Відповіді

• 2001.10.22 | Мартинюк

  Коли "ідея" замінює мету.

  Приватизація, як відомо здійснюватися з метою позбавлення державою клопоту про збиткові або малоприбуткові підприємства.
  
  Основна логіка приватизації полягає в тому що приватизоване підприємство за рахунок відсутності державних затрат на нього і що найголовніше, завдяки сплаті податку новими власниками внаслідок більш успішної діяльності підприємства ,що в результаті дає більше користі і прибутку державі, аніж вона мала до того.
  
  В українській приватизації, судячи по її економічних результатах, на перше місце ставиться сама ідея позбавлення держави власності, але аж ніяк не мета підвищення державних доходів внаслідок такої операції.
  Наглядним прикладом цього можуть бути сумнозвісні перипетії з приватизацією обленерго.
  
  Фактично в Україні протягом всіх 90 років втілювалася навіть не ідея приватизації, а ідея абиякизації , тобто позбавлення держави власності будь якими законними і незаконними способами. Все це було проголошено історично доцільним і суспільно корисним явищем.
  
  Якщо з 1993 по 1998 роки влада свідомо робила свої підприємства "неприбутковими" - переважно узаконеним закриванням очей на факт присвоєння директоратом прибутку та обігових коштів підприємства, то з 1998 року опір суспільства настільки ослаб, а влада настільки знахабніла, що почала розпродувати ( вірніше розподіляти) за безцінь високоприбуткові підприємства. Аби зрозуміти скандальність продажу високоприбуткових підприємств алюмінійового комплексу України, пропоную всія уявити що американці приватизовують ... Форт Нокс, де знаходиться золотий запас США.
  
  Сказане особливо стосується Укртелекому. Фарсовість даної ситуації демонструється наприклад тим що влада, аби здійснити заплановану приватизацію, попередньо провела націоналізацію спільного підприємства УТЕЛ, яке в значній мірі і забезпечувало успішну діяльність Укртелекому. Держава викупила частки європейських власників УТЕЛу аби їх знову комусь "приватизовувати".
  
  Аби зменшити опір самого керівництва Укртелекому і полегшити майбутнє "перетравлення" цього грандіозного шмату загальнонаціонального майна,
  частину акцій віддано на так звану приватизацію трудовими колективами. Зацікавленість адміністрації в цьому очевидна - врешті решт саме вона стане реальним розпорядником пакету акцій так званого трудового колективу. Адміністрація Укртелекому знайде 1000 і 1 спосіб як відсунути більшість працівників від управління цими акціями, знайде спосіб як відібрати в них належні дивіденди і врешті як за півдарма отримати ці акції. Для більшості працівників Укртелекому ці 100 гривень виявляться просто безнадійно втраченими...
  
  Ще менше райдужним виглядають подальші перспективи. А далі Укртелеком чекає так звана приватизація "шляхом пошуку стратегічного інвестора".
  В перекладі на нормальну мову це означає що нормальний продаж акції Укртелекому на фондовому ринку буде заборонений, або зімітований якоюсь символічною частиною пакету акцій. Таким чином буде обмежене право, в першу чергу громадян України, на купівлю цих безперечно надійних і вигідних акцій. Внаслідок недопущення вільного продажу ціна акцій не досягне своєї справжньої вартості . Врешті контрольний пакет буде проданий так званому "стратегічному інвестору" за безцінь, тай то виявиться що ті гроші будуть лише пообіцяні і насправді ніколи не віддані.
  
  Суттю так званої української приватизації є аморальність . Вона має стільки ж спільного з цивілізованими способами приватизації як витягання гаманців з кишень пасажирів трамваю і і отримання зарплати у касі.
  
  Ця аморальність проступає як в нашій мовчазній згоді на все це, так і в боязні сказати загальновідомі речі аби лишень не назвали "комунякою".
  
  Цинічна аморальність проступає в поведінці псевдолівих, які морочать голови дідусям та бабусям антиприватизаційними гаслами, але і в парламенті голосують за найбридкіші схеми цієї так званої приватизації, і більше того самі ж приймають участь в такій "приватизації".
  
  Той же запашок аморальності і боягузтва чути і від розмов так званих правих, які соромливо опускаючи очі пробують пояснювати це все "ринковими реформами", хоча самі прекрасно знають що це все насправді означає.
  
  А означає це те, що зараз знову з наших кишень по злодійськи витягають належну кожному громадянину України частку майна, на цей раз частку майна Укртелекому. І це величезне майно та кошти експропрійовані в пятдесятимільйонного народу України будуть використовуватися не для його користі, а для морочення наших голів продажними російськомовними газетами та телеканалами , для деморалізації нашої волі до опору та поширення серед в нас комплексу меншовартості, для створення нових ручних партійок та партій, для проштовхування у владу продажних і безпринципних осіб, для поділу нашого народу і розпалювання чвар між різним групами українських громадян.
  
  Навіть благодійна допомога буде надаватися аби увічнити злидні та безпорадність, а церкви будуватимуть лише для того аби черговий раз пересварити віруючих різних конфесій.
  
  На ці гроші нас будуть купувати, деморалізовувати і шантажувати . За ці гроші будуть убивати чесних журналістів, непідкупних політиків і навіть можливо нас з вами…
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.10.22 | Связист

    Re: Коли "ідея" замінює мету.

    Хорошо сказано. Почти со всем согласен.
    Так что делать то будем? Есть какие-либо мысли?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2001.10.22 | Ростислав

      Re: Коли "ідея" замінює мету.

      Подаєте в суд - "перевищення службових повноважень". Дуже бажано, щоб подало декілька працівників окремо. В суді їх справи об'єднають в одну. Коли суд прийме ваші скарги до розгляду можна буде домовитись про публічну підтримку в ЗМІ.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2001.10.22 | Мартинюк

        Головне з чогось почати - те що пропонує Ростислав хороший варіант.

        Треба робити це, подавати інформацію в "Майдан" і в пресу і формувати громадську думку щодо цього.
        Тому що влада обовязково почне гальмувати судові процедури.

    • 2001.10.22 | Мартинюк

      Коли "ідея" замінює мету ( доповнений варіант)

      Укртелеком стане власністю рівних, рівніших і найрівніших

      
      
      Приватизація Укртелекому перестала представлятися найнагальнішою метою українського народу та завершальним етапом "реформ" як тільки рік назад eу всьму світі катастрофічно обвалилися акції інформаційних, інтернетівських та телефонних компаній. Стало ясно що бум капіталовкладень в цю область був дутим, а ейфорія щодо назріваючої перемоги інформаційного суспільства над індустріальним та постіндустріальним - трохи передчасною.
      
      Тому одразу ослаб політично-економічний тиск на державне керівництво України з метою заставити їх продати Укртелеком якнайскоріше та якнайдешевше. Також стихла хвиля психологічно - піарівського натиску на громадян України, особливо на тих, які тішать себе ілюзією належності до категорії "думаючих".
      
      А дійсно - цікаво все таки подивитися як втілювалася ця абсолютно ірраціональна з економічно, політичного та морально-правового боку ідея.
      
      Укртелеком в особі спільного підприємства Утел представляв на той час одинокий приклад справно працюючого, ефективно і динамічно ростучого підприємства у якому держава володіла основним ( більше половини) пакетом акції. Іноземні партнери зі свого боку не давали вітчизняним "господарникам" розкрадати, під акомпанемент плачу про "розвал Союзу" та "оборваные связи", майно і обігові кошти компанії, а глибоко ображена українська сторона в якості помсти, заставлялала іноземних партнерів владати всі прибутки у розвиток вітчизняної телефонної мережі.
      
      В бюджет платилися неабиякі мільйони податків, працівники отримували хорошу зарплату, не ходили на демонстрації та голосували за Кучму.
      Одним словом повна ідилія та торжество ідеалів ранньої перебудови.
      
      Однак особливість української реформістики та її зарубіжних апологетів полягає в тому що "реформуватися" в першу чергу повинно не те що на разі може без цього обійтися , тобто те що працює, випускає продукцію, платить податки та зарплати. Ну кому потрібно реформувати, колись найбільше у світі, Чорноморське пароплавство ? А нікому, тому що воно майже безслідно "реформувалося" само по собі . Тому ні МВФ, ні Світовий Банк, ні ЄБРД не бомблять український уряд натяками , вимогами та ультиматумами про наглу необхідність реформ у цьому пароплавстві.
      
      Хоча слід сказати, що реформаторський хист українського уряду вже досяг рівня , що він вже може "працювати" без направляючої та керуючої руки ЦК КПРС ( вибачаюся - ради директорів МВФ). Он у Харкові погнали з посади директора танкового заводу Малюка - за те що замість сидіти та тихо розпродувати завод на металолом, суєтився, , їздив по світу, дратував російських друзів та й врешті якісь танки Пакистану на мільярд продавав. Так само і директора Авто ЗАЗ Кравчуна погнали , за те що не виконав план по зниженню виробництва автомобілів мало того що продовжував нахабно випускати 80 тис. автомобілів в Україні, так ще й облаштував збиральні цехи за кордоном . Тому його замінили "чемним" Сотниковим, який довів виробництво автомобілів до нуля , а потім ще добряче попив кров корейським інвесторам .
      
      Очевидно що приватизовувати вже майже напівприватне підприємство (Укртелеком з Утелом) флібустьєрським методом "стратегічного інвестора" було не з руки. Тому був проведений перший , абсолютно непояснимий у категоріях вільноринкового лібералізму акт - в Україні чи не вперше в її незалежному втіленні стався прецендент націоналізації, та ще й не простої, тому що було націоналізоване майно іноземних власників. Тобто було викуплена частка майна іноземних засновників Утелу. Вони пробували обурюватися та заперечувати, але потім затихли. Очевидно що їм заплатили, і заплатили не копійки - голландці , англійці та німці це не ті лохи, яких можна виставити з офісів лише з допомогою бритоголових хлопчиків.
      
      Найцікавіше що не було чутно ніяких протестів, нот, обурених статей, а пенсіонерам ніхто не розповідав про те скільки пенсій можна було б виплатити за ті серйозні гроші , які в якості відступного заплатили з державного бюджету.
      
      Наступним кроком стали такі ринкові дії уряду як адміністративне підняття цін на послуги телефонного зв'язку та спроба законодавчо затвердити монополію Укртелекому на надання послуг зв'язку. Все це пояснювалося вимогами міжнародних фінансових організацій та необхідністю таким чином підняти продажну вартість Укртелекому. Сам чув на одному круглому столі, як представники Європейського Банку Реконструкції і розвитку абсолютно не переконливо та без ентузіазму пробували переконати депутатів та журналістів що такі дії мають якесь відношення до вільного ринку та економічних свобод.
      
      Зараз закрадається підозра що такі дії міжнародних фінансових інституцій стимулювали не якісь ідеологічні, економічні чи політичні інтереси країн "Великої Сімки" а лишень приватні інтереси якихось позадержавних економічно-фінансових груп . Судячи з дивовижної впертості, з якою намагалися занизити реальну ціну Укртелекому, ці групи не такі вже й багаті. Фактично, реальну ціну Укртелекому, яку експерти Лондону та Нью-Йорку оцінюють в суму близько мільярду доларів пробували занизити у декілька разів.
      
      Однак коли різко впали акції телекомів у всьому світі, раптом і пропала зарубіжна зацікавленість у приватизації Укртелекому. Однак залишилися внутрішні віртуози халявного привласнення, для яких і менша вартість Укртелекому все одно є вартість. Інерція розкручена попередньою лобістською та піарівською кампанією тепер використовується для привласнення апетитного кусня української економіки - сфери зв'язку та телекомунікацій.
      
      Зараз запущений перший етап - так звана пільговий продажа "представникам трудового колективу" . Це метод приватизації, який з комуністичною лицемірністю ділить всіх громадян України на , рівних, рівніших і найрівніших, і дозволяє одним громадянам отримати набагато більше державного майна при приватизації, аніж іншим. , Фактично це є типово феодальний механізм реалізації певних привілеїв за ступенем наближеності до влади, цеховою приналежністю і навіть за походженням. , Для решти неблагородного населення України збираються виставити на фондову біржу недоїдки того що не зможуть придбати керівники підприємств, відставники, персональні пенсіонери і "трудові колективи".
      
      Однак основна і найапетитніша маса акцій Укртелекому скоріше всього буде продаватися методом "стратегічного інвестора" . В перекладі на нормальну мову це означає , що даний пакет акцій, не буде виставлений на біржу, а отже не буде досяжний дрібним та середнім інвесторам з України та закордону. Наслідком цього буде багатократне зниження вартості акцій набагато нижче їх реальної власності . Потім буде проведе імітація "тендеру" , в результаті якого "переможе" той , хто запропонує найбільший хабар "продавцям".
      
      Якщо "переможець" після отримання пакету акцій просто продасть його вже по реальній ціні , то це ще буде не найгіршим результатом для Укртелекому. Найгіршим, але на жаль найвірогіднішим варіантом , буде перебрання "стратегічним інвестором" керівництва над Укртелекомом.
      Тоді можна буде очікувати викачування в офшори всіх обігових коштів, несплати податків і заплат, примітивного розпродажу Укртелекому по "кусках" аж до демонтажу та реалізації мідних дротів.
      
      

      "Виграє" той хто "найбільше" пообіцяє

      
      
      Варто все таки ще раз подивитися на історію з Запорізьким алюмінієвим.
      
      Чавунне лоббіювання "головприваткацапа" Чечетова (заступник голови фонду держмайна) перемогло очевидну симпатію кабміну та Ющенка до іншого покупця, і навіть змогло відмінити вже готове рішення і притягнувши за вуза Антимонопольний комітет передати об"єкт тому, хто запропонував меншу суму.
      
      А живих грошей таки дійсно ніхто не платить - як правило щось обіцяється ( з великим шумом та піаром цю суму ділять на величину мінімальної пенсії і потім гучно охають від несамовитого соціально-пенсійногого задоволення), далі частину грошей ( абсолютно символічну) платять у бюджет з якогось кредиту чи з продажу частини акцій за реальним ринковими цінами, а основну суму оформляють як вклад держави у "розвиток" цього підприємства чи якийсь інший платіж, який нібито має заплатити "за державу" згаданий новий власник і який він ніколи не заплатить. Але про це вже ніхто нічого не пише і не говорить.
      
      Слід сказати що кожну таку продажу супроводжує потужна і вельми професійна піар-кампанія. Ну а сума продажу як правило занижується до такої, яка
      
      а) не викликає заздрості іноземних біржових брокерів
      б) виглядає такою яку в принципі можливо заплатити.
      
      Як на мене ця сума є річчю не економічною а театрально-піарівською, бо реально вона не платиться. Звичайно будуть циркулювати великі суми, але це буде в глибокій тіні і зовсім по інших каналах.
      
      

      Коли "ідея" замінює мету.

      
      
      Приватизація, як відомо здійснюватися з метою позбавлення державою клопоту про збиткові або малоприбуткові підприємства.
      
      Основна логіка приватизації полягає в тому що приватизоване підприємство за рахунок відсутності державних затрат на нього і що найголовніше, завдяки сплаті податку новими власниками внаслідок більш успішної діяльності підприємства ,що в результаті дає більше користі і прибутку державі, аніж вона мала до того.
      
      В українській приватизації, судячи по її економічних результатах, на перше місце ставиться сама ідея позбавлення держави власності, але аж ніяк не мета підвищення державних доходів внаслідок такої операції.
      Наглядним прикладом цього можуть бути сумнозвісні перипетії з приватизацією обленерго.
      
      Фактично в Україні протягом всіх 90 років втілювалася навіть не ідея приватизації, а ідея абиякизації , тобто позбавлення держави власності будь якими законними і незаконними способами. Все це було проголошено історично доцільним і суспільно корисним явищем.
      
      Якщо з 1993 по 1998 роки влада свідомо робила свої підприємства "неприбутковими" - переважно узаконеним закриванням очей на факт присвоєння директоратом прибутку та обігових коштів підприємства, то з 1998 року опір суспільства настільки ослаб, а влада настільки знахабніла, що почала розпродувати ( вірніше розподіляти) за безцінь високоприбуткові підприємства. Аби зрозуміти скандальність продажу високоприбуткових підприємств алюмінійового комплексу України, пропоную всія уявити що американці приватизовують ... Форт Нокс, де знаходиться золотий запас США.
      
      Сказане особливо стосується Укртелекому. Фарсовість даної ситуації демонструється наприклад тим що влада, аби здійснити заплановану приватизацію, попередньо провела націоналізацію спільного підприємства УТЕЛ, яке в значній мірі і забезпечувало успішну діяльність Укртелекому. Держава викупила частки європейських власників УТЕЛу аби їх знову комусь "приватизовувати".
      
      Аби зменшити опір самого керівництва Укртелекому і полегшити майбутнє "перетравлення" цього грандіозного шмату загальнонаціонального майна,
      частину акцій віддано на так звану приватизацію трудовими колективами. Зацікавленість адміністрації в цьому очевидна - врешті решт саме вона стане реальним розпорядником пакету акцій так званого трудового колективу. Адміністрація Укртелекому знайде 1000 і 1 спосіб як відсунути більшість працівників від управління цими акціями, знайде спосіб як відібрати в них належні дивіденди і врешті як за півдарма отримати ці акції. Для більшості працівників Укртелекому ці 100 гривень виявляться просто безнадійно втраченими...
      
      Ще менше райдужним виглядають подальші перспективи. А далі Укртелеком чекає так звана приватизація "шляхом пошуку стратегічного інвестора". Це означає що нормальний продаж акції Укртелекому на фондовому ринку буде заборонений, або зімітований якоюсь символічною частиною пакету акцій. Таким чином буде обмежене право, в першу чергу громадян України, на купівлю цих безперечно надійних і вигідних акцій. Внаслідок недопущення вільного продажу ціна акцій не досягне своєї справжньої вартості . Врешті контрольний пакет буде проданий так званому "стратегічному інвестору" за безцінь, тай то виявиться що ті гроші будуть лише пообіцяні і насправді ніколи не віддані.
      
      

      Мораль цього всього полягає у її відсутності

      
      Суттю так званої української приватизації є аморальність . Вона має стільки ж спільного з цивілізованими способами приватизації як витягання гаманців з кишень пасажирів трамваю і отримання зарплати у касі.
      
      Ця аморальність проступає як в нашій мовчазній згоді на все це, так і в боязні сказати загальновідомі речі аби лишень не назвали "комунякою".
      
      Цинічна аморальність проступає в поведінці псевдолівих, які морочать голови дідусям та бабусям антиприватизаційними гаслами, але в парламенті голосують за найбридкіші схеми цієї так званої приватизації, і більше того -самі ж приймають найактивнішу участь в такій "приватизації".
      
      Той же запашок аморальності і боягузтва чути і від розмов так званих правих, які соромливо опускаючи очі пробують пояснювати це все "ринковими реформами", хоча самі прекрасно знають що це все насправді означає.
      
      А означає це те, що зараз знову з наших кишень по злодійськи витягають належну кожному громадянину України частку майна, на цей раз частку майна Укртелекому. І це величезне майно та кошти експропрійовані в п'ятдесятимільйонного народу України будуть використовуватися не для його користі, а для морочення наших голів продажними російськомовними газетами та телеканалами , для деморалізації нашої волі до опору та поширення серед в нас комплексу меншовартості, для створення нових ручних партійок та партій, для проштовхування у владу продажних і безпринципних осіб, для поділу нашого народу і розпалювання чвар між різним групами українських громадян.
      
      Навіть благодійна допомога буде надаватися аби увічнити злидні та безпорадність, а церкви будуватимуть лише для того аби черговий раз пересварити віруючих різних конфесій.
      
      На ці гроші нас будуть купувати, деморалізовувати і шантажувати . За ці гроші будуть купувати політиків та журналістів і будуть вбивати тих які не купуються. Врешті за ці гроші можливо будуть убивати і нас з вами…

• 2001.10.22 | vujko

  Re: БЕСПРЕДЕЛ. "ЛЬГОТНАЯ" ПРИВАТИЗАЦИЯ УКРТЕЛЕКОМА

  Необх?дно шукати пол?тичого союзника у боротьб? за останн? шматки колись сп?льного ма?тку: Телеком, газова ? нафтова
  труба, п?вденьмаш ? т.д. Одиною ?з впливових сил, дос? зад?яних лише компарт??ю (? куди ?нш? дивляться?) ? пенс?онери.
  Будь яка парт?я, яка пооб?ця? в?ддати ц? п?дпри?мства до пенс?йного фонду матиме великий усп?х у стареньких. Певн? м?нуси
  (не сама приваблива конф?гурац?я для ?нвестор?в) будуть компенсован? великими плюсами: нагляд в?д пенс?йного фонду, ради,
  преси забезпечить прозор?сть управл?ння ? передбачиван?сть правил гри. Велик? ц?льн? п?дпри?мстава власне ? п?дходять для
  цього найб?льше. У як?й форм? було би найл?пше зд?йснити таку передачу?