11/16/2001 | Максим’як

“Нам взагалі треба перестати бути мавпами…” — раптом вирішив Президент Кучма, відчувши, очевидно, імпульс під впливом ефірних хвиль західної демократії на «Радіо Свобода», 8 листопада.
Питання: кому “нам” — ставити не будемо, добре? Тому що потім гарант сказав: “У нас дійсно достатній інтелектуальний рівень…” — і зразу стало зрозуміло, що, при всій неадекватності, це вже точно він не про себе. Тобто, взагалі, в цілому.
А “перестати бути мавпами” — це реакція на те, що в Україні, як зауважив інтерв’юєр Кучми, склалася «мода запрошувати першо-, а частіше друго- та третьорозрядних закордонних спеціалістів з виборчих технологій».

Взагалі, інтерв’ю Президента України на радіо “Свобода”, яке ще недавно, під-час “касетного скандалу” разглядалося Банковою, як “засіб психологічної війни та ідеологічних деверсій”, пройшло в країні якось тихо, без гучних анонсів та широкого цитування. Мабуть, тому, що “пряму мову” гаранта знову важко назвати політично творчо вдалою, її також важко назвати свіжою, розумною або хоча б по-людськи впорядкованою. Ні, ну дещо є, звичайно: “Якщо в людини немає праці, якщо немає перспектив, і якщо, якщо, якщо, то вона потрапляє в руки тих, хто за мізерні гроші змушує їх брати в руки або автомат, або порошок, або літак, чи ще щось типу цього”. А ось ще: “В Україні не було і немає до тепер дієвого механізму державної влади. А те, що народ запропонував практично на референдумі – це європейська модель”. Клас! Варто кучмівській Адміністрації добиватися «зміцнення» керівництва київського бюро «Свободи», якщо все одно цукерки не виліпиш – вихідний продукт не той.

Але з міточкою: «А те, що по-новому треба дивитися на всі правоохоронні органи – це зрозуміло. Хоч ми почали дивитися після «касетного скандалу, побачили, що вже в цьому, здавалося би, простому питанні, як захист Президента, а це є захист й національних інтересів – з точки зору не самої особи Президента, а інституту президентства» Все. Що прослуховували його – знову підтвердив, а дальше не вирулив. Ну не вийшло. Десь-там Дарвін недопрацював, десь Фройд дав маху...

І взагалі, всі спроби бідного ведучого випитати в нашого гаранта, якої саме «послідовної і глибоко інституційної трансформації» вимагатиме після трагедії 11 вересня світовий лад, до болю нагадував дещо з минулої історії. А, ось. Їде віз, а на возі батько, мати та син.
— Тату, а чому місяць так високо висить?
— Та чорт його знає.
Їдуть далі.
— Тату, а чому зірок на небі багато?
— Та чорт його знає.
— А чому вночі темно?
— Та чорт його знає.
Мама втручається.
— Перестань приставати до батька.
— Та ні, хай пита. А то ж де він узнає, як оце влаштований цей чудовий світ!?

А повернемося до наших мавп. Отже, арбітр вважає, що закордонні політтехнології – не є добре, практика їх широкого використання політичними силами в Україні є неоправданою: «Ви знаєте, напевно історично так склалося, що ми менше довіряємо своїм і на тому втрачаємо. Ми привикли всюди кудись ходити, скаржитися на себе, причому, всі в різні боки. Я переконаний, що з часом це пройде, інша справа, що дуже холодний душ прийде після виборчої кампанії».

Ого. На що натякаєте, Папа? Взагалі, російських «заробітчан»-піарщиків в Україні незлічити, але в останній час куди не плюне гарант – так в есдеків попаде, не цілячись. То з приводу міністра оборони зі злостю батогом хляснув – мовляв, «різні діячі», які хочуть цивільного міністра нехай справою, тобто, бюджетом і фінансуванням армії краще займуться, а потім вже «високими матеріями». Придавив, тобто, тему, яку розвивали футболісти-юристи, зденервовано зі злістю в зародку. Тепер «дуже холодний душ», тобто глибокі розчарування обіцяно за результатами виборів тим, хто «своїм не довіряє» спеціалістам. А засвітлені більше за всіх «чужі» профі, які обкопують «есдеків». До речі, з досить відомими іменами – Глєб Павловський, наприклад, який демонструє «коротку ногу» з Путіним. Взагалі, між нами кажучи, я не досить впевнена, що гарант розуміє, про що він каже. Просто есдеки його, схоже, знову нервують, як і сподівалося. Але боюся, в цьому випадку, з приводу можливих розчарувань в результаті праці великих російських консультантів-піарщиків, можна згодитися. 7 листопада, нарахувавши чотири яви Медведчука народу в одному випуску новин на «Інтері» плюс сюжет про його сайт плюс синхрон есдека Зінченка, потім сюжет про зустріч Медведчука з іспанцями на УТ-1, потім знову Медведчук у «Вістях» на ТЕТі, я зрозуміла: гроші є – розуму не треба, а Павловського із всіма його високими технологіями найняли не тільки чуки-геки! Його найняли їх вороги! Коли після вечірнього перегляду інформпрограм починаєш боятися відкинути покривало, щоб звідти не вистрибнув Медведчук – це, я вам доповім, вищий пілотаж в мистецтві вхреніти в улюбленій країні ще до офіційного старту виборчої кампанії!

Зрештою, виборча компанія, яка дякуючи гаранту, відкрила парламенту його багаточленне «достоїнство», із-за чого скорочена в термінах, насправді йде повним ходом. Арбітр вже «керує», кого і як місцевій владі приймати в регіонах, місцева влада «керує», кого можна, кого не можна рекламувати в регіональних ЗМІ, ненадійні керівні кадри вже летять з місць, податкова коректує план праці на найближчу перспективу. І, наче хрін на горбочку, виросте тема успадкування в означених гарантом персоналіях. Сплюньте та розітріть. Реально гарант бачить сьогодні тільки одного спадкоємця – Кучму-3. І якщо його не відколупнути спільними зусиллями – це так й буде. Хай тільки збудеться імплементація, хай тільки прийде відселекційований «мічурінцями» Банкової новий склад парламенту – і привіт, і пізно буде нагадувати нашим претендентам, що «неможна за милом нагинатися в бані».

Але сьогодні психічне збочення, стійке і системне, параноїдальне, а саме, про підготовку Кучми на цивілізовану передачу влади, лоскоче політично-ерогенні зони особливо схильним до збудження.
Схоже, нервується, Віктор Володимирович. Хоч ось він оголошує різним великим закордонним візитерам, що СДПУ(о) буде вести паралельний підрахунок голосів. Дуже добре. Хоч ціна цих підрахунків і тим підрахункам наразі невідома. І якою вона може виявитися внаслідок оголошеного торгу – теж неясно. Одне є очевидним на цьому етапі: пропризидентська партія начебто каже Кучмі: я тобі не вірю! Ну й правильно. В них і взаємні стосунки періодично дуже дивні: «Милий, ти мене любиш? – А що я оце зараз роблю?»
Зараз гарант «любить» зовсім інше місце.
І хто все це придумав? Знімаю капелюшок!

Ющенко в ролі «почтальона Печкина» - це сильніше виглядає, ніж «месія» і «надія нації». Конкретність – вона завжди продуктивніша, чи не так?

Самопроголошений син Президента з позашлюбної лінії поїхав в Штати, як лідер «Нашої України» і повіз від лідера просто України листи Джорджу Бушу та його заступнику Річарду Чейні. При цьому операція зі зливом в суспільство цієї знакової інформації відбувалася звичним, тобто найпримітивнішим шляхом. Спочатку деякі «достовірні джерела» з Банкової передають витік у серйозне інформагенство проте, що Ющенко перед від’їздом зустрічався із Кучмою, який передав йому листи для американських лідерів, «зміст поки що невідомий». Інтрига крутиться і електрезує політичні нерви. А у наступний день преса допускається до головного тіла, і тіло, вже легко підправивши здоров’я і прийшовши до звичного режиму після пісних європейських міроприємств в Польщі, попадає в тему про лист своїм традиційним маршрутом «через попу на Європу». «Це є прийнята в світі практика, коли людина йде у відставку, але займається суспільними справами. Україна хоче себе відчувати в такому руслі». Ось так важкодоступно гарант пояснив роль екс-прем’єра в процесі доставки листа. Але ніяк не пояснив, чому участь в переписці лідерів держав стала «суспільною справою» відставних «чоловічків», куди пропали решту каналів доставки пошти, чи не скорочене МЗС із-за непотреби, що то за конкретно зневажливого щигля отримав прем’єр Кінах, тільки ось побувавши в Штатах, але не удостоєний честі передавати кучмині писульки із звичним набором дипломатичних присідань в перші американські руки?

Тобто, виходячи із політичних знаків, ми маємо відкрито демонстраційний акт. Щось схоже, розповідають, було, коли великий художник-параноїк Сальвадор Далі, зачарований музикою Хачатуряна, запросив до себе композитора. І через прийстійний час очікування прийому постав перед ним абсолютно голим верхи на коні під «Танець з шаблями». На цьому прийом закінчився. Але питання: що це було? – застрягло в історії.

Тобто, я не хочу сказати, що голий на коні, який розмахує шаблею – це наш арбітр, бо той геніальний псих в труні перевернеться. Але згодіться, опупіння від такої шокуючої своєю оголеністю дії арбітра при одночасному запитанні: «Що би це все означало?» - проситься на аналогію.

Отже, прицінимось. Перше. Піднімаючи екс Ющенка до статусу «почтальона Печкина», гарант ніби-то сигналить політикуму в Штатах: ви ж хотіли ставити на Ющенка, тож не перводіть очей на Кінаха, в цей плинний момент я згідний з вашим вибором! Звичайно, в Кінаха великий на нинішній день недолік – тільки його прем’єрські плечі на випадок чогось зможуть конституційно прийняти на себе тяжку ношу виконання призедентських обов’язків. Ющенко ж є абсолютно безпечний в своїй «суспільній діяльності», недивлячись на вперто стоячий рейтинг, з яким він носиться, як курка з яйцем, роздумуючи на ходу, мокрохвоста, куди приділити оцю корисність.

Друге. «Найвпливовіший політик», а насправді ракетчик в політиці, простий, як сопло, при кожному виході на публіку своїми неконтрольованими вихлопами із підсвідомості здатен видати всі інтриги і контрінтриги Банкової. І тому, коли він поліз в «мотиви і причини» грузинської кризи, проводячи паралелі з українським «касетним скандалом», на поверхні знову появилися таємні муки, які весь цей час не покидали арбітра: США чи Росія підсадили його на «диктофон» і «справа Ґонґадзе»?

І сьогодні маятник таких роздумізмів хитнуло до російського варіанту. Більше того, в останній час ще щось насторожило гаранта в російській поведінці, і він, такий пустун, знову тулиться до Штатів, гадаючи, що перспективою націонала Ющенка, все ще улюбленця західної демократії, може попереджувально полякати Москву. Може не подобаються йому розклади, при яких Росія, вже накривши всі економічно важливі сфери в Україні, не хоче мати при охороні і просуванні своїх інтересів багатовекторного похмільного і підступного, який навіть не знає, де і хто є нині його опора, і балансуючого, як мавпочка на гойдалці. А що вона, Росія, хоче? Може, шпрехштальмайстра, тобто, інспектора манежу в лампасах, з яким можна розмовляти на одній спецмові... Між іншим. Американському керівництву листи від Кучми Ющенком послати – це не фокус. Ось Путіну б, ага? Не пісяйте кип’ятком пацани! Путіна боятися – в сортир не ходити!

І третє. Не таке глобальне, але очевидне. Ігри із самим Ющенком. Банкова розводить «надію нації» з Кінахом, оскільки глубокі роздумини діючого прем’єра відносно входження в список «Нашої України» напевно не є таємницею для президентських стратегів. І вони не можуть не розуміти, що, якщо би, недивлячись на протидію, це трапилося, і «Наша Україна» завдяки особі і посаді Кінаха, а також зусиль його Партії підприємців і промисловців, надбала би більш-менш практичних, перспективних обрисів сили всенаціонального масштабу (чого самому Ющенку не досягнути), адмінресурс перестав би бути керованим і перейшов би на «самонаведення». Це справді був би шанс перекинути всі розрахунки Банкової і заставити її підтертися своїми паперовими розкладами. Тоді «Тундра» (не сама вона так обізвалася, і не їй це відміняти), якщо не розвалиться, йде боротися «За Єду» на іншому полі; «Єдність» Олександра Омельченка не виходить за периметер спотвореного київським мером Майдану Незалежності; яйцеголові інтелектуали горбулінського «Демсоюзу» складають в різні кошики голови окремо, яйця окремо; «Жінки за майбутнє» під керівництвом головної мами країни і невтомного Яна Табачника при участі всюдисущого Кобзона танцюють головному Папі «Сім сорок», а есдеки – а що есдеки, їх ресурс все одно не на Банковій лежить, з головним міліціонером Смирновим вони вже здружилися, податковій адміністрації на всяк випадок дифирамби проспівали та були почуті (так старалися, що Азаров, дивись, точно тепер полетить), тепер головне м’ячиком повз ворота не бити, а там і повз парламент не пронесе.

А із всіх передвиборних проектів Банкової тільки проект «Наша Україна» і виходить відносно успішним, хоча вона, Банкова, як собачка, помітила кожен центровий стовпець. І якщо Кінаха туди, до Ющенка не допустити, а Рухи Костенка і Удовенка, навпаки витиснути, то тоді абсолютно спокійно-арифметично можна розписувати адмінресурс і переможні відсотки на всю, але строго зосереджену пропрезидентську рать. Тому, коли «третій» рух Бойка, недопущений двома іншими Рухами з ПРП Пинзеника в списки «Нашої України», як черговий троянський кінь Литвина, вже оголосив про намір йти своїм, рухівським списком на вибори і зацапати в номенклатури рухівців їх структури та голоси на місцях, це свідчить про послідовні прагнення Банкової всеж-таки «зачистити» в списку Ющенка націонал-патріотів, Ющенка звільнити від найвірніших прихильників, і набити «Нашу Україну» тими, на кого зможе спертися в подальшому не «надія нації», а Кучма. Оскільки «Тундра» при всіх стараннях наразі серйозних надій не подає, і навіть намалюй їй на виборах 5 відсотків – це буде виглядати дуже підозріло.

Зрештою, продемонстрована всьому демократичному світу «довіра» Кучми до Ющенка-листоноші, свідчить ще проте, що тактично взути всіх «страждаючих за українську демократію», які мають наміри безпосередньо десантувати на українські вибори батальйони спостерігачів – це простіше, ніж два пальці показати. Якщо чесно, без першкод, влада віднесеться до проведення кампанії тільки «Нашої України» і чесно видасть результати тільки модифікованій її ж зусиллями «Нашої України», то закордонні вболівальники «реформатора» Ющенка в Штатах і Європах, (якщо будуть так само зачумлені), на радощах за «надію нації» і свої надії – на решту закриють очі, навіть якщо інший фальсифікат буде перти буром в очі, навіть якщо від опозиції нічого не залишиться, а червоні відсотки зменшаться штучно внаслідок перетоку – в «Тундру», наприклад, та іншу флору і фауну. Ви ж бачили вираз торжества в «істинної демократії» після ганебного прийняття Кодекса про землю, де в смертельному двобої «білий терор» переміг «червоний», а разом з тим і Право? Ось і.

Залишаються, правда, ще сумніви: а що добавить до виборів «чистий і чесний» результат «Нашої України»? Зрештою, це питання наразі в повітря. Ющенко вперто робить все можливе для падіння свого рейтингу, але добитися цього, очевидно, йому дуже складно, оскільки поряд ходить на екрані Кучма взагалі без рейтингу, і народ, як погляне – на все згідний, навіть на чергового «голого короля», більше того, фейс в «месії» все ж таки одягнутий в деяку глибокодумність. Тому розповідай-нерозповідай електорату, як користають «надію нації» проти нації – і в хвіст, та в гриву, і особливо зі збоченнями, та в хоровому виконанні, він, електорат, все одно добрий і безпосередній, як Петро, який женився на Марині. «Петро, ну чого, ну як ж це так, ну що ж ти зробив, ми ж тобі говорили, що з нею все Халявино переспало?! – А, був я в тому селі, не таке вже воно велике...»

Отож, підіб’ємо бабки. Націонал-демократи просрали країну, дозволивши їй стати Кучмастаном. А Ющенку, як найвидатнішому націоналу, залишився тільки почесний обов’язок вбити останній цв’ях в гріб національних надій? Він справиться, я вірю.

P.S.
Ющенко прибув в «оплот демократизму» із «європейської держави», в якій адмінресурс на виборах, тобто позазаконний, злочинний вплив центральної влади на хід виборчої кампанії – це ресурс Кучми, підсудне використання якого детально зафіксоване на плівках Мельниченка. Це Кучма вимагає від силовиків методом шантажу вичавлювати із керівників на місцях потрібний відсоток, це Кучма вимагає перекривати кисень іншим кандидатам, це Кучма обговорює деталі провокацій проти опозиції, це Кучма із погрозами пхається в судові передвиборні розбірки; це Кучма читає записи телефонних розмов своїх опонентів, це Кучма контролює репресії проти не «своєї» преси; це Кучма вимагає грошей на вибори від прибічників, знаючи, що вони не із особистих кишень і поза меж вибочого фонду. Хватить наразі? І Ющенко, суб’єкт виборчого процесу, виділений сьогодні із загального ряду, відзначений кучминими листами, тобто «кочмообранець», цей Ющенко, супроводжуваний послом України за вказівкою Кучми, розмовляє в Штатах про рівні виборчі умови? Це що?

Нецивілізованість Папи і його самозванного «сина», перебуває за межами внутрішньої і зовнішньої політичної та дипломатичної етики. І якщо вона, як норма ділового життя існує в офіційних осіб в Штатах, то вони просто не мали морального права після інформації про кур’єрську місію Ющенка після його благословення Кучмою, не мали права зустрічатися із ним: бо в такому разі могли виявитися співучасниками кучмових передвиборних брудних ігор, і всі їх розмови про важливість чесних українських виборів для розвитку демократії, про необхідність створення рівних можливостей для кандидатів, попали би під підозру.

Очевидно великі західні політики, далеко не завжди щирі, все ж таки зважають на своє публічне обличчя – на відміну від наших макак. Може й тому не відбулися найважливіші за значимістю зустрічі «почтальона Печкина» із найвпливовішими фігурами американської влади – віце-президентом Чейні, держсекретарем Пауелом, радником Буша Райс?

Все ж таки смішно. Що це таке? Кучма на експорт Указ навіть сотворив, майже соціалістичні зобов’язання на себе взяв провести чесні вибори – мовляв, не вірите, що в нас Конституція і Закон мають верховенство, і правильно, тому я своєю рукою розписав. Як все буде прозоро! Акваріум, бля, чисто конкретно. А ніхто не вірить. І обданий ласкою «син» теж. Коли Ющенко повідомляє після повернення, що єдине, що він хотів від Штатів – це допомоги в проведенні чесних, відкритих і прозорих виборів, то постає запитання: «надія нації» прямим текстом просить взяти під міжнародний контроль діючу владу, систему Кучми, режим, який вже прицілився зробити вибори нечесними, невідкритими і непрозорими? Нормально. «Продається Папа. Павлик Морозов».