МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"Не чекайте, що великий чи дрібний чиновник покращить Вашу долю."

11/13/2001 | Л.К.
Що б Ви хотіли передати своїм співвітчизникам?

Не чекайте, що великий чи дрібний чиновник покращить Вашу долю. Не сподівайтесь, що з'явиться Пророк чи Месія, котрі змінять для
Вас світ, який Вас оточує. Вставайте, закатайте рукава. Йдіть і робіть, що можете або вмієте, щоб стати заможними самим, або ж добивайтесь від влади.

Не бійтесь і Ви зможете досягти потрібних результатів. Якщо Ви всього на декілька кроків підійдете ближче до заможного і вільного життя, то Вашим дітям залишиться пройти ще менше, чим Вам. У відстоюванні Ваших прав не може бути дрібниць чи зволікань. А розпізнати тих, хто Вам зможе допомагати, можете на вчинках людей, про які самі знаєте, а не по словах і по чутках, що преса друкує.

Читайте: http://www.pravda.com.ua/?1119-3-new.

А ще пригадайте це.

Антипіховшек: Як з реформатора олігархи робили бандита
Спостерігач, 02-09-2001 20:22 | Версія до друку
http://www.ii.lviv.ua/new_site/intelect/kost/gradobank.htm
ЯК ВБИВАЛИ “ГРАДОБАНК”
(УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ У ТРЬОХ ДІЯХ)


Арешт у Ганновері народного депутата України Віктора Жердицького став черговою сенсацією, на які так багата останнім часом українська політика. Більше того: ця справа ризикує перетворитися на одну з найрезонансніших подій українського суспільно-політичного життя.
Ім'я Віктора Жердицького мало відоме людям, які лише поверхово цікавляться політикою. Віктор Юстимович Жердицький народився 7 грудня 1957 року у Луцьку. Обраний народним депутатом по Хустському виборчому округу № 74 на Закарпатті, перемігши не лише представника СДПУ(о) Андрусяка, а й відомого бізнесмена і екс-депутата Віктора Бедя. До обрання народним депутатом очолював раду акціонерів Акціонерного товариства “Градобанк”. Одружений, має сина і доньку.
Проте існує чимало цікавих моментів у біографії Жердицького, які не завжди потрапляють у офіційні біографії.
Наприкінці 80-х років Віктор Юстимович Жердицький очолив “Київкоопбанк”. За спиною у молодого банкіра був досвід роботи головним ревізором та заступником начальника відділу Управління держприбутків Міністерства фінансів УРСР. Жердицького колеги по банківській справі характеризують як одного з найбільших фахівців, як “світлу голову”. У цей же час Жердицький тісно співпрацював з покійним Вадимом Гетьманом, проте згодом він, зберігаючи тісні корпоративні стосунки з середовищем Гетьмана, все-таки не увійшов до “гетьманської” команди. Згодом Віктор Жердицький створює на базі “Київкоопбанку” нову структуру - “Градобанк”.
На початку 90-х років “Градобанк” вважався одним з провідних банків України. До 1996 року його не вдавалося вибити з десятки найбільш рейтингових банків. Об'єми кредитних вкладень банку за чотири роки (1993 - 1996) зросли з $79 тис. до 253,5 млн. Для того, аби стати однією з дійсно провідних фінансових структур, , “Градобанк” одним з перших банків в Україні пройшов міжнародний аудит (здійснений міжнародною компанією “Делойт енд Туш”). Банк почав активно цікавитися промисловими об'єктами, в які намагався інвестувати доволі солідні суми. Значна частина операцій проходила за посередництвом ТзОВ “Хорда”. Очолив “Хорду” молодий бізнесмен Ігор Діденко (той самий Ігор Діденко, який став героєм інших цьогорічних баталій - на нафто-газовому ринку).
Коли на початку 90-х років утворився українсько-німецький фонд “Взаєморозуміння і примирення”, керівництво Фонду погодилося проводити основні операції по виплаті дивідендів остарбайтерам саме через “Градобанк” як один з найнадійніших банкув. Таким чином, “Градобанк” отримав від Фонду 264,35 млн. DM, з яких 70 млн. були виплачені у вигляді компенсацій у перший же рік. Вільні кошти Фонду “Градобанк” використовував на проведення статутної діяльності, що й передбачено чинним законодавством України. Більше того: “Градобанк” повідомив про наміри використання тимчасово вільних коштів уряд України і отримав на це дозвіл.
Станом на початок 1996 року “Градобанк” успішно кредитував такі відомі в Україні підприємства, як державний концерн “Оріана” (м.Калуш) - флагман хімічної промисловості, СП “Вінісін”, що розгорнуло виробництво сучасних тафтингових покриттів, ВО “Чорнобильська атомна електростанція”, ВАТ “Херсоннафтопереробка”, Жидачівський целюлозо-паперовий комбінат, а також ряд підприємств цементної галузі (за посередництвом ТзОВ “Хорда ЛТД”) - ВАТ “Подільський цемент”, ВАТ “Миколаївцемент”, ВАТ “Волинь”, Здолбунівський комбінат по виробництву цементу та шиферу тощо. У 1993 - 1994 роках “Градобанк” через ТзОВ “Хорда” виділяє $5 млн. на купівлю сучасної пакувальної лінії для Кам'янець-Подільського цементного заводу. Потім у це підприємство (безсумнівний лідер галузі в Україні) було вкладено $13 млн. плюс 5 млн. DM. Таким чином, до кінця 1995 року було цілком сформовано стратегічний напрямок діяльності “Градобанку”. У доволі таки потужній градобанківській імперії “Хорда” займала одне з основним місць.
Коли у другій половині 1995 року в Україні розгорнулися приватизаційні процеси, “Градобанк” вирішив взяти участь у приватизації підприємств цементної промисловості. І тому у 1996 році окрім значних сум, скеровуваних у ЗАТ “Подільський цемент”, було виділено кошти на купівлю пакету акцій Миколаївського цементного заводу у Львівській області (згодом - ВАТ “Миколаївцемент”) - другого за величиною підприємства галузі в Україні. Ряд львівських політиків виявилися втягнутими в орбіту діяльності Віктора Жердицького.
Основним моментом, на який варто звернути увагу, є те, що керівник “Градобанку” Віктор Жердицький став одним з перших українських капіталістів і він намагався вести свій бізнес чесно, не приховуючи прибутків і підтримуючи вітчизняних товаровиробників.
Але саме у 1995 - 1996 роках починається трагедія у трьох діях під назвою “Вбивство “Градобанку”. Фіналом цієї трагедії став нещодавній арешт Віктора Жердицького.

ДІЯ ПЕРША: “АНТАРКТИКА”
Початок кінця “Градобанку” припадає на 1995 - 1996 роки. У 1995 році до “Градобанку” звернулося Одеське орендне підприємство “Антарктика” з проханням про кредит в ромірі 5 млн. дол.США під заставу двох кораблів. Перевіривши документацію, керівництво “Градобанку” виявило, що кораблі, запропоновані у заставу, фактично фірмі не належать (їх власником була кіпріотська оффшорна фірма), і на цій підставі відмовилося надавати кредит. “Антарктика” подала позов до арбітражного суду.
І тут починається цікавий момент. Уявіть собі, що до вас прийшов сусід позичити гроші. Ви йому відмовляєте, і він на цій підставі подає на вас до суду. Абсолютно абсурдна ситуація.
Проте “Антарктика” все-таки подала до суду. Адвокатом “Антарктики” виступав п.Лозинський із відомої міжнародної адвокатської контори “ВАМ”, керівником і засновником якої був відомий український політик Віктор Медведчук. Рішенням арбітражного суду від 29 лютого 1996 року “Градобанк” мусів негайно сплатити “Анктарктиці” 353 032 000 000 крб, що за офіційним курсом Національного банку України на той час становило близько $3 млн. Окрім того, “Градобанк” мусів надати “Антарктиці” кредит $5 млн. Вищий арбітражний суд України своєю постановою від 14 травня 1996 року за підписами заступника голови Вищиого Арбітражного Суду України А.Осетинського та суддів В.Овечкіної та Ф.Чорногуза відмовив “Градобанку” у задоволенні касаційної скарги.
Як наслідок - “Градобанк” позбувся більшої частини своїх обігових коштів. Почався ввідтік клієнтів. І корені нинішньої “справи Жердицького” лежать саме у цій судовій справі більш ніж чотирирічної давності.

ДІЯ ДРУГА: “ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ І ПРИМИРЕННЯ”
Дивним чином відбувається ще одне “співпадіння”. Наприкінці 1996 року змінюється керівництво Фонду “Взаєморозуміння і примирення”. На місце С.Казимірчука, який підписував угоду з “Градобанком”, головою Фонду стає Ігор Лушніков - особа, близька до народного депутата Ігора Шарова. Не зважаючи на те, що угода передбачала розміщення коштів на весь період виплат громадянам, п.Лушніков у односторонньому порядку змінив умови угоди і поставив вимогу негайного переведення всіх коштів у інший комерційний банк.
На той час “Градобанк” з 264,35 млн. DM, перерахованих по лінії Фонду, перерахував 112,09 млн. DM іншим банкам (“Промінвестбанку”, “Брокбізнесбанку” та “Ощадбанку”), 68,78 млн. DM (26%) виплатив громадянам. 6,4 млн. DM було списано з разхунків Фондом на благодійні та інші цілі. Тобто, за кожну копійку “Градобанк” міг відзвітуватися.
Проте справа “Антарктики” порушила нормальний ритм роботи банку ($8 млн. є відчутною сумою для будь-якого банку), і у процесі виплат остарбайтерам почалися затримки.
Але оскільки на даний час “Градобанк” фактично володів рядом підприємств у цементній промисловості України, він міг розраховуватися шляхом продажу на аукціонах пакетів акцій цих підприємств. Виходячи з того, що, скажімо, на території Польщі подібні підприємства купувалися транснаціональними компаніями по $30 - 35 млн., то реальна вартість активів, що належали “Градобанку” більш ніж вдвічі перевищувала заборгованість банку перед клієнтами. Запам'ятаймо цей момент: його варто взяти до уваги при розгляді третьої дії трагедії.
8 лютого 1997 року Постановою Кабінету Міністрів та Національного банку України за № 151 та за погодженням з Фондом “Взаєморозуміння і примирення” було визначено, що зобов'язання по залишку коштів Фонду, що становили 86,18 млн. DM, переймає на себе АК АПБ “Україна”. Відповідно й зобов'язання “Градобанк” від цього часу мав не перед Фондом, а перед банком “Україна”. Зверніть увагу, що на цей момент 2/3 коштів, призначених для виплат остарбайтерам, було виплачено. А по інформації зі звітів Нацбанку, всі кошти остарбайтерам на сьогоднішній день виплачено і заборгованості перед ними немає. У березні 1997 року “Градобанк” здійснив остаточний розрахунок з Фондом на 10 млн. DM.
Тобто, напрошується думка, що Фонд “Взаєморозуміння і примирення” хоче повторно отримати 86 млн. DM, які він вже отримав від банку “Україна”? Бо інакше чому претензії до “Градобанку” виставляє Фонд, а не банк?

ДІЯ ТРЕТЯ. ЦЕМЕНТ
Як вже вказувалося вище, “Градобанк” володів контрольними пакетами акцій провідних підприємств цементної галузі України. Тому провести розрахунки по боргах акціями цих підприємств не становило би особливої складності.

Але цементними заводами, насамперед Миколаївським цементним, впритул зацікавилися транснаціональні компанії. Справа в тому, що “Миколаївцемент” має надзвичайно зручне географічне розташування. А через територію Західної України планується прокласти кілька транспортних магістралей трансєвропейського характеру. Не важко припустити, що основний підряд на поставку цементу для спорудження магістралей на західноукраїнському відтинку мав би отримати “Миколаївцемент”. За скромними підрахунками, це $1,7 млрд. прибутку!
Саме тому заволодіти контрольним пакетом акцій “Миколаївцементу” вирішила французька фірма “Ляфарж” - фактично монополіст на європейському ринку цементу. Щупальця “Ляфаржу” простягнулися не лише на Західну Європу - фірма почала скуповувати підприємства цементної галузі у Європі Східній. Особливої ваги фірмі додавав той факт, що до правління “Ляфаржу” входить дружина президента Франції Жака Ширака, а також інші родичі французького президента. Як свідчить З.Бжезінський, Л.Кучма йому зізнавався, що “один із західноєвропейських президентів” просив у нього сприяння у придбанні транснаціональним картелем акцій цементних підприємств в Україні. Перебуваючи у Миколаєві Львівської області, Леонід Кучма у січні 1997 року ще раз наголосив на необхідності передачі акцій “Миколаївцементу” французьким інвесторам.
Існуюча законодавча база України не змогла захистити “Градобанк” від звичайного фінансового шпіонажу. Після проведеного міжнародного аудиту вся інформація про банк потрапила до рук транснаціонального цементного картелю. Саме це стало однією з причин фінансової кризи для АТ “Градобанк”.
Несподівано 12 березня 1997 року Віктора Жердицького заарештовують. Йому інкримінують фінансові зловживання, що нібито мали місце в ході грошових операцій з коштами, виділеними урядом Німеччини як компенсацію українським остарбайтерам. Ось тоді і з'являється вперше інформація про міфічні 86 млн. DM. Адвокати Жердицького заявили, що справа є надуманою і у основі цієї справи лежить намагання вибити “Градобанк” з числа гравців на ринку цементу в Україні. Тим більше, якщо врахувати такий факт: у офіс “Градобанку” приходили представники “Ляфаржу” і пропонували допомогу у звільненні Жердицького з однією умовою: “Градобанк” і “Хорда” сприяють тому, аби у руках французької сторони опинилися не менше 51% акцій “Миколаївцемента”. Представники “Градобанку” відмовилися і водночас повідомили правоохоронні органи про спроби укладання подібної угоди.
Між тим “Ляфарж”, відомий справді кабальними умовами співпраці з “країнами третього світу”, розгорнув справді активну іміджеву акцію в Україні. Представники фірми возили журналістів з України (у тому числі і львівських) у Францію, де українцям показували умови роботи на підприємстві: мовляв, у нас навіть квіти цвітуть на території заводу. При цьому замовчувалася справді вбивча статистика діяльності фірми, скажімо, у Польщі.
Внаслідок тривалого протистояння між “Ляфаржем” з однієї сторони та “Хордою” і “Градобанком” з другої українська сторона програла. Через правову необ'єктивність та юридичну незахищеність вкладів в комерційних банках у “Градобанка” та його боржників різними шляхами були відчужені основні активи на користь держави, без компенсації їх вартості чи повернення коштів. Серед цих активів були унікальна картинна галерея, оцінена в $5,5 млн, 52% акцій ВАТ “Миколаївцемент” ($11 млн.), 45% акцій ВАТ “Балаклея” ($12 млн.), 54% акцій ВАТ “Волинь” ($8 млн.). Важливу роль у цій історії відіграли прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко та віце-прем'єр Сергій Тигипко. Зокрема, Тигипко сприяв “Ляфаржу” з таким ентузіазмом, що це було помічено у Парижі. У листопаді 1997 року йому було вручено найвищу французьку нагороду - Орден Почесного Легіону. Україна програла битву за цемент. В епіцентрі цієї битви виявився Віктор Жердицький. У вересні 1997 року, коли “Миколаївцемент” фактично опинився в руках “Ляфаржу”, Жердицького випустили на волю - за відсутністю складу злочину.
Напрошується питання: як, у 1997 році складу злочину не було, а тепер він раптом з'явився? До того ж до розслідування справи три роки тому також залучалися німецькі слідчі - адже Вікторові Жердицькому і тоді інкримінувалися гроші остарбайтерів. До речі, варто взяти до уваги такий факт: якби Жердицький знав, що має гріх перед Німеччиною, то він би не їхав у Ганновер. Не їдуть же окремі українські політики у США, де знають, що їх однозначно заарештують.
Можливо, корінь закопано глибше? І зовсім не у економічній площині?
Врахуймо і такий момент: Віктор Жердицький протягом тривалого часу був одним з небагатьох бізнесменів, які підтримували фінансово національно-демократичні сили в Україні. Коли у травні 1998 року десятеро депутатів вийшли з Народно-демократичної партії на знак протесту проти курсу партії на підтримку Леоніда Кучми, Віктор Жердицький (який формально не був членом НДП), вийшов з фракції Народно-демократичної партії. Знову-таки: він не пішов на об'єднання з жодною політичною силою. Проте ім'я Жердицького зустрічаємо серед учасників установчого з'їзду партії “Собор” (чи варто нагадувати, що “Собор” ініціював імпічмент Президенту?).

ЗА КУЛІСАМИ
Нині можна розглянути три більш-менш ймовірних версії арешту Жердицького.
Версія перша. Арешт Жердицького заплановано певними силами в України для того, аби дискредитувати Ющенка. Всім відомі теплі стосунки Ющенка і Жердицького. Жердицький був одним з людей, які формували основу команди Вадима Гетьмана (до цієї команди належить і нинішній прем'єр-міністр). Окрім того, справа Жердицького рикошетом б'є по Ющенку: на той час, коли “Градобанк” визначався як основний партнер німецької сторони і посередник у справі виплат компенсацій, Ющенко був головою Нацбанку і не міг не знати про фінансові операції Жердицького. Зауважмо, з якою інтенсивністю розкручує цю справу давній опонент Ющенка Віктор Суслов, який неодмінно пов'язує Жердицького із справою про зловживання вищих посадових осіб Національного банку України.
Версія друга. За арештом Жердицького стоїть намагання українських політиків дискредитувати правоцентристів. Про причетність Жердицького до націонал-демократичного табору писалося вище. А героями попередніх фінансових скандалів ставали переважно представники олігархічних кіл. Тепер є можливість сказати: “Ви бачите альтернативу олігархам? Хто? Націонал-демократи? Так і у них же рильце в пушку!” І, як ілюстрацію, покажуть “справу Жердицького”. На користь цієї версії спрацьовує той факт, що все частіше поруч з іменем Жердицького в українській пресі називаються імена Віктора Пинзеника та Анатолія Матвієнка. Попри все, ця версія є радше не причиною арешту, а ймовірним наслідком, який зручно лягає “в масть” комбінаторам з вулиці Банкової: завдяки “справі Жердицького” з'явилася можливість скомпрометувати націонал-демократичне середовище - і остання програма “Епіцентр” цьому свідченням.
Версія третя - і, на мою думку, найбільш вірогідна. Жердицького в Україні ніхто не “замовляв”. “Справу Жердицького” від і до розробили у Німеччині. Справа в тому, що не так давно у Німеччині під тиском єврейських кіл було прийнято новий закон про компенсацію шкоди, завданої нинішнім громадянам України, Росії та Білорусі під час Другої світової війни. Так от, згідно з цим законом, починаючи з наступного року Німеччина мала би виплачувати колишнім в'язням тюрем і таборів по 14 тисяч DM, робітникам-остарбайтерам - по 4300 DM, дітям - по 1500 DM. (візьміть до уваги те, що нині виплати остарбайтерам велися на рівні 300 - 4000 DM ) Загальна сума коштів, що мали би надійти в Україну по лінії Фонду “Взаєморозуміння і примирення” , мала би становити 1725 млн. DM. (загалом сума виплат Німеччини всім країнам, звідки вивозилися робітники на примусові роботи, має сягнути 5 млрд. DM ). Не так давно Уряд Німеччини в пресі опублікував дані, які свідчать: приватні підприємства країни не мають змоги зібрати потрібної суми. Цей же факт визнає представник Фонду німецької економіки Вольфганг Гибовски. Арешт Жердицького може дати підстави німецькій стороні відмовитися від спрямування цих коштів в Україну під тим приводом, що вони мали сумний досвід співпраці з “Градобанком”. Жоден аргумент (в тому числі і те, що виплати проведено і що гроші врешті дійшли до адресатів) до уваги не береться. Тобто, Німеччина створює образ ворога в середовищі української бізнесової і політичної еліти.
Європа, в яку ми всі так мріємо потрапити, показує “зуби”. Віктору Жердицькому вже вдруге доводиться потрапляти між “європейський привкус”.
А що Україна? Україна і не думає ставати на захист свого громадянина і свого депутата Верховної Ради. Де наша державна позиція по захисту громадян? Де наші конституційні гарантії? І чи можемо ми мати гордість за державу, яка не здатна захистити Віктор Жердицького, а лише слухняно киває головою на менторське повчання бюргерів: “Ви - злодії, і держава ваша злодійська”. Очевидно, Президенту довподоби те, що українських громадян (українських бізнесменів) беруть під арешт у інших державах. Особливо якщо врахувати, що цей бізнесмен проявляв певну опозиційність щодо Леоніда Даниловича. Бо інакше чим пояснити той факт, що в Україні не кидають усі сили Міністерства закордонних справ для полагодження ситуації, а посилають прокурорське подання на зняття депутатської недоторканності з Жердицького?

ФІНАЛ З МОРАЛЛЮ
“Справа Жердицького” перебуває в епіцентрі уваги політиків, журналістів і звичайних громадян. Майбутнє розставить всі акценти і дасть оцінку цьому дійству, що нині відбувається довкола “Градобанку” та його колишнього керівника.
Але вже зараз можна говорити про те, що ми є свідками модерної української трагедії, в центрі якої перебував український капіталіст, що хотів чесно займатися бізнесом, але зіштовхнувся з інтересами транснаціонального картелю. І ще однією дійовою особою цього дійства є держава, яка, нібито, мала би захищати цього бізнесмена, а натомість вирішали грати на боці представників цементного картелю. У результаті Жердицький став жертвою цієї трагедії, а Україна втратила банк, що 5 років тому був найпотужнішим акціонерним банком.
Хто від цього програв? Не лише Жердицький. Хто виграв? Явно, що не Україна.

Відповіді

  • 2001.11.13 | Михайло Свистович

    Жердицький далеко не янгол, але гроші остарбайтерів він красти не збирався.

    Він, звичайно, не був кришталево чесним і також порушував закони, але єдиною його провиною у зникненні цих грошей було те, що він пустив тимчасово вільні кошти, що були на рахунку фонду "Взаєморозуміння та примирення", на ризикові операції і не передбачив, що в Україні в тебе можуть просто так щось забрати, бо є люди впливовіші за тебе, в яких раптом виникли інтереси у тій же сфері, що і в тебе.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.11.13 | Адвокат ...

      Я так гадаю, що Жердицького "зробили".

      Звичайно, що то за банкір, який не прагне заробити, маючи вільні кошти!?

      Однак. Чи мав він право розпор'ядження тими коштами на свій розсуд? Скоріше за все -- ні. Тож, він ризикував. А також, чи мав він добру службу розвідки/контррозвідки? Скоріше за все -- теж, ні. І тутечки його й "утнули".

      Але мені один момент всеж не є зрозумілим: невже пан Жердицький ніц не знав про існування такого "достойника", як пан Тігіпко та такого конкурента, як "Пріватбанк"?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.11.13 | Михайло Свистович

        Re: Я так гадаю, що Жердицького "зробили".

        Адвокат ... писав(ла):
        > Звичайно, що то за банкір, який не прагне заробити, маючи вільні кошти!?
        >
        > Однак. Чи мав він право розпор'ядження тими коштами на свій розсуд? Скоріше за все -- ні. Тож, він ризикував. А також, чи мав він добру службу розвідки/контррозвідки? Скоріше за все -- теж, ні. І тутечки його й "утнули".

        Чи мав він право розпор'ядження тими коштами на свій розсуд?

        Так

        чи мав він добру службу розвідки/контррозвідки?

        Ні.

        >
        > Але мені один момент всеж не є зрозумілим: невже пан Жердицький ніц не знав про існування такого "достойника", як пан Тігіпко та такого конкурента, як "Пріватбанк"?

        Знав, але не надавав значення. Жердицький дуже самовпевнений.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.13 | Адвокат ...

          Добре, що хоч

          Михайло Свистович писав(ла):
          > Чи мав він право розпор'ядження тими коштами на свій розсуд?
          >
          > Так

          це, бо у протилежному випадку був би дрібним ( чи крупним, неважливо ) финансовим шахраєм.


          >
          > чи мав він добру службу розвідки/контррозвідки?
          >
          > Ні.

          А оце -- погано, вкрай, погано. Такій людині не варто доручати гроші. :): :(:


          >
          > Знав, але не надавав значення. Жердицький дуже самовпевнений.

          А це вже просто -- катастрофа!!! І для грошей, і для їхного власника. Для банкіра така поведінка ( ІМНО ) є нефаховою та безвідповідальною. Шкода.
      • 2001.11.13 | Л.К.

        Re: Я так гадаю, що Жердицького "зробили".

        Адвокат ... писав(ла):
        > Звичайно, що то за банкір, який не прагне заробити, маючи вільні кошти!?
        >
        <Банкір - не банкір, якщо не хоче заробити. А закон, який в"яже його по руказ і ногах - поганий закон. Нарешті, навіть Кучма визнав, що українська банкова система ні к чорту. А скількох пересадили вже із-за совкізма системи. В справі Жердицького, як у краплині води, сконцентровано всі недоліки нашого анохронічного законодавства. Воно забороняє те, чого давно вимагає життя. Мені на пам"ять приходить приклад американського законотворення. Зокрема ось таке, коли у кінці ХІХ століття в США трести стали загрожувати монополізацією економіки в країні перше що зробили - прийняли антитрестовий закон. А у нас діють за Конфуциєм - стрижуть тюльпани, яким дали розквітнути.

        > Однак. Чи мав він право розпор'ядження тими коштами на свій розсуд? Скоріше за все -- ні.


        А він і не розпоряджався ними на СВІЙ розсуд. Верніше, це було пізніше, коли він намагався виправити ситуацію. Спочатку від нього гроші вимагали, мовляв, у тебе є, то дай на шахтарів, а то ті Кабмін розвалять. Здогажуєтесь хто велів? Чи міг Жердицький відмовити? Давав. А потім як звести дебит з кредитом? Ось і виникли побічні оборутки.

        >
        > Але мені один момент всеж не є зрозумілим: невже пан Жердицький ніц не знав про існування такого "достойника", як пан Тігіпко та такого конкурента, як "Пріватбанк"?

        Та що йому Тигибко. Адже його, як він думав, Банкова і Грушевського прикриють. Адже саме за їх розпорядженням остробайтерів "обібрали". Не дарма генпрокуратура була так лояльна до Жердицького, адже відомо звідки вона вказівки отримує. Та тут німці встали на диби.
        Може Жердицький і не ангел, але не за власної волі. Тож, якщо і судити, то не його.
        Жаль, що розумні українці, які можуть змінити наше життя так легко трафляють у пулапки нікчемної, бездарної, безплідної влади.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.14 | Адвокат ...

          Те, що Ви написали, як кажуть, мало місце, але ж

          Л.К. писав(ла):
          > Банкір - не банкір, якщо не хоче заробити. А закон, який в"яже його по руказ і ногах - поганий закон. Нарешті, навіть Кучма визнав, що українська банкова система ні к чорту. А скількох пересадили вже із-за совкізма системи. В справі Жердицького, як у краплині води, сконцентровано всі недоліки нашого анохронічного законодавства. Воно забороняє те, чого давно вимагає життя. Мені на пам"ять приходить приклад американського законотворення. Зокрема ось таке, коли у кінці ХІХ століття в США трести стали загрожувати монополізацією економіки в країні перше що зробили - прийняли антитрестовий закон. А у нас діють за Конфуциєм - стрижуть тюльпани, яким дали розквітнути.

          Наша банківська система є дійсно анахронічною, совківською. Втім, як й інші "системи". І такому станові речей ми всі маємо завдячувати Ку-чмові та його звіринцеві з вулиці Банкової ( чи Баксової ). Тож, негоже батькові картати улюблене дитя. :):


          > А він і не розпоряджався ними на СВІЙ розсуд. Верніше, це було пізніше, коли він намагався виправити ситуацію. Спочатку від нього гроші вимагали, мовляв, у тебе є, то дай на шахтарів, а то ті Кабмін розвалять. Здогажуєтесь хто велів? Чи міг Жердицький відмовити? Давав. А потім як звести дебит з кредитом? Ось і виникли побічні оборутки.

          Перепрошую, але Ви оцим абзацом пана Жердицького, як "пацана нєдодєланоґо" змалювали. Ну, розсудіть самі, якщо, як стверджує пан Свистович, пан Жердицький мав право використовувати ті гроші на власний розсуд та собі ( своєму банкові ) на користь, то треба визнати, що він мав великі пляни, тому й концентрував кошти. Пляни мати, звичайно, законом не заборонено, але ж й іґнорувати, в якій країні кіно відбувається, теж, погодьтесь,-- не розумно. Як на мене, він схибив через недооцінку "крутих пацанів та тьолок" та їхнього татка, Ку-чмо, ґросс- майстра "керованих ( контрольованих ) криз".


          > Та що йому Тигибко. Адже його, як він думав, Банкова і Грушевського прикриють. Адже саме за їх розпорядженням остробайтерів "обібрали". Не дарма генпрокуратура була так лояльна до Жердицького, адже відомо звідки вона вказівки отримує. Та тут німці встали на диби.

          Ось- ось, "та х** я ложіл на того Тігіпка",-- так чується з Вашого абзацу. :): Але ж, недооцінка супротивника -- то, майже, стовідсоткова поразка! Надмірна довіра щодо "облаґодєтєльствованноґо в трудную для нєґо мінуту можновладця" -- то, певно, стовідсоткова халепа! Це ж, навіть, дитині зрозуміло!


          > Може Жердицький і не ангел, але не за власної волі. Тож, якщо і судити, то не його.

          Шкода, але він потрапив у свою ситуацію самотжки. За те й страждає. За те й під судом знаходиься у Німеччині.


          > Жаль, що розумні українці, які можуть змінити наше життя так легко трафляють у пулапки нікчемної, бездарної, безплідної влади.

          Як розумні та потентні ведуться на манівці дурних та імпотентнтних, то ( ІМНО ) тут щось не те з термінольоґією. :):


          Дакую, Ви підтвердили мої здогади щодо тієї справи. Гординя згубила атрактивного та розумного мужчину "в полном рацвєтє лєт"... :(:
        • 2001.11.14 | Михайло Свистович

          Не так.

          Л.К. писав(ла):
          >
          > А він і не розпоряджався ними на СВІЙ розсуд. Верніше, це було пізніше, коли він намагався виправити ситуацію. Спочатку від нього гроші вимагали, мовляв, у тебе є, то дай на шахтарів, а то ті Кабмін розвалять. Здогажуєтесь хто велів? Чи міг Жердицький відмовити? Давав. А потім як звести дебит з кредитом? Ось і виникли побічні оборутки.

          Такого не було. В Жердицького ніхто не вимагав давати на шахтарів чи інші дотаційні галузі, і від нього ніхто цього не вимагав. Тому побічні оборудки виникли не тому. Але з грошима остарбайтерів побічних оборудок не було.

          >
          > Та що йому Тигибко. Адже його, як він думав, Банкова і Грушевського прикриють.

          Нічого подібного він не думав. Жердицький не мав високих покровителів на Банковій та Грушевського.

          > Може Жердицький і не ангел, але не за власної волі. Тож, якщо і судити, то не його.

          От саме "не ангел" він з власної волі. Але за остарбайтерів його судити, мабуть, не можна.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2001.11.14 | Л.К.

            Re: А як?

            Михайло Свистович писав(ла):
            >В Жердицького ніхто не вимагав давати на шахтарів чи інші дотаційні галузі, і від нього ніхто цього не вимагав.

            Щоб з"ясувати хто з нас правий треба, хіба, порівняти наші джерела інформації. Але ми, напевно, їх тут не розкриємо.
            Тому нехай майданівці, керуючись власним смаком і інтуіцією, виберають запропоновані нами версії.


            >Але з грошима остарбайтерів побічних оборудок не було.
            >

            А що було? Прошу пояснити, що ж зробив Жердицький з грошима острабайтерів?
            >


            > Нічого подібного він не думав. Жердицький не мав високих покровителів на Банковій та Грушевського.
            >
            Та я й не казала, що мав. Він ДУМАВ, ЩО МАВ, бо як прагматична людина сповідував закон "Я тобі - ти мені" . От тільки що мені, а що тобі? В даній ситуації озпозіл відбувся явно не справедливий по відношенню до Жердицького. >


            > >
            > От саме "не ангел" він з власної волі. >

            Не погоджуюсь з Вами. Наша клята система змушує прагматичних людей іти на компроміс з нею. Треба розрізняти прагматиків типу Волкова і прагматиків типу Жердицького. У них різна мета. У "волкових" - це власне збагачення любою ціною. Таким все одно кого оббирати Україну, чи Непал. Прагматики ж не позбавлені патріотизму типу Жердицький змушені платити владі мзду за можливість реконструювати українську фіру у європейський автомобіль.

            >Але за остарбайтерів його судити, мабуть, не можна.>


            А чому "мабуть"?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.11.15 | Михайло Свистович

              Давайте з"ясуємо.

              Л.К. писав(ла):
              >
              > Щоб з"ясувати хто з нас правий треба, хіба, порівняти наші джерела інформації. Але ми, напевно, їх тут не розкриємо.

              Звичайно, тут не розкриємо. Але давайте колись перетнеось в реалі і з"ясуємо, хто з нас правий, бо я теж можу не все знати, хоча впевнений у своїй правоті. Це питання мене дуже цікавить.

              >
              > А що було? Прошу пояснити, що ж зробив Жердицький з грошима острабайтерів?

              Гроші, які лежать на клієнтських рахунках, є ресурсами банку, які він використовує в межах чинного законодавства за власним розсудом. Фонд "Взаєморозуміння та примирення" був клієнтом "Градобанку", я особисто відкривав йому рахунок, особисто "на трьох" (без алкоголю!) в кабінеті Жердицького разом з ним та головою фонду Казмірчуком брав участь в розмові щодо того, як будуть працювати банк та фонд.

              Гроші в банку не лежать мертвим вантажем. Вони мусять робити гроші. То ж Жеодицький видав ними кредити цементним заводам. Кредити не повернулися, але в заставу були поставлені акції цих заводів, тому вони перейшли у власність Жердицького, який був впевнений, що в крайньому разі він продасть ці прибуткові підприємства і поверне гроші остарбайтерів. Не міг же він уявити, що заводи в нього тупо заберуть без компенсації.

              >
              > Не погоджуюсь з Вами. Наша клята система змушує прагматичних людей іти на компроміс з нею. Треба розрізняти прагматиків типу Волкова і прагматиків типу Жердицького. У них різна мета. У "волкових" - це власне збагачення любою ціною. Таким все одно кого оббирати Україну, чи Непал. Прагматики ж не позбавлені патріотизму типу Жердицький змушені платити владі мзду за можливість реконструювати українську фіру у європейський автомобіль.

              Прагматизм Жердицького не дуже відрізнявся від прагматизму Волкова, хоча, звичайно, бандитом Жердицький не був. Але його теж цікавило власне збагачення, а не інтереси України. Розмови про патріота Жердицького - міф, в який я також вірив, поки не став працювати у "Градобанку".

              >
              > >Але за остарбайтерів його судити, мабуть, не можна.>
              >
              >
              > А чому "мабуть"?

              Тому що я не знайомий так добре з кримінальним законодавством. Можливо (хоча й сумнівно), що там є пункт, де банкіра можуть засудити за ризиковані операції з чужими коштами. І, можливо, операції Жердицького з коштами остарбайтерів дійсно були ризиковими. Та, якщо судити за це Жердицького, то поряд з ним потрібно засудити ще багато-багато людей за значно більші злочини: всіх цих суркісів, волкових, тигипків, пінчуків тощо.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2001.11.15 | Л.К.

                Re: Давайте з"ясуємо.

                Михайло Свистович писав(ла):
                > Звичайно, тут не розкриємо. Але давайте колись перетнеось в реалі і з"ясуємо, хто з нас правий, бо я теж можу не все знати, хоча впевнений у своїй правоті. Це питання мене дуже цікавить.
                >

                При нагоді з великим задоволенням поспілкуюсь з Вами в реалі.

                Про Жердицького. Ваші пояснення приймаю. Так і було з грошима острабайтерів. Але те, про що розповіли Ви ніяк не суперечить моїм словам. Просто картинка доповнилася.
                > >
                >

                >
                > Прагматизм Жердицького не дуже відрізнявся від прагматизму Волкова, хоча, звичайно, бандитом Жердицький не був. Але його теж цікавило власне збагачення, а не інтереси України. Розмови про патріота Жердицького - міф, в який я також вірив, поки не став працювати у "Градобанку".
                >
                Що Ви працювали в "Градобанку" я геть випустила із виду. Маєте перевагу, бо, напевно, особисто знали Жердицького. Я його особисто не знаю. Що до його цнот можу помилятися. Проте, я не вважаю недоліком те, що людина не забуває про себе роблячи добру справу для інших. Це ж бо нормально для не романтиків. Сама ж я з категорії патологічних альтруїстів, тому дуже поважаю здорових прагматиків. Їх у світі повно і саме вони "прогинають життя під себе" в хорошому розумінні. > >
                >
                Про законність операцій з грошима острабайтерів і кримінальну відповідальність.

                Можна чи не можна було обертати цими грошима - це питання регулює не кримінальний кодекс, а закон про банкову систему та всякі внутрішні інструкції. Якщо банківські закони забороняли це робити, а Жердицький зробив - то тут наступає момент кримінальної відповідальності. Раз його притягли до кримінальної відповідальності, значить інкримінована оборуДка (Ви так пишете, то напевно це правильно - оборуДка, а не оборуТка) є незаконною, а це може бути і 165 і 172 і ін. статті ККУ (не по старому закону. До нового ніяк руки не доходять. Благо нема гострої потреби у негайному вивченні).
                Та інкримінувати можна що завгодно. Треба довести. Ну це не про наш суд, звісно, він доведе що замовлять. Судді які шукають істини не отримують на розгляд подібні справи. На німців більше надії.
              • 2001.11.15 | Augusto

                Це всеж виглядає як злочин, може тільки виглядає?

                Банку Жердицького довірені гроші, ніхто не забороняє робити що завгодно з грошами (що не протиречить закону) АЛЕ за умовою моментального використання грошей за прямим призначенням - виплати компенсацій жертвам нацизму. Жердицький не був спроможний моментально (та із запізненням теж) повернути гроші як було треба, плюс він використав гроші для операцій направлених на персональне збагачення, за що наступає персональна відповідальність, плюс нахабство пересічного українського "піздісмЄна" трохи стимулює європейську фантазію: він губить велики кошти, АЛЕ чомусь на ньому це не відбивається! Де його пов'язали? Він приїзжає в банк на лімузині знимати щось декілька десятків тисяч марок і то за кордоном! Порівняйте це з збором продуктів для голодних стариків України і одразу винікають легкі підозри "мафія"(що і не далеко від істини ІМХО) та підозра, що гроші він не загубив а вкрав.
                Якщо не винний, піде додому, якщо винний, посидить, отак просто.Плюс нехай розповідає хто, що і як в Україні, бо інакше правди не дізнаєшся.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua