11/29/2001 | Максим’як

Тріолог на тему: “Наш нарід і його розумники”

АДВОКАТ:

Наш нарід, наша країна доволі настраждалися від "чевоної чуми". Я згоден з цим, також, емоційно. Однак, я бачу, що для переважної більшості населення України те "па фанарю". Тому, я й користуюся терміном "населення". 25% нерівномірно складають ті, хто:
1) некепсько жили за часів комунізму, добре пам'ятають те та вельми про ті часи жалкують;
2) "пересічні" настільки, що раз "вивчивши ( -сь )" вже не здатні навити ся чомусь іншому;
3) мали "тихе життя" з того, що "нє билі", "нє состоялі", "нє участвовал", "жіл, как всє і ні о чьом нє заботілся" .

Першу катеґорію неважко зрозуміти. Інші дві ( ІМНО ) – клініка Але їх лише 25%, і число те зменьшується, як природнім чином, так і з "доброї ласки" режиму. І попри як би вони не леметували з екранів "УТ-1" та "Інтеру", погоди вони не роблять. Гіршим є інше, тобто інші, себто ті, про яких відомо, що можуть, але не хочуть. У відомому "жіночому" анекдоті про таких казали: "суки". І таких от "сук" маємо, шонайменьше, відсотків 60. Залишок ( 15 відсотків "ділять" між собою затяті ку-чмо-ноїди та опозиційно налаштована до ку-чмі-зму публіка. Отак то справа виглядає "в массє"...

МАКСИМ’ЯК:

Пане Адвокат, Ви драматизуєте ситуацію. Народ – є тільки середовище існування розумніших (мова не про еліту). Це відносне сприйняття, як в шкільному класі – кілька учнів є розумніші в свому класі, але в іншому – середняки. Я хочу сказати, що немає лінії, яка би розділяла народ на розумних і нерозумних, свідомих і несвідомих, як і не можна це виразити у відсотках. В розумніших є два способи відношення до народу, як і до природи: можна його нищити, як навколишню природу, а можна дбати, піклуватися, плекати, збагачувати і т.д.

Це і є ОСНОВНА ІДЕОЛОГІЯ СУСПІЛЬСТВА – одна частина народу розумніша повинна дбати і піклуватися про іншу. Якщо Вас навчив вчитель, а інший не ходив до школи, тоді є тільки єдиний шлях, коли Ви хочете, щоб він Вас розумів – передати йому ці знання. Ніколи ці знання не прийдуть самі в належному об’ємі. Навчання - це передача концетрованого колективного досвіду. Для цього потрібно виконати працю за конкретний період часу. Один вчитель може навчити 10, 20 осіб, а може і мільйон. Але якщо цієї праці не робити, то все залишається без змін. Крім праці, часу потрібно мати і педагогічні задатки.

АДВОКАТ:

Яка там драма, ситуація майже траґічна. Із тією Вашою тезою, що немає лінії розділу, я згоден. А от із тим, що неможливо виразити у відсотках -- катеґорично, ні! Білше того, саме життя, навіть,-- попри нашу згоду,-- роздає відсотки та виставляє бали. І, напривеликий жаль, наш бал -- один з найнижчих, зате відсоток нерозумних та байдужих -- дуже високий. Бал -- то, як Ви, певно, зрозуміли,-- показник якости життя.

З тезою Вашою, у частині, що стосується природи, я згоден, безумовно. Стосовно ж піклування про тих, хто здатен про себе подбати, але не робить того,-- ні "Ну, ето ж -- разврат!", як кажуть москалі.

Бачите, пане, як мене,-- все дно не зрозуміє. Знання, як фундамент спільної мови,-- безперечно. Як фундамент порозіміння,-- сумнівно. Стосовно ж "обов'язку" розумних дбати про нерозумних. Ліпше б вони подбали про себе! Їй-бо... Це я в тому розумінні, що що забагато розумників самі потребують няньки.
Справа полягає в тому, що на відміну від "дурнів", про яких відомо, що їх -- завжди,-- більшість, і воне не мають такої нагальної потреби в єднанні, розумники її, об'єктивно, мають. От і виходить, що воно то добре, коли розумний піклується про дурня, гуманістично. Але, коли кількість тих, про кого треба піклуватися переходить людські межі, розумники мають пілкуватися тільки про себе, про збереження своєї чисельности. Як на мою думку, ми в Україні маємо ( майже всі 10 років ) саме таку ситуацію.

МАКСИМ’ЯК:

Притча про козлів: Бог посадив садок на землі щедрій та багатій і сказав, – доглядайте і буде вам. А Сатана послав козлів і каже їм, - ідіть негайно та пообгризайте, поки гілля ще молоде, щоб воно не росло вгору, а при землі було – обгризайте і буде ваше, бо як виросте, то гілля вам не дістати.
А коли біда настала і сад Божий гинути почав і каже тоді один, - пустімо вовків у сад – листя ж вони не їдять, та живляться козлятиною.

P.S.
В цьому вся суть, що народ не є ні фундаментом, ні надбудовою – він середовище “розумника” – цей розумник, може своїми діями знищити свій ареал, ґеґнутися разом з ним, вибити всіх мамонтів, потім ховрашків і все. Тобто має бути – думаючи жити, чи жити - значить мислити, як казав відомий латин, а не, як росіяни – заднім умом крепок. Хтось повинен створити цей стандарт вже, не весь народ пише конституцію, він лише погоджується з доказами кількох, що її написали.

Тому є так - що не може розумник зберегти свою чисельність, коли він разом з козлами всю траву вискуб і витоптав! Ну звичайно, може з набитим шлунком пошукати іншу “Land der toten Helden“, бо з іншої проженуть або на прив’язь візьмуть або шкіру злуплять. Чесно, то не легка справа, посадити дерево і чекати 20-30 років, поки воно виросте, мало того, ще потрібно доглядати і пильнувати, щоб якийсь приблудний козел його не обгриз. Довга і терпелива це справа: не мені, так дітям буде.


ГОРБАНЬ:

Думаю, дуже важливо також наскільки "розумник" моральний... На моє переконання вчитель не лише повинен знати і вміти викласти це знання, але й зобов`язаний практикувати у щоденному житті свої принципи. Тобто - вчитель-лікар повинен також лікувати, вчитель-еколог має активно захищати природу, вчитель-філософ має (не смійтесь!) присвячувати час роздумам. Хто викладає етику - має бути кришталево чесним у житті. Інакше - гріш ціна науці. Діти нутром чують схоластику, відсутність того живого нерву, скритої чи явної емоції, яка має бути у викладанні. Якщо викладач "розумний теоретик" - часом результат науки може бути протилежний.

Друга моя думка - це те що вчитель сипле перли всім - але насправді вчить одиниці. Якщо він ще й має якісь можливості цих най-най кращих своїх учнів підтримувати в майбутньому, та якось хоч напочатку захистити від козлів (а таких у нас всюди предостатньо) - честь йому і хвала. І до речі зовсім не обов`язково кращі учні - це ті що найшвидше схоплюють суть, найлегше пишуть і найточніше переказують. Шукайте тих, хто пробує застосовувати вивчені підходи у житті. Треба розрізняти "розумних" і "мудрих". "Розумні" гарно пристосовуються і самі стають "козлами" типу Павловскіх. А "мудрі" обпечуться раз-другий і втрачають ініціативу якщо їм не помогти твердо стати на їхню стежку.

Не треба вчити "народ". І не треба на нього бути ображеним. Але якщо підтримати моральних людей що явно добре роблять свою справу - тоді буде діло.

Якщо мова про політиків і про народ - дуже важлива автентичність, тобто єдність слова і діла. Мені здається - мораль, великодушність, доброзичливість не менш важлива ніж "хватка". Вайлуватий Ющенко переможе, якщо йому під лікоть не будуть занадто штуркати різні дуже розумні але не дуже мудрі "асистенти".

МАКСИМ’ЯК:

Слово «вчити» не зовсім вдале (не будемо на це строго дивитися), але інформаційне поле чи середовище необхідно створювати, тобто воно є створене кожною окремою особою і вона носиться з тим інформаційним полем, як з одягом. В тому полі є якісь моральні, етичні принципи і стандарти. Хтось є музикознавець, інший – спортсмен, ще інший - політолог. Тобто, інтерес особи, мабуть, займає більше половини її інформаційного поля, а друга половина наповнюється уривками про все по трохи. Так от, за моїми спостереженнями любителів-політологів в стабілізованому суспільстві є не більше любителів-музикознавців, але роль перших у створенні саме суспільної моралі чи суспільної свідомості для всіх інших є вирішальним. Всі інші любителі радо слухають розумника-політолога саме на побутовому рівні спілкування, якщо він вміє передати проаналізовану коректно інформацію, вказати на причини і можливі наслідки. Подібно цьому, і політолог радо послухає щось змістовне про музику, щоб мати якісь, на його думку, правильні уявлення про неї. Тільки різниця, що одна інформація має ключове значення для колективного життя, а друга – ні. І, звичайно, все це має відбуватися з повагою до прислухаючихся.

Ми маємо такий яскравий приклад, коли політик побізвав виборців баранами, а тепер вже два роки виправдовується. Може і правда, що це перекручено. Але допустимо, що таке відбулося, тоді зовсім не важко собі уявити тих, хто його прислухається далі. Чи що він, насправді, думає про своїх прихильників.

Мало виховати моральну людину, потрібно прищепити їй засади жити і думати, жити і аналізувати - вже, сьогодні, а не потім. І думати, аналізувати, не свої індивідуальні інтереси, музику, сім’ю, тощо, а також і суспільні відносини, національні інтереси, державницькі переконання. Хороший музикант, який перебивається на маленьку зарплату в музшколі, може на виборах проголосувати проти, наприклад, Ющенка, коли в його інформаційне поле постійно буде поступати інформація про Ющенка, як особу, що закликає до підвищення квартплати. Бо він із своєї зарплати і тої не не може оплати. Тому, що він вихований так, що не вірить, що його можуть (і це щоденно роблять) грубо і цинічно обманювати. Не знає в свому естетичному світосприйнятті, що зло є завжди персонофіковане, а не абстракне, що воно не десь там в Афганістані, а щоденно перебуває в його оточенні та з газет, екранів, радіо чи, навіть, з уст найближчих знайомих намагається прижитися в його інформаційному полі. Але тому і воно маскується в різні личини, так як це було зроблено в 1917 році, методологія не змінилася і не зміниться, бо не тоді вона була придумана.

Якщо не створювати інформативну противагу такій козлячій пропаганді, то ніколи народу і його розумникам не вибратися із замкнутого кола і не стати врівень іншим цивілізованим народам. Одні без інших є невіддільні, без козлів народ проживе, але без розумників – ні.

Але є дуже примітивна, але надійна методологія захисту від козлів, про яку багато хто чув. Це створення стереотипів (власне козляча пропаганда так і працює). Але мова йде якраз про захисну роль створення стереотипів від проникнення ворожої інформації в індивідуальне поле. Наприклад, зовсім недавно читаю, що при опитуванні в Польщі більшість недовіряє українцям, та знаю, що в Німеччині більшість недовіряє полякам, а в Данії - не вступили в зону євро, саме тому, що більшість недовіряє німцям і т.д. В Європі створився стійкий стереотип пропагандистської шкідливості телебачення і це є ознакою поганого тону сказати, що про щось довідався із телепередачі. Як далі спрацьовує цей стереотип недовіри? Людина в першу чергу намагається перевірити інформацію, чи вона є правдива, а якщо це неможливо, то вона її просто відкидає. Крім того, часу на роздуми є значно більше, ніж при рятувананні потопаючого.
Основний і найпростіший стереотип у спийняті політизованої інформації: «Не вір, бо коли помилишся, то вже буде пізно щось змінити».

Отже, всяка перевірка інформації, це вже аналіз, а не емоційне сприйняття. Людина думає і її обманути вже не так легко. Вона тоді собі задасть питання: «А все ж чому він назвав нас баранами, а не сказав – я вас люблю? Ми б тоді вирішували питання чи він нас справді любить, чи ні, а не питання чи він вважає нас справді баранами – чи ні».