Новина про свободу слова, яку УТ-1, “1+1”, “Інтер”, СТБ, ICTV і “Новий канал” вже продали. Режим – це вже не Кучма, а Медведчук, Зінченко і т.п., чи як ???
12/07/2001 | News-stand
Теледебати з глухими. Олег ОНИСЬКО
2001-12-06
«Високий замок»
В Україні ситуація зі свободою слова виявилася гіршою, ніж можна було собі уявити. Шість телеканалів, які вважаються загальнонаціональними, – УТ-1, “1+1”, “Інтер”, СТБ, ICTV і “Новий канал” – не мають бажання проводити політичних теледебатів у прямому ефірі. Навіть якщо їм за це заплатять.
Прикметно, що заплатити українському телебаченню за відкриті для всіх без винятку виборчих блоків теледебати запропонував не український Центрвиборчком, а Джордж Сорос. Саме він, а точніше Міжнародний фонд “Відродження”, ним фінансований, побажав викупити в наших загальнонаціональних телеканалів ефірний час за рекламними розцінками, щоби ми могли побачити тих, за кого збираємося голосувати. Найбільш ідіотське запитання, яке, втім, часто звучить в Україні: “Навіщо це Соросові чи Заходу загалом?” Відповідь така ж примітивна: вони вважають, що тільки за умов публічної конкуренції владу отримує чесний політик, а не політичний аферист.
Помилка Заходу полягає в тому, що там занадто довго заплющували очі на те, що відбувається в Україні. Мені багато разів доводилося спілкуватися із західними дипломатами. Вони розмірковували приблизно так: в Україні справді є проблеми з політичною заангажованістю ЗМІ, справді, вибори дуже залежні від адмінресурсу, але ж у нас є гроші, яких немає в України; коли буде потрібно, ми просто купимо рекламний час на TV.
Але вони помилились: увесь ефір уже куплено! І тим, хто його придбав, уже не потрібні мільйони Сороса – вони зароблять набагато більше, якщо не візьмуть цих грошей. В Україні телебачення – це не бізнес, в Україні політика – бізнес. Незаангажоване телебачення як засіб отримувати надприбутки не цікавить українських олігархів. Зате вони точно знають, що таке телебачення зашкодить їм отримувати надприбутки вже і негайно. У медіа-бізнесі треба дбати про репутацію, а спекулювати нафтою і сидіти в парламенті в нас можуть люди з дуже сумнівним минулим і теперішнім.
...Однак тепер наші телеведучі можуть гордо заявити: “Наше телебачення не продається!”
2001-12-06
«Високий замок»
В Україні ситуація зі свободою слова виявилася гіршою, ніж можна було собі уявити. Шість телеканалів, які вважаються загальнонаціональними, – УТ-1, “1+1”, “Інтер”, СТБ, ICTV і “Новий канал” – не мають бажання проводити політичних теледебатів у прямому ефірі. Навіть якщо їм за це заплатять.
Прикметно, що заплатити українському телебаченню за відкриті для всіх без винятку виборчих блоків теледебати запропонував не український Центрвиборчком, а Джордж Сорос. Саме він, а точніше Міжнародний фонд “Відродження”, ним фінансований, побажав викупити в наших загальнонаціональних телеканалів ефірний час за рекламними розцінками, щоби ми могли побачити тих, за кого збираємося голосувати. Найбільш ідіотське запитання, яке, втім, часто звучить в Україні: “Навіщо це Соросові чи Заходу загалом?” Відповідь така ж примітивна: вони вважають, що тільки за умов публічної конкуренції владу отримує чесний політик, а не політичний аферист.
Помилка Заходу полягає в тому, що там занадто довго заплющували очі на те, що відбувається в Україні. Мені багато разів доводилося спілкуватися із західними дипломатами. Вони розмірковували приблизно так: в Україні справді є проблеми з політичною заангажованістю ЗМІ, справді, вибори дуже залежні від адмінресурсу, але ж у нас є гроші, яких немає в України; коли буде потрібно, ми просто купимо рекламний час на TV.
Але вони помилились: увесь ефір уже куплено! І тим, хто його придбав, уже не потрібні мільйони Сороса – вони зароблять набагато більше, якщо не візьмуть цих грошей. В Україні телебачення – це не бізнес, в Україні політика – бізнес. Незаангажоване телебачення як засіб отримувати надприбутки не цікавить українських олігархів. Зате вони точно знають, що таке телебачення зашкодить їм отримувати надприбутки вже і негайно. У медіа-бізнесі треба дбати про репутацію, а спекулювати нафтою і сидіти в парламенті в нас можуть люди з дуже сумнівним минулим і теперішнім.
...Однак тепер наші телеведучі можуть гордо заявити: “Наше телебачення не продається!”