Хто ще не читав статті Густава Водички? - www.skazka.ukrbiz.net
05/16/2001 | Rat
Ссылка сверху, после каждой статьи - ссылка на другую.
|
|
Архіви Форумів Майдану
Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".
Відповіді
2001.05.18 | zinc
народ "без царя в голові"
Браво Густаву !!!я б порадив усім, починати звідси: http://www.skazka.ukrbiz.net/vodangel.htm і прочитати усі. В статтях багато іронії та сарказму, та вірно підмічені багато рис сучасності. Можно дещо не погодитись з вірою автора в "українського Прометея" який сам врятує нас всіх та ще й наведе лад в наших головах. А от те, що того ладу немає, так з цим не можна не погодитись.
2001.05.19 | Technar
НеДохтору! Велике прохання додати це до Бібліотеки
Хоча б як лінк.Довго шукав тих сплячих янголів, дякую за те, що повернули, пане Рат.
2001.05.19 | Максим'як
Україна - Батьківщина замріяних ангелів
Цей "гумор перехідного періоду" є в оригіналі, українською мовою, в журналі "Перехід 4" ном 2. 2000. Може є на www.perehid.kiev.uaУкраїнською звучить значно краще.
2001.05.19 | НеДохтор
Re: Вже там.
Холодний душ корисний для здоров’я.2001.05.19 | сергій
Пане Дохторе– ось як і вказали п. Максим"як той самий текст украінською з Перехіду.
Може заміните?–––––––––––––––––––––––
ГУМОР ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ
УКРАЇНА — БАТЬКІВЩИНА
ЗАМРІЯНИХ АНГЕЛІВ
Густав ВОДІЧКА
Україна — це святилище незворушних
мудреців. Наш головний релігійний ритуал —
наполегливе очікування безкоштовного дива.
Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече.
Українці з цим не згодні. Ми триста років
сиділи в центрі Європи і чекали
«самостійності». Господь не витримав цього
знущання і здійснив диво. Вдоволені
результативністю своєї релігії, ми чекаємо
інших чудес. Наприклад, процвітання і
благополуччя. При цьому нас не лякає час і
швидкоплинність життя. Ми поводимося мов
безсмертні люди, яким не падає на голову
цеглина, а лише мішки з твердою валютою.
Українці — це нація, цілком позбавлена
комплексу неповноцінності. Зі всіх видів
очікування ми обрали найдосконалішу
філософську форму. Як особи з усталеним
уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє
життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку.
Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному
очікуванні, використовуючи наперед
заготовлені ярлики. Черговий парламент для
нас — ніщо. Черговий прем’єр для нас —
ніхто. Флот — це те, що ділиться саме по
собі. Гривня — це рубль. Свиня — це сусід. А
сало — це продукт.
Активні ділові люди в наших очах виглядають
як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені
традиційної українській духовності. А з
іншого боку, вони підтверджують очікувані
нами дива. Не рухаючись з місця і не
докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо
за змінами навколо: нашестям іномарок,
будівництвом нових крамниць, появою
дивовижних товарів. Ми дивимося на все це,
як на закономірний наслідок своїх очікувань.
Теоретично у нас є все. Головне —
дочекатися цього. Непорушність тихого
українського раю очевидна. Турки з
москалями приходять і проходять, а дівчата з
віночками і дідусь з бандурою — вічні.
Свою головну релігійну пісню ми зробили
державним гімном. «Згинуть наші
воріженьки, як роса на сонці», — тобто самі
по собі... «Запануєм i ми, браття, у своїй
стоpонцi», — тобто коли-небудь, зараз нам не
до цього. «Ще на нашій Україні доленька
доспіє», — іншими словами, ситий українець
незрілими плодами харчуватися не звик. Для
нас доля — це не факт теперішнього часу, а
те, що досі не існує. Все, що з нами
відбувається, не має ніякого значення, бо в
кожній українській хаті мешкають ченці,
значно краще від буддійських знайомі з
небаченим почуттям нірвани.
Нам дивно спостерігати за поведінкою
американців, англійців, французів, росіян і так
далі. Вони постійно лізуть у світову історію,
щось декларують, «випендрюються»,
нападають на сусідів. Тобто поводяться як
закомплексовані, ущербні люди. Сидячи на
порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно
жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це
німці постійно лізуть до нашого двору. Може,
вони нам заздрять? Цих гансів не розбереш:
то вони корову забирають, то гуманітарну
допомогу тицяють. Складається враження,
що увесь світ танцює перед нами на задніх
лапах і намагається привернути до себе увагу.
Напевне, навколишні народи не можуть
здогадатися, що нам на них навіть плювати
нудно.
Україна самодостатня. Це російську
«птицю-тройку» постійно ганяють або на
Аляску за снігом, або в Порт-Артур за
мордобоєм. А нашим замріяним волам ходити
нікуди і нема чого, хіба що в Крим по сіль.
Українська філософічна душа не сприймає
різких нордичних думок чи вчинків. Адже
очікування дива — це найскладніша
внутрішня практика. Вона не дозволяє нам
відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які
«над вишнями гудуть», мають право
турбувати нас вечорами. Нас безглуздо
чим-небудь спокушати. Від самого початку
свого існування умістивши себе в центр
Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не
потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому
не відчуваємо потреби, але в нас мають
потребу всі: варяги любили у нас пожити,
татари — поживитися, Петро I не міг без нас
спорудити Петербург, його дочка не могла
спати без нашого чоловіка. Сталінові ми
допомагали охороняти табори, а Гітлерові —
воювати. У нас так багато чудотворного
здоров’я, що навіть Чорнобиль ми
погодилися взяти на себе.
Ми запросто допомагаємо розв’язувати
проблеми сусідам, оскільки своїх проблем у
нас немає. Спостережливі люди це давно
помітили. Російський письменник Іван Бунін
був лютим хохломаном. Він невпинно
повторював, що українці — це абсолютно
реалізована, естетично довершена і
гармонійно розвинена нація. Що нічого
подібного у світі більше немає. Бунін, звісно,
не помилявся.
Українці дивовижні не тільки своїм умінням
чекати, а й тим, що вони самі є дивом. Як
досконалі створіння, ми нічого не створюємо.
Відверто виявлена геніальність скривдженого
«кріпака» Тараса Шевченка — це
неприємний виняток, що підтверджує
правило: досконалість не має потреби у
декларуванні й розвитку; вона допомагає
розвиватися всьому тому, що існує за її
межами. Українські священики,
письменники, поети, митці, політики,
полководці, режисери, актори, співаки,
конструктори, вчені, винахідники, умільці
вічно роз’їжджають по світу і оголошують
себе росіянами, американцями, турками,
поляками, французами, — ким завгодно, аби
бідні, ущербні народи мали підстави
пишатися собою.
Україна — батьківщина замріяних ангелів. Її
безмовне очікування наповнює чудесами
планету. Її не можна завоювати, поневолити
або знищити. Вона не чутлива до подій. Вона
поза подіями і часом. Вона не пам’ятає свій
день народження і не знає свого віку. Їй нема
з ким сперечатися і нема чого доводити. Вона
сама собі гідний співрозмовник.
–––––––––––––––––––
поки воно тут
http://www.perehid.kiev.ua/old.html
2001.05.20 | НеДохтор
Re: Додав.
Але залишив і рос. варіант.Мова оригіналу - російська.
Для літературного тексту потрібен і літературний переклад.
В "Переході" подано не авторський і не літературний переклад а комп’ютерний.
Наприклад я впевнений що автор, київський есеїст, хоч трохи знайомий з історією Києва, ніколи би не переклав слово "капище" на українську як "святилище" і т.д.
IMHO. Поправте, якщо не так.
2001.05.20 | Максим"як
Re: Додав.
Чесно скажу не знаю. Відкрив журнал. Поряд за нею інша йде маленька стаття з посилкою на першоджерело Між іншим теж гумор, в такому ж стилі, наз "Політологічна загадка".Під "Замріяними ангелами ..." посилки не має. В змісті теж іде під авторським ім"ям Водічки, як і інші статті з іншими авторами. Не виглядає на передрук. Очевидно, що писано для цього журналу. Але яка мова оригіналу була?
Взагалі Перехід на 90 відсотків має авторські статті і невеличкі замітки.
Зрештою, це не так важливо.
Не знаю, як вам, а мені українською більше подобається.
2001.05.20 | НеДохтор
Re: Питання
Я стараюсь підтримувати нашу Бібліотеку українською.Але просте калькування з російської може нашкодити.
Питання:
чи є у Вас час і можливість робити літературний переклад рос.- укр. для подібних матеріалів. У Водічки є ще багато "казочок".
Можемо закласти навіть розділ "переклади пана Максим’яка".
Првда не знаю як в цьому разі бути з авторськими правами Водічки.
2001.05.20 | Максим'як
Re: Питання
Якщо ви про царську сім"ю, в стилі Філатова, то перекласти дуже важко, бо строфи короткі і влучні.Але я пригадую свого Кучмія, то він теж не зле звучав, він мені з язика не злазить ще досі. Був би час, то би й перекладав, а тут своє поначинав і закінчити не встигаю.
2001.05.20 | Roller
Re: Хто ще не читав статті Густава Водички? - www.skazka.ukrbiz.net
Написано хорошо.Треба продолжить.2001.05.20 | Пані
Опа! Нашли таки
Очень мне этот текст понравился в свое время. Продолжать надо - присоединяюсь.Роллер, признавайтесь - это не вы? Стиль уж больно похож.