10/29/2001 | Михайло Свистович

Жваве обговорення моєї статті "Хто вбив охоронця та водія Івана Плюща?" на Вільному Форумі Майдану та деякі події, що відбулись після цього змушують мене повернутись до теми цих двох загадкових смертей. Тим більше, що відвідувачі Форуму “накидали” багато цікавих думок та версій і навіть запропонували провести опитування для визначення найвірогіднішої версії, що ми невдовзі, мабуть, і зробимо.

Кримінальна справа порушена. І це вже тішить та дає сподівання, що ми колись дізнаємось правду. Правда, сподівання без особливої надії, оскільки формулювання цієї кримінальної справи аж надто абсурдне: вбивство через необережність.

Я ще розумію, що можна необережно вбити двох чи більше людей на будівництві, випадково скинувши на них з даху піддон з цеглою, але як можна необережно вбити двох фізично сильних та здорових людей (ще й в парку, де на голову може впасти хіба що дерево), що пройшли неабияку спецпідготовку, мені незрозуміло?

І з чиєї необережності відбулося це вбивство? Якщо з необережності самих небіжчиків, то що, їх судитимуть мертвих? Звичайно, це абсурд, тому нас знову підштовхують до алкогольної версії, де вбивцею виявиться якийсь вуличний торговець та ще й без певного місця проживання (можливо він також за сумісництвом буде ще й наркоманом), що продав їм з рук неякісну горілку. Я не впевнений, що саме такого “вбивцю” вже не призначили, і що саме під нього (поки він десь перебуває в оперативній розробці у стінах якогось з СІЗО) заготовлена саме така кримінальна справа. Врешті решт, якщо справу завели про вбивство, то все ж таки вбивство було? А якщо було, то звідки відомо, що сталося воно з необережності.

Я вже писав, що повірити в те, що посеред робочого тижня люди, які працюють на такій відповідальній роботі, питимуть, перепрошую, шмурдяк, малоймовірно. Та й зарплати їхні дозволяли безболісно для сімейних бюджетів взяти таксі й під’їхати до будь-якого нічного магазину за якісним продуктом, хоча, повторюю, навряд би вони це робили. Якщо їм виявилося мало на дні народження, вони, звичайно, могли б спробувати “догнатися”, але (знову таки з огляду на серйозність їхньої роботи) кількість додаткового спиртного не могла бути настільки великою, щоб призвести до смерті. Навіть, якщо це спиртне виявилося б отруйним. До того ж всім дітям планети відомо, що під час вживання метилового спирту виживають насамперед ті, хто вживав перед цим спирт етиловий, який нейтралізує отруту. А з огляду на те, що ні в кого з тих, хто разом з небіжчиками святкував день народження, не сталося навіть розладу шлунку, там вживався саме етиловий спирт. До того ж день народження святкувався в компанії таких самих відносно (за українськими мірками) забезпечених людей як і померлі, тобто, навряд чи там було присутнє на столі пійло сумнівного походження.

Та досить про хімічні особливості алкоголю. Тут набагато цікавіше, чому нас знов підводять до алкогольної версії. Причому підводять, одночасно заявляючи, що токсинів в організмі експертиза не виявила. Як і тілесних ушкоджень. То звідки ж взялася версія про необережне вбивство? І що слугувало предметом “необережного” вбивства? Невже якась ворожка своїм поглядом спричинила в двох чоловіків ішемічну хворобу серця? Але в надприродні явища я не вірю, тож розглядатиму більш приземлені версії.

Київський прокурор Юрій Гайсинський на прес-конференції згадував про ще одну особу, яка була якийсь час поряд з Павлом Потеряйком та Олександром Скляром, але хто це був, коли з ними розпрощався – невідомо. І дивно, що нікого це не цікавить. Ні, це не означає, що він і є вбивцею. Гадаю, що скоріш за все це був їхній колега, який потім просто пішов додому, але чому б про це не сказати відверто. Тут вже йдеться не про якісь підозри, а про сам стиль роботи наших правоохоронців: нікому нічого ніколи. І стиль цей сам по собі часто породжує найжахливіші підозри на рівному місці. Невже це потрібно силовикам та й самому президенту Кучмі? Адже вони погіршують свій імідж навіть там, де вони ні в чому не винні.

Попри алкогольну версію суспільству настирливо насаджується думка, що криміналу тут ніякого немає, а справа порушена лише тому, що вбиті (чи померлі) охороняли І. Плюща. Цим самим в простого громадянина вже породжується ненависть до небіжчиків, мовляв, як помирає охоронець важливої персони від перепою, то справи порушують, лемент підіймають, а як уб’ють просту людину, то ніхто нічого не бажає розслідувати. І не виключено, що такі вимовлені вголос думки почують, наприклад, у школі діти загиблих. Але про їхній психічний стан після цього ніхто з міліцейського начальства не думає.

Здається, що я, як опозиціонер, мав би зловтішатися з того, що система їсть сама себе, що працівники відомств, які нам протистоять, також незахищені тими, кого вони захищають. Але мені чомусь це небайдуже. Як не байдуже й те, що імідж Кучми погіршується від того, що українська ракета збиває російський літак, бо я не хочу такого погіршення імені того, проти кого спрямована акція, в якій я брав участь. Бо завтра на місці Кучми гіпотетично може виявитися прийнятна для мене людина, а в спадщину йому дістанеться зруйнована країна з розваленою армією. А мені в цій країні жити.

Однак, правоохоронці лукавлять, коли намагаються робити вигляд, що вони проводять розслідування лише для проформи. Інакше, чому б на Банковій у вихідні дні спостерігалася гарячкова активність міліції, і концентрація машин з особами у поважних погонах перевищувала б звичайну у кілька разів. І що за чутки ходять в журналістських колах про якусь надзвичайну нараду в середу чи то в МВС, чи то в СБУ, чи то в Управлінні державної охорони? Адже ж в Україні нібито нічого надзвичайного не сталося і не передбачається.

Саме ця помічена активність змусила мене пригадати, що тілесні пошкодження все ж були, але їх, на відміну від родичів, правоохоронці потрактували як такі, що не можуть бути причиною смерті, натякаючи на те, що здобуті ці синці у боротьбі з земним тяжінням. А чи не можуть бути це сліди від наручників? До того ж кількість “озброєних” наручниками міліціонерів в машині патрульно-постової служби відповідає кількості пар рук і ніг у загиблих. Звичайно, смерть вони спричинити не могли, але якщо походження синців саме таке, то слова Віктора Медведчука на сьогоднішній прес-конференції про те, що з Іваном Плющем смерть його водія та охоронця ніяк не пов’язана, викликають поважні сумніви. А якщо на них одягали наручники, то чи не для того, щоб вибити якусь інформацію? І як взагалі міг такий кваліфікований юрист (заслужений юрист України, голова Спілки адвокатів тощо) як Віктор Володимирович робити висновки до остаточних підсумків не те що слідства, а й навіть експертизи, остаточні результати якої, як ми всі знаємо, будуть відомі аж через кілька днів? І навіщо лідер СДПУ (о) взагалі про це згадував. Тим більше на тлі більш ніж загадкової мовчанки самого І. Плюща, який, замість того щоб рознести всіх вщент і голосно вимагати негайного та прозорого розслідування, не те що нічого не коментує, а й навіть не висловив через ЗМІ співчуття рідним та близьким покійних. Ризикуй після цього життям, охороняючи таких. А об’єктам охорони теж варто задуматись: чи прикриють вас своїм тілом у разі замаху на ваше життя охоронці, не впевнені у тому, що їхні родини після їхньої можливої смерті від кулі терориста будуть забезпечені, а їхня честь не спаплюжена. І це викликає занепокоєння тим, що серед працівників органів, які так чи інакше перейдуть нам у спадок після Кучми, проростатимуть зерна зневіри та байдужості до сумлінного виконання своїх службових обов’язків.

І якщо вже я згадав про службові обов’язки, то не можу не згадати й про цинізм, з яким розповсюджується версія про те, що небіжчики не були при виконанні службових обов’язків. А я гадав, що їхня робота ненормована, і викликати їх можуть “для виконання службових обов’язків” о будь-якій годині дня і ночі. Тому єдиним правдоподібним поясненням для мене є те, що таке формулювання вибране для того, щоб не платити компенсацію сім’ям загиблих. А це вже інакше як свинством і жлобством не назвеш. Це вже плювок в обличчя всім колегам небіжчиків та їхньому неміліцейському начальству, а то й безпосередньо президентові, якому підпорядковується служба державної охорони. Тому я б, на місці Л. Кучми, щоб захистити свій імідж, доклав би всіх зусиль для виявлення справжніх причин смерті П. Потеряйка та О. Скляра. А то, їй-богу, буду грішити на нього. Та й Івану Степановичу слід би було використати на повну всі свої можливості, щоб мінімізувати для рідних біль від втрати годувальників. Мене це хвилює і дуже насамперед тому, що своєю байдужістю наші можновладці знищують моральність в лавах правоохоронців, а я хочу бачити майбутню Україну не лише європейською, заможною та демократичною, але й моральною державою, де в силовиків не виникало б бажання шляхом перевороту посунути від влади байдужих до них цивільних.

Мене не дивує як мінімум байдуже ставлення міністра внутрішніх справ Ю. Смирнова до смерті П. Потер яка та О. Скляра. Ще з книжок та фільмів ми знаємо про конкуренцію між двома силовими відомствами. Але чому мовчить начальство загиблих? І чому мовчать їхні колеги? Адже завтра те саме може статися і з ними. Невже не можна зібрати якісь там офіцерські збори і вимагати від свого начальства чи то ініціювати власне незалежне розслідування, якщо це входить в рамки чинного законодавства (я в цьому не компетентний), або хоча б забезпечення контролю над тим розслідуванням, що вже ведеться?

А тепер повернемось до парку і згадаємо офіційну версію знайдення тіл. Знову виникають питання. Чому вони, будучи п’яними чи почуваючи себе погано, не зателефонували додому чи до знайомих з мобільних телефонів, яких в них не могло не бути? Чи вони їх загубили так само синхронно як захворіли на ішемічну хворобу серця? Хай буде так, але виходить ще одна нестиковка. Петро Потеряйко помер на лавці біля відділення міліції через чотири (!) години після того як його знайшли в парку. Міліціонери що, привезли до відділення невідомого п’яного і посадили на кілька годин на лавку? Не завели до камери? Це ж смішно! А той факт, що на місце знайдення трупу невідомого виїхала оперативна група МВС на чолі з цілим заступником начальника РУ ГУ МВС в Дніпровському районі столиці підполковником Гудзом та в. о. прокурора району Федосєєвим?

По-моєму, для журналістів, які мають джерела в правоохоронних органах, тут просто рай для журналістського розслідування. Але вони чомусь не поспішають його проводити. А варто б перевірити, як часто такі високі посадові особи виїжджають до невпізнаних і нічим не підозрілих трупів. Та ще й поговорити з міліціонерами з того наряду, що знайшов трупи? Чи не перевели їх раптом швиденько на роботу в інші відділи? Чи не відправили у відпустку на Канари (на Гавайї поїхати не дозволить маленький розмір міліцейської зарплати)? Чи не поспішили вони звільнитися, отримавши раптом (всі разом!) заманливі пропозиції від якихось комерційних структур? Та й з І. Плющем би непогано було б комусь зустрітися. На жаль, мої можливості не дозволяють цього зробити.

Все це дозволяє широко розвивати версію про те, що водія та охоронця спікера парламенту вбила міліція. Але не просто вбила, а з необережності. Їхав, мовляв, наряд, побачив двох, подумав, що п’яні, причепився, а ті - матом. Ну й дали їм трошки, а потім побачили, що перестаралися, обшукали, знайшли документи, злякались і вирішили добити. А про це дізналось безпосереднє керівництво і, перелякавшись вже за себе, порадило замести сліди шляхом вливання вже мертвим якоїсь гидоти, хоча, здається, це легко виявляється експертизою – отруїли людину живою чи мертвою (пробачте за каламбур, бо двічі вбити неможливо). А зараз справу хочуть спустити на гальмах, зберігаючи честь мундиру та боячись конфлікту з іншими силовиками і можливої дестабілізації.

Але не вірю я в таку версію, бо, пред’явивши свої посвідчення, П. Потеряйко та О. Скляр не лише б убезпечили себе від побиття, але й могли б скористатися міліцейською машиною як безкоштовним таксі, яке б доставило їх прямо додому. Ще й поверх та квартиру б можна було б назвати як у фільмі “Іронія долі”. На руках би занесли.

Звичайно, вони могли б і не вийняти свої посвідчення, якщо були вже сильно напідпитку, але знову сумнівно, що охоронців другої особи держави так просто вбити по необережності, тим більше, що великих побоїв на тілах, як свідчить міліція, не виявлено. Навіть, якби їх побили, то навряд чи не перевірили б після цього документи. А якби зрозуміли, на кого підняли руку, то навряд чи б добивали до кінця, щоб убезпечити себе від можливих наслідків. Просто б викинули десь подалі та й поїхали. Адже якщо вони були такі п’яні, що не пред’явили посвідчення, то номера машини не запам’ятали б і поготів.

Та й І. Плющ би перелякано не мовчав, якби не підозрював глибших причин смерті своїх охоронців. Тому знову в голову лізуть політичні версії вбивства. І тоді починаєш задумуватися: кому це вигідно? І знову згадуються роздратовані слова В. Пустовойтенка щодо переходу Івана Плюща та Романа Безсмертного до табору Віктора Ющенка. А також починаєш пригадувати, що НДП, попри створений їй не бандитський, а чиновницький імідж, теж не така вже й декриміналізована. Пригадуєш смерть депутата з Харкова Юрія Кононенка, який, видно в розкаянні за свій ганебний перехід з фракції двічі народних, минулого року зумів застрелити себе з карабіну "Сайга" ( що не завжди може вдатися і звичним до цієї зброї тайговим мисливцям). І застрелився так "обдумано" і "самостійно" що обмочився у штани, як засвідчили очевидці і навіть місцеве телебачення. Тоді й на автокатастрофу з Олександром Ємцем, що покинув НДП напередодні президентських виборів разом з групою антикучмівськи налаштованих товаришів, дивишся вже іншими очима. Особливо після того як один з діячів нинішньої опозиції, що теж тоді покинув НДП, розповідав про погрози на кшталт того, що з нашої партії виходять тільки на цвинтар.

Вигідно це й іншим “позиційним” силам, які запобігають ласки гаранта Конституції і яким зовсім не до вподоби можливе перетворення “Нашої України” у партію влади. Це ж конкуренти, а в нас з конкурентами звикли розбиратися по поняттях.

В зв’язку з цим інакшими очима дивишся також на вбивство члена Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку Олексія Ромашка. Я маю на увазі ту саму “відкритість” та “компетентність” наших правоохоронців, які в один день встигли повідомити, що його було вбито з вогнепальної зброї та ще й за допомогою контрольного пострілу і те, що смерть настала від двох ударів ножа "у життєво важливі органи". А чи не скажуть нам завтра, що він просто отруївся неякісною горілкою? Або наркомани якісь його випадково перестріли?

Також іншими очима після цього дивишся і на вбивство кореспондента газети "Факты и комментарии" Юрія Гончара. І виникає крамольна думка: а чи не призвичаюють нас до того, що під час виборів почнеться масовий відстріл конкурентів. А щоб не кричали на Заході, що в Україні гинуть незалежні журналісти, для цього починають вбивати й зовсім непричетних до політики людей (і не лише журналістів), щоб потім сказати, мовляв, ну що поробиш, в нас розгул бандитизму, вбивають всіх підряд, а серед них іноді випадково й політично активні люди трапляються. Потім за неналежне забезпечення правопорядку звільнять Ю. Смирнова та кількох високих міліцейських чинів, наведуть порядок, але то вже буде після виборів. А загиблих вже не повернеш. І лави небіжчиків може поповнити кожен з нас незалежно від мови, статі, кольору шкіри, віросповідання, політичної заангажованості, професії точно. Просто для створення загального тла на вас впаде випадковий вибір як випадає кулька в Спортлото.