12/29/2001 | Майдан-ІНФОРМ

Рішення Конституційного Суду України про неконституційність указів Президії Верховної Ради України стосовно Комуністичної партії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року, голова Конституційного Суду Віктор СКОМОРОХА вважає таким, що "не грунтується на Конституції України і ухвалено Конституційним Судом поза межами своїх повноважень".

Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, В.СКОМОРОХА вважає, що повноваження Конституційного Суду є абсолютно визначеними статтями 147, 150, 151, 159 та 85 Конституції України. Відповідно ж до Прикінцевих та Перехідних положень Закону "Про Конституційний Суд України", юрисдикція КС з питань про відповідність Конституції поширюється, зокрема, на правові акти органів Верховної Ради, ухвалені до набуття чинності Конституцією України.

В.СКОМОРОХА наголосив, що КС "не може бути безпристрасним у своїх рішеннях, коли страсним є законодавець". Він наголосив, що це його окрема думка, на яку має право суддя будь-якого суду або ж науковець.

Він вважає, що, діючи в межах повноважень контролю за дотриманням Конституції, Президія Верховної Ради Української РСР ухвалила зазначені укази про заборону діяльності КПРС не виконуючи в даному випадку законодавчі функції. Тобто, на думку В.СКОМОРОХИ, Президія перебрала на себе судову владу і її дії були неправомірними. Незважаючи на виконання Президією ВР УРСР функції контролю, Конституційний Суд при розгляді справи вийшов за межі власних повноважень, поширивши їх на інші акти Президії Верховної Ради України, якими нею здійснено контрольні функції. Це рішення, на його думку, означає "прийняття Конституційним Судом на себе функції законотворчого органу і здійснення не негативної, а позитивної законотворчості". Цього не може робити жоден Конституційний Суд, наголосив В.СКОМОРОХА.

Ухвалюючи укази від 26 серпня 1991 року "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" та від 30 серпня 1991 року "Про заборону діяльності Компартії України", Президія ВР України керувалася п. 6 ст. 106 Конституції УРСР. Укази були спрямовані на безпосередню реалізацію ч. 2 ст. 7 Конституції України, яка не допускала діяльності партій, що ставлять за мету зміну конституційного ладу шляхом насильства, зокрема, підрив безпеки держави.

На думку В.СКОМОРОХИ, антиконституційних квітневих подій 1991 року визнано Секретаріатом ЦК КПРС у постанові від 22 серпня 1991 року про рішучі засудження авантюристів і пропозицію негайного розгляду питання про відповідність перед партією членів КПРС. За таких обставин Президія Верховної Ради України могла вирішити питання про контроль за дотриманням Конституції.

На думку голови КС, зазначений Указ Президії ВР не може бути предметом розгляду Конституційного Суду України ще й тому, що вирішення головного питання - припинення діяльності і заборона партії - є "правозастосовчими актами, а не нормативними". Заборона будь-якої партії - "це індивідуальний правозастосовчий акт, він стосується однієї юридичної особи, а в даному випадку - Комуністичної партії", зазначив В.СКОМОРОХА. Це головне питання, що вирішено зазначеними указами. Решта вирішених ними питань - майнові, працевлаштування - є похідними, які при необхідності можуть вирішуватись в судах загальної юрисдикції. Таким чином, оспорювана компетенція органу влади Президії Верховної Ради України щодо заборони політичної партії чинною Конституцією України не визначено. Тому Конституційний Суд позбавлений можливості вирішувати спір з цього приводу.

В.СКОМОРОХА наголосив також, що Конституційним Судом не здійснено нормативно-правового аналізу правової природи кожного із зазначених указів і конкретних їх пунктів. Тим самим порушено основний принцип діяльності суду - повноти і всебічності розгляду справи та обгрунтованості прийнятих рішень.

Голова КС наголошує, що суд вийшов за межі предмету дослідження і визнав неконституційними укази щодо вирішення долі майна Компартії України, незважаючи на належність частини його державі і на те, що органи Компартії України на момент видання указів фактично володіли ним, користувалися і розпоряджалися.

Зважаючи на вищезазначені факти, конституційне подання у справі необхідно було закрити на підставі п. 3 ст. 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.