ОПОЗИЦІЯ НЕ БУВАЄ ХОРОШОЮ ЧИ ПОГАНОЮ
03/29/2001 | Майдан-Інформ
Останнім часом президентське оточення намагається розіграти нову карту у протистоянні з опозицією. Після заяв Президента про відсутність кризи в Україні і про відсутність опозиції у правому таборі, речникам Президента довелося-таки визнати наявність кризової ситуації. Більше того - починають все частіше лунати заяви про необхідність конструктивного діалогу з опозицією. Почергово за переговори за круглим столом з представниками опозиції висловилися Валерій Пустовойтенко, Анатолій Кінах та Віктор Ющенко.
Опозиція неодноразово наголошувала на тому моменті, що переговори можливі за кількох умов. Народний депутат Тарас Стецьків назвав дві базові умови переговорів (взаємовизнання опозиції і влади як суб'єктів переговорногот процесу та надання опозиції рівних можливостей для висвітлення у прямому ефірі на телебаченні своїх програмових засад). Також існують інші умови: Президент повинен відправити у відставку одіозних фігур із свого оточення - М.Азарова, Є.Марчука, М.Потебенька. По-друге, Л.Кучма мусить визнати, що з-за столу переговорів він може встати не Президентом. По-третє, повноваження уряду Віктора Ющенка мають зберігатися аж до кінця переговорного процесу. По-четверте, з боку влади за столом переговорів повинні сидіти Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Іван Плющ. Проте опозиція наголошує і на тому моменті, що круглий стіл - це далеко не єдиний засіб розв'язання кризи, і доти, доки опозиційні сили не будуть достатньо сильними, не матимуть розгалуженої структури, опертя на маси і позитивної програми - доти вона не зможе виступити реальною противагою владі під час переговорів.
Адміністрація Президента, бажаючи відтягнути час і виграти зайві козирі у політичній грі, вдається до ряду активностей, спрямованих на поширення серед громадськості думок щодо роздрібленості опозиції та її ідеологічної невизначеності. Більше того - у якості "опозиції" намагаються представити деякі політичні структури, що реально не є такими - скажімо, Комуністичну партію України.
Заслуговує на особливу увагу ініціатива народного депутата Олександра Волкова, який 20 березня провів нараду з представниками трьох парламентських фракцій - Народного руху України, Українського народного руху та "Реформи-Конгрес". Офіційно сам пан Волков заявив, що це були міжфракційні переговори щодо координації дій більшості. Засоби масової інформації потрактували цей крок пана Воклва як перший крок на шляху діалогу влади і опозиції. Ідея представити НРУ - УНР - ПРП - КУН як "праву опозицію" - не нова і її ще до касетного скандалу активно пропрацьовував голова Адміністрації Президента України Володимир Литвин. Проте реалії є такими, що керівні органи цих партій жодного разу не висловилися про входження до опозиції. Наразі опозиційними до Президента і системи є більшість низових осередків згаданих партій та окремі лідери, проте партійне керівництво залишається все ще у невизначеності або займає угодовську позицію. Тому проведення переговорів саме з керівниками НРУ - ПРП - УНР - КУН може розглядатится як спроба призначити кишенькову опозицію..
Ще одинм моментом є спроба перекомутувати антипрезидентські настрої на проющенківські. Мовляв, народу нині потрібна не відставка Кучми, а збереження уряду Ющенка. Ідея зосередження уваги мас на проблемі уряду є доволі влучним моментом, оскільки Віктор Ющенко є популярним політиком. І саме тому нині необхідно поєднувати проющенківську агітацію з антикучмівськими виступами. Але варто наголосити, що опозиція не вважає сам факт залишення Ющенка при владі достатнім для того, аби говорити про розв'язання кризової ситуації в Україні.
Характерною є заява Віктора Медведчука, у якій віце-спікер говорить про недоцільність сідати за стіл переговорів з тими, хто висуває "безглузді ультиматуми" до Президента. Подібні настрої лідера однієї з найбільших пропрезидентських партій свідчать про посилення в Україні "партії війни". Додатковим свідченням паралельного розгортання "силового варіанту" вирішення кризової ситуації є факт призначення на пост міністра внутрішніх справ України генерал-полковника Юрія Смирнова, безпосередньо винного у побитті та арештах студентів 9 березня цього року. Опозиція не вважає, що заміна Кравченка на Смирнова є перемогою опозиційних сил. Слова Президента, мовляв, Юрій Кравченко має великий досвід, який варто використрвувати на інших посадах, а також чутки про можливість призначення екс-міністра внутрішніх справ на пост Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, є додатковим свідченням готовності влади запустити в хід "силову" машину.
Опозиція наразі принципово схвалює ідею круглого столу як спосіб розв'язання конфлікту, але щодо конкретної дати початку переговорів прогнози робити рано. Насамперед потрібно домовитися про предмет переговорів і узгодити основні пункти, на яких можливе ведення переговорного процесу за круглим столом. Кучма та його режим змушені враховувати настрої Заходу, який висловлюється за пошук діалогу з опозицією. Опозиція ж останнім часом реально взялася за вироблення позитивної програми дій і популярних гасел. Станом на кінець березня підтримку опозиції в Україні, згідно соціологічних опитувань, готові були висловити третина населення України, а владі - лише 12%.
Народний депутат Тарас Стецьків наголосив на тому, що опозиція в жодному випадку не повинна покладатися виключно на допомогу Заходу, а вирішення української політичної кризи повинно проводитися виключно самим народом України. "Так, ми цінуємо моральну та правову допомогу посередників. Але головної ролі у врегулюванні кризи ні західний, ні східний фактор грат не повинен. Це базисна цінність: ми хочемо, аби нинішня "оксамитова революція" була справою самого українського народу. Дарована згори свобода ніколи не цінується; люди повинні цю цінність самі завоювати. По-друге, український народ повинен самовизначитися. На чию сторону він встане - опозиції чи влади - та сторона й має моральне право керувати державою", - зазначив Т.Стецьків.
Водночас опозиція повинна більше уваги приділяти корпоративним середовищам (вчителям, науковцям, студентам, лікарям) і намагатися скеровувати їхні протестні настрої не лише в соціальне, але й політичне русло. Особливо це є актуальним напередодні масових страйків, у яких мають намір взяти участь корпоративні середовища.
Опозиція неодноразово наголошувала на тому моменті, що переговори можливі за кількох умов. Народний депутат Тарас Стецьків назвав дві базові умови переговорів (взаємовизнання опозиції і влади як суб'єктів переговорногот процесу та надання опозиції рівних можливостей для висвітлення у прямому ефірі на телебаченні своїх програмових засад). Також існують інші умови: Президент повинен відправити у відставку одіозних фігур із свого оточення - М.Азарова, Є.Марчука, М.Потебенька. По-друге, Л.Кучма мусить визнати, що з-за столу переговорів він може встати не Президентом. По-третє, повноваження уряду Віктора Ющенка мають зберігатися аж до кінця переговорного процесу. По-четверте, з боку влади за столом переговорів повинні сидіти Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Іван Плющ. Проте опозиція наголошує і на тому моменті, що круглий стіл - це далеко не єдиний засіб розв'язання кризи, і доти, доки опозиційні сили не будуть достатньо сильними, не матимуть розгалуженої структури, опертя на маси і позитивної програми - доти вона не зможе виступити реальною противагою владі під час переговорів.
Адміністрація Президента, бажаючи відтягнути час і виграти зайві козирі у політичній грі, вдається до ряду активностей, спрямованих на поширення серед громадськості думок щодо роздрібленості опозиції та її ідеологічної невизначеності. Більше того - у якості "опозиції" намагаються представити деякі політичні структури, що реально не є такими - скажімо, Комуністичну партію України.
Заслуговує на особливу увагу ініціатива народного депутата Олександра Волкова, який 20 березня провів нараду з представниками трьох парламентських фракцій - Народного руху України, Українського народного руху та "Реформи-Конгрес". Офіційно сам пан Волков заявив, що це були міжфракційні переговори щодо координації дій більшості. Засоби масової інформації потрактували цей крок пана Воклва як перший крок на шляху діалогу влади і опозиції. Ідея представити НРУ - УНР - ПРП - КУН як "праву опозицію" - не нова і її ще до касетного скандалу активно пропрацьовував голова Адміністрації Президента України Володимир Литвин. Проте реалії є такими, що керівні органи цих партій жодного разу не висловилися про входження до опозиції. Наразі опозиційними до Президента і системи є більшість низових осередків згаданих партій та окремі лідери, проте партійне керівництво залишається все ще у невизначеності або займає угодовську позицію. Тому проведення переговорів саме з керівниками НРУ - ПРП - УНР - КУН може розглядатится як спроба призначити кишенькову опозицію..
Ще одинм моментом є спроба перекомутувати антипрезидентські настрої на проющенківські. Мовляв, народу нині потрібна не відставка Кучми, а збереження уряду Ющенка. Ідея зосередження уваги мас на проблемі уряду є доволі влучним моментом, оскільки Віктор Ющенко є популярним політиком. І саме тому нині необхідно поєднувати проющенківську агітацію з антикучмівськими виступами. Але варто наголосити, що опозиція не вважає сам факт залишення Ющенка при владі достатнім для того, аби говорити про розв'язання кризової ситуації в Україні.
Характерною є заява Віктора Медведчука, у якій віце-спікер говорить про недоцільність сідати за стіл переговорів з тими, хто висуває "безглузді ультиматуми" до Президента. Подібні настрої лідера однієї з найбільших пропрезидентських партій свідчать про посилення в Україні "партії війни". Додатковим свідченням паралельного розгортання "силового варіанту" вирішення кризової ситуації є факт призначення на пост міністра внутрішніх справ України генерал-полковника Юрія Смирнова, безпосередньо винного у побитті та арештах студентів 9 березня цього року. Опозиція не вважає, що заміна Кравченка на Смирнова є перемогою опозиційних сил. Слова Президента, мовляв, Юрій Кравченко має великий досвід, який варто використрвувати на інших посадах, а також чутки про можливість призначення екс-міністра внутрішніх справ на пост Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, є додатковим свідченням готовності влади запустити в хід "силову" машину.
Опозиція наразі принципово схвалює ідею круглого столу як спосіб розв'язання конфлікту, але щодо конкретної дати початку переговорів прогнози робити рано. Насамперед потрібно домовитися про предмет переговорів і узгодити основні пункти, на яких можливе ведення переговорного процесу за круглим столом. Кучма та його режим змушені враховувати настрої Заходу, який висловлюється за пошук діалогу з опозицією. Опозиція ж останнім часом реально взялася за вироблення позитивної програми дій і популярних гасел. Станом на кінець березня підтримку опозиції в Україні, згідно соціологічних опитувань, готові були висловити третина населення України, а владі - лише 12%.
Народний депутат Тарас Стецьків наголосив на тому, що опозиція в жодному випадку не повинна покладатися виключно на допомогу Заходу, а вирішення української політичної кризи повинно проводитися виключно самим народом України. "Так, ми цінуємо моральну та правову допомогу посередників. Але головної ролі у врегулюванні кризи ні західний, ні східний фактор грат не повинен. Це базисна цінність: ми хочемо, аби нинішня "оксамитова революція" була справою самого українського народу. Дарована згори свобода ніколи не цінується; люди повинні цю цінність самі завоювати. По-друге, український народ повинен самовизначитися. На чию сторону він встане - опозиції чи влади - та сторона й має моральне право керувати державою", - зазначив Т.Стецьків.
Водночас опозиція повинна більше уваги приділяти корпоративним середовищам (вчителям, науковцям, студентам, лікарям) і намагатися скеровувати їхні протестні настрої не лише в соціальне, але й політичне русло. Особливо це є актуальним напередодні масових страйків, у яких мають намір взяти участь корпоративні середовища.