МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ХАВИЧ: Республіка ШКІД…

11/14/2001 | Спостерігач
Республіка ШКІД…

В лютому 1992 року я був ініціатором і організатором прийняття присяги на вірність Україні студентами нашого Університету, які відслужили в армії. Сьогодні мені соромно, що я маю стосунки з відомством генерала ШКІДченка навіть в якості рядового запасу.

І проблема не стільки в ракетах, котрі з дивною регулярністю знищують то житловий будинок, то пасажирський літак. Головне — армія продовжує залишатися справжньою в‘язницею для сотень тисяч молодих хлопців. В‘язницею — тому що більшість призовників потрапляє туди всупереч своїй волі, за сталінським ще законом про загальний військовий обов‘язок. Багато з них повертаються додому інвалідами, а то й “вантажем 200”. Подібна статистика, як і в часи СРСР — до цього часу головна військова таємниця країни. Думаю, у тисяч батьків навернулись сльози на очі під час показу “рекламних роликів” української армії під кодовою назвою “репортаж про осінній призов 2001”. А сльози тих сотень, котрі кілька годин томилися під воротами збірних пунктів, щоб на пару хвилин побачитися зі своїми синами, бачила вся Україна. В цей час п. Шкідченко вже виконував обов‘язки міністра оборони України. Так що ніяких сумнівів у тому, якою буде “наша” армія в найближчі два-три роки (такий “термін” дають новому міністру-генералу більшість оглядачів), ні в кого не виникає. Виникає питання: чи потрібна нам така армія взагалі ?

Хочу одразу відзначити: я не пацифіст і значення збройних сил в ХХ столітті прекрасно розумію. Але історія того ж ХХ століття вчить, що головна складова успіху військових операцій — виучка особового складу і надсучасні озброєння. Можна, звичайно, спробувати замінити все це величезною армією, сформованою на основі загального військового обов‘язку. Але досвід двох найвідоміших програних кампаній — в‘єтнамської для США і афганської для СРСР — показує: кількість не переходить в якість. Чи зможе ґенерал, чиє становлення прийшлось на 70-80 роки, усвідомити необхідність саме якісних змін в армії ? Питання риторичне. Адже скорочення української армії, в якій п. Шкідченко волею долі опинився в 1991 році, відбувалося внаслідок відсутності грошей на неї, а не в рамках продуманої програми. Тобто гроші, звичайно, можна було знайти навіть для утримання мільйонного уламка радянської армії, який залишився на території УРСР, але ґенерали вирішили розпорядитися ними по-своєму. Більшість стратегічних запасів армії ще в 1991-92 роках “пішли по руках”. (А було їх немало, враховуючи той факт, що майже все майно, яке вивозилося радянською армією, котра йшла зі Східної Европи, осідало в Україні). При цьому напівголодні обідрані солдати, які клянчили гроші на їжу, заполонили вулиці українських міст (їм ще пощастило, ув‘язнені у віддалених гарнізонах сподівалися лише на дари лісів і полів). Сьогодні ситуація покращилась лише завдяки тому, що більшість солдатів служить неподалік від дому, і батьки можуть щотижня доставляти їм продовольство. Звичайно, по телевізору можна показати кілька частин с чистими казармами и вгнутими від харчів столами — особливо якщо в цю частину приїжджає верховний головнокомандувач. Але як цей “достаток” в‘яжеться з регулярними заявами керівників оборонного відомства про те, що коштів не вистачає на найнагальніші потреби ?

Зате вистачає грошей на інше. Лише перелік афер в армійському і навколоармійському середовищі, про які стало відомо громадськості, може зайняти не одну сторінку. Придбання “Хаммерів” в кілька разів дорожче, ніж у виробника, зловживання американськими грішми при ліквідації пускових установок стратегічних ракет, сумнівні оборудки зі зброєю, розподіл житла в будинках, призначених для військових — лише найгучніші з них. Проте все це — забави ґенералів. За рахунок чого виживає середній и молодший командний склад — адже по дрібницях красти в армії вже практично нічого, а по крупному — див. вище ? У нього залишається єдиний ресурс, котрий можна продати — безкоштовна робоча сила ввірених солдатів. За спрямування солдатів на будівництво дачі ґенерала, звичайно, нічого (навіть подяки) не отримаєш. Але ж дачі будують не лише ґенерали. А різноманітні “нові українці” цілком можуть “орендувати” для своїх будов взвод-другий служивих, тим більше, що серед них трапляються цілком кваліфіковані маляри і муляри. “Орендна плата” командиру, як правило, невелика, а солдати взагалі працюють “за їжу”, чому теж раді. Природно, ґенерали отримують свій відсоток і від таких “трудових десантів”. Враховуючи їєрархічність армійської структури, збір коштів відбувається без затримок.

В чому ж іще схожість української армії з книжною “республікою ШкіД” ? Всі її мешканці (незалежно від положення в формальній і неформальній табелі про ранги) позбавлені свободи. Просто свобода солдата обмежена абсолютно, а у його командира відібрано право мислити і захищати власну гідність (недавні повідомлення в пресі про принизливі “стройові огляди” для старших офіцерів — лише одне з підтверджень цього). Тому немає нічого дивного в тому, що міністр оборони, при якому від дій армії загинули громадяни України, ще понад року залишався на своєму посту. Боюсь, що якби збитий літак був українським, Олександр Кузьмук знову вийшов би сухим з води, нехай навіть чорноморської. Адже головне завдання міністра оборони в Україні — організувати “правильне” голосування особового складу армії, а несвобода підлеглих — головна умова цього. Різні моральні якості як-то честь, гордість, вірність присязі, а не начальнику тільки заважають виконанню “високих завдань”. Повертаючись до початку, нагадаю орієнтовне закінчення “перехідного (від військового міністра до цивільного) періоду” в міністерстві оборони України: листопад 2004 року, чергові президентські вибори. Боюсь, що єдине чітке уявлення про роль армії в Україні у нинішніх її керівників стосується виключно цієї події. Боюсь також, що після цих виборів саморозпад армії, яке сьогодні видиме лише фахівцям і доходить до більшості громадян лише в дні катастроф, стане очевидним для всіх і необоротним.

...Єдине, чого я не боюсь — що армія буде стріляти в народ. Поки що вона дійсно плоть від плоті народу — напівголодна, злодійкувата, здатна як на злочин, так і на подвиг. Стріляти в народ, у випадку чого, буде міліція — її особовий склад вже більш як у два рази перевищує армію, та й зарплату їй днями теж підняли вдвоє...

Олег Хавич, рядовий запасу

P.S. Сьогодні керівником Держкомкордону призначено колишнього командувача внутрішніх військ МВС — збройного формування, головним завданням якого є конвоювання в‘язнів. Слід розуміти, тепер в‘язнями оголошені всі, хто знаходиться в межах кордонів держави Україна. Хто не сховався — варта не винна…

Відповіді

  • 2001.11.14 | Остап

    Українське військо -територія РАБСТВА !

    Українське військо -територія РАБСТВА !

    Людина(?) , яка працює під примусом ЗА ЇЖУ є рабом.

    І що саме дивне, нічого не можливо з цим зробити...

    Ніякі політичні партії, не пропонують ніякого виходу з глухого кута...

    Всі розуміють, що так далі жити не можна і ...живуть.

    ПМ.

    Маю пропозицію: на перехідний період - 6 місячні збори військовопов"язаних. А далі - КОНТРАКТ.

    Це ще не говорить про те, що рабства не буде... Але дєдовщіни точно не буде.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua