Про нав'язування комплексу меншовартості, пар(а)ше(в/н)ізЬм та інші бздури
05/28/2001 | Shooter
>Есть небесспорная книга Андрея Паршева "Почему Россия не Америка", котрая доказывает, что даже в России не будет Европейского уровня жизни.
>http://www.lib.ru/POLITOLOG/PARSHEW/parshew.txt
>Почитайте, патриоты Украины, посчитайте. И если в России не будет Европейского уровня, то на Украине его не будет ни при каких условиях...
Тут залишається тільки посміхнутися. Яка в автора пасажу в голові "крєпость" (в сенсі - не фортеця).
Проте вернімося до нашого барана. Себто Паршева - екс-викладача політекономії у військовому училищі. Вся його "геніальна" праця є ніщо інше, як "посібник з географії ізотерм" - і не більше. Але й тут зручніше і наглядніше користуватися географічними картами, а не бздурами гаспадіна Паршева. Гаспадін Паршев в своєму творі все ще продовжує жити в період індустралізації локальних економік. Хоча весь світ (принаймі його північноамериканськоєвропейська частина) вже дружньо живе в постіндустріальному глобалізованому суспільстві, де на перший план в економіці (вже дуже давно) вийшли
а) наявність багатого ринку споживання
б) доступ до дешевих інвестиційних ресурсів
в) доступ до дешевих оборотних коштів
с) доступ до високих технологій (моживість "заплатити" за них)
етс.
Як тут було правильно зауважено, з кожним роком в 100 доларах готової продукції частка енергоресурсів падає. Не знаю, звідки в тов. Анастаса цифри про "~ 20-25 % энергопотребления" в ВНП США. В мене ж інші цифри: у ВНП США доля "матеріального виробництва" вже менше 50 %. Тобто, можемо зі слів тов. Анастаса зробити висновок, що 50% (як мінімум) ціни товарів в США - це нафта і газ. Думаю, і далекому від економіки індивіду мало би бути зрозуміло, що ці цифри, м'яко кажучи, неадекватні. Нагадаю тільки, що домінуючим експортним продуктом США є софтвер. В Британії, ж наприклад, 1 місце посідає Ф1, третє - музика, друге - теж "нематеріальне" виробництво (нажаль, забув що саме).
Часткове резюме: головна (подавляюча) частина ціни будь-якого сучасного продукту - добавлена вартість як результат "софістикуючої" технології. Потім вже появляється зворотній зв'язок: хто виграв в конкуренції, той може дозволити собі а) ширше покриття ринку (реклама); б) дешевші оборотні капітали; в) дешевші ціни при абсолютній едентичності продуктів ("маховик" пішов - з'являється "пасивна" реклама і реалізується набагато швидший обіг коштів) г) дешевші інвестиційні капітали д) можливість швидкої реакції на несприйнятливу конкуренцію (скажімо, переміщення виробництва з однієї країни в іншу). Ряд можна продовжувати - тільки навіщо говорити про абсолютно зрозумілі речі?
Щоб не занурюватись в тонкощі сучасної економіки, ще раз вернемося до бздурів Паршева. Його рецепт - економічна автаркія Росії (ну і України - москалі все ще лєлєють цю фікцію). Проте автор настільки далекий і від реалій сьогоднішньої російської економіки, і від реалій світової економіки, що просто тішишся, що в минулому цей "спец" готував офіцерів, а не економістів. Автор, наприклад, навіть не бажає задуматися над тим, що спроба подібної "супер-автаркії" (набагато гнучкішої з набагато більшим споживацьким ринком, ніж пропонована) - європейського "соцлаґєря" - зазнала краху (при перманентному відставанні на протязі десятиліть.)
Де ж йому, наприклад, знати, що навіть в умовах суперльготних цін на енергоносії і дешеву робочу силу російський виробник не здатен конкурувати з виробником західним. Його рецепт - високі ввізні мита і високі ціни на ресурси на Захід. Що ж буде? А нічого. Окрім швидкого краху і так рахітичної російської економіки. "Критичний" імпорт на сьогодні в Росію вже настільки суттєвий, що запровадження високих ввізних мит "вб'є" масовго споживача з його 75 дол/місяць сер. зарплатою наповал. Більше того - автор не бере до уваги факт, що добування енергоносіїв в Росії - зменшується. Паралельно амортизація обладнання вже на такому рівні, що за десяток років його потрібно буде повністю змінити. Звідки кошти? Два виходи - або знову "строіть Бєломорканал" (за можливість жити і миску баланди), або пускати на внутрішній ринок західного інвестора. Котрий піде тільки за умов повернення своїх інвестицій. Яким чином? Правильно, підняттям внутрішніх цін на енергоносії. Що ж скаже тоді внутрішній виробник - без інвестиційного капіталу, оборотних коштів та доступу на багаті ринки? Думаю, нічого - тихенько помре.
Одним словом, брєд Паршева достоєн виключно "мутних умов" людей, котрі "страшно далєкі" від реалій сьогоднішньої світової економіки.
Чим би дитя не тішилося...
>http://www.lib.ru/POLITOLOG/PARSHEW/parshew.txt
>Почитайте, патриоты Украины, посчитайте. И если в России не будет Европейского уровня, то на Украине его не будет ни при каких условиях...
Тут залишається тільки посміхнутися. Яка в автора пасажу в голові "крєпость" (в сенсі - не фортеця).
Проте вернімося до нашого барана. Себто Паршева - екс-викладача політекономії у військовому училищі. Вся його "геніальна" праця є ніщо інше, як "посібник з географії ізотерм" - і не більше. Але й тут зручніше і наглядніше користуватися географічними картами, а не бздурами гаспадіна Паршева. Гаспадін Паршев в своєму творі все ще продовжує жити в період індустралізації локальних економік. Хоча весь світ (принаймі його північноамериканськоєвропейська частина) вже дружньо живе в постіндустріальному глобалізованому суспільстві, де на перший план в економіці (вже дуже давно) вийшли
а) наявність багатого ринку споживання
б) доступ до дешевих інвестиційних ресурсів
в) доступ до дешевих оборотних коштів
с) доступ до високих технологій (моживість "заплатити" за них)
етс.
Як тут було правильно зауважено, з кожним роком в 100 доларах готової продукції частка енергоресурсів падає. Не знаю, звідки в тов. Анастаса цифри про "~ 20-25 % энергопотребления" в ВНП США. В мене ж інші цифри: у ВНП США доля "матеріального виробництва" вже менше 50 %. Тобто, можемо зі слів тов. Анастаса зробити висновок, що 50% (як мінімум) ціни товарів в США - це нафта і газ. Думаю, і далекому від економіки індивіду мало би бути зрозуміло, що ці цифри, м'яко кажучи, неадекватні. Нагадаю тільки, що домінуючим експортним продуктом США є софтвер. В Британії, ж наприклад, 1 місце посідає Ф1, третє - музика, друге - теж "нематеріальне" виробництво (нажаль, забув що саме).
Часткове резюме: головна (подавляюча) частина ціни будь-якого сучасного продукту - добавлена вартість як результат "софістикуючої" технології. Потім вже появляється зворотній зв'язок: хто виграв в конкуренції, той може дозволити собі а) ширше покриття ринку (реклама); б) дешевші оборотні капітали; в) дешевші ціни при абсолютній едентичності продуктів ("маховик" пішов - з'являється "пасивна" реклама і реалізується набагато швидший обіг коштів) г) дешевші інвестиційні капітали д) можливість швидкої реакції на несприйнятливу конкуренцію (скажімо, переміщення виробництва з однієї країни в іншу). Ряд можна продовжувати - тільки навіщо говорити про абсолютно зрозумілі речі?
Щоб не занурюватись в тонкощі сучасної економіки, ще раз вернемося до бздурів Паршева. Його рецепт - економічна автаркія Росії (ну і України - москалі все ще лєлєють цю фікцію). Проте автор настільки далекий і від реалій сьогоднішньої російської економіки, і від реалій світової економіки, що просто тішишся, що в минулому цей "спец" готував офіцерів, а не економістів. Автор, наприклад, навіть не бажає задуматися над тим, що спроба подібної "супер-автаркії" (набагато гнучкішої з набагато більшим споживацьким ринком, ніж пропонована) - європейського "соцлаґєря" - зазнала краху (при перманентному відставанні на протязі десятиліть.)
Де ж йому, наприклад, знати, що навіть в умовах суперльготних цін на енергоносії і дешеву робочу силу російський виробник не здатен конкурувати з виробником західним. Його рецепт - високі ввізні мита і високі ціни на ресурси на Захід. Що ж буде? А нічого. Окрім швидкого краху і так рахітичної російської економіки. "Критичний" імпорт на сьогодні в Росію вже настільки суттєвий, що запровадження високих ввізних мит "вб'є" масовго споживача з його 75 дол/місяць сер. зарплатою наповал. Більше того - автор не бере до уваги факт, що добування енергоносіїв в Росії - зменшується. Паралельно амортизація обладнання вже на такому рівні, що за десяток років його потрібно буде повністю змінити. Звідки кошти? Два виходи - або знову "строіть Бєломорканал" (за можливість жити і миску баланди), або пускати на внутрішній ринок західного інвестора. Котрий піде тільки за умов повернення своїх інвестицій. Яким чином? Правильно, підняттям внутрішніх цін на енергоносії. Що ж скаже тоді внутрішній виробник - без інвестиційного капіталу, оборотних коштів та доступу на багаті ринки? Думаю, нічого - тихенько помре.
Одним словом, брєд Паршева достоєн виключно "мутних умов" людей, котрі "страшно далєкі" від реалій сьогоднішньої світової економіки.
Чим би дитя не тішилося...