01/31/2001 | Ростислав

(надсилаю статтю задля обговорення)
http://postup.brama.com/010123/13_2_3.html
Перша леді
SAPIENTI SAT

Найбільшим потрясінням останнього часу стало те, що Президент “здав” Юлію Тимошенко. “Здав”, незважаючи на те, що саме вона була гарантом його влади і врівноважувала його залежність від олігархів. Незважаючи на те, що вона, Юлія Тимошенко, почала наводити порядок в енергетичній сфері, що саме завдяки їй у листопаді-грудні в наших квартирах не зникало світло... Юлія Тимошенко частково повторила долю Жанни д’Арк, яка зробила все для зміцнення престолу Карла, а Карл віддав її на поталу інквізиції...

До речі, про Жанну. Мені довелося читати працю одного французького історика, який доводив: от якби у французького народу було достатнє почуття власної гідності, то він би нізащо не віддав би Жанну на страту... З історичної точки зору то є абсолютно неприпустима постановка питання – “Що було би, якби...”.
Бо не можна оцінювати стан середньовічного суспільства крізь призму наших реалій. Більш виправданою є сентенція історика, застосована до наших днів і щодо України. Якби в українського народу було достатнє почуття власної гідності, під будинком на вулиці Банковій у Києві та під усіма обласними адміністраціями вже стояли б пікети людей, які вимагали б поновлення Юлії Тимошенко на посаді...

Дійсно, наш народ мовчки проковтнув повідомлення. Так, мовчки похвилювалися: “А що тепер буде?” – “Що буде, що буде... Нічого не буде: ні світла, ні тепла...” – “Ет, нам не звикати... Головне, свічками запастися. І вікна позаклеювати”. – “Жаль Юлю. А Кучма виявився...” – далі, як правило, наш народ переходить на нецензурщину – сучасну ділову українську мову, ту, якою спілкуються Президент, глава його адміністрації, міністр внутрішніх справ та інші високопоставлені люди...

Юлія Тимошенко могла стати не просто секс-символом українських реформ. Вона могла стати символом новітньої України. В Україні зберігається чимало азійських рис, але Азія у ХХ столітті явила світу тип жінок-політиків на кшталт Сірімаво Бандаранаїке, Індіри Ганді, Беназір Бхутто та Корасон Акіно. Ці жінки стали символом переходу Азії до нових суспільних відносин. І тому можна вважати, що Україна відстає від Азії навіть у плані смаків. Візьмімо до уваги смаки людські. Ставлення до жінки. До того, як ми ставимося до своїх “перших леді”.

Нинішня перша леді – дружина Леоніда Кучми, Людмила Миколаївна. Чим вона запам’яталася загалу? Акціями “Дружина Президента – дітям” (дотепники перейменували цю акцію на “Дружина Президента – дітям Президента”)? Співом “Подмосковных вечеров?” Заявою “Я – Людмила Николаевна, и это не переводится”? Перша леді України – людина з істинно російською (причому не з московською, не з петербурзькою, а з “глубінкі”) ментальністю. Проста – аж до неймовірності. Душевна – по саме нікуди. Дивлюся на неї – і згадуються полотна Кустодієва.

Але ж який, до біса, Кустодієв в Україні?!

Я не маю нічого проти особисто Людмили Миколаївни. Але вважаю, що чоловік, дружина якого не володіє українською мовою, бути Президентом України не має права. Адже він мислить не категоріями держави. Бо держава – це не лише господарська діяльність. Це – й загальні настрої суспільства, духовний фактор.

Погляньмо на перших леді сусідніх держав. Пані Кваснєвська і пані Лукашенко. Перша леді Польщі – це чарівна усмішка, це граціозність, це краса. Це дорогий стильний одяг, модні зачіски і чудова косметика. Це – візитка Польщі. Це – обличчя Польщі. І коли Александр Кваснєвський їде з візитом за кордон, Польщу сприймають крізь призму людської привабливості його дружини, крізь призму її усмішки. Перша леді Білорусі – це село на Могилівщині, це корова, якій потрібно заготувати на зиму сіна. Це жінка, що рано постарілася і ніколи не бачила президентського палацу, яка не бувала на фуршетах і не знає правил бонтону. Це – віртуальна “перша леді”. Усі знають, що вона “десь є”. Мало хто “бачив її живцем”. Олександр Лукашенко сам представляє Білорусь. Усі знають, що в Білорусі існує диктатор, а вся Білорусь – це, за висловом Славоміра Адамовича, “сволочь, которая так гнусно топорщит усы”, тобто Лукашенко.

Ми мали шанс отримати нову візитну картку для України. Нехай – людину, яка має російські гени. Нехай – людину, яку обвинувачують у певних гріхах. Але людину, яка мала сміливість стати українкою. “Українці! Станьте українцями, якщо у вас є мужність бути українцями!” – перефразуємо легендарного Марата. Нині бути українцем – свідомим українцем, справжнім громадянином – це справді мужність.

На минулих виборах ні в першому, ні в другому турі я не голосував за Кучму. Він для мене є символом і уособленням старої псевдо-України. І Людмила Миколаївна для мене є першою леді псевдодержави, в якій я нині живу. Але я вірю у майбутню Україну. Я вірю в її прекрасний прорив у Європу. Я вірю, що Україна стане четвертим стовпом Європи – поруч із Великобританією, Францією, Німеччиною... Нині це може виглядати смішно і наївно. Але я вірю у те, що Україна матиме не просто Першу Леді, а політика №1 – нині гнану і цьковану Юлію Тимошенко. Просто я не бачу інших політиків такого рівня. Юлію Тимошенко називали “єдиним чоловіком в уряді Віктора Ющенка”. Україні потрібно, аби до влади прийшов дійсно справжній чоловік...

...Кажуть, політолог не має права впадати у пристрасті й мусить тверезо і холодно давати оцінку тим чи іншим явищам суспільного життя. Але ж може бути політолог щирим принаймні сам із собою і декларувати свою громадянську позицію?

Кость БОНДАРЕНКО