06/04/2001 | Максим'як

Стаття Андрія Дуди, яку я вирішив закинути на Майдан, розвертає нашу думку на 180 градусів, в інший світ, де пропадають ілюзії. Особисто поділяю на всі 99 відсотків його перестороги, хоч вже над цим не тільки він задумується. Тероризм став частиною політики сучасної Європи, як <єдиний шлях опору сильнішого духом проти сильнішого фізично>. В зовсім свіжих пограбуваннях інкасаторів в Німеччині підозрівають терористичні організації. Ще йдуть процеси з “червоними бригадами”,Вся Європа кишить таємними організаціями: скінхендів, мусульманських, націоналістичних. Вони є добре організованими і озброєними. Попри тотальні сліжки і сучасні технології не можна нічого вдіяти, бо на стороні терористів завжди більшість населення.Те, що наша народна опозиція збирає з великими труднощами на акцію, скінхенди в межах тридцятитисячного містечка – запросто. В Україні наразі існує єдина терористична організація, сформована на родинних зв”язках батьків-комуністів та їхніх діток професійних кілерів. Якщо нічого не змінить сама влада в “країні замріяних ангелів” чи як назвали нас недавно німці “Land der toten Helden“ (земля мертвих героїв), то відчуємо скоро, що ми є справді в Європі.
Отже читаємо і думаємо.

Андрій Дуда. На цвинтарі розстріляних ілюзій є ще вакантні місця.

Сьогодні на пострадянському просторі (а в ненці зокрема) серед «власть імущих» повальне захоплення політичними технологіями. Олігархічні кола, які сьогодні узурпували владу в Україні, настільки адаптувались до недоліків демократії, що вже навіть не вважають за потрібне вдаватись до демагогії. Подивіться, як ведуть себе перед камерами Волков, Суріс, Медведчук, Бродський. Для них думка виборця — товар; і, як кожний товар, вона має свою ціну. Тому до думки виборця сьогодні не прислухаються, її формують. Були б гроші... «Замість часу — ерзац-годину, замість людей — ерзац-людину, а всім крикливим на догоду ми подамо ерзац-свободу. А для годиться вже посієм із власних рук — ерзац-месію» — задовго до волкових їхню політичну програму сформулював Григорій Чубай. Але це помилкова впевненість.
«Терористична ситуація»
Отже, коли йдеться про українську політику, то, серед іншого, вона наділена такими характеристиками:
1) формування корпоративної політики, тобто політики, спрямованої на забезпечення певних (насамперед, економічних) інтересів олігархічних груп»;
2) створення механізмів нелегітимного впливу на ухвалення державних рішень;
3) недієвість демократичних процедур;
4) брак зворотнього зв’язку.
Останні два моменти особливо важливі. Виведення з політичного процесу великих суспільних груп призводить до ситуації, коли верхи можуть, а низи не хочуть. Коли і у «верхів», і у «низів» наявний значний потенціал, брак легітимних способів узгодження їхніх інтересів здатен призвести до конфліктного, силового вирішення цієї ситуації. На сьогодні найпоширенішою формою такої розв’язки є терор. Хоч як це не прикро, але мусимо констатувати: Україна на порозі терористичної війни.
Скептики можуть мати кілька контраргументів. Перший — чому про це треба говорити сьогодні, якщо олігархічна політика в Україні — з 1995 р., а кримінальна — з 1992 р.? При тому, що пік соціальної напруги, коли людям по два роки не платили зарплат і пенсій, минув. Відповідь проста: сьогодні ми переживаємо значне політичне збурення, зросла політична активність, а авторитет влади (реальної влади!) ще ніколи не був настільки низьким. З другого боку, 10 років незалежності — це не лише набутки, а й розчарування. Насамперед, у тих, хто на своїх плечах цю незалежність приніс. Розчароване покоління революціонерів — це дуже серйозна небезпека для режиму. Подивіться, хто сьогодні у перших рядах антикучмівського руху Опору — ті, хто у 90-му заходив до аудиторій з мегафоном і стусанами виганяв на боротьбу з режимом студентів, ті, хто голодував на Майдані. Але це вершина айсбергу — легальна опозиція. А є і прихована частина.
Інший контраргумент — ментальність. Здається, під українською ментальністю поховали будь-яку волю до життя. Треба забувати казки про миролюбну українську ментальність. Нема ментальностей миролюбних і немиролюбних, є певні умови — соціальні, національні, релігійні, які творять модель розв’язання суспільного конфлікту. Чи, може, не українці створили одну з найпотужніших європейських терористичних організацій 30-х рр. — Організацію Українських Націоналістів? Чи, може, з іншою ментальністю були солдати УПА, згадка про яких шокувала весь Совєтський Союз півстоліття? Чи, може, не про українців «Сашка» і «Устима» ходять легенди у Грузії та Чечні?
Стежка війни
Тим більше, що стежка вже протоптана. Зовсім недавно світ сколихнула звістка з Вірменії, де група під керівництвом Унаняна провела День уряду за допомогою ручної зброї. «Караул втомився». Кажуть, перед судом Унанян запросив статистичні дані про оптимізацію макроекономічних показників з часу «розстрілу в прямому ефірі» і виправдовував свої дії саме цим. До речі, Унанян в минулому — активний учасник вірменського студентського руху, Нагірнокарабаського конфлікту; він — типовий представник покоління розчарованих.
9 березня минулого року група молодих націоналістів «Самостійна Україна» під керівництвом О.Башука захопила приміщення КПУ. У них не було ні програми, ні обдуманого плану дій. Одним словом — діти. Діти не роблять революцій, але їхніми устами, як відомо, говорить істина. А істина в тому, що ефективність легітимних механізмів розв’язання конфліктів навіть у такій цивілізованій державі, як Україна, є дуже низькою. Силовий метод є далеко ефективнішим. Через рік того ж дня при штурмі Адміністрації Президента було заарештовано і сьогодні знаходяться під вартою 14 унсовців. Красномовна закономірність.
Очевидно, що ні «Самостійна Україна», ні УНСО не є організаціями, здатними поставити себе поза публічною політикою, поза системою легальної політичної боротьби. Але ці акції є симптоматичними, це симптоми нового політичного мислення в Україні. Як сказав на зорі незалежності один націоналіст: «Нам би сотню хлопців, автомати в руки, і пішли косити яничарів». А ресурс для таких структур в Україні є — як людський, так і матеріальний.
Я не хочу, щоб читач сприйняв цей матеріал як погрозу чи нагнітання пристрастей. Це пересторога, попередження. Якщо в Україні не працюватиме демократія, то запрацює автомат. Якщо закон не покарає тих, хто обікрав, обдер народ як липку, то покарають «народні месники». Якщо суд загальної юрисдикції не засудить іменем України вітренків-бауліних за антидержавну діяльність, то це іменем української нації зробить революційний суд. Ефективність терору — це ілюзія. Але ілюзії розвіюються з часом...