ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ
04/18/2001 | Майдан-Інформ
11 квітня в київському Будинку вчених пройшов захід, значення якого важко переоцінити, хоча майже ніхто в Україні не приділив йому належної уваги. Проте наслідки його для України не забаряться, хоча прямий зв'язок між заходом та наслідками залишиться в тіні, і більшість його не помітить.
Цим заходом стали громадські слухання "Дотримання громадських прав під час політичної кризи. Роль правоохоронних органів та ЗМІ", головною темою яких були події в столиці 9 березня 2001 року і порушення прав людини з боку правоохороних органів.
Слухання показали, що українські журналісти є абсолютними дилетантами в хитросплетіннях великої політики, особливо міжнародної, тому вони й не поділяли прихованої із ввічливості бурхливої радості опозиції, яка (ця радість), наче гаряча пара, виривалася назовні та відбивалася на виразах обличчя Володимира Чемериса, Юрія Луценка, інших лідерів. І це стосується не лише працівників пропрезидентських та нейтральних засобів масової інформації, але й тих, що співчувають опозиції як словом, так і пером, проте не беруть безпосередню участь в організації протестів, тобто, не є втаємниченими.
Саме дилетантизмом і пояснюється те досить побіжне висвітлення слухань в українських ЗМІ, які сприйняли їх як черговий круглий стіл чи наукову конференцію, де не може бути прийнято якихось рішень, і де розумні та не дуже люди поговорять у відділеному від народу стінами приміщенні, та й розійдуться кожен зі своєю думкою.
І те, що не відбулось діалогу між владою та опозицією, що було розцінено деякими представниками мас медіа як невдалий підсумок слухань, не має ніякого значення. Головним результатом слухань стало те, що опозиція, забезпечивши досить представницький склад представників влади (уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, член колегії СБУ генерал-лейтенант Володимир Пристайко, представники МВС - Віктор Сидоренко (прес-секретар) та Володимир Маєвський), ще раз продемонструвала істинну суть режиму та цинічне порушення ним прав людини.
Що ж тут нового? А те, що ніхто не звернув уваги на іноземців, які не задавали питань, але ретельно записували весь перебіг слухань на цифрові диктофони. Ці записи навряд чи підуть в західну пресу, їй теж нецікаво вкотре вже "пережовувати" недемократичність української влади. Але матеріали слухань ляжуть в основу аналізу іноземними інституціями ситуації в Україні, а на основі вже цього аналізу формуватиметься думка про владу та опозицію і провідних західних політиків. Відразу застерігаємо, що мова не йде про агентів ЦРУ, Мосаду та інших розвідок. Просто багато іноземців (в т.ч. й журналістів) якщо не прямо, то за сумісництвом є працівниками незалежних недержавних інституцій, які настільки авторитетні, що саме на підставі їхніх матеріалів і складають враження про світ уряди та парламенти інших країн.
Порядок денний слухань складався з двох питань:
1. Роль українських ЗМІ у формуванні громадської думки щодо масових акцій. Свобода слова чи нагнітання пристрастей?
2. Забезпечення конституційних прав та свобод громадян під час кризи влади. Роль правоохоронних органів.
Вели слухання Ірина Чемерис (Інститут "Республіка") та Володимир Полохала (шеф-редактор журналу "Наукова думка"). Цікаво, що за одним столом і, можна сказати, по один бік барикад опинились дружина колишнього головного опозиціонера Київського Державного університету імені Т. Шевченка та колишній парторг цього вузу (заради справедливості варто сказати, що пан Полохало був одним з найпрогресивніших парторгів того часу, вступив у Демплатформу КПРС, надавав переваги дискусіям перед репресіями).
Ми подаватимемо матеріали про громадські слухання почергово, так само як подавали матеріали по зборах Форуму національного порятунку.
Перепрошуємо за пізнє подання матеріалу, але в нас виникли проблеми під час розшифровки запису слухань з цифрового диктофону.
Цим заходом стали громадські слухання "Дотримання громадських прав під час політичної кризи. Роль правоохоронних органів та ЗМІ", головною темою яких були події в столиці 9 березня 2001 року і порушення прав людини з боку правоохороних органів.
Слухання показали, що українські журналісти є абсолютними дилетантами в хитросплетіннях великої політики, особливо міжнародної, тому вони й не поділяли прихованої із ввічливості бурхливої радості опозиції, яка (ця радість), наче гаряча пара, виривалася назовні та відбивалася на виразах обличчя Володимира Чемериса, Юрія Луценка, інших лідерів. І це стосується не лише працівників пропрезидентських та нейтральних засобів масової інформації, але й тих, що співчувають опозиції як словом, так і пером, проте не беруть безпосередню участь в організації протестів, тобто, не є втаємниченими.
Саме дилетантизмом і пояснюється те досить побіжне висвітлення слухань в українських ЗМІ, які сприйняли їх як черговий круглий стіл чи наукову конференцію, де не може бути прийнято якихось рішень, і де розумні та не дуже люди поговорять у відділеному від народу стінами приміщенні, та й розійдуться кожен зі своєю думкою.
І те, що не відбулось діалогу між владою та опозицією, що було розцінено деякими представниками мас медіа як невдалий підсумок слухань, не має ніякого значення. Головним результатом слухань стало те, що опозиція, забезпечивши досить представницький склад представників влади (уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, член колегії СБУ генерал-лейтенант Володимир Пристайко, представники МВС - Віктор Сидоренко (прес-секретар) та Володимир Маєвський), ще раз продемонструвала істинну суть режиму та цинічне порушення ним прав людини.
Що ж тут нового? А те, що ніхто не звернув уваги на іноземців, які не задавали питань, але ретельно записували весь перебіг слухань на цифрові диктофони. Ці записи навряд чи підуть в західну пресу, їй теж нецікаво вкотре вже "пережовувати" недемократичність української влади. Але матеріали слухань ляжуть в основу аналізу іноземними інституціями ситуації в Україні, а на основі вже цього аналізу формуватиметься думка про владу та опозицію і провідних західних політиків. Відразу застерігаємо, що мова не йде про агентів ЦРУ, Мосаду та інших розвідок. Просто багато іноземців (в т.ч. й журналістів) якщо не прямо, то за сумісництвом є працівниками незалежних недержавних інституцій, які настільки авторитетні, що саме на підставі їхніх матеріалів і складають враження про світ уряди та парламенти інших країн.
Порядок денний слухань складався з двох питань:
1. Роль українських ЗМІ у формуванні громадської думки щодо масових акцій. Свобода слова чи нагнітання пристрастей?
2. Забезпечення конституційних прав та свобод громадян під час кризи влади. Роль правоохоронних органів.
Вели слухання Ірина Чемерис (Інститут "Республіка") та Володимир Полохала (шеф-редактор журналу "Наукова думка"). Цікаво, що за одним столом і, можна сказати, по один бік барикад опинились дружина колишнього головного опозиціонера Київського Державного університету імені Т. Шевченка та колишній парторг цього вузу (заради справедливості варто сказати, що пан Полохало був одним з найпрогресивніших парторгів того часу, вступив у Демплатформу КПРС, надавав переваги дискусіям перед репресіями).
Ми подаватимемо матеріали про громадські слухання почергово, так само як подавали матеріали по зборах Форуму національного порятунку.
Перепрошуємо за пізнє подання матеріалу, але в нас виникли проблеми під час розшифровки запису слухань з цифрового диктофону.