МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ДТ: Детальний опис візиту Ющенка до США

11/10/2001 | НеДохтор
"Дзеркало Тижня"
№ 44 (368) субота, 10-16 листопaда 2001 року
http://www.zn.kiev.ua/statya.php?id=32858

---------------------

ДОЗАПРАВКА У ВАШИНГТОНІ


© Юлія МОСТОВА

Програма візиту екс-прем’єр-міністра Віктора Ющенка до Сполучених Штатів Америки могла б максимально скидатися на програму чинного прем’єр-міністра, який побував у Нью-Йорку й Вашингтоні минулого тижня. Версії щодо того, чому цього не сталося і чому Президент України вирішив підтримати американську ініціативу Віктора Ющенка, ми викладемо трохи нижче.

А поки що нагадаємо: серед офіційних осіб, із якими зустрівся Віктор Андрійович, були заступник держсекретаря Армітадж, спеціальний радник президента Фрід, ряд конгресменів і сенаторів. Зустріч із віце-президентом Чейні, так само як і відео-конференція не відбулися з об’єктивних причин. Віце-президента американці бережуть як зіницю ока і у суворій таємниці зберігають план його переміщень. Одне з них і зашкодило запланованій зустрічі, за що перед українською стороною вибачилися. Натомість запропонували телефонну розмову з віце-президентом після повернення Віктора Ющенка до Києва. В активі екс-прем’єра телефонна розмова з Мадлен Олбрайт, якої не було тоді у Вашингтоні, тривала зустріч із Джоржем Соросом і дуже тепла, попри низку неприємних для Ющенка запитань, — із діаспорою.

Невеличке інтерв’ю про результати візиту нам пощастило взяти в Ющенка по мобільному телефону в той момент, коли лідер блоку готувався до відльоту додому.

— Вікторе Андрійовичу, ваше перебування у США мало збігтися в часі з візитом прем’єр-міністра України. Ви свідомо перенесли час своєї поїздки?

— Свідомо. Офіційна програма прем’єр міністра мала проходити у спокійній, конструктивній з погляду інтересів України обстановці. Моя присутність могла змістити акценти або додати в атмосферу візиту непотрібних інсинуацій. Тож мої дії можна вважати компліментом або реверансом у бік уряду.

— Багато хто вважав, що ви свою поїздку побудуєте на критиці дій нинішнього кабінету, але, за словами представників нашого посольства в Америці, цього не відбулося.

— Моя позиція чесна, оскільки я вважаю необхідним говорити про ту позитивну частину роботи Кабінету Анатолія Кінаха, яка відповідає національним інтересам України. Передусім ідеться про посилення присутності нашої країни на світовому ринку й інтеграцію в актуальні для української економіки процеси. Але я не приховував і того, що в біографії уряду є дії, з якими я не згоден. Проте це не була зловтішна чи недоброзичлива критика. Я втримався в руслі критики конструктивної, хоча було дуже багато гострих, часом провокаційних запитань.

Загалом вважаю, що візит пройшов блискуче. І одна з причин цього — відсутність у його настроєвій гамі політичних перекручень, крайнощів. Факт передачі мною листів українського Президента продемонстрував, що в Україні є паростки демократичних, цивілізованих відносин.

— За кілька днів до вашого приїзду у США до організації візиту підключилося посольство України, сталося це після відповідного розпорядження Леоніда Кучми, а воно, у свою чергу, надійшло після вашої з Президентом майже тригодинної розмови. Чим ви можете пояснити настільки лояльне ставлення глави держави до поїздки?

— Під час офіційних зустрічей, які провили я та члени делегації, нам бачилася доцільною присутність українського посла. Моя пропозиція полягала в демонструванні того, що в Україні різні кола щодо цілої низки питань спроможні мислити в унісон. Під час зустрічей неофіційних, а таких під час поїздки було багато, були присутні тільки я та члени команди.

— Яке місце серед обговорюваних питань належало прозорості майбутніх виборів?

— Мабуть, головне. Рівень зустрічей був досить високий, і під час кожної з них відчувалися сигнали, що демонстрували розуміння існування такої проблеми. Це питання порушували і ми, і американська сторона практично в усіх політичних дискусіях. Вони дуже докладно ознайомлені з ситуацією в Україні й переконані, що рівень прозорості виборів буде адекватним оцінці зрілості та дієвості української демократії. Серйозний акцент робився на ролі неурядових організацій, так званого третього сектора. Крім партій і блоків, більшість яких зацікавлена в чесних виборах, в Україні зробити ситуацію прозорішою можуть громадянські ініціативи.

— У чому полягала суть вашого послання заокеанським політикам, громадським діячам і діаспорі?

— Ми прагнули донести нашу переконаність у тому, що ефективно вплинути на стан демократії та економіки спроможні вибори 2002 року. Щоб вони пройшли успішно, слід зрозуміти, що найактуальніше завдання — консолідація всіх демократичних сил. Це єдиний шлях до перемоги. Нині в Україні ситуація складається так, що за умови консолідації ми вперше за нашу десятирічну історію зможемо створити в парламенті стабільну демократичну більшість. Це в наших силах. Важливо розуміти й інше. Ніхто ззовні за нас наших проблем не розв’яже.

— Американці підтримали вашу ідею?

— Так, підтримали, передусім громадські інституції та фонди. Не тільки в день виборів, а й задовго до них американці планують послати в Україну п’ятдесят журналістів. Крім цього, вони готові надати технічну допомогу українським неурядовим організаціям для створення рекламної продукції, яка пояснюватиме права виборців.

— Ні, ні, я не про це. Чи підтримали американці ідею об’єднання демократичних сил під вашим прапором?

— Про це розмов не було. Ви знаєте, що офіційний Вашингтон прагне не втручатися у внутрішні процеси в Україні. Вони не можуть підтримувати або, навпаки, не підтримувати якихось партій чи блоків. Для них важливо, наскільки прозорою та стабільною під час і після виборів буде ситуація в країні, яка є стратегічним партнером США.

А я переконаний, що широка коаліція — це єдина форма політичної передвиборної боротьби, про яку варто говорити. Безумовно, чинник існування 130-ти партій в Україні доводить, що процес консолідації політичних сил, їхньої ідеологічної та програмної наповненості — справа не одного дня й не одних виборів. «Наша Україна» вже сьогодні готова об’єднуватися з усіма силами, чиїм пріоритетом є праця на Україну. Багато лідерів або політиків у процесі консолідації підраховують місця в списку, а потрібно підраховувати ті державні вигоди, які країна матиме в разі формування демократичної більшості у майбутньому парламенті. Саме ця мета, й ніяка інша, на мій погляд, має бути основною спонукою до консолідації.

— Чи вів переговори ваш штаб із чинним прем’єр-міністром на предмет входження ПППУ на чолі з Анатолієм Кінахом у блок «Наша Україна»?

— До сьогоднішнього дня таких переговорів не було, і про плани прем’єр-міністра щодо виборів мені мало відомо. Але двері нашого блоку відчинені. Я допускаю, що такі переговори можуть відбутися, якщо обидві сторони відчують, що ідея об’єднання додасть блоку можливостей для досягнення поставленої мети. Але яким може бути рівень цієї консолідації і на якому етапі або «березі» вона може відбутися, над цим треба подумати окремо.

— На вашому виступі в Центрі Карнегі було понад сто чоловік. Три місця в залі займали майор Мельниченко і двоє його охоронців. У вас була розмова?

— Для мене його прихід був несподіванкою. Ми привіталися, але не розмовляли.

— Коли вас відрекомендовували, ви потиснули один одному руки?

— Ні.

— За словами Євгена Червоненка, ваша зустріч із лідерами єврейських організацій на чолі з Рональдом Лаудером пройшла досить успішно. Чи це так?

— Гадаю, що так. Більше того, наскільки я знаю, вперше єврейські організації запевнили нас, як представників української сторони, у тому, що мають рішучий намір подати клопотання американській владі про зняття з України санкцій, передбачених поправкою Джексона-Веніка. Це феноменальний сигнал, і Україна мусить на нього відреагувати активним входженням у переговорний процес, адже економічні перспективи, що відкриваються перед нашою країною після ліквідації рудимента холодної війни, дуже серйозні.


У чому різниця між «добре» і «дуже добре»


Організаційні проблеми у Віктора Андрійовича виникли задовго до того, як в аеропорту Бориспіль з’ясувалося, що у паспорті політкоординатора штабу «Нашої України» стоїть використана одноразова, а не мультивіза. Роман Безсмертний змушений був повернутися в Київ, що, можливо, й краще, з огляду на пристрасті, які вирують усередині й навколо блоку Ющенка.

А на останньому етапі організації візиту в різних американських офісах із приводу зустрічей екс-прем’єра лунало від трьох до п’яти дзвінків від різних людей. Саме тому, що такі підходи в заокеанських бюрократів, крім здивованого роздратування й паніки, нічого не викликають, ціла низка зустрічей, приміром із радником Буша Райс, держсекретарем Пауелом, сенатором Лугаром, не відбулася. Якнайкраще для Віктора Андрійовича хотіли зробити Борис Тарасюк, українська діаспора, єврейська діаспора, українське посольство і навіть екс-посол США в Україні пан Міллер. Таким чином Віктор Андрійович одержав безліч няньок і з вищезазначеної причини залишився без кількох високих зустрічей із людьми, які, в разі цивілізованої організації поїздки, не без зацікавлення поговорили б із ним. Можливо, наступного разу прем’єр звузить інтендантську групу до критично необхідної.

А стисла історія нинішньої організаційної веремії така. Із самого початку програму візиту утрясали Борис Тарасюк і українська діаспора. У їхньому активі була домовленість про низку неофіційних розмов і зустріч із віце-президентом. Дізнавшись останнім у країні про майбутній візит до США, Леонід Кучма дуже розгнівався. І не так тому, що його про це вчасно не поінформували, як через активність колишнього міністра закордонних справ. Результати не забарилися. Якщо під час поїздки Ющенка до Луганська губернатор одержав позитивні для екс-прем’єра ЦВ від Президента, то вже під час львівської поїздки від губернатора його шеф вимагав створити атмосферу офіційної непривітності. Після повернення зі Львова на настійливу вимогу Романа Безсмертного відбулася зустріч Ющенка й Кучми. Пройшла вона, очевидно, дуже плідно, оскільки саме тоді українському посольству у США було доручено підключитися до організації візиту Віктора Андрійовича і саме тоді з’явилася взаємовигідна ідея передачі президентських листів керівництву США. Ідею цю, до речі, сприйняли по-різному. Американці визнали цей message демонстрацією значущості Ющенка й ознакою цивілізованості Президента, опозиція уїдливо говорить про «почесну» поштарську місію екс-прем’єра, а багато відповідальних за адмінресурс на місцях, остаточно заплутавшись у стосунках Ющенка й Кучми, про всяк випадок почали переглядати таблиці-плани на березень 2002 року.

Щодо позиції Президента, то хтось, мабуть, пояснить її легко: Ющенко не поділяє гасел опозиції, перетворився на проект Банкової, тож підтримка Президента логічна. Але є й інша точка зору, і полягає вона ось у чому: невблаганне наближення 2004 року дає підстави вважати, що після обрання нового парламенту й вирішення питання з новим складом Кабінету левова частка важелів, як посуд Федори, перейде з Банкової на вулицю Грушевського. Вплив парламенту й Кабінету зміцніє до непорушності в разі створення у ВР стабільної більшості, яка матиме тісний контакт з урядом. За ідеєю, Президента як державного лідера мала б влаштовувати ефективна праця виконавчої і законодавчої влади, але як людину, звичну до концентрованої особистої влади, така перспектива може його лякати. Саме тому Леонід Кучма під час виборів може вибрати тактику створення рівних можливостей для всіх, хто за метр від опозиції бореться за депутатські мандати. Наявність кількох центрів впливу у ВР, не здатних без Президента домовитися між собою, допоможе Леоніду Кучмі довше залишатися у звичній для нього ролі того, хто розводить і зводить, а відтак політика, який впливає на основні процеси. Не виключено також, що при створенні стабільної більшості, особливо під керівництвом політика, давно готового взяти у свої руки стерно державного правління, Президент побоюється передчасно почути слова «караул стомився». Для глави держави важливо у виборі наступника зберігати за собою ініціативу.

З одного боку, чим раніше він це зробить, тим менше шансів віддати ініціативу іншим. З другого — сьогоднішній вибір Президента непростий. Він не довіряв і не довіряє Ющенку. Його ставлення до нього нестабільне і може будь-якої хвилини змінитися. Водночас він бачить його рейтинг і кількість впливових людей, які прагнуть обережно підштовхнути Президента саме до такого вибору. Віктору Медведчуку Леонід Данилович свою відставну долю доручив би з більшим спокоєм. Це правда. Але кількість людей, котрі категорично негативно ставляться до такого президентського кроку, з часом не зменшується, а тільки збільшується. Президент на роздоріжжі. Тож на даному етапі виявляє до обох сторін усілякі знаки уваги. Підтримка візиту Ющенка до США — один із них. І не більше.


Географія блоку Ющенка


І, нарешті, останнє. Навіщо ж їздив Віктор Андрійович Ющенко до США? Однозначно відповісти на це запитання складно, позаяк імідж у Вашингтоні у Віктора Андрійовича сформовано давно, й, попри низку специфічних внутрішньоукраїнських кроків, Ющенко залишається надійно позитивним. Якщо йшлося про практичне сприяння блокові, чого також не можна виключати, то всі питання можна було вирішити і в Києві.

За даними «Дзеркала тижня», на візиті в Америку наполягали американське посольство й українська діаспора. Відбувся він саме зараз не тому, що його метою було затінити Анатолія Кінаха. (Риторика в обох політиків не дуже відрізняється, а в іншому їх і порівнювати немає сенсу, настільки очевидна відмінність. Утім, ні. Є між Кінахом і Ющенком ще одна точка дотикання: обидва мають потенціал для вчинку, але ні перший, ні другий так і не змогли продемонструвати спроможність цей потенціал використовувати.) Час візиту вибрано так, щоб уникнути обговорення питання про підтримку Ющенка американцями під час передвиборної кампанії. Якби поїздка відбулася взимку, то на руках у конкурентів екс-прем’єра з’явився б джокер. До речі, нині Віктор Андрійович планує поїздку до Москви. Саме там Ющенку доведеться добряче попрацювати над руйнуванням демонічного стереотипу, створеного йому зокрема і в Кремлі. Втім, якщо організовуватимуть його візит Борис Тарасюк, посольство і Союз правих сил одночасно, то на відчутні результати годі буде розраховувати. Приміром, на такі, як від зустрічей із лідерами єврейських організацій США. З цими впливовими в економічному й політичному плані людьми Віктор Андрійович зустрівся ще й тому, що його штаб мав інформацію про плани конкурентів, котрі прагнуть у цьому середовищі створити екс-прем’єрові імідж затятого антисеміта. У Москві лідер блоку «Наша Україна» зіграти на випередження вже не встиг. Тож візит до Росії, який штабісти не збираються відкладати в довгу шухляду, буде для Ющенка значно серйознішим випробуванням, ніж візит у дружню Америку або Польщу.

У п’ятницю Віктор Андрійович повернувся до Києва, залишивши у Вашингтоні на добу лише главу свого штабу Петра Порошенка. Тут, у штабі на території Софії, на нього чекають хороші й погані новини, стос протоколів про наміри, підписаних із трьома десятками партій, кілометровий список жадаючих потрапити в першу десятку і... незрівнянно більша кількість охочих організовувати внутрішньополітичну діяльність Ющенка.
---------------------

Відповіді

  • 2001.11.10 | ilia25

    Ющенко -- це аматор в політиці. Кучма маніпулює ним як хоче, тим більше, що Ющенко не дуже й опирається.

    Я не хочу знову піднімати флейм, але то єдині висновки які можна зробити, прочитавши цю статтю.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.11.10 | НеДохтор

      А як вважаєте? ...

      А як вважаєте?

      Кому демократичні країни більш симпатизують і готові надати підтримку? Ющенку чи радикальній опозиції ? Чи поділяють ці країни Ваші погляди?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.11.10 | ilia25

        Re: А як вважаєте? ...

        НеДохтор писав(ла):
        > А як вважаєте?
        >
        > Кому демократичні країни більш симпатизують і готові надати підтримку? Ющенку чи радикальній опозиції ? Чи поділяють ці країни Ваші погляди?

        Я думаю, що демократичні країни вирішили не втручатись у політичну боротьбу в Україні. Наразі вони проголошують лише бажання бачити вибори демократичними та прозорими. В той же час, вони демонстративно уникають підтримки якоїсь окремої політичної сили. Я вважаю це їх принциповою позицію, і не думаю, що вони її змінять у наступні місяці.

        Якщо говорити гіпотетично -- про те, кого вони хотіли б підтримати -- то тут відповідь зрозуміла. Захід підримує демократію, а отже ті сили, що за неї боряться. Це було доволі помітно зимою -- згадайте хоч як Тимошенко було випущено з в'язниці напередодні її побаченя в СІЗО з Ханне Северсон (побачення відбулось у лікарні після звільнення).

        Щодо Ющенко, то я не думаю, що на Зході на нього зараз покладають якісь особливі надії -- і, так, я думаю, що їх оцінки не дуже відрізняються від моїх.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.12 | Shooter

          Xe-xe :))

          Na Zaxodi, na vidminu Illi, l'udy rozumni - i vmijut' raxuvaty.

          I rozumijut', shcho nadijatys'a na "proxidnu/neproxidnu" v parlament na hrani Tymoshenko - ce vse-odno, shcho chekaty z mor'a pohody.

          A vzahali, chytajte Mostovu. Tam vse napysano. Nashe majbutn'e na najblyzhchi 10-15 rokiv - ce abo Medvedchuk, abo Jushchenko. Tret'oho nema i ne bude.

          Prosten'ka teza. Nevzhe tak vazhko spryjmajet's'a?

          P.S. IMHO, vizyt Jushchenka v Ameryku mozhna traktuvaty i jak "manipul'uje Jushchenko Kuchmoju
  • 2001.11.10 | Галя

    Дуже тішить вираз "довга шухляда". Що за меблі такі?... (-)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua