03/02/2001 | Онопрієнко

Автор: Онопрієнко - братан Кучми


Неприємно, коли між відставкою та торгівлею національною честю Президент держави обирає останнє

Сьогодні критика на адресу Леоніда Кучми з боку опозиційних видань має дуже жорсткий і образливий характер. Його
називають диктатором, розсилають в Інтернеті плакати, на яких вгадується образ, середній між Кучмою та Онопрієнком,
проводять над ним трибунали, спалюють опудало Президента. Прикро, що лише касетний скандал викликав таку реакцію,
що ганебна поведінка Л.Кучми проглядає тільки на тлі варварського вбивства Гії Гонгадзе.

Прикро, що його критикують за причетність до «справи Гонгадзе», а не за свавілля купки денаціоналізованих «олігархів», за
соціальну безвідповідальність перед мільйонами співвітчизників, за «кидки» трастових компаній, за те, що досі в Україні не
проведено дерусифікацію.

Тиск опозиції, індиферентність народу до політичного життя змусили Л.Кучму шукати співчуття в російських сусідів.
Зокрема, показовими є останні інтерв’ю Гаранта російським засобам масової інформації. Це не перша така спроба. Під час
президентської кампанії 1998 р. він уже дав кілька інтерв’ю російським ЗМІ, з чого ми зрозуміли, що його смаки відповідають
смакам «жінок-лоточниць». Але щодо смаків, як відомо, не сперечаються.

Сперечатися можна з тим, що він сьогодні наговорив російським журналістам. Бо це, як каже Президент, «бред сивої
кобили». Наводимо кілька цитат з його виступів на російському телебаченні та в кількох таблоїдах.

Спочатку слово про олігархів. На думку Л.Кучми, поняття «олігарх» ми дещо «спохабили»: «У всьому світі є багаті люди, які
через своїх представників впливають на владу». «Лобіювання інтересів — це офіційно визнана система в США, котре
відбувається на державному рівні», — виправдовує наших олігархів Президент. В Україні поки що Закон «Про лобіювання»
існує тільки у проекті, тому залишається здогадуватися, хто і кому сьогодні платить за подібні послуги.

Але олігарх олігарху не рівня. Скажімо, Ю.Тимошенко є поганим олігархом. Про Пінчука, Суркіса, Рабиновича, випливає з
контексту, Президент кращої думки. Але чому — Л.Кучма так і не пояснив. І взагалі, ми так і не зрозуміли, за якими
критеріями він відрізняє добрих олігархів від поганих. Ну, з Пінчуком зрозуміло, він зять «на віру», а як із Суркісом, Бакаєм,
Рабиновичем? У будь-якому випадку оцінка Президентом цих осіб розходиться з думкою українського народу. Бо в уряді
Ющенка Ю.Тимошенко вивела з «тіні» більше 4 млрд. грн., і за це їй подарунок — Лук’янівка. А Суркіс, який упродовж років
грабує українців, — досі на свободі.

Взагалі, низка заяв Л.Кучми позначена не лише суб’єктивізмом, а й протиріччями. Таке враження, що наш Президент є
типовим прикладом «плюралізму в одній голові». Хоча, можливо, це таке специфічне почуття гумору? Скажімо, на зустрічі в
Українському домі Леонід Кучма заявив про необхідність ... «підвищення культури друкованих видань». Тобто не потрібно
більше друкувати нецензурні діалоги з касет майора Мельниченка?

Багатьох українських оглядачів стурбували проросійські заяви Президента. Зокрема, стосовно недостатньої участі
російського капіталу в українській приватизації. Дехто вже говорить, що в українській зовнішній політиці період
багатовекторності змінюється на політику одновекторності.

Ми не драматизуємо ситуації навколо підписання низки україно-російських домовленостей і вважаємо, що на сьогодні нема
об’єктивних умов для інтеграції України у «двійку» (Росія — Білорусь). Досвід російсько-білоруської інтеграції є наочною
ілюстрацією того, що будь-які декларації нічого не варті, якщо за ними не стоїть фінансовий інтерес. Але сам факт подібних
реверансів, коли між відставкою та торгівлею національною честю Президент держави обирає останнє, є неприємним.

І ще один момент, спеціально розрахований на російського споживача. Досі, говорячи про зацікавлених ініціаторів ескалації
політичної кризи в Україні, Кучма кивав на Захід. Точніше, на міжнародні організації. У інтерв’ю російському телебаченню він
розширив поняття Заходу. На його думку, підривні сили протипрезидентської опозиції знаходяться на Західній Україні.
Коментарі зайві. Але, думаю, не в добрий час Гарант згадав західняків. Бо вже остання київська акція засвідчила, що П’ємонт
знову бере ініціативу в свої руки. А Західна Україна, як відомо, не працює в півруки.

По-людськи я розумію Кучму. Все життя чоловік просидів парторгом, був директором величезного заводу, за способом
життя — міщанином, за характером — обивателем. У нього родичі не підривалися на гранаті, щоб не здатися в полон
російським окупантам, його сім’я не знала ГУЛАГів і Воркути, а студент Кучма не читав під ковдрою самвидав. Він не дихав
повітрям волі. А йому історія доручила правити великим європейським народом. З давньою традицією, з великою історією.
Не дивно, що він просто підірвався владою та історією. Якщо врахувати, що Президент є обличчям держави, то досі Україна
була державою зі спотвореним обличчям.