Специфічна ми країна. А що вже нація особлива‚ так це вже й не ознака навіть. Це доля. Славнозвісний український менталітет зіпсував нам не одну прекрасну нагоду скористатися шансом‚ який із подиву гідною терплячістю щоразу надає нам історія. А якщо вже говорити по щирості‚ то практично всі нагоди зіпсував. Така вже українська натура — поки шанс вловиш‚ за ним уже й курява вляглася. Лінощі‚ чи що? Не фізичні. Моральні лінощі. Бідний той народ‚ який не може за себе поборотися.
І якщо вже мова зайшла про шанси. Ну що‚ скажіть‚ люди добрі‚ так заважає нам скористатися черговим подарунком долі‚ яка сама простягає руку‚ щоб витягти нас із болота‚ в якому зі своєї вини й грузнемо? Нема ж бо чого винуватити в усіх бідах злодіїв та олігархів‚ комуністів та кучмістів (свят‚ свят‚ прости Господи‚ з язика зірвалося) — хто ж їх терпить‚ годує‚ шанує‚ вірить їм‚ зрештою? Хто з наївною дитячою щирістю щоразу гепається лобом в зачинені перед носом двері‚ сподіваючись‚ що саме цього разу вони неодмінно гостинно відчиняться‚ ХТО?! Ну‚ протерпіли 300 років‚ ворухнулися трохи — не вийшло. Добре‚ потерпіли ще із 70 — чомусь та навчилися‚ до трьохсот вже не дотягли. І добре таки заворушилися‚ навіть гордість за самих себе‚ таких героїчних і свободолюбивих відчули‚ а поки з того тішилися‚ то необтяжені проблемами менталітету й пошуків національної ідеї панове встигли заробити на нас же добрячі дивіденди. І павутиннячко навкруги швиденько посплітали‚ та так‚ що й не рипнешся — чим більше борсатимешся‚ тим сильніше триматиме. Однак цього разу терпіння вичерпалося надто швидко. Аж дивно. 10 років — то ж не сімдесят!
Тільки що з того‚ що знайшлося кому й павутину надрізати‚ і долю з її шансом гукнути‚ поки далеко не відійшла‚ що з того‚ коли ми їх‚ відважних‚ з волохатими павуками залишили наодинці? Нас багато‚ а сміливців так мало — з’їдять їх прямо на наших очах‚ знищать‚ а ми й пальцем не поворухнемо. Знову менталітет?
Точно він‚ клятий. Де там моя хата? Пора її від краю до середини сунути‚ бо на Україні часто трапляються зсуви. Те‚ що скраю — летить у прірву. Годі стояти з відкритим ротом‚ поки всілякі почвари відверто мають народ за бидло‚ яке можна гнати по червоному колу‚ запевняючи‚ що ведуть до світлої мети‚ здирати останню шкуру‚ переконуючи‚ що нова відросте значно міцніша‚ обливати зловонним інформаційним брудом‚ подаючи його як осяйні шати істини. Час уже скинути зі своїх очей полуду‚ облишити ганебну практику стороннього спостереження і ДІЯТИ!
Українці‚ поки ви не схаменетеся‚ не буде діла в цій державі! Доки ви спостерігатимете‚ як в цій країні спокійно ставлять у вину державнику те‚ що він любить свою Батьківщину‚ а не чужу‚ захищає її інтереси‚ а не мішки з грошима‚ хоче добра народу‚ а не собі й купці наближених — доти ви будете рабами! Доти МИ будемо рабами……
Люди! Давайте нарешті себе любити. І шанувати. Тоді‚ можливо‚ нас нарешті й світ заповажає…
Шановна Лариса, дякую Вам за такого гарного та зворушливого листа! Відчувається Ваша біль та розгубленість за долю країни. Але ж надія вмирає останньою. А для сподівання є грунт - це молодь та досвід. Не так просто зрушити цю скелю, але йти треба, бо іншого виходу немає. Навіть, якщо і уряд Ющенко піде - це тільки тимчасова поразка демократії. Це буде приводом для консолідації опозиції, крім того ще є Юлія Тимошенко "з референдумом", ще є Григорій Омельченко "з імпічментом", ще є Мельниченко з плівками, ще є Европа зі своїм впливом, врешті-решт. Але, звичайно, опозиція має зрозуміти, що без консолідації, вдалих продуманих агітаційних заходів та конструктивної програми дій мало сподівань на підтримку народу та перемогу демократії.
Ще не вечір, ще поборимось!
2001.04.25 | Technar
Я нагло скористався із своїх повноваженнь та додав у "Ексклюзив"
Сподіваюся, що шановна пані Ларисо та Майдан-Інформ не будуть проти.
Вызывают в КГБ тов. Рабиновича и спрашивают:
- Вот мы узнали, что у вас есть брат в Америке. Он там в прессе жалуется, что вы ему боитесь писать, и что вас за это здесь могут преследовать, и что могут быть неприятности.
Почему вы ему не пишите?
Вы действительно верите, что у нас так плохо?
- Ну, что вы! У нас же и в конституции записано о свободе слова и... Просто никак не соберусь, да и времени нет.
- А вот они в прессе пишут, что советские люди боятся КГБ и лишены свободы слова. А вы возьмите и напишите своему брату.
- Ну, хорошо, я попробую.
- Нет, вы напишите прямо сейчас, чтобы не затягивать. Вот вам бумага и ручка. А то опять забудете.
- Если вы так настаиваете... [берет ручку и начинает]
"Дорогой Мойша!
Наконец я нашел место и время написать тебе письмо...
"
Примерно то же можно сказать и о "Сумно..."
Написано хорошо и правдиво.
Но сейчас не место и не время этому талантливому материалу.
А время сейчас - подбодрять друг друга, а не плакаться. Не угнетать своими мыслями (куда уж дальше), а поднимать. Причем сейчас - пока есть шанс.
Похоже, что именно это лучше всех понимает Юля. Она в своих речах несет веру, что очень даже немало. Положительное начало должно превалировать! То, что воодушевляет, а не угнетает.
Внесу свой маленький вклад в это дело.
Итак, общим местом стала мысль о слабой (точнее - никакой) политической позиции Ющенко. Я с этим совсем не согласен. И вот почему.
Никто не будет возражать о том, что людей надо судить по делам, а не по словам.
Никто также не будет возражать, что самое больное место в теперешней борьбе УбК - это слабая информированность населения.
Давайте с этих позиций посмотрим на дела Ющенко. Возьмем только процесс его отсавки.
Независимо от результата - будет отставка или нет - но сам процесс показал момент истины практически для всего населения. Кто еще мог бы мечтать о такой эффективной агитации? Процесс засветил всех, кого требовалось засветить. Кто есть кто - без всяких пиаров был четко увиден обществом. Для УбК на это потребовались бы годы работы.
Так почему же вместо усиления этого явления, в оппозиции (да и на форуме) все время бытует упадническое настроение?
Рано начали плакаться! Да и вообще - надо кончать с этой привычкой.
Упадническое настроение, уважаемый Спокус, рождено не ситуацией вне оппозиции. Причина внутри. Она (причина) в пассивности оппозиции. Пассивности, необъяснимой с точки зрения даже не политической, а просто бытовой логики.
Насколько оппозицией использованы записи Мельниченко? Если не считать расширения лексикона за счет "абарзел" и "подвесить за яйца", эффекта никакого. Вместо этого изыски лидеров и форумских конспирологов на тему "хто його фiнасує?" Анализа фактов, имеющихся в записях. их проверки и привязки к реальности нет. Хоть одна партия поручила своим областным комитетам проверить хоть один факт? Я о таком не слышал. Сделать в зарубежье сайт для сбора информации по этим фактам от серферов в режиме write only для последующего анализа по карману даже американскому безработному. Сделано? Нет. Диаспора предпочитает учить нас любви к Родине. С другой стороны, не исключаю, что никто из оппозиции с этой просьбой к ним и не обращался. СтОит ли после этого удивляться, что Мельниченко уехал в Штаты? Меня удивлят только, что он так долго этого не делал.
Далее, снимают Ющенко. Давно уже, с 17 апреля, если не путаю. Оппозиция вокруг этого снятия играет в непонятные игры с Рухом ("пусть они без нас под Радой помитингуют, посмотрим, сколько их будет"); один из ее лидеров голосует против Ющенко в Раде, после чего вдруг оппозиция начинает демонстрировать горячую любовь к "народному премьеру". Как Вы думаете, такое поведение заслуживает доверия? Мне так не кажется.
Еще, почему до сих пор в своем почтовом ящике я не увидел хотя бы драного листочка с любой информацией от оппозиции? Нет денег? Нет желания? В первое не поверю, слишком много партий в ФНС, могли бы скинутся. Это далеко не миллионы долларов и даже не десятки тысяч. А во второе верю охотно. Партии не хотят тратить деньги не на себя.
И последнее. Наверное, самое главное. Оппозиция не нашла слов, которые бы достали до печени любого нормального человека. Не пойдут сотни тысяч людей на митиги за парламентскую республику. перераспределение полномочий власти и национальный/социалистический/капиталистический выбор. Не тот уровень сытости. Тысячи отчаянных и сознательных - пойдут. Сотни тысяч - только за свое кровное, без которого жить нельзя. Именно это кровное и пытаются сейчас отобрать у бюджетников и пенсионеров коммунисты и олигархи. Вот только людей в этом никто не убедил. Наверное, теперь и не успеют. 26 апреля под Раду придут тысячи, в областях сотни (Запад) или десятки (Восток). Остальные, узнав о снятии Ющенко, только плюнут и скажут "Что творят, гады..."
Те що зараз відбувається є СТИХІЙНОЮ АНТИНОМЕНКЛАТУРНОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ.
Більшість керівництва партій, які проголосили себе опозиційним, або такими що підтримують Ющенка,тобто також опозиційними, є у більшій чи меншій мірі також ЧАСТИНОЮ ЦІЄЇ НОМЕНКЛАТУРИ.
Вони бояться розбуджувати народ можливо не менше аніж олігархи та кучмівське оточення.
Саме цим пояснуються епізодична ДИВНІСТЬ поведінки деяких лідерів та функціонерів деяких партій нашої різношерстної опозиції.
Єдиний споліб - прилюдно ( наприклад на цьому сайті) ставити питання цим конкретним лідерам чи функціонерам, і обовязково за КОНКРЕТНІ дії , а вірніше за конкретні факти БЕЗДІЯЛЬНОСТІ.
Дуже правильно написав десь тут на форумі Максимяк "Ми запитаємо вас - чому ви не прийли у наш двір, не стали на ящик і не агітували допоки б всі не пішли під Верховну Раду!"
2001.04.25 | Максим'як
Re: Сумно... Це тоді, коли не знаєш чому?
На це “сумно мені, сумно”, я вже давно шукаю відповідь.
А це стаття написана для себе два роки тому. Правда уривки, або повністю стаття, десь публікувалася. Кому лінь все читати може зразу перейти до місця, яке починається “Суб”єктивні фактори...” Деякі погляди відповідають стого тому часу. Але коли я спробував тільки окремі місця подати на форум, то вийшло, що потрібно написати додатково багато коментарів, а на це потрібен час.
Зараз я вже значно далі “продвинувся” в цьому питанні.
Після здобутої незалежності, руїна ...
Одвічна мрія збулася, Україна стала незалежною! Але чи був україн-ський народ готовий до незалежності? Сьогодні можна сказати впевнено - ні. Впродовж кількох сотень років кращі сини України марно намагалися збудувати державу. Ріки крові пролилося, та ось, без жодного пострілу, дарована свобода. Хто ж втілював цей задум, Господь Бог чи Ленглі? В 1558 році пророк Михаїл Нострадамус пише в своєму зверненні до короля Франції Генріха II: „...а в жовтні місці відбудуться такі великі зміни, що подумають наче сила земного тяжіння втратила свій природній напрямок, і потоне земля в постійну темряву, та будуть цьому передувати веснянні події, а потім підуть надзвичайні зміни, зміна царств, великі землетруси, розмноження нового Вавілону, зловісний відродок розростеться після першої спокутної жертви, та буде це продовжуватися лише сімдесять три роки і сім місців...“ Комуністична Росія - „новий Вавілон“ почала свою кроваву історію з жовтня 1917 року, розрослася по Другій світовій війні та літом 1991 року безслідно зчезла. Отож, Ленглі тут непричетне, хоча теж приклало руку, але, як бачимо, з Божого дозволу. Авжеж, коли б ми уважно ставилися до того, що про нас написано, то могли б йти до цілей набагато легшими шляхами.
Передумови
На початку та в середині 80-тих років зовнішня політика Совєтського Союзу залишалася без змін: війна в Афганістані, подавлення революції в Польщі, підтримка комуністичних режимів та прокомуністичних партій і рухів в світі, тощо.
Внутрішня політика саме в Україні відзначалася посиленням русифікації на всіх напрямках, від дитячих садочків до вищих учбових закладів. Західні області України ще зберігали українську мову на побутовому рівні. До середини 80-х на півдні та сході України всі, практично, школи та дошкільні заклади були переведені на російську мову, а в західних областях більше половини нових шкіл відкривалися, як російські. Підручники для училищ, технікумів, університетів, дисертації та наукові праці винятково писалися, друкувалися російською мовою. Все діловодство, формуляри, бланки, програмне забезпечення до комп‘ютерів - теж на російській. Совєтська армія ніколи не розмовляла іншою мовою крім російської, а на території України служили переважно кадрові офіцери - вихідці з Росії. Церква була московською та ще до всього - постійнодіючим відділом КҐБ.
Русифікація України провадилася також і шляхом переселення з інших частин Совєтського Союзу кадрових офіцерів, що йшли у відставку та сибіряків. Вони, практично, зразу ж отримували житло, в той час українець, вивежений по війні до Сибіру, чи Казахстану, роками не міг добитися права повернутися в рідну область, не кажучи вже про рідну чи батьківську хату. Більшість таких відставників та пенсіонерів були віку 45-50 років, тому, на початок 90-х років, незалежна Україна отримала в спадок понад 7,5 мільйонів пенсіонерів, половина яких не мала до неї жодного відношення.
Українські студенти після закінчення учбових закладів скеровувалися до праці, на обов‘язкових три роки, в Сибір чи Азію, тільки одиницям вдавалося залишатися на рідній землі. Більшість з них, одружившись та отримавши житло, назавжди осіли там.
Відсоток українців, допущених до керівних посад на своїй землі, був взагалі мізерним. Керівники підприємств, фабрик, заводів, ректори учбових закладів були росіянами, тільки за межами України, українець міг обіймати керівні посади чи дослужитися до вищого офіцерського чину.
Роками населення було відірване від рідної мови та культури. Така національна політика Росії до своєї колонії України була цілком зрозумілою. На зміну попередньому періоду фізичного винищення національної еліти наступив період активного запобігання утворенню такої еліти, шляхом насильного розпорошення освіченого чи кваліфікованого українця по безмежних просторах Совєтського Союзу.
Неперевершене, на мою думку, ніким КҐБ, як сексотний заклад, пильно стежив за кожною людиною, вишукуючи потенційних „інакомислячих“ а, згідно тогочасним даним, кожен шостий громадянин в Совєтському Союзі співпрацював із КҐБ. Здійснювалася тотальна цензура всіх друкованих видань та перлюстрація всякої зарубіжної пошти.
Поети, художники, солісти, актори славили комуністичну партію і її вождів та романтизували бойню в Афганістані.
До спустошення української душі долучилися і привнесені змонголізованими росіянами звичаї: нехлюйство в побуті, алкоголізм, калим, хабар та блат, що стали нормою щоденного життя в цій феодально-комуністичній країні.
Нічого не має дивного, що сьогодні в Україні новообрані прим‘єри, президенти на ходу вивчають українську мову, якою ніколи не спілкувалися. Нічого дивного, що серед них користливі інтереси переважають над національною свідомістю, бо для них є чужою ця національна свідомість.
Над Україною, на тлі зростаючого добробуту населення, витав дух повної байдужості.
Кількохсотлітній геноцид українського народу, з боку Москви, сягав кульмінації - зникала унікальна нація, яка проживала в центрі Європи.
Травень 1986 року, вибух Чорнобильського реактора. Здавалося б, що це є продовження геноциду українського народу, яке має повністю зламати його дух, але, неймовірно, сталося навпаки: як іскра спалахнув національний протест, який активно почали підтримувати національно- свідомі українці з кіл творчої інтелігенції - художники, поети, вчені, студентство. Саме вони, із жменькою недавно випущених на волю політичних в’язнів, повели народні маси на демонстрації та мітинги.
Отже, ми з цього короткого опису бачимо, що не існувало національних сил здатних реально взяти владу в свої руки, і вони не могли зародитися ні в колах інтелігенції, ні у військових колах. Спілка УҐС була надто малочисельна, а більшість населення, для сприйняття її діяльності, була не готова.
Розвал російської комуністичної імперії створив для комуністів в Україні надзвичайно зручні умови для збагачення, нікому вже давно не була потрібна комуністична ідеологія, валютний рахунок за кордоном став для партійної та господарської номенклатури за новий орієнтир. В недавніх приміщеннях міськомів, обкомів партії відкривалися бюра фірм, банки, тощо. Генерали КҐБ ставали президентами компаній, а від них не відставала вся інша номенклатурна дрібнота.
При грошах та при владі, ще вчорашні ярі прихильники „великої неділимої імперії“ дружно підтримали 1 грудня 1991 референдум і проголосували за незалежну Україну - вони не хотіли ділитися награбованим із російським товаріщєм.
Адже, для Москви, не було жодних проблем подавити народні заворушення - знищити один-два мільйони людей, чи вивести „якусь-там“ Литву або Львівщину поголовно до Сибіру. Що могли ми тоді протиставити танкам і гарматам - власні горлянки та кілька рушниць? Комуністична верхівка побачила інший шлях до власного «комунізму».
Так, ми віддали Україну на пограбування у відкуп за нашу незалежність, (хоча нас дуже й не питали) і по сьогоднішній день ми викуповуємо незалежність власними національними багатствами, оскільки не маємо жодної національної сили здатної її відстояти іншим шляхом.
Як наслідок, Україна опинилася між двох вогнів і сьогодні платить величезну ціну за свою незалежність, це - з одного боку США та Західна Європа, з іншого - Росія, не можна сказати, що вони діють, як відверті вороги України, але це надто сильні компаньйони, які винятково дбають про власні інтереси і „співпраця“ України з ними відбувається, переважно, однобоко зі збитками для неї. Зростання України бояться, бо як підросте здорове та національно-свідоме покоління, то у світі, на лаві панівних держав, комусь треба буде посунутися. Україна з її багатими ресурсами, з вигідним географічним розташуванням, з дешевою робочою силою та електроенергією є реальною загрозою для пануючого економічного світового порядку. Це не Естонія, що за кількістю населення рівна половині Львівської області. Таких держав можна прийняти до НАТО та до ЕС зо два десятки, та це заледве на щось вплине. Отож, чи варто дивуватися, сьогоднішнім «дитячим» стосункам між Україною та Заходом. Україна, як економічно-розвинута держава не потрібна нікому: ні на Заході, ні на Сході. Тому, перед нею сьогодні стоїть основне завдання: знайти шляхи самобутнього розвитку, позакредитні шляхи, спираючись на власні ресурси.
Руїна
Йде восьмий рік незалежності України. За цей час Україна набула всіх, віками омріяних, формальних ознак державності. Але запитайте в нас будь-якого пересічного громадянина і він вам скаже:“В Україні - щось не гаразд“.
„Ми маємо те, що ми маємо“, сказав президент Л.Кравчук. А саме:
Україна є фінансово-неспроможня держава. На сьогоднішній день економіка розвалена повністю і, як наслідок, розмір цьогорічного бюджету є тільки біля 7 млрд. дол. США, яка це велика сума - можна показати на зрівняльних прикладах. За даними турецького уряду в 1995 році українцями було вивезено з Туреччини товарів на 7 млрд.дол., в 1998 році компанія Міcrosoft отримала прибутку 30 млрд.дол., а вартість запроектованого автобану Берлін-Прага - 6 млрд.дол.
Україна є кримінальною державою. Можна впевнено сказати, що сьогодні в Україні не існує жодного підприємства, яке б не платило данини рекету, або не використовувало його послуг в своїй дільності. За моїми оцінками щорічно мінімально 2-3 млрд.дол. йде в тіньову економіку. Десятилітнє панування рекету в економічній сфері привело до жахливого морального занепаду. Рекетом займаються не тільки злочинні угрупування, але й СБУ та МВД і деколи важко знайти між ними межу.
Україна є корумпованою державою. Корупція в Україні носить відмінні риси від такої ж на Заході. В нас ніколи не було чіткої межі між кримінальними силами та владою, оскільки реальна влада в Україні належала і належить колишній партійній номенклатурі та КҐБ. Побори, які беруть митниця, податкова, податкова поліція, служба безпеки, шостий відділ, товариство захисту споживачів, санстанція, іт.д. (а цей перелік державних структур є дуже великим), є нормою повсякденного життя. Ось результат: працівники податкових інспекцій, спираючись на недосконале податкове законодавство, розорили десятки тисяч приватних і державних підприємств, позбавивши державу хоч-яких поступлень до бюджету, а кваліфікованих працівників підприємств опустили до рівня базарних торгівців. Тяжкий гріх лежить на душах працівників податкових інспекцій, бо в дев’ядесяти відсотках каральні рішення залежали від їх суб‘єктивізму. Як наслідок, на сьогоднішній день український підприємець не може платити податків, тому, що повинен мати приховані гроші для виплат рекету та поборів державним чиновникам. Кожен підприємець не один раз ставився чиновником перед дилемою: або хабар чиновнику, або в державну казну грошовий штраф в дестки-сотні раз перевищуючий будь-який здоровий глузд.
Сьогодні боротьба СБУ та МВС із злочинними угрупуваннми переслідує не їх повну ліквідацію, а скоріше носить характер перерозподілу сфер впливу та ринків збору поборів. Тому не існує жодних цивілізованих шлхів подолання злочинності та корупції в Україні. Українець живе з цим, він змушений пристосуватися до нових умов, так, як колись був змушений пристосуватися до російської чи польської окупації.
Могли собі увити борці за волю України таку незалежну держву, в
якій панує російський матюк, хабарництво, злочинність та байдуже ставлення влади до всього українського? Цілком логічно виникає запитання, що ж тоді втримує сьогодні Україну, як державу, взагалі? Безумовно, це - особистості - лідери народно-демократичних сил, президентська влада та особисто президенти, але найважливішу сьогодні роль для долі України, я би сказав - месіанську роль, виконує директор національного банку п. Ющенко та його оточення, саме завдки їм є порядок з національною гривнею і ми ще не опустилися до рівня Колумбії, чи Гватемали.
Україна не має державної концепції виходу з кризи на засадах націоналізму. Російськомовний чиновник, що залишив за собою всі службові посади та місця, після розвалу Совєтського Союзу, ставиться до українізації вороже, всяко гальмуючи ці процеси. Відсутність агітації за національну ідею та її втілення на держаному рівні, вказує на те, що це покоління, яке приходить у виборні та наказні органи влади, не здатне побудувати сильної національної держави. Хранителі та носії української мови, культури, традицій не мають реального доступу до влади, вони не при владі. Але ж саме в основу всіх держав, що досягнули економічного процвітання, як, наприклад, Німеччина, Ізраїль, США чи Південна Корея іт.п., покладена національна ідея. Україна має свою національну ідею, та має її носіїв, але державна влада сьогодні не обробляє грунту, для її успішного зростання.
Незалежність, врешті-решт, може бути просто загублена із-за втрати в останні п‘ять років національного духу. Населення України знаходиться в стресовому стані, пов‘язаного в першу чергу, з відсутністю стабільних правових норм, як в цивільній, так і в економічній сферах.
Причини
Причини, які привели незалежну Україну до сьогоднішнього стану можна поділити на такі, що ность суб‘єктивний або об‘єктивний характер. Об‘єктивні причини, в значній мірі випливають із сказаного вище. Але слід узагальнити.
Комуністична партія зберегла свою структуру вцілому, і фактично діє на неформальному рівні далі, як „п‘ята колона“. Особи, які приймали активну участь в геноциді українського народу, є не тільки не покарані, але навіть не осуджені на рівні суспільної свідомості. Поліцейська структура МВД-КҐБ в Україні не зліквідована і по сьогоднішній день діє на шкоду незалежності України.
Сьогодні російське населення, яке проживає в Україні, змінило своє відношення, порівнянно з 1991 роком, до незалежності України. Росія, з часу незалежності України, постійно діяла за принципом „своє може ще зачекати“ та інтенсивно вкладувала кошти в українську економіку, а прибравши до рук наше господарство, „новий руский“ прямує до Росії, для нього границя з її митницями є лишньою завадою для вивезення з України м’яса, цукру, олії, борошна, літаків, танків, кораблів іт.д. Слава Богу, двічі цей процес зближення України з Росією переривався. Першого разу - це була війна в Чечні, а другого - недавня інфляція в Росії.
США та Західна Європа, із-за страху перед дешевою технологічною українською продукцією, не надали підтримки українській економіці, яка потребувала на протязі перших п‘яти років незалежності від 20 до 30 млрд. доларів спільнотних та приватних кредитів щорічно. Своєчасна модернізація хімічної, важкої, електронної та інших галузей, звичайно створила б певну напруженість на світовому ринку готової продукції, але втрати для Заходу двох-трьох млрд. доларів на торгівлі, могли би зберегти дестки при можливій майбутній військовій кризовій ситуації. Сьогоднішня кредитна політика США та Європи стосовно України носить характер гри, при якій ми можемо бути тільки в програші, оскільки, за так звані допомоги, ми повинні виводити з ладу електростанції, придатну для продажу зброю, регулрно підвищувати ціни на електроенергію та квартплату, допускати до наших ринків продукцію без підтвердження її якості іт.п. Що означає для нас підвищення цін на електроенергію, всім зрозуміло - наші товари, виготовлені при низькій продуктивності праці (обладнання застаріле) та вартості енергозатрат на рівні світових цін, стають дорожчими від аналогічних, виготовлених в Європі, і, як наслідок, українська економіка тепер повністю паралізована, бо немає збуту на товари ні на внутрішньому ринку, ні на зовнішньому. Захід з Росією наче змовилися в політиці економічного тиску на Україну, з одного боку це - проросійські сили у Верховній Раді та уряді а з іншого - МВФ разом з урядами сімки. Зрозуміло, Україна має достатньо сильний економічний потенціал, щоб Захід себе почував неспокійно, але це не оправдовує його постійних намагань зіштовхнути Україну в чергову прірву інфляції чи іншої кризи. Механізм інфляції настільки досконало вивчений, що тільки вороги держави можуть його запускати. При інфляції маса матеріальних багатств не щезає безслідно, а попадає в руки купки банків, або кількох воротил, за рахунок доведення народу до тотального зубожіння. Тут, ще раз треба згадати плідну роботу директора Національного банку України п.Ющенка, його монетарну політику. Захід не розуміє, що якщо Україна втатить свою незалежність, то третя світова війна просто неминуче протікатиме в самих найважчих для людства формах. Сильна економічно та духовно Україна безумовно буде стримуючим фактором для Росії. Україна могла б мати авторитет в слов‘янському світі. Але склалося враження, що США та Західна Європа вирішили позбутися України на користь Росії, але ще не вирішили, що за це з Росії взяти.
Суб‘єктивні причини, це ті, які пов‘язані з ментальністю української нації. Серед народу поширюється думка, що за ті негаразди, які є в країні, несемо відповідальність ми самі, оскільки на більше не заслуговуємо із-за наших „моя хата скраю“, „два козаки - три гетьмани“, заздрощів та хитростей. Хоча, як переглнути історію, то можна побачити, що в нас, після княгині Ольги українець на українця рук не підіймав, хіба, що гнаний один на одного, на фронтах світових воєн, під чужими прапорами. Цього не скажеш ні про Німеччину, Росію, Англію чи Францію - їхні історії, це історії зрад, підступів та постійних кровавих міжусобних воєн. Правда, і в нас був один подібний короткий епізод по Хмельниччині, названий Руїна. Але, все ж таки, є повністю помилковою думка, що ці риси відіграють ключову роль в становленні української держави, бо саме в цих рисах ми ніяк не відрізнємося від інших народів.
Якщо українець і має якісь особливі риси, то це - відсутність колективізму, надмірно розвинутий інстинкт самозбереження та сентиментальність із самоїдством. Звичайно, ці риси гальмують державотворчі процеси, але для всього є своя причина.
Відсутність колективізму або індивідуалізм, як риса характеру, у сформованій державі має надзвичайно велику вагу, в той час в державах, що є на шляху до власного становлення, ця риса є гальмівним фактором. В першому випадку, справді, для держави є дуже добре, що кожен її громаднин має глибокі внутрішні преконання та почувається в силі повести інших за собою. Ми повинні до цього ставитись розумно і це враховувати завжди, це закладено в наших генах, бо українська нація формувалася в умовах семитисячолітньої осідлості на родючих землях між Доном та Дунаєм. Освоївши дуже рано активне землеробство, наш пращур скоро став незалежним від допомоги общини, легко здобуваючи собі та для сім‘ї прожиток. Напротивагу їй, більшість європейських націй до часу осідлості вели кочовий спосіб життя і в постійній боротьбі за виживання надбали рис згуртованості. Ось, візьмемо, готи, на санскриті це скотарі, пастухи, їм прийшлося постійно боротися за своє виживання, вони пробували закріпитися на українських землях, але на Волині були остаточно розбиті, розпалися на західних та східних, та врешті-решт змушені були поселитися на дуже бідних нинішних землях, але вони зате стали добре організованими та дисциплінованими. Для побудови власної держави ці риси є дуже важливими, але вже при усталеній державності вони є шкідливими, оскільки надмірна дисциплінованість нації ставить її в залежність від лідерів, які часто можуть бути «хворі на голову» і, тоді, вся нація попадає в глухий кут і розплачується за авантюризм одного. Подібно ж, росіяни, ця молода нація, як результат поєднання осідлого праукраїнця із кочівними угро-фінськими та монгольськими племенами, набула від останніх надзвичайно сильних рис колективізму. Ці риси сприяли утриманню російської держави, та заохочували до постійного розширення її кордонів.
Коли ми говоримо, про відсутність єдності серед сьогоднішніх демократичних сил, треба враховувати не тільки риси нашого характеру, але і зовнішні фактори. В совєтські часи КҐБ мало добре відпрацьовані схеми боротьби із політичними організаціми. Така схема передбачала слідуючі кроки: влитися агентам в ряди членів організації, далі наблизитися до керівництва або очолити організацію, а очоливши, зводити її дільність до мініму і, далі – до повного розвалу. Хрестоматійним є приклад із Українською республіканською партією, яка вже тричі ділилася і, як серйозна політична сила, на сьогодні є вже втрачена. Цього добилося КҐБ, яке вміло зіграло на амбіціх п.Чорновола, п.Лук‘яненка та п.п.Горинів.
Часті війни і тривалі окупації українських земель, постійне жорстоке гноблення українського народу виробили в нього інстинкт самозбереження. Ця риса, набута вже за останні пів тисячі років, вона не має генетичного підгрунття. Як писав І.Довженко, українську націю, як тютюн, постійно пасинкують, знищуючи методично її цвіт. Інстинкт самозбереження спричинює до надмірної осторожності чи нерішучості в критичних ситуаціх, в багатьох випадках українець намагається добре осмислити ситуацію розумом і не піддається поривам емоцій, він завжди має що втратити – свій, створений працею, затишний світ. Саме ця риса є причиною легкої асимілції українця іншими народами, а особливо коли він відірваний від рідної землі. Але тут потрібно розрізняти два українські характери, східний та західний. Західному в меншій мірі властива ця риса, він не пережив того жахливого голодомору 30-х років.
Відсутність жорстокості до ворогів та недругів, надмірна самокритичність та підвищена вимогливість до свої ближніх, ідеалізація людських стосунків, а звідси нарікання та швидке розчарування в них доповнюють перелік основних рис характеру, що пригальмовують державотворчі процеси в Україні.
СПОДІВАННЯ
Все, вищезгадане, вказує нам на те, що не має простих та скорих шляхів виходу із ситуації, яка склалася в Україні. Загроза втрати незалежності є реальною і буде існувати до ти пір, поки в духовну та економічну основу держави Україна не будуть покладені ідеї націоналізму.
Потрібно завжди пам‘ятати що, свобода дається тим народам, які здатні щось принести світові, його духовному та матеріальному розвитку, а решту народів знаходться, так би мовити, в сфері їх обслуговування. Тому, так багато українських вчених, дослідників, композиторів, художників (цей перелік є дуже великим) належать також до культур інших народів. До цього часу український народ ще залишається на старих засадах, але він має всі передумови стати лідером слов‘янського світу.
Як досягнути цієї святої для українця мети, коли стільки чорних сил, наче плющ оповили нашу державу. Російський шовініст, а потім комуніст, як носій ідей антихриста, міцно вчепився за душу українського народу, століттями паразитуює на нашому тілі. І в незалежній Україні ми не змінили нічого, вони продовжують паразитувати. Від рекету до великих промисловими гігантів, банків - все під їх контролем.
Історія знає подібні випадки. Народ, який народився в рабстві не здатен на вміле державотворення. Чотири тисячоліття тому Мойсей сорок років вів свій народ до державності, виховуючи нове покоління. Наша пустеля це Україна - знищена духовно і матеріально. Хіба не ремствували колись євреї, як нині дехто в Україні каже, от за комуністів було добре. Звір народжений в клітці, не знає свободи - випущений на волю, повертається знову до клітки.
Україна, без чітко визначаної програми виховання підростаючого покоління для управління державою на засадах української національної ідеї, не має майбутнього як держава. Нам не має потреби слідувати буквально єврейському досвіду чи іншому, але його суть, як от - створення морального кодексу, та виділення з народу духовної еліти - левітів, брахманів, провідників, варто перейнти. Покладення в основу національної ідеї та створення інститутів, як це було зроблено в колишньому Совєтському Союзі чи є в нинішніх Сполучених Штатах, є першим кроком в цій справі, і сподіватися на те, що це може зробити нинішня державна влада, не має чого.
На часі є створення таких організацій, які мали б в основі єдину мету - підтримку національно-свідомого українця та всього українського взагалі. Організації не обов‘зково повинні бути легітимними, але в їх дільності не повинно бути нічого антиконституційного, членство в них не обов‘язково має розголошуватися. Члени організації повинні бути підпорядковані статутній дисципліні та дбати про товариство.
Саме такі організації повинні готувати молоде покоління для майбутнього розвитку та захисту української держави. В свій час „Просвіта“ відіграла величезну роль в піднятті духу пригнобленого народу, але сьогоднішні часи не ті, та й організація повинна бути іншою. Досить активним, в початках становлення незалежної України, було „Товариство української мови ім. Т.Шевченка“, але, боюсь, його спіткала доля УРП. Тільки в Криму Товариство діє ще плідно.
Враховуючи наш історичний досвід, та сьогоднішні обставини в державі, ми, свідомі українці, повинні скривати свої істинні наміри. Щирий українець не раз жорстоко був покараний. Саме підступом і обманом нищилась Україна, згадаймо готів, коли Вінітарій підступно заманив і знищив Буса і його сімдесять воєвод, чи підлу зраду росіянами Гонти та Залізняка, не згадуватиму вже Богдана Хмельницького.
Потрібно українців на сході та на півдні України підготовити до духовних змін, бо їх затаєна ненависть до всього російського, ще проявить себе, потрібен лише час, щоб українець, в якого відібрали рідну мову, звичай, над яким знущалися, вбивали, знищували голодом, почув себе господарем на своїй землі, щоб минувся страх, що засів у його підсвідомості. І цей час необхідно тримати під контролем, щоб не звелося все до гайдамаччини та стихійного бунту.
Українська держава прийшла на світ з Божої волі, в переддень нової світової війни, з тяжкою спадщиною недалекого минулого, і, ми, незважаючи на дуже складні обставини, повинні все зробити, щоб це не була чергова спроба збудувати державу, а наші сини та внуки не стали з нашої вини слугами інших народів.
У моєму персональномудуховному куріні Пан Олег Максим'як щойно отримав підвищення в званні.
Скажімо з майора до полковника.
Який сильний текст!
Цікаво. чи було воно раніше якось оприлюднено де і якою кількістю? >и можна дізнатися?
це має бути прочитано на 1 вересня починачюи з 10 чи 11 класу і на всіх курсах інститутів на першому занятті.
2001.04.25 | Andrij
ДОСИТЬ ПОРОЖНІХ БАЛАЧОК
Пробачте, але таке враження складається, що цей форум створенний не для організації зусиль, а для випуску пари та пустопорожньої балаканини.
Ну невже ж нема тут нікого з київських студентів, щоб розповісти яким це чином всі позасинали в Києві?
І не треба весь час повторювати про неминучу поразку. У "народних обранців" споглядання народу коло Ради визиває неабиякий страх. Адже всі розуміють, що в них "позаді только Москва". Але навіть вона їх не врятує.
я вже надсилав деякі матеріали від знайомих студентів
Опозиція, яку начебто очолює Мороз, який продасть рідну мати за хоча б можливість помастурбувати на думку що він буде президентом, а не Ющенко,
далі пані Тимошенко, яка при всій її каризмі час від часу каже речі нікому не зрозумілі і не і тільки мадам Севірінсен мала змогу порівняти позицію Юлі та прокуратури...
Хто там ще?
Ну і так далі.
Ці речі опозицію розвалюють, якщо не сказати більше.
А позитивного чогось такого, щоб надіхнуло нема...
Запитайте у своїх почуттів і будете мати відповідь.
Навіть Пан Ющенко не дає вогню як хотілося б.
Все якесь другосортне.....
Люди це відчувають.
От зараз Юлія мовчить.
Слухав я Вітренчиху сьодні і Стецьківа.
Вітренчиха дурна як корова, що проковтнула магнітофона, а дістанціонне управління віддала в сбу. А далі можна повторити цітату з ЛП.
Цікаві враження. Не зовсім зрозуміло лоґіку Мороза та Тимошенко. Але це їх проблеми.
Що зараз роблять рухівці? До речі, в Києві є багато комуністів, які підтримують Ющенка. А загалом, політичні партії зараз не дуже важливі. У 1990 та 1991 роках люди йшли на мітинги без всіляких морозів. Он тільки підняття прапора коло міської ради в Києві скільки людей зібрало.
Зараз анти-Ющенківці навіюють народу думку, що відставка неминула. Почитайте хіба що цей форум. Як ви думаєте, чи став би хтось з депутатів навіть згадувати про відставку, якби до Ради їм треба було б пробиватись крізь шаленіючий натовп 20-50 тисяч людей? Та нізащо.
Цифра 2 тисячі , яку були подали інформагенства не відповідає дійсності. Хіба що можливо стільки було напочатку, рано вранці коли починався мітинг. Очевидці, які на тому трохи розуміють подають цифру 5-6 тисяч, які зібралися під Верховною Радою в розпалі подій.
Підтвердженням того є те що натовп ( без свідомого наміру це робити) перекрив вулицю Грушевського , просто тому що вже не вміщався у парку навпроти Верховної Ради. Колони зупиненого транспорту надали події ще більшого ефекту.
Слід сказати що у Києві протягом вихідних майже не було ніяких листівок та закликів. Багато тих хто бажали і могли б прийти, не знали куди, коли і чи взагалі потрібно іти.
Фактично оголошення про те що слід прийти у вівторок під Верховну Раду було виставлено на нашому сайті виключно за нашою інціативою.
Агітація обидвох рухів почали помічатися лише над вечір, після того як в Інтернеті почали появлятися прізвища конткретних рухівських функціонерів з конкретними фактами того як вони гальмують акцію.
І то в основному поширювалися листівки УНР ( Костенка). Я сам із знайомими взяли кілька пачок листівок , які роздавали рухівці біля метро і рознесли по під"їздах навколишніх будинків.
Якщо буде організована елементарна роздача листівок на транспортних вузлах та рознесення іх по скриньках то народу можна назбирати набагото більше.
До речі хто бачив якусь агітацію у Києві - поділіться враженнями.
Заступник Голови Української Народної Партії “СОБОР”, міський голова Черкас Володимир Олійник повідомив, що місцева державна виконавча влада й міліція блокувала прибуття до Києва людей з регіонів, які прагнуть 26 квітня підтримати прем’єра Віктора Ющенка.
Всі автотранспортні підприємства Черкас відмовили в наданні автобусів активістам партій “СОБОР” і “Батьківщини”, а квитки на рейсові автобуси до Києва вилучено з продажу невідомими особами.
Виходьте підтримати Ющенка, виходьте проти Кучми, виходьте проти олігархів,
виходьте проти комуністів, виходьте бо вже так жити не можна, виходьте бо
хочите щоб вашим дітям жилося краще. Не робить різниці за яких причин ви
виходите, але виходьте показати що ми є люди, а не бидло.
В Києві добре обізнані, але, боюсь, що недопрацьовують лідери на місцях. Багато працює на підприємствах, а отже, необхідно виходити дружньо колективом, з дозволу керівників кидати роботу. А той, хто не працює за станком - йому байдуже.
Відповіді
2001.04.25 | Лариса Лебідь
Сумно...
СУМНО МЕНІ‚ СУМНО……..Специфічна ми країна. А що вже нація особлива‚ так це вже й не ознака навіть. Це доля. Славнозвісний український менталітет зіпсував нам не одну прекрасну нагоду скористатися шансом‚ який із подиву гідною терплячістю щоразу надає нам історія. А якщо вже говорити по щирості‚ то практично всі нагоди зіпсував. Така вже українська натура — поки шанс вловиш‚ за ним уже й курява вляглася. Лінощі‚ чи що? Не фізичні. Моральні лінощі. Бідний той народ‚ який не може за себе поборотися.
І якщо вже мова зайшла про шанси. Ну що‚ скажіть‚ люди добрі‚ так заважає нам скористатися черговим подарунком долі‚ яка сама простягає руку‚ щоб витягти нас із болота‚ в якому зі своєї вини й грузнемо? Нема ж бо чого винуватити в усіх бідах злодіїв та олігархів‚ комуністів та кучмістів (свят‚ свят‚ прости Господи‚ з язика зірвалося) — хто ж їх терпить‚ годує‚ шанує‚ вірить їм‚ зрештою? Хто з наївною дитячою щирістю щоразу гепається лобом в зачинені перед носом двері‚ сподіваючись‚ що саме цього разу вони неодмінно гостинно відчиняться‚ ХТО?! Ну‚ протерпіли 300 років‚ ворухнулися трохи — не вийшло. Добре‚ потерпіли ще із 70 — чомусь та навчилися‚ до трьохсот вже не дотягли. І добре таки заворушилися‚ навіть гордість за самих себе‚ таких героїчних і свободолюбивих відчули‚ а поки з того тішилися‚ то необтяжені проблемами менталітету й пошуків національної ідеї панове встигли заробити на нас же добрячі дивіденди. І павутиннячко навкруги швиденько посплітали‚ та так‚ що й не рипнешся — чим більше борсатимешся‚ тим сильніше триматиме. Однак цього разу терпіння вичерпалося надто швидко. Аж дивно. 10 років — то ж не сімдесят!
Тільки що з того‚ що знайшлося кому й павутину надрізати‚ і долю з її шансом гукнути‚ поки далеко не відійшла‚ що з того‚ коли ми їх‚ відважних‚ з волохатими павуками залишили наодинці? Нас багато‚ а сміливців так мало — з’їдять їх прямо на наших очах‚ знищать‚ а ми й пальцем не поворухнемо. Знову менталітет?
Точно він‚ клятий. Де там моя хата? Пора її від краю до середини сунути‚ бо на Україні часто трапляються зсуви. Те‚ що скраю — летить у прірву. Годі стояти з відкритим ротом‚ поки всілякі почвари відверто мають народ за бидло‚ яке можна гнати по червоному колу‚ запевняючи‚ що ведуть до світлої мети‚ здирати останню шкуру‚ переконуючи‚ що нова відросте значно міцніша‚ обливати зловонним інформаційним брудом‚ подаючи його як осяйні шати істини. Час уже скинути зі своїх очей полуду‚ облишити ганебну практику стороннього спостереження і ДІЯТИ!
Українці‚ поки ви не схаменетеся‚ не буде діла в цій державі! Доки ви спостерігатимете‚ як в цій країні спокійно ставлять у вину державнику те‚ що він любить свою Батьківщину‚ а не чужу‚ захищає її інтереси‚ а не мішки з грошима‚ хоче добра народу‚ а не собі й купці наближених — доти ви будете рабами! Доти МИ будемо рабами……
Люди! Давайте нарешті себе любити. І шанувати. Тоді‚ можливо‚ нас нарешті й світ заповажає…
Лариса Лебідь.
24.4.2001
2001.04.25 | Гура
Re: Ще не вечір, ще поборимось!
Шановна Лариса, дякую Вам за такого гарного та зворушливого листа! Відчувається Ваша біль та розгубленість за долю країни. Але ж надія вмирає останньою. А для сподівання є грунт - це молодь та досвід. Не так просто зрушити цю скелю, але йти треба, бо іншого виходу немає. Навіть, якщо і уряд Ющенко піде - це тільки тимчасова поразка демократії. Це буде приводом для консолідації опозиції, крім того ще є Юлія Тимошенко "з референдумом", ще є Григорій Омельченко "з імпічментом", ще є Мельниченко з плівками, ще є Европа зі своїм впливом, врешті-решт. Але, звичайно, опозиція має зрозуміти, що без консолідації, вдалих продуманих агітаційних заходів та конструктивної програми дій мало сподівань на підтримку народу та перемогу демократії.Ще не вечір, ще поборимось!
2001.04.25 | Technar
Я нагло скористався із своїх повноваженнь та додав у "Ексклюзив"
Сподіваюся, що шановна пані Ларисо та Майдан-Інформ не будуть проти.2001.04.25 | Гура
Це просто шедевр
2001.04.25 | SpokusXalepniy
Сумно, що такий талант з"явився зараз
В советское время был такой анекдот.Вызывают в КГБ тов. Рабиновича и спрашивают:
- Вот мы узнали, что у вас есть брат в Америке. Он там в прессе жалуется, что вы ему боитесь писать, и что вас за это здесь могут преследовать, и что могут быть неприятности.
Почему вы ему не пишите?
Вы действительно верите, что у нас так плохо?
- Ну, что вы! У нас же и в конституции записано о свободе слова и... Просто никак не соберусь, да и времени нет.
- А вот они в прессе пишут, что советские люди боятся КГБ и лишены свободы слова. А вы возьмите и напишите своему брату.
- Ну, хорошо, я попробую.
- Нет, вы напишите прямо сейчас, чтобы не затягивать. Вот вам бумага и ручка. А то опять забудете.
- Если вы так настаиваете... [берет ручку и начинает]
"Дорогой Мойша!
Наконец я нашел место и время написать тебе письмо...
"
Примерно то же можно сказать и о "Сумно..."
Написано хорошо и правдиво.
Но сейчас не место и не время этому талантливому материалу.
А время сейчас - подбодрять друг друга, а не плакаться. Не угнетать своими мыслями (куда уж дальше), а поднимать. Причем сейчас - пока есть шанс.
Похоже, что именно это лучше всех понимает Юля. Она в своих речах несет веру, что очень даже немало. Положительное начало должно превалировать! То, что воодушевляет, а не угнетает.
Внесу свой маленький вклад в это дело.
Итак, общим местом стала мысль о слабой (точнее - никакой) политической позиции Ющенко. Я с этим совсем не согласен. И вот почему.
Никто не будет возражать о том, что людей надо судить по делам, а не по словам.
Никто также не будет возражать, что самое больное место в теперешней борьбе УбК - это слабая информированность населения.
Давайте с этих позиций посмотрим на дела Ющенко. Возьмем только процесс его отсавки.
Независимо от результата - будет отставка или нет - но сам процесс показал момент истины практически для всего населения. Кто еще мог бы мечтать о такой эффективной агитации? Процесс засветил всех, кого требовалось засветить. Кто есть кто - без всяких пиаров был четко увиден обществом. Для УбК на это потребовались бы годы работы.
Так почему же вместо усиления этого явления, в оппозиции (да и на форуме) все время бытует упадническое настроение?
Рано начали плакаться! Да и вообще - надо кончать с этой привычкой.
2001.04.25 | Предсказамус
АО "Станиславский" научит вас недоверию
Упадническое настроение, уважаемый Спокус, рождено не ситуацией вне оппозиции. Причина внутри. Она (причина) в пассивности оппозиции. Пассивности, необъяснимой с точки зрения даже не политической, а просто бытовой логики.Насколько оппозицией использованы записи Мельниченко? Если не считать расширения лексикона за счет "абарзел" и "подвесить за яйца", эффекта никакого. Вместо этого изыски лидеров и форумских конспирологов на тему "хто його фiнасує?" Анализа фактов, имеющихся в записях. их проверки и привязки к реальности нет. Хоть одна партия поручила своим областным комитетам проверить хоть один факт? Я о таком не слышал. Сделать в зарубежье сайт для сбора информации по этим фактам от серферов в режиме write only для последующего анализа по карману даже американскому безработному. Сделано? Нет. Диаспора предпочитает учить нас любви к Родине. С другой стороны, не исключаю, что никто из оппозиции с этой просьбой к ним и не обращался. СтОит ли после этого удивляться, что Мельниченко уехал в Штаты? Меня удивлят только, что он так долго этого не делал.
Далее, снимают Ющенко. Давно уже, с 17 апреля, если не путаю. Оппозиция вокруг этого снятия играет в непонятные игры с Рухом ("пусть они без нас под Радой помитингуют, посмотрим, сколько их будет"); один из ее лидеров голосует против Ющенко в Раде, после чего вдруг оппозиция начинает демонстрировать горячую любовь к "народному премьеру". Как Вы думаете, такое поведение заслуживает доверия? Мне так не кажется.
Еще, почему до сих пор в своем почтовом ящике я не увидел хотя бы драного листочка с любой информацией от оппозиции? Нет денег? Нет желания? В первое не поверю, слишком много партий в ФНС, могли бы скинутся. Это далеко не миллионы долларов и даже не десятки тысяч. А во второе верю охотно. Партии не хотят тратить деньги не на себя.
И последнее. Наверное, самое главное. Оппозиция не нашла слов, которые бы достали до печени любого нормального человека. Не пойдут сотни тысяч людей на митиги за парламентскую республику. перераспределение полномочий власти и национальный/социалистический/капиталистический выбор. Не тот уровень сытости. Тысячи отчаянных и сознательных - пойдут. Сотни тысяч - только за свое кровное, без которого жить нельзя. Именно это кровное и пытаются сейчас отобрать у бюджетников и пенсионеров коммунисты и олигархи. Вот только людей в этом никто не убедил. Наверное, теперь и не успеют. 26 апреля под Раду придут тысячи, в областях сотни (Запад) или десятки (Восток). Остальные, узнав о снятии Ющенко, только плюнут и скажут "Что творят, гады..."
2001.04.25 | Майдан
Причина проста...
Те що зараз відбувається є СТИХІЙНОЮ АНТИНОМЕНКЛАТУРНОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ.Більшість керівництва партій, які проголосили себе опозиційним, або такими що підтримують Ющенка,тобто також опозиційними, є у більшій чи меншій мірі також ЧАСТИНОЮ ЦІЄЇ НОМЕНКЛАТУРИ.
Вони бояться розбуджувати народ можливо не менше аніж олігархи та кучмівське оточення.
Саме цим пояснуються епізодична ДИВНІСТЬ поведінки деяких лідерів та функціонерів деяких партій нашої різношерстної опозиції.
Єдиний споліб - прилюдно ( наприклад на цьому сайті) ставити питання цим конкретним лідерам чи функціонерам, і обовязково за КОНКРЕТНІ дії , а вірніше за конкретні факти БЕЗДІЯЛЬНОСТІ.
Дуже правильно написав десь тут на форумі Максимяк "Ми запитаємо вас - чому ви не прийли у наш двір, не стали на ящик і не агітували допоки б всі не пішли під Верховну Раду!"
2001.04.25 | Максим'як
Re: Сумно... Це тоді, коли не знаєш чому?
На це “сумно мені, сумно”, я вже давно шукаю відповідь.А це стаття написана для себе два роки тому. Правда уривки, або повністю стаття, десь публікувалася. Кому лінь все читати може зразу перейти до місця, яке починається “Суб”єктивні фактори...” Деякі погляди відповідають стого тому часу. Але коли я спробував тільки окремі місця подати на форум, то вийшло, що потрібно написати додатково багато коментарів, а на це потрібен час.
Зараз я вже значно далі “продвинувся” в цьому питанні.
Після здобутої незалежності, руїна ...
Одвічна мрія збулася, Україна стала незалежною! Але чи був україн-ський народ готовий до незалежності? Сьогодні можна сказати впевнено - ні. Впродовж кількох сотень років кращі сини України марно намагалися збудувати державу. Ріки крові пролилося, та ось, без жодного пострілу, дарована свобода. Хто ж втілював цей задум, Господь Бог чи Ленглі? В 1558 році пророк Михаїл Нострадамус пише в своєму зверненні до короля Франції Генріха II: „...а в жовтні місці відбудуться такі великі зміни, що подумають наче сила земного тяжіння втратила свій природній напрямок, і потоне земля в постійну темряву, та будуть цьому передувати веснянні події, а потім підуть надзвичайні зміни, зміна царств, великі землетруси, розмноження нового Вавілону, зловісний відродок розростеться після першої спокутної жертви, та буде це продовжуватися лише сімдесять три роки і сім місців...“ Комуністична Росія - „новий Вавілон“ почала свою кроваву історію з жовтня 1917 року, розрослася по Другій світовій війні та літом 1991 року безслідно зчезла. Отож, Ленглі тут непричетне, хоча теж приклало руку, але, як бачимо, з Божого дозволу. Авжеж, коли б ми уважно ставилися до того, що про нас написано, то могли б йти до цілей набагато легшими шляхами.
Передумови
На початку та в середині 80-тих років зовнішня політика Совєтського Союзу залишалася без змін: війна в Афганістані, подавлення революції в Польщі, підтримка комуністичних режимів та прокомуністичних партій і рухів в світі, тощо.
Внутрішня політика саме в Україні відзначалася посиленням русифікації на всіх напрямках, від дитячих садочків до вищих учбових закладів. Західні області України ще зберігали українську мову на побутовому рівні. До середини 80-х на півдні та сході України всі, практично, школи та дошкільні заклади були переведені на російську мову, а в західних областях більше половини нових шкіл відкривалися, як російські. Підручники для училищ, технікумів, університетів, дисертації та наукові праці винятково писалися, друкувалися російською мовою. Все діловодство, формуляри, бланки, програмне забезпечення до комп‘ютерів - теж на російській. Совєтська армія ніколи не розмовляла іншою мовою крім російської, а на території України служили переважно кадрові офіцери - вихідці з Росії. Церква була московською та ще до всього - постійнодіючим відділом КҐБ.
Русифікація України провадилася також і шляхом переселення з інших частин Совєтського Союзу кадрових офіцерів, що йшли у відставку та сибіряків. Вони, практично, зразу ж отримували житло, в той час українець, вивежений по війні до Сибіру, чи Казахстану, роками не міг добитися права повернутися в рідну область, не кажучи вже про рідну чи батьківську хату. Більшість таких відставників та пенсіонерів були віку 45-50 років, тому, на початок 90-х років, незалежна Україна отримала в спадок понад 7,5 мільйонів пенсіонерів, половина яких не мала до неї жодного відношення.
Українські студенти після закінчення учбових закладів скеровувалися до праці, на обов‘язкових три роки, в Сибір чи Азію, тільки одиницям вдавалося залишатися на рідній землі. Більшість з них, одружившись та отримавши житло, назавжди осіли там.
Відсоток українців, допущених до керівних посад на своїй землі, був взагалі мізерним. Керівники підприємств, фабрик, заводів, ректори учбових закладів були росіянами, тільки за межами України, українець міг обіймати керівні посади чи дослужитися до вищого офіцерського чину.
Роками населення було відірване від рідної мови та культури. Така національна політика Росії до своєї колонії України була цілком зрозумілою. На зміну попередньому періоду фізичного винищення національної еліти наступив період активного запобігання утворенню такої еліти, шляхом насильного розпорошення освіченого чи кваліфікованого українця по безмежних просторах Совєтського Союзу.
Неперевершене, на мою думку, ніким КҐБ, як сексотний заклад, пильно стежив за кожною людиною, вишукуючи потенційних „інакомислячих“ а, згідно тогочасним даним, кожен шостий громадянин в Совєтському Союзі співпрацював із КҐБ. Здійснювалася тотальна цензура всіх друкованих видань та перлюстрація всякої зарубіжної пошти.
Поети, художники, солісти, актори славили комуністичну партію і її вождів та романтизували бойню в Афганістані.
До спустошення української душі долучилися і привнесені змонголізованими росіянами звичаї: нехлюйство в побуті, алкоголізм, калим, хабар та блат, що стали нормою щоденного життя в цій феодально-комуністичній країні.
Нічого не має дивного, що сьогодні в Україні новообрані прим‘єри, президенти на ходу вивчають українську мову, якою ніколи не спілкувалися. Нічого дивного, що серед них користливі інтереси переважають над національною свідомістю, бо для них є чужою ця національна свідомість.
Над Україною, на тлі зростаючого добробуту населення, витав дух повної байдужості.
Кількохсотлітній геноцид українського народу, з боку Москви, сягав кульмінації - зникала унікальна нація, яка проживала в центрі Європи.
Травень 1986 року, вибух Чорнобильського реактора. Здавалося б, що це є продовження геноциду українського народу, яке має повністю зламати його дух, але, неймовірно, сталося навпаки: як іскра спалахнув національний протест, який активно почали підтримувати національно- свідомі українці з кіл творчої інтелігенції - художники, поети, вчені, студентство. Саме вони, із жменькою недавно випущених на волю політичних в’язнів, повели народні маси на демонстрації та мітинги.
Отже, ми з цього короткого опису бачимо, що не існувало національних сил здатних реально взяти владу в свої руки, і вони не могли зародитися ні в колах інтелігенції, ні у військових колах. Спілка УҐС була надто малочисельна, а більшість населення, для сприйняття її діяльності, була не готова.
Розвал російської комуністичної імперії створив для комуністів в Україні надзвичайно зручні умови для збагачення, нікому вже давно не була потрібна комуністична ідеологія, валютний рахунок за кордоном став для партійної та господарської номенклатури за новий орієнтир. В недавніх приміщеннях міськомів, обкомів партії відкривалися бюра фірм, банки, тощо. Генерали КҐБ ставали президентами компаній, а від них не відставала вся інша номенклатурна дрібнота.
При грошах та при владі, ще вчорашні ярі прихильники „великої неділимої імперії“ дружно підтримали 1 грудня 1991 референдум і проголосували за незалежну Україну - вони не хотіли ділитися награбованим із російським товаріщєм.
Адже, для Москви, не було жодних проблем подавити народні заворушення - знищити один-два мільйони людей, чи вивести „якусь-там“ Литву або Львівщину поголовно до Сибіру. Що могли ми тоді протиставити танкам і гарматам - власні горлянки та кілька рушниць? Комуністична верхівка побачила інший шлях до власного «комунізму».
Так, ми віддали Україну на пограбування у відкуп за нашу незалежність, (хоча нас дуже й не питали) і по сьогоднішній день ми викуповуємо незалежність власними національними багатствами, оскільки не маємо жодної національної сили здатної її відстояти іншим шляхом.
Як наслідок, Україна опинилася між двох вогнів і сьогодні платить величезну ціну за свою незалежність, це - з одного боку США та Західна Європа, з іншого - Росія, не можна сказати, що вони діють, як відверті вороги України, але це надто сильні компаньйони, які винятково дбають про власні інтереси і „співпраця“ України з ними відбувається, переважно, однобоко зі збитками для неї. Зростання України бояться, бо як підросте здорове та національно-свідоме покоління, то у світі, на лаві панівних держав, комусь треба буде посунутися. Україна з її багатими ресурсами, з вигідним географічним розташуванням, з дешевою робочою силою та електроенергією є реальною загрозою для пануючого економічного світового порядку. Це не Естонія, що за кількістю населення рівна половині Львівської області. Таких держав можна прийняти до НАТО та до ЕС зо два десятки, та це заледве на щось вплине. Отож, чи варто дивуватися, сьогоднішнім «дитячим» стосункам між Україною та Заходом. Україна, як економічно-розвинута держава не потрібна нікому: ні на Заході, ні на Сході. Тому, перед нею сьогодні стоїть основне завдання: знайти шляхи самобутнього розвитку, позакредитні шляхи, спираючись на власні ресурси.
Руїна
Йде восьмий рік незалежності України. За цей час Україна набула всіх, віками омріяних, формальних ознак державності. Але запитайте в нас будь-якого пересічного громадянина і він вам скаже:“В Україні - щось не гаразд“.
„Ми маємо те, що ми маємо“, сказав президент Л.Кравчук. А саме:
Україна є фінансово-неспроможня держава. На сьогоднішній день економіка розвалена повністю і, як наслідок, розмір цьогорічного бюджету є тільки біля 7 млрд. дол. США, яка це велика сума - можна показати на зрівняльних прикладах. За даними турецького уряду в 1995 році українцями було вивезено з Туреччини товарів на 7 млрд.дол., в 1998 році компанія Міcrosoft отримала прибутку 30 млрд.дол., а вартість запроектованого автобану Берлін-Прага - 6 млрд.дол.
Україна є кримінальною державою. Можна впевнено сказати, що сьогодні в Україні не існує жодного підприємства, яке б не платило данини рекету, або не використовувало його послуг в своїй дільності. За моїми оцінками щорічно мінімально 2-3 млрд.дол. йде в тіньову економіку. Десятилітнє панування рекету в економічній сфері привело до жахливого морального занепаду. Рекетом займаються не тільки злочинні угрупування, але й СБУ та МВД і деколи важко знайти між ними межу.
Україна є корумпованою державою. Корупція в Україні носить відмінні риси від такої ж на Заході. В нас ніколи не було чіткої межі між кримінальними силами та владою, оскільки реальна влада в Україні належала і належить колишній партійній номенклатурі та КҐБ. Побори, які беруть митниця, податкова, податкова поліція, служба безпеки, шостий відділ, товариство захисту споживачів, санстанція, іт.д. (а цей перелік державних структур є дуже великим), є нормою повсякденного життя. Ось результат: працівники податкових інспекцій, спираючись на недосконале податкове законодавство, розорили десятки тисяч приватних і державних підприємств, позбавивши державу хоч-яких поступлень до бюджету, а кваліфікованих працівників підприємств опустили до рівня базарних торгівців. Тяжкий гріх лежить на душах працівників податкових інспекцій, бо в дев’ядесяти відсотках каральні рішення залежали від їх суб‘єктивізму. Як наслідок, на сьогоднішній день український підприємець не може платити податків, тому, що повинен мати приховані гроші для виплат рекету та поборів державним чиновникам. Кожен підприємець не один раз ставився чиновником перед дилемою: або хабар чиновнику, або в державну казну грошовий штраф в дестки-сотні раз перевищуючий будь-який здоровий глузд.
Сьогодні боротьба СБУ та МВС із злочинними угрупуваннми переслідує не їх повну ліквідацію, а скоріше носить характер перерозподілу сфер впливу та ринків збору поборів. Тому не існує жодних цивілізованих шлхів подолання злочинності та корупції в Україні. Українець живе з цим, він змушений пристосуватися до нових умов, так, як колись був змушений пристосуватися до російської чи польської окупації.
Могли собі увити борці за волю України таку незалежну держву, в
якій панує російський матюк, хабарництво, злочинність та байдуже ставлення влади до всього українського? Цілком логічно виникає запитання, що ж тоді втримує сьогодні Україну, як державу, взагалі? Безумовно, це - особистості - лідери народно-демократичних сил, президентська влада та особисто президенти, але найважливішу сьогодні роль для долі України, я би сказав - месіанську роль, виконує директор національного банку п. Ющенко та його оточення, саме завдки їм є порядок з національною гривнею і ми ще не опустилися до рівня Колумбії, чи Гватемали.
Україна не має державної концепції виходу з кризи на засадах націоналізму. Російськомовний чиновник, що залишив за собою всі службові посади та місця, після розвалу Совєтського Союзу, ставиться до українізації вороже, всяко гальмуючи ці процеси. Відсутність агітації за національну ідею та її втілення на держаному рівні, вказує на те, що це покоління, яке приходить у виборні та наказні органи влади, не здатне побудувати сильної національної держави. Хранителі та носії української мови, культури, традицій не мають реального доступу до влади, вони не при владі. Але ж саме в основу всіх держав, що досягнули економічного процвітання, як, наприклад, Німеччина, Ізраїль, США чи Південна Корея іт.п., покладена національна ідея. Україна має свою національну ідею, та має її носіїв, але державна влада сьогодні не обробляє грунту, для її успішного зростання.
Незалежність, врешті-решт, може бути просто загублена із-за втрати в останні п‘ять років національного духу. Населення України знаходиться в стресовому стані, пов‘язаного в першу чергу, з відсутністю стабільних правових норм, як в цивільній, так і в економічній сферах.
Причини
Причини, які привели незалежну Україну до сьогоднішнього стану можна поділити на такі, що ность суб‘єктивний або об‘єктивний характер. Об‘єктивні причини, в значній мірі випливають із сказаного вище. Але слід узагальнити.
Комуністична партія зберегла свою структуру вцілому, і фактично діє на неформальному рівні далі, як „п‘ята колона“. Особи, які приймали активну участь в геноциді українського народу, є не тільки не покарані, але навіть не осуджені на рівні суспільної свідомості. Поліцейська структура МВД-КҐБ в Україні не зліквідована і по сьогоднішній день діє на шкоду незалежності України.
Сьогодні російське населення, яке проживає в Україні, змінило своє відношення, порівнянно з 1991 роком, до незалежності України. Росія, з часу незалежності України, постійно діяла за принципом „своє може ще зачекати“ та інтенсивно вкладувала кошти в українську економіку, а прибравши до рук наше господарство, „новий руский“ прямує до Росії, для нього границя з її митницями є лишньою завадою для вивезення з України м’яса, цукру, олії, борошна, літаків, танків, кораблів іт.д. Слава Богу, двічі цей процес зближення України з Росією переривався. Першого разу - це була війна в Чечні, а другого - недавня інфляція в Росії.
США та Західна Європа, із-за страху перед дешевою технологічною українською продукцією, не надали підтримки українській економіці, яка потребувала на протязі перших п‘яти років незалежності від 20 до 30 млрд. доларів спільнотних та приватних кредитів щорічно. Своєчасна модернізація хімічної, важкої, електронної та інших галузей, звичайно створила б певну напруженість на світовому ринку готової продукції, але втрати для Заходу двох-трьох млрд. доларів на торгівлі, могли би зберегти дестки при можливій майбутній військовій кризовій ситуації. Сьогоднішня кредитна політика США та Європи стосовно України носить характер гри, при якій ми можемо бути тільки в програші, оскільки, за так звані допомоги, ми повинні виводити з ладу електростанції, придатну для продажу зброю, регулрно підвищувати ціни на електроенергію та квартплату, допускати до наших ринків продукцію без підтвердження її якості іт.п. Що означає для нас підвищення цін на електроенергію, всім зрозуміло - наші товари, виготовлені при низькій продуктивності праці (обладнання застаріле) та вартості енергозатрат на рівні світових цін, стають дорожчими від аналогічних, виготовлених в Європі, і, як наслідок, українська економіка тепер повністю паралізована, бо немає збуту на товари ні на внутрішньому ринку, ні на зовнішньому. Захід з Росією наче змовилися в політиці економічного тиску на Україну, з одного боку це - проросійські сили у Верховній Раді та уряді а з іншого - МВФ разом з урядами сімки. Зрозуміло, Україна має достатньо сильний економічний потенціал, щоб Захід себе почував неспокійно, але це не оправдовує його постійних намагань зіштовхнути Україну в чергову прірву інфляції чи іншої кризи. Механізм інфляції настільки досконало вивчений, що тільки вороги держави можуть його запускати. При інфляції маса матеріальних багатств не щезає безслідно, а попадає в руки купки банків, або кількох воротил, за рахунок доведення народу до тотального зубожіння. Тут, ще раз треба згадати плідну роботу директора Національного банку України п.Ющенка, його монетарну політику. Захід не розуміє, що якщо Україна втатить свою незалежність, то третя світова війна просто неминуче протікатиме в самих найважчих для людства формах. Сильна економічно та духовно Україна безумовно буде стримуючим фактором для Росії. Україна могла б мати авторитет в слов‘янському світі. Але склалося враження, що США та Західна Європа вирішили позбутися України на користь Росії, але ще не вирішили, що за це з Росії взяти.
Суб‘єктивні причини, це ті, які пов‘язані з ментальністю української нації. Серед народу поширюється думка, що за ті негаразди, які є в країні, несемо відповідальність ми самі, оскільки на більше не заслуговуємо із-за наших „моя хата скраю“, „два козаки - три гетьмани“, заздрощів та хитростей. Хоча, як переглнути історію, то можна побачити, що в нас, після княгині Ольги українець на українця рук не підіймав, хіба, що гнаний один на одного, на фронтах світових воєн, під чужими прапорами. Цього не скажеш ні про Німеччину, Росію, Англію чи Францію - їхні історії, це історії зрад, підступів та постійних кровавих міжусобних воєн. Правда, і в нас був один подібний короткий епізод по Хмельниччині, названий Руїна. Але, все ж таки, є повністю помилковою думка, що ці риси відіграють ключову роль в становленні української держави, бо саме в цих рисах ми ніяк не відрізнємося від інших народів.
Якщо українець і має якісь особливі риси, то це - відсутність колективізму, надмірно розвинутий інстинкт самозбереження та сентиментальність із самоїдством. Звичайно, ці риси гальмують державотворчі процеси, але для всього є своя причина.
Відсутність колективізму або індивідуалізм, як риса характеру, у сформованій державі має надзвичайно велику вагу, в той час в державах, що є на шляху до власного становлення, ця риса є гальмівним фактором. В першому випадку, справді, для держави є дуже добре, що кожен її громаднин має глибокі внутрішні преконання та почувається в силі повести інших за собою. Ми повинні до цього ставитись розумно і це враховувати завжди, це закладено в наших генах, бо українська нація формувалася в умовах семитисячолітньої осідлості на родючих землях між Доном та Дунаєм. Освоївши дуже рано активне землеробство, наш пращур скоро став незалежним від допомоги общини, легко здобуваючи собі та для сім‘ї прожиток. Напротивагу їй, більшість європейських націй до часу осідлості вели кочовий спосіб життя і в постійній боротьбі за виживання надбали рис згуртованості. Ось, візьмемо, готи, на санскриті це скотарі, пастухи, їм прийшлося постійно боротися за своє виживання, вони пробували закріпитися на українських землях, але на Волині були остаточно розбиті, розпалися на західних та східних, та врешті-решт змушені були поселитися на дуже бідних нинішних землях, але вони зате стали добре організованими та дисциплінованими. Для побудови власної держави ці риси є дуже важливими, але вже при усталеній державності вони є шкідливими, оскільки надмірна дисциплінованість нації ставить її в залежність від лідерів, які часто можуть бути «хворі на голову» і, тоді, вся нація попадає в глухий кут і розплачується за авантюризм одного. Подібно ж, росіяни, ця молода нація, як результат поєднання осідлого праукраїнця із кочівними угро-фінськими та монгольськими племенами, набула від останніх надзвичайно сильних рис колективізму. Ці риси сприяли утриманню російської держави, та заохочували до постійного розширення її кордонів.
Коли ми говоримо, про відсутність єдності серед сьогоднішніх демократичних сил, треба враховувати не тільки риси нашого характеру, але і зовнішні фактори. В совєтські часи КҐБ мало добре відпрацьовані схеми боротьби із політичними організаціми. Така схема передбачала слідуючі кроки: влитися агентам в ряди членів організації, далі наблизитися до керівництва або очолити організацію, а очоливши, зводити її дільність до мініму і, далі – до повного розвалу. Хрестоматійним є приклад із Українською республіканською партією, яка вже тричі ділилася і, як серйозна політична сила, на сьогодні є вже втрачена. Цього добилося КҐБ, яке вміло зіграло на амбіціх п.Чорновола, п.Лук‘яненка та п.п.Горинів.
Часті війни і тривалі окупації українських земель, постійне жорстоке гноблення українського народу виробили в нього інстинкт самозбереження. Ця риса, набута вже за останні пів тисячі років, вона не має генетичного підгрунття. Як писав І.Довженко, українську націю, як тютюн, постійно пасинкують, знищуючи методично її цвіт. Інстинкт самозбереження спричинює до надмірної осторожності чи нерішучості в критичних ситуаціх, в багатьох випадках українець намагається добре осмислити ситуацію розумом і не піддається поривам емоцій, він завжди має що втратити – свій, створений працею, затишний світ. Саме ця риса є причиною легкої асимілції українця іншими народами, а особливо коли він відірваний від рідної землі. Але тут потрібно розрізняти два українські характери, східний та західний. Західному в меншій мірі властива ця риса, він не пережив того жахливого голодомору 30-х років.
Відсутність жорстокості до ворогів та недругів, надмірна самокритичність та підвищена вимогливість до свої ближніх, ідеалізація людських стосунків, а звідси нарікання та швидке розчарування в них доповнюють перелік основних рис характеру, що пригальмовують державотворчі процеси в Україні.
СПОДІВАННЯ
Все, вищезгадане, вказує нам на те, що не має простих та скорих шляхів виходу із ситуації, яка склалася в Україні. Загроза втрати незалежності є реальною і буде існувати до ти пір, поки в духовну та економічну основу держави Україна не будуть покладені ідеї націоналізму.
Потрібно завжди пам‘ятати що, свобода дається тим народам, які здатні щось принести світові, його духовному та матеріальному розвитку, а решту народів знаходться, так би мовити, в сфері їх обслуговування. Тому, так багато українських вчених, дослідників, композиторів, художників (цей перелік є дуже великим) належать також до культур інших народів. До цього часу український народ ще залишається на старих засадах, але він має всі передумови стати лідером слов‘янського світу.
Як досягнути цієї святої для українця мети, коли стільки чорних сил, наче плющ оповили нашу державу. Російський шовініст, а потім комуніст, як носій ідей антихриста, міцно вчепився за душу українського народу, століттями паразитуює на нашому тілі. І в незалежній Україні ми не змінили нічого, вони продовжують паразитувати. Від рекету до великих промисловими гігантів, банків - все під їх контролем.
Історія знає подібні випадки. Народ, який народився в рабстві не здатен на вміле державотворення. Чотири тисячоліття тому Мойсей сорок років вів свій народ до державності, виховуючи нове покоління. Наша пустеля це Україна - знищена духовно і матеріально. Хіба не ремствували колись євреї, як нині дехто в Україні каже, от за комуністів було добре. Звір народжений в клітці, не знає свободи - випущений на волю, повертається знову до клітки.
Україна, без чітко визначаної програми виховання підростаючого покоління для управління державою на засадах української національної ідеї, не має майбутнього як держава. Нам не має потреби слідувати буквально єврейському досвіду чи іншому, але його суть, як от - створення морального кодексу, та виділення з народу духовної еліти - левітів, брахманів, провідників, варто перейнти. Покладення в основу національної ідеї та створення інститутів, як це було зроблено в колишньому Совєтському Союзі чи є в нинішніх Сполучених Штатах, є першим кроком в цій справі, і сподіватися на те, що це може зробити нинішня державна влада, не має чого.
На часі є створення таких організацій, які мали б в основі єдину мету - підтримку національно-свідомого українця та всього українського взагалі. Організації не обов‘зково повинні бути легітимними, але в їх дільності не повинно бути нічого антиконституційного, членство в них не обов‘язково має розголошуватися. Члени організації повинні бути підпорядковані статутній дисципліні та дбати про товариство.
Саме такі організації повинні готувати молоде покоління для майбутнього розвитку та захисту української держави. В свій час „Просвіта“ відіграла величезну роль в піднятті духу пригнобленого народу, але сьогоднішні часи не ті, та й організація повинна бути іншою. Досить активним, в початках становлення незалежної України, було „Товариство української мови ім. Т.Шевченка“, але, боюсь, його спіткала доля УРП. Тільки в Криму Товариство діє ще плідно.
Враховуючи наш історичний досвід, та сьогоднішні обставини в державі, ми, свідомі українці, повинні скривати свої істинні наміри. Щирий українець не раз жорстоко був покараний. Саме підступом і обманом нищилась Україна, згадаймо готів, коли Вінітарій підступно заманив і знищив Буса і його сімдесять воєвод, чи підлу зраду росіянами Гонти та Залізняка, не згадуватиму вже Богдана Хмельницького.
Потрібно українців на сході та на півдні України підготовити до духовних змін, бо їх затаєна ненависть до всього російського, ще проявить себе, потрібен лише час, щоб українець, в якого відібрали рідну мову, звичай, над яким знущалися, вбивали, знищували голодом, почув себе господарем на своїй землі, щоб минувся страх, що засів у його підсвідомості. І цей час необхідно тримати під контролем, щоб не звелося все до гайдамаччини та стихійного бунту.
Українська держава прийшла на світ з Божої волі, в переддень нової світової війни, з тяжкою спадщиною недалекого минулого, і, ми, незважаючи на дуже складні обставини, повинні все зробити, щоб це не була чергова спроба збудувати державу, а наші сини та внуки не стали з нашої вини слугами інших народів.
Олег Максим‘як
березень 1999
2001.04.25 | сергій
У моєму персональномудуховному куріні Пан Олег Максим'як щойно отримав підвищення в званні.
Скажімо з майора до полковника.Який сильний текст!
Цікаво. чи було воно раніше якось оприлюднено де і якою кількістю? >и можна дізнатися?
це має бути прочитано на 1 вересня починачюи з 10 чи 11 класу і на всіх курсах інститутів на першому занятті.
2001.04.25 | Andrij
ДОСИТЬ ПОРОЖНІХ БАЛАЧОК
Пробачте, але таке враження складається, що цей форум створенний не для організації зусиль, а для випуску пари та пустопорожньої балаканини.Ну невже ж нема тут нікого з київських студентів, щоб розповісти яким це чином всі позасинали в Києві?
І не треба весь час повторювати про неминучу поразку. У "народних обранців" споглядання народу коло Ради визиває неабиякий страх. Адже всі розуміють, що в них "позаді только Москва". Але навіть вона їх не врятує.
2001.04.25 | сергій
я вже надсилав деякі матеріали від знайомих студентів
Опозиція, яку начебто очолює Мороз, який продасть рідну мати за хоча б можливість помастурбувати на думку що він буде президентом, а не Ющенко,далі пані Тимошенко, яка при всій її каризмі час від часу каже речі нікому не зрозумілі і не і тільки мадам Севірінсен мала змогу порівняти позицію Юлі та прокуратури...
Хто там ще?
Ну і так далі.
Ці речі опозицію розвалюють, якщо не сказати більше.
А позитивного чогось такого, щоб надіхнуло нема...
Запитайте у своїх почуттів і будете мати відповідь.
Навіть Пан Ющенко не дає вогню як хотілося б.
Все якесь другосортне.....
Люди це відчувають.
От зараз Юлія мовчить.
Слухав я Вітренчиху сьодні і Стецьківа.
Вітренчиха дурна як корова, що проковтнула магнітофона, а дістанціонне управління віддала в сбу. А далі можна повторити цітату з ЛП.
2001.04.25 | Andrij
ВІДСТАВКИ НЕ БУДЕ!
Цікаві враження. Не зовсім зрозуміло лоґіку Мороза та Тимошенко. Але це їх проблеми.Що зараз роблять рухівці? До речі, в Києві є багато комуністів, які підтримують Ющенка. А загалом, політичні партії зараз не дуже важливі. У 1990 та 1991 роках люди йшли на мітинги без всіляких морозів. Он тільки підняття прапора коло міської ради в Києві скільки людей зібрало.
Зараз анти-Ющенківці навіюють народу думку, що відставка неминула. Почитайте хіба що цей форум. Як ви думаєте, чи став би хтось з депутатів навіть згадувати про відставку, якби до Ради їм треба було б пробиватись крізь шаленіючий натовп 20-50 тисяч людей? Та нізащо.
2001.04.25 | Майдан
Народу було набагато більше !
Цифра 2 тисячі , яку були подали інформагенства не відповідає дійсності. Хіба що можливо стільки було напочатку, рано вранці коли починався мітинг. Очевидці, які на тому трохи розуміють подають цифру 5-6 тисяч, які зібралися під Верховною Радою в розпалі подій.Підтвердженням того є те що натовп ( без свідомого наміру це робити) перекрив вулицю Грушевського , просто тому що вже не вміщався у парку навпроти Верховної Ради. Колони зупиненого транспорту надали події ще більшого ефекту.
Слід сказати що у Києві протягом вихідних майже не було ніяких листівок та закликів. Багато тих хто бажали і могли б прийти, не знали куди, коли і чи взагалі потрібно іти.
Фактично оголошення про те що слід прийти у вівторок під Верховну Раду було виставлено на нашому сайті виключно за нашою інціативою.
Агітація обидвох рухів почали помічатися лише над вечір, після того як в Інтернеті почали появлятися прізвища конткретних рухівських функціонерів з конкретними фактами того як вони гальмують акцію.
І то в основному поширювалися листівки УНР ( Костенка). Я сам із знайомими взяли кілька пачок листівок , які роздавали рухівці біля метро і рознесли по під"їздах навколишніх будинків.
Якщо буде організована елементарна роздача листівок на транспортних вузлах та рознесення іх по скриньках то народу можна назбирати набагото більше.
До речі хто бачив якусь агітацію у Києві - поділіться враженнями.
2001.04.25 | Петро
Київляни, Все залежить від вас
Заступник Голови Української Народної Партії “СОБОР”, міський голова Черкас Володимир Олійник повідомив, що місцева державна виконавча влада й міліція блокувала прибуття до Києва людей з регіонів, які прагнуть 26 квітня підтримати прем’єра Віктора Ющенка.Всі автотранспортні підприємства Черкас відмовили в наданні автобусів активістам партій “СОБОР” і “Батьківщини”, а квитки на рейсові автобуси до Києва вилучено з продажу невідомими особами.
2001.04.25 | Галя
Re: Київляни, Все залежить від вас
Виходьте підтримати Ющенка, виходьте проти Кучми, виходьте проти олігархів,виходьте проти комуністів, виходьте бо вже так жити не можна, виходьте бо
хочите щоб вашим дітям жилося краще. Не робить різниці за яких причин ви
виходите, але виходьте показати що ми є люди, а не бидло.
2001.04.25 | Максим'як
Re: Київляни, Все залежить від вас
В Києві добре обізнані, але, боюсь, що недопрацьовують лідери на місцях. Багато працює на підприємствах, а отже, необхідно виходити дружньо колективом, з дозволу керівників кидати роботу. А той, хто не працює за станком - йому байдуже.