Daily Telegraph: розповідь дезертира з Талібану (або ще раз про білих і пухнастих)
10/11/2001 | Галя
Я не знала куди це краще помістити. Є багато гілок, які обговорюють зараз ситуацію, наводяться різні аргументи, але, як завжди, ми лише судимо по собі, тобто проектуємо події на власний історичний досвід. Щоби цього було менше - як завжди кілька версій. Знову, звичайно, трохи емоційних.
...Гасані переконаний, що насправді Талібан не керує країною. "Ми сильно сміялись, коли почули про вимогу американців до Мулли Омара видати Осаму бін Ладена. Американці просто дурні. Якщо хтось когось і може видати, то це Осама бін Ладен - Муллу Омара"...
http://www.afghanradio.com/azadi.html
http://news.telegraph.co.uk/news/main.jhtml?xml=%2Fnews%2F2001%2F09%2F30%2Fwtal30.xml
(30 вересня 2001) Дейлі Телеграф.
У вражаючому інтрев"ю бувший охоронець афганського лідера розповідає Христині Лемб про насильства фундаменталістського режиму, що переховує Осаму бін Ладена.
"Ви повинні прославитись такими звірствами, щоби Ваша присутність примушувала тремтіти всіх. Бити й морити голодом людей може навчитись кожен. Ваш підрозділ повинен винайти такі тортури, щоби крики жертв лякали вороння навколо, а ті, хто залишився живим, вже ніколи не мали сну".
Такими були вказівки командуючого афганської таємної поліції новим рекрутам. Один з них, Гафіз Садікула Гассані, безжально виконував ці накази протягом трьох років. Нарешті, з жахом від злочинів, що його примусили здійснити, він тиждень тому втік до Пакистану і долучився до зростаючого числа діячів талібану, що переходять кордон.
В цьому ексклюзивному інтерв"ю газеті "Дейлі Телеграф" він вперше розповідає про весь жах, скоєний в афганістані в ім"я релігії. Пан Гасані має напружене обличчя і постійно смикає руками. Здається поспати йому вдається не більше ніж тим жертвам, яких він катував. Йому 30 років. Він не вписується в звичайний образ войовничого ісламіста, характерний для членів Талібану. Одружений і має дочку, закінчив бізнес-програму в Пакистані, де виростав як біженець, поки його батько та старші брати воювали в джихаді проти росіян. Він походить з заможної родини, що володіла землею біля Кандагара, куди й повернулась після війни.
"Подібно до багатьох інших людей, я не вступив до Талібану за власним бажанням" - пояснює Гасані: "На початку 1988 року я працював бухгалтером в Кветі і до мене дійшла новина, що мого діда - йому було 85 років - заарештували і сильно побили в Кандагарі представники Талібану. Вони сказали, що звільнять його лише за умови якщо хтось з родини піде рекрутом. Отже, я мусів йти."
Спочатку пан Гасані був приємно враженим. "Після виходу російських військ ситуація була божевільною. Країна була розділена між ворогуючими угрупуваннями. В Кандагарі місцеві командири продавали й купували все, викрадали молодих хлопців та дівчат, грабували. Таліби здавались добрими людьми, що принесли закон і порядок." Отже, він став "добровільцем" в Талібані і був призначеним до таємної поліції. До Талібану приєдналось також багато його друзів - всім землевласникам Кандагару було повідомлено, що вони або підтримають Талібан, або позбудуться своїх маєтків. Дехто спокусився на талібське жалування. Воно походило з грошей зароблених на наркотиках, частину яких відшкодовували Талібану. На той час Афганістан став найбільшим виробником героїну.
Першим завданням пана Гасані було патрулювання вулиць вночі. Він повинен був шукати злодіїв та ознаки підривної діяльності. Але потроху керівництво Талібану видавало нові укази, з якими з"являлись і нові обов"язки. Замість того, щоби шукати лише кримінальників, нічні патрулі почали ловити людей, що дивились відео, грали в карти, або - хто б міг подумати - тримали птахів в клітках. Чоловіки з недостатньо довгими бородами та жінки, що насмілились вийти з дому, підлягали арешту. Стала каратись по закону наявність повітряного змія в хаті.
Талібан встановив атмосферу тотального жаху, і потроху стало здаватись, що вся країна складається зі стукачів. "Вночі, коли ми їздили з рушницями на патрулювання, місцеві люди підходили до нас щоби сповістити про когось, хто дивиться відео, або сказати, що в певному будинку грають в карти" - розповідає Гасані. "Фактично заборонялись будь-які задоволення. Якщо ми ловили людей на таких заняттях - їх били палицями вимоченими в воді, що розтинають м"ясо як ніж, поки кімната не наповнювалась кров"ю, або поки в них не розламувався хребет. Тоді цих людей залишали помирати без води та їжи в будинках, повних комах."
"Ми завжди пробували щось нове: наприклад поставити людину на голову на ніч, підвісити когось догори ногами. Також прибивали цвяхами руки до стовпів і утворювали такі собі розп"яття. Іноді ми кидали їм шматки хлібу, що вони поповзали по підлозі. Потім я писав звіт нашому командиру, в якому мусів показати "нові методи".
В спокої саду в Кветі де ми пили чай під час заходу сонця пану Гасані важко пояснити, як він міг робити такі жахливі речі. Він лише каже: "Афганці занадто звикли до насильства. Ми втратили 1,5 мільйона людей. В кожного на небесах брати або батько"
Після служби в Кандагарі його перевели займатись таємними в"язницями в Газні, а потім в Гераті - прекрасному перському місті в західному Афганістані, що сильно постраждало під час радянської окупації, а потім було одним з останніх міст, захоплених Талібаном. Герат завжди був відносно ліберальним місцем, жінки мали змогу танцювати на весіллях і багато дівчат відвідували школи. Але таліби поставили своєю ціллю все це припинити. Пан Гасані та його підлеглі отримали вказівки бути особливо жорстокими з мешканцями Герату.
Саме в Гераті Гафіз Гасані побачив такі звірства, що вирішив втекти і розповісти всьому світу про те що робиться в Афганістані. "Найгірше що я бачив був чоловік побитий так сильно, що його одяг і тіло утворили одну масу і не можна було зрозуміти, чи одягнений він, чи ні. Коли він непритомнів, ми втирали йому сіль в рани і він починав кричати. Ніде в світі нема стільки варварства та жорстокості, як в Афганістані. І в той момент я собі поклявся, що присвячу себе афганському народу і тому, щоби розповісти про ці події всім людям".
Але до того як Гасані зміг влаштувати втечу, він ще послужив охоронцем в Мулли Омара. На цю посаду він попав як член одного племені зі втаємниченим духовним лідером Афганістану.
"Він має середній зріст, трохи товстуватий, має штучне зелене око що не рухається і переважно дає накази сидючи на ліжку. Також він видає людям долари з бляшанки поруч. Багато він не говорить - і це добре, бо людина він виключно недалека. Все що він знає - це як написати своє ім"я "Омар" та підписатись" - розповідає Гасані. "Вперше в історії Афганістану до влади прийшли нижчі прошарки суспиільства, і вони керують лише силою. Ця організація не має освічених членів - вони повністю відсталі та неписьменні. Ніхто з них не має уявлення про історію країни, і не дивлячись на те, що вони називають себе "муллами", уявлення про іслам в них дуже слабке. Ніде в ісламі не стверджується, що чоловіки повинні мати бороду, а жінки не можуть навчатись. Насправді Коран каже, що люди повинні прагнути освіти".
Гасані переконаний, що наспрадві Талібан не керує країною. "Ми сильно сміялись, коли почули про вимогу американців до Мулли Омара видати Осаму бін Ладена. Американці просто дурні. Якщо хтось когось і може видати, то це Осама бін Ладен - Муллу Омара".
Під час служби в Кандагарі він досить часто бачив бін Ладена, коли той проїжджав в кавалькаді джипів тойота-лендкрузер з затемненеми вікнами та величезними радіоантенами. "Вони проносись через місто - завжди сім чи вісім машин. Його охороняли лише араби, всі дуже високі, або суданці з кучерями". Він також одного разу стояв в охороні, коли бін Ладен разом з Муллою Омаром полювали на птахів. "Здавалось, в них дуже добрі стосунки. Вони також рибалили разом - за допомогою гранат, звичайно".
Згідно з твердженнями пана Гасані араби захопили повну владу в його країні. "Всі важливі місця в Кандагарі знаходяться під контролем арабів: аеропорт, військові приміщення, танковий підрозділ". Він двічі навчався в талібських військових таборах і обидва рази всім керували араби та пакистанці. "Перші збори продовжувались 10 днів в Жовтій пустелі провінції Гельманд, в тому місці любив полювати король Саудовської Аравії і тому та є аеропорт, який мав дуже сильну охорону, що в основному складалась з пакистанців - як студентів медресе, так і військових дорадників. В Талібані дуже багато пакистанців."
Йому казали, що в разі загибелі за білий прапор Талібану він і його родина потраплять до раю. Солдатам видавали незаповнені бланки свідоцтв про одруження з підписом мулли і пропонували "брати наречених" під час бойових дій, тобто попросту заохочували до гвалтування.
Кілька місяців тому пана Гасані послали на фронт біля Баграму, на північ від Кабулу, де він побачив можливість втекти. "Нашу лінію оборони атакували сили Північного союзу і вони нас майже перемогли. Багато моїж друзів було вбито і ми вже не знали з якого боку йде бій. Люди падали ззаду і спереду. Командири втекли в автах і залишили нас напризволяще. Ми відступали цілу ніч і попали на лінію арабів, які нас заарештували і відвезли назад на фронт. Потім, місяць тому, я стояв на варті і побачив вантажівку з вівцями. Я сховався серед них і таким чином втік. Коли я добрався що Кандагару, мене знову схопили талібські шпигуни. На щастя, в мене є родичі на високих посадах в Талібані, і вони допомогли мені врешті опинитись в Кветі разом з дружиною і дочкою".
"На мою думку багато членів Талібану хотіли б його залишити. Але в країні лютує голод і єдина можливість дістати продукти чи зберегти власну ділянку землі - це вступити в Талібан. А взагалі там величезний рівень ненависті. Я не можу простити те що вони роблять і в що вони мене перетворили."
...Гасані переконаний, що насправді Талібан не керує країною. "Ми сильно сміялись, коли почули про вимогу американців до Мулли Омара видати Осаму бін Ладена. Американці просто дурні. Якщо хтось когось і може видати, то це Осама бін Ладен - Муллу Омара"...
http://www.afghanradio.com/azadi.html
http://news.telegraph.co.uk/news/main.jhtml?xml=%2Fnews%2F2001%2F09%2F30%2Fwtal30.xml
Я був катом в Талібані: приходилось розпинати людей.
(30 вересня 2001) Дейлі Телеграф.
У вражаючому інтрев"ю бувший охоронець афганського лідера розповідає Христині Лемб про насильства фундаменталістського режиму, що переховує Осаму бін Ладена.
"Ви повинні прославитись такими звірствами, щоби Ваша присутність примушувала тремтіти всіх. Бити й морити голодом людей може навчитись кожен. Ваш підрозділ повинен винайти такі тортури, щоби крики жертв лякали вороння навколо, а ті, хто залишився живим, вже ніколи не мали сну".
Такими були вказівки командуючого афганської таємної поліції новим рекрутам. Один з них, Гафіз Садікула Гассані, безжально виконував ці накази протягом трьох років. Нарешті, з жахом від злочинів, що його примусили здійснити, він тиждень тому втік до Пакистану і долучився до зростаючого числа діячів талібану, що переходять кордон.
В цьому ексклюзивному інтерв"ю газеті "Дейлі Телеграф" він вперше розповідає про весь жах, скоєний в афганістані в ім"я релігії. Пан Гасані має напружене обличчя і постійно смикає руками. Здається поспати йому вдається не більше ніж тим жертвам, яких він катував. Йому 30 років. Він не вписується в звичайний образ войовничого ісламіста, характерний для членів Талібану. Одружений і має дочку, закінчив бізнес-програму в Пакистані, де виростав як біженець, поки його батько та старші брати воювали в джихаді проти росіян. Він походить з заможної родини, що володіла землею біля Кандагара, куди й повернулась після війни.
"Подібно до багатьох інших людей, я не вступив до Талібану за власним бажанням" - пояснює Гасані: "На початку 1988 року я працював бухгалтером в Кветі і до мене дійшла новина, що мого діда - йому було 85 років - заарештували і сильно побили в Кандагарі представники Талібану. Вони сказали, що звільнять його лише за умови якщо хтось з родини піде рекрутом. Отже, я мусів йти."
Спочатку пан Гасані був приємно враженим. "Після виходу російських військ ситуація була божевільною. Країна була розділена між ворогуючими угрупуваннями. В Кандагарі місцеві командири продавали й купували все, викрадали молодих хлопців та дівчат, грабували. Таліби здавались добрими людьми, що принесли закон і порядок." Отже, він став "добровільцем" в Талібані і був призначеним до таємної поліції. До Талібану приєдналось також багато його друзів - всім землевласникам Кандагару було повідомлено, що вони або підтримають Талібан, або позбудуться своїх маєтків. Дехто спокусився на талібське жалування. Воно походило з грошей зароблених на наркотиках, частину яких відшкодовували Талібану. На той час Афганістан став найбільшим виробником героїну.
Першим завданням пана Гасані було патрулювання вулиць вночі. Він повинен був шукати злодіїв та ознаки підривної діяльності. Але потроху керівництво Талібану видавало нові укази, з якими з"являлись і нові обов"язки. Замість того, щоби шукати лише кримінальників, нічні патрулі почали ловити людей, що дивились відео, грали в карти, або - хто б міг подумати - тримали птахів в клітках. Чоловіки з недостатньо довгими бородами та жінки, що насмілились вийти з дому, підлягали арешту. Стала каратись по закону наявність повітряного змія в хаті.
Талібан встановив атмосферу тотального жаху, і потроху стало здаватись, що вся країна складається зі стукачів. "Вночі, коли ми їздили з рушницями на патрулювання, місцеві люди підходили до нас щоби сповістити про когось, хто дивиться відео, або сказати, що в певному будинку грають в карти" - розповідає Гасані. "Фактично заборонялись будь-які задоволення. Якщо ми ловили людей на таких заняттях - їх били палицями вимоченими в воді, що розтинають м"ясо як ніж, поки кімната не наповнювалась кров"ю, або поки в них не розламувався хребет. Тоді цих людей залишали помирати без води та їжи в будинках, повних комах."
"Ми завжди пробували щось нове: наприклад поставити людину на голову на ніч, підвісити когось догори ногами. Також прибивали цвяхами руки до стовпів і утворювали такі собі розп"яття. Іноді ми кидали їм шматки хлібу, що вони поповзали по підлозі. Потім я писав звіт нашому командиру, в якому мусів показати "нові методи".
В спокої саду в Кветі де ми пили чай під час заходу сонця пану Гасані важко пояснити, як він міг робити такі жахливі речі. Він лише каже: "Афганці занадто звикли до насильства. Ми втратили 1,5 мільйона людей. В кожного на небесах брати або батько"
Після служби в Кандагарі його перевели займатись таємними в"язницями в Газні, а потім в Гераті - прекрасному перському місті в західному Афганістані, що сильно постраждало під час радянської окупації, а потім було одним з останніх міст, захоплених Талібаном. Герат завжди був відносно ліберальним місцем, жінки мали змогу танцювати на весіллях і багато дівчат відвідували школи. Але таліби поставили своєю ціллю все це припинити. Пан Гасані та його підлеглі отримали вказівки бути особливо жорстокими з мешканцями Герату.
Саме в Гераті Гафіз Гасані побачив такі звірства, що вирішив втекти і розповісти всьому світу про те що робиться в Афганістані. "Найгірше що я бачив був чоловік побитий так сильно, що його одяг і тіло утворили одну масу і не можна було зрозуміти, чи одягнений він, чи ні. Коли він непритомнів, ми втирали йому сіль в рани і він починав кричати. Ніде в світі нема стільки варварства та жорстокості, як в Афганістані. І в той момент я собі поклявся, що присвячу себе афганському народу і тому, щоби розповісти про ці події всім людям".
Але до того як Гасані зміг влаштувати втечу, він ще послужив охоронцем в Мулли Омара. На цю посаду він попав як член одного племені зі втаємниченим духовним лідером Афганістану.
"Він має середній зріст, трохи товстуватий, має штучне зелене око що не рухається і переважно дає накази сидючи на ліжку. Також він видає людям долари з бляшанки поруч. Багато він не говорить - і це добре, бо людина він виключно недалека. Все що він знає - це як написати своє ім"я "Омар" та підписатись" - розповідає Гасані. "Вперше в історії Афганістану до влади прийшли нижчі прошарки суспиільства, і вони керують лише силою. Ця організація не має освічених членів - вони повністю відсталі та неписьменні. Ніхто з них не має уявлення про історію країни, і не дивлячись на те, що вони називають себе "муллами", уявлення про іслам в них дуже слабке. Ніде в ісламі не стверджується, що чоловіки повинні мати бороду, а жінки не можуть навчатись. Насправді Коран каже, що люди повинні прагнути освіти".
Гасані переконаний, що наспрадві Талібан не керує країною. "Ми сильно сміялись, коли почули про вимогу американців до Мулли Омара видати Осаму бін Ладена. Американці просто дурні. Якщо хтось когось і може видати, то це Осама бін Ладен - Муллу Омара".
Під час служби в Кандагарі він досить часто бачив бін Ладена, коли той проїжджав в кавалькаді джипів тойота-лендкрузер з затемненеми вікнами та величезними радіоантенами. "Вони проносись через місто - завжди сім чи вісім машин. Його охороняли лише араби, всі дуже високі, або суданці з кучерями". Він також одного разу стояв в охороні, коли бін Ладен разом з Муллою Омаром полювали на птахів. "Здавалось, в них дуже добрі стосунки. Вони також рибалили разом - за допомогою гранат, звичайно".
Згідно з твердженнями пана Гасані араби захопили повну владу в його країні. "Всі важливі місця в Кандагарі знаходяться під контролем арабів: аеропорт, військові приміщення, танковий підрозділ". Він двічі навчався в талібських військових таборах і обидва рази всім керували араби та пакистанці. "Перші збори продовжувались 10 днів в Жовтій пустелі провінції Гельманд, в тому місці любив полювати король Саудовської Аравії і тому та є аеропорт, який мав дуже сильну охорону, що в основному складалась з пакистанців - як студентів медресе, так і військових дорадників. В Талібані дуже багато пакистанців."
Йому казали, що в разі загибелі за білий прапор Талібану він і його родина потраплять до раю. Солдатам видавали незаповнені бланки свідоцтв про одруження з підписом мулли і пропонували "брати наречених" під час бойових дій, тобто попросту заохочували до гвалтування.
Кілька місяців тому пана Гасані послали на фронт біля Баграму, на північ від Кабулу, де він побачив можливість втекти. "Нашу лінію оборони атакували сили Північного союзу і вони нас майже перемогли. Багато моїж друзів було вбито і ми вже не знали з якого боку йде бій. Люди падали ззаду і спереду. Командири втекли в автах і залишили нас напризволяще. Ми відступали цілу ніч і попали на лінію арабів, які нас заарештували і відвезли назад на фронт. Потім, місяць тому, я стояв на варті і побачив вантажівку з вівцями. Я сховався серед них і таким чином втік. Коли я добрався що Кандагару, мене знову схопили талібські шпигуни. На щастя, в мене є родичі на високих посадах в Талібані, і вони допомогли мені врешті опинитись в Кветі разом з дружиною і дочкою".
"На мою думку багато членів Талібану хотіли б його залишити. Але в країні лютує голод і єдина можливість дістати продукти чи зберегти власну ділянку землі - це вступити в Талібан. А взагалі там величезний рівень ненависті. Я не можу простити те що вони роблять і в що вони мене перетворили."