Кость Бондаренко: Він йшов на Одесу, а вийшов до Херсона…
12/04/2001 | Спостерігач
http://ukr.for-ua.com/analit/2001/12/04/170007.html
Він йшов на Одесу, а вийшов до Херсона…
Кость Бондаренко
Відома революційна пісня про матроса Залізняка, який «йшов на Одесу, а вийшов до Херсона», знайшла своє продовження в наші дні. З деякими уточненнями і змінами. Замість Анатолія Залізняка до Херсона вийшов екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. І йшов він спочатку не на Одесу, а на Донецьк. Саме про те, що Юрій Федорович незабаром очолить Донецьку обласну державну адміністрацію, говорили протягом останніх двох місяців.… Хоч ці чутки мали мало шансів для реального втілення в життя.
Справа в тому, що подібного роду призначення Кравченка привели б до чергового протистояння між Києвом і Донецьком, а також до можливого розвалу блоку «За єдину Україну», в якому донецькі еліти відіграють роль одного з «китів». Губернатор Донецької області надто сильний, щоб його доля вирішувалася у Києві. І якби він не захотів йти зі своєї посади – жодна сила не змогла б його зрушити з місця. Це чудово розуміють і Президент, і Володимир Литвин, і кращий друг Литвина Юрій Кравченко. Вони чудово пам’ятають, що відразу ж після призначення губернатором Донецької області в травні 1997 року дніпропетровського ставленика Сергія Полякова автомобіль ініціатора подібного роду кадрового рішення, прем’єр-міністра Павла Лазаренка, «випадково» наїхав на міну… Попередження свого роду: мовляв, чужі тут не ходять.
І ось – нове повідомлення. Президент вирішив направити свого вірного сокола, Юрія Федоровича Кравченка, на південь України, в Херсон, щоб той очолив область напередодні парламентських виборів. Що ж стоїть за цим призначенням?
Херсонська область, в деякому роді, стратегічно важливий регіон України. Не дарма найсвітліший князь Григорій Потьомкін-Таврійський саме в Херсоні хотів створити південну столицю Росії. Саме з Херсоном і Херсонською губернією були пов’язані основні сподівання Катерини Великої і її спадкоємців, що відвоювали ці землі у турків і татар і що почали перший в історії імперії проект щодо перемішування народів і національностей в один єдиний етнос, так би мовити, прообраз «сім’ї братських народів». Той, хто сьогодні володіє в повній мірі ситуацією в Херсоні, може частково впливати на прийняття рішень в Одесі і Миколаєві. Крім того, Херсон – це ключ від Криму. У геополітичному значенні.
Але в Херсоні досі обласну адміністрацію очолював Олександр Євгенійович Вербицький, відомий своїми особливими симпатіями до СДПУ(о) і скандалами з головою обласної ради Валерієм Третьяковим. У липні 1999 року, коли Вербицький очолив область, він був маловідомою особою в масштабах України. 62-річний Вербицький був одним із найстаріших (за віком) губернаторів (він народився в 1937 році). На заході брежнєвської епохи Вербицький став мером Херсона. За часів прісної пам’яті Юрія Володимировича Андропова Вербицький став заступником голови Херсонського облвиконкому і пропрацював на цій посаді до проголошення незалежності 1991 року. Потім – епізодична робота в держадміністрації і досить успішне заняття бізнесом – Олександр Євгенійович очолював фірму «Дені». Саме звідси, з великого бізнесу, в липні 1999 року його відкликали і поставили намісником Херсонської області.
Призначати на посаду Вербицького приїхали сам Президент і тогочасний глава Адміністрації Президента Микола Білоблоцький. Саме Микола Петрович лобіював призначення Вербицького на цю високу посаду. Коли під час представлення нового губернатора Леонід Кучма надав слово Білоблоцькому, він ніби побіжно промовив фразу: «У вас у Києві є земляк, якого ви практично не використовуєте. Тому мене і не дивує, що область практично на останньому місці».
Хоч реально не тільки в економічних показниках приховувалася суть справи. Херсонська область в травні – червні 1999 року дала найбільшу кількість підписів за кандидата в Президенти Олександра Мороза. Білоблоцький в своєму виступі навіть зазначив: «Тому ви і відкрили шлюзи, відкрили політичне поле для того, щоб на ньому грали всі, кому заманеться. Заїде випадково який-небудь Нестір Махно – будь ласка! А якщо Президент – будь ласка, нехай Президент! У вас все і всі підписують, голосують, збори проводять всі кандидати, всі претенденти в кандидати. І я б хотів звернутися до вас, шановні: яку ж ми владу тоді… на якій же ми владі самі перебуваємо?».
Вербицький взявся за справу з розмахом. Якщо судити з листів «вдячних шанувальників», які постійно публікувала одна з місцевих газет, то Вербицький був «дуже великим фахівцем в області економіки… з незаперечним авторитетом в Україні і за кордоном». А ось уривки з телеграм. Подумайте, це – не глибокий застій. Це – липень 2000-го року. Мотив – 63-я річниця від дня народження губернатора. «Ваше особисте життя, справи і турботи про людей Херсонщини є для нас зразком і яскравим прикладом того, як не на словах, а конкретними справами служити своєму народу, бути справжнім, дбайливим сином рідного краю. З Вашим призначенням на посаду глави Херсонської обласної адміністрації в нашому краї подули свіжі вітри змін до кращого. Тільки люди, зашорені догмами нездійсненного «розвиненого соціалізму», люди з ідеологією утриманства і вседозволеності, можуть не помічати позитивних зрушень, що відбуваються в економіці нашої області», - писали воїни-інтернаціоналісти. «Ваші ділові якості, демократичність і великий досвід керівної роботи є прикладом для кожного трудящого Херсонщини. Ваша трудова діяльність постійно направлена і на розвиток енергетики нашої області», - підтримували афганців правління і профком ВАТ «Енергобудівельна компанія «Херсонська механізована колона №17».
Тоді ж, до дня свого народження, Олександр Вербицький отримав ще один подарунок – мандат депутата обласної ради. За офіційними даними, Вербицький переміг своїх найближчих конкурентів – члена Союзу журналістів України Анатолія Дикого і головного редактора газети «Наддніпрянська правда» Ігоря Реву, набравши 67% голосів. Рева подав до суду на Вербицького за фальсифікацію і зловживання. Обласна рада відмовилася підтвердити повноваження Вербицького. Однак Суворовський районний суд зобов’язав голову облради Третьякова – заклятого опонента Вербицького – видати Олександру Євгенійовичу мандат.
Неодноразово питання про недовіру Вербицькому виносилося на сесію обласної ради, де крім Третьякова в опозицію до голови облдержадміністрації перейшла значна частина депутатів на чолі з депутатом Олександром Продченком.
Але – здавалося – ніщо не могло похитнути «залізного Олександра». Навіть програш Кучми на президентських виборах 1999 року був списаний на плоди діяльності попереднього губернатора… Олександра Євгенійовича занапастила фортуна. Вірніше, її відсутність. У політиці – як в казино: ніколи конкретно не знаєш, на кого зробити реальну ставку. Вербицький поставив на об’єднаних соціал-демократів. Тоді – рік тому – вони здавалися більш ніж перспективною силою. І перемога – здавалося – буде за ними. А Вербицькому – можливо – хотілося ще побувати і в Верховній Раді. У 1990-му році він програв вибори і фінішував третім. У 1998-м – посів 116-е місце в списку блоку «НЕП». 2002-го року він не мав права на програш, якщо дійсно хотів залишатися в політиці.
Але часи змінилися. На політичному Олімпі України з’явилися нові фаворити. Область – як стратегічно важливий об’єкт – повинна була попасти під вплив Володимира Литвина і його блок «За єдину Україну». Тому і не дивно, що сюди був направлений Юрій Федорович Кравченко – найближчий друг Литвина і тимчасово безробітний (інститут, створений під Кравченко, не рахується), якому в березні місяці Президент пообіцяв – привселюдно – що без роботи той не залишиться.
Кравченко, прийшовши в Херсон, повинен забезпечити надійний адмінресурс для блоку. При цьому він не буде агітувати відкрито за Литвина енд компані. Досить, щоб він просто «відкрив шлюзи» - але вибірково. А це цілком можливо зробити – навіть без видимого порушення законодавства.
Жорстка людина, Кравченко може утихомирити ес-деків, які відчули себе господарями області. Крім того, він може сприяти зростанню в області ще однієї політичної сили, яка вклала в область немало коштів – Партію національно-економічного розвитку України (партію батька і сина Матвієнко і «Промінвестбанку»). Таким чином, буде створюватися видимість багатопартійності в регіоні, хоч реально влада буде перебувати в руках блоку «ЗаЄдУ» і ПНЕРУ, що примкнула до нього.
Кравченко стане відповідальним не тільки за Херсонську область, але і за весь південь України. І грядущий катаклізм в Криму і Одесі також буде залежати від діянь і волі Кравченка.
А головне – Кравченко стане тією людиною, яка буде сприяти правильному (з погляду вулиці Банкової) підрахунку голосів.… І Херсон – краще місце для такого роду дій.
Пригадайте гарненько Гоголя: основний сюжет «Мертвих душ» розгортається саме в Херсонській губернії.
Він йшов на Одесу, а вийшов до Херсона…
Кость Бондаренко
Відома революційна пісня про матроса Залізняка, який «йшов на Одесу, а вийшов до Херсона», знайшла своє продовження в наші дні. З деякими уточненнями і змінами. Замість Анатолія Залізняка до Херсона вийшов екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. І йшов він спочатку не на Одесу, а на Донецьк. Саме про те, що Юрій Федорович незабаром очолить Донецьку обласну державну адміністрацію, говорили протягом останніх двох місяців.… Хоч ці чутки мали мало шансів для реального втілення в життя.
Справа в тому, що подібного роду призначення Кравченка привели б до чергового протистояння між Києвом і Донецьком, а також до можливого розвалу блоку «За єдину Україну», в якому донецькі еліти відіграють роль одного з «китів». Губернатор Донецької області надто сильний, щоб його доля вирішувалася у Києві. І якби він не захотів йти зі своєї посади – жодна сила не змогла б його зрушити з місця. Це чудово розуміють і Президент, і Володимир Литвин, і кращий друг Литвина Юрій Кравченко. Вони чудово пам’ятають, що відразу ж після призначення губернатором Донецької області в травні 1997 року дніпропетровського ставленика Сергія Полякова автомобіль ініціатора подібного роду кадрового рішення, прем’єр-міністра Павла Лазаренка, «випадково» наїхав на міну… Попередження свого роду: мовляв, чужі тут не ходять.
І ось – нове повідомлення. Президент вирішив направити свого вірного сокола, Юрія Федоровича Кравченка, на південь України, в Херсон, щоб той очолив область напередодні парламентських виборів. Що ж стоїть за цим призначенням?
Херсонська область, в деякому роді, стратегічно важливий регіон України. Не дарма найсвітліший князь Григорій Потьомкін-Таврійський саме в Херсоні хотів створити південну столицю Росії. Саме з Херсоном і Херсонською губернією були пов’язані основні сподівання Катерини Великої і її спадкоємців, що відвоювали ці землі у турків і татар і що почали перший в історії імперії проект щодо перемішування народів і національностей в один єдиний етнос, так би мовити, прообраз «сім’ї братських народів». Той, хто сьогодні володіє в повній мірі ситуацією в Херсоні, може частково впливати на прийняття рішень в Одесі і Миколаєві. Крім того, Херсон – це ключ від Криму. У геополітичному значенні.
Але в Херсоні досі обласну адміністрацію очолював Олександр Євгенійович Вербицький, відомий своїми особливими симпатіями до СДПУ(о) і скандалами з головою обласної ради Валерієм Третьяковим. У липні 1999 року, коли Вербицький очолив область, він був маловідомою особою в масштабах України. 62-річний Вербицький був одним із найстаріших (за віком) губернаторів (він народився в 1937 році). На заході брежнєвської епохи Вербицький став мером Херсона. За часів прісної пам’яті Юрія Володимировича Андропова Вербицький став заступником голови Херсонського облвиконкому і пропрацював на цій посаді до проголошення незалежності 1991 року. Потім – епізодична робота в держадміністрації і досить успішне заняття бізнесом – Олександр Євгенійович очолював фірму «Дені». Саме звідси, з великого бізнесу, в липні 1999 року його відкликали і поставили намісником Херсонської області.
Призначати на посаду Вербицького приїхали сам Президент і тогочасний глава Адміністрації Президента Микола Білоблоцький. Саме Микола Петрович лобіював призначення Вербицького на цю високу посаду. Коли під час представлення нового губернатора Леонід Кучма надав слово Білоблоцькому, він ніби побіжно промовив фразу: «У вас у Києві є земляк, якого ви практично не використовуєте. Тому мене і не дивує, що область практично на останньому місці».
Хоч реально не тільки в економічних показниках приховувалася суть справи. Херсонська область в травні – червні 1999 року дала найбільшу кількість підписів за кандидата в Президенти Олександра Мороза. Білоблоцький в своєму виступі навіть зазначив: «Тому ви і відкрили шлюзи, відкрили політичне поле для того, щоб на ньому грали всі, кому заманеться. Заїде випадково який-небудь Нестір Махно – будь ласка! А якщо Президент – будь ласка, нехай Президент! У вас все і всі підписують, голосують, збори проводять всі кандидати, всі претенденти в кандидати. І я б хотів звернутися до вас, шановні: яку ж ми владу тоді… на якій же ми владі самі перебуваємо?».
Вербицький взявся за справу з розмахом. Якщо судити з листів «вдячних шанувальників», які постійно публікувала одна з місцевих газет, то Вербицький був «дуже великим фахівцем в області економіки… з незаперечним авторитетом в Україні і за кордоном». А ось уривки з телеграм. Подумайте, це – не глибокий застій. Це – липень 2000-го року. Мотив – 63-я річниця від дня народження губернатора. «Ваше особисте життя, справи і турботи про людей Херсонщини є для нас зразком і яскравим прикладом того, як не на словах, а конкретними справами служити своєму народу, бути справжнім, дбайливим сином рідного краю. З Вашим призначенням на посаду глави Херсонської обласної адміністрації в нашому краї подули свіжі вітри змін до кращого. Тільки люди, зашорені догмами нездійсненного «розвиненого соціалізму», люди з ідеологією утриманства і вседозволеності, можуть не помічати позитивних зрушень, що відбуваються в економіці нашої області», - писали воїни-інтернаціоналісти. «Ваші ділові якості, демократичність і великий досвід керівної роботи є прикладом для кожного трудящого Херсонщини. Ваша трудова діяльність постійно направлена і на розвиток енергетики нашої області», - підтримували афганців правління і профком ВАТ «Енергобудівельна компанія «Херсонська механізована колона №17».
Тоді ж, до дня свого народження, Олександр Вербицький отримав ще один подарунок – мандат депутата обласної ради. За офіційними даними, Вербицький переміг своїх найближчих конкурентів – члена Союзу журналістів України Анатолія Дикого і головного редактора газети «Наддніпрянська правда» Ігоря Реву, набравши 67% голосів. Рева подав до суду на Вербицького за фальсифікацію і зловживання. Обласна рада відмовилася підтвердити повноваження Вербицького. Однак Суворовський районний суд зобов’язав голову облради Третьякова – заклятого опонента Вербицького – видати Олександру Євгенійовичу мандат.
Неодноразово питання про недовіру Вербицькому виносилося на сесію обласної ради, де крім Третьякова в опозицію до голови облдержадміністрації перейшла значна частина депутатів на чолі з депутатом Олександром Продченком.
Але – здавалося – ніщо не могло похитнути «залізного Олександра». Навіть програш Кучми на президентських виборах 1999 року був списаний на плоди діяльності попереднього губернатора… Олександра Євгенійовича занапастила фортуна. Вірніше, її відсутність. У політиці – як в казино: ніколи конкретно не знаєш, на кого зробити реальну ставку. Вербицький поставив на об’єднаних соціал-демократів. Тоді – рік тому – вони здавалися більш ніж перспективною силою. І перемога – здавалося – буде за ними. А Вербицькому – можливо – хотілося ще побувати і в Верховній Раді. У 1990-му році він програв вибори і фінішував третім. У 1998-м – посів 116-е місце в списку блоку «НЕП». 2002-го року він не мав права на програш, якщо дійсно хотів залишатися в політиці.
Але часи змінилися. На політичному Олімпі України з’явилися нові фаворити. Область – як стратегічно важливий об’єкт – повинна була попасти під вплив Володимира Литвина і його блок «За єдину Україну». Тому і не дивно, що сюди був направлений Юрій Федорович Кравченко – найближчий друг Литвина і тимчасово безробітний (інститут, створений під Кравченко, не рахується), якому в березні місяці Президент пообіцяв – привселюдно – що без роботи той не залишиться.
Кравченко, прийшовши в Херсон, повинен забезпечити надійний адмінресурс для блоку. При цьому він не буде агітувати відкрито за Литвина енд компані. Досить, щоб він просто «відкрив шлюзи» - але вибірково. А це цілком можливо зробити – навіть без видимого порушення законодавства.
Жорстка людина, Кравченко може утихомирити ес-деків, які відчули себе господарями області. Крім того, він може сприяти зростанню в області ще однієї політичної сили, яка вклала в область немало коштів – Партію національно-економічного розвитку України (партію батька і сина Матвієнко і «Промінвестбанку»). Таким чином, буде створюватися видимість багатопартійності в регіоні, хоч реально влада буде перебувати в руках блоку «ЗаЄдУ» і ПНЕРУ, що примкнула до нього.
Кравченко стане відповідальним не тільки за Херсонську область, але і за весь південь України. І грядущий катаклізм в Криму і Одесі також буде залежати від діянь і волі Кравченка.
А головне – Кравченко стане тією людиною, яка буде сприяти правильному (з погляду вулиці Банкової) підрахунку голосів.… І Херсон – краще місце для такого роду дій.
Пригадайте гарненько Гоголя: основний сюжет «Мертвих душ» розгортається саме в Херсонській губернії.