Живі мішені спецназу
12/28/2001 | Спостерігач
Живі мішені спецназу
Наталія Лебідь, "Україна молода", 28.12.2001, 12:18
Щоразу, коли запевняєш себе, що в нашій країні тебе вже нічого не здивує, життя доводить зворотне. Так, шокуючу інформацію оприлюднив представник правозахисної організації "Гельсінкі-90" Юрій Мурашов. На парламентських слуханнях з прав людини він розповів про факти тренування спецпідрозділів МВС на в`язнях у місцях позбавлення волі. Подібна інформація, зазначав пан Мурашов в інтерв`ю "УМ", до правозахисних організацій надходила давно.
Правда, був період, коли навчання на живих людях начебто припинились, принаймні до "Гельсінкі-90", а також до інших правозахисників, такі дані не надходили. "Саме тому з великим здивуванням та обуренням ми дізналися - звичайно, із запізненням - про те, що якраз напередодні відомих подій 9 березня, приблизно в кінці лютого, відбулися спецназівські навчання у зоні для в`язнів, хворих на туберкульоз. Це було, звичайно, шоком для нас, бо ми думали, що це питання вже розв`язане і подібне більше не повторюватиметься", - каже Мурашов.
За даними "Гельсінкі-90", наслідком такого своєрідного підвищення професійної майстерності спеціальних загонів були людські жертви. Їх "списали" як померлих природньою смертю. Ця трагедія мала місце на півдні України, конкретніші відомості про заклад для хворих на туберкульоз в`язнів, яким вкоротили віку круті бійці спецназу, Юрій Мурашов не повідомив через побоювання поставити під загрозу життя інформатора. "Коли я розповідав про ці навчання під час парламентських слухань, один з представників МВС назвав місце, де це сталося, - не з трибуни, звичайно, а так, щоб чули тільки сусіди. Отже, для МВС подібні випадки - не секрет", - додає варту уваги подробицю Юрій Мурашов.
"Далі я говоритиму на рівні припущень, - попереджає правозахисник, - бо доказів тому, що я скажу, немає". Є версія, що існує секретний наказ, виданий і підписаний верхівкою МВС (який сформувався, можливо, ще за радянських часів) про проведення тренувань спецназу на живому "матеріалі". Непрямим доказом може слугувати те, що в діях спецназівців, про які надходили свідчення в правозахисні організації, прослідковується певна система. Вони тренуються щовесни або наприкінці зими, неначе складають іспити, як це роблять студенти - приблизно в один і той самий час. Сезонний характер "навчань", їхня регулярність, збіг багатьох деталей, що про них з різних регіонів України повідомляють інформатори, не дозволяють розглядати ці жахливі "семінари" спецназу як особисту ініціативу окремого міліцейського начальника - скоріше за все, наведені обставини саме доводять існування секретного наказу, який згори розв`язує руки "орлам боєвим".
Крім того, наявність певного сценарію, плану дій, який спочатку відпрацьовується на в`язнях за гратами, ілюструє наступна обставина. За свідченнями особи, що зверталася в "Гельсінкі-90", цьогорічні практичні заняття силовиків вперше проходили за участю спеціально тренованих собак. Повідомлення про перше в незалежній Україні використання собак проти людей (цього разу - на київських вулицях) надійшло і від свідків масових затримань опозиціонерів 9 березня. "Наші інформатори, безумовно, не домовлялися між собою. Ті, що розповідали про події в спеціальному закладі на півдні України, і гадки не мали про деталі затримання демонстрантів біля офісів УНА і УКРП, а ті, що були в Києві, на Димитрова, 6, знати не знають про останні силові експерименти над хворими в`язнями", - констатує Мурашов. Відновлення кривавих тренувань спецназу доречно пов`язати з підйомом опозиційного руху, методи придушення якого й відпрацьовувалися в зонах, вважає Мурашов.
Після отримання наприкінці травня наведеної вище інформації правозахисники з "Гельсінкі-90" розповсюдили її міжнародними каналами. Зокрема, сигнал отримала женевська Асоціація з попередження тортур. Механізм дослідження подібних фактів з боку міжнародних інституцій є доволі складним, продовжує Юрій Мурашов. Спочатку ними подається заявка на перевірку отриманої інформації, і поки ця заявка розглядається, поки іноземні правозахисники вирушають у дорогу, у нас встигають все "прибрати", приховати докази злочину, скерувавши свідків або в карантин, або в інші заклади, або змусивши і в`язнів, і персонал давати потрібні відповіді.
Треба самим вибудувати систему захисту від подібних явищ. У цьому неоціненну роль могла б відіграти Верховна Рада України. Якби парламентарі спромоглися прийняти закон про заборону видавати і виконувати будь-які накази силових міністерств (не має значення, існували вони в дійсності, чи ні) стосовно проведення "навчань" на живих людях, це був би вагомий внесок у припинення знущань над в`язнями в місцях позбавлення волі. "Якщо подібні секретні розпорядження не скасувати профілактично, апріорі, вони - навіть за умови, що новий керівник МВС не стане їх впроваджувати у життя - рано чи пізно можуть спрацювати автоматично.
Під час наступних спецназівських тренувань на такий наказ можуть спертися і продовжувати його виконувати", - застерігає Юрій Мурашов. При цьому правозахисник із сумом констатує, що народні обранці його думку поки що не підхопили. Спрацьовують певні стереотипи, зокрема упереджене ставлення до ув`язнених злочинців - мовляв, катюзі по заслузі.
Але державні мужі не враховують, наскільки руйнується імідж України через оприлюднення подібних фактів, адже практика навчань на "живому матеріалі" суперечить цілому ряду міжнародних документів, зокрема, конвенції ООН проти катувань. Крім того, нелюдське поводження з в`язнями "не сприяє корекції поведінки цих людей у майбутньому. Їх перетворюватимуть на запеклих ворогів суспільства, заганятимуть далі в кут кримінального анархізму і кримінального індивідуалізму", - наголошує Мурашов. І зрештою, зводиться нанівець вся та робота, яка виконується Департаментом з виконання покарань по переходу на новий спосіб стосунків між адміністрацією місць ув`язнення й тими, хто там перебуває.
На закінчення розмови представник "Гельсінкі-90" висловив надію на те, що зміна керівництва МВС, можливо, сприятиме змінам на краще в усій міліцейській системі. Можливо, так і буде. Але це підтвердить лише те, що на заваді виконанню злочинних наказів в нашій країні стоїть не закон, а окрема особа.
Наталія Лебідь, "Україна молода", 28.12.2001, 12:18
Щоразу, коли запевняєш себе, що в нашій країні тебе вже нічого не здивує, життя доводить зворотне. Так, шокуючу інформацію оприлюднив представник правозахисної організації "Гельсінкі-90" Юрій Мурашов. На парламентських слуханнях з прав людини він розповів про факти тренування спецпідрозділів МВС на в`язнях у місцях позбавлення волі. Подібна інформація, зазначав пан Мурашов в інтерв`ю "УМ", до правозахисних організацій надходила давно.
Правда, був період, коли навчання на живих людях начебто припинились, принаймні до "Гельсінкі-90", а також до інших правозахисників, такі дані не надходили. "Саме тому з великим здивуванням та обуренням ми дізналися - звичайно, із запізненням - про те, що якраз напередодні відомих подій 9 березня, приблизно в кінці лютого, відбулися спецназівські навчання у зоні для в`язнів, хворих на туберкульоз. Це було, звичайно, шоком для нас, бо ми думали, що це питання вже розв`язане і подібне більше не повторюватиметься", - каже Мурашов.
За даними "Гельсінкі-90", наслідком такого своєрідного підвищення професійної майстерності спеціальних загонів були людські жертви. Їх "списали" як померлих природньою смертю. Ця трагедія мала місце на півдні України, конкретніші відомості про заклад для хворих на туберкульоз в`язнів, яким вкоротили віку круті бійці спецназу, Юрій Мурашов не повідомив через побоювання поставити під загрозу життя інформатора. "Коли я розповідав про ці навчання під час парламентських слухань, один з представників МВС назвав місце, де це сталося, - не з трибуни, звичайно, а так, щоб чули тільки сусіди. Отже, для МВС подібні випадки - не секрет", - додає варту уваги подробицю Юрій Мурашов.
"Далі я говоритиму на рівні припущень, - попереджає правозахисник, - бо доказів тому, що я скажу, немає". Є версія, що існує секретний наказ, виданий і підписаний верхівкою МВС (який сформувався, можливо, ще за радянських часів) про проведення тренувань спецназу на живому "матеріалі". Непрямим доказом може слугувати те, що в діях спецназівців, про які надходили свідчення в правозахисні організації, прослідковується певна система. Вони тренуються щовесни або наприкінці зими, неначе складають іспити, як це роблять студенти - приблизно в один і той самий час. Сезонний характер "навчань", їхня регулярність, збіг багатьох деталей, що про них з різних регіонів України повідомляють інформатори, не дозволяють розглядати ці жахливі "семінари" спецназу як особисту ініціативу окремого міліцейського начальника - скоріше за все, наведені обставини саме доводять існування секретного наказу, який згори розв`язує руки "орлам боєвим".
Крім того, наявність певного сценарію, плану дій, який спочатку відпрацьовується на в`язнях за гратами, ілюструє наступна обставина. За свідченнями особи, що зверталася в "Гельсінкі-90", цьогорічні практичні заняття силовиків вперше проходили за участю спеціально тренованих собак. Повідомлення про перше в незалежній Україні використання собак проти людей (цього разу - на київських вулицях) надійшло і від свідків масових затримань опозиціонерів 9 березня. "Наші інформатори, безумовно, не домовлялися між собою. Ті, що розповідали про події в спеціальному закладі на півдні України, і гадки не мали про деталі затримання демонстрантів біля офісів УНА і УКРП, а ті, що були в Києві, на Димитрова, 6, знати не знають про останні силові експерименти над хворими в`язнями", - констатує Мурашов. Відновлення кривавих тренувань спецназу доречно пов`язати з підйомом опозиційного руху, методи придушення якого й відпрацьовувалися в зонах, вважає Мурашов.
Після отримання наприкінці травня наведеної вище інформації правозахисники з "Гельсінкі-90" розповсюдили її міжнародними каналами. Зокрема, сигнал отримала женевська Асоціація з попередження тортур. Механізм дослідження подібних фактів з боку міжнародних інституцій є доволі складним, продовжує Юрій Мурашов. Спочатку ними подається заявка на перевірку отриманої інформації, і поки ця заявка розглядається, поки іноземні правозахисники вирушають у дорогу, у нас встигають все "прибрати", приховати докази злочину, скерувавши свідків або в карантин, або в інші заклади, або змусивши і в`язнів, і персонал давати потрібні відповіді.
Треба самим вибудувати систему захисту від подібних явищ. У цьому неоціненну роль могла б відіграти Верховна Рада України. Якби парламентарі спромоглися прийняти закон про заборону видавати і виконувати будь-які накази силових міністерств (не має значення, існували вони в дійсності, чи ні) стосовно проведення "навчань" на живих людях, це був би вагомий внесок у припинення знущань над в`язнями в місцях позбавлення волі. "Якщо подібні секретні розпорядження не скасувати профілактично, апріорі, вони - навіть за умови, що новий керівник МВС не стане їх впроваджувати у життя - рано чи пізно можуть спрацювати автоматично.
Під час наступних спецназівських тренувань на такий наказ можуть спертися і продовжувати його виконувати", - застерігає Юрій Мурашов. При цьому правозахисник із сумом констатує, що народні обранці його думку поки що не підхопили. Спрацьовують певні стереотипи, зокрема упереджене ставлення до ув`язнених злочинців - мовляв, катюзі по заслузі.
Але державні мужі не враховують, наскільки руйнується імідж України через оприлюднення подібних фактів, адже практика навчань на "живому матеріалі" суперечить цілому ряду міжнародних документів, зокрема, конвенції ООН проти катувань. Крім того, нелюдське поводження з в`язнями "не сприяє корекції поведінки цих людей у майбутньому. Їх перетворюватимуть на запеклих ворогів суспільства, заганятимуть далі в кут кримінального анархізму і кримінального індивідуалізму", - наголошує Мурашов. І зрештою, зводиться нанівець вся та робота, яка виконується Департаментом з виконання покарань по переходу на новий спосіб стосунків між адміністрацією місць ув`язнення й тими, хто там перебуває.
На закінчення розмови представник "Гельсінкі-90" висловив надію на те, що зміна керівництва МВС, можливо, сприятиме змінам на краще в усій міліцейській системі. Можливо, так і буде. Але це підтвердить лише те, що на заваді виконанню злочинних наказів в нашій країні стоїть не закон, а окрема особа.