Нехай демократія має совість і обирає між Стусом і Медведчуком
04/23/2001 | Ростислав
Нехай демократія має совість і обирає між Стусом і Медведчуком
Євген СВЕРСТЮК, Президент українського ПЕН-клубу
Слава Стусова пiднiмається i опускається разом з нами. Нинi український народ знеславлений - i поетове iм’я тихне. Однак вже коли його слава тягне когось за собою, то - назавжди.
Будьте обережнi!
Скажiмо, був такий, приставлений до Стуса 20 рокiв тому, адвокат Вiктор Медведчук. Стус його розкусив i прогнав.
Прогнав то й прогнав, кар’єрi того це не зашкодить, навiть навпаки, оцiнять, що нацiоналiст впiзнав i вiдштовхнув ленiнця, молодого i перспективного. Кар’єра бiдолашному настiльки слiпила очi, що вiн i не зрозумiв, до кого його приставили в судi. Вiн подумав: «Це ж i є мiй золотий щабель». А то вже було iм’я, яке крокує в iсторiю. В глухiй залi закритого суду те позначене знаменням iм’я вже вiдкидає свою тiнь...
I коли в службовому поривi адвокат виголосив слово звинувачення замiсть захисту, судовi чиновники усе це проковтнули як момент успiху. Вони i не подумали, що великий транслятор iсторiї передає їхнi убогi тексти у вiчнiсть.
I ось у числi 58 «Хроники текущих событий» з’являється повідомлення про суд над Стусом i з’являється фiгура «адвоката» Медведчука: «За все свои преступления Стус заслужил наказание»...
Рiзнi були адвокати в «совєтских» полiтичних судах, а такого ще не бувало, щоб його цитувала скупа iсторична хронiка!
Медведчук стає символом кадебiстської адвокатури: по-перше, вiн пре «захищати», не дивлячись на всi протести i вiдмови. «Насильно мил не будешь,» - цвiрiнькають горобцi. Але орел у службовому поривi вже зарахував собi щаблi. I йому зарахували - вiн не помiтив, що входить у велику iсторiю. «Хронiку» перекладуть на iноземнi мови i будуть вивчати цi «прєступлєнiя». Це листи до академiка Сахарова, генерала Григоренка, до Лук’яненка, до київських друзiв, це заява в прокуратуру. Це вiршi... ото i всi «прєступлєнiя».
Хто ж були тi люди, що робили з поета злочинця? Чи це були особи? Чи й тут була «колективна вiдповiдальнiсть» за беззаконня? Чи хтось дослiджував це все?
Мовчимо?
I ось на дев’ятому роцi незалежности України, за яку Стус поклав життя, з’явиться список нагороджених Президентом Л. Кучмою. Серед перших героїв - Медведчук! Вiн по своїй драбинi дiйшов-таки до мiсця поряд з президентським!
Але драбина - це один рахунок. А слава - то iнший рахунок. I тут слава захисника-ленiнця зустрiлася зi славою захисника... незалежної України.
Десь iз Мюнхена чи з Єрусалима телефонує Мойсей Фiшбейн, лауреат премiї iм. Василя Стуса, i запитує:
- Там у вас з’явився новий герой i борець за незалежнiсть - Медведчук, - це що, той самий адвокат, про якого писалося в 58 числi «Хронiки»?
- Так, той самий.
- А чому всi мовчать?
- Може, бояться: вiн нiбито «усiх у кишенi тримає».
- Не може бути: у нього, крiм партквитка, нiчого в кишенi не було.
- Україна збiднiла, а вiн розбагатiв.
- Чому його бояться?
- Кажуть, «страшний чоловiк».
- То, може, Стуса треба заборонити: все-таки Медведчук квалiфiкував його як злочинця?
- Як заборонити? У нас же демократiя!
- То нехай демократiя має совiсть i вибирає мiж Стусом i Медведчуком!
Вiд цих питань не заховаєшся.
Якби у наших предкiв не було Бога i його Закону...
Якби у нас не було Сковороди i Шевченка...
Якби не було Лесi Українки, Липинського, Стуса, то можна було б сказати: «Ми - iнша порода людей! Герої нашого часу виростають з брехливих комсомольцiв... Нашi мiльйонери виростають з хитреньких комунiстiв... Їхнi капiтали не шахрайством, а «законом» оформленi... Пустiть нас до Європейської спiльноти!».
Але Європа таких може пустити... тiльки в клiтку. Отже, ще одна висота, яку опанував за 15 рокiв Василь Стус на перехрестi, де написано: «Блажен муж, котрий не стає на путь нечестивих».
Євген СВЕРСТЮК, Президент українського ПЕН-клубу
Слава Стусова пiднiмається i опускається разом з нами. Нинi український народ знеславлений - i поетове iм’я тихне. Однак вже коли його слава тягне когось за собою, то - назавжди.
Будьте обережнi!
Скажiмо, був такий, приставлений до Стуса 20 рокiв тому, адвокат Вiктор Медведчук. Стус його розкусив i прогнав.
Прогнав то й прогнав, кар’єрi того це не зашкодить, навiть навпаки, оцiнять, що нацiоналiст впiзнав i вiдштовхнув ленiнця, молодого i перспективного. Кар’єра бiдолашному настiльки слiпила очi, що вiн i не зрозумiв, до кого його приставили в судi. Вiн подумав: «Це ж i є мiй золотий щабель». А то вже було iм’я, яке крокує в iсторiю. В глухiй залi закритого суду те позначене знаменням iм’я вже вiдкидає свою тiнь...
I коли в службовому поривi адвокат виголосив слово звинувачення замiсть захисту, судовi чиновники усе це проковтнули як момент успiху. Вони i не подумали, що великий транслятор iсторiї передає їхнi убогi тексти у вiчнiсть.
I ось у числi 58 «Хроники текущих событий» з’являється повідомлення про суд над Стусом i з’являється фiгура «адвоката» Медведчука: «За все свои преступления Стус заслужил наказание»...
Рiзнi були адвокати в «совєтских» полiтичних судах, а такого ще не бувало, щоб його цитувала скупа iсторична хронiка!
Медведчук стає символом кадебiстської адвокатури: по-перше, вiн пре «захищати», не дивлячись на всi протести i вiдмови. «Насильно мил не будешь,» - цвiрiнькають горобцi. Але орел у службовому поривi вже зарахував собi щаблi. I йому зарахували - вiн не помiтив, що входить у велику iсторiю. «Хронiку» перекладуть на iноземнi мови i будуть вивчати цi «прєступлєнiя». Це листи до академiка Сахарова, генерала Григоренка, до Лук’яненка, до київських друзiв, це заява в прокуратуру. Це вiршi... ото i всi «прєступлєнiя».
Хто ж були тi люди, що робили з поета злочинця? Чи це були особи? Чи й тут була «колективна вiдповiдальнiсть» за беззаконня? Чи хтось дослiджував це все?
Мовчимо?
I ось на дев’ятому роцi незалежности України, за яку Стус поклав життя, з’явиться список нагороджених Президентом Л. Кучмою. Серед перших героїв - Медведчук! Вiн по своїй драбинi дiйшов-таки до мiсця поряд з президентським!
Але драбина - це один рахунок. А слава - то iнший рахунок. I тут слава захисника-ленiнця зустрiлася зi славою захисника... незалежної України.
Десь iз Мюнхена чи з Єрусалима телефонує Мойсей Фiшбейн, лауреат премiї iм. Василя Стуса, i запитує:
- Там у вас з’явився новий герой i борець за незалежнiсть - Медведчук, - це що, той самий адвокат, про якого писалося в 58 числi «Хронiки»?
- Так, той самий.
- А чому всi мовчать?
- Може, бояться: вiн нiбито «усiх у кишенi тримає».
- Не може бути: у нього, крiм партквитка, нiчого в кишенi не було.
- Україна збiднiла, а вiн розбагатiв.
- Чому його бояться?
- Кажуть, «страшний чоловiк».
- То, може, Стуса треба заборонити: все-таки Медведчук квалiфiкував його як злочинця?
- Як заборонити? У нас же демократiя!
- То нехай демократiя має совiсть i вибирає мiж Стусом i Медведчуком!
Вiд цих питань не заховаєшся.
Якби у наших предкiв не було Бога i його Закону...
Якби у нас не було Сковороди i Шевченка...
Якби не було Лесi Українки, Липинського, Стуса, то можна було б сказати: «Ми - iнша порода людей! Герої нашого часу виростають з брехливих комсомольцiв... Нашi мiльйонери виростають з хитреньких комунiстiв... Їхнi капiтали не шахрайством, а «законом» оформленi... Пустiть нас до Європейської спiльноти!».
Але Європа таких може пустити... тiльки в клiтку. Отже, ще одна висота, яку опанував за 15 рокiв Василь Стус на перехрестi, де написано: «Блажен муж, котрий не стає на путь нечестивих».