МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Демократична опозиція дала українському суспільству шанс

11/28/2001 | ilia25
Демократична опозиція дала українському суспільству шанс

Максим Стріха, для УП, 28.11.2001, 12:47


28 листопада виповнюється рік відтоді, як записи з плівок майора Мельниченка стали надбанням громадськості, - спершу української, і відразу ж потому - світової.

Ті, хто ще не втратили здатності думати й переживати, вжахнулися, почувши, як на диво знайомий голос дає вказівку відправити "грузіна", який пише всяку крамолу до Інтернету, кудись подалі "до чеченів". Всі раптом гранично ясно усвідомили те, про що кожен зокрема здогадувався й раніше: ми живемо в бандитській державі, де людина, її права, гідність, зрештою, навіть життя важать дуже мало.

А потім, використовуючи крилату фразу "класика", "сталося те, що сталося". Владний режим, падіння якого на початку весни здавалося справою лічених тижнів, утримався й під осінь навіть зміцнів. А ліберальні журналісти в своїх ще не закритих податковою виданнях взялися осмислювати уроки останніх місяців.

Розвиткові "касетного скандалу" присвячено значну частину останнього листопадового числа авторитетної газети "Дзеркало Тижня". У "знаковому" великому матеріалі "Країна "незайманої" демократії". Рік потому" Юлія Мостова та Сергій Рахманін наголошують: "ми зайвий раз переконалися в тому, що ніколи не було для нас таємницею: що влада безпринципна, правоохоронці - у кращому випадкові непрофесійні, а опозиція - безпорадна". Фактично, вся величезна стаття ілюструє саме цю тезу.

Я не став би в жодному разі сперечатися з шановними авторами щодо їхньої оцінки правоохоронців та влади. А от твердження про "безпорадність" опозиції вимагає, на мою думку, суттєвих уточнень.

Так, українська опозиція взимку-навесні не перемогла. На те є безліч причин, як об'єктивних, так і суб'єктивних. Найголовнішу з них не так давно відверто назвав один з опозиційних лідерів, голова "Собору" Анатолій Матвієнко. Вона полягає в тому, що опозиція так і не відповіла тоді ясно й зрозуміло для людей на запитання: "а що (і хто) після Кучми"?

Між собою всі погоджувалися, що після Кучми - Ющенко. Але вголос про це не говорили, боячись нашкодити тодішньому прем'єрові, якому прощалося все: від "здачі" найближчих союзників до підпису під "заявою трьох". А сам "банкір з хусточкою в кишені", хоч і сказав був десь, що душею - разом з людьми в наметах, однак не зробив жодного руху назустріч тим, хто чекав від нього бодай півкроку, бодай якогось зрозумілого натяку...

Натомість опозиція змушена була обмежуватися надто абстрактними для пересічного громадянина розмірковуваннями про "необхідність зміни системи влади в цілому"... Відтак хвиля народного протесту зійшла, так і не дочекавшись того, хто міг би її очолити.

Так, опозиція не перемогла. Але чи означає це, що опозиція програла? Чи не краще натомість подивитися на те, чого опозиція натомість досягла впродовж останніх місяців?

Список вийде достатньо переконливий. Насамперед, було збережено демократичну Конституцію. Спроба конституційного перевороту під маркою "референдуму за народною ініціативою" зазнала ганебного краху. В Україні не вдалося встановити легального авторитаризму на кшталт білоруського.

А відтак - Україна після загибелі Георгія Гонгадзе і оприлюднення записів майора Мельниченка справді стала іншою. Не настільки іншою, як хотілося б опозиції, та все ж - іншою. Це видно бодай з того, що "рівень дозволеного" в газетах досі залишається суттєво вищим, аніж він був улітку 2000-го. Здається, й "Дзеркало тижня" писало тоді про владу й правоохоронців дещо стриманіше, аніж може це дозволити собі сьогодні.

А відтак у зміненій суспільно-політичній атмосфері багато речей вже робляться інакше, аніж вони робилися до "касетного скандалу". Досі не вдалося звести нанівець наслідків реформ Юлії Тимошенко в паливно-енергетичному комплексі. Олігархи досі не зуміли повернутися повною мірою до звичних схем розкрадання бюджету, - а відтак досі триває економічне зростання.

Зрештою, самі ці олігархи стали більше дбати про власне "людське обличчя". Знаковою в цьому плані стала заміна на посаді партійного лідера "Демсоюзу" колоритного Олександра Волкова - колись "директора-розпорядника парламенту" - на респектабельного академіка Володимира Горбуліна...

Звичайно, в цілому систему змінити не пощастило. Й Україну очікуватимуть дуже "жорсткі" й "брудні" вибори, від яких залежатиме надзвичайно багато.

А проте демократична опозиція дала українському суспільству шанс на краще (якого влітку 2000-го просто не було). Цей шанс досі існує. І, зрештою, вже не тільки від опозиції, а від усього суспільства залежатиме, чи буде цей шанс реалізовано.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua