", щоби коли ця доба нам таки впаде на голову, на голові по можливості вже був будівельний шолом.
В передмовах автори іноді пишуть, що ніколи б не взялися писати книжку, якби знали скільки то є роботи. Тепер я розумію їх відчуття, але пізно, пізно мій друже... Залишається лише сподіватись, що в результаті цих зусиль різні, розумієте, НеДохтори, які мене обзивають "дописувачем під ніком Галя" зрозуміють, що і під цим простим іменем може битись щире дівоче серце та майоріти прапор українського фемінізму.
Стаття написана на мій погляд більш емоційно ніж аналітично і тому можливо не є вільною від упереджень автора. Але що мене привабило особисто, так це можливість відштовхнутись від неї і почати обговорення (чи усвідомлення?) позиції України "в добу глобалізації", щоби коли ця доба нам таки впаде на голову, на голові по можливості вже був будівельний шолом.
В передмовах автори іноді пишуть, що ніколи б не взялися писати книжку, якби знали скільки то є роботи. Тепер я розумію їх відчуття, але пізно, пізно мій друже... Залишається лише сподіватись, що в результаті цих зусиль різні, розумієте, НеДохтори, які мене обзивають "дописувачем під ніком Галя" зрозуміють, що і під цим простим іменем може битись щире дівоче серце та майоріти прапор українського фемінізму.
Відповіді
2001.09.24 | Галя
Р.Каплан. "Територія без закону". Частина 1: Балучістан.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htmРоберт Каплан.
Територія без закону.
(переклад статті з журналу "Атлантик Манслі", вересень 2000)
Племенні території на кордоні Афганістану та Пакістану - приклад майбутніх конфліктів в регіоні і негативних наслідків глобалізації.
1.Балучістан.
Цього квітня я прокинувся в місті Куета, місті білого та сірого кольорів, що страждає від посухи. Прокинувся я від звуків вибухів та автоматних черг. Ми з моїм перекладачем Джамілем плигнули до джипа-тойоти і помчали через райони міста, населені пуштунами, подивитись що діється . Через деякий час нас зупинили пакістанські солдати і під дулами автоматів примусили вийти з авта. Поки тривав обшук, інші солдати пробігли повз стіну будинка за пару метрів від нас. Вони теж були озброєні автоматими. З будинку поруч пролунали постріли. На 11 годину ранку 5-ро людей було вбито, 20-ро поранено, а великий склад зброї конфісковано в результаті рейду на місце розташування Армії Пуштунхва Міллі (Народної Армії Пуштунів). Ця група виступає за незалежний "Пуштуністан", який повинен виділитись з території теперішнього Пакістану. Її звинувачують у вбивствах та захопленні заручників. Наразі урядові сили святкували перемогу, але, згідно з чутками, члени Пуштунхва Міллі з новими запасами зброї знов просочились у місто.
Власники крамниць в Куеті, а вони переважно пуштуни, організували страйк протесту проти операції урядових військ. Це вже другий такий страйк за останній тиждень, спрямований проти військового режиму генерала Парвеза Мушарафа. Два попердніх дні крамниці були зачинені в знак протесту проти введення податків на контрабандний перевіз через кородон запчастин до комп"ютерів, пального, автоматів та іношої контрабанди, на яку орієнтується економіка району. В список також включено героїн. Крім того, під час мого перебування в Куеті на протязі тижня відбулись вибухи в державних установах, які були пов"язані з арештами кількох сотен членів етнічного клану "Балух" - вони звинувачувались у вбивстві судді. А кілька тижнів тому бомби вибухнули на військових базах. Режим Мушарафа намагається розпочати збір податків на наведення порядку на цих племенних територіях і зустрічає упертий спротив. Місцеві вожді не в захваті від перспективі проведення виборів, які передбачаються по плану Мушарафа - це небезпечно для їх влади.
"Уряд хоче зруйнувати племенну систему, але не заміну їй нічого не пропонується" - сказав мені голова племені Райзані, Наваб-зада Мір Лашкарі Райзані. Розмова відбувалася всередені особняка за мурованим парканом, який охороняли люди в білих тюрбанах з автоматами Калашникова. "Більшість свого часу я провожу за розглядом справ, які в ішних країнах вирішувались би згідно з законодавством про родину" - продовжував він. Перед нами на килимах стояли гори рису, розходився аромат щойно засмаженого м"яса. "Племена уявляють собою величезну соціальну мережу, що займається працевлаштуванням та допомогою безробітним. Уряд, що хоче припинити котрабанду, прямує до великих соціальних потрясінь".
Плем"я Райзані нараховує біля 20 тисяч членів і вживає друїдну мову південної Індії, що сильно відрізняється від тюрко-іранських мов, які вживають Балучі, або індо-арійських, які вживають Пуштуні. Райзані - давні вороги племені Буті, що споріднені з Балучі. "Я не збираюсь роззброюватись, бе не вірю, що урад зможе мене захистити" - сказав Мір Лашкарі і додав: "Пакістан потрібен лише військовим". За його словами племена та етнчічні групи можуть захищатись самі. І дійсно, міжнародні ринки зброї та неконтрольовані потоки наркотиків і електроники збільшили автономію племен.
Всередені особняка Міра Лашкарі, за зигзагами брустверів, серед пустелі, що подібна до наждаку, стає більш зрозумілим, що невдачі урядів Пакістану - як цивільного, так і військового - можна легко зрозуміти з топографічної точки зору. Ці уряди не домоглись своїх цілей, на відміну від Індії, де демократія розвивається вже більш як півсторіччя без жодного державного перевороту. Стає також зрозумілим, чому, на мою думку, Пакістан та його проблеми будуть на перших сторінках газет впродовж кількох наступних років.
2001.09.24 | Галя
Частина 2: Пакістан.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm2. Пакістан.
Пакістан фактично, може стати майбутньою Югославією, тільки з ядерною зброєю. На Балканах розпад комунітичного авторитаризму та системи безпеки часів холодної війни привів до виходу на арену деструктивних племенних сил. Але в південній Азії те саме може статись від самого процесу глобалізації. Південна Азія показує, що глобалізація не всюди має однакові наслідки. Вона може вести до війн і хаосу так само як і до процвітання та торжества прав людини. Так само як зачарування засобів масової інформації подіями в Польщі, Угорщині та решті центральної Європи приховало в перші роки після зруйнування Берлінської стіни центробіжні сили, що починали свою дію в Югославії, теперішній жах перед екстремістами в Афганістані, Осамою бін Ладеном та зіткненнями в Кашмірі приховує головну пробему Південної Азії. А вона полягає в розпаді державних інститутів в Пакістані. Так само як і Югославія, Пакістан є дуже крихким створінням через розмаїтість етнічних та релігійних груп населення. Моє порівняння з Югославією 80-х років, яку я теж бачив власними очима, не випадкова примха. В обох випадках було дуже помітним саме накопичення хаосу та дестабілізації. Щоби зрозуміти все це, а не лише констатувати, потрібно навести багато подробиць.
Пакістан знаходиться на кордоні регіону з пустелею. В свій час британська адміністрація діяла лише в місті Лагойя, що знаходиться в провінції Пенджаб біля східного кордону Пакістану з Індією. Архітектура моголів, сади та багаті базари надають Лагойї індійського вигляду. Вона нагадує Нью Делі або Калькутту більше ніж будь-яке інше місце в Пакістані. А решта Пакістану - гірські райони Балучістану біля Афганського кордону, Північно-Західні провінції, ядучі пустелі Зінду, гори Гінду-Кушу та Каракоруму, що оточують Кашмір - все це ніколи не було підвладно аглійцям чи іще кому-небудь. Ці території були зовсім нерозвиненими порівняно з Британською Індією. Єдиними підприємцями були Хінді що тікали від розділу 1947 року. Навіть Карачі, теперішня бізнес-столиця Пакістану, місто з 14 мільйонами населення, в якому іде постійна війна між сектами, під час відходу англійців було лише маленьким поселенням на Аравійському морі. Відсутність ідентичності, притаманної Лагойї чи великим містам Індії, пояснює теперішній неспокій в Карачі. Ісламабад, нинішню стерильну столицю Пакістану, з її широчезними порожніми вулицями в стилі моголів або сталінізму, було побудовано лише в 60-х роках.
Пакістан утворився з 7-ми мільйонів мусульманських біженців з Індії. Очевидно, що роля військових в цій державі була провідною. Біженці мали нагальну потребу упокорення прикордонних районів і з острахом дивились на свого південного сусіда, де більшість складали Хінді. В ситауції, коли основою ідентичності населення були племенна структура на етнічні угрупування, звичайні державні механізми перетворились на систему зведнення старих рахунків та нечесної торгівлі. Раніш, в системі середньовічної племенної і феодальної культури, регіональні лідери обмінювали на бартерній основі колодязі і ділянки в пустелі. Тепер вони робили те саме з млинами, мережами електропостачання та траспортними системами.
В Куеті само собою починаєшь думати в термінах кревного родства та сусідства. Місто складається з мережива вуличок з краминцями, побудованими з шлакоблоків, а на околицях, за мурами розташовані комплекси будинків, що належать різнми племенм та табори афганських біженців. З 70-х років, з початку війни, біженці все прибували та прибували через прозороий кородон і Куета поступово ставала афганським містом на території Пакістану. В більшості країн тертього світу населення одягається в дешеву синтетику. Але в Куеті майже кожен і далі носить традиційний шальвар каміз: широкі бавовняні штані та довгу сорочку, прикриваючи плечі ковдрою, яка використовується як під час молитви, так і для сну. Балушів можна пізнати по величезнм білим тюрбанам, Пуштунів з південного Афганістану - по меньшим та темнішим тюрабнам, а Пуштунів з північного Афганістану - по пласким вовняним шапочкам, які називаються паколами. А ще є Узбеки азіатського вигляду, а ще - шиіти-Хозари, потомки монголів Чінгіз Хана, що жили в центральному Афганістані до того, як потрапили в це місто.
Я відвідав Куету в 1988 році, коли вона була чистим і досить спокійнми містом, де жило меньше 500 тисяч людей. Сьогодні вона брудна та галаслива, заповнена прохачами та наркоманами, а її населення, за неофіційними підрахунками, зросло до 1,2 мільйонів. Посуха, що вже три роки лютує в південній Азії від Афганістану до Індії, привела до того, що населення навколишніх пустель повтікало до міста. Прекрасні канали, які я пам"ятав з 80-х років зараз порожні, або забиті сміттям. За містом я помітив висохлі річки та водосховища. Люди в спеку, що доходила до 110F (40 С) за допомогою самих лопат копали колодязі глибиною до 90-та футів (приблизно 30 м.) в гарячкових пошуках води біля озера Ганна, що колись було прекрасним і повним, а тепер містило жменьку брудної рідини. Ірігаційні канали не працювали, джерела вичерпувались від занадто інтенсивного вжитку. Через нестачу води сільське господаство занепадало, так що засіяно було майже на 70 відсотків площі меньше ніж раніше. Політичне безладдя та невдачі керівництва припинили притоки інвестицій та індустріальний розвиток.
Кородон Пакістану та Афганістану протягнувся на 1000 міль і має до 100 міль завширшки. Він проходить по мертвій пустелі, високо в горах через вежі вершин та зігзаги каньйонів, там, де тропічні долини піднімаються все вище і вище, аж до виголених напівпустель Середньої Азії, там, де замість темношкірих мешканців міст з"являються племена верховин та пустель. На північ від Балучістану, за "племенними самоуправліннями" Вазірістану, Курраму, Оракзаю, Хиберу, Мохманду та Бажаюру, біля Пешавару - жебрацької столиці північно-західного кордону, починається дивний світ мандрівників, релігійної і племінної ворожнечі, героїнових лабораторій та контрабанди зброєю.
В цих місцях релігійний екстремізм та розбрат, породжений двома десятиріччями війни в Афганістані змішується з проблемами Пакістану. В Пакістані живе 148 мільйонів людей, за кількістю населення це сьома в світі країна . Якщо річний приріст населення залишиться на рівні 2,6 %, Пакістан стане третьою країною по кількості населення після Індії та Китаю в 2050 році - якщо на той час він все ще буде існувати.
Афганістан та Пакістан можна розглядати як політичну єдність. Це є наслідком безпосередньої участі в боротьбі афганських партизан проти Радянської окупації в 1980-х роках і утведження талібських екстремістів при владі в Афганістані. Свою ролю відіграють також географія та Британський колоніалізм.
Тут нема природних кордонів. Перехід від полонин до місячних пейзажів верховини відбувається в Середній Азії поступово. Пуштуни, що контролювали прикороднну територію східного та південного Афганістану ніколи не визнавали довільної демаркаційної лінії, яку провів в 1893 році Британський посол Сер Мартімер Дюран. Більш того, британці залишили в спадщину Пакістану смугу анархічних територій на схід від лінії Дюрана, які вони називали "племенними самоуправліннями". Це ще більше заплутує проведення кородонів між осідлими районами та кочовим хаосом Афганістану. Уряд Пакістану завжди почував себе в стані облоги - не тільки через Індію, але й через афганські племена. Вважалося, що успішна протидія Індії можлива лише у випадку підкорення Афганістану.
Але цього Пакістану так ніколи і не вдалося досягти. Історія цієї території без закону та її зростаючого значення як джерела кризи - це історія невдач. Історія про те, як політична та військова еліта Пакістану не змогла встановити гегемонії розвиненої індустріальної та сільськогосподарської цивілізації долини Пенджаб над примітивними спільнотами гірських пустель.
2001.09.24 | Галя
Частина 3: Талібан.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm3. Талібан.
В той день, коли вибухи та черги збудили мене в Куеті, я перебував в домі свого товариша Хаміда Карзая, який був заступником міністра закордонних справ Афганістану з 1992 по 1994 рік. В той час Афганістаном керували моджахеди, "святі воїтелі", які перемогли Радянський Союз. Тоді ще не було руху Талібан ("Тих, що шукають знання"), проти яких Карзай зараз виступає відкрито. І тому він мусить тримати залізну браму свого будинку замкненою на ніч з озброєним афганцем на варті. Він навіть мене примусив мати охоронця, яким був колишній командир моджахедів, біля дверей спальні. Важко було би не зрозуміти такої передбачливості. В липні батька Карзая вбили, коли він повертався додому з вечірньої молтви в мечені неподалік. Боївкар встиг втекти на мотоциклі, який стояв напоготові. Це вбивство - і багато інших на прикороднні Пакістану - приписують талібам.
Карзаю сорок два роки і він є нащадком афганських королів. Він високий, стрункий, має руду бороду з сивиною і носить накрохмалений шальвар каміз. Профіль його поголеної голови нагадує орла. Після вбивства свого батька він успадкував титул хана (голови) 500-тисячного клану Поползай, що походить від Ахмаж Шаха Дюррані, командувача перською армією, що захопив місто Кандагар і в 1747 році став першим королем Афганістану. Племенний родовід - дуже важлива річ і тому моджахеди завджди довіряли поміркованому та про-західному Карзаю. Те саме можна сказати і про талібів, що звернулись до нього задовго до того, як вони захопили владу і які пізніше запропонували йому посаду посла в ООН.
"В Талібані були гарні, чесні люди" - сказав мені Карзай, коли черга дійшла до зеленого чаю та міндалю: "Вони мали зв'язки з медресе (ісламськими академіями) Куети та Пешавара і були моїми друзями ще з часів джихаду (священої війни) з Радянським Союзом. Вони прийшли до мене в 1994 році і сказали: "Хамід, треба щось робити з ситуацією в Кандагарі. Це переходить всі межі." Я не мав жодних застережень відносно допомоги талібам. В мене були гроші та зброя, що залишились з часів джихаду. Я також допоміг їм отримати політичну легітимність. Лише у вересні 1994 року на зборах почали з'являтись невідомі мені, мовчазні люди. Ті, що пізніше захопили рух Талібан. Це були приховані агенти пакістанської розвідки".
Багато разів чув я цю історію від бувших командирів джихаду. Розповідь про те, як підтримували вони Талібан і як обдурила їх пакістанська розвідка, що організувала цей рух. Цей погляд не висвітлює всі деталі того, що відбулося, і трохи прикрашає оповідачів. В 1994 році Афганістан лежав в руїні. Ще під час війни з СРСР моджхеди уявляли собою неоднорідну мішанину, що в основному складалась з семи базових груп опору в Пакістані. Їх розділяли кланові, регіональні, релігійні приналежності та ідеологічні платформи. Фронтові командири в Афганістані були ще більш самостійними. Членство в партіях для них було лише перепусткою на склади зброї, які поповнювались на гроші ЦРУ церез пакістанську Міжвідомчу Розвідку. І коли маріонеточний режим в Кабулі впав після виводу радянських військ в 1992 році, Афганістан став країною дрібних мілітаристсько-феодальних князівств. Їх лідери проводили час в сутичках між собою і переділі територій. Вродливі дівчата та хлопчики, жертви гвалтування, переходили від одного командира до іншого. Ситуація була особливо поганою в районі Кандагару. Дорога від Куети до цього міста контролювалась на своєму протязі більш як двадцятьма угрупуваннями, кожне з яких перетнуло її ланцюгом і вимагало мита за проїзд.
Але були і чесні командири, діти малих гірських поселень, що жили згідно зі звичаями "Пуштунвалі" - набору приписів "шляху життя пуштунів", який був навіть суворішим від ісламського правосуддя. В ньому підкреслювалися гостинність та лицарство, але й вимагались кровна помста за вбивство братів по ісламу і приписувались важкі покарання за перелюбство, що вступали в силу після будь-якого доносу. Крім чесних командирів були також тисячі молодих хлопців, що зросли в напакованих таборах біженців Куети та Пешавару і закінчили там медресе на кошти, що виділялись Саудівською Аравією. В цих медресе викладали більш ідеологізований та суворий різновид іслама, ніж той, що було прийнято в гірському Афганістані, де до входу радянських військ релігія була лише природною складовою частиною сільського життя. (Наприклад, в горах жінкам не треба було весь час носити чадру, тому що практично вони могли побачити лише своїх родичів). В міському середовищі та в таборах біженців релігія була перероблена наново, перейшла до суворіших форм, більш придатних для захисту старих цінностей, що раптом опинились під загрозою.
Комуністична ідеологія, яку принесли на багнетах радянські солдати, вимагала адекватної відповіді, і цю відповідь виковали в таборових медресе 80-х та 90-х років на території Пакістану. В них викладався войовничий іслам, в якому пакістанська та саудівська філософії з'єднувались з намаганнями протиставити себе міському оточенню. Академії афганських біженців об'єднали саудівський ваххабізм з деобандізмом Південної Азії. Вахабізм виник на Аравійському півострові в18-му сторіччі з учення Мухамеда ібн Абдул Вахаба, який проповідував пуританський спосіб життя і очолював реакцію проти недбальства в виконанні релігійних приписів. Деобандізм було названо на честь селища Деобанд на околицях Нью-Делі, де в 19-му сторіччі місцева ісламська академія була центром опору проти британського правління. Після утворення мусульманської держави Пакістан, деобандізм було радикалізовано теософом на ім'я Абдул Айла Маудуді, який пропагував різновид ісламу наближений до тоталітарної ідеології. Маудуді вважав, що Коран необхідно приймати як незмінне ціле і що багато мусульман зійшло з праведного шляху через вплив ліберальних західних ідей. На думку Маудуді іслам настільки завершена релігія, що її обговорення може бути лише шкідливим для віруючих. Іслам повинен мати зверхність над всіма іншими законами держави.
Між ненавистю радикальних ісламістів до росіян в Чечні та ненавистю до американців в будь-якому іншому місці нема протиріччя - обидва почуття є рекацією на загрозу з боку нечистого Заходу, яка до того ж все наближається з розвитком нових технологій.
Коли Афганістан розпався на окремі бандитські анклави, студенти медресе вступили в переговори з чесними командирами. Разом вони утворили силу, що заповнила вакуум влади в країні. Одним з командирів був Мулла Мухамед Омар. Кажуть, що це він почав повствння талібів на початку 1994 року, коли захопив свого колегу командира і повісив його на танковій гарматі за згавлтування двох дівчат.
Розповсюдження руху Талібан по Афганістану 20-го сторіччя дуже нагадує розповюдження ісламу по Аравійському півострову та північній Африці в 7-му сторіччі як сили, що рятувала від декаденсу та анархії, пов'язаних з розпадом Візантійської імперії. На 1996 рік Талібан захопив Кабул і контролював 80 відсотків території. В столиці таліби почали своє правління з побиття камінням та ампутацій кінцівок. Вони захопили маріонеткового лідера про-радянського уряду Наджибуллу в будинку представництва ООН, кастрували його і, прив'язаного до джипу, протягли по вулицям перед тим як повісти на стовпі ліхтаря.
Звірства талібів показали глибину їх переконання в тому, що місто, з його іноземними впливами, є справжнім коренем зла. В нещодавно видрукованій книзі "Талібан" журналіст Ахмед Рашид пише, що більшість талібів є сиротами війни, що ніколи не виховувались жінками і навіть не спілкувались з ними. В результаті вони утворили своєрідне чоловіче братство, в чомусь подібне до братства хрестоносців. Відомо, що найбільш небезпечні суспільні рухи часто складались з сиріт війни, дітей що не знали виховання в родині, не пройшли відповідної соціалізації в суспільстві і результаті набули особливо брутальної вдачі (Хмер Руж в Камбоджі, Об'єднаний Революційний Фронт в Сьєра Леоне можуть бути прикладами цієї тенденції). Звичайно, чим довше тягнеться війна, тим більше сиріт з'явлється в країні.
Талібан утворився як смертельно небезпечна суміш примітивного племенного віросповідання, ідеології, базованої на релігії, повної некомпетентності, наївності і нарешті жорстокості, які були наслідками ізоляції від навколишьнього світу та дитинства без батьків. Цей рух є також і прикладом наслідків глобалізації: імпорту пан-ісламістських ідеологій та фінасової підтримки, як з боку мульті-мільйонера Осами бін Ладена і його терористичної організації (для якої Талібан слугує підгрунтям), так і з боку багатоміль'ядрного котрабандного бізнесу, в ході якого вантажні авта та пароплави з товарами широкого вжитку перправляються через Іран та Афганістан з заможного арабського емірату Дубаї (більш подібного на найбільший універмаг світу, ніж на державу) до Куети та Карачі.
Підкорення Афганістану Талібаном відбулось також в великій мірі і через допомогу з боку Пакістану. На 1994 рік Пакістану вже досить набрид маріонетковий Гулбуддін Гекматіяр. Впродовж 1980-х та початку 1990-х років Міжвідомча Розвідка Пакістану передала радикально-фундаменталістській групі Гекматіяра більше грошей від ЦРУ ніж будь-яким іншим, поміркованішим, групам моджахедів. Гекматіяр був молодим, освіченим, ласим до влади харизматичним лідером. В той же час його зв'язок з Міжвідомчею Розвідкою обумовлювався тим, що він не мав великої підтримки на теренах Афганістану, і таким чином цілком залежав від цієї організації. Але безкінечна анархія, що продовжувалась а Афганістані з моменту виводу радянських військ показала, що розрахунок Пакістану не виправдався. Гекматіяр не зміг згуртувати навколо себе досить сил, щоби встановити в Афганістані рівень спокою, необхідний для функціонування нафтопроводів з нових регіонів Середньої Азії. Такі нафтопроводи могли б утворити союз ісламських держав, що міг би гідно протистояти Індії.
Тоді демократично обраний прем'єр-міністр Беназір Бхутто та міністр внутрішніх справ, генерал у відставці Насерулла Бабар прийшли до висновку, що всі проблеми Пакістану може вирішити Талібан. Уряд Бхутто почав видавати талібам через Міжвідомчу Розвідку гроші, дешеве пальне, жито, авта, зброю та відправляти добровольців з медресе на території Пакістану. Крім того, Афганістан було під'єднано до телефонної мережи Пакістану.
Але Талібан не став маріонеткою. Навпаки, релігійний екстремізм талібів через їх вплив на медресе підсилює екстремізм в Пакістані. Майбутнє цього руху непевне. Таліби домоглися певної безпеки в Афганістані за рахунок роззброєння населення. В той же час вони не утворили організацій для підтримки свого режиму. На сьогодні 70 відсотків афганців зрілого віку не мають роботи. Доля середньовічних нащадків пророка Мухамеда, що вели безкінечні війни між собою, може спіткати і Талібан, якщо він розпадеться на хаотичну мережу окремих організацій.
По великому рахунку, Талібан складється з племен пуштунів з південних та східних кордонів Афганістану, тих анархічних гірських жителів, що раз за разом знищували іноземних загарбників і відбили всі спроби підкорення з боку моголів, сікхів, британців та СРСР. Наведу слова пуштунського священослужителя Магуддіна, які він сказав мені в будинку Карзая :"Ми нетерпляче чекаємо справжнього афганського уряду, лойя джирга (великої ради вождів племен), без впливу Росії чи Міжвідомчої Розвідки".
І дійсно, тепер, коли фронтові командири більш не отримують грошей та зброї від ЦРУ, влада потроху переходить назад до голів племен. Наприклад, командири з племені Поползай, які раніше служили в Гекматіяра та інших лідерів моджахедських партій, тепер повертаються під керівництво Карзая, що є причиною незадоволення з боку Талібану та його пакістанських прихильників і причиною існування реальної небезпеки для Карзая в Куеті.
2001.09.24 | Галя
Частина 4: Північно-західний кородон.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm4. Північно-Західний Кордон.
За кілька сотен миль на північ від Куети, на східному вході до Хиберського перевалу лежить Пешавар. Хиберський перевал - оспіване місце з'єднання Південної та Середньої Азій. В наш час він просто з'єднує Афганістан та Пакістан. В цьому місці фокусуються релігійні супуречки, що існують поруч з етнічним поділом. В кінці 1970-х років Пешавар з тихого провінційного міста, де базари чергувались з мурованими з червоної цегли палацами в стилі англо-індійської готики, пертворився на лінію геополітичного розлому. Через Хиберський перевал посунули мільйони афганських біженців, які рятувались від радянського вторгнення. В той же час через революцію в Ірані закрились важливі шляхи контрабанди наркотиків, і місцевий героїн почали вивозити через Хиберський перевал в порт Карачі. Населення Пешавара зросло вдвічі і досягло мільйона. Впродовж війни 1980-х років зріст злочинності та урабанізація привели до виникнення непримиренної релігійності.
Коли я повернувся до Пешавару після десяти років відсутності, місто постало переді мною ще більш збіднілим, забрудненим і перенаселеним. Крім того, воно стало більш Афганським містом. В 1980-х роках афганське населення Пешавару складалось з невибагливих біженців з далеких провінцій. Але після того як в 1992-1994 роках Кабул було зруйновано мінометним та гранатометним вогнем в зіткненнях між моджахедами, в Пешавар також переселилсь і освічені мешканці афганської столиці. На відміну від селян з провінцій, вони принесли з собою космополітичну культуру і додали ще одни шар змін до міста. На сьогодні в Пешаварі стало набагато більше афганських ресторанів, крамниць з килимами, нічних клубів з афганською музикою - особливо завдяки талібській забороні слухати музику в Кабулі. Можна зустріти багато афганських проституток, що мають світлу шкіру та згідно з чутками більш поступливі ніж їх пакістанські колеги. Присутність освічених афганців навела мене на думку, що тепер в Афганістані нема найбільш анти-талібської частини населення, що безсумнівно зменьшує імовірність повстання проти Талібану.
В 1980-х роках подорожі з Пешавару до племенних самоуправлінь на північно-західному кородні провінції не були проблемою для журналістів. Пакістанський режим заохочував висвітлення боротьби моджахедів проти радянської окупації Афганістану. Цього разу в мене пішло кілька днів на те, щоби оформити перепустку на подорож з Пешавару до управлінь Оракзай та Куррам. За останні роки там зросла кількість зіткнень між шиітською та сунітською сектами ісламу. Перепустка вимагала, щоби мене супроводжував представник міліції місцевого племені.
По дорозі на південь та захід від Пешавару мандрівник зустрічає убогі загорожі з глиняних цеглин або просто плетеного тину, в яких туляться пуштунські чоловіки з бородами та в тюрбанах та жінки, що ховають себе під бурками і тому нагадують рухомі шатра. В небі висить чорний, масляний дим від вогнищ з автомобільних шин, на яких обпалюють глиняну цеглу. В кожному селищі можна почути запахи гною, гашишу, смаженого м'яса та дизельного палива. А в Дара Адам Хелі, де пуштуни працюють на верстатах з ножним приводом, збираючи саморобні автомати Калашникова та інші системи кулеметів відчувається запах пороху.
В одній зброярні, де в вітринах густо стояли рушниці, пістолети та магазини з набоями, я зустрівся з місцевим головою племені Хаджи Мохамедом Заманом Ханом. Хаджи Заман мав на голові високу червону шапку з декоративним бантом, що вказувала на його приналежність до афріді - пуштунського племені, що веде родовід від грецьких солдат армії Олександра Великого, яка пройшла через Хиберський перевал. Всі крамниці в Куеті були якраз зачинені на знак протесту проти планів військового уряду встановити мито на ввіз контрабанди. Хаджи Заман пояснив це мені так: "Уряд намагється припинити виробництво опійного маку, але це наш єдиний ходовий товар. Вони також хочуть заборонити перевіз зброї - це приведе до масового безробіття. Котрабанда - це зараз єдиний спосіб якось вижити. Чому б уряду натомість не відібрати гроші в корумпованих елементів? От коли ці діячі понесуть законне покарання, тоді й ми повіримо нашому уряду".
Під "корумпованими елементами" Заман розуміє посадових осіб попередніх демократичних урядів, які зараз знаходяться під слідством за отримання хабарів в міль'ярди доларів і вивезення їх в іноземні банки. Від Балучістану до північно-західного кордону чув я заклилки до помсти цим чиновникам. І жоден співрозмовник не проявляв зацікавленості виборами, які за попередніми домовленостями повинні відбутись через три роки. Політичні оглядачі в Ісламабаді визнають, що, принаймі зараз, вибори не цікавлять нікого.
Коли проїхати Дара Адам Хель, краєвид починає складатись з розпечених скель та димки в повітрі. Температура піднялась місяць тому, 110 Фаренгейта - не дивина для початку травня, я сезонні дощі так і не пройшли, отже землі не було від чого прохолонути. Я бачив жінок в бурках, що в пошуках води обходили висохлі русла струмків. На невисоких стінах місцевих фортець було намальовано англійською мовою та на урду: "ХАЙ ЖИВЕ ОСАМА БІН ЛАДЕН", та "ХОЧЕМО ІСЛАМСЬКОГО ЗАКОНУ". Не території всіх племен батьки називають малюків Осамами. Для цих людей бін Ладен уявляє собою ісламського Давіда, що вийшов на герць з американським Голаіафом. Лише той факт, що американський уряд вважає бін Ладена ворогом номер один вже надає Осамі кредиту довіри. Для бідних людей він уособлює погляд, згідно з яким лише суворе дотримання приписів ісламу зможе зупинити наступ матеріалістичного заходу. Неподалік, в управлінні Вазірістан, пакістанські члени Талібану трощили телевізори, відео та інші західні штучки. Терористична організація бін Ладена з її мережею агентів на кількох континентах - одночасно симптом глобалізації та реакція на неї.
Дванадцять років тому місто Парачінар в управлінні Куррам було маленьким центром з ринком. Зараз це перенаселене місто з 300-ми тисячами мешканців, бетонною забудовою, регулярним відключенням електрики, нестачею води, переділом власності та бандитизмом, що живиться зброєю, яка контрабандою перевозиться назад з Афганістану. Я запитав політичного референта по Курраму, Масуда Урраму, чи змінилось щось з часів встановлення військового режиму. Він лише махнув рукою: "Який там в Ісламабаді уряд - демократичний чи військовий - немає жодного значення. Тут немає карного кодексу - діє лише племенний закон пуштунів".
Пуштунське населення Курраму розділено на шиітів та сунітів. В 1996 році бійка, що почалася між підлітками цих ворогуючих сект переросла в битву з застосуванням зброї, в якій загинуло 200 осіб і відбулися викрадення жінок та дітей. Представник напіввійськової організації зхарактеризував ці злочини як "достойні кам'яного віку". Під час конфлікту було забито всіх приїжджих в місцевому готелі.
Зараз в Парачінарі спокійно, але напруга не спадає. Напіввійськові боївки охороняють вулиці навколо сунітських ша шиітських мечетей, які розташовані майже поруч. На мінаретах видно сліди куль. Лише за кілька тижнів до мого приїзду під час заворушень в іншому управлінні на північно-західному кордоні було вбито сімнадцять осіб.
"Шиіти складають вісімдесят відсотків населення Курраму", - казав мені шиітський лідер Парачінару, Мухамед Анвар: "Проблеми виникають через афганських біженців, які підтримують сунітів". Натомість сунітський лідер Хаджи Асгар Дін вважає, що суніти складають 75 відсотків всього населення. Він сказав мені, що шиіти не продають землю сунітам: "Отже як ми можемо вважати їх своїми братами?" Очевидно одне - місто, затиснене між горами Сафед Ког, не має вже куди розростатись. Високий рівень народження дітей та приплив афганських біженців привели до збільшення кількості конфліктів в питаннях земельної власності. Зростання кількості населення послабило авторитет старейшин племен та утворило екстремістьки налаштовану молодь. Нестача води та електрики підсилює роздратування. До того ж система державних шкіл знаходиться в жалюгідному стані - часто відсутні вчителі, книжки і дах над головою. Більшість бідних людей не має грошей на приватні школи і тому відсилає дітей до сунітських чи шиітських медресе, де їх добре доглядають і викладаються догмати відповідної віри.
Всі , в кого я брав інтерв'ю були похмурими та неговіркими. Одного разу навколо мене зібрався натовп чоловіків, які відтіснили мене до задньої стіни аптеки і по черзі проклинали Америку та пояснювали, що таліби - гарні люди, бо відновили спокій в Афганістані і припинили свавілля моджахедів. Також мені пояснили, що в місцевих негараздах між шиітами та сунітами винна "рука Індії". Конспірологічні теорії отримують добрий грунт серед неписьменних людей, які покладаються на чутки. В Пакістані рівень письменності складає 33 відсотки. В племенних самоуправліннях він ще нижче. Що ж до рівня письменності серед жінок в Парачінарі, то кажуть що він дорівнює двум відсоткам, але напевно того не знає ніхто.
2001.09.24 | Галя
Частина 5: Карачі.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm5. Карачі.
Неспокійні стосунки між релігіями та племенами в Пакістані ускладнюються нестерпними умовами існування та войовничим націоналізмом. Найлегше це помітити в Карачі, південному місті на березі Аравійського моря. Нестабільне, роз'єднане місто без традицій, Карачі, на жаль, яскраво репрезентує загальну ситуацію в Пакістані. Лише чверть його 14-мільйонного населення походить з провінції Зінд, де знаходиться це місто. Більшість цих людей переїхали в Карачі в зв'язку з посухою в провінції. Решта населення прибула з найрізноманітніших частин країни. Принаймі чверть населення живе в так званих хачіабаадіс, "тимчасовому житлі", збудованому похапцем з шлакоблоків, металевого шиферу, плетеного тину, брезенту та картонних коробок. Дахи цих будинків притримуються наваленим зверху камінням або старими шинами. Райони хачібаадіс тагнуться на багато миль. Деякі з них існують вже кілька десятиріч. По вулицям ходять кози. Діти та дорослі пересівають купи сміття в пошуках чогось корисного. "Ситауація з постачаням води погіршується, ситуація з електрикою вже давно безнадійна" - сказав мені один з іноземних експертів: "Руйнується вся інфраструктура життя. Звичайно це не стосується багатих районів".
В більшості міст третього світу можна побачити різкий контраст між багатими та бідними. Але ніде я не бачив, щоби багаті та бідні жили настільки поруч і між ними б існувала така ворожнеча, як це можна спостерігати в Карачі. На одній з вулиць праворуч простягнулися похмурі курники хачібаадіс, а ліворуч виростає висока стіна, за якою ховаються розкішні вілли та ресторан "Кентакі фрайд чікен". Багаті вілли в Карачі мають вигляд посольств іноземних держав, з охоронцями біля брами, колючим дротом, залізними гратами ті неймовірної краси деревами і газонами за штукатуреними мурами цих фортець. Вілли, з своїми неодмінними тарілками супутникових антен, по якиим приймають CNN, MTV та інші міжнародні канали, символізують позитивний бік глобалізації, а хачібаадіс - так схожі на інші злиденні райони світу - її негативний бік.
На протязі тижня мого перебування в Карачі зграї молодих хуліганів підпалили сім авт, включно з автобусом, і побили вікна в МакДональдсі та Кентакі фрайд чікен. Інші сім авт було вкрадено. Стались вибухи біля поліцейського відділення та в центрі міста: один чоловік загинув, шістьох було поранено. Відбулось три нерозкритих вбивства. Так само як і в Балучістані чи на північно-західному кордоні причиною насильства вважаються етнічні, політичні та релігійні чинники. Але цьому нема недвозначного підтвердження. Коли бачиш в яких умовах люди живуть в Карачі, стає очевидним, що психологічно вони на межі. Не мою думку насправді порівняно невелика кількість насильства в місті є перемогою людського духу. Хуліганство молоді відбулось на десятий день після припинення постачання води в цьому районі міста. Багаті люди встановлюють приватні цистерни, водогін та електрогенератори.
З середини 1980-х років, коли в Карачі почала надходити зброя з арени афганської війни і розпочалися побутові конфлікти між пуштунами та двома поколіннями могаджирів, мусульманських біженців з Індії, було вбито більше 4-х і поранено більше 10-ти тисяч людей. В кінці 1980-х і на початку 1990-х років в Карачі на інших містах Зінду відбулись конфлікти між могаджирами та зіндцями. Впродовж десяти перших місяців 1998 року в Карачі сталось 629 вбивств, здійснених, згідно з повідомленнями місцевого часопису, "незалежними контрактними кілерами". Жодне з них не було розкритим. В 1990-х роках вийшла заборона на вжиток мобільних телефонів, в зв'язку з тим, що їми користувались міські боївки. Кореспонденти старанно передавали інформацію про всі випадки заворушень в Карачі, Балучістані, північно-західному кордоні. Ці репортажі лише зрідка потрапляли в американські засоби масової інформації.
Так само як ідея незалежного Пуштуністану мусується на кородні з Афганістаном, в південному Пакістані багато зіндців мріє про незалежний Зінд. Історія Зінду простягається на 6 тисяч років, і, хоча зіндці уявляють собою суміш арабів, персів та інших завойовників, їх культурна ідентичність надзвичайно висока. Але ідея стабільного зінду не витримує критики в умовах ворожнечі між сунітами та шиітами, яку я побачив в Карачі.
Я проїхав крізь райони неонових хмародерів, райони хачабаадіс, хисткі місти надо дорогами і підвів авто до будинку з охороною. Мене зустрів чоловік, що назвався "директором школи на пенсії" і "поміркованим шиітом". В колі своїх друзів він попросив мене не називати імен, "бо інакше вони нас вб'ють".
Генерал Мушараф, новий лідер Пакістану, "це серйозна, гуманна людина, але він з'явився запізно і вже не врятує країну" - пояснив лідер шиітів. "Коли матеріальний бік життя погіршуєтся, релігія отримує все більший вплив і тертя між нами та сунітами підсилюються". Він довго говорив м'яким спокійним голосом про загальну любов, повагу, честь та толерантність, пропонував чай та вишукані солодощі. Подарував мені кілька книжок, де викладється шиітський погляд на мусульманську історію, за який - за його словами - вбито багато його друзів. Він не сказав нічого образливого чи нетолерантного. Але було щось в самій цій цілковитій прейнятості проблемою шиітизму. Його догмат віри вступав в протиріччя з іншими догматами, а навколо лежала убога країна, де невігластво та конспірологія всюдисущі, а державна влада - занадто слабка.
Далі я відвідав сунітів. Через інший район хачібаадіс я проїхав до якогось заводу, де залишив авто і постукав в залізну браму. Всередині було розташовано комплекс шкіл, які охороняються озброєними людьми. Один з охоронців провів мене в кімнату, підлогу якої вкривав щойно почищений килим. На ньому сиділи по-турецьки люди спираючись на маленьки подушки. Всі вони мали бороду, шапочку та ідеально білу сорочку. Невисокі скляні столики для кави блищали чистотою. На фоні постійного бруду Карачі мій подив був цілком виправданим.
Понад дверима стояли відеокамери системи охорони. Я зняв взуття і мені принесли склянку пепсі з льодом. Потім мене запросили до іншої ідеально чистої кімнати з новеньким килимом. В далекому куті стояв невисокий скляний столик, а за ним - три монітора внутрішньої телевізійної системи, мікрофон, навушники, відео та комп'ютер. Невисокий пухкий чоловічок в шапочці та білому шальвар камізі зайшов до кімнати.
"Ви не проти, якщо я зараз прочитаю молитву?" - запитав він. Я почекав, поки він молився на колінах. По молитві він сів за столом, включив телевізійну систему, одягнув навушники і віддав кілька наказів викладачам в аудиторіях, що якраз вели лекції. Говорив по арабські та на урду і виглядав уважним та цілеспрямованим.
Муфтій Мухамед Наїм - ректор Джамія Бінорія, спілки ісламських медресе, що пов'язані з традицією вахабізму на деобандизму (В одній з цих академій вчився і Масур Азар, боївкар ув'язнений в Індії за пропаганду ісламського сепаратизму в Кашмірі та звільнений на вимогу терористів, що захопили літак минулого грудня). Муфтій Наїм виклав мені статистичні дані: Дажмія Бінорія має 2300 студентів віком від восьми до двадцяти років з тридцяти країн, включно з Сполученими Штатами. Академія розташована на території в дванадцять акрів, є також готель і супермаркет. Дівчата та хлопці живуть і харчуються окремо. "Дівчата приїжджають до нас з закордону в спідницях, але тут всі вони носять покривало" - сказав він холодно: "Ми поміняли їх погляд на життя". Він також пояснив, що іноземні студенти платять за освіту, але діти з місцевих хачібаадіс навчаються безкоштовно. Так, в них є веб-сайт. Впродовж розмови він відповідав на телефонні дзвінки та перевіряв, що відбувається на моніторах внутрішньої мережи.
"Що Ви викладаєте?" - запитав я.
"Іслам звичайно, не математику ж. Лише іслам." Муфтій Наїм закликав до кімнати кілька іноземних студентів. Один з них був американським хлопцем з Лос-Анжелесу. Він пояснив: "Ми вивчаємо лише ті науки - наприклад граматику, арабську лінгвістику, право - які допомагають зрозуміти іслам". Я питав в студентів, що вони збираються робити по закінченню навчання, коли повернуться додому. Всі відповідали: "Пропагувати іслам". Деякі студенти з Америки походять з муслуьманських родин, інші перейшли до ісламу з християнства. Але всі погоджуються з тим, що Америка є країною декадансу та матеріалізму, проти яких має силу лише слово пророка Мухамеда.
Найважливішим аспектом діяльності медресе є допомога бідним. Місцевий спостерігач розповів мені, що це єдина школа в Карачі, де дітей з хачібаадіс вчать, годують, захищають і навіть люблять. Муфтій Наїм сказав: "Держава наскрізь корумпована. Вчителі в урядових школах не мають потрібної кваліфікації. Вони попадають на ці посади завдяки своїм політичним зв'язкам. Саме ми, а не уряд, несемо освіту звичайним людям. І ми докладаємо всіх зусиль, аби підготувати людей, які зможуть пропагувати іслам".
Згідно з пакістанською комісією по правам людини, велика кількість державних шкіл в країні існують лише на папері. На мою думку, перше, що повинен би був зробити військовий режим, це примусити батьків з далеких районів посилати дітей, як хлопчиків так і дівчат, до шкіл і забезпечити добрі умови навчання. Але генерал Мушараф цим не займається. І Захід не підштовхує його в цьому напрямку. Натомість Захід вимагає повернення до тої самої парламентської системи, що призвела до банкрутства цілої країни та військового перевороту. Приймаючи до уваги, що регіон може стати ареною ядерного конфлікту, що військові бюджети країн розпухають все більше і що тут живе 45 відсотків неписьменних людей всього світу - на мій погляд в США не може бути більш приорітетної задачі, ніж примусити уряди країн побудувати добру систему початкової освіти. В іншому випадку за це візьмуться медресе. Найбільше в муфтії Наїмі лякало використання техніки інформаційного віку для пропаганди пан-ісламського абсолютизму.
2001.09.24 | Галя
Частина 6: Генерал Мушараф. Частина 7: Форт Атток.
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm6. Генерал Мушараф.
Пакістан ніколи не мав доброго уряду. Після закінчення катастрофічної війни з Індією в 1971 році, надії покладалися на нового демократичного лідера Зульфікара Алі Бхутто, багатого землевласника з Зінду. Але Бхутто виявився популістом, який наводив жах за допомогою секретної поліції і оточив себе справжніми психопатами. Бхутто переміг в виборах 1977 року лише завдяки фальсифікації результатів. В кількох місцях почалися силові демонстрації протесту і він оголосив військовий стан. Солдати вимушені були стріляти в людей на вулицях. Військове керівництво було незадоволеним і голова генерального штабу, Зія-уль-Гак, очолив переворот.
Саме Зія випустив на волю джина фундаменталізму. Поміркована людина сам по собі, він об'єднався з сунітськими радикалами, щоби отримати грунт для нового режиму. Після його смерті в авіакатастрофі 1988 року, причини якої розслідуються й досі, в країну повернулася демократія і на посаду прем'єр-міністра було обрано дочку Бхутто на ім'я Беназір. Беназір отримала освіту в Гарвардському університеті, але не мала жодного досвіду в політиці та практиці керівництва і взяла шлюб (що виявився за всіма описами вкрай невдалим) з Азіфом Алі Зардарі, який через деякий час став міністром інвестицій. Широкомасштабні розкрадання громадської власності з боку Зардарі призвели до падіння уряду його дружини. Після ще одних виборів до влади прийшов панджабський бізнесмен Наваз Шаріф. Разом зі своїм братом Шабазом він керував Пакістаном як своїм сімейним бізнесом. Приймаючи гігантські відкати та займаючись іншими махінаціями, Шабаз отримав репутацію ще більшого хабарника ніж весь уряд Беназір. Коли братів було переобрано на другий термін, вони накопичили неймовірну суму грошей. Існували побоювання, що всіх членів Національної Асамблеї вже куплено через регулярні хабарі і справа йде до утворення "віртуальної монархії" Шаріфа. Сьогодні уряди Бхутто і Шаріфа звинувачуються в незаконному вивезенні з країни 2-х міль'ярдів доларів. Загалом за весь час демократичного режиму з країни було вивезено контрабандою 30 міль'ярдів.
Під час безкровного перевороту минулого жовтня уряд Шаріфа було скасовано генералом Мушарафом. Захід сприйняв ці події як погіршення ситуації. Але рядові пакістанці розглядають прихід генерала до влади як рідку позитивну подію в своїй країні, де все міняється до гіршого. Місцева преса (принаймі зараз) почуває себе вільніше ніж в демократичні часи Шаріфа, який регулярно тиснув на журналістів. Мушараф не започаткував серйозного культу своєї особи. Він зробив більше висловлювань на тему дотримання прав людини, ніж члени всіх попередніх, демократичних, урядів. Мушараф спробував покласти край дикунській практиці "вбивств честі" та "законам про богохульство", хоча і треба зазначити, що в цьому питанні йому прийшлось відступити під тиском релігійних діячів. Працівник приватної організації "Азіатський Фонд", Меназ Акбар, каже, що "зараз Пакістан переживає найбільш ліберальні часи". Мушараф є шанувальником Мустафи Кемаля Ататюрка, засновника республіки Турція і його однодумець-реформатор. Він публічно тисне руку жінкам, а на одній з перших фотографій після перевороту він позував з своїми двома пуделями, не дивлячись на те, що собаки вважаються нечистими тваринами в традиційному мусульманстві. Але найголовніше, як сказав мені один пакістанський журналіст, те, що "Мушараф висловлює свої переконання і люди довіряють йому, в той час як Беназір не мала жодної довіри, хоч і була інтелектуалкою".
Візит президента Клінтона до Афганістану в березні не був успішним в плані впливу на місцеву громадськість. Клінтон не підтримував військового перевороту і тому відмовився потиснути руку Мушарафу під час публічних церемоній. Не далі як на другий день пакістанці побачили, як американський президент ручкається з диктатором Сірії Гафе-аль-Ассадам, про режим якого достеменно відомо, що він набагато жорстокіший від будь-якого з військових режимів в Пакістані, з самого початку існування країни.
На Заході Мушарафа розглядають як диктатора, що підтримує фундаменталістськіх терористів в Афганістані та Кашмірі і не квапиться відновити демократію. Правда не є такою простою. Мушараф, представник останніх залишків аристократичного офіцерства британської школи, опинився між двох сил. Захід вимагає припинення підтримки ісламських боївкарів. Генерали, що привели Мушарафа до влади, переважно стоять на позиціях ортодоксального ісламу і мають повну можливість провести ще один переворот, якщо Мушараф занадто сильно відійде від Талібану та мусульманських боївок в Кашмірі. Деякі аналітики в Ісламабаді навіть вважають, що в своєму прагненні реформувати Пакістан Мушараф проводить занадто різкі зміни в багатьох напрямках одночасно. Він не тільки пропагує права людини, вільну пресу та місцеве виборне самоврядування, але й почав наступати на п'яти племенним мафіям, пробує припинити контрабанду в Балучістані та на півнчно-західному кородні. Перестрілка в Куеті, з якої я почав цю статтю, показує, що Мушараф тисне на всі етнічні угрупування та політичні партії без винятку. Дуже важливо, що в цьому він не спирається на організації фундаменталістів, на відміну від Зія, який використовував Джама-і-Іслам ("Ісламське товариство"), що пропагує ідеї Маудуді. Тому Мушараф зіпсував стосунки з багатьма вплививими групами, які мають бажання і можливість організувати протидію. І тому, всупереч своїм ліберальним поглядам, Мушараф може оголосити військовий стан.
Навіть якщо реформи Мушарафа підуть успішно, залишається ще одне питання: армія уявлає фактично паралельну державу, з власними заводами, агробізнесом, шляхобудівельництвом, школами, готелями, тощо. Корупція в армії розповюджена не меньш як в цивільному секторі, але вона не може розслідуватись цивільним судочинством. Бувший міністр іноземних справ Пакістану, Танвір Ахмад Хан, сказав мені, що "єдиною надією може бути гібридна система, в якій армія візьме на себе відповідальність за боротьбу проти зубожіння населення та розвиток шкільної системи, і в обмін на це отримає політичну владу". Успіх такої гібридної системи, продовжував він "демократизує армію". З цим погоджується завідуючий кафедрою факультету оборони та стратегічних досліджень університету Куейд-Азам в Ісламабаді, Ріфат Гуссейн: "Я не виключаю запозичення конституції турецького типу, з утворенням ради національної безпеки і наданням армії конституційних привілеїв. Необхідно знайти шлях юридичної стабілізації відносин між армією та цивільним суспільством."
7. Форт Атток.
Політична ситуація в Пакістані пройшла кілька буремних кіл, в кожному з яких наступна влада ув'язнювала та карала попередню, лише для того, щоби через певний час бути самою покараною і ув'язненою. Показовою тут є історія Фаруха Адама Хана.
В 1973 році тридцятитрьохрічний майор Адам очолив заколот проти законного прем'єр-міністра Зульфікара Алі Бхутто. Заколот було розкрито через те що один з офіцерів не витримав напруження і доповів про все безпосередньо прем'єру. Адам провів п'ять років у в'язниці, з яких "тринадцять місяців, два дня та шість годин" пройшли в форті Атток, що знаходиться на річці Інд за п'ятдесят миль на захід від Ісламабаду. Форт побудовано моголами в 1581 році для оборони афганського кордону. Після виходу на волю Адам став адвокатом в рідному місті Пешавар, де я зустрічався з ним в 1987 році. Зараз він працює на посаді Головного прокурора в Національному Бюро Відповідальності уряду генерала Мушарафа. Я знову зустрів його в форті Атток, де тоді якраз притягався до відповідальності по обвинуваченню в корупції бувший прем'єр міністр Наваз Шаріф.
Після формальностей в одній з вибілених кімнат форту, де під стелею крутились вентилятори, літали мухи, а нещасний Шаріф просив покращати йому харчування, Адам показав мені камеру, де він читав "Федералістські статті" та книжку Джона Стюарта Мілла "Про свободу" в напівтемряві одиночки. "Ці книжки підтвердили моє переконання, що я був в повному праві організувати заколот", - сказав він мені: "Кожен інгредієнт, про який пишуть в цих книжках, є необхідним для побудови громадянського суспільства: освіта, моральні засади, відчуття національної спільноти. За що не візьмешся - в нас того нема. Подивіться на нашу історію. Вона виглядає як історія авторитаризму, але в нас так і не було особи, яка б пішла до кінця в побудові держави. Справа тут не в демократії, а в силі волі."
Ви можете не погоджуватись з цією інтерпретацією Мілла та авторів американської конституції. Прийміть лише до уваги, що навіть через п'ядесть три роки після заснування держави Пакістан лише один відсоток населення сплачує податки. Можливо це пояснить, чому таким великим є бажання отримати функціональну державу. Боюся втім, що мрії Адама неможливо реалізувати - ані під демократичним, ані під напів-авторитарним проводом, за який він агітує. Мушараф має більше поваги ніж будь-який лідер Пакістану за останні кілька десятиріч, але ця країна просто занадто злиденна, неосвічена, розділена занадто великою кількістю етнічних та релігійних протирічь, в ній є занадто сильним вплив пан-ісламізму і присутні занадто потужні племенні на мафійні структури, що можуть змагатись з армією. Можливо, як казав мені шиітський лідер в Карачі, Мушараф прийшов до влади запізно і нього нема в запасі тих дисятиріч, які Ататюрк витратив на розбудову сучасної Турції.
З мурів форту Атток коліру охри я дивився вниз на Інд - річку, що розділяє континент. Держави моголів, сікхів, британців, а тепер сучасний Пакістан мали різні кородни, але ріка незмінно пропонувала свою логіку, згідно з якою кочові пуштуни північно-західного кородону на одному березі відчували нехіть до осідлих пенджабців на іншому. З подумав, що саме на цій річці і починається Індія. За сорок п'ять хвилин автом на схід від Аттоку лежить місто Таксіла, де серед нестерпної спеки стоять руїни перської, грецької, буддистської та стародавньо-індійської цивілізацій і нагадують нам про історичні перетворення в ході яких одні культури зливаються з іншими або підкоряють їх. Якщо і існує якийсь загальний знаменник тутешньої історії, то він полягає в тому, що на Індію завжди нападали з північного заходу, з напрямку Афганістану та Середньої Азії і робили це мусульманські завойовники, як наприклад моголи, будівничі прекрасного Тадж Магала. І спостерігаючи неспокій всередині самого ісламу важко повірити, що регіон не зазнає нових перетворень, а Пакістан буде останнім словом історії в цьому неспокійному регіоні між долинами та горами.
В кінці моєї подорожі до Пакістану я якось сидів з групою колег-журналістів і ми розмовляли про те, чому Наваз Шаріф, в той час пем'єр-міністр країни, відмовився від пропозиції Сполучених Штатів виплатити кілька міль'ярдів доларів в обмін на відмову від випробувань ядерної зброї. Пакістанський знайомий сказав просто: "Індія провела випробування, отже ми повинні були зробити те саме. Хто був прем'єр-міністром і що запропонувала Америка не мало жодного значення. Ми завжди визначаємо себе через стосунки з Індією і це - наша трагедія".
Чим слабкішою стає в Пакістані держава, тим більше відчувається потреба в ядерній зброї для самоствердження. На перетині головних вулиць великих міст, як гімн ядерній потузі, стоять на постаментах фрагменти скелі, яку розірвав в пустелі Балучістану підземний вибух 1988 року. Не подумайте, що Пакістан може непомітно зникнути зі сторінок історії.
Роберт Каплан працює кореспондентом часопису "Атлантик", є членом "Фонду нової Америки" і автором книги "На схід до татарів: подорожі по Балканам, Близькому Сходу та Кавказу", що виходить друком в листопаді.
2001.09.24 | НеДохтор
Re: до пані Галі
Галя писала:>...Залишається лише сподіватись, що в результаті цих зусиль різні, розумієте, НеДохтори, які мене обзивають ...
0. Вибачте, якщо Вас образив (відповідаю, звичайно, за одного НеДохтора).
1. Переніс всі сім частин в Бібліотеку.
2. Зареєструвавшись на сайті Ви одержите доступ і до Бібліотеки.
2001.09.24 | Максим’як
Re: Ваша праця є неоціненою в розширенні нашого інформативного поля на Майдані.
Ви дуже легко (треба сказати не всім вдається) знайшли свою нішу на Майдані.Та й з гумором у Вас все нормально.
Без сумніву, феміністичний рух України отримав сильне підкріплення в Вашій особі.
2001.09.25 | ilia25
Мораль: вчіть англійську та опановуйте Інтернет
Може тоді вам не потрібна буде допомога Галі, чи ще когось, щоб ви зрозуміли всю хибність вашої тези про "брехливі західні ЗМІ".До речі, зі статті, що, сподіваюсь, вам сподобалась, добра цитата для вас:
"Конспірологічні теорії отримують добрий грунт серед неписьменних людей, які покладаються на чутки."
2001.09.25 | Максим’як
Re: Мов знаю сім. Допис стосувався не вас, а Галі, яка навідміну від вас є корисною для Майдану.
Стаття є суб"єктивною і відображає зверхнє ставлення автора до тих народів. Абсолютно не розкриває справжніх причин. Зовсім не пояснює, як напівдикі племена, які сплачують 1 відсоток податків, мають державу з розвинутою ядерною промисловістю, можуть в України собі позволити придбати 350 танків по 2 млн. дол. та їхні знавці інтернету можуть ще вас повчити.Західні ЗМІ, як були продажні, так і будуть.
Але це є інформація
2001.09.25 | ilia25
Тоді пора вчити арифметику: 2*350/148 = 4 доллари 73 цента
Тоді, може, дурних питань задавати не будете.Втім, надії дійсно мало, бо як уже було сказано, схильність до конспірології є результатом невігластва. А у вас вона досягла таких розмірів, що лікувати її вже запізно.
2001.09.26 | Галя
Не можу втриматись :) Re: Мов знаю сім.
А от питання: чи нема такої математичної функції, щоби по ІР-адресі Максим'яка вирахувати скільки він знає мов? А то раптом він тут хоче отримати верх в дискусії?2001.09.26 | Максим’як
Re: П.Галя, питання мов, як розумієте, чи питання арифметики, поза всякою логікою дописів.
Я спробував відбрикнутися від п.Іллі, щоб наступним його дописом не було: вчіть китайську, російську, німецьку чи ненецьку, але не допомогло.Рекомендує вчити арифметику. Ги.
Створення негативного образу українця, навішування ярликів на дописувачів, моментальна агресивна атака всіх свіжих дописувачів-українців на форумі, руйнування праці інших, постійне доказування нікчемності дописів та дописувачів – ось основне завдання Іллі і далеко не повний перелік його свідомої діяльності, як ярого українофоба. А з його боку за 8 місяців щоденного перебування на форумі -жодного повноцінного допису, щоб досягав сторінки тексту, жодного перекладу.
Задля конспірології п.Ілля вже кілька місяців користується українською мовою, бо те, що він писав про українців російською мовою, м”ягко кажучи, створювло негативне враження.
Воно, скажемо, потрібні на форумі і такі, як п.Ілля, задля наочного прикладу, що українофобія може мати різні прояви, в т.ч. прикриті різнотемовою демагогією (законспіровані, на його мові).
Ну і, звичайно, дописи п.Іллі, в такому стилі добавляють доброго настрою на цілий день.
2001.09.26 | Галя
Re: П.Галя, питання мов, як розумієте, чи питання арифметики, поза всякою логікою дописів.
Та це ж жарт, ну дотеп був, розумієте.> Задля конспірології п.Ілля вже кілька місяців користується українською мовою, бо те,що він писав про українців російською мовою, м”ягко кажучи, створювло негативне враження.
Тобто замість того, щоби, як в Булгакова, "в промові ставало все менше українських слів", їх почало з"являтись все більше? Це ж треба записати до активів Форуму!
2001.09.26 | ilia25
Тільки про логіку не треба, добре?
Логічне мислення вам просто не властиве. Наша перша діскуссія закінчилась так і не розпочавшись, коли ви виглосили щось на кшалт "ви не розумієте нашого(sic!) народу". Надалі всі мої апеляціі до логіки натикались на звинувачення в українофобії, або взагалі залишались без відповіді -- бо вам, власне, і сказати більш нема чого.На мені, до речі, ця параноя не закінчується. Ваша похмура свідомість все навкруги оцінює крізь призму боротьби з жидо-масонською змовою. Тому кожного опонента ви вважаєте законспірованим агентом цієї змови, що займається підривною діяльністю на українському форумі.
То ж не треба сюди хоч логіку приплітати...
2001.09.24 | Абу
щиро Вам дякую за цю працю (-)
2001.09.25 | DevRand
Галю, велике вам спасибі! Дуже гарний матеріал (-)
2001.09.25 | Гура
"Український фемінізм"???
Припливли, панове :-((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((Можна "зливати воду" - ця кароста вже й на нашіх дівчат перекинулася :-(
2001.09.25 | Л_Українка
З такими мужиками не тільки феміністкою станеш! :-) (-)
2001.09.25 | Гура
Это Вы к тому, что мы с Вами
общаемся посредством "кнопочек"? :-)Ситуации разные бывают, конечно, но это же не повод, чтобы ломать свою природу :-) ?
"Смиренно несите свою женскую долю" и Вам встретится достойный :-) А они еще встречаются иногда, поверьте:-)
2001.09.25 | Л_Українка
Re: Это Вы к тому, что мы с Вами
Гура писав(ла):> "Смиренно несите свою женскую долю" и Вам встретится достойный :-) А они еще встречаются иногда, поверьте:-)
Достойный чего? Смиренной носки нашей "женской доли"?
2001.09.25 | Гура
Настоящему мужчине
обязательно понравится женщина, не разучившаяся быть естественной и почитающая мужчину, своего господина.2001.09.25 | Augusto
О! Ще одна "гаспадіна"!
Гура писав(ла):> обязательно понравится женщина, не разучившаяся быть естественной и почитающая мужчину, своего господина.
Ісус Христос довірів жінці важливу місію після воскресіння (а не побіг шукати "гаспадіну"), але Гура крутішій за нього!
П.М. На фіг фемінізм, але Україна знає дуже довгу традиції рівності чоловіків та жінок.
2001.09.25 | Гура
Совершенно верно! :-)
Равенство, но только в сфере любви, потому что для мужчины его любимая - тоже "госпожа" :-)В остальном гармония может быть достигнута только при психологическом лидерстве мужчины. Настоящая женщина этого сама хочет (осознанно или неосознанно).
2001.09.25 | Цікаво
Пане Гуро, наш палкий теоретику демократії! Не нав*язуйте людям свого рабського уявлення про кохання! (-)
2001.09.25 | Гура
Знакомый почерк. Гюльчатай, открой личико :-))) (-)
2001.09.25 | Цікаво
Я - хороший каліграф! <(^_^)> Ну що, впізнав? (-)
2001.09.25 | Гура
Ко мне только один человек не ровно дышит здесь - на "А" начинается, на "двокат" кончается :-) (-)
2001.09.25 | Адвокат ...
В бєлий свет,-- как в копєєчку!
Гура!Стидайтеся. Або зверніться до психоаналітика. Або станьте багатим і заведіть ґарем.
Або, ВСЕ Ж, перекваліфікуйтеся у писаржа "жіночих романів".
2001.09.26 | Цікаво
Копєєчок много - грошей мало!
Адвокат ... писав(ла):> Гура!
>
> Стидайтеся. Або зверніться до психоаналітика. Або станьте багатим і заведіть ґарем.
>
> Або, ВСЕ Ж, перекваліфікуйтеся у писаржа "жіночих романів".
У писаржа "жіночих романів" Гурі перекваліфікуватися буде неважко. Але боюся читати його жіночі романи буде тільки його ґарем. І то з примусу.
2001.09.26 | Гура
Re: В бєлий свет,-- как в копєєчку!
Это я Вам рекомендую к психоаналитику обратиться - у Вас проблемы с адекватным восприятием мира :-)Уже и гарем мне "пришили" :-)
2001.09.27 | Адвокат ...
Гура! Та що з Вами?
Гура писав(ла):> Это я Вам рекомендую к психоаналитику обратиться - у Вас проблемы с адекватным восприятием мира :-)
Шановний, то Ви -- "неадекватні". Сплутали мене з іншим учасником форуму. Та ще й "упорствуєте в ашєм заблуждєніі".
>
> Уже и гарем мне "пришили" :-)
Ги-ги, але ґарем Ва пасував би... Шкода, що борсаєтесь...
2001.09.27 | Гура
Разве что если все жены - любимые :-))) (-)
2001.09.27 | Адвокат ...
От і добре!
Дай Вам Боже статків великих та здоров'я міцного!2001.09.27 | Гура
И Вам того же :-) (-)
2001.09.25 | Л_Українка
А такий приклад:
шлюб Михайла і Раїси Горбачових. Була в них гармонія, чи ні? І хто там мав психологічне лідерство? І якщо вони прожили стільки років разом, чи не мають такі стосунки права на існування? Чи Ви не назвете їх любов'ю?2001.09.25 | Гура
Re: А такий приклад:
О Горбачевых не знаю. Более того, только двое могут знать, есть ли у них гармония. Любить способно мало людей, а встретить свое дополнение (дуал) - это вообще большая редкость. Мне в этом повезло...2001.09.26 | miner
а Гура, здається садо-мазо! :-) (-)
2001.09.26 | Цікаво
Re: І у Вас таке враження? :-) (-)
2001.09.26 | Гура
Это каждый по себе судит :-) (-)
2001.09.25 | Л_Українка
Ну... На це в мене просто слів нема!
З Вашими поглядами, пане Вчитель, вам у Афганістан тре! До талібів! :-)))2001.09.25 | Гура
А настоящая женщина
:-)))должна хотеть всецело принадлежать своему мужчине! :-)
2001.09.25 | Цікаво
Справжня - це як? Як антонім до штучної (трансвестити, трансексуали)? (-)
2001.09.25 | Л_Українка
"Тут все в тупике" (М.Жванецький)
Гура писав(ла):> :-)))
> должна хотеть всецело принадлежать своему мужчине! :-)
1) Коли в справжньої жінки має виникнути таке бажання (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, після весілля, тощо)?
2) Якщо таке бажання не виникло (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, весілля, тощо), то вона не справжня жінка? Чи він не справжній чоловік?
3) "хотєть всєцело прінадлежать" і "кохати" - це одне й те саме, чи поняття різні? Що важливіше? І що перше (курка чи яйце)?
4) Справжній мужчина должен "хотєть всєцело..." чи він може й не всєцело? (хіба вона одна справжня? :))) )
2001.09.25 | Гура
Re: "Тут все в тупике" (М.Жванецький)
>1) Коли в справжньої жінки має виникнути таке бажання (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, після весілля, тощо)?Когда она поняла, что ОН - ее мужчина (хоть в первую секунду).
>2) Якщо таке бажання не виникло (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, весілля, тощо), то вона не справжня жінка? Чи він не справжній чоловік?
Нет, просто ОН не ее мужчина, а ОНА - не его женщина.
>3) "хотєть всєцело прінадлежать" і "кохати" - це одне й те саме, чи поняття різні? Що важливіше? І що перше (курка чи яйце)?
Это высшая стадия любви. (Кстати есть 4 типа любви.)
>4) Справжній мужчина должен "хотєть всєцело..." чи він може й не всєцело? (хіба вона одна справжня? :))) )
Если он принял ее в свое сердце, то для настоящего мужчины (для способного любить) эта женщина - единственная.
Еще вопросы? :-)
2001.09.25 | Л_Українка
Питань ще багато
Гура писав(ла):> >1) Коли в справжньої жінки має виникнути таке бажання (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, після весілля, тощо)?
>
> Когда она поняла, что ОН - ее мужчина (хоть в первую секунду).
А якщо довго не розуміє? ТО не справжня?
>
> >2) Якщо таке бажання не виникло (після знайомства, на першому побаченні, після бурхливої ночі, весілля, тощо), то вона не справжня жінка? Чи він не справжній чоловік?
>
> Нет, просто ОН не ее мужчина, а ОНА - не его женщина.
ТАк вони справжні чи не справжні, я Вас щось не розумію?
Дайте визначення, pls.
>
> >3) "хотєть всєцело прінадлежать" і "кохати" - це одне й те саме, чи поняття різні? Що важливіше? І що перше (курка чи яйце)?
>
> Это высшая стадия любви. (Кстати есть 4 типа любви.)
А як Ви розумієте, вища вже стадія, чи ще не вища? Чи у Вас це щоразу по вищому розряду?
>
> >4) Справжній мужчина должен "хотєть всєцело..." чи він може й не всєцело? (хіба вона одна справжня? :))) )
>
> Если он принял ее в свое сердце, то для настоящего мужчины (для способного любить) эта женщина - единственная.
>
А якщо ще не прийняв, а тільки збирається, то він не справжній, чи в такому разі навіть справжньому можна "Нє всєцело"?
2001.09.25 | Гура
Тов. Адвокат, любовь - это Вам не политика-простиутка. У вас слишком много вопросов - записывайтесь на прием. (-)
2001.09.25 | Адвокат ...
Крєпітєсь, Гура, ві-аґра Вам допоможе! ;-) (-)
2001.09.26 | Гура
Тов. Адвокат, я стимуляторами не балуюсь и Вам не советую :-) (-)
2001.09.27 | Адвокат ...
Дарма, пане Гура!
Адже -- "ґоди уже нє тє"?2001.09.27 | Гура
Поверьте, ЭТО от возраста мало зависит :-) (-)
2001.09.27 | Адвокат ...
Таки -- "нє тє". ;-( Ось і медична статистика про те ж.. (-)
2001.09.27 | Гура
Ешьте больше петрушки и меньше соевых продуктов :-) (-)
2001.09.26 | Л_Українка
Добре, пане Гуро, що Ви з паном Адвокатом визначилися. А мені що робити? Чи Ви нас у чергу хочете вишикувати?Чи у Вас просто відповідей "нєт і бить нє можєт"?(-)
2001.09.29 | Л_Українка
Пане Гура, ну Ви просто як Ющенко, - боїтеся відкритого діалогу!(-)
2001.09.29 | Гура
Пан Адвокат, не приписуйте мне еще и манию величия - "я простой Гура" :-)
Куда мне до харизмы и секс-образа Ющенко! :-)Я смотрю, Вам ( таки да :-) ) - скучно без меня :-)))
Рекомендую читать Камасутру - я исповедую то, что там написано.
Смысл жизни - в любви.
2001.09.29 | Л_Українка
Я так сподівалася, що Ви мені на питання відповісте, а Ви - до порно відсилаєте. І повторюю востаннє - я НЕ Адвокат! ну що Ви такий впертий! :))) (-)
2001.09.29 | Гура
Ну если Кама-Сутра - это уже "порно", то тогда я "Санта-Клаус" :-)
Однако Ваше невежество больше, чем я думал, пан Адвокат :-(2001.09.29 | Адвокат ...
У Вас не не тільки mania grandiosa, у Вас ще й в очах контури роздвоюються.
І вельми погано настроєна підсистема ідентифікації.Нудно не без Вас, нудно -- з Вами...
2001.09.29 | Гура
Так нудность - это у меня профессиональное :-)))
Теперь я уверен, что "Л_Українка" и "Адвокат" - одна персона. Плохой из Вас "конспиратор" :-) Время-то совпало :-)2001.09.29 | Л_Українка
Не радила б цим так пишатися! Розвивайте гнучкість розуму. Знадобиться на майбутнє.
А то галичанка почне розваг шукати! :-)))2001.09.29 | Гура
И что б я без Вас делал, гибкий Вы наш (-)
2001.09.29 | Л_Українка
... наша... зачахли б! - точно кажу! (-)
2001.09.25 | Косарик
Відредагований текст
Прочитав від початку і до кінця з надзвичайної зацікавленістю. Хоч загалом я непогано знаюся на сучасних проблемах Пакистану, але ця стаття дійсно збирає все докупи.Додаю вичітаний текст, де виправлено друкарські помилки, та деякі дратуючі непорозуміння (напр., правильно писати Пакистан замість Пакістан; слово "менше" і всі похідні від нього завжди пишуться без м'якого знаку; мільярд пишеться без апострофа, тощо).
=========================
http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm
Роберт Каплан.
Територія без закону.
(переклад статті з журналу "Атлантик Манслі", вересень 2000)
Племенні території на кордоні Афганістану та Пакистану - приклад майбутніх конфліктів в регіоні і негативних наслідків глобалізації.
1. Балучістан.
Цього квітня я прокинувся в місті Куета, місті білого та сірого кольорів, що страждає від посухи. Прокинувся я від звуків вибухів та автоматних черг. Ми з моїм перекладачем Джамілем плигнули до джипа-тойоти і помчали через райони міста, населені пуштунами, подивитись що діється . Через деякий час нас зупинили пакистанські солдати і під дулами автоматів примусили вийти з авта. Поки тривав обшук, інші солдати пробігли повз стіну будинка за пару метрів від нас. Вони теж були озброєні автоматами. З будинку поруч пролунали постріли. На 11 годину ранку 5-ро людей було вбито, 20-ро поранено, а великий склад зброї конфісковано в результаті рейду на місце розташування Армії Пуштунхва Міллі (Народної Армії Пуштунів). Ця група виступає за незалежний "Пуштуністан", який повинен виділитись з території теперішнього Пакистану. Її звинувачують у вбивствах та захопленні заручників. Наразі урядові сили святкували перемогу, але, згідно з чутками, члени Пуштунхва Міллі з новими запасами зброї знов просочились у місто.
Власники крамниць в Куеті, а вони переважно пуштуни, організували страйк протесту проти операції урядових військ. Це вже другий такий страйк за останній тиждень, спрямований проти військового режиму генерала Парвеза Мушарафа. Два попередніх дні крамниці були зачинені в знак протесту проти введення податків на контрабандний перевіз через кордон запчастин до комп'ютерів, пального, автоматів та іншої контрабанди, на яку орієнтується економіка району. В список також включено героїн. Крім того, під час мого перебування в Куеті на протязі тижня відбулись вибухи в державних установах, які були пов'язані з арештами кількох сотен членів етнічного клану "Балух" - вони звинувачувались у вбивстві судді. А кілька тижнів тому бомби вибухнули на військових базах. Режим Мушарафа намагається розпочати збір податків на наведення порядку на цих племенних територіях і зустрічає упертий спротив. Місцеві вожді не в захваті від перспективі проведення виборів, які передбачаються по плану Мушарафа - це небезпечно для їх влади.
"Уряд хоче зруйнувати племенну систему, але не заміну їй нічого не пропонується" - сказав мені голова племені Райзані, Наваб-зада Мір Лашкарі Райзані. Розмова відбувалася всередені особняка за мурованим парканом, який охороняли люди в білих тюрбанах з автоматами Калашникова. "Більшість свого часу я провожу за розглядом справ, які в інших країнах вирішувались би згідно з законодавством про родину" - продовжував він. Перед нами на килимах стояли гори рису, розходився аромат щойно засмаженого м'яса. "Племена уявляють собою величезну соціальну мережу, що займається працевлаштуванням та допомогою безробітним. Уряд, що хоче припинити контрабанду, прямує до великих соціальних потрясінь".
Плем'я Райзані нараховує біля 20 тисяч членів і вживає друїдну мову південної Індії, що сильно відрізняється від тюрко-іранських мов, які вживають Балучі, або індо-арійських, які вживають Пуштуні. Райзані - давні вороги племені Буті, що споріднені з Балучі. "Я не збираюсь роззброюватись, бо не вірю, що уряд зможе мене захистити" - сказав Мір Лашкарі і додав: "Пакистан потрібен лише військовим". За його словами племена та етнічні групи можуть захищатись самі. І дійсно, міжнародні ринки зброї та неконтрольовані потоки наркотиків і електроніки збільшили автономію племен.
Всередені особняка Міра Лашкарі, за зигзагами брустверів, серед пустелі, що подібна до наждаку, стає більш зрозумілим, що невдачі урядів Пакистану - як цивільного, так і військового - можна легко зрозуміти з топографічної точки зору. Ці уряди не домоглись своїх цілей, на відміну від Індії, де демократія розвивається вже більш як півсторіччя без жодного державного перевороту. Стає також зрозумілим, чому, на мою думку, Пакистан та його проблеми будуть на перших сторінках газет впродовж кількох наступних років.
2. Пакистан.
Пакистан фактично, може стати майбутньою Югославією, тільки з ядерною зброєю. На Балканах розпад комуністичного авторитаризму та системи безпеки часів холодної війни привів до виходу на арену деструктивних племенних сил. Але в південній Азії те саме може статись від самого процесу глобалізації. Південна Азія показує, що глобалізація не всюди має однакові наслідки. Вона може вести до війн і хаосу так само як і до процвітання та торжества прав людини. Так само як зачарування засобів масової інформації подіями в Польщі, Угорщині та решті центральної Європи приховало в перші роки після зруйнування Берлінської стіни центробіжні сили, що починали свою дію в Югославії, теперішній жах перед екстремістами в Афганістані, Осамою бін Ладеном та зіткненнями в Кашмірі приховує головну проблему Південної Азії. А вона полягає в розпаді державних інститутів в Пакистані. Так само як і Югославія, Пакистан є дуже крихким створінням через розмаїтість етнічних та релігійних груп населення. Моє порівняння з Югославією 80-х років, яку я теж бачив власними очима, не випадкова примха. В обох випадках було дуже помітним саме накопичення хаосу та дестабілізації. Щоби зрозуміти все це, а не лише констатувати, потрібно навести багато подробиць.
Пакистан знаходиться на кордоні регіону з пустелею. В свій час британська адміністрація діяла лише в місті Лагойя, що знаходиться в провінції Пенджаб біля східного кордону Пакистану з Індією. Архітектура моголів, сади та багаті базари надають Лагойї індійського вигляду. Вона нагадує Нью Делі або Калькутту більше ніж будь-яке інше місце в Пакистані. А решта Пакистану - гірські райони Балучістану біля Афганського кордону, Північно-Західні провінції, ядучі пустелі Зінду, гори Гінду-Кушу та Каракоруму, що оточують Кашмір - все це ніколи не було підвладне англійцям чи іще кому-небудь. Ці території були зовсім нерозвиненими порівняно з Британською Індією. Єдиними підприємцями були Хінді що тікали від розділу 1947 року. Навіть Карачі, теперішня бізнес-столиця Пакистану, місто з 14 мільйонами населення, в якому іде постійна війна між сектами, під час відходу англійців було лише маленьким поселенням на Аравійському морі. Відсутність ідентичності, притаманної Лагойї чи великим містам Індії, пояснює теперішній неспокій в Карачі. Ісламабад, нинішню стерильну столицю Пакистану, з її широчезними порожніми вулицями в стилі моголів або сталінізму, було побудовано лише в 60-х роках.
Пакистан утворився з 7-ми мільйонів мусульманських біженців з Індії. Очевидно, що роля військових в цій державі була провідною. Біженці мали нагальну потребу упокорення прикордонних районів і з острахом дивились на свого південного сусіда, де більшість складали Хінді. В ситуації, коли основою ідентичності населення були племенна структура та етнічні угрупування, звичайні державні механізми перетворились на систему зведення старих рахунків та нечесної торгівлі. Раніш, в системі середньовічної племенної і феодальної культури, регіональні лідери обмінювали на бартерній основі колодязі і ділянки в пустелі. Тепер вони робили те саме з млинами, мережами електропостачання та транспортними системами.
В Куеті само собою починаєш думати в термінах кревного родства та сусідства. Місто складається з мережива вуличок з крамницями, побудованими з шлакоблоків, а на околицях, за мурами розташовані комплекси будинків, що належать різним племенам та табори афганських біженців. З 70-х років, з початку війни, біженці все прибували та прибували через прозорий кордон і Куета поступово ставала афганським містом на території Пакистану. В більшості країн третього світу населення одягається в дешеву синтетику. Але в Куеті майже кожен і далі носить традиційний шальвар каміз: широкі бавовняні штани та довгу сорочку, прикриваючи плечі ковдрою, яка використовується як під час молитви, так і для сну. Балушів можна пізнати по величезним білим тюрбанам, Пуштунів з південного Афганістану - по меншим та темнішим тюрбанам, а Пуштунів з північного Афганістану - по пласким вовняним шапочкам, які називаються паколами. А ще є Узбеки азіатського вигляду, а ще - шиїти-Хозари, потомки монголів Чінгіз Хана, що жили в центральному Афганістані до того, як потрапили в це місто.
Я відвідав Куету в 1988 році, коли вона була чистим і досить спокійним містом, де жило менше 500 тисяч людей. Сьогодні вона брудна та галаслива, заповнена прохачами та наркоманами, а її населення, за неофіційними підрахунками, зросло до 1,2 мільйонів. Посуха, що вже три роки лютує в південній Азії від Афганістану до Індії, привела до того, що населення навколишніх пустель повтікало до міста. Прекрасні канали, які я пам'ятав з 80-х років зараз порожні, або забиті сміттям. За містом я помітив висохлі річки та водосховища. Люди в спеку, що доходила до 110F (40 С) за допомогою самих лопат копали колодязі глибиною до 90-та футів (приблизно 30 м.) в гарячкових пошуках води біля озера Ганна, що колись було прекрасним і повним, а тепер містило жменьку брудної рідини. Іригаційні канали не працювали, джерела вичерпувались від занадто інтенсивного вжитку. Через нестачу води сільське господарство занепадало, так що засіяно було майже на 70 відсотків площі менше ніж раніше. Політичне безладдя та невдачі керівництва припинили притоки інвестицій та індустріальний розвиток.
Кордон Пакистану та Афганістану протягнувся на 1000 міль і має до 100 міль завширшки. Він проходить по мертвій пустелі, високо в горах через вежі вершин та зигзаги каньйонів, там, де тропічні долини піднімаються все вище і вище, аж до виголених напівпустель Середньої Азії, там, де замість темношкірих мешканців міст з'являються племена верховин та пустель. На північ від Балучістану, за "племенними самоуправліннями" Вазірістану, Курраму, Оракзаю, Хиберу, Мохманду та Бажаюру, біля Пешавару - жебрацької столиці північно-західного кордону, починається дивний світ мандрівників, релігійної і племінної ворожнечі, героїнових лабораторій та контрабанди зброєю.
В цих місцях релігійний екстремізм та розбрат, породжений двома десятиріччями війни в Афганістані змішується з проблемами Пакистану. В Пакистані живе 148 мільйонів людей, за кількістю населення це сьома в світі країна . Якщо річний приріст населення залишиться на рівні 2,6 %, Пакистан стане третьою країною по кількості населення після Індії та Китаю в 2050 році - якщо на той час він все ще буде існувати.
Афганістан та Пакистан можна розглядати як політичну єдність. Це є наслідком безпосередньої участі в боротьбі афганських партизан проти Радянської окупації в 1980-х роках і утвердження талібських екстремістів при владі в Афганістані. Свою ролю відіграють також географія та Британський колоніалізм.
Тут нема природних кордонів. Перехід від полонин до місячних пейзажів верховини відбувається в Середній Азії поступово. Пуштуни, що контролювали прикордонну територію східного та південного Афганістану ніколи не визнавали довільної демаркаційної лінії, яку провів в 1893 році Британський посол Сер Мартімер Дюран. Більш того, британці залишили в спадщину Пакистану смугу анархічних територій на схід від лінії Дюрана, які вони називали "племенними самоуправліннями". Це ще більше заплутує проведення кордонів між осілими районами та кочовим хаосом Афганістану. Уряд Пакистану завжди почував себе в стані облоги - не тільки через Індію, але й через афганські племена. Вважалося, що успішна протидія Індії можлива лише у випадку підкорення Афганістану.
Але цього Пакистану так ніколи і не вдалося досягти. Історія цієї території без закону та її зростаючого значення як джерела кризи - це історія невдач. Історія про те, як політична та військова еліта Пакистану не змогла встановити гегемонії розвиненої індустріальної та сільськогосподарської цивілізації долини Пенджаб над примітивними спільнотами гірських пустель.
3. Талібан.
В той день, коли вибухи та черги збудили мене в Куеті, я перебував в домі свого товариша Хаміда Карзая, який був заступником міністра закордонних справ Афганістану з 1992 по 1994 рік. В той час Афганістаном керували моджахеди, "святі воїтелі", які перемогли Радянський Союз. Тоді ще не було руху Талібан ("Тих, що шукають знання"), проти яких Карзай зараз виступає відкрито. І тому він мусить тримати залізну браму свого будинку замкненою на ніч з озброєним афганцем на варті. Він навіть мене примусив мати охоронця, яким був колишній командир моджахедів, біля дверей спальні. Важко було би не зрозуміти такої передбачливості. В липні батька Карзая вбили, коли він повертався додому з вечірньої молитви в мечеті неподалік. Боївкар встиг втекти на мотоциклі, який стояв напоготові. Це вбивство - і багато інших на прикордонні Пакистану - приписують талібам.
Карзаю сорок два роки і він є нащадком афганських королів. Він високий, стрункий, має руду бороду з сивиною і носить накрохмалений шальвар каміз. Профіль його поголеної голови нагадує орла. Після вбивства свого батька він успадкував титул хана (голови) 500-тисячного клану Поползай, що походить від Ахмаж Шаха Дюррані, командувача перською армією, що захопив місто Кандагар і в 1747 році став першим королем Афганістану. Племенний родовід - дуже важлива річ і тому моджахеди завжди довіряли поміркованому та про-західному Карзаю. Те саме можна сказати і про талібів, що звернулись до нього задовго до того, як вони захопили владу і які пізніше запропонували йому посаду посла в ООН.
"В Талібані були гарні, чесні люди" - сказав мені Карзай, коли черга дійшла до зеленого чаю та міндалю: "Вони мали зв'язки з медресе (ісламськими академіями) Куети та Пешавара і були моїми друзями ще з часів джихаду (священної війни) з Радянським Союзом. Вони прийшли до мене в 1994 році і сказали: "Хамід, треба щось робити з ситуацією в Кандагарі. Це переходить всі межі." Я не мав жодних застережень відносно допомоги талібам. В мене були гроші та зброя, що залишились з часів джихаду. Я також допоміг їм отримати політичну легітимність. Лише у вересні 1994 року на зборах почали з'являтись невідомі мені, мовчазні люди. Ті, що пізніше захопили рух Талібан. Це були приховані агенти пакистанської розвідки".
Багато разів чув я цю історію від колишніх командирів джихаду. Розповідь про те, як підтримували вони Талібан і як обдурила їх пакистанська розвідка, що організувала цей рух. Цей погляд не висвітлює всі деталі того, що відбулося, і трохи прикрашає оповідачів. В 1994 році Афганістан лежав в руїні. Ще під час війни з СРСР моджахеди уявляли собою неоднорідну мішанину, що в основному складалась з семи базових груп опору в Пакистані. Їх розділяли кланові, регіональні, релігійні приналежності та ідеологічні платформи. Фронтові командири в Афганістані були ще більш самостійними. Членство в партіях для них було лише перепусткою на склади зброї, які поповнювались на гроші ЦРУ через пакистанську Міжвідомчу Розвідку. І коли маріонетковий режим в Кабулі впав після виводу радянських військ в 1992 році, Афганістан став країною дрібних мілітаристсько-феодальних князівств. Їх лідери проводили час в сутичках між собою і переділі територій. Вродливі дівчата та хлопчики, жертви гвалтування, переходили від одного командира до іншого. Ситуація була особливо поганою в районі Кандагару. Дорога від Куети до цього міста контролювалась на своєму протязі більш як двадцятьма угрупуваннями, кожне з яких перетнуло її ланцюгом і вимагало мита за проїзд.
Але були і чесні командири, діти малих гірських поселень, що жили згідно зі звичаями "Пуштунвалі" - набору приписів "шляху життя пуштунів", який був навіть суворішим від ісламського правосуддя. В ньому підкреслювалися гостинність та лицарство, але й вимагались кровна помста за вбивство братів по ісламу і приписувались важкі покарання за перелюбство, що вступали в силу після будь-якого доносу. Крім чесних командирів були також тисячі молодих хлопців, що зросли в напакованих таборах біженців Куети та Пешавару і закінчили там медресе на кошти, що виділялись Саудівською Аравією. В цих медресе викладали більш ідеологізований та суворий різновид ісламу, ніж той, що було прийнято в гірському Афганістані, де до входу радянських військ релігія була лише природною складовою частиною сільського життя. (Наприклад, в горах жінкам не треба було весь час носити чадру, тому що практично вони могли побачити лише своїх родичів). В міському середовищі та в таборах біженців релігія була перероблена наново, перейшла до суворіших форм, більш придатних для захисту старих цінностей, що раптом опинились під загрозою.
Комуністична ідеологія, яку принесли на багнетах радянські солдати, вимагала адекватної відповіді, і цю відповідь викували в таборових медресе 80-х та 90-х років на території Пакистану. В них викладався войовничий іслам, в якому пакистанська та саудівська філософії з'єднувались з намаганнями протиставити себе міському оточенню. Академії афганських біженців об'єднали саудівський ваххабізм з деобандізмом Південної Азії. Вахабізм виник на Аравійському півострові в 18-му сторіччі з учення Мухамеда ібн Абдул Вахаба, який проповідував пуританський спосіб життя і очолював реакцію проти недбальства в виконанні релігійних приписів. Деобандізм було названо на честь селища Деобанд на околицях Нью-Делі, де в 19-му сторіччі місцева ісламська академія була центром опору проти британського правління. Після утворення мусульманської держави Пакистан, деобандізм було радикалізовано теософом на ім'я Абдул Айла Маудуді, який пропагував різновид ісламу наближений до тоталітарної ідеології. Маудуді вважав, що Коран необхідно приймати як незмінне ціле і що багато мусульман зійшло з праведного шляху через вплив ліберальних західних ідей. На думку Маудуді іслам настільки завершена релігія, що її обговорення може бути лише шкідливим для віруючих. Іслам повинен мати зверхність над всіма іншими законами держави.
Між ненавистю радикальних ісламістів до росіян в Чечні та ненавистю до американців в будь-якому іншому місці нема протиріччя - обидва почуття є реакцією на загрозу з боку нечистого Заходу, яка до того ж все наближається з розвитком нових технологій.
Коли Афганістан розпався на окремі бандитські анклави, студенти медресе вступили в переговори з чесними командирами. Разом вони утворили силу, що заповнила вакуум влади в країні. Одним з командирів був мулла Мухамед Омар. Кажуть, що це він почав повстання талібів на початку 1994 року, коли захопив свого колегу командира і повісив його на танковій гарматі за згвалтування двох дівчат.
Розповсюдження руху Талібан по Афганістану 20-го сторіччя дуже нагадує розповюдження ісламу по Аравійському півострову та північній Африці в 7-му сторіччі як сили, що рятувала від декаденсу та анархії, пов'язаних з розпадом Візантійської імперії. На 1996 рік Талібан захопив Кабул і контролював 80 відсотків території. В столиці таліби почали своє правління з побиття камінням та ампутацій кінцівок. Вони захопили маріонеткового лідера про-радянського уряду Наджибуллу в будинку представництва ООН, кастрували його і, прив'язаного до джипу, протягли по вулицям перед тим як повісти на стовпі ліхтаря.
Звірства талібів показали глибину їх переконання в тому, що місто, з його іноземними впливами, є справжнім коренем зла. В нещодавно видрукуваній книзі "Талібан" журналіст Ахмед Рашид пише, що більшість талібів є сиротами війни, що ніколи не виховувались жінками і навіть не спілкувались з ними. В результаті вони утворили своєрідне чоловіче братство, в чомусь подібне до братства хрестоносців. Відомо, що найбільш небезпечні суспільні рухи часто складались з сиріт війни, дітей що не знали виховання в родині, не пройшли відповідної соціалізації в суспільстві і результаті набули особливо брутальної вдачі (Червоні Кхмери в Кампучії, Об'єднаний Революційний Фронт в Сьєра Леоне можуть бути прикладами цієї тенденції). Звичайно, чим довше тягнеться війна, тим більше сиріт з'явлється в країні.
Талібан утворився як смертельно небезпечна суміш примітивного племенного віросповідання, ідеології, базованої на релігії, повної некомпетентності, наївності і нарешті жорстокості, які були наслідками ізоляції від навколишнього світу та дитинства без батьків. Цей рух є також і прикладом наслідків глобалізації: імпорту пан-ісламістських ідеологій та фінансової підтримки, як з боку мультимільйонера Осами бін Ладена і його терористичної організації (для якої Талібан слугує підгрунтям), так і з боку багатомільярдного контрабандного бізнесу, в ході якого вантажні авта та пароплави з товарами широкого вжитку переправляються через Іран та Афганістан з заможного арабського емірату Дубаї (більш подібного на найбільший універмаг світу, ніж на державу) до Куети та Карачі.
Підкорення Афганістану Талібаном відбулось також в великій мірі і через допомогу з боку Пакистану. На 1994 рік Пакистану вже досить набрид маріонетковий Гулбуддін Гекматіяр. Впродовж 1980-х та початку 1990-х років Міжвідомча Розвідка Пакистану передала радикально-фундаменталістській групі Гекматіяра більше грошей від ЦРУ ніж будь-яким іншим, поміркованішим, групам моджахедів. Гекматіяр був молодим, освіченим, ласим до влади харизматичним лідером. В той же час його зв'язок з Міжвідомчою Розвідкою обумовлювався тим, що він не мав великої підтримки на теренах Афганістану, і таким чином цілком залежав від цієї організації. Але безкінечна анархія, що продовжувалась а Афганістані з моменту виводу радянських військ показала, що розрахунок Пакистану не виправдався. Гекматіяр не зміг згуртувати навколо себе досить сил, щоби встановити в Афганістані рівень спокою, необхідний для функціонування нафтопроводів з нових регіонів Середньої Азії. Такі нафтопроводи могли б утворити союз ісламських держав, що міг би гідно протистояти Індії.
Тоді демократично обраний прем'єр-міністр Беназір Бхутто та міністр внутрішніх справ, генерал у відставці Насерулла Бабар прийшли до висновку, що всі проблеми Пакистану може вирішити Талібан. Уряд Бхутто почав видавати талібам через Міжвідомчу Розвідку гроші, дешеве пальне, жито, авта, зброю та відправляти добровольців з медресе на території Пакистану. Крім того, Афганістан було під'єднано до телефонної мережі Пакистану.
Але Талібан не став маріонеткою. Навпаки, релігійний екстремізм талібів через їх вплив на медресе підсилює екстремізм в Пакистані. Майбутнє цього руху непевне. Таліби домоглися певної безпеки в Афганістані за рахунок роззброєння населення. В той же час вони не утворили організацій для підтримки свого режиму. На сьогодні 70 відсотків афганців зрілого віку не мають роботи. Доля середньовічних нащадків пророка Мухамеда, що вели безкінечні війни між собою, може спіткати і Талібан, якщо він розпадеться на хаотичну мережу окремих організацій.
По великому рахунку, Талібан складається з племен пуштунів з південних та східних кордонів Афганістану, тих анархічних гірських жителів, що раз за разом знищували іноземних загарбників і відбили всі спроби підкорення з боку моголів, сикхів, британців та СРСР. Наведу слова пуштунського священнослужителя Магуддіна, які він сказав мені в будинку Карзая :"Ми нетерпляче чекаємо справжнього афганського уряду, лойя джирга (великої ради вождів племен), без впливу Росії чи Міжвідомчої Розвідки".
І дійсно, тепер, коли фронтові командири більш не отримують грошей та зброї від ЦРУ, влада потроху переходить назад до голів племен. Наприклад, командири з племені Поползай, які раніше служили в Гекматіяра та інших лідерів моджахедських партій, тепер повертаються під керівництво Карзая, що є причиною незадоволення з боку Талібану та його пакистанських прихильників і причиною існування реальної небезпеки для Карзая в Куеті.
4. Північно-Західний Кордон.
За кілька сотень миль на північ від Куети, на східному вході до Хиберського перевалу лежить Пешавар. Хиберський перевал - оспіване місце з'єднання Південної та Середньої Азій. В наш час він просто з'єднує Афганістан та Пакистан. В цьому місці фокусуються релігійні суперечки, що існують поруч з етнічним поділом. В кінці 1970-х років Пешавар з тихого провінційного міста, де базари чергувались з мурованими з червоної цегли палацами в стилі англо-індійської готики, перетворився на лінію геополітичного розлому. Через Хиберський перевал посунули мільйони афганських біженців, які рятувались від радянського вторгнення. В той же час через революцію в Ірані закрились важливі шляхи контрабанди наркотиків, і місцевий героїн почали вивозити через Хиберський перевал в порт Карачі. Населення Пешавара зросло вдвічі і досягло мільйона. Впродовж війни 1980-х років зріст злочинності та урбанізація привели до виникнення непримиренної релігійності.
Коли я повернувся до Пешавару після десяти років відсутності, місто постало переді мною ще більш збіднілим, забрудненим і перенаселеним. Крім того, воно стало більш афганським містом. В 1980-х роках афганське населення Пешавару складалось з невибагливих біженців з далеких провінцій. Але після того як в 1992-1994 роках Кабул було зруйновано мінометним та гранатометним вогнем в зіткненнях між моджахедами, в Пешавар також переселились і освічені мешканці афганської столиці. На відміну від селян з провінцій, вони принесли з собою космополітичну культуру і додали ще один шар змін до міста. На сьогодні в Пешаварі стало набагато більше афганських ресторанів, крамниць з килимами, нічних клубів з афганською музикою - особливо завдяки талібській забороні слухати музику в Кабулі. Можна зустріти багато афганських проституток, що мають світлу шкіру та згідно з чутками більш поступливі ніж їх пакистанські колеги. Присутність освічених афганців навела мене на думку, що тепер в Афганістані нема найбільш анти-талібської частини населення, що безсумнівно зменшує імовірність повстання проти Талібану.
В 1980-х роках подорожі з Пешавару до племенних самоуправлінь на північно-західному кордоні провінції не були проблемою для журналістів. Пакистанський режим заохочував висвітлення боротьби моджахедів проти радянської окупації Афганістану. Цього разу в мене пішло кілька днів на те, щоби оформити перепустку на подорож з Пешавару до управлінь Оракзай та Куррам. За останні роки там зросла кількість зіткнень між шиїтською та сунітською сектами ісламу. Перепустка вимагала, щоби мене супроводжував представник міліції місцевого племені.
По дорозі на південь та захід від Пешавару мандрівник зустрічає убогі загорожі з глиняних цеглин або просто плетеного тину, в яких туляться пуштунські чоловіки з бородами та в тюрбанах та жінки, що ховають себе під бурками і тому нагадують рухомі шатра. В небі висить чорний, масляний дим від вогнищ з автомобільних шин, на яких обпалюють глиняну цеглу. В кожному селищі можна почути запахи гною, гашишу, смаженого м'яса та дизельного палива. А в Дара Адам Хелі, де пуштуни працюють на верстатах з ножним приводом, збираючи саморобні автомати Калашникова та інші системи кулеметів, відчувається запах пороху.
В одній зброярні, де в вітринах густо стояли рушниці, пістолети та магазини з набоями, я зустрівся з місцевим головою племені Хаджи Мохамедом Заманом Ханом. Хаджи Заман мав на голові високу червону шапку з декоративним бантом, що вказувала на його приналежність до афріді - пуштунського племені, що веде родовід від грецьких солдат армії Олександра Великого, яка пройшла через Хиберський перевал. Всі крамниці в Куеті були якраз зачинені на знак протесту проти планів військового уряду встановити мито на ввіз контрабанди. Хаджи Заман пояснив це мені так: "Уряд намагається припинити виробництво опійного маку, але це наш єдиний ходовий товар. Вони також хочуть заборонити перевіз зброї - це приведе до масового безробіття. Контрабанда - це зараз єдиний спосіб якось вижити. Чому б уряду натомість не відібрати гроші в корумпованих елементів? От коли ці діячі понесуть законне покарання, тоді й ми повіримо нашому уряду".
Під "корумпованими елементами" Заман розуміє посадових осіб попередніх демократичних урядів, які зараз знаходяться під слідством за отримання хабарів в мільярди доларів і вивезення їх в іноземні банки. Від Балучістану до північно-західного кордону чув я заклики до помсти цим чиновникам. І жоден співрозмовник не проявляв зацікавленості виборами, які за попередніми домовленостями повинні відбутись через три роки. Політичні оглядачі в Ісламабаді визнають, що, принаймі зараз, вибори не цікавлять нікого.
Коли проїхати Дара Адам Хель, краєвид починає складатись з розпечених скель та димки в повітрі. Температура піднялась місяць тому, 110 Фаренгейта - не дивина для початку травня, а сезонні дощі так і не пройшли, отже землі не було від чого прохолонути. Я бачив жінок в бурках, що в пошуках води обходили висохлі русла струмків. На невисоких стінах місцевих фортець було намальовано англійською мовою та на урду: "ХАЙ ЖИВЕ ОСАМА БІН ЛАДЕН", та "ХОЧЕМО ІСЛАМСЬКОГО ЗАКОНУ". Не території всіх племен батьки називають малюків Осамами. Для цих людей бін Ладен уявляє собою ісламського Давида, що вийшов на герць з американським Голіафом. Лише той факт, що американський уряд вважає бін Ладена ворогом номер один вже надає Осамі кредиту довіри. Для бідних людей він уособлює погляд, згідно з яким лише суворе дотримання приписів ісламу зможе зупинити наступ матеріалістичного Заходу. Неподалік, в управлінні Вазірістан, пакистанські члени Талібану трощили телевізори, відео та інші західні штучки. Терористична організація бін Ладена з її мережею агентів на кількох континентах - одночасно симптом глобалізації та реакція на неї.
Дванадцять років тому місто Парачінар в управлінні Куррам було маленьким центром з ринком. Зараз це перенаселене місто з 300-ми тисячами мешканців, бетонною забудовою, регулярним відключенням електрики, нестачею води, переділом власності та бандитизмом, що живиться зброєю, яка контрабандою перевозиться назад з Афганістану. Я запитав політичного референта по Курраму, Масуда Урраму, чи змінилось щось з часів встановлення військового режиму. Він лише махнув рукою: "Який там в Ісламабаді уряд - демократичний чи військовий - немає жодного значення. Тут немає карного кодексу - діє лише племенний закон пуштунів".
Пуштунське населення Курраму розділено на шиїтів та сунітів. В 1996 році бійка, що почалася між підлітками цих ворогуючих сект переросла в битву з застосуванням зброї, в якій загинуло 200 осіб і відбулися викрадення жінок та дітей. Представник напіввійськової організації охарактеризував ці злочини як "достойні кам'яного віку". Під час конфлікту було забито всіх приїжджих в місцевому готелі.
Зараз в Парачінарі спокійно, але напруга не спадає. Напіввійськові боївки охороняють вулиці навколо сунітських та шиїтських мечетей, які розташовані майже поруч. На мінаретах видно сліди куль. Лише за кілька тижнів до мого приїзду під час заворушень в іншому управлінні на північно-західному кордоні було вбито сімнадцять осіб.
"Шиїти складають вісімдесят відсотків населення Курраму", - казав мені шиїтський лідер Парачінару, Мухамед Анвар: "Проблеми виникають через афганських біженців, які підтримують сунітів". Натомість сунітський лідер Хаджи Асгар Дін вважає, що суніти складають 75 відсотків всього населення. Він сказав мені, що шиїти не продають землю сунітам: "Отже як ми можемо вважати їх своїми братами?" Очевидно одне - місто, затиснене між горами Сафед Ког, не має вже куди розростатись. Високий рівень народження дітей та приплив афганських біженців привели до збільшення кількості конфліктів в питаннях земельної власності. Зростання кількості населення послабило авторитет старейшин племен та утворило екстремістьки налаштовану молодь. Нестача води та електрики підсилює роздратування. До того ж система державних шкіл знаходиться в жалюгідному стані - часто відсутні вчителі, книжки і дах над головою. Більшість бідних людей не має грошей на приватні школи і тому відсилає дітей до сунітських чи шиїтських медресе, де їх добре доглядають і викладаються догмати відповідної віри.
Всі , в кого я брав інтерв'ю, були похмурими та неговіркими. Одного разу навколо мене зібрався натовп чоловіків, які відтіснили мене до задньої стіни аптеки і по черзі проклинали Америку та пояснювали, що таліби - гарні люди, бо відновили спокій в Афганістані і припинили свавілля моджахедів. Також мені пояснили, що в місцевих негараздах між шиїтами та сунітами винна "рука Індії". Конспірологічні теорії отримують добрий грунт серед неписьменних людей, які покладаються на чутки. В Пакистані рівень письменності складає 33 відсотки. В племенних самоуправліннях він ще нижче. Що ж до рівня письменності серед жінок в Парачінарі, то кажуть що він дорівнює двум відсоткам, але напевно того не знає ніхто.
5. Карачі.
Неспокійні стосунки між релігіями та племенами в Пакистані ускладнюються нестерпними умовами існування та войовничим націоналізмом. Найлегше це помітити в Карачі, південному місті на березі Аравійського моря. Нестабільне, роз'єднане місто без традицій, Карачі, на жаль, яскраво репрезентує загальну ситуацію в Пакистані. Лише чверть його 14-мільйонного населення походить з провінції Зінд, де знаходиться це місто. Більшість цих людей переїхали в Карачі в зв'язку з посухою в провінції. Решта населення прибула з найрізноманітніших частин країни. Принаймі чверть населення живе в так званих хачіабаадіс, "тимчасовому житлі", збудованому похапцем з шлакоблоків, металевого шиферу, плетеного тину, брезенту та картонних коробок. Дахи цих будинків притримуються наваленим зверху камінням або старими шинами. Райони хачібаадіс тагнуться на багато миль. Деякі з них існують вже кілька десятиріч. По вулицям ходять кози. Діти та дорослі пересівають купи сміття в пошуках чогось корисного. "Ситуація з постачанням води погіршується, ситуація з електрикою вже давно безнадійна" - сказав мені один з іноземних експертів: "Руйнується вся інфраструктура життя. Звичайно це не стосується багатих районів".
В більшості міст третього світу можна побачити різкий контраст між багатими та бідними. Але ніде я не бачив, щоби багаті та бідні жили настільки поруч і між ними б існувала така ворожнеча, як це можна спостерігати в Карачі. На одній з вулиць праворуч простягнулися похмурі курники хачібаадіс, а ліворуч виростає висока стіна, за якою ховаються розкішні вілли та ресторан "Кентакі фрайд чікен". Багаті вілли в Карачі мають вигляд посольств іноземних держав, з охоронцями біля брами, колючим дротом, залізними гратами ті неймовірної краси деревами і газонами за штукатуреними мурами цих фортець. Вілли, з своїми неодмінними тарілками супутникових антен, по яким приймають CNN, MTV та інші міжнародні канали, символізують позитивний бік глобалізації, а хачібаадіс - так схожі на інші злиденні райони світу - її негативний бік.
На протязі тижня мого перебування в Карачі зграї молодих хуліганів підпалили сім авт, включно з автобусом, і побили вікна в МакДональдсі та Кентакі Фрайд Чікен. Інші сім авт було вкрадено. Стались вибухи біля поліцейського відділення та в центрі міста: один чоловік загинув, шістьох було поранено. Відбулось три нерозкритих вбивства. Так само як і в Балучістані чи на північно-західному кордоні причиною насильства вважаються етнічні, політичні та релігійні чинники. Але цьому нема недвозначного підтвердження. Коли бачиш в яких умовах люди живуть в Карачі, стає очевидним, що психологічно вони на межі. Не мою думку насправді порівняно невелика кількість насильства в місті є перемогою людського духу. Хуліганство молоді відбулось на десятий день після припинення постачання води в цьому районі міста. Багаті люди встановлюють приватні цистерни, водогін та електрогенератори.
З середини 1980-х років, коли в Карачі почала надходити зброя з арени афганської війни і розпочалися побутові конфлікти між пуштунами та двома поколіннями могаджирів, мусульманських біженців з Індії, було вбито більше 4-х і поранено більше 10-ти тисяч людей. В кінці 1980-х і на початку 1990-х років в Карачі на інших містах Зінду відбулись конфлікти між могаджирами та зіндцями. Впродовж десяти перших місяців 1998 року в Карачі сталось 629 вбивств, здійснених, згідно з повідомленнями місцевого часопису, "незалежними контрактними кілерами". Жодне з них не було розкритим. В 1990-х роках вийшла заборона на вжиток мобільних телефонів, в зв'язку з тим, що ними користувались міські боївки. Кореспонденти старанно передавали інформацію про всі випадки заворушень в Карачі, Балучістані, північно-західному кордоні. Ці репортажі лише зрідка потрапляли в американські засоби масової інформації.
Так само як ідея незалежного Пуштуністану мусується на кордоні з Афганістаном, в південному Пакистані багато зіндців мріє про незалежний Зінд. Історія Зінду простягається на 6 тисяч років, і, хоча зіндці уявляють собою суміш арабів, персів та інших завойовників, їх культурна ідентичність надзвичайно висока. Але ідея стабільного зінду не витримує критики в умовах ворожнечі між сунітами та шиїтами, яку я побачив в Карачі.
Я проїхав крізь райони неонових хмарочосів, райони хачабаадіс, хисткі місти над дорогами і підвів авто до будинку з охороною. Мене зустрів чоловік, що назвався "директором школи на пенсії" і "поміркованим шиїтом". В колі своїх друзів він попросив мене не називати імен, "бо інакше вони нас вб'ють".
Генерал Мушараф, новий лідер Пакистану, "це серйозна, гуманна людина, але він з'явився запізно і вже не врятує країну" - пояснив лідер шиїтів. "Коли матеріальний бік життя погіршується, релігія отримує все більший вплив і тертя між нами та сунітами підсилюються". Він довго говорив м'яким спокійним голосом про загальну любов, повагу, честь та толерантність, пропонував чай та вишукані солодощі. Подарував мені кілька книжок, де викладається шиїтський погляд на мусульманську історію, за який - за його словами - вбито багато його друзів. Він не сказав нічого образливого чи нетолерантного. Але було щось в самій цій цілковитій прейнятості проблемою шиїтизму. Його догмат віри вступав в протиріччя з іншими догматами, а навколо лежала убога країна, де невігластво та конспірологія всюдисущі, а державна влада - занадто слабка.
Далі я відвідав сунітів. Через інший район хачібаадіс я проїхав до якогось заводу, де залишив авто і постукав в залізну браму. Всередині було розташовано комплекс шкіл, які охороняються озброєними людьми. Один з охоронців провів мене в кімнату, підлогу якої вкривав щойно почищений килим. На ньому сиділи по-турецьки люди спираючись на маленьки подушки. Всі вони мали бороду, шапочку та ідеально білу сорочку. Невисокі скляні столики для кави блищали чистотою. На фоні постійного бруду Карачі мій подив був цілком виправданим.
Понад дверима стояли відеокамери системи охорони. Я зняв взуття і мені принесли склянку пепсі з льодом. Потім мене запросили до іншої ідеально чистої кімнати з новеньким килимом. В далекому куті стояв невисокий скляний столик, а за ним - три монітора внутрішньої телевізійної системи, мікрофон, навушники, відео та комп'ютер. Невисокий пухкий чоловічок в шапочці та білому шальвар камізі зайшов до кімнати.
"Ви не проти, якщо я зараз прочитаю молитву?" - запитав він. Я почекав, поки він молився на колінах. По молитві він сів за столом, включив телевізійну систему, одягнув навушники і віддав кілька наказів викладачам в аудиторіях, що якраз вели лекції. Говорив по арабські та на урду і виглядав уважним та цілеспрямованим.
Муфтій Мухамед Наїм - ректор Джамія Бінорія, спілки ісламських медресе, що пов'язані з традицією вахабізму на деобандизму (В одній з цих академій вчився і Масур Азар, боївкар ув'язнений в Індії за пропаганду ісламського сепаратизму в Кашмірі та звільнений на вимогу терористів, що захопили літак минулого грудня). Муфтій Наїм виклав мені статистичні дані: Дажмія Бінорія має 2300 студентів віком від восьми до двадцяти років з тридцяти країн, включно з Сполученими Штатами. Академія розташована на території в дванадцять акрів, є також готель і супермаркет. Дівчата та хлопці живуть і харчуються окремо. "Дівчата приїжджають до нас з закордону в спідницях, але тут всі вони носять покривало" - сказав він холодно: "Ми поміняли їх погляд на життя". Він також пояснив, що іноземні студенти платять за освіту, але діти з місцевих хачібаадіс навчаються безкоштовно. Так, в них є веб-сайт. Впродовж розмови він відповідав на телефонні дзвінки та перевіряв, що відбувається на моніторах внутрішньої мережи.
"Що Ви викладаєте?" - запитав я.
"Іслам звичайно, не математику ж. Лише іслам." Муфтій Наїм закликав до кімнати кілька іноземних студентів. Один з них був американським хлопцем з Лос-Анжелесу. Він пояснив: "Ми вивчаємо лише ті науки - наприклад граматику, арабську лінгвістику, право - які допомагають зрозуміти іслам". Я питав в студентів, що вони збираються робити по закінченню навчання, коли повернуться додому. Всі відповідали: "Пропагувати іслам". Деякі студенти з Америки походять з мусульманських родин, інші перейшли до ісламу з християнства. Але всі погоджуються з тим, що Америка є країною декадансу та матеріалізму, проти яких має силу лише слово пророка Мухамеда.
Найважливішим аспектом діяльності медресе є допомога бідним. Місцевий спостерігач розповів мені, що це єдина школа в Карачі, де дітей з хачібаадіс вчать, годують, захищають і навіть люблять. Муфтій Наїм сказав: "Держава наскрізь корумпована. Вчителі в урядових школах не мають потрібної кваліфікації. Вони попадають на ці посади завдяки своїм політичним зв'язкам. Саме ми, а не уряд, несемо освіту звичайним людям. І ми докладаємо всіх зусиль, аби підготувати людей, які зможуть пропагувати іслам".
Згідно з пакистанською комісією по правам людини, велика кількість державних шкіл в країні існують лише на папері. На мою думку, перше, що повинен би був зробити військовий режим, це примусити батьків з далеких районів посилати дітей, як хлопчиків так і дівчат, до шкіл і забезпечити добрі умови навчання. Але генерал Мушараф цим не займається. І Захід не підштовхує його в цьому напрямку. Натомість Захід вимагає повернення до тої самої парламентської системи, що призвела до банкрутства цілої країни та військового перевороту. Приймаючи до уваги, що регіон може стати ареною ядерного конфлікту, що військові бюджети країн розпухають все більше і що тут живе 45 відсотків неписьменних людей всього світу - на мій погляд в США не може бути більш приоритетної задачі, ніж примусити уряди країн побудувати добру систему початкової освіти. В іншому випадку за це візьмуться медресе. Найбільше в муфтії Наїмі лякало використання техніки інформаційного віку для пропаганди пан-ісламського абсолютизму.
6. Генерал Мушараф.
Пакістан ніколи не мав доброго уряду. Після закінчення катастрофічної війни з Індією в 1971 році, надії покладалися на нового демократичного лідера Зульфікара Алі Бхутто, багатого землевласника з Зінду. Але Бхутто виявився популістом, який наводив жах за допомогою секретної поліції і оточив себе справжніми психопатами. Бхутто переміг в виборах 1977 року лише завдяки фальсифікації результатів. В кількох місцях почалися силові демонстрації протесту і він оголосив військовий стан. Солдати вимушені були стріляти в людей на вулицях. Військове керівництво було незадоволеним і голова генерального штабу, Зія-уль-Гак, очолив переворот.
Саме Зія випустив на волю джина фундаменталізму. Поміркована людина сам по собі, він об'єднався з сунітськими радикалами, щоби отримати грунт для нового режиму. Після його смерті в авіакатастрофі 1988 року, причини якої розслідуються й досі, в країну повернулася демократія і на посаду прем'єр-міністра було обрано дочку Бхутто на ім'я Беназір. Беназір отримала освіту в Гарвардському університеті, але не мала жодного досвіду в політиці та практиці керівництва і взяла шлюб (що виявився за всіма описами вкрай невдалим) з Азіфом Алі Зардарі, який через деякий час став міністром інвестицій. Широкомасштабні розкрадання громадської власності з боку Зардарі призвели до падіння уряду його дружини. Після ще одних виборів до влади прийшов панджабський бізнесмен Наваз Шаріф. Разом зі своїм братом Шабазом він керував Пакистаном як своїм сімейним бізнесом. Приймаючи гігантські відкати та займаючись іншими махінаціями, Шабаз отримав репутацію ще більшого хабарника ніж весь уряд Беназір. Коли братів було переобрано на другий термін, вони накопичили неймовірну суму грошей. Існували побоювання, що всіх членів Національної Асамблеї вже куплено через регулярні хабарі і справа йде до утворення "віртуальної монархії" Шаріфа. Сьогодні уряди Бхутто і Шаріфа звинувачуються в незаконному вивезенні з країни 2-х мільярдів доларів. Загалом за весь час демократичного режиму з країни було вивезено контрабандою 30 мільярдів.
Під час безкровного перевороту минулого жовтня уряд Шаріфа було скасовано генералом Мушарафом. Захід сприйняв ці події як погіршення ситуації. Але рядові пакистанці розглядають прихід генерала до влади як рідку позитивну подію в своїй країні, де все міняється до гіршого. Місцева преса (принаймі зараз) почуває себе вільніше ніж в демократичні часи Шаріфа, який регулярно тиснув на журналістів. Мушараф не започаткував серйозного культу своєї особи. Він зробив більше висловлювань на тему дотримання прав людини, ніж члени всіх попередніх, демократичних, урядів. Мушараф спробував покласти край дикунській практиці "вбивств честі" та "законам про богохульство", хоча і треба зазначити, що в цьому питанні йому прийшлось відступити під тиском релігійних діячів. Працівник приватної організації "Азіатський Фонд", Меназ Акбар, каже, що "зараз Пакистан переживає найбільш ліберальні часи". Мушараф є шанувальником Мустафи Кемаля Ататюрка, засновника республіки Турція і його однодумець-реформатор. Він публічно тисне руку жінкам, а на одній з перших фотографій після перевороту він позував з своїми двома пуделями, не дивлячись на те, що собаки вважаються нечистими тваринами в традиційному мусульманстві. Але найголовніше, як сказав мені один пакистанський журналіст, те, що "Мушараф висловлює свої переконання і люди довіряють йому, в той час як Беназір не мала жодної довіри, хоч і була інтелектуалкою".
Візит президента Клінтона до Пакистану в березні не був успішним в плані впливу на місцеву громадськість. Клінтон не підтримував військового перевороту і тому відмовився потиснути руку Мушарафу під час публічних церемоній. Не далі як на другий день пакистанці побачили, як американський президент ручкається з диктатором Сирії Гафе-аль-Ассадам, про режим якого достеменно відомо, що він набагато жорстокіший від будь-якого з військових режимів в Пакистані, з самого початку існування країни.
На Заході Мушарафа розглядають як диктатора, що підтримує фундаменталістськіх терористів в Афганістані та Кашмірі і не квапиться відновити демократію. Правда не є такою простою. Мушараф, представник останніх залишків аристократичного офіцерства британської школи, опинився між двох сил. Захід вимагає припинення підтримки ісламських боївкарів. Генерали, що привели Мушарафа до влади, переважно стоять на позиціях ортодоксального ісламу і мають повну можливість провести ще один переворот, якщо Мушараф занадто сильно відійде від Талібану та мусульманських боївок в Кашмірі. Деякі аналітики в Ісламабаді навіть вважають, що в своєму прагненні реформувати Пакистан Мушараф проводить занадто різкі зміни в багатьох напрямках одночасно. Він не тільки пропагує права людини, вільну пресу та місцеве виборне самоврядування, але й почав наступати на п'яти племенним мафіям, пробує припинити контрабанду в Балучістані та на північно-західному кордоні. Перестрілка в Куеті, з якої я почав цю статтю, показує, що Мушараф тисне на всі етнічні угрупування та політичні партії без винятку. Дуже важливо, що в цьому він не спирається на організації фундаменталістів, на відміну від Зія, який використовував Джама-і-Іслам ("Ісламське товариство"), що пропагує ідеї Маудуді. Тому Мушараф зіпсував стосунки з багатьма вплививими групами, які мають бажання і можливість організувати протидію. І тому, всупереч своїм ліберальним поглядам, Мушараф може оголосити військовий стан.
Навіть якщо реформи Мушарафа підуть успішно, залишається ще одне питання: армія уявляє фактично паралельну державу, з власними заводами, агробізнесом, шляхобудівництвом, школами, готелями, тощо. Корупція в армії розповсюджена не менш як в цивільному секторі, але вона не може розслідуватись цивільним судочинством. Колишній міністр іноземних справ Пакистану, Танвір Ахмад Хан, сказав мені, що "єдиною надією може бути гібридна система, в якій армія візьме на себе відповідальність за боротьбу проти зубожіння населення та розвиток шкільної системи, і в обмін на це отримає політичну владу". Успіх такої гібридної системи, продовжував він "демократизує армію". З цим погоджується завідуючий кафедрою факультету оборони та стратегічних досліджень університету Куейд-Азам в Ісламабаді, Ріфат Гуссейн: "Я не виключаю запозичення конституції турецького типу, з утворенням ради національної безпеки і наданням армії конституційних привілеїв. Необхідно знайти шлях юридичної стабілізації відносин між армією та цивільним суспільством."
7. Форт Атток.
Політична ситуація в Пакистані пройшла кілька буремних кіл, в кожному з яких наступна влада ув'язнювала та карала попередню, лише для того, щоби через певний час бути самою покараною і ув'язненою. Показовою тут є історія Фаруха Адама Хана.
В 1973 році тридцятитрьохрічний майор Адам очолив заколот проти законного прем'єр-міністра Зульфікара Алі Бхутто. Заколот було розкрито через те що один з офіцерів не витримав напруження і доповів про все безпосередньо прем'єру. Адам провів п'ять років у в'язниці, з яких "тринадцять місяців, два дня та шість годин" пройшли в форті Атток, що знаходиться на річці Інд за п'ятдесят миль на захід від Ісламабаду. Форт побудовано моголами в 1581 році для оборони афганського кордону. Після виходу на волю Адам став адвокатом в рідному місті Пешавар, де я зустрічався з ним в 1987 році. Зараз він працює на посаді Головного прокурора в Національному Бюро Відповідальності уряду генерала Мушарафа. Я знову зустрів його в форті Атток, де тоді якраз притягався до відповідальності по обвинуваченню в корупції колишній прем'єр міністр Наваз Шаріф.
Після формальностей в одній з вибілених кімнат форту, де під стелею крутились вентилятори, літали мухи, а нещасний Шаріф просив покращати йому харчування, Адам показав мені камеру, де він читав "Федералістські статті" та книжку Джона Стюарта Мілла "Про свободу" в напівтемряві одиночки. "Ці книжки підтвердили моє переконання, що я був в повному праві організувати заколот", - сказав він мені: "Кожен інгредієнт, про який пишуть в цих книжках, є необхідним для побудови громадянського суспільства: освіта, моральні засади, відчуття національної спільноти. За що не візьмешся - в нас того нема. Подивіться на нашу історію. Вона виглядає як історія авторитаризму, але в нас так і не було особи, яка б пішла до кінця в побудові держави. Справа тут не в демократії, а в силі волі."
Ви можете не погоджуватись з цією інтерпретацією Мілла та авторів американської конституції. Прийміть лише до уваги, що навіть через п'ятдесят три роки після заснування держави Пакистан лише один відсоток населення сплачує податки. Можливо це пояснить, чому таким великим є бажання отримати функціональну державу. Боюся втім, що мрії Адама неможливо реалізувати - ані під демократичним, ані під напів-авторитарним проводом, за який він агітує. Мушараф має більше поваги ніж будь-який лідер Пакистану за останні кілька десятиріч, але ця країна просто занадто злиденна, неосвічена, розділена занадто великою кількістю етнічних та релігійних протиріч, в ній є занадто сильним вплив пан-ісламізму і присутні занадто потужні племенні на мафіозні структури, що можуть змагатись з армією. Можливо, як казав мені шиїтський лідер в Карачі, Мушараф прийшов до влади запізно і нього нема в запасі тих десятиріч, які Ататюрк витратив на розбудову сучасної Турції.
З мурів форту Атток кольору охри я дивився вниз на Інд - річку, що розділяє континент. Держави моголів, сикхів, британців, а тепер сучасний Пакистан мали різні кордони, але ріка незмінно пропонувала свою логіку, згідно з якою кочові пуштуни північно-західного кордону на одному березі відчували нехіть до осілих пенджабців на іншому. З подумав, що саме на цій річці і починається Індія. За сорок п'ять хвилин автом на схід від Аттоку лежить місто Таксіла, де серед нестерпної спеки стоять руїни перської, грецької, буддистської та стародавньо-індійської цивілізацій і нагадують нам про історичні перетворення в ході яких одні культури зливаються з іншими або підкоряють їх. Якщо і існує якийсь загальний знаменник тутешньої історії, то він полягає в тому, що на Індію завжди нападали з північного заходу, з напрямку Афганістану та Середньої Азії і робили це мусульманські завойовники, як наприклад моголи, будівничі прекрасного Тадж Магала. І спостерігаючи неспокій всередині самого ісламу важко повірити, що регіон не зазнає нових перетворень, а Пакистан буде останнім словом історії в цьому неспокійному регіоні між долинами та горами.
В кінці моєї подорожі до Пакистану я якось сидів з групою колег-журналістів і ми розмовляли про те, чому Наваз Шаріф, в той час прем'єр-міністр країни, відмовився від пропозиції Сполучених Штатів виплатити кілька мільярдів доларів в обмін на відмову від випробувань ядерної зброї. Пакистанський знайомий сказав просто: "Індія провела випробування, отже ми повинні були зробити те саме. Хто був прем'єр-міністром і що запропонувала Америка не мало жодного значення. Ми завжди визначаємо себе через стосунки з Індією і це - наша трагедія".
Чим слабкішою стає в Пакистані держава, тим більше відчувається потреба в ядерній зброї для самоствердження. На перетині головних вулиць великих міст, як гімн ядерній потузі, стоять на постаментах фрагменти скелі, яку розірвав в пустелі Балучістану підземний вибух 1988 року. Не подумайте, що Пакистан може непомітно зникнути зі сторінок історії.
Роберт Каплан працює кореспондентом часопису "Атлантик", є членом "Фонду нової Америки" і автором книги "На схід до татарів: подорожі по Балканам, Близькому Сходу та Кавказу", що виходить друком в листопаді.
2001.09.26 | Галя
Дуже дякую + про термінологію. Re: Відредагований текст
Дуже, дуже дякую! Розподілений мозок живе та перемагає.За "ПакІстан" та "менЬше" червонію і починаю обдумувати пропозицію побити саму себе камінням.
Якщо є фахівці з термінологої: всі назви племен та великої кількості міст і провінцій зроблені траслітерацією з англійської і тому можуть не співпадати з усталеними в укр.літературі. Пакистанознавці на форумі - приєднуйтесь до редакторської допомоги!
2001.09.26 | Абу
так
але трохи пізніше,перше зразу по пам*яті - Белучістан замінити на Белуджистан, Куету на Квету.
ой ні, не виспався, всього не пам*ятаю. потім
2001.09.27 | Абу
ще до термінів
.. племені Буті, що споріднені з Балучі – напевно йдеться про одне з дев’яти племен що проживають на сході Белуджистану - бугтіБулучістан - Белуджистан хоча самоназва «балоч»
Куета – Кветта
В свій час британська адміністрація діяла лише в місті Лагойя, що знаходиться в провінції Пенджаб біля східного кордону Пакістану з Індією – напевно йдеться про м.Лахор
шальвар каміз - Шальвар – шаровари, широкі штані Каміз – довгі сорочки, тому можна писати шальвари і каміз
шиіти-Хозари – шиіти-хазарейці
Бажаюру - Баджаура
Вахабізм - ваххабізм
Мухамеда ібн Абдул Вахаба - Ваххаб
Абдул Айла Маудуді - Абу ал-А’ла ал-Маудуді (пом. 1978 р) - «Джаміат-е ісламі»
За кілька сотен миль на північ від Куети, на східному вході до Хиберського – треба Хайберського. перевалу /проходу – обидва варіанти допустимі
між шиітською та сунітською сектами - (слід все таки вжити течія, або напрямок) - ісламу
Дажмія Бінорія - очевидно Джаміа Бінорія
Зія-уль-Гак – Зія-уль-Хак
диктатором Сірії Гафе-аль-Ассадам – Хафез Асад
Ріфат Гуссейн – Хусейн, Гусейном він був би в Азербайджані
2001.09.28 | Галя
Для чого нам відредагований переклад? Re: так
Є питання (чи пропозиція). Чи не було б цікаво відредагувати укр.переклад статті Каплана і подати його для передруку в якусь газету, типу того ж "Дзеркала", від Майдану, як колективної особи.Позитивними наслідками могли б бути:
- пропаганда сайту в пресі (наприклад в передмові до статті)
- якщо заплатять гроші, київські майданівці могли б піти на каву
- розповсюдження інформації, що може бути важливою для світогляду
(В Пакистані свої клани, в нас свої, а гроші крадуть так само.
Можемо дочекатись того ж результату, зокрема з боку США, як би
там хто не ставився до цієї держави)
- ще один канал виходу в реальне життя
2001.09.28 | Косарик
Ідею підтримую, окрім того ...
... мій внесок тут настільки незначний, що я з радістю віддаю все в Ваші руки, пані Галю. Користуйтеся на здоров'я. Я був би навіть радий, якби переклад був десь надрукований лише з Вашим ім'ям як перекладача.2001.09.28 | Галя
Re: Для чого нам відредагований переклад? Re: так
Справа ж в тому, що по-перше я не в Києві, по-друге тоді пропадають всі ті позитивні моменти, про які я писала, а по-третє - не даремно ж було стільки балачок про brainware і колективні дії?Отже, якщо є у нас хтось "по зв'язкам з пресою" - напишіть свою думку.
2001.09.26 | Чучхе
Я знаю, як вас помирити
А давайте поїдемо до Афганістану і подивимось, що там твориться самі. По моїм даним така подорож буде коштувати не більше 1500 доларів у Північний Альянс і 2500 - до талібів. Вписки, явки та паролі в мене є. До всього іншого тут завис один афганський дипломат, що хоче їхати додому, але не має на це грошей і за цілком символічну суму готовий стати Вашим гідом. Я тут веду переговори з однією газетою щодо виділення мені гранту, але боюсь це закінчиться нічим. Наші газети небагаті. Так що шукаю спонсорів!2001.09.26 | Абу
він Вас
дурить, з афганцями таке трапляється часто, не ображайтеся на нього, сприймайте як дощ і погану погоду. принаймні, подорож ще півроку тому коштувала вдвічі дешевше. якщо хочете консультацій - сигналізуйте тут, якось зв*яжемося.а їхати треба звичайно
2001.09.26 | Чучхе
Уточнення
Абу писав(ла):> дурить, з афганцями таке трапляється часто, не ображайтеся на нього, сприймайте як дощ і погану погоду. принаймні, подорож ще півроку тому коштувала вдвічі дешевше. якщо хочете консультацій - сигналізуйте тут, якось зв*яжемося.
> а їхати треба звичайно
Я писав про МАКСИМАЛЬНУ суму. Можна проїхати дійсно дешевше. Розкладаю алгоритм поїздки, як я його проходив.
Проїзд Київ-Москва (хай потягом в обидві сторони) - 50 у.о.
Проліт Москва-Душанбе (в дві сторони, якщо Ви оптиміст) - 2х200=400 тих самих о.
Далі починається бардак. Є три способи пробиратися.
1. Гелікоптером. В такому випадку є шанс залетіти в Пандшер. Афганський гелікоптер нагадує наш сільський автобус, тобто за нього можна платити, а можна й ні. Афганці беруть по 400 баксів в одну сторону (виходячи з цього я назвав максимальну цифру), але якщо ви там заприятелюєте в душанбинському посольстві ІДА певним паном Забі (його можна впізнати по тому, що він ходить з польовою рацією на спині) і ще з певним Хушкодомом (родичем колишнього повіреного Афганістану в Україні) і ще з кореспондентом місцевої "Свободи" Ільгомом (він правда бере за посередництво 100 баксів і то тільки для громадян СНД) та лідером місцевої української громади паном Вадимом Зайченком (треба ж у когось цей час жити) - то ви всі разом зможете переконати пілота в тому, що Ви є такими ВІП, що летіти за гроші нижче вашої гідности. Правда це ні в якому разі не означає, що в Талукані з Вас не візьме якась дилда 150 дол. ні за що, видавши натомість якийсь папірець англійським суржиком, що буде починатися словами "віз сенкс взяв з тов. Абу 150 доларів" і замість печатки там буде гордий підпис - Замануддін. Це з мого особистого досвіду, я чув і ще більш прикольні історії. Однак, якщо Ви виторгуєте у афганців 800 доларів за літак, то поїздка Вам дійсно обійдеться дешевше.
2. З російськими прикордонниками. Спосіб гарний виключно для громадян Русланду. Телефон шефа прес-служби 216919 і звати його Алєксандр Івановіч Кондратьєв. Хто буде говорити з цією істотою, хай передасть йому особисто від мене, що я йому кожний вечір бажаю бути затраханим талібами до смерти. Мене він одразу вирахував як хохляцького шпійона і створював безліч проблем. Росіян правда вписує без проблем. Однак мене не врятувала навіть фіктивна ксива від "Огонька". Є ще можливість поїхати з таджицькими прикордонниками, вони теж прикривають невелику ділянку кордону. Узгоджень ніяких не потрібно. Однак чекання машини може зайняти тиждень. З ними добираєтесь до Пянджу, переправляєтесь човнами в дивне містечко, що зветься здається Хохон і хаваєте Афганістан по повній програмі. Правда лінія хронту досить далеко звідти і щось цікавого ви там не побачите, крім того, що вам будуть пропонувати насвай і горілку "мейд ін узбекистон" за 10 баків. Да, забув сказати. Перший варіант кращий тим, що в Талукані чатують представники місцевого МЗС, які проводять Вам цікаві екскурсії на лінію фронту, до полонених талібів тощо. В Хохоні є правда якийсь польовий командир Айдід (мені його лобіювали в київській амбасаді), але чомусь я не маю бажання з ним знайомитися.
3. З фондом Ага-Хана 4-го. Це нащадок пророка у 28-му (здається) коліні і духовний лідер ісмаїлітів живе там власним життям. Фактично він годує весь Бадахшан. Машин з логотипом його фундації в Душанбе дуже багато. Є відділення його фонду в Москві, можна зразу домовлятися. Якщо вони візьмуть в дорогу, то баксів за 150 (хабарі даїшникам + оформлення перепусток) за день доберетесь до Хорогу, де є міст і дорога прямо на афганський Файзабад, під яким в одній із ущелин переховується легітимний президент Ісламської держави Афганістан Б. Раббані, доктор теології, есквайр, бля. Дорога досить хороша, два роки тому росіяни її капітально підремонтували, так само, як і трасу Ош-Хорог. Я не закінчував військових училищ, але чомусь мені здається, що ці дві дороги - найшвидший шлях для перекидання військ в Афганістан.
ТОбто дійсно проїхати можна задешевше. Ще прикиньте, що Вам якась дещиця потрібна на харчування. Хоча без попередньо налагоджених знайомста в Душанбе можна застопоритись на добрий місяць.
Між іншим, я продовжую шукати способи добратися в ІДА. У кого є пропозиції, пишіть на мило.
2001.09.26 | Абу
є ще один
спосіб. такий самий веселий як і описаний Вами. через Тегеран та Пакістан....Кондратьєву при нагоді обов*язково передам.
2001.09.27 | Чучхе
іран?
Я зустрічався зі штемпами, які їздили через Пакістан, так що цей канал існує точно. Я його не розвідував, тому й назвав суму в 2500 накинувши 1000 на непередбачувані витрати. Але через Іран? Дуже сумнівно. Там я чув навколо кордону така собі мертва зона, через яку муха не пролетить. Так само як і в Узбекістані, де наш тодішній відповідальний за таджико-афганський напрямок в посольстві України в Ташкенті п. Кирса не зміг під"їхати до кордону ближче ніж на 40 км.Думаю, через 5-6 годин буду знати, маю гроші на поїздку, чи ні.
Абу писав(ла):
> спосіб. такий самий веселий як і описаний Вами. через Тегеран та Пакістан.
> ...Кондратьєву при нагоді обов*язково передам.
2001.09.27 | Абу
іран? - так
Чучхе писав(ла):> Дуже сумнівно. Там я чув навколо кордону така собі мертва зона, через яку муха не пролетить.
--- вона мертва і квітуча одночасно. якщо йдеться про ірано-афганський кордон. так, ним справді краще не користуватися. там край наркобаронів з приватними фортецями і кулеметами на стінах. стражі ісламської революції практично втратили контроль над деякими прикордоними районами. на кожній фортеці відкрито стоїть супутникова антена і в цих районах не виконуються всі приписи "материкового Ірану". але дорога на Пакістан (єропланом бажано, да і машиною - але дуже довга) доступна. в тій мірі в якій там все може бути доступним.
> Думаю, через 5-6 годин буду знати, маю гроші на поїздку, чи ні.
>
дуже щиро бажаю Вам успіхів в Вашій подорожі
2001.09.28 | AST
Успіхів. Не пийте багато "Аракі Русо". (-)
2001.09.28 | втаємничений чучхе
Обом вам + наколка для СБУ
Мене обіцяють вислати 10-15. Хто - не буду говорити, щоб не наврочити. На всяк випадок зайшов у афганське посольство і виявив що я не перший. Уже з одного часопису група полетіла. Так що в провінції Тахор буде невеличке українське земляцтво. Між іншим, мені ніхто не складе компанію?Іще одне. Якщо цей сайт читає хтось із СБУ (а я не бачу причини чому б не читати). Я вам рекомендую, як найкраще переловити тут агентів бен Ладена. Не тре садовити суданських літаків. Перевірте краще діяльність т.зв. фундації "Ар-Раїд", що на вулиці Невській, 10 - і Вам гарантована подяка від американського президента. Деяку інформацію про діяльність тої контори можуть підказати в духовному управлінні мусульман України на Попудренка. А те що люди, що скидаються на членів тієї організації вербують на київських ринках добровольців на джигад, то вам підтвердить любий продавець мусульманської національности. Тільки я нічого не говорив))) І зайшов я з анонімайзера. Тобто може це й зовсім не я))))
2001.09.28 | Абу
Re: Обом вам + наколка для СБУ
втаємничений чучхе писав(ла):> Мене обіцяють вислати 10-15.
---успіхів!!! пишіть по поверненню про Ваші враження
Між іншим, мені ніхто не складе компанію?
--- якщо серйозна пропозиція і не буду викликати у Вас ідіосинкразію, то я готовий висунитися на Ваш розгляд
>
> Перевірте краще діяльність т.зв. фундації "Ар-Раїд", що на вулиці Невській, 10
---- вони ж відкрили ісламський центр на Дегтярівській, так що вони там зараз
Деяку інформацію про діяльність тої контори можуть підказати в духовному управлінні мусульман України на Попудренка.
------ це у п*яниці-мусульманина-соціаліста-кегебіста Таміма? так він про них все розкаже, що вони нью-йорк взірвали і хлопчиків в гарем відправили. хоча в ар-раїді рожи ще ті, звичайно.
2001.09.28 | Чучхе
Re: Обом вам + наколка для СБУ
Абу писав(ла):> Між іншим, мені ніхто не складе компанію?
> --- якщо серйозна пропозиція і не буду викликати у Вас ідіосинкразію, то я готовий висунитися на Ваш розгляд
Я розгляну пропозицію. Якщо Ви маєте грошей та бажання, я не бачу причин відмовити. Одному буде тяжко. Десь до вівторка я не буду мати доступу до комп"ютерних мереж, але у вівторок-середу як все буде нормально скину Вам листа. Мене вразила адреса Вашої пошти. Натхненний, спробував відкрити собі скриньку на "афганвеб.ком", але там виявилось, щоб її подивитися, треба натиснути на декілька банерів, після чого починається множитись велика кількість вікон, і множаться аж доки не перезагрузиться все це діло. Між іншим, для технаря: а чому до цього часу нема віртуальної шарової пошти "майдан.орг.юа"?
> ------ це у п*яниці-мусульманина-соціаліста-кегебіста Таміма? так він про них все розкаже, що вони нью-йорк взірвали і хлопчиків в гарем відправили. хоча в ар-раїді рожи ще ті, звичайно.
Але він принаймні не терорист. Просто звичайний добродушний ліваноукраїнський грантовзявець. А у ар-раїдівців є ще якісь зв"язки не те що з підозрілими ісламськими центрами, а й такими підозрілими політиками, як, наприклад Брагін.
І у Таміма сидять переважно наші мусульмани, а там - якась негритяно-арабо-палестинська тусівка. І хоча вони розповсюджують мультики "Пріключенія мірного слоньонка" (мейд ін кувайт), всеж я помітив, що по відиках вони дивляться переважно усілякі бравурні марші.
2001.09.28 | Абу
Re: Обом вам + наколка для СБУ
Чучхе писав(ла):> Я розгляну пропозицію. Якщо Ви маєте грошей та бажання, я не бачу причин відмовити. Одному буде тяжко. Десь до вівторка я не буду мати доступу до комп"ютерних мереж, але у вівторок-середу як все буде нормально скину Вам листа.
---домовилися, залишилося тепер мені знайти гроші. справа не легка, але можлива. часу правда зовсім мало.
Мене вразила адреса Вашої пошти.
----- натирку можу скинути по пошті, виберете там собі за бажанням. правда saddam.com не обіцяю. ну щоб не рекламувати ресурс - поштою отримаєте -))
> > Але він принаймні не терорист. Просто звичайний добродушний ліваноукраїнський грантовзявець. А у ар-раїдівців є ще якісь зв"язки не те що з підозрілими ісламськими центрами, а й такими підозрілими політиками, як, наприклад Брагін.
---- у Таміма теж є компроментуючи зв*язки. ну совок він, совок. і краде на відміну від ар-раіду. немає до нього довіри з боку муслімів з-за кордону. до речі, коли він виступає за кордоном, він зовсім не такий білий і пухнастим. і татари від нього відкрестилися ще при минулому, такому милому, муфтію.
І у Таміма сидять переважно наші мусульмани, а там - якась негритяно-арабо-палестинська тусівка.
----- я б сказав, судано-нігерійська з палестинськими вкрапленнями. але що Ви маєте проти, Ви ж не ксенофоб? крім того їх основний грантодавець - Кувейт - дуже поміркована країна, я б навіть сказав що сама демократична в Халіджі. один жіночий рух чого вартий!
І хоча вони розповсюджують мультики "Пріключенія мірного слоньонка" (мейд ін кувайт), всеж я помітив, що по відиках вони дивляться переважно усілякі бравурні марші.
----- слоньонок цілком симпатичний, між иншим. маршів не бачив. якщо можете випросити - з мене пляшка.
2001.09.28 | НеДохтор
???: Чи є в Афганістані (і чи ймовірна у Вас) можливість знайти доступ в Інтернет (-)
2001.10.01 | Чучхе
Принаймні, інтернет є в Душанбе. Там є три провайдера (як в Броварах)
Абу, справа в тому, що ще всієї суми я не отримав, тому як людина дещо забобонна поки що не виходжу на зв"язок. Думаю, завтра вийду. Здається, я вже знаю твій робочий.2001.10.03 | Чучхе
Те саме, але розширено (буде цікаво також Абу)
Маю трохи часу, щоб повідомити, як іде підготовка акції, що їй я присвоїв ім"я "Майдан - в Афган!". Абу, якщо подивишся свій е-мейл (той, що на твоїй візитці, а не той, що він дав на форумі), знайдеш там дещицю цікавої інформації безпосередньо з Душанбе. Для всіх інших.По перше, зустріч Чучхе та Абу відбулася (вже двічі) і пройшла в атмостері взаєморозуміння і примирення. Принаймні, Абу пообіцяв не називати мене більше ксенофобом. Я взяв перший транш - на квитки і купив вже тікет на літак (с сєребрістим крилом, шта взлєтая оставляєт зємлє лішь тєнь) на 15-те до Душанбе з Москви (номер, здається 631, Абу, сьогодні ж забронюй на нього місце, щоб ми полетіли разом, економ клас вже розпроданий, бізнес коштує 240 доларів). Думаю, що якщо на те буде воля п. Свистовича в П"ЯТНИЦЮ ДВАНАДЦЯТОГО (борони, боже!) зроблю (зробимо з Абу якщо йому вигорить)прощальний фуршет десь в УРП (тільки не в "ОстаННій барикаді", бо вже задовбало).
Що я знаю про Таджикістан та Афганістан. Переважно всі мої знайомі залишились на своїх посадах, тож рейс буде порівняно більш легкий ніж минулого року. Однак через товариша Ладена в Душанбе наїхало по даним МЗС Таджикістану не менше 300 журналістів з усього світу (не рахуючи одинаків, що не зареєструвались законним порядком), аж до такої маргінальної держави, як Словаччина (мій патріотизм вимагає щоб і Україна вписалася в цей колектив). Це дуже підняло ціни на послуги провідників і на гвинтокрили. Точні цифри ще не знаю. Як взнаю, то розповім.
Чи є в Афганістані інтернет. Чомусь я думаю, що немає, хоча телефонний зв"язок існує і з Північчю, і з талібаном. Однак минулого разу я бачив іноземців з якимись дипломатами в яких уміщався новтбук та супутниковий телефон. Якщо хтось із них пожертвує в ім"я журналістського братства кілька хвилин, спробую щось передати. Хоча не дуже на це розраховую, бо ті штуки як я помітив працюють від акумуляторів, які в ІДА важко підзарядити і навряд чи іноземні журналісти схвалять, якщо я буду їх обладнання переводити на висіння на форумі.
Однак я обіцяю, що як знайду вихід на мережу, вийду на форум.
І закликаю Абу інтенсифікувати підготовчий процес. Зовсім не хочу їхати туди один. Правда, як я нещодавно дізнався, виявляється в Душанбе сидить український фотокор.
2001.10.03 | Абу
я тебе ксенофобом
і не називав. я тільки спитав. і погляди справді збіглися. підтвреджую, що зустріч(і) проходила в приємній атмосфері взаєморозуміння та дружби.До Чучхе - квиток забронюю, але перший варіант фандрейзінгу ганебно провалився, залишився другий, і слабка надія на третій. якщо подивишся у свою скриньку через 15 хв, знайдеш детальніше.
а моє іракське мило працює, тіко кирилицю не любить.
2001.10.03 | НеДохтор
не забудьте фотоапарат
Можна зробити фоторепортаж для Майдану.Щасливої дороги пілігрімам Чучхе та Абу.
2001.10.03 | Чучхе
так
У мене є дещиця фоток ще з минулого року. Нема лише сканера, щоб перевести в електронний вигляд. А так - звичайно візьмемо. І фотоапарат і багато дечого ще. АСТу зауважу, що араку руссо я взагалі десь майже рік стараюся не вживати, зате в Душанбе є чудове вино "тейфі" і якщо вдасться купити не підробку, то це - райський смак.Між іншим, Свистовичу, а як дійсно щодо прощального банкету з пивом десь 12-го?
2001.10.04 | Галя
До прощального бенкету десь в УРП десь 12-го
Абу і Чучхе від'їжджають в Афган.Біліють сніги на хребтах й
Ураган, прокляття пустелі, там міддю гримить
і стінгер по синьому небу летить.
Чи довгою буде їх подорож в ірій?
Уявних містерій і справжніх валькірій
Чимало чатує, та цей караван
Хай має удачу. А ми зачекаєм
Елегій майбутніх на сайті "Майдан".
(професійні поети можуть приєднуватись.)
2001.10.05 | Чучхе
тепер виявляється, що 12-го в мене не вийде
Бо у колишнього учасника нашого форуму, а ще раніше - форуму Гонгадзе тов. Лєйкіна буде знаменна подія - свайба. Ті хто знають добре цю людину (а це зокрема Свистович, Мартинюк і Був чи Чув) можуть його привітати поштою за адресою mrostyslav@yahoo.comДякую тій людині, що мені написала листа з пропозицією про сканер. У мене ці дні дуже завантажений графік, бо я ще й міняю вдруге протягом місяця місце роботи. Не знаю, чи буде у мене хоч трохи часу. Може по приїзду? Принаймні, буду мати тебе на увазі.
І ще. Абу, що там у тебе?
2001.09.28 | Галя
CNN: Jesse Jackson теж розглядає поїздку до Афганістану. (Абу і Чучхе - передавайте йому привіт!)
http://www.cnn.com/2001/US/09/27/ret.jackson.cnna/index.htmlДжессі Джексон пропонує стратегію "апеляції до моралі".
Диктор СіЕнЕн говорив в четвер по телефону з Джессі Джексоном про можливість його поїздки до Афганістану.
Довідка (з іншої статті на СіЕнЕн): Джессі Джексон - священник, лідер американських негрів. В 1999 році зустрівся з тодішнім югославським президентом Слободаном Мілошевичем для обговорення звільнення трьох полонених солдат США. Їх було звільнено через кілька днів. Також забезпечив звільнення лейтенанта флоту США Роберта Гудмана в 1984 році в Сірії і 48-ми в"язнів - кубинців та американців кубинського походження в 1987 році. Він був першим з тих, хто зміг визволити заручників з Кувейту та Іраку в 1990 році.
27 вересня 2001 р.
Геммер: Шановні слухачи, сьогодні ви напевно чули багато передач про можливість поїздки Джессі Джексона в Афганістан як посередника між урядом США та рухом Талібан. Пан Джексон зараз на зв"язку за нами по телефону. Пане Джексон, за останній час про Вашу поїздку було кілька повідомлень, які притирічать одне одному. То чи відбудеться ця подорож?
Джексон: Дозвольте сказати, що СіЕнЕн помилково оголосило, що ми не їдемо, що ми прийняли таке рішення. Ми такого рішення не приймали. Ми чекаємо на додаткову інформацію. Є дві причини нашої занепокоєності. По-перше там зараз перебувають восьмеро християн, двоє з них американці. Сьогодні я говорив з батьками американських християн. Ми пообіцяли допомогти всіма наявними засобами справі їх визволення. По-друге, є можливість продовжити розмову з представником Талібану Мухамедом Шахімом, принаймі вони цього хочуть. Чи захочуть вони видати Осаму бін Ладена та його емісарів і дозволити огляд таборів, тобто діяти через міжнародну судову систему? Чи вони нададуть перевагу міжнародній війні? Ми сподіваємось, що вони зроблять свій вибір. Ми абсолютно готові говорити з ними, апелювати до моралі.
Геммер: Колін Пауел годину тому сказав, що тут "нема про що вести переговори". Високопоставлені посадовці з Білого дому заявили, що Ваш візит не принесе користі. Якщо це дійсно так, чому Ви все ще розглядаєте таку можливість?
Джексон: Я поставлю питання так. Досі ми не могли визволити цих восьмерих християн. Можливо моральне звернення до релігійної спільноти дасть позитивний ефект. Коли я їздив визволяти американців з Сірії, Іраку, Кувейту, Куби, Югославії, в кожному випадку уряд не мав відповідних дипломатичних зв"язків, не міг діяти в релігійному секторі. Ці речі просто не можна робити в рамках звичайної урядової бюрократії.
Було Боже благословення на поїздки делегацій до Сірії, Іраку, Кувейту, Куби, Югославії і використання там народної дипломатії громадян. Це підхід, що доповнює дії нашого уряду і ніколи не йшов всупереч його політиці. На цей раз в нас нема дипломатичних стосунків з Талібаном. Два дні тому звідти передали, що вони не можуть знайти бін Ладена. Тепер здається, що вони просять його виїхати з країни. Це сигналізує про їх готовність співпрацювати. З іншого боку їх релігійне керівництво каже: "Покажіть нам докази."
Вони не вживають лайливих виразів, вони напевно не вели (НЕРОЗБІРЛИВО) проти нас. Всі наші союзники кожуть, що президент Буш та Колін Пауел роблять саме це. Отже курс президента на розбудову коаліції, на використання стримуючих заходів та терпеливість безумовно приносить плоди.
Геммер: Дозвольте повернутись до питання хто до кого звернувся: Ви до Талібану чи вони до Вас?
Джексон: Вони вийшли на контакт через одну особу з Пакистану тут.
Геммер: Чи можете Ви трохи більше розповісти про те, як відбувся цей контакт?
Джексон: Велика кількість американців пакистанського походження бояться початку війни в регіоні. Вони заохочували нас поїхати. Ми відповідали, що не можемо, бо не знаємо з чого там почати. І тоді вони очевидно зконтактувались з своїми друзями в Пакистані, і друзями в Талібані.
Отже вчора Мухамед Сохейль Шахім, представник посольства Талібану в Пакистані задзовнив до мене і звідси все і почалося. Я ж не міг їм задзвонити по номеру 1-800-ТАЛІБАН (прим.перекл. В США номери з кодом 800 набираються безкоштовно і переважно належать фірмам, організаціям і т.ін., які й оплачюють рахунок. Літери відповідають цифрам і вважається престижним мати номер, що відповідає назві фірми). Контакт повинні були ініціювати саме вони. Для мене цінність полягає не в тому, хто першим вийшов на контакт, а в тому, що він відбувся.
Вони між іншим сказали, що хочуть вийти з цієї ситуації з гідністю та честю для обох сторін. Тобто можливо вони хочуть щоби події, кардинальні зміни, відбулись, але так, щоби зберегти свою репутацію. Я дуже сподіваюсь, що це саме так.
Геммер: Чи можете Ви також зупинитись на Ваших розмовах з Коліном Пауелом минулої ночі та цього ранку? Розкажіть в чому полягали його застереження щодо Вашої поїздки, а також чи відміните Ви її, якщо Вам так накажуть з Білого дому?
Джексон: Його позиція полягала в тому, що він подякував мені за те, що я звернувся до нього, і за те що я з повагою ставлюсь до його ситуації, і що він би хотів передати тим, хто звернувся до мене, що його позиція не змінилась: або вони видають бін Ладена та його емісарів і дозволяють огляд таборів, або буде продовжуватись економічний і, врешті, військовий тиск.
Отак наша розмова і пройшла. Мені здається, що Талібан відчуває цей світовий тиск. Росіяне, індійці, пакистанці, всі його сусіди приймають участь, Саудівська Аравія припинила зв"язки з ними, вони відчувають економічний тиск. Жити в ізоляції їм неможливо, їм треба долучитись до світової коаліції, припинити підтримку тероризму і стати членом єдності держав.
Геммер: Ще раз хочу зупинитись на другому пункті мого запитання, хотілось би знати Вашу точку зору, додатково до висловлювань офіційних предстаників, які сказали СіЕнЕн, я цитую: "Ми боїмось, що Ваш візит може зруйнувати конструкції, які ми там так старанно побудували". Тобто я хочу знову запитати, якщо Білий дім заборонить Вашу поїздку, чи Ви послухаєтесь?
Джексон: Білий дім ніколи не буде забороняти візит делегації релігійних діячів до Пакистану. Якщо ми захочемо поїхати туди, щоби боротись за звільнення християн, то в нас буде на це повне право. Вони проти цього виступати не будуть. В нас є право звертатись до Талібану з проханням видати бін Ладена та його емісарів, щоби можна було підійти ближче до світової згоди, якщо вже не миру в світі. Вони цього не забороняли і, я сподіваюсь, не заборонять.
Геммер: Будь ласка, тримайте нас в курсі справі. Ви слухали Джессі Джексона по телефону з Вашінгтону.
2001.09.28 | Чучхе
Знайшов декілька віртуальних петицій проти інвазії в Афганістан. Бажаючих запрошую підписатися
Може їх на 1 сторінці майдану розмістити, щоб всі бачили нашу миролюбністьhttp://www.wtcpeacepetition.org/
http://www.geocities.com/act_against_war/
http://www.moveon.org/justice/
http://www.9-11peace.org/
http://www.flora.org/coat/appeal/
2001.10.03 | Майдан
Це щоб на нас не спрямували АН-72?
Гадаю не вийде - там де стоять наші основні сервери літають лише "Боїнги".2001.10.04 | Чучхе
символічно
Досліджуючи дизайн квитка до Душанбе, виявив в ньому рекламку потужнього перевізника КийАвіа, приблизно такого тексту "Ми доставимо Вас в будь-яку точку світу" і цей напис зроблений на тлі... отих самих хмарочосів із НюЙорку!!!!! Ну, зрозуміло, ще до того як внаслідок певного перформансу вони перестали відповідати гордій назві хмарочоса. Цікаво, чи є в КийАвіа Боїнги??? Вони б користувалися великим попитом.А щодо допису Майдану, то скажу так: не хочеш - не підписуйся. Користі з цих віртуальних петицій все"дно як з козла молока.
Майдан писав(ла):
> Гадаю не вийде - там де стоять наші основні сервери літають лише "Боїнги".