11/25/2001 | юрко

Почну з цитати: "Більшість з нас входить в інвестиційний бізнес задля тих самих безглуздих причин, що й жінки, котрі стають проститутками - виглядає, що можна уникнути важкої праці; є груповим заняттям, котре вимагає небагато інтелекту і для тих, котрі не мають жодного особливого таланту до чогось іншого, є практичними способом заробити гроші." Richard Ney "The Wall Street Jungle".

Ця цитата є досить промовистою. Але не беріть її собі близько до серця - ті, хто зробили на investment banking мільярди доларів, можуть собі дозволити так говорити.

Може, спочатку визначення різниці між commercial banking (комерційний банкінг) та invesment banking (інвестиційний банкінг). Отже, після банкового краху 1929 року в США в 1933 році було прийнято закон, званий Glass-Steagall Act, котрий забороняв одному й тому ж банкові займатися комерційним банкінгом та бізнесом цінних паперів. Вимогою того акту було, що кожен банк повинен визначитися, чим він буде займатися. Комерційний банкінг є типовим, консервативним, типом банкового бізнесу, який полягає на позиках і на праці з депозитами клієнтів. Інвестиційний банкінг (investment banking) є цілковитою протилежністю. Цей бізнес пов'язаний з ринками цінних паперів і, як такий, є значно ризикованіший.

Від часу введення згаданого акту в США з'явився лідер інвестиційного банкінгу - Morgan Stanley. Тому ту інформацію, котру маю, буду подавати на основі цієї інвестиційної компанії. Ця компанія від початку займалася виключно клієнтами з високою репутацією. Це були великі корпорації в різних індустріях - залізничній, автомобільній, нафтовій, телекомунікаційній та видобувній. Отже, найважливішим бізнесом компанії було underwriting - щось таке, як підписування, випуску нових акцій, з чого Morgan Stanley мав, звичайно, добрі комісійні.

Десь з 1985 року Morgan Stanley включився в більш ризикований бізнес - продавання так званих junk bonds (барахляні бонди), тобто, боргових документів з рейтингом нижчим, ніж був потрібний для того, щоб кваліфікувати, як добра інвестиція. Ці бонди відомі, також, під більш завуальованою назвою - high yield bonds (бонди з високим процентом). Високий процент, котрий давали ці бонди, був ознакою значного ризику можливого дефолту боржника.

В 1994 році Morgan Stanley ввів ще один вид бізнесової діяльності - деривативи (похідні, які так називаються тому, що пов'язані з якимсь конкретним фінансовим інструментом - бондом, акцією чи commodity - сировиною). Причому, на відміну від звичайних деривативів (futures, options), котрі є стандартизовані і продаються на відповідних біржах у великій кількості, Morgan Stanley, як і до речі інші інвестиційні банки, створював свої власні деривативи, допасовані до дуже специфічних потреб клієнтів. Очевидно, що комісійні з таких проектів були значно більші, ніж з трейдингу звичайних, стандартизованих, деривативів.

Деривативи, як фінансові інструменти, стали дуже популярними. Настільки популярними, що в 1996 році ринок деривативів оцінювався в 55 трильйонів доларів, що становило подвійну вартість всіх акцій США. Популярність їх була пов'язана з щораз більшою глобалізацією економіки Америки, тому інвестиційні банки, відгукаючись на потреби клієнтів працювати в новому глобальному середовищі, самі створювали нові типи деривативів. Комісійні з продажу таких інструментів рахувалися на той час на мільярди доларів. Цей ринок став основним джерелом прибутку інвестиційних банків. В Morgan Stanley було утворено нову групу Derivative Products Group, де працювало лише кілька десятків людей.

Ця група була додана до двох давно вже існуючих відділів компанії Investment Banking Division (IBD) - Відділ інвестиційного банкінгу, що був основою корпоративного фінансування (підготовка та випуск акцій, як джерело капіталу для компаній) та mergers & acquisitions (влаштування купівлі однієї компанії іншою).

Другий відділ був Fixed Income Division (Відділ фіксованого прибутку - боргові документи дають фіксований прибуток, бо платять постійно один і той же процент на позичену суму), цей відділ також називали "sales and trading" - продаж та трейдінг. Отже, цей відділ займався утворенням нових боргових документів компаніями, що бажали взяти в борг, замість випускати додаткові акції, для одержання капіталу, а також перепродажем державних боргових документів. Цей відділ займався ризикованішими операціями, ніж відділ інвестиційного банкінгу, але й прибутки (якщо він їх мав, а не втрати) були значно вищими, ніж від інвестиційного банкінгу.

Отже, введенням нового відділу деривативів, компанія ввійшла в набагато ризикованіший бізнес, яким не займалася перед 1990 роком. Більшість новостворених деривативів (такі як structured notes (структуровані ноти) та interest rate swaps (обмін між міжнародними компаніями, що має на меті нейтралізувати різницю в різних облікових ставках) не існували перед 1980 роком.

Клієнтами були міжнародні корпорації, а також багаті індивідуали з Середнього Сходу (переважно арабські шейхи) та Східної Азії. Деякі деривативи мали дуже екзотичні назви, які я навіть не буду перекладати, бо не маю зеленого поняття, що вони означають - Dollarized Yield Curve Notes, Discrete Payoff Bull Notes, Constant Maturity Treasury Floaters, Prime-LIBOR Floating Rate Notes, Oil Linked Notes, Real Return Bond Strips.

Найзнаменитішим деривативом, котрий Morgan Stanley утворив і назвав PERLS (Principal Exchange Rate Linked Security), був інструмент, який поводив себе, як звичайний бонд-позика, але основна сума-principal виплачувалася інакше, ніж у звичайному бонді (бонд складається з основної позиченої суми - principal - та проценту у вигляді купону. Пам'ятаєте, десь в літературі було "стригти купони", як ознака забезпеченого життя, якщо купону немає, так звані zero-coupon bonds, тобто бонди з нульовим купоном, то бонд продається з дуже великою знижкою, яка компенсує відсутність купону, а в кінці терміну позики виплачується вартість, яка зазначена на бонді, тобто, скажімо на купоні написано, що позичено 100 дол, які і виплатяться в кінці терміну позики, але насправді буде позичено лише, наприклад, 70 дол., тобто знижка).

Отже, основна сума-principal залежав не, як в нормальному бонді, від тієї величини, яка була зазначена в бонді, а від вартості різних іноземних валют. Тобто, якщо бонд позичав 100 дол., то замість очікуваних 100 доларів основної суми в кінці життя бонду, отримувалося щось зовсім інше, часом багато більше, але часом взагалі - нуль. Цей дериватив і звався структурованою нотою.

Структуровані ноти становлять один з найшвидше розвиваючихся ринків в світі і оцінюється від багато мільйонів до більше, ніж одного трильйона доларів. Ці деривативи купували по цілому світові. Не знаю, чи вони є й надалі такими популярними. Я маю опис принципу, як структуровані ноти працюють, але не думаю, що є сенс це описувати. Головне те, що хоча й зовні цей дериватив виглядає цілком консервативною інвестицією, насправді він є дуже спекулятивним інструментом. Багато клієнтів Morgan Stanley, не розуміючи як він працює, втратили на ньому гроші.

Вони ловилися на високий процент, котрий обіцяв такий "бонд", він був принаймі в два рази більший, ніж у звичайного бонду. Нажаль, це лише підтверджує, що часто керівники великих пенсійних фондів не мали потрібного знання, що правильного оцінити небезпеку такого деривативу. Також таких помилок наробили і страхувальні компанії, яким законодавство забороняє інвестувати не те, що у спекулятивні інструменти, а й, навіть, у деякі акції, бо вважає їх ризикованими.

І справа не в тому, що деривативи є в принципі ризикованими. Вони, так як і ніж, є потужним інструментом у вмілих руках, але ним можна і порізатись. Звичайно, бажання отримати високі комісійні є достатньо сильним аргументом для продавця-інвестиційного банку, щоб применшити ризик перед клієнтом. Але незнання не зменшує відповідальність за рішення, яке робили ті, хто купував ці фінансові інструменти.

Такі т.зв. екзотичні деривативи, допасовані до дуже конкретних потреб клієнта, вимагають нового класу спеціалістів, що утворять потрібні інструменти. Такими спеціалістами є переважно випускники математичних факультетів, часто з докторською дисертацією, бо деривативи вимагають складних математичних розрахунків, де невелика помилка може обернутися катастрофою. Недаремно тих спеціалістів називають "квантами", а теоретичні основи деривативів - rocket science (ракетна наука).

Тому, нічого дивного, що є мало сучасної конкретної інформації про діяльність інвестиційних банків. Адже, новоутворені деривативи дають їм тимчасову додаткову перевагу перед конкурючими банками, що в фінансовому світі обернеться додатковими десятками, або й сотнями, мільйонів зароблених доларів. Дуже швидко такий новий дериватив розпізнають інші банки і стануть його застосовувати, чим викличуть зниження прибутків того, хто його вигадав, що спонукає його знову утворювати новий дериватив.

Маю надію, що подана інформація буде для Вас корисною.