12/11/2001 | Чучхе

Гонгадзе - жертва... претендента на третього Президента?
Версія Валерія Івасюка

Хтось чекав, коли Президент
висловиться про Гонгадзе. Дочекавшись, почав діяти.
Хтось чекав, що "таращанське тіло" розпізнають...

Останнім часом реанімовано увагу до "справи Гонгадзе" на різних рівнях.
Зовнішньому - через відповідні заяви американського посла в Україні п.
Паскуаля і нагадування ПАРЄ про необхідність довести розслідування до кінця.
Внутрішньому - через пожвавлення діяльності тимчасової слідчої комісії ВР,
заяви про обізнаність у нових обставинах окремих політиків, коментарі з цього
приводу високопоставлених правоохоронців, підсумкові матеріали журналістів.
Свій погляд на цю ще й досі загадкову справу має і колишній народний депутат,
екс-голова Національного комітету зі СНІДу - Валерій Івасюк. Як медичний
експерт слідчої комісії ВР він брав участь ще на перших етапах розслідування,
коли в поле зору громадськості потрапив "таращанський труп". Валерій Івасюк
стверджує, що саме тоді він звернув увагу на дивні речі, дрібні нестиковки,
алогічні дії деяких посадових осіб. Отже, версія Валерія Івасюка...

- Валерію, ваш тезка Валерій Пустовойтенко, заявивши про свою обізнаність у
секретних, підводних деталях "справи Гонгадзе", поквапився ще до виборів
відмовитися від "багажу знань". Ви заявили "про певні обставини, які
підштовхують до іншого бачення ситуації, до нового осмислення відомих
фактів"...

- Даруйте, але я не вбачаю жодної паралелі між двома позиціями - моєю і
лідера НДП. І взагалі вважаю заяву Пустовойтенка вершиною цинізму.

- А якою інформацією володієте ви? Що саме підштовхнуло вас до ініціювання
"нових обставин у справі"? Чим підкріплюєте свою версію? До речі, щось схоже
чула й від інших осіб...

- Якщо проаналізувати все, що трапилося у "справі Гонгадзе", всі очевидні
нині факти, то вимальовується навіть не версія, а причинно-наслідковий
ланцюг, ланками якого є конкретні люди. Узагальнено відповім так: Георгій не
був метою цієї розробки, він був засобом досягнення результату.

- А що тоді було метою, як ви кажете, розробки, жертвою котрої став Георгій
Гонгадзе? І чому саме він став жертвою?

- Мета цієї розробки - третій президент України! Людина, яка має бути
приведена до влади рукою Леоніда Кучми, хоче нинішній Президент цієї
кандидатури чи не хоче. Заради забезпечення успішного "престолонаслідування"
і було вбито Георгія Гонгадзе.

- А чому саме його вибрали засобом для досягнення цієї мети?

- На мою думку, справа не в тому, чи було в Георгія гостріше перо, ніж у його
колег, чи ні. Він просто за обставинами, поза своєю волею, був функціонуючим
елементом у певній системі, він був у ній найрезультативніший. Сам Гія до
цієї страшної комбінації не має жодного стосунку. Він справді став жертвою. І
пара Кучма-Гонгадзе не була випадковою. Єдине, чого бракувало на той момент,
- залучення Президента до сценарію. Сам спосіб введення його в розробку такий
очевидний, що не помітити цього неможливо. ... Треба було б допитати тих, хто
спровокував Президента на висловлювання про Георгія.

- Тобто, як я зрозуміла вас, ті, хто фіксував Леоніда Кучму, так само чекали
знакової фрази, як "таращанський труп" чекав на свого впізнавача?

- Ви правильно зрозуміли. Треба було засвідчити, "ідентифікувати" Кучму в
його ставленні до Гонгадзе. Решта викриттів - таємниці приватизації,
"зворушливого ставлення Президента до політичних опонентів" - просто такий
собі брак, гірська порода, в яку упаковано "золоту жилу". Її шукали... Щоб
підставити.

Сьогодні, кажучи про Гонгадзе, я особисто вперше вживаю слово: "вбитий". Досі
я утримувався від такої термінології. І для цього були підстави. Однак постає
запитання, коли саме його було вбито? Чи збігається вбивство Георгія з
датами, визначеними як смерть особи, знайденої в Таращанському лісі? Чи
збігається смерть Георгія зі смертю особи, останки тіла якої зберігаються
нині в Головному судово-медичному бюро експертиз? На ці запитання можна
одержати відповіді.

Я вважаю: для цього треба проаналізувати, а що сталося з Україною у зв'язку з
цією справою. І дослідити такі логічні пари: Україна і Європа, Україна і США,
Україна і Росія, Україна і її влада. Принципових результатів уже досягнуто,
чи не так? Залишається один, найголовніший - наступний президент. Якщо ми
уважно придивимося, хто вже приміряє, перепрошую, свою сідницю, у
президентське крісло, якщо ми помітимо, до кого нас уже ретельно привчають
деякі ЗМІ, тоді ми осмисленіше подивимося на "справу Гонгадзе" і почнемо
давати правильніші відповіді. Зокрема, чи могли Гію залишити в живих після
всього...

- Повернімося до "таращанського періоду". Що найбільше вас насторожує на
етапі "ідентифікації таращанського трупа"?

- Мені здалося дивним, що комусь вистачило часу вбити людину, знівечити труп,
зрештою відрізати голову, закопати тіло і лише зняти прикраси - цей
промовистий речовий доказ - не встигли? Такий собі "випадковий" промах... А
потім цей "хтось" чекав, щоб обов'язково знайшли і впізнали "таращанське
тіло" саме як труп Георгія.

Людмила Добровольська не єдина, кого з "групи Притули" насторожила і
здивувала поведінка заступника головного лікаря Таращанської райлікарні і
самого експерта Ігоря Воротинцева. Чому вочевидь кримінальний труп, який ще
до приїзду журналістів до Таращі "підозрювався" на належність зниклому
Георгію Гонгадзе, був легко доступний, тим більше для тих, хто міг його
розпізнати, а їх висновку беззастережно повірять?

Як з'ясувалося, з чотирьох журналістів і друзів Георгія тільки один - Коба
Аланія - здійснив позитивну ідентифікацію тіла і визнав, що воно належить
Гонгадзе. Однак і це розпізнання Кобою сталося не за прямими ознаками
(наявність вроджених або набутих усталених знаків на шкірі, інших пожиттєвих,
властивих тільки конкретній особі особливостей, форм чи будови тіла...), а за
позою. До речі, вимушеною. Коба "впізнав" форму грудної клітки, яка нібито
нагадувала Георгієву. Слід зазначити, що ця частина тіла, як і більшість
інших, була позбавлена шкіряних покривів, і м'язи її були в стані глибокого
розпаду і деформації. А щодо розпізнання трупа за рентгенівськими знімками та
прикрасами, то це так само не можна визнати ані безсумнівним, ані
достовірним.

Вилучення Воротинцевим шрапнелі з кінцівки трупа сталося не в присутності
розпізнавачів. До речі, чомусь такий важливий елемент доказової бази, як
вилучений з трупа осколок, Воротинцев віддав Притулі, яка забрала його з
собою. Вас це не дивує?

Щодо прикрас, то їх розпізнання взагалі було опосередковане - за малюнками.
Задовго до приїзду журналістів до Таращі все знайдене при трупові Воротинцев
віддав до міліції. До речі, попередньо добре відмивши. І без проведення
експертиз на органічні чи якісь інші включення, що вказували б на
"належність" прикрас знайденому тілу.

Для мене очевидно, що у випадку з таращанським розпізнанням його результат,
організація, процедура, об'єкти ідентифікації не можуть бути визнані
достовірними, достатніми і законними для видачі Воротинцевим довідки про
смерть Георгія Гонгадзе.

Режим максимальної доступності трупа, на мою думку, також було створено
свідомо. Те, що сталося в Таращі, не є результатом необачності чи недбальства
судмедекспертів або правоохоронних органів. Труп "дочекався" своїх
розпізнавачів, а заведена пружина політичних акцій - факту позитивного
розпізнання.

- А як логічно можна пояснити: для чого маніпулювали фактами на таращанському
етапі слідства?

- Логічних пояснень може бути два. Перше. "Таращанське тіло" - це камуфляжний
труп, доведений до стану, який унеможливлював категоричне твердження, що він
не може належати Гонгадзе. Провокуючими позитивну ідентифікацію чинниками
стали прикраси та рентген-знімок. Вважаю, з більшістю учасників цих подій
спрацювали "втемну". Але була інша група осіб, які забезпечили ланцюгову
реакцію подій, - від позитивного розпізнання трупа до політичного і
громадського вибуху.

Друге. Якщо схилятися до думки, що "таращанський труп" все-таки належить
Георгію Гонгадзе, то слід визнати, на мою думку, що вся система
правоохоронних органів цілеспрямовано працювала проти Президента Леоніда
Кучми. Однак у зв'язку з тим, що у жодній ДНК-експертизі на замовлення
слідства не були досліджені носії ДНК з прижиттєвих зразків самого Георгія,
то треба констатувати, що прямих доказів належності відомого трупа особі
Гонгадзе немає!

Як ми знаємо, до тіла допустили друзів, а не маму чи дружину Георгія. Хіба це
випадково? Не випадково, вважаю, і труп зберігали в таких умовах і за такої
температури, щоб він швидше розклався, тобто нищилася основна доказова база -
сам труп. Невже начальник Головного бюро судмедекспертиз Юрій Шупік не знає
азів організації судмедекспертизи? Звичайно, знає. Але тут, переконаний,
кругова порука. Для чого? Щоб суспільство, опозицію, частину слідства та й
самого Президента поставити у подвійне становище. Коли, з одного боку, в
потилицю главі держави дивиться політична смерть, а з другого, залишається
люфт, аби в подальшому вивести Леоніда Кучму з цієї ситуації і реабілітувати.
В обмін на гарантії, потрібні для тих, хто організував, замовляв і скоїв цей
злочин.

- Якщо так, то які ще етапи потрібно, на ваш погляд, розглянути?

- Організацію експертизи з ідентифікації за зовнішніми ознаками тіла, яку
зробила в середині грудня минулого року дружина Георгія - Мирослава;
організацію німецької експертизи; термінову поїздку Президента Кучми до Росії
і, як наслідок, організацію позитивної експертизи ДНК-ідентифікації в
лабораторії Павла Іванова і ФБР.

На наступному - російському - етапі справи, вважаю, треба одержати пояснення
від Леоніда Кучми, Павла Іванова, Юлії Мостової, Михайла Потебенька та осіб,
які здійснювали безпосередній забір та супровід об'єктів ДНК-експертизи і які
брали участь у самих дослідженнях на Івановській базі. Одне слово, це дуже
цікавий і принциповий етап.

- Даруйте, а до чого тут Мостова? Та ще й у такому "комплекті".

- Кожна особа, що з'являється у "справі Гонгадзе", - не випадкова. Юлія
Мостова привернула увагу до своєї персони щонайменше через дві обставини.
Перша: саме з її подачі вдовольнили "колективне" побажання журналістів і
обрали головою слідчої комісії Олександра Лавриновича. І друга: її знакове
інтерв'ю у "ДТ" з Павлом Івановим.

Отже, Мостова, на мою думку, допомогла досягти запланованого кимось
результату. І на найнебезпечніший період для влади та, головне, для режисерів
розробки, діяльність комісії, по суті, було нейтралізовано її головою.
Пригадайте, скільки було активних суб'єктів у "справі Гонгадзе" за цей час.
Суспільство. Опозиційні політичні сили. Влада в особі Президента. Офіційне
слідство. Іноземні держави. Сім'я Георгія. Всі - крім спеціально створеної
комісії Верховної Ради, якою в політичний апогей справи керував "обранець"
журналістів Олександр Лавринович.

- А якщо більшість цих осіб не захочуть відповідати? Он навіть не раз
офіційно запрошені посадові особи не з'являються на ясні очі членів комісії.

- Це вже неважливо. Я навіть більше скажу: для оприлюднення фактів це навіть
і не потрібно. Це потрібно для іншого - засвічення, фіксації цих фактів.
Настане час, я впевнений, коли кожному з фігурантів треба буде якось
реагувати: тут занадто очевидні дії і функції кожного з них.

- Свого часу багато непорозумінь викликало ваше несподіване британське
політичне підданство. Багато моїх колег іронізувало: Івасюк скористався
ситуацією...

- Розумієте, ті, хто йшов "політичною" дорогою у розслідуванні справи, хоч це
може видатися парадоксальним, не становили небезпеки. Не тільки для влади, а
передусім для тих, хто планував і зробив цей злочин. А той, хто відкидав
політику і опирався лише на факти, хто робив висновки через їхню оцінку, той
і був небезпечний. Стверджувати, що в Україні створено систему
судово-медичної експертизи як механізму приховування злочинів, безслідного
зникнення людей, вибачте мені, більший ризик, ніж палити опудало Президента
на Хрещатику.

Небезпечно було й інше: докази, що в "справі Гонгадзе" дуже зацікавлені такі
полярні за своїм політичним значенням для України країни, як США і Росія. І
те, що Росія та Америка ввійшли в найінтимнішу частину "справи Гонгадзе", а
саме здійснення ДНК-ідентифікації в лабораторіях Павла Іванова та ФБР,
показує, що ці країни отримали дуже серйозний механізм впливу на ситуацію.

В Україну після одержання політичного притулку в Британії я повертаюся
вдруге. Я не боюся: у мене немає гріха перед державою і людьми. Є лише одна
мета. Якщо в Україні ще хтось зацікавлений у правді, навіть якщо це лише мама
Гії - Леся Гонгадзе, працюватиму до кінця. Якщо тут це буде вже нікому не
потрібно, то я прийматиму адекватні рішення особистого характеру.

- Підсумовуючи все сказане вами, не можу втриматися від запитання. Якщо
Президента підставили, то, за логікою, він повинен бути як ніхто зацікавлений
у сприянні справжньому розслідуванню.

- Думаю, що ступінь ризику для Президента в разі, якщо він дасть згоду на
розкриття істини у справі Гонгадзе, незрівнянно більший, ніж ступінь ризику
від дискредитації його особи як підозрюваного в замовленні вбивства Георгія.
Той, хто його "виводить" за руку з небезпечної ситуації, власні руки вже
залив кров'ю...

P. S. "ГУ" запрошує до спростування або підтвердження сказаного В. Івасюком
"дійових осіб" його версії.

Людмила КОХАНЕЦЬ.

"Голос України" 2001.12.06