МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Андрей Окара: "БЕЗХРЕБЕТНА УКРАЇНА". В политике официального Киева господствует матриархат

10/04/2001 | Спостерігач
"БЕЗХРЕБЕТНА УКРАЇНА"
В политике официального Киева господствует матриархат
Андрей Окара

БОЛЕЕ чем сомнительные успехи Украины в области государственного строительства за последнее десятилетие могут объясняться самыми разнообразными причинами: экономической и политической нестабильностью, кадровым дефицитом, наследием советского прошлого, тяжелым постколониальным синдромом. Однако определяющими являются тут, как представляется, причины метафизического порядка - без их понимания пояснить украинское "бегство от государственности" не представляется возможным.

Исторически существовавшие на территории нынешней Украины государственные образования для подавляющего большинства населения были за редким исключением органически чужды, навязаны извне - высшая власть была неправославной и неукраинской (литовско-белорусской, польской, австрийской, советской) либо российской православной, но подавляющей специфически украинские начала самоорганизации.

Последние десять лет показали, каким может быть именно украинское государство, каковы его потенциалы и пределы развития. А также каковы "родовые проклятия" украинского политического мышления и какими должны быть лекарства от комплекса "бездержавности". Некоторые склонны считать современную Украину как раз неукраинским государством по причине равнодушия политической элиты к проблеме возрождения национальной идентичности, культуры и языка. Однако в своем сущностном аспекте именно подобный тип государственности достаточно точно соответствует всем установкам украинского коллективного бессознательного.

Украинское общество оказалось патологически неспособным к какой-либо самоорганизации, к выстраиванию полноценных вертикально-иерархических отношений, современная Украина лишена какого бы то ни было формообразующего стержня, экзистенциальной мотивировки собственной государственности. А в начале 1990-х было много разнообразных ожиданий: мол, обретши независимость, страна станет равноправным участником международной жизни, осуществит экономическое чудо, привлечет со всего мира украинскую диаспору, удивит достижениями своей культуры...

Пустым оказалось и десятилетнее упование власти на формулирование общезначимой национальной идеи. И главная причина неуспеха не столько в неспособности общества воспринять такой посыл, сколько в неспособности политической и культурной элиты его сформулировать. Вместо генерирования представления об Украине как о субъекте исторического и политического процесса, элита все свела к созданию мазохистского общенационального культа украинских исторических обид (главным образом на "северного соседа").

Отличительной особенностью современной украинской государственности, политики, общественной жизни, семейного уклада, культуры, шире - украинского образа мира является всеобщая неопределенность, отсутствие подпорок бытия, бесхребетность. Видимая тому причина - нарушение поло-ролевой или, как теперь принято выражаться, гендерной гармонии в сторону умаления мужского и доминирования женского начала.

Подобная "гендерная инверсия" - проблема не только украинская или общеславянская. Это одна из наиболее характерных тенденций современной эпохи, не случайно названной в индийской традиции именем черной богини смерти - Кали-Юга (или, по Гесиоду, Железный Век). Мужское начало лишается своего онтологического и социального статуса, мужчины теряют свою субъектность, созданный по мужской модели мир переходит в управление к женщинам.

Традиционное государство, как известно, рождается из духа соперничества и противоборства, в его основе лежит мужской архетип, господствуют вертикально-иерархические, патриархальные отношения, во главе стоит отцеподобная фигура ("царь-батюшка", "отец народов" и т.д.). При искажении подобного порядка вещей женщина начинает исполнять функции, предписываемые обыкновенно в традиционном обществе мужчинам, но при этом она не перестает быть женщиной. Многие функции в принципе не могут быть ею исполнены в силу естественной ограниченности женской природы - женское начало связано с тварным миром, с природой, тогда как мужское - с Творцом, со сверхприродными абсолютами. Государство может быть создано и женщинами. Но это будет специфическое государство амазонок.

Подавленность мужского начала ведет к политической несостоятельности, к "непроявленности" государственнического дискурса. В такой ситуации, казалось бы, должно быть развито гражданское общество, в основе которого лежит именно женский архетип "домашнего очага". Однако женское начало несамостоятельно и производно от мужского, поэтому никакое гражданское общество не может существовать без полноценного устойчивого государства. И лучшее тому подтверждение - современная Украина с ее феноменом "негражданского общества", основа которого - несубъектный обыватель - "средний украинец", живущий по вполне буддистской минималистской парадигме: "лишь бы не было войны" (кстати, именно таков был основной лейтмотив переизбрания Кучмы в 1999 г.).

Вообще же в украинском обществе тенденции феминократии и гендерного декаданса прослеживаются особенно четко даже при сравнении с другими славянскими народами, и причиной тому - длительная и устойчивая традиция матриархата. В украинской народной и профессиональной культуре гипертрофированно развит культ "внешней женщины" - женщины-матери, матери-земли, матери-природы, по отношению к которой мужчина выступает как пассивный объект. Вместе с тем заметно недоразвит культ Прекрасной Дамы - "внутренней женщины", по отношению к которой мужчина должен ощущать себя активным субъектом. Поэтому наиболее репрезентативный образ современного украинского мужчины - инфантильный подкаблучник. В обыденной и профессиональной жизни такие мужчины, как правило, переживая свою ущербность и неполноценность, очень ревностно относятся к успехам более талантливых коллег-женщин. Вплоть до XIX в. девушка могла сама себе выбирать жениха и даже сама свататься. Архетипическая фигура отца - будь то отца семейства, будь то "царя-батюшки" - в украинском сознании ассоциируются с насилием и страхом, отсюда исключительно негативно-репрессивное понимание государственной власти. Украинский фольклор перенасыщен сюжетами, в которых жена доминирует над мужем - вплоть до физической расправы, тогда как для Европы и для России, имеющей опыт "Домостроя", наоборот - характерна расправа мужа над женой. Даже в брачно-семейном законодательстве УССР как дань национальной традиции предусматривалась возможность присвоения двойных фамилий (в законодательстве РСФСР подобная норма отсутствовала). Традиционный бытовой уклад украинской семьи уместнее всего определить как "домашний матриархат".

На Украине до сих пор традиционно сильны женские ведовские культы. Женское преобладание "зашифровано" во многих украинских территориях. В Крыму и Гилее (Нижнем Поднепровье и Причерноморье) существовал связанный с неиндоевропейской земледельческой традицией культ Великой Матери богов Кибелы, предполагавший даже человеческие жертвоприношения.

Одним из зримых символов современного Киева является дева-воительница, титановая амазонка с мечом - памятник Родине-Матери, типологически соотносимый с Богоматерью Орантой (Стеной Нерушимой) собора Св. Софии Киевской - защитницей города и народа перед Богом. Вся архитектурная семантика христианского Киева задана храмами богородичного цикла, именно Киев в восточнославянских землях отмечен идеей св. Софии - ей посвящен главный храм города. По всей территории степной Украины с древнейших времен и до XIX в. стояли каменные бабы; вовсе не случайно, что и десятая годовщина украинской независимости также ознаменована женской скульптурой Матери-Украины.

Пол - это онтологическая категория, половая принадлежность, помимо чисто функционально-биологического, социального и чувственного значения имеет также качественное, метафизическое измерение, половое и гендерное многообразие отнюдь не исчерпывается мужским и женским полюсами.

Наивысшую ступень занимает андрогин. Это сакральный идеал, предполагающий мистическое слияние женского и мужского начал, образование нового, трансцендентного качества. И Христос, и Богородица, по мнению отцов Церкви (св. Максима Исповедника, в частности), имеют андрогинную природу, соединяя в себе оба пола, хотя в земной жизни были мужчиной и женщиной соответственно.

Далее следует уровень мужского / женского в его привычном заземленном облике - как он сложился после Грехопадения.

Если у андрогина синтез мужского и женского начал происходит на внутреннем, духовном, нефизиологическом уровне, то гермафродит соединяет оба начала внешне, механически. В древнем традиционном обществе, где именно андрогин был духовным идеалом, младенцев с признаками гермафродизма считали уродами и уничтожали сразу после рождения.

Низшую ступень в подобной иерархии занимает "третий пол", unisex. Это не просто стиль современной моды, это именно отсутствие пола - идентичность, характерная, например, для рабочих муравьев или пчел. Коммунизм, начинавшийся как победа над природой, над женским началом, на деле обернулся подавлением и женского, и мужского, превратив большую часть населения в представителей unisex. (Женщина, сказавшая на одном из телешоу на заре горбачевской перестройки, что в Советском Союзе секса нет, в метафизическом смысле была глубоко права.) На буржуазном Западе аналогичная трансмутация происходит на фоне создания "общества потребления": "одномерный человек", "потребитель" - вот наиболее полное воплощение "третьего пола".

Украинская политическая бесхребетность актуализирует еще одну неиндоевропейскую культурную параллель - буддистскую. Мужчины, и прежде всего политики, как бы пребывают в поисках Нирваны, внутреннего покоя, бездеятельности и равновесия, в украинском варианте - Злагоды (кстати, именно так называлась прокучмовская предвыборная коалиция политических сил на президентских выборах в 1999 г., использовавшая административный ресурс). Не случайно также в украинском обществе стала крылатой почти буддистская по духу фраза экс-президента Леонида Кравчука: "Маємо те, що маємо", а в официальной риторике нагнетается буддистскообразный оптимизм - мол, "все минеться, головне, що держава вЕдбулася".

Анализ деятельности и поведения многих украинских мужчин-политиков показывает их близость именно к буддистской личностной парадигме. Политическая биография экс-премьер-министра Виктора Ющенко похожа скорее не на борьбу за власть, а на вполне буддистское уклонение от власти.

Нечто прямо противоположное демонстрируют представительницы слабого (в украинском случае - сильного) пола. Вообще украинская культурная и политическая история богата прежде всего замечательными женщинами: княгиня Ольга, Маруся Богуславка, Роксолана, Марко Вовчок, Леся Украинка, Ольга Кобылянская, Мария Башкирцева, вплоть до современных культовых персонажей - Лины Костенко, Оксаны Забужко или Соломии Павлычко. Симптоматичен отзыв Ивана Франко о Лесе Украинке как о "единственном мужчине" в украинской литературе.

Что-то очень похожее можно увидеть и в современной украинской политике: едва ли не самые интересные в ней фигуры - Юлия Тимошенко, Наталья Витренко, Ярослава Стецько. При всей неоднозначности этих и других подобных им фигур нельзя не отметить их личностной, антропологической самодостаточности. Мужчин под стать им в украинской политике найти не так просто. Их главное отличие - у них есть собственная позиция, пусть даже высказываемая в истеричном тоне. Тогда как у мужчин - сплошная обтекаемость и неопределенность.

Поэтому пассионарные украинки предпочитают выходить замуж за неукраинцев. Не случайно также, что иностранцы с восторгом отзываются об украинских девушках и женщинах, но что-то не припоминаются аналогичные отзывы иностранок об украинских мужчинах. По всей вероятности, именно женщины - последний стратегический ресурс Украины.

Абсолютное большинство украинских политиков носит штаны. Но не факт, что все они - мужчины. Как раз наоборот, биологические мужчины воспроизводят женский стереотип поведения, у них размыты мужское мировосприятие и мировоззрение, мужской тип анализа и мужское отношение к окружающему, им присуща аморфность, безволие, субпассионарность, "фанариотизм", бесхребетность, детские комплексы (в т.ч. кастрационный).

Подавляющее количество украинских политиков-мужчин фатально неспособно принимать стратегически значимые решения, брать на себя ответственность, у них отсутствует воля к сопротивлению, дух самоотречения, преданность каким бы то ни было идеалам. Среди военачальников сплошь и рядом встречаются пацифисты, стратеги международного развития Украины искренне верят в глобализацию "с человеческим лицом", в декларируемые западными странами "гуманистические ценности".

Способность к формотворчеству, выработка собственного мнения, собственной самодостаточной позиции является именно мужским признаком, тогда как женским - следование по шаблонам либо известное украинское "контрастное отталкивание" от соответствующего российского опыта. Руководители Украины, привыкшие за столетия бездержавности именно исполнять, а не принимать решения, часто проговариваются о своей неспособности к формотворчеству - мол, расскажите, что именно строить, и мы построим. Пока украинская элита не способна к созданию новых смыслов, а только к трансляции уже созданных.

Украинские мужчины в своем большинстве - минималисты, привыкшие жить по принципу: "и так сойдет", "не напрягайся", "тебе что, больше других надо?". Среди них крайне мало людей, способных на инновационное развитие и динамический прорыв, почти нет ярких харизматиков, которые к тому же обладали бы определенной волей и присущей пассионарным личностям способностью мотивировать свое политическое поведение надличностными интересами - государственными, национальными, интересами цивилизационной общности и т.д. Большинство из них ведет себя как тот хохол из анекдота, который на вопрос о своих действиях в случае, если бы судьба сподобила его стать царем, отвечает: "Вкрав би сто рублЕв та й утЕк".

Наиболее явственна недостаточность мужских стереотипов поведения в области геостратегии. У Украины нет внятной международной политики, геополитическое мышление отсутствует в принципе. Пока что Украина на внешнеполитической арене играет роль неопределившегося буфера - она является не субъектом международной активности, но объектом воздействия как со стороны Запада, так и со стороны России и идентифицирует себя как не-мужчина.

Это проявляется также и в самоощущении Украины как цивилизационного "лимитрофа" (неустойчивой пограничной зоны между самодостаточными цивилизациями), как огромной "хаты с краю". Женственная стратегия "многовекторности" международных приоритетов Украины - это поиск ответа на вопрос: "С кем Украина?" С Европой, США, Россией, с кем-то еще? Мысль о необходимости переформулирования вопроса: "Кто с Украиной?" украинским политикам даже в голову не приходит.

Отказ от ядерного оружия - и в символическом, и в стратегическом планах - самооскопление, символическая кастрация. Понятно, что Украину, обладавшую в начале 1990-х третьим в мире по мощности ядерным потенциалом, никто особо не ждал в клубе ядерных держав. Однако почему национальная элита увязывала собственную политику с чьей-то благосклонностью? В том-то и состоял исторический шанс, чтобы отстоять собственное право на политическую субъектность, а не подчиняться диктату более сильных игроков.

В современном однополярном мире субъектом в формальном отношении могут считаться только США, остальные страны похожи на американский "гарем". Украинские "отцы отечества" морально готовы занять свое место в гареме. Так, например, один некогда влиятельный украинский политик, комментируя результаты визита Владимира Путина на Украину в апреле 2000 г., заявил буквально следующее: "Украина имеет только один путь - быстрыми, семимильными шагами двигаться в Европу. Откинув флер повышенного "политического целомудрия", необходимо "отдаваться" Европе или "большой семерке".

Украинская бесхребетность до такой степени выражена в геополитике, что даже роль регионального лидера, объективно предназначенная Украине в силу естественных географических факторов, просто выпала из ее рук - в руки Польши. В этом же ключе можно рассматривать и историю так и не состоявшегося, несмотря на все усилия извне, блока ГУУАМ.

С точки зрения романо-германского Запада Россия представляется сугубо женским образованием - объектом, не способным к самоорганизации, с доминированием подчеркнуто пассивных функций. Однако с точки зрения самой России она является вполне самодостаточным субъектом, тогда как Украина представляется исключительно как объект воздействия. Многие русские философы, характеризуя русский дух как анархистский, писали о "вечно бабьем" в русской душе. Но по отношению к Украине - это системное начало. Россия относится к Украине примерно так же, как романо-германский Запад к самой России.

Рядом с европейцами русские люди кажутся искателями Истины, а сами европейцы - приземленными материалистами. Аналогично украинцы на фоне русских - это чуть ли не "народ Божий", пребывающий в недеятельном созерцании, а русские - нация купцов, капиталистов, нефтегазовых олигархов, стремящихся "приватизировать" Украину.

Подобен и характер культурно-языкового влияния. Почти ту же роль, какую в России играли в свое время западноевропейские языки и культуры, играет культура на русском языке в украинском культурном пространстве: помимо расширения информационных горизонтов и открытия новых смысловых полей еще и мощная культурно-языковая экспансия, направленная на вытеснение родного языка.

Немужское, несубъектное позиционирование Украины и украинского народа имеет длительную историю. Вообще же украинское прошлое складывалось как растянутое на века оскопление: Брестская церковная уния, Полтавская битва, уничтожение Запорожской Сечи, голод 1933 г., русификация, лишение ядерного оружия в 1990-х - эти и им подобные события резко умаляли субъектность Украины, снижали волевые качества украинских мужчин. Однако, лишившись мужского начала, организм вовсе не превращается в женщину - он превращается в unisex.

Чаще всего причинами подобной ущербности считают подавление украинской государственности со стороны Варшавы, а затем Санкт-Петербурга и Москвы, что в целом верно. Тем не менее главными причинами следует, видимо, считать иные. Так, отсутствие в Средние века опыта православной монархической традиции, при которой все общество, вся страна могли бы себя идентифицировать посредством сакральной фигуры "царя-батюшки", имело крайне негативные последствия. Еще более значимым следует считать отсутствие в средневековую эпоху исторического опыта "симфонии" - сосуществования Православной Церкви и православного государства: отсюда свойственное украинцам анархистское отношение к государству как к абсолютному метафизическому злу и несубъектное, "фанариотское" понимание православия.

Впрочем, в украинской истории были реализованы и иные сценарии, ориентированные на доминирование мужских архетипов: недаром Золотым веком в национальном сознании считаются великокняжеская эпоха Киевской Руси и "козаччина" времен Запорожской Сечи - именно тогда Украина позиционировала себя как мужчину. Полулегендарный летописный рассказ о призвании варягов - это сюжет о чудесном обретении мужского, организующего и упорядочивающего, начала.

Стремление стать "второй Швейцарией", уютной и комфортной "хатой с краю", распространенное в сознании значительной части украинской элиты, - это патологическая тяга к самооскоплению, лишение себя главного мужского признака - субъектности. Пока в политике и общественной жизни будут доминировать люди с немужскими стереотипами поведения и мышления, рассматривающие Украину как объект, она будет лишена всяческих перспектив.

Для полноценной исторической реализации современной Украине необходимы активизация мужского начала, обретение субъектности - политической, онтологической и психологической, выращивание новой элиты с ярко выраженными личностными качествами. И только ее появление сможет превратить Украину в достойного участника международной политики, возродить национальную экономику и гражданский патриотизм.


материалы: Независимая Газета © 1999-2000
разработка: НЕГА-Сеть - ФЭП © 2000 Опубликовано в Независимой газете от 02.10.2001
Оригинал: http://ng.ru/sodr/2001-10-02/10_ukraine.html

Відповіді

  • 2001.10.04 | ВААСЯ ПУПКІН

    Правильно кацапи написали про нас.

    Нема в нас чоловіків - одні істеричні баби.
    Був Степовик - пішов....
    Не залишилося чоловіків...
    Тільки крикнеш - "Ворога на палю !" - істерички зразу зацькують : як так можна, йому ж боляче, ви ж, фашисти, йому тією палею всі штани порвете...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.10.04 | joker

      Повністю 100% згідний. (-)

    • 2001.10.05 | Нестор Мазепа

      Помиляєтеся. Вони брешуть завжди.

      Точніше, відношення інформації до брехні у них зазвичай мізерне. Брехня -- це фундамент Московії. Ось наприклад AST сподобалася ЦРУшна карта Європи. Насправді вона правильна, бо кордоном Європи віддавна вважався Дон. Брехня про Урал була нав'язана Москвою приблизно тоді ж, коли й брехня, що Московія -- то "Росія".

      Та стаття -- типовий вияв московського комплексу меншовартості. Вони просто не можуть жити без переконання, що в Україні гірше ніж у них, а тому щосили переконують себе в цьому, хай навіть за допомогою прикладів, що доводять протилежне. Благо деякі Васі на це ведуться.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.10.05 | Isoлятор

        Це може бути правдою...

        Подивіться: дві світові війни - обидві пройшлися фактично по всій території України, потім 33-й рік, а ще на "столипінські наділи" їхали в основному чоловіки, причому найактивніші, типу тих, з яких у свій час формувалися козачі загони. От таким "природним шляхом" Україна позбавилася "чоловічого начала"... Жінки постраждали менше. Але все одно нам ґенетику надовго зіпсували.
      • 2001.10.05 | joker

        Вони-то брешуть...

        ...але подивіться хоч би й на цей форум. Я на маю на увазі Васю і Вас - навпаки тут, як і в багатьох інших випадках - однак загальна картина нерадісна.

        Проте, найбільшу печаль викликають конфлікти шляхетних між собою - слово за слово - на радість ворогам.
      • 2001.10.05 | ВААСЯ ПУПКІН

        Інколи не брешуть....

        Дійсно, ну не можуть же кацапи завжди бути поганими, так само, як і українці не можуть бути завжди хорошими. Треба це розуміти. Та й невідомо, хто такий Андрій Окара - може, він рускоязичний ( тимчасово) українець ???

        А те, що українська ( арійська) нація має багато "жіночих" рис - то це ще підмічено в книзі Канигіна "Шлях Аріїв". І підмічено до написання книги.
        Але це на макрорівні , глобально.
        На мікрорівні - звичайно, є серед українців і чоловіки ( мужчини).
        Друге діло, кого українці будуть слухатися - чи то своїх власних чоловіків, чи то зарубіжних інородців ( москалів, жидів, англо-саксонців і т.п.)
  • 2001.10.05 | Пані

    Это называется - взять на слабо

    Вся эта статья напоминает науськивание со стороны стервозной бабы - "Ну докажи, что ты мужчина!" ИМАО - удовлетворенные (всем - используйте свое воображение) женщины так не поступают, удовлетворенные мужчины на это не ведутся.

    Вот что мне действительно интересно это то, почему образ сытой и спокойной Украины так будоражит умы северных аналитиков?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.10.05 | joker

      Точно

      ...але наскільки можу судити, не ведуться тут два типи мужчин:

      1. Вже все собі доказали.
      2. Принципово не здатні взагалі ні до чого.

      Я б дуже хотів, щоб "мужчинство" образу України було настільки очевидним, що було б глупо його зайвий раз комусь доказувати, однак... Маємо те, що маємо.

      Тому, стаття може бути в якійсь мірі навіть корисною. "Пробудіться, орли сизі!.." - як співала Марічка Бурмака. Її - то не назвати незадоволеною.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.10.05 | Пані

        Re: Точно

        joker писав(ла):
        > ...але наскільки можу судити, не ведуться тут два типи мужчин:
        >
        > 1. Вже все собі доказали.
        > 2. Принципово не здатні взагалі ні до чого.
        >
        > Я б дуже хотів, щоб "мужчинство" образу України було настільки очевидним, що було б глупо його зайвий раз комусь доказувати, однак... Маємо те, що маємо.

        На фига сводить образ государства к простой гендерной аналогии? Родина-мать, Русь-тройка, Жар-птица и Иван-дурак - это годится во времена до эпохи просвещения и для детей дошкольного возраста. Поощрять (закреплять, опровергать, и т.п, и т.д.) тупые стереотипы в головах европейских жителей 21 века = оказывать медвежью услугу этим людям и в результате себе же, если вы живете среди таких людей.

        > Тому, стаття може бути в якійсь мірі навіть корисною. "Пробудіться, орли сизі!.." - як співала Марічка Бурмака. Її - то не назвати незадоволеною.

        "Орлятко, орлятко, казав мени татко...."

        Извините, вырвалось :lol:
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.10.05 | joker

          Re: Точно

          Пані писавла:

          "Орлятко, орлятко, казав мени татко...."

          Извините, вырвалось :lol:


          Не вибачу, поки не поясните, в чім тут сміх ;):

          Не знаю тої пісеньки.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2001.10.05 | Пані

            Это из современного фольклора

            Песню про орленка из детства помните?
            А современный шедевр того же класса про "юного орла"?

            А то была цитата из пародии на обе эти песни.
            Там еще припев есть

            "Йди навпростець, йди навпростець...
            Не підеш навпростець - буде повний пиздець"

            Это я к тому, что хряка хоть соколом назови, хоть орлом - не взлетит!
            Послание не доставлено. Адресат не найден.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.10.05 | joker

              Re: Это из современного фольклора

              Пісню про орльонка пам'ятаю, про юного орла - ні, а фольклорний варіант буду уклінно просити Вас нам її розказати :):

              Чи там нецензурно, і тимурівці ображатимуться?
    • 2001.10.05 | ilia25

      Шото вы так болезнено отреагировали :)

      Если на это все так отстраненно со стороны посмотреть, то эта идея уже не кажется такой фантастической. Автор, конечно, сильно перегибает, особенно с выводами, но в доля правды тут есть.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.10.05 | Пані

        А вы еще и психиатр?

        ilia25 писав(ла):
        > Если на это все так отстраненно со стороны посмотреть, то эта идея уже не кажется такой фантастической.

        И в чем ИДЕЯ?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.10.05 | ilia25

          А вы только заметили? :)

          Пані писав(ла):
          > И в чем ИДЕЯ?

          Бог ее знает -- если серьезно :) Но я интуитивно чувствую, что во всем, что имеет отношение к Украине присутствует этот налет -- женственности. Ну не то, чтобы это было чисто украинское явление, или даже что Украина в этом смысле впереди планеты всей. Но в случае Украины этот феномен прявляется достачно выпукло (не удержался :), чтобы считать его отличительной чертой.

          Я, кстати, совсем не вкладываю в эту характеристику негативный смысл -- в отличии от автора. В конце концов женщина -- она тоже человек :)
    • 2001.10.05 | Спостережливий Ростислав :-)

      Вкотре мушу наголосити, що Андрій Окара - 100% українець.

      Я його спробую запросити, аби він взяв участь в обговоренні статті - самі переконаєтесь :-)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.10.05 | Галя

        За якою ознакою? Re: Вкотре мушу наголосити, що Андрій Окара - 100% українець.

        Андрій Окара, IMHO, - не українець, а предмет порівняльного хохлознавства. Якщо Ви, звичайно, не мали на увазі послідовність його ДНК або зміст запису в радянському паспорті. Він написав багато статей, я читала може 3-4 і всі мали однаковий чіткий присмак.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.10.05 | Чучхе

          може ще й ці?

          Галя писав(ла):
          > Андрій Окара, IMHO, - не українець, а предмет порівняльного хохлознавства. Якщо Ви, звичайно, не мали на увазі послідовність його ДНК або зміст запису в радянському паспорті. Він написав багато статей, я читала може 3-4 і всі мали однаковий чіткий присмак.

          На всякий випадок пошукав на Гуглі, що ж той Окара писав. Наприклад, матеріал в часописі "Ї" http://www.ji-magazine.lviv.ua/n18texts/okara.htm Українофобія як ґностична проблема цілком міг б прикрасити бібліотеку Майдану. Щодо жіночости в українськости, то це очевидно його улюблена тема. Переважно вона стосується польових досліджень із творчости Л.Забужко (тьфу, гидота) як от на http://www.kulichki.com/moshkow/SU/UKRAINA/ZABUZHKO/rec_okara.txt, а це мабуть вирішив перенести їх на всю Україну.

          І я вам скажу доля правди тут є. Я дійсно помічаю, що жінки у нас часто сильніші духом, ніж чоловіки. Навіть за політичними прикладами: Тимошенко сильніше за Ющенко, Вітренко за Симоненка. Не кажучи про те, що на деяких політиків-чоловіків їх дружини справляють просто якийсь гіпнотизуючий дуже вольовий вплив. Наведу прізвища Лук"яненка, Драча, Чорновіла. І ще я можу сказати, що самі вольові люди із моїх знайомих - таки жіночої статі.

          Думаю, що одне із пояснень того - це масове чоловіче пияцтво, що скоро призведе до повного зникнення української національної ігрек-хромосоми і нарід буде врятований лише завдяки африканським біженцям.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2001.10.05 | Максим'як

            Re: Тему жіночого і чоловічого начала стосовно формування української нації закинув в світ Канигін. (Може я раніше написаного просто не читав.)

            Не хотілося би піддавати критиці саму гіпотезу, але є одне суттєве зауваження до тієї односторонньої прив'язуваності «теорії», як особливої національної риси українця: не бачу різниці в ролі жіночого в інших народів Європи. Достатньо шкільної програми з історії, щоб зауважити роль жінки в суспільних процесах в Англії, Франції, Німеччині. Скоріше, для індо-європейських народів є властивими повага до матері, історичне формування жінки, як рівноправного партнера в сімейному укладі чи суспільстві. Тоді як, католицька церква в середньовіччі серйозно осуджувала та гальмувала це рівноправ'я, в Україні ніколи не було сприйняття жінки, як меншевартісної особи. Боплан в своїх спостереженнях відзначає поголовну письменність жінок в Україні в добу Kозаччини.

            Зовсім інше становище жінки в тюрксько-арабському світі - не вдаюся в само собою зрозумілі коментарі.

            Робити з цього висновки, хай вибачають авторитети, це науково несолідно. Бо легше зауважити суспільні шанси жінки, ніж домінування жіночої складової в нації.

            Для мене чомусь ця проблема, назвемо її тимчасовою інфатільністю чоловічої складової в українській нації, розуміється в зовсім іншій площині. Я не знаю, чому природа завжди по війнах відновлює чисельність чоловіків і швидко доводить їх співідношення до 50/50 в межах нації, але цілком допускаю, що війни можуть забирати саме тих чоловіків, які генетично несуть код “мужа-воїна”, тих, які вважають за честь вмерти, але не підкоритися ворогу.

            Як писав Довженко, нас постійно, як той тютюн пасинкують, зривають найкращий цвіт. Дійсно, від 1920 років, коли загинуло багато воїнів, почався через 13 років голодомор, а ще через 8 років друга світова війна, то можна тільки оцінити, що “муж-воїн” в українській нації появився через 40 років, саме вік оптимальної зрілості та розквіту чоловіка. В нас це припадає на 1986 рік. З цього часу українська нація має достатню кількість потенційних воїнів захисників, яким потрібно ще пройти і певне виховання бійцевих рис.

            З вихованням є складніше, із-за зрослої в повоєнний час національної неоднорідності, це повинна робити школа, одним словом, держава. Важко, наприклад, прищепити переконаному росіянину думку, що він має стати потенційним воїном-захисником України. Звідси вся інфатільність значної кількості чоловічої частини населення України. Відчути себе українцем, як це сталося із Сосюрою, здатним померти за Україну, а не пристосуватися чи знайти мову із новим ворогом, здатен далеко не кожен.

            В той час, коли на західних теренах України проблема виховання чоловіка-воїна відсутня, то східна і південна частина проходить складну виховну еволюцію. Ще у 80-х роках багато моїх знайомих ровесників із Донбасу і південних областей гордилися своїми українськими коренями, хоч розмовляли переважно російською. Зараз всі вони думають і діють, як переконані патріоти, подібно виховують і своїх дітей, хоч ще раз нагадаю, що держава абсолютно стоїть осторонь від цього виховного процесу.

            Феномен української нації не тільки Окара хотів би зрозуміти, щоб винайти рецепти його нейтралізації, але все є значно простіше.
          • 2001.10.06 | Галя

            Re: може ще й ці?

            Одним з великих одкровень була участь "доцента Российской академии государственной службы при президенте РФ Андрея Окары" в цій тусовці:

            http://zatulin.ru/institute/sbornik/028/11.shtml

            Ви можете прочитати його виступ і назвати той текст поміркованим. І з цим можна погодитись. Але аудиторія! Це якби на ХХХ ювілейному з"їзді Ку-Клукс-Клана сказати, що чорних треба гнати в шию "зовсім не тому, що вони начебто біологічне ледащо, а тому що в них, на наш превеликий жаль, трапилось "отсутствие в историческом средневековом опыте соединения в пределах одного государственного образования Православной Церкви и православного государя".

            От ще одна цитата звідти ж:

            <<И вот еще что важно. Украина и Россия фактически взаимоопределяют политические идентичности друг друга. Именно Россия предопределила "контрастную" идентичность Украины - чтобы все было "не так, как в Москве", вплоть до культуры и даже самоназвания. Но и идентичность России, а об этом мало кто думает, предопределяется в значительной степени именно идентичностью Украины. Когда образовалась Российская империя? Когда Левобережная Украина оказалась под протекторатом московского царя. Аналогична и судьба СССР: он и образовался, и распался при решающем участии Украины. Украина - это критическая масса" для любых проектов на евразийском пространстве. поэтому, когда ответственные украинские политики говорят, что мечтают о том времени, когда Украина станет "второй Швейцарией" - маленькой европейской страной, существующей в парадигме "государство-нация", страной, от которой ничего нигде не зависит, меня это искренне печалит. В конце концов, если это когда-нибудь произойдет, я потребую изменения записи в пятой графе своего паспорта. (Общий смех.) >>

            Мої відчуття такі: людина - спеціаліст і знавець моржів - фахово розповідає в чому важливість полювання на моржа, чому потрібні сало і шкіра моржа і куди моржу встромляти списа для досягнення найкращого результату. Розвіює шкідливий міф про те, що моржа вполювати легко, але впевненно демонструє, що це цілком можливо.

            >Переважно вона стосується польових досліджень із творчости Л.Забужко (тьфу, гидота)

            Гидота рецензія чи текст? Якщо останнє - руки геть від українського сексу. І не "Л.", а "О.Забужко".
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.10.06 | joker

              Re: може ще й ці?

              Галя писала:

              Мої відчуття такі: людина - спеціаліст і знавець моржів - фахово розповідає в чому важливість полювання на моржа, чому потрібні сало і шкіра моржа і куди моржу встромляти списа для досягнення найкращого результату. Розвіює шкідливий міф про те, що моржа вполювати легко, але впевненно демонструє, що це цілком можливо.

              Абсолютно згідний. Уточнення аналогії - не людина, а морж, котрий перекинувся до конкуруючої популяції морських котиків. Однак - є невтрачена іще до кінця надія - що деякі з моржів, котрих зуміли переконати, ніби вони і не моржі ніякі, а так собі - планктон - таки розсердяться хоча б у відповідь на сумніви в їхньому мужчинстві - якщо вже ніщо інше не допомагає - і розірвуть іклами кількох наглих до безмежі вже бакланів хоча б для початку.

              З цієї точки зору, стаття може бути корисною для України.

              Гидота рецензія чи текст? Якщо останнє - руки геть від українського сексу. І не "Л.", а "О.Забужко".

              Браво! Завжди кажу, що Оксану Забужко не люблять - і завжди стараються в її сторону при нагоді плюнути - саме ті українські мужчини, кому вона із науковою точністю поставила діагноз.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2001.10.09 | Чучхе

                Забужко

                joker писав(ла):
                > Галя писала:
                > Браво! Завжди кажу, що Оксану Забужко не люблять - і завжди стараються в її сторону при нагоді плюнути - саме ті українські мужчини, кому вона із науковою точністю поставила діагноз.

                Я її не люблю. Якщо хочете, поясню чому. Оцінюю її як типову представницю львівсько-польського анально-генітального письменництва, що дуже тішаться з римування "дупа - зупа". І при цьому претендують на елітарність і визнання.

                Прошу вказати, який саме діагноз вона мені встановила?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2001.10.10 | Галя

                  Re: Забужко

                  Не любити Забужко - справа особистого смаку і це ми, справжні демократи, Вам прощаємо :). А от відносно "львівсько-польського письменництва" - зуваження як на мене трохи дивне, бо вона сама завжди підкреслює київське, тобто східне, походження, незважаючи на місце народження.

                  Про діагноз: мені здається, "Польові дослідження..." якщо і можна називати діагнозом, то напевно лише всьому українському суспільству, і називатись він повинен "колоніалізм". Можна спокійно прейменувати останню частину назви в "... колоніального сексу", і мало що зміниться. Це ж зовсім не роман про секс. І не про еротику. Це - про те, що людина нічого не може без свого суспільства, воно їй потрібно, виявляється, навіть в ліжку.

                  Вона претендує на елітарність. І (1) це не погано, що письменниця претендує (2) якість інших праць, типу "Шевченків міф України" дозволяє думати, що якщо слово "дупа" вживається, то не за браком інших слів. А це і є елітарність, або втаємничення, як нас вчать добродії Кривенко і Павлів.

                  Забужко rules! Раджу прочитати, бо чомусь думаю, що ще не читали (якщо помиляюсь - вибачайте).
    • 2001.10.06 | ziggy freud

      Re: Это называется - взять на слабо

      в чому автор правий:
      в Україні багато років виховувалось пристосуванство, небажання "висовуватись" і відповідати за свої вчинки. Як трохи видно від землі - у табір.

      в чому автор помиляється:
      така настанова суперечить українській ментальності (можу докладно пояснити цей термін, як когось цікавить). "Мрійливий", "медитативний" українець - виняток із загального правила; андроґін як ідеал українства - просто "развєсістая клюква" поверхневого дослідника, так само, як "росіянин-підприємець". Там на кожного купця завжди було мінімум 20 жабодавів, які заважали працювати.

      попри висловлене зауваження, що автор - українець, його витвір найбільш нагадує тренінг для мігрантів з Московії на предмет приїхати і вишикувати місцеве населення на тумбочці. У вас це вийде, вони ж безхребетні. Дозвольте висловити сумнів...
  • 2001.10.05 | Неперебийкацапуніс

    Мудословіє, перепрошую на слові

    Мудословіє, перепрошую на слові. Ні, я не збираюсь доводити що серед нащадків запорозьких козаків, гайдамак, опришків, оун-івців нема безхребетних українців, але я таких називаю малоросами або холуями. Жидівська натура або по-іншому — пристосуванці. Звичайно так воно-то надійніше ж, бо драглястого хребета — не вломити. Але це вже особиста справа кожного. Не виросте у холуйка твердого хребта.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.10.05 | Аперебийкацапухвіст

      Re:

      Де ж ти ховаєшся, опришок? Тут, за перепрошенням, скоро на форумі українців кацапи вчити жизні будуть - а ніхто дуже й не переймається.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.10.05 | Чучхе

        приберіть його (-)

  • 2001.10.05 | Грек

    Re: Андрей Окара: "БЕЗХРЕБЕТНА УКРАЇНА". В политике официального Киева господствует матриархат

    В тому є якась раціональна зернина. Забужко теж про щось подібне писала. Власне, саме Забужко з її гендерними студіями і надихнула Окару на оці його досліди, як мені здається. Бо з творчістю Забужко він добре знайомий.
    А взагалі раджу почитати всім, в тому щось таки є.


    ...До речі, класичним під оглядом колоніальної психології феноменом є вельми своєрідний, впродовж мало не цілого століття витворюваний українським чоловіцтвом (від композитора Д.Січинського до романіста П.Загребельного) культ Роксолани — жінки безумовно видатної, за всіма ознаками типово "Ренесансної" особистости (що навряд чи мала б шанси так яскраво проявитися на той час в Україні!), та тільки ж, далебі, важко уявити, щоб який-небудь самовладний народ впадав у приступ патріотичних гордощів від того, що його дочка прикрашала чужі гареми, — а цілий культ будується саме на цьому: на султановій ("зверхниковій"?) любові до "нашої Насті з Рогатина", тимчасом як власне-політична кар'єра Анастасії Лісовської — дипломатки, реформаторки й інтриґанки, либонь, незгіршої за яку-небудь Катерину Медічі, — зостається мовби "за кадром", як малоістотна для культу (це воістину клінічний комплекс меншевартости — коли привабливість "своєї" жінки для чужинців автоматично підвищує в очах мужчини як її власний сексуальний статус, так і, eo ipso, статус репрезентованої нею "материнської" спільноти). Факт, що жінка, яка "відходить" від національного "тіла" обслуговувати іноетнічний ґенофонд, може ідеалізуватися трохи не як модель національної жіночости, найповніше доводить, що те "тіло" собі не належить: безсила чоловічість фетишизує нестак опановану чужинцем жіночість, як, опосередковано, саме ту "чужинську" силу. Звідси один крок до того, що можна б назвати "синдромом Аврама в Єгипті" [11] — до прихованого (бодай тільки психологічного) сутенерства ("щоб добре було через тебе мені"!), передачі жінки на сексуальні послуги своєму "зверхникові": ...

    http://www.geocities.com/nspilka/library/zabuzko3.html
  • 2001.10.05 | DevRand

    таке собі мистецтво...

    Хочу лише сказати що IMHO, буддизмом на наших теренах на жаль (або на щастя) і не пахне :)
    Буддизм - це досить високий рівень духовної свободи,
    у нас в основному спостерігається в кращому випадку апатія, а в гіршому - повна залежність від (дуже маленьких!!!) матеріальних цінностей.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".