Щодо сьогоднішніх подій
03/01/2001 | Andriyko
"Пояснень конкретної природи судового рішення, на основі якого були вжиті сьогоднішні заходи", про які казав Надзвичайний і Повноважний Посол Сполучених Штатів Америки в Україні Карлос Паскуаль, знайти не вдасться, оскільки правова природа рішення є вочевидь "чисто конкретною".
Частина перша статті 39 Конституції України, що має пряму дію, встановила право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, однєю з форм яких і було знищене наметове містечко, мітинги, походи і демонстрації ("право на збори") за умови завчасного сповіщення про них органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Як ми з Вами знаємо, цієї умови було дотримано.
Частиною першою статті 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина може бути обмежено лише у випадках, передбачених Конституцією України. Такі обмеження щодо права на збори, згідно з частиною другою статті 39 Коснтитуції України можуть встановлюватися виключно судом і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку:
а) з метою запобігання заворушенням чи злочинам;
б) для охорони здоров'я населення;
в) для захисту прав і свобод.
Цей перелік підстав для обмеження права на збори є вичерпним, а посилання суду на будь-які інші підстави для обмеження цього права є безпосереднім порушенням приписів Конституції України, зокрема частини другої статті 3, згідно з якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком, частини другої статті 6, згідно з якою органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межа та відповідно до законів України, частини другої статті 19, що має аналогічний зміст із поширенням названого припису також на органи місцевого самоврядування та посадових осіб відповідних органів.
Вимоги органів державної влади щодо перенесення зборів (наметового містечка) в інше місце також порушує право осіб, що беруть у них участь, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, гарантовану статтею 33 Конституції України. Крім того, введення територіальних обмежень щодо права на збори саме по собі суттєво звужує його зміст, зводить нанівець його ефективність, оскільки сама природа цього права спрямована на можливість вільного колективного вираження своїх поглядів і переконань, і, перш за все, - його вираження органам державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовим особам, а також іншим співгромадянам.
Дозволю собі нагадати, що згідно з частиною першою статті 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, зокрема переносити місце реалізації права на збори, коли цього заманеться органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам.
За наведених вище обставин слід вважати, що учасники зборів були вправі скористатися правом, наданим їм частиною п'ятою статті 55 Конституції України, а саме правом будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, якими власне і були вранішні дії співробітників органів державної влади і місцевого самоврядування.
Викликає величезне здивування і розчарування реакція на сьогоднішні події Президента України, коли той заявив, що "...це абсолютно правильне рішення. І на майбутнє всі повинні знати", а також, що він "...радий тому, що в Києві є влада". Яка влада, пане Президенте? Влада, що порушує фундаментальні права і свободи людини і громадянина? Влада, представники якої виконують явно злочинні розпорядження і накази, хоча й можуть відмовитися від цього на підставі частини першої статті 60 Конституції України? Судова влада, яка не здійснює правосуддя, порушує його основні принципи, як-то законність, рівність учасників процесу, змагальність сторін та свобода в наданні судові своїх доказів і у доведенні їх переконливості, гласність судового процесу, забезпечення оскарження рішень суду? Як інакше можна зрозуміти той факт, що ніхто з учасників акції не був поставлений до відома а ні про час і місце проведення засідання суду, а ні про час проведення виконавчих дій, жодному з них і досі не пред'явлено його рішення, а також те, що виконавчий лист було видано, а виконавчі дії проведено за рішенням, що не набрало законної сили?
У зв'язку з цим вважаю своїм громадянським обов'язком вже вкотре навести положення частини другої статті 102 Конституції України: "Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". І якщо Президент України не гарантує бодай однієї з засад, названих вище, то питання полягає у тому, чи варто йому надалі намагатися виконати свої обов'язки, зміст яких йому не вдається очевидним?
Частина перша статті 39 Конституції України, що має пряму дію, встановила право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, однєю з форм яких і було знищене наметове містечко, мітинги, походи і демонстрації ("право на збори") за умови завчасного сповіщення про них органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Як ми з Вами знаємо, цієї умови було дотримано.
Частиною першою статті 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина може бути обмежено лише у випадках, передбачених Конституцією України. Такі обмеження щодо права на збори, згідно з частиною другою статті 39 Коснтитуції України можуть встановлюватися виключно судом і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку:
а) з метою запобігання заворушенням чи злочинам;
б) для охорони здоров'я населення;
в) для захисту прав і свобод.
Цей перелік підстав для обмеження права на збори є вичерпним, а посилання суду на будь-які інші підстави для обмеження цього права є безпосереднім порушенням приписів Конституції України, зокрема частини другої статті 3, згідно з якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком, частини другої статті 6, згідно з якою органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межа та відповідно до законів України, частини другої статті 19, що має аналогічний зміст із поширенням названого припису також на органи місцевого самоврядування та посадових осіб відповідних органів.
Вимоги органів державної влади щодо перенесення зборів (наметового містечка) в інше місце також порушує право осіб, що беруть у них участь, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, гарантовану статтею 33 Конституції України. Крім того, введення територіальних обмежень щодо права на збори саме по собі суттєво звужує його зміст, зводить нанівець його ефективність, оскільки сама природа цього права спрямована на можливість вільного колективного вираження своїх поглядів і переконань, і, перш за все, - його вираження органам державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовим особам, а також іншим співгромадянам.
Дозволю собі нагадати, що згідно з частиною першою статті 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, зокрема переносити місце реалізації права на збори, коли цього заманеться органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам.
За наведених вище обставин слід вважати, що учасники зборів були вправі скористатися правом, наданим їм частиною п'ятою статті 55 Конституції України, а саме правом будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, якими власне і були вранішні дії співробітників органів державної влади і місцевого самоврядування.
Викликає величезне здивування і розчарування реакція на сьогоднішні події Президента України, коли той заявив, що "...це абсолютно правильне рішення. І на майбутнє всі повинні знати", а також, що він "...радий тому, що в Києві є влада". Яка влада, пане Президенте? Влада, що порушує фундаментальні права і свободи людини і громадянина? Влада, представники якої виконують явно злочинні розпорядження і накази, хоча й можуть відмовитися від цього на підставі частини першої статті 60 Конституції України? Судова влада, яка не здійснює правосуддя, порушує його основні принципи, як-то законність, рівність учасників процесу, змагальність сторін та свобода в наданні судові своїх доказів і у доведенні їх переконливості, гласність судового процесу, забезпечення оскарження рішень суду? Як інакше можна зрозуміти той факт, що ніхто з учасників акції не був поставлений до відома а ні про час і місце проведення засідання суду, а ні про час проведення виконавчих дій, жодному з них і досі не пред'явлено його рішення, а також те, що виконавчий лист було видано, а виконавчі дії проведено за рішенням, що не набрало законної сили?
У зв'язку з цим вважаю своїм громадянським обов'язком вже вкотре навести положення частини другої статті 102 Конституції України: "Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". І якщо Президент України не гарантує бодай однієї з засад, названих вище, то питання полягає у тому, чи варто йому надалі намагатися виконати свої обов'язки, зміст яких йому не вдається очевидним?