МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

МОСТОВА: ПАРТІЮ ВЛАДИ ВІДІГРІЛИ В «ТУНДРІ»

11/17/2001 | Спостерігач
ПАРТІЮ ВЛАДИ ВІДІГРІЛИ В «ТУНДРІ».

Юлія МОСТОВА

Главу президентської адміністрації Володимира Михайловича Литвина сватали довго. Він не хотів. Як закоренілий політичний холостяк, Литвин прагнув зберегти за собою політичну волю. Обмежувати її міг лише Президент, із яким помічник, перший помічник, а потім глава адміністрації давно притерся. Леонід Данилович став рідною душею, від якої інколи хотілося втекти в бібліотеку, інколи — на керівництво яким-небудь вузом чи якоюсь там академією наук. Але ніколи Литвин не погодився б проміняти місце глави адміністрації на іншу державну посаду, оскільки будь-яка влада, закріплена за стільцем, була б меншою від закріпленої за його кріслом. Водночас утома, багатократно побільшена «касетним скандалом», брала своє. Влітку Литвин подумував про округ. Його люди навіть визначили, у якій області та який саме. У разі відставки депутатство для Литвина було б не кар’єрою, а американською тушонкою, яку можна було б відкрити в разі потреби; стартовим майданчиком, яким можна було б скористатися, якщо виникне бажання відірватися від книжок і зайнятися політикою. Але доля, а точніше Президент розпорядився інакше. Спочатку він закріпив за Литвином роль виборчого координатора, режисера кампанії. На ці дійства Володимир Михайлович був приречений. По-перше, через монозалежність, а по-друге, бо більше нікому. Адже кадрова інтелектуальна криза в адміністрації Президента значною мірою — заслуга самого Литвина.

Після того, як стала очевидною неможливість домовитися з приводу лідерства «Тундри», народилася ідея ангажементу зі сторони. Заговорили про Дубину, але перший віце-прем’єр не рвався на перші позиції у блок «За єдину Україну», а з цікавістю позирав на друге місце у списку Ющенка. Президент довго вагався і, схоже, вирішив Олега Вікторовича зберегти. Мало що у квітні станеться з прем’єром. Паралельно дедалі більше пайовиків «Тундри» почали згадувати про Литвина як про потенційного лідера блоку. Усе було б вирішено раніше, якби Литвин не чинив тихого, але впертого спротиву. Остаточно його було зламано в день оголошення Валерієм Пустовойтенком новини про лідера президентського блоку. Глави партій явились до Президента і, отримавши остаточне схвалення, оприлюднили рішення. Ось так на чолі конструкції опинилася людина, яка ніколи не займалася публічною політикою. Мабуть, цей момент для кулуарно досвідченого Литвина буде найскладнішим. Публічно переконливим, не кажу вже — харизматичним, йому бути вкрай складно. Не просто мати справу і з самим Литвином. Якщо вам Володимир Михайлович скаже, що він не хоче бути наступником, не вірте. А якщо вам випаде стати свідком того, як він уві сні говорить протилежне, теж не вірте, бо й це може бути навмисним просочуванням інформації. Про плани й позицію Литвина не можна судити й за його окремими справами. На відміну від свого попередника Дмитра Табачника, він не робить надбанням гласності свої закулісні кроки, він їх просто робить. І далеко не завжди потерпілі знають, хто натиснув на кнопку дистанційного підривача.

Саме тому політичним партнерам Литвина буде зі своїм лідером непросто, але ще складніше буде конкурентам «Тундри».

Наслідків такий політичний крок як призначення Президентом Володимира Литвина на місце лідера блоку «За єдину Україну» матиме надзвичайно багато. Власне, на них ми й зупинимося. Передусім поява Литвина на чолі «Тундри» чітко визначила, яка з передвиборних структур є партією влади. З минулого четверга і по 31 березня цей титул закріплено за «Єдиною Україною». Це передусім означає, що не менше 80% адміністративного ресурсу піде саме цьому блокові. Безумовно, можливості цього ресурсу не безмежні. Навіть за хорошої організації блок, що має нині рейтинг два-три відсотки, запланованих п’ятнадцять може й не взяти, але за десятку вийти цілком у змозі. «Якщо раніше вертикаль адмінресурсу не вибудовувалася й співпрацювати погоджувалися на районному рівні, а чимало губернаторів гнутися не хотіли, — говорить один із членів штабу, — то тепер усе буде гаразд. Вертикаль у блоку є». При такому підході не дивно, що перша п’ятірка блоку видається зворушливо-ностальгійною, наче президія 70-х на одному з партгоспактивів: Володимир Литвин — великий начальник, Віктор Скопенко — представник інтелігенції, ректор КДУ, Катерина Ващук — символізує ліквідацію різниці між містом і селом, Сергій Бубка — гордість вітчизняного спорту, Сергій Тигипко — як завжди, молодь, як завжди, за реформи.

Утім, адміністративний ресурс найефективніший і найчутливіший не так у списковій боротьбі, як у мажоритарних поєдинках. І тут «тундристам» не буде рівних. На сьогодні списки кандидатів на мажоритарні округи у штаб здали всі чотири партії. Певні перетини інтересів існують досі, проте у штабі збираються докласти всіх зусиль, аби розставити 50 кандидатів від «Трудової України», стільки ж від НДП, трохи більше від регіонів і трохи менше від аграріїв так, аби вони не заважали одне одному. Завдання непросте, однак, на думку центральних фігур виборчого штабу, розв’язанню піддається. За словами тих самих джерел, адмінресурсом «Тундра» може поділитися з дружніми партіями, до яких входить лише СДПУ(о) й Партія зелених. І якщо в екологічних вартових у мажоритарних округах підуть, від сили, двоє, то в соціал-демократів — двадцять два. Проте в мажоритарній сітці досі блок Литвина затверджував п’ять граф: чотири партії блоку й СДПУ(о). Як буде далі — не зовсім ясно. З одного боку, всі три утворення — «Тундру», СДПУ(о) й зелених — заведено вважати пропрезидентськими, і створення для них найсприятливіших умов має позначитися на умовах тих, кого Леонід Данилович у парламенті бачити не хоче. З другого боку, відносини Литвина й СДПУ(о) уже протягом досить тривалого часу — це латентні бойові дії. Литвин завжди був близький до тих, хто вважав СДПУ(о) своїми противниками. Досить згадати Юрія Кравченка й Миколу Азарова. Не слід забувати також, що в «Тундру» входять «Регіони», протистояння яких із соціал-демократами латентними ніяк не назвеш.

Для соціал-демократів призначення Литвина лідером блока несе в собі як тактичні, так і стратегічні загрози. Тактичною є концентрація адмінресурсу, стратегічною — роль Литвина, яку Президент захоче йому відвести після виборів. Чи залишиться Литвин главою адміністрації, чи претендуватиме з волі Президента на посаду спікера, і, нарешті, чи не виявиться, що Литвину в майбутньому відводять ту роль, яку Віктор Медведчук давно визначив для себе як мету? Правда, можливо, у політичній ангажованості Литвина блоком «Тундра» для СеДистів є також плюс. Справа в тому, що Володимиру Михайловичу проблемами «Тундри» доведеться займатися досить серйозно. Люди, котрі входять у нього, симпатизують одне одному приблизно так само, як Вітренко Морозу. Суперечності мають не ідеологічний, а в переважній більшості бізнесовий характер. І це той випадок, коли Гребєнщиков має рацію: «довга пам’ять гірше, ніж сифіліс, особливо у вузькому колі». Отже, лідеру блоку доведеться не лише їздити по регіонах, не лише контролювати губернаторів, не лише займатися фінансами штабу й відганяти від них охочих заробити на своїх, але й цих самих своїх угамовувати. У зв’язку з цим у глави адміністрації не дуже багато часу залишатиметься: на державну роботу, на контроль над першою приймальнею, на патронування всього виборчого процесу та всіх його суб’єктів. Я вже не говорю про те, що за законом державний чиновник, котрий бере участь у виборах, на час кампанії повинен піти у відпустку. Де-юре це, безумовно, відбудеться, а от де-факто на все Литвину забракне часу, а це означатиме, що в щільно контрольованому ним президентському середовищі утвориться щілина, у яку негайно пропхнуть людину, покликану вирішувати президентські питання, що випадають із поля зору Литвина. Ясна річ, на це дуже розраховує Валерій Павлович Пустовойтенко, котрому давно хотілося обійняти посаду глави адміністрації, але до виборів це навряд чи станеться. Тож набагато більше шансів наблизитися до Президента в щоденному режимі є в СДПУ(о).

Але ми дещо відхилилися. Тож повернімося від умовно потерпілих, до тих, хто зазнав реальних політичних втрат через те, що глава президентської адміністрації очолив блок влади. З процесу виборів фактично випав прем’єр-міністр. Анатолій Кирилович занадто довго вибирав, до кого йому примкнути й занадто явно це робив, чим викликав роздратування Президента. Леонід Данилович до Кінаха серйозно ніколи не ставився, тож спроби прем’єра якось визначити (хоч у переговорах, хоч в інтерв’ю) свою політичну позицію, сприймав із невдоволенням. На якомусь етапі глава Кабінету мав реальну можливість зіграти свою роль, але він занадто довго перебував у стані низького старту. Тепер у Кінаха вибір невеликий: він може з ПППУ піти на вибори самостійно, але Президент ні за яких обставин не потерпить війни між його адміністрацією та Кабміном за адмінресурс. Станься це, й Кінаха в кріслі прем’єра не буде через п’ять хвилин. У цьому випадку без медійного та фінансового ресурсу про Кінаха забудуть через десять. Анатолій Кирилович може примкнути до блоку Ющенка, але при цьому, скоріш за все, результат буде таким самим — відставка. Поєднати прем’єрську посаду та прагнення стати депутатом Анатолій Кінах може, увійшовши в десятку «Тундри». Якщо буде сенс. Якщо прем’єра запросять. Якщо буде місце.

Єдина парламентська лазівка, ще не перекрита для діючого прем’єра, це мажоритарний округ у Миколаївській області. Відповідь на запитання, чи цього хотів Кінах, Президента не цікавить. Утім, так само як і всіх інших суб’єктів виборів. Кінах втратив свій шанс. Мабуть, цього не сталося б, якби він із самого початку прагнув бути, а не здаватися.

Вельми цікаво, що після прикріплення президентської мітки до «Тундри» робитиме Сан Санич Омельченко? Відбирати в Києві адмінресурс у президентського блоку? Вести самостійні ігри, ризикуючи при цьому втратити найголовніше, що в нього є, — місто? Думаю, що останні події змусять його пометикувати про пріоритети, а також про союзників, разом з якими за ці пріоритети він збирається боротися.

Поза сумнівом, наявність чітко окресленої партії влади позначиться й на результатах, із якими на фініш у березні прийде блок Ющенка. До цього моменту загравання Президента з екс-прем’єром і навпаки відчутно дезорієнтували носіїв адмінресурсу: тривалі зустрічі, люди, прописані на Банковій, обіймають ключові посади в штабі Ющенка, листи, передані до Америки тощо. Усі ці політичні рухи в сукупності з поки що недосяжним для інших ющенківським рейтингом викликали в губернаторів збентеження. Нині все чітко: тут «Наша Україна», тут «Не наша Україна». Сказати, що це трагічно вплине на ющенківський результат, не можна. Але відчутно може. Адже до сьогоднішнього дня Віктор Андрійович і сам зробив дуже багато для того, аби підтягти свій рейтинг до землі. Якщо організаційні проблеми в найближчому майбутньому в його штабі не вирішать, то його феноменом особливо й займатися не потрібно буде ані Президентові, ані конкурентам Ющенка. У зв’язку з приходом Литвина в «Тундру» у Віктора Андрійовича з’являється ще одна проблема, а, точніше, не в нього, а в Романа Безсмертного та Петра Порошенка. Адже обидва політики були швидше людьми не Президента, а Литвина, що загалом неодне і те ж. Хай що там казали б, а на сьогодні Безсмертний — єдина людина в оточенні екс-прем’єра, котра намагається системно підійти до наведення порядку в господарстві. Кільце незадоволених ним і його діями стискалося навколо представника Президента в парламенті день у день. Литвин був його «підпискою». Залишившись без неї Безсмертний, а разом із ним і Порошенко опинилися в дуже скрутному становищі. У таке саме становище, можливо, потрапили всі, хто підтримував блок Ющенка й водночас не був представником націонал-демократичного табору. Володимир Литвин, котрому Президент відвів роль виборного режисера, знаходився в курсі практично всіх течій, які несуть фінансові й організаційні кошти до берегів Віктора Андрійовича. А нині його роль змінилася. З митника, котрий дає або не дає згоду, він перетворився на гравця й, отже, конкурента. Яким чином Литвин використає нагромаджену під час режисирування виборчої кампанії інформацію? Над цим питанням нині думає багато хто й почувається при цьому так, ніби дізнався вранці про те, що співрозмовник, із котрим учора було випито літрів зо дві горілки, — майор СБУ.

Завершуючи розмову про видимі, із точки зору нинішнього моменту, наслідки призначення Володимира Литвина лідером блоку «За єдину Україну!», зробимо акцент ще на одному. Жодних ілюзій із приводу прозорих, чесних і демократичних виборів плекати не треба. Ситуація прояснилася остаточно. Для пострадянського простору нарешті стало ясно, хто є партією влади, і всі, в першу чергу в Москві, зітхнули з полегшенням: ніяких європейських нововведень в Україні не буде. На Заході ж ті, хто все ще цікавиться Україною, не зітхнули, а зачаїли подих. У демократично загартованих людей по-феодальному відвертий крок не може не викликати настороженості. Він перекреслює все: сказані до цього слова, підписані укази, і не виключено, прийняті закони, які Захід сприймав як намір української влади провести демократичні вибори. Адже, як уже писав у минулому номері «ДТ» Сергій Рахманін, людей у «Тундрі» об’єднує бажання спільно вибратися на простори політичного впливу, використовуючи при цьому максимальний адмінресурс. Ілюзії з приводу ідеології реформ блоку мають право на життя, а ілюзії про демократичність — право на смерть. Спільність людей, що мають різні бізнесові інтереси й не мають власних політичної й економічної програм; лідер, який не має бажання займатися публічною політикою, але призначений Президентом, — уся ця конструкція не має нічого спільного з цивілізованим уявленням про суть, цілі і методи роботи блоків і партій у розвинених країнах. Це зрозуміло. Та все ж представників «Тундри» я б особисто вірними солдатами Президента не називала. Швидше за все, це потенційні «перебіжчики» у президентському камуфляжі. Цих людей об’єднує, окрім адмінресурсу, відчуття того, що їм є що втрачати. І розлучатися з цим чимось вони не хочуть ні зараз, ні в період до 2004 року, ні, що немало важить, після 2004 року. Вони йдуть у парламент захищати себе і свою власність. Причому як від нинішнього, так і від майбутнього глави держави. Гадаю, що ця їхня місія саме здійсненна. Головне — не згаяти момент і вчасно змінити камуфляж.

© 2001 Дзеркало Тижня

Відповіді

  • 2001.11.18 | Л.К.

    Re: МОСТОВА: ПАРТІЮ ВЛАДИ ВІДІГРІЛИ В «ТУНДРІ»

    Як завжди, написано не зле.

    Мостова писала:

    >Та все ж представників «Тундри» я б особисто вірними солдатами Президента не називала. Швидше за все, це потенційні «перебіжчики» у президентському камуфляжі. Цих людей об’єднує, окрім адмінресурсу, відчуття того, що їм є що втрачати. І розлучатися з цим чимось вони не хочуть ні зараз, ні в період до 2004 року, ні, що немало важить, після 2004 року. Вони йдуть у парламент захищати себе і свою власність. Причому як від нинішнього, так і від майбутнього глави держави. >

    Хочу привернути Вашу увагу до думок ще однієї людини. Скорше всього, що Ви вже читали, але раптом ні, то раджу.


    Екс-радник уряду Андерс Ослунд: Кучма настільки слабкий…

    Олена Притула, УП, 16.11.2001, 11:47


    Професор, співробітник фонду Карнегі, колишній радник російського, а потім і українського урядів Андерс Ослунд давно відомий в Україні своїми різкими і відвертими думками. Саме він в кінці минулого року закликав демократичний Захід відноситися до Кучми як до парії, поки він не покаже своєї непричетності до смерті Гонгадзе.

    Зараз, в інтерв'ю УП він зізнався, що не вважає, що ситуація в Україні загрожує Кучмі. І не тому, що Кучма сильний, просто склалися інші обставини, які істотно вплинули на розстановку сил в країні.

    Ослунд дуже оптимістично дивиться в майбутнє України. Ось як він пояснює свій оптимізм.

    "У Росії є небезпека диктатури, хоч я не вірю в це, але ризик очевидний. У Україні я цього не бачу - дуже типово те, що сталося влітку цього року. Суркісу, використовуючи всю його енергію, вдалося зібрати голоси депутатів, щоб пройшли через парламент приблизно 20 лоббістських законів, і потім "злий" президент їх зупинив і застосував проти них право вето. Тому що президент зараз настільки слабкий, що він не може дозволити Суркісу бути настільки сильним. Зараз президент його зупинив. Якби це було роком-двома раніше, то тоді Кучма міг би дозволити Суркісу це.

    "Кучма так правильно вчинив через те, що він слабкий, а не через те, що він сильний. Що стосується інших, їм також треба думати про репутацію, їм вже треба думати про те, щоб інші не стали занадто сильними. Зараз вони настільки злі всі, що ніхто нікому не дозволяє нормально заробляти. Це підтверджує, що зараз олігархи набагато слабші...

    "Складається враження, що всі настроєні проти всіх, зараз ми бачимо, що олігархи отримують дуже мало підтримки. Наскільки я розумію, у Бакая і Волкова зараз немає поточних прибутків, вони не можуть утримувати свою партію. У них дуже мало підтримки і мало ресурсів - вони не зможуть перемогти так, як це робили раніше.

    "...Так, Медведчук і Суркіс з їх групою залишаються, і залишається Пінчук, але Бакая, який ототожнював колись важливу силу, вже немає. Звягільский, Рабінович, Франчуки - вони вже не в силі".

    У Ослунда своя ідея - він переконаний, що в умовах боротьби і протистояння олігархів є дуже позитивний момент, і він логічно це доводить.

    "У багатьох країнах не було згоди, і проте, Гайдар, наприклад, дуже багато чого досяг, хоч, мабуть не було такої іншої ненависної людини, як Гайдар. Бальцерович досяг більш за всіх, а ненавиділи його дуже сильно. Боротьба - це найкраще рішення. Що дуже важливо, щоб не було згоди в старій еліті. Найкраще, коли стара еліта бореться між собою. Розділіть еліту і дайте їй серйозно боротися між собою, тоді ніхто не зможе красти - практично така обстановка зараз склалася вУкраїні".

    Навіть російські олігархи, на думку Ослунда, поліпшують атмосферу в Україні.

    "Це був дуже великий удар по Суркісу в минулому році, коли він втратив пару великих тендерів приватизації через таку смішну причиниу - через те, що у нього недосить грошей...

    "Адже якщо дивитися на нафтову галузь - де Волков отримав ду-у-уже великі гроші - можливо, 100 або 200 мільйонів доларів через особливі привілеї в нафтовій торгівлі. Потім Юлія Володимирівна це право у нього відняла через парламент, через закон, а не просто через постанову.

    "Але зараз через те, що на ринку працюють 3 російські нафтові компанії і казахська, вони контролюють одна одну - це вже ринок і прямий наслідок конкуренції. Вони просто не дозволяють якомусь Волкову впливати на цей ринок. Це просто неможливо політично. Зараз, як ми бачимо, внаслідок цього почали працювати нафтопереробні підприємства в Україні і це дало скорочення торгового дефіциту України на півмільярда доларів - раніше Україні доводилося імпортувати товари нафтопереробки.

    Ви бачите, як добре все розвивається?"

    Ослунд відзначає ще один позитивний момент нинішньої ситуації в Україні - велику відвертість української еліти. "Раніше ніхто нічого не розказував - зараз вони розказують все, що роблять інші. Я недавно був у Києві і зустрівся з Пінчуком - чарівний чоловік і дуже багато цікавого розказував... Найвідвертіша Тимошенко... Така людина, як Мороз - з ним неможливо було розмовляти 5 років тому, зараз він справляє враження дуже розумної і цікавої людини".

    Знайомий з усім українським істеблішментом, експерт виділяє з усієї маси українських політиків екс-прем'єра Ющенка.

    "Я думаю, що головна людина - це Ющенко. Тому що Ющенко - це людина, яка виглядає чистою. Коли мало святих, чистота - це головне.

    "Я не думаю, що буде мати велике значення, скільки у нього пропаганди, скільки у нього ресурсів, головне - це репутація. І головне - він дійсно щось зробив, це - головний герой. Тимошенко, можна сказати, також багато чого зробила, але проти неї можна і багато чого сказати. Проти Ющенка нічого важливого сказати не можна".


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua