Максим Стріха: "Ющенко підвищує довіру громадян до Кучми. Ціною падіння власного рейтингу"
11/12/2001 | Спостерігач
Ющенко підвищує довіру громадян до Кучми
Ціною падіння власного рейтингу
Максим Стріха, для УП, 12.11.2001, 10:32
Є доволі простий спосіб відрізнити сумлінну наукову соціологію від дешевої "локшини", яку масово вішають на вуха довірливих громадян напередодні виборів. "Локшина" майже ніколи не містить посилань на вибірку, час і спосіб дослідження, оперує виключно списаними зі стелі цифрами підтримки політиків і партій (годі й казати - неймовірно завищеними щодо тих, хто оплатив "дослідження" й заниженими - щодо їхніх опонентів).
Соціологія натомість - наводить кореляції, невипадкові зв'язки між відповідями на різні запитання анкети, а також приділяє першочергову увагу часовій динаміці окремих цифр (отриманих, звісно, в межах однієї методики).
Оприлюднене днями дослідження Українського інституту соціальних досліджень і центру "Соціальний моніторинг" цікаве насамперед тому, що дозволяє простежити рівень довіри громадян до власних інституцій і окремих політиків в межах значного часового діапазону - від жовтня 1998 року й до жовтня 2001-го. А також дізнатися, як саме довіряють окремим політикам люди, що сповідують різні політичні ідеології.
Перший висновок соціологів доволі несподіваний: порівняно з червнем поточного року суттєво, на третину зріс рівень довіри громадян до Президента України. При цьому він практично сягнув показника, який існував до касетного скандалу.
Не менш цікавий і висновок другий - основною опорою Президента є сьогодні виборці, які дотримуються національно-демократичних поглядів. Більше того, це єдина група, серед якої довіряють Президентові більше, аніж не довіряють (48% проти 43%). Другою суттєвою опорою Президента є переконані соціал-демократи. А от прихильники й досі найпопулярнішої серед громадян комуністичної ідеології ведуть перед серед тих, хто Президентові не довіряє (тут рівень недовіри - 72%).
Серед політиків найпопулярнішим у жовтні залишається Віктор Ющенко, чий особистий рейтинг довіри в півтора рази перевищує рейтинги Л.Кучми та П.Симоненка. Проте рейтинг колишнього прем'єра має стійку тенденцію до зниження і, якщо нічого суттєвого не зміниться, на час виборів В.Ющенко буде вже не першим.
Чи мають ці тенденції логічне пояснення? Гадаю, що так. Сьогоднішній кумир націонал-демократів своїми діями й публічними заявами останніх місяців зробив усе, щоб реабілітувати свого "названого батька" в очах своїх-таки прибічників, зняти з нього тягар звинувачень у придушенні демократії, переслідуванні журналістів, зрештою, в усуненні на догоду олігархам "уряду реформаторів". І зусилля В.Ющенка не були марні. Майже половина націонал-демократів дотримуються сьогодні гасла: "З Ющенком і Кучмою".
Проте для виборця - націонал-демократа ультралояльна (дехто скаже - компрадорська) позиція екс-прем'єра несе й можливість іншого вибору - "ані Кучми, ані Ющенка". Відхід саме цих людей і зумовив стійке падіння рейтингу лідера "Нашої України".
Тим більше, націонал-демократам є куди податися. Попри намагання "Нашої України" монополізувати цю частину політичного спектру, чотири з семи партій Блоку Юлії Тимошенко - УРП, "Собор", УКРП, УХДП є виразно національно-демократичними. А лідери трьох із них - Л.Лук'яненко, С.Хмара, О.Сергієнко - є ще й останніми "могіканами" того "дисидентського" покоління політиків (спільний невольничий стаж на трьох - 44 роки), яке вийшло з лав легендарної вже сьогодні Української Гельсинської групи.
Проте навіть лояльний Ющенко чаїть небезпеку для Банкової своєю надмірною (все ще) популярністю. І, попри всі запевнення екс-прем'єра в відданості й конструктивізмі, Адміністрація Президента додатково знижуватиме його рейтинг ще й проектом блоку "Народний Рух України" (на основі НРУзаЄ), який вельми успішно проексплуатує комплекс рухівської виключності й егоїзму, реальне незадоволення рухівських "низів" діями політичного керівництва як НРУ, так і УНР.
З яким рейтингом підійде екс-прем'єр до 31 березня? Залежатиме значною мірою від нього самого. Але шанс стати самостійним політиком, незаперечним загальнонаціональним лідером він, схоже, остаточно утратив тоді, коли в дилемі між опозиційністю й беззастережною лояльністю однозначно обрав для себе останнє.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Ціною падіння власного рейтингу
Максим Стріха, для УП, 12.11.2001, 10:32
Є доволі простий спосіб відрізнити сумлінну наукову соціологію від дешевої "локшини", яку масово вішають на вуха довірливих громадян напередодні виборів. "Локшина" майже ніколи не містить посилань на вибірку, час і спосіб дослідження, оперує виключно списаними зі стелі цифрами підтримки політиків і партій (годі й казати - неймовірно завищеними щодо тих, хто оплатив "дослідження" й заниженими - щодо їхніх опонентів).
Соціологія натомість - наводить кореляції, невипадкові зв'язки між відповідями на різні запитання анкети, а також приділяє першочергову увагу часовій динаміці окремих цифр (отриманих, звісно, в межах однієї методики).
Оприлюднене днями дослідження Українського інституту соціальних досліджень і центру "Соціальний моніторинг" цікаве насамперед тому, що дозволяє простежити рівень довіри громадян до власних інституцій і окремих політиків в межах значного часового діапазону - від жовтня 1998 року й до жовтня 2001-го. А також дізнатися, як саме довіряють окремим політикам люди, що сповідують різні політичні ідеології.
Перший висновок соціологів доволі несподіваний: порівняно з червнем поточного року суттєво, на третину зріс рівень довіри громадян до Президента України. При цьому він практично сягнув показника, який існував до касетного скандалу.
Не менш цікавий і висновок другий - основною опорою Президента є сьогодні виборці, які дотримуються національно-демократичних поглядів. Більше того, це єдина група, серед якої довіряють Президентові більше, аніж не довіряють (48% проти 43%). Другою суттєвою опорою Президента є переконані соціал-демократи. А от прихильники й досі найпопулярнішої серед громадян комуністичної ідеології ведуть перед серед тих, хто Президентові не довіряє (тут рівень недовіри - 72%).
Серед політиків найпопулярнішим у жовтні залишається Віктор Ющенко, чий особистий рейтинг довіри в півтора рази перевищує рейтинги Л.Кучми та П.Симоненка. Проте рейтинг колишнього прем'єра має стійку тенденцію до зниження і, якщо нічого суттєвого не зміниться, на час виборів В.Ющенко буде вже не першим.
Чи мають ці тенденції логічне пояснення? Гадаю, що так. Сьогоднішній кумир націонал-демократів своїми діями й публічними заявами останніх місяців зробив усе, щоб реабілітувати свого "названого батька" в очах своїх-таки прибічників, зняти з нього тягар звинувачень у придушенні демократії, переслідуванні журналістів, зрештою, в усуненні на догоду олігархам "уряду реформаторів". І зусилля В.Ющенка не були марні. Майже половина націонал-демократів дотримуються сьогодні гасла: "З Ющенком і Кучмою".
Проте для виборця - націонал-демократа ультралояльна (дехто скаже - компрадорська) позиція екс-прем'єра несе й можливість іншого вибору - "ані Кучми, ані Ющенка". Відхід саме цих людей і зумовив стійке падіння рейтингу лідера "Нашої України".
Тим більше, націонал-демократам є куди податися. Попри намагання "Нашої України" монополізувати цю частину політичного спектру, чотири з семи партій Блоку Юлії Тимошенко - УРП, "Собор", УКРП, УХДП є виразно національно-демократичними. А лідери трьох із них - Л.Лук'яненко, С.Хмара, О.Сергієнко - є ще й останніми "могіканами" того "дисидентського" покоління політиків (спільний невольничий стаж на трьох - 44 роки), яке вийшло з лав легендарної вже сьогодні Української Гельсинської групи.
Проте навіть лояльний Ющенко чаїть небезпеку для Банкової своєю надмірною (все ще) популярністю. І, попри всі запевнення екс-прем'єра в відданості й конструктивізмі, Адміністрація Президента додатково знижуватиме його рейтинг ще й проектом блоку "Народний Рух України" (на основі НРУзаЄ), який вельми успішно проексплуатує комплекс рухівської виключності й егоїзму, реальне незадоволення рухівських "низів" діями політичного керівництва як НРУ, так і УНР.
З яким рейтингом підійде екс-прем'єр до 31 березня? Залежатиме значною мірою від нього самого. Але шанс стати самостійним політиком, незаперечним загальнонаціональним лідером він, схоже, остаточно утратив тоді, коли в дилемі між опозиційністю й беззастережною лояльністю однозначно обрав для себе останнє.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики