Абразєц бандюківської дєрмократії
03/17/2001 | Shooter
Учора з Києва у Львів приїхали останні із заарештованих 9-го березня львів’ян. На прес-конференції журналіст Дмитро Шурхало та члени комітету "За правду!" детально розповіли про те, що з ними трапилося від моменту затримання до звільнення.
Дмитро Шурхало: "О сьомій вечора я отримав інформацію, що на станції "Вокзальній" і на вокзалі люди в цивільному затримують студентів і кудись їх відвозять. Я з Віталієм Загайним (член секретаріату ГК "За правду") вирушив туди. На вокзалі я почав збирати інформацію. Бачив, як парубків знімали просто з ескалатора, біля виходу з метро, біля вокзалу і біля поїздів. Декого, як мені потім сказали, навіть знімали з поїзда на наступній станції. Я звертався за коментарями до правоохоронців у формі, до людей у цивільному. Ніхто, звичайно, нічого не говорив. Записав тільки коментарі декількох студентів.
До мене підійшов офіцер міліції, попросив показати документи. Я дав йому своє журналістське посвідчення, яке той відразу передав чоловіку в цивільному, той передав ще комусь і так далі. Тут же підійшов інший правоохоронець і також запитав про документи. Я відповів, що в мене щойно забрали журналістське посвідчення, але можу показати паспорт, якщо цікавить. "Ах, не маєш документів?!.." - вигукнув той. З'явилися "беркутівці", мені відразу ж заламали за спину руки, забрали диктофон, портфель і гаманець і повернули обличчям до огорожі. Потім демонстративно поклали гаманець у портфель, віддали його мені і посадили в "автозак". Правда, подивитися в портфель не дозволяли, запитуючи насмішливо: "Ти що, думаєш, ми тобі наркотики підкинули?"
Машина під'їхала до численної групи студентів, які сиділи просто на асфальті в оточенні працівників "Беркута" й інших, судячи за формою, спецпідрозділів. У кабінку, розраховану на 8 осіб нас заштовхнули 14, у тому числі одну дівчину. Ми вимушені були сидіти один в одного на колінах. Усе відбувалося дуже швидко. Ніхто не розумів, що відбувається. Були думки, що, напевно, стався якийсь переворот, введено надзвичайний стан або щось ще таке, якщо людей хапають просто на вулиці.
Возили нас по місту досить довго. Із розмов міліціонерів ми зрозуміли, що була така вказівка - "возити". Дорогою навіть закінчився бензин. Нас привезли в Харківський райвідділ. Спочатку тримали в коридорі, потім помістили в КПУ. Усім пред'явили однакове звинувачення - нібито ми лаялися. У протоколі записано, що мене за цією справою застукали о 15.20, тоді як насправді затримали о 19.30. А о 15.20 я був на зборах ГК "За правду!", на прес-конференції, задавав питання, мене бачили десятки людей. А щодо "брутальної лайки", то таких виразів, які я почув при затриманні і в райвідділку від правоохоронців, я не чув навіть у найкрутіших п'єсах Леся Подерв'янського. Міліція лаяла і нас, і владу. Мовляв, що ми "понаїхати і діяли незаконно". Основна фраза, на яку було зроблено наголос, - "ви діяли незаконно".
При затриманні і протягом усіх п'яти днів мене не били. Хоч я чув, що іншим діставалося добряче. Мені пощастило. Я говорив, що я журналіст, а журналіст, наскільки я зрозумів, навіть у міліції "священна корова".
Нас посадили в кімнату 4 на 2 метри, яку називають "акваріумом". Там ми сиділи майже 2 доби взагалі без їжі. Десь о 4-00 ранку викликали, підсунули якийсь протокол. Я його не підписав.
Далі був суд, який інакше як пародією назвати не можна. Причому пародія дуже похмура. У кімнаті я, жінка-суддя (яку мені не представили, я не знав, хто це така; уже потім мені повідомили депутати, що її прізвище Кузнєцова), майор міліції і міліціонер за моєю спиною. Що мене здивувало, суддю чомусь цікавило, яким чином я отримую гонорари. Як це стосується мого затримання, я не знаю. Потім каже: "Ось за протоколом ви порушували порядок, матюкалися..." Я говорю: це не правда і протоколу я не підписував. Вона каже: "Чому ж ти цього не написав?" Я: Повірте, що о 4-00 ночі в такому стані чогось писати не хочеться. Тим паче, я не розумів, що відбувається. Суддя видала ще одну фразу: "Я би вам там всім повідривала, - а потім поглянула мені в очі і сказала, - П'ятнадцять діб".
Потім мене декілька разів допитували, знімали відбитки пальців, фотографували, знімали на відео. Питали, чия це газета "Поступ", хто за нею стоїть.
Через день, коли я зустрівся з Карпачової і депутатами, вони розказали мені, що відбувається у Львові (я вдячний колегам за підтримку), у Києві, що взагалі сталося в державі. Бо я вже і не знав, що думати. Говорили всіляке. Що заарештовано всіх. Усі сидять, сидить Чорновіл і інші...
Люди "бувалі", з якими доводилося спілкуватися в камері, казали, що до мене ставляться ще по-людськи. Були раді, що ми потрапили до них, бо в камерах ніколи до цього не було матраців і доводилося спати на голих нарах навіть узимку. Окрім того, замість баланди з хлібом під час нашого перебування почали давати суп і сардельки.
Інакше, як репресивними, дії проти себе й інших людей назвати не можу. Мабуть, влада боялася розголосу. Де бачили не есбеушну або не міліцейську відеокамеру - об'єктив летів в один бік, оператор - в інший. Якось на допиті я запитав про прізвище слідчого, на що той відповів: "Ага, щоб ти потім про мене в газеті написав?"
Історію Дмитра Шурхала доповнили страшними подробицями зі свого вже досвіду члени комітету "За правду!" Станіслав Цимбалюк, Тарас Камецький, Ярослав Рак і Тарас Великопольський.
Затримали їх на вокзалі за ознакою - наявність символіки "За правду!". Одразу ж, на місці, "надавали по пиці". Найбільше дісталося Тарасу Камецькому, який тримав у руці синьо-жовте знамено. Обличчям до стіни з піднятими руками вони простояли 45 хвилин, поки не під'їхав "автозак". П'ятьох у двомісній будці відвезли в Залізничний райвідділ. Наступного дня їх по одному почали допитувати троє слідчих. Допитували руками, ногами, гумовою палицею. Били за те, що "понаїхали зі Львова", "захотілося правди". Переконували, що якщо не "покаєшся", то повернешся у Львів... через 6 років. У результаті Станіслав Цимбалюк підписав, що лаявся на вокзалі. На суді проти нього свідчили троє з тих, хто його брав. Адвоката не надали, вирок - 5 діб.
Тараса Камецького одного разу після важких допитів з побоями допитував "добрий" слідчий. Напоїв чаєм, переконував розкаятися. Однак інші його колеги мали свої методи. Окрім фізичного, застосовували і психологічний тиск: "Хочеш повернутися до своєї 10-місячної дитини живим-здоровим - підпиши". Не били Тараса тільки по руках - він сказав, що художник-реставратор, реставрував ікони і фрески в київських соборах. Він підписав порожній бланк, на якому згодом було детально розписано, що він "робив" 9-го березня незаконного.
Суд у справі Ярослава Рака першого разу перенесли, оскільки він дуже настирливо вимагав адвоката. За декілька хвилин до повторного засідання адвоката йому надали, дозволивши 2 хвилини з ним поговорити...
На питання, чому перед поїздкою в Київ людей не проінструктували і не роз'яснили їх прав, журналісти отримали просту та вичерпну відповідь: "Як можна проінструктувати від "дурі та беззаконня?"
Усі учасники прес-конференції налаштовані брати участь у всіх подальших акціях протесту.
Коментар. От мені одне цікаво: невже Кучма такий лох? Його ж грубо і безпардонно кожний раз підставляють, а він не робить ніяких висновків. Лох квадратний.
Дмитро Шурхало: "О сьомій вечора я отримав інформацію, що на станції "Вокзальній" і на вокзалі люди в цивільному затримують студентів і кудись їх відвозять. Я з Віталієм Загайним (член секретаріату ГК "За правду") вирушив туди. На вокзалі я почав збирати інформацію. Бачив, як парубків знімали просто з ескалатора, біля виходу з метро, біля вокзалу і біля поїздів. Декого, як мені потім сказали, навіть знімали з поїзда на наступній станції. Я звертався за коментарями до правоохоронців у формі, до людей у цивільному. Ніхто, звичайно, нічого не говорив. Записав тільки коментарі декількох студентів.
До мене підійшов офіцер міліції, попросив показати документи. Я дав йому своє журналістське посвідчення, яке той відразу передав чоловіку в цивільному, той передав ще комусь і так далі. Тут же підійшов інший правоохоронець і також запитав про документи. Я відповів, що в мене щойно забрали журналістське посвідчення, але можу показати паспорт, якщо цікавить. "Ах, не маєш документів?!.." - вигукнув той. З'явилися "беркутівці", мені відразу ж заламали за спину руки, забрали диктофон, портфель і гаманець і повернули обличчям до огорожі. Потім демонстративно поклали гаманець у портфель, віддали його мені і посадили в "автозак". Правда, подивитися в портфель не дозволяли, запитуючи насмішливо: "Ти що, думаєш, ми тобі наркотики підкинули?"
Машина під'їхала до численної групи студентів, які сиділи просто на асфальті в оточенні працівників "Беркута" й інших, судячи за формою, спецпідрозділів. У кабінку, розраховану на 8 осіб нас заштовхнули 14, у тому числі одну дівчину. Ми вимушені були сидіти один в одного на колінах. Усе відбувалося дуже швидко. Ніхто не розумів, що відбувається. Були думки, що, напевно, стався якийсь переворот, введено надзвичайний стан або щось ще таке, якщо людей хапають просто на вулиці.
Возили нас по місту досить довго. Із розмов міліціонерів ми зрозуміли, що була така вказівка - "возити". Дорогою навіть закінчився бензин. Нас привезли в Харківський райвідділ. Спочатку тримали в коридорі, потім помістили в КПУ. Усім пред'явили однакове звинувачення - нібито ми лаялися. У протоколі записано, що мене за цією справою застукали о 15.20, тоді як насправді затримали о 19.30. А о 15.20 я був на зборах ГК "За правду!", на прес-конференції, задавав питання, мене бачили десятки людей. А щодо "брутальної лайки", то таких виразів, які я почув при затриманні і в райвідділку від правоохоронців, я не чув навіть у найкрутіших п'єсах Леся Подерв'янського. Міліція лаяла і нас, і владу. Мовляв, що ми "понаїхати і діяли незаконно". Основна фраза, на яку було зроблено наголос, - "ви діяли незаконно".
При затриманні і протягом усіх п'яти днів мене не били. Хоч я чув, що іншим діставалося добряче. Мені пощастило. Я говорив, що я журналіст, а журналіст, наскільки я зрозумів, навіть у міліції "священна корова".
Нас посадили в кімнату 4 на 2 метри, яку називають "акваріумом". Там ми сиділи майже 2 доби взагалі без їжі. Десь о 4-00 ранку викликали, підсунули якийсь протокол. Я його не підписав.
Далі був суд, який інакше як пародією назвати не можна. Причому пародія дуже похмура. У кімнаті я, жінка-суддя (яку мені не представили, я не знав, хто це така; уже потім мені повідомили депутати, що її прізвище Кузнєцова), майор міліції і міліціонер за моєю спиною. Що мене здивувало, суддю чомусь цікавило, яким чином я отримую гонорари. Як це стосується мого затримання, я не знаю. Потім каже: "Ось за протоколом ви порушували порядок, матюкалися..." Я говорю: це не правда і протоколу я не підписував. Вона каже: "Чому ж ти цього не написав?" Я: Повірте, що о 4-00 ночі в такому стані чогось писати не хочеться. Тим паче, я не розумів, що відбувається. Суддя видала ще одну фразу: "Я би вам там всім повідривала, - а потім поглянула мені в очі і сказала, - П'ятнадцять діб".
Потім мене декілька разів допитували, знімали відбитки пальців, фотографували, знімали на відео. Питали, чия це газета "Поступ", хто за нею стоїть.
Через день, коли я зустрівся з Карпачової і депутатами, вони розказали мені, що відбувається у Львові (я вдячний колегам за підтримку), у Києві, що взагалі сталося в державі. Бо я вже і не знав, що думати. Говорили всіляке. Що заарештовано всіх. Усі сидять, сидить Чорновіл і інші...
Люди "бувалі", з якими доводилося спілкуватися в камері, казали, що до мене ставляться ще по-людськи. Були раді, що ми потрапили до них, бо в камерах ніколи до цього не було матраців і доводилося спати на голих нарах навіть узимку. Окрім того, замість баланди з хлібом під час нашого перебування почали давати суп і сардельки.
Інакше, як репресивними, дії проти себе й інших людей назвати не можу. Мабуть, влада боялася розголосу. Де бачили не есбеушну або не міліцейську відеокамеру - об'єктив летів в один бік, оператор - в інший. Якось на допиті я запитав про прізвище слідчого, на що той відповів: "Ага, щоб ти потім про мене в газеті написав?"
Історію Дмитра Шурхала доповнили страшними подробицями зі свого вже досвіду члени комітету "За правду!" Станіслав Цимбалюк, Тарас Камецький, Ярослав Рак і Тарас Великопольський.
Затримали їх на вокзалі за ознакою - наявність символіки "За правду!". Одразу ж, на місці, "надавали по пиці". Найбільше дісталося Тарасу Камецькому, який тримав у руці синьо-жовте знамено. Обличчям до стіни з піднятими руками вони простояли 45 хвилин, поки не під'їхав "автозак". П'ятьох у двомісній будці відвезли в Залізничний райвідділ. Наступного дня їх по одному почали допитувати троє слідчих. Допитували руками, ногами, гумовою палицею. Били за те, що "понаїхали зі Львова", "захотілося правди". Переконували, що якщо не "покаєшся", то повернешся у Львів... через 6 років. У результаті Станіслав Цимбалюк підписав, що лаявся на вокзалі. На суді проти нього свідчили троє з тих, хто його брав. Адвоката не надали, вирок - 5 діб.
Тараса Камецького одного разу після важких допитів з побоями допитував "добрий" слідчий. Напоїв чаєм, переконував розкаятися. Однак інші його колеги мали свої методи. Окрім фізичного, застосовували і психологічний тиск: "Хочеш повернутися до своєї 10-місячної дитини живим-здоровим - підпиши". Не били Тараса тільки по руках - він сказав, що художник-реставратор, реставрував ікони і фрески в київських соборах. Він підписав порожній бланк, на якому згодом було детально розписано, що він "робив" 9-го березня незаконного.
Суд у справі Ярослава Рака першого разу перенесли, оскільки він дуже настирливо вимагав адвоката. За декілька хвилин до повторного засідання адвоката йому надали, дозволивши 2 хвилини з ним поговорити...
На питання, чому перед поїздкою в Київ людей не проінструктували і не роз'яснили їх прав, журналісти отримали просту та вичерпну відповідь: "Як можна проінструктувати від "дурі та беззаконня?"
Усі учасники прес-конференції налаштовані брати участь у всіх подальших акціях протесту.
Коментар. От мені одне цікаво: невже Кучма такий лох? Його ж грубо і безпардонно кожний раз підставляють, а він не робить ніяких висновків. Лох квадратний.