МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Терпець сидіти увірвався ... читайте нові повідомлення в розділ "ПРЕСА" та робіть свої !!!

07/03/2001 | Рoман ShaRP
Я вже піднімав питання про "Біржу праці для Майдану". Де то? А ніде.

Про стрічку новин нічого не можу поганого сказати -- але "інформаційна підтримка" матеріалами явно, як на мене , знаходиться не на бажаному рівні.

Хоч , аби було -- роби сам.
Пропоную свідомим МАйданівцям, тобто таким, що усвідомлюють , що без нашої праці тут того , чого ми хочемо, не бути , приєднуватися (можна поновити тему "Як зробити Майдан кращим", та доповнити її "Чого нема на Майдані, а треба"). Умова, як на мене, має бути одна -- подати приклад. І не забувати далі "тримати планку"

Спробую сам то зробити.

Є така газета -- "Українське слово", орган ОУН. Сам я до цьої організації не належу, та не збирався, але так сталося , що газета мені на скриню приходить.

А хоч би і не приходила -- то є в газети і сторінка в Інтернеті, http://www.ukrslovo.kiev.ua де розміщуються хай не всі, але таки досить матеріалів.

І матеріали часто бувають про УБк, про Україну та її політику.

До Вашої уваги подається кілька з них. Прошу.

P.S. На питання, чому не-націоналіст передруковує матеріали націоналістів відповідаю зазделегідь : Я вважаю, що в тих статтях є Правда.

Відповіді

  • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

    УБН-2 http://www.ukrslovo.kiev.ua/suspilstvo/s30772.html

    http://www.ukrslovo.kiev.ua/suspilstvo/s30772.html



    Майже 15 місяців розслідування слідчою комісією у складі близько трьох десятків досвідчених працівників прокуратури та міліції, десятки томів справи, 238 сторінок обвинува чувального висновку, 12 обвинува чуваних, загалом по дев’яти статтях Кримінального кодексу України — такий вислід резонансної події, що сколихнула Україну в день народження Тараса Шевченка 9 березня минулого року. Справа №61-1169, більш відома як справа гурту «Самостійна Україна». Отже, держава Україна проти гурту «Самостійна Україна». Справа, яка показала і показує реальну диспозицію сил в Україні, реальних обвинувачених і реальних обвинувачувачів.

    Уже десятий рік в Україні не вщухають розмови про необхідність судового процесу проти злодіянь Комуністичної партії та засудження комуністичної ідеології. Та Нюрнберн-II ще й досі витає у замріяних та самообманутих головах українських патріотів, на дворі ж, у цьому світі та у цій державі, суд йде саме над українськими патріотами.

    Цього літа Бог подарував не так багато погожих днів. Але 14 червня Він не міг не зігріти українців лагідним літнім промінням. Бо це особливий день, 110 років тому, саме у цей день, нам було подаровано Вождя — Євгена Коновальця. 110 років по тому держава Україна узялася судити його послідовників, які вчинили «страшний злочин», не дали загинути історичній пам’яті — «Пімстили смерть славних лицарів». Можливо, я гіперболізую, але чи багато було випадків за останні 10 років, коли замість суперпатріотичної балаканини йшов реальний чин, від якого ніхто після його виконання не відхрещувався. Олександр Башук — 10.12.1973 р.н., Андрій Нємчинов — 19.02.1982 р.н., Михайло Меглей — 1.06.1982 р.н., Артем Дідовець — 13.07.1981 р.н., Володимир Москалець — 17.02.1981 р.н., Наталка Нємчинова — 20.03.1979 р.н., Сергій Неділько — 28.11.1974 р.н., Віталій Кисіль — 20.08.1981 р.н., Дмитро Красник — 26.07.1977 р.н., Ярослав Задворний — 2.06.1979 р.н., Юрій Дідовець — 12.06.1979 р.н., В’ячеслав Лобас — 25.06.1978 р.н. (середній вік — 20 років) довели, що завжди серед мільйонів свинопасів знайдуться козаки, які будь-якому ворогу в морду затоплять — навіть у їхньому логові, навіть у офісі ЦК КПУ. Оці 12, які минулого року повикидали комуністичну нечисть з нашого будинку, на нашій вулиці і на нашій землі, на моє глибоке переконання, змогли так вчинити тому, що не були вкрай «заполітизовані», не мали великого досвіду «реальної політичної боротьби за Україну» в реальному демократичному болоті, але мали душу українців (усі, до речі, окрім одного, наддніпрянці), отже, і вчинили, як українці.

    14 червня у Мінському райсуді м. Києва відбувався «УБН-2», і знову, як і в попередньому, на «сцені», попри «вигадані» імена, була правда, а в залі, на жаль, актори-лицедії. Пам’ятаєте, коли в «УБН» молодий слідчий МГБ обіцяв ув’язненому, що ще буде Україна, але — їхня! От і маємо «самостійну Україну» — святу, але їхню. Міщенко та інші «-енки», злобно обвинувачували своїх кровних братів-українців за походженням і за духом за націозахисний вчинок.

    «Тут судять українських націоналістів, а тому — усім встати до молитви та до проголошення Декалогу українського націоналіста!» — закликала напочатку судового засідання Н.Нємчинова. «Український» суд, зрозуміло, оголосив перерву. Потім ще раз довелося до 14-ї години відкласти судове засідання у зв’язку з відсутністю головного обвинувачуваного у справі Олександра Башука. Але навіть після доставлення останнього, судове засідання так і не було відкрите. Після оголошення наявності судових сторін, «наш» пострадянський суд дістав чи не найгучнішого за всю історію ляпаса. Коли справа дійшла до висловлення відводу учасників процесу, Нємчинови заявили, що вимагають відводу судді Гриненка, бо як може комуніст, навіть колишній, об’єктивно судити противників комунізму. Більш детально з цього приводу висловився О.Башук. Як може головувати суддя, який грубо порушив десятки процесуальних моментів та вчинив при цьому важкі злочини. Адже судді достеменно відомо, що навіть за сталінськими чи хрущовськими законами, які ще подекуди діють в Україні, жорстоко бити ув’язнених, приковувати хворих у медичній частині СІЗО наручниками за руки і ноги, з високою температурою, струсом мозку, майже добу не годувавши, як було у випадку з Башуком, доставити до суду, не надавши захисту, не давши можливості повноцінно ознайомитись зі справою — є грубим порушенням прав людини та важким злочином. Та для судді це звична практика, на жаль, і ми десь уже погодились, що презумпція невинності у нас не є загальним благом, а швидше недосяжним предметом розкоші. Але що ще злочинніше, суддя закрив очі на грубу фальсифікацію справи, на неврахування мотивів вчинку, на вилучення прокурорами матеріалів про зберігання в офісі ЦК КПУ незареєстрованої холодної та вогнепальної зброї та великої кількості іноземної валюти, зате добре пораховані метри пошкоджених шпалер (треба ж комусь оплатити ремонт шикарного офісу пролетарської партії). Але найголовніше, виявляється, вже близько місяця Башук перебуває у СІЗО по закінченні офіційного терміну арешту, без будь-якої санкції. Зрозуміло, після перебування протягом більш як двох годин у незвичній ролі обвинуваченого, переляканий суддя засідання відклав.

    Але тут уже проявились наші наслідки пострабського та посттоталітарного становища. Близько місяця людина перебуває у СІзо після закінчення офіційного терміну утримання, отже, вона фактично вільна. А тому логічно було б після вибачення з боку відповідних структур Башука випустити. На що «орли Кравченка», пробачте, Смірнова, відповіли, що немає постанови про звільнення — значить, назад у СІзо. (Отже, якщо у вас немає постанови про звільнення, то вас теж ймовірно будь-коли можуть потягнути у СІзо). І, на жаль, багато хто з присутніх у залі погодився з таким показовим беззаконням. Більшість же не дозволила так просто потягнути невинну людину до буцегарні. У висліді «Беркут» після декількох годин гарячих дебатів потягнув усіх з приміщення суду. Дуже неприємно було спостерігати за обличчями представників лівоохоронних органів, які ховали очі від телевізійних камер і відмовлялися назвати свої прізвища. Зрозуміло, це тобі не людей вночі до Таращі возити...

    Отже, Башук і далі у тюрмі, 12 народних депутатів, представників колись єдиного Руху, прийшли у якості громадських захисників. Показово. Вибори наближаються. «На нашій не своїй землі». Чи своїй? Усе залежить від нас. Усіх нас, без жодної хати скраю. Від нашої здатності сатрапа в морду затопить, якщо потрібно — і у церкві. Від нашої здатності просто захистити своїх та просто навести порядок на своїй землі.

    P.S. У Тернополі за подібний «злочин троє хлопців і досі перебувають у СІзо. А тримають їх не комуністи, вірніше, не офіційні комуністи. Тримає держава Україна, в особі офіційної влади, в особі Потебенька, Кучми й іже с німі... А ми юродиві тим часом...
  • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

    Микола БІЛЯШІВСЬКИЙ - "Без’язикі?" - http://www.ukrslovo.kiev.ua/suspilstvo/s30773.html

    http://www.ukrslovo.kiev.ua/suspilstvo/s30773.html


    Микола БІЛЯШІВСЬКИЙ
    Без’язикі?
    У ці дощові червневі дні, коли чергова погодна аномалія примушує замислитись про зовсім недобрі до нас глобальні зміни клімату та аномалії наших взаємин з довкіллям, сама природа неначе нагадує людям, що погіршанню атмосфери передує зіпсуття клімату суспільного. І не завжди це погіршення відразу помітить неозброєне око: зміни накопичуються поволі, поступово бруд брехні і зради опановує керівний загал, і тільки чергова урочиста дата державного народження, чи державної (а то, диви, й планетарної) катастрофи знову застукає зненацька керівництво отим капосним запитанням, закинутим нагору з народного форуму.

    Особливо дратують запитання, які начебто не про гроші й не про харчі хороші, а про ставлення до цінностей культури, за яким стоять цінності керівних душ. От хоча б про ті самі козацькі пороги та острови у каньйоні Південного Бугу на Миколаївщині, ті наші національні святині, які має затопити чергове Олександрівське водосховище на славу будівництва в Україні чергових АЕС-ГАЕС. Бо ось уже й десятиріччя Незалежності України близько, а з ним невідворотно наближається і Третій Всесвітній форум українців, а успіхів у виконанні ухвал Другого подібного форуму, який відбувся у Києві у серпні 1998 р., у царині охорони культурної та природної спадщини негусто. Хмарочоси «облагородили» центр столиці, потіснили у її краєвидах Св. Софію і навіть уже нависли над державним прапором на щоглі на будинку Верховної Ради. Та з прапором, як мовлять у нас нагорі, якось уже склалось. А ось Великий Державний Герб України та слова Державного Гімну країни так досі і не затверджено. А від часу ухвалення Конституції 28 червня 1996 р. вже й ціла п’ятирічка минула. І виявилось, що з ласки наших державців ми, українці, залишаємось єдиною без’язикою нацією світу. Бо де ж ви бачили гімн держави без слів? Чи, може, на печерських пагорбах ще не визначились, якою мовою той гімн співати? А тим часом для всіх, хто приїжджає на ті Всесвітні форуми українців, наша Батьківщина дорога, насамперед, як самоцінність у світовій культурі. Бо ж не матеріальні статки збирають цих людей разом (і збирали тоді, коли про такі зустрічі у Києві нинішні державці й не думали!), а спільні культурні цінності народу, його історія, його спільні радощі й жалі. Адже, саме завдячуючи своїм культурним надбанням, Україна як самостійна держава дорога всім нам і всьому світові. Ось і просив Другий Всесвітній форум українців пощадити наші національні святині у каньйоні Південного Бугу на Миколаївщині. Просив зберегти обличчя Батьківщини, яке закарбовано не тільки у серці кожного, а й у Великому Державному Гербі України, тому самому, що (чи випадково?) не можуть досі ухвалити. Але хто те прохання почув у державі? Чи є кому нині відповісти, чому, не подолавши заборони державної екологічної експертизи, викидаємо і надалі гроші на проект та будівництво Ташлицького енергокомплексу, які закриють шлях до скарбів рідної землі нащадкам і всьому світові. Чому нишком, на домашньому, обласному, рівні, намагаємось вирішувати долю, ні не ландшафту, — долю народну? А тривога все наростає, бо вже подейкують, що на Третій форум українців, тих, хто там убивається за всякі не такі цінності (і погано розуміє значення у державотворенні «кусня сала»), не те що з Миколаївської області, а й зі столиці, намагатимуться не допустити. Так, як намагались 8 червня в м. Южноукраїнську не дозволити оголосити на громадських слуханнях щодо майбутньої долі цього таки Ташлицького енергокомплексу послання до учасників слухань Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Бо коли не дозволити оприлюднити думку, то, диви, можна переконувати не тільки вдома, а й людей з усього світу, що позицію Другого Всесвітнього форуму українців у самій Україні ніхто не підтримує. Отож ми й вирішили у нинішньому числі «УС» видрукувати Патріарше послання, за яким стоять мільйони віруючих. Може, й Третьому форумові українців воно згодиться. Щоб не тільки просити, але інколи й спитати про наболіле.
  • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

    Сергій ЧАЛИЙ Податки і видатки <<<<< http://www.ukrslovo.kiev.ua/soc_probl/sp30772.html

    http://www.ukrslovo.kiev.ua/soc_probl/sp30772.html


    Сергій ЧАЛИЙ
    Податки і видатки
    Леонід Кучма під час минулотижневого перебування на Волині вкотре вже наголосив на необхідності негайного завершення реформування податкового законодавства. Верховна Рада мала взяти до уваги президентську настанову — і в четвер, 21 червня, розглянути у другому читанні проект Податкового кодексу, з тим, щоб за будь-яких обставин остаточно ухвалити його до парламентських канікул. Щоправда, прем’єр Анатолій Кінах не повірив у можливість повністю ухвалити кодекс, і запропонував прийняти до канікул бодай Малий податковий кодекс, де будуть зафіксовані головні зміни в оподаткуванні. Депутати погодилися з прем’єром, і 21 червня голосуватимуть саме за Малий податковий кодекс.

    Найшвидше, що депутати погодяться з тими параметрами змін у податковій системі, які закладені у цьогорічному президентському посланні до парламенту й уряду «Про основні напрямки бюджетної політики на 2002 рік». Тим більше, що вони збігаються з багатьма пропозиціями, висловленими у сесійній залі. Про що йдеться? Вже наступного року кількість податків і зборів скоротиться з 39 до 23, з 20% до 17% буде знижена ставка ПДВ, з 30% до 25% — ставка податку на прибуток підприємств. Нова шкала податку на прибуток з громадян по максимуму становитиме 25%, з 30% до 15% знизиться ставка оподаткування дивідендів.

    Невідкладне ухвалення Податкового кодексу, на думку Президента, дозволить проведення радикальної податкової реформи. Метою податкової реформи офіційно проголошено реалізацію триєдиної задачі: відчутного ослаблення податкового тиску, спрощення процедур податкового адміністрування і надійного захисту прав платників податків. Уряд, згідно з президентським посланням, має визначитися з доцільністю і економічною ефективністю застосування додаткових заходів податкової реформи, в тому числі з поетапним введенням податку на нерухомість; із введенням єдиного соціального податку; із поступовим підвищенням до 5 млн. грн. на рік обсягів реалізації продукції, за які суб’єкти підприємництва сплачують єдиний податок; зі скасуванням неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян з одночасним компенсувальним підвищенням рівня прибутків у всіх сферах діяльності; зі звільненням експортерів високотехнологічної продукції від сплати податку на прибуток на приріст обсягів експортної продукції у порівнянні з попереднім роком.

    У результаті зниження податків і правильного проведення бюджетної політики, зазначено у посланні, у соціальній сфері передбачається досягнення зростання реальних грошових прибутків населення порівняно з минулим роком на 5,5%, середньорічної зарплати працівників і службовців — до 367,5 грн. Якщо бюджетна політика буде реалізована правильно, то наступного року українців чекає поетапне наближення мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму і підвищення її розмірів до 140 грн. на місяць, збільшення середнього розміру пенсійних виплат не менш ніж на 12%, індексація грошових прибутків працівників бюджетної сфери; введення з 1 січня 2002 р. адресних пільг і субсидій населенню виключно у грошовій формі, а також підвищення зарплати працівникам бюджетної сфери і стипендій студентам не менш ніж на 25%. А загальні параметри розвитку економіки мають характеризуватися такими показниками: зростання реального ВВП на 6%, зростання обсягу промисловості на 7%, обсягу валової продукції сільського господарства на 3,8%.

    Очевидно, до відпусток парламентарі таки ухвалять закони, що забезпечать податкову реформу. І немає сумніву, що така реформа потрібна. Але виникає низка закономірних запитань, пов’язаних із конкретними обставинами реформування української податкової системи. Л.Кучма прийшов до влади 1994 р. під гаслом зменшення податкового тиску і щороку кількаразово наголошував на необхідності його знизити. Проте чинна податкова система витворилася саме за президенства Л.Кучми, на основі підписаних ним законів та указів. У чому причина такого своєрідного «роздвоєння особистості»? Чому Президент Л.Кучма взяв активну участь у створенні податкової системи, що загнала половину економіки у «тінь», а тепер бореться за детінізацію економічної діяльності? Не беруся давати остаточної відповіді на це запитання, але, схоже, йдеться про зміну інтересів кланів, виплеканих саме за роки президентства Л.Кучми: якщо раніше вони воліли «ловити рибку» у каламутній водичці тіньової економіки, то тепер прагнуть легалізації свого панівного становища. На користь цього припущення говорить просте порівняння деяких цифр. Якщо максимум податків з доходів простого громадянина знизиться з 40% до 25%, то значно серйозніше — із 30% до 15% — знизиться ставка оподаткування дивідендів. Чи має пересічний громадянин широку можливість одержання дивідендів? Навряд. А от «круті хлопці», вони ж «фінансові барони», мають. До речі, у Росії податкова реформа щодо індивідуальних доходів проведена торік діаметрально протилежним чином: максимум податку з так званих «трудових доходів» — 13%, 30% — доходи з дивідендів. Чи не цей крок сприяв істотній детінізації російської економіки, коли маса громадян почала легалізувати свої доходи? Чи не тому, зокрема, за перший квартал 2001 р. надходження до російського бюджету за рахунок оподаткування цих доходів зросли на 60% (при тому, що ставки оподаткування різко знизилися)? Чи не пов’язане, зрештою, це з тим, що у Росії влада обстоює національні інтереси (як вона їх розуміє — це інша проблема), а влада України — насамперед, інтереси «наближених до престолу» олігархів, для яких і створює пільгові умови оподаткування? І нарешті. Багато говорено-переговорено про долю українського книговидання. От би Президентові запропонувати парламенту в цьому наслідувати ту ж Росію, знявши всі види податків з української книги — так, як це вчинили російські законотворці ще 6 років тому. Але — ні. Звісно, загальне зниження податкового тиску торкнеться і книговидання, але це тільки дозволить йому й далі жевріти у напівживому стані...

    Утім, існують серйозні сумніви і щодо можливості реалізації накреслених Президентом у його посланні загальних перспектив збільшення добробуту українських громадян і піднесення економіки. Адже найкраще податкове законодавство — це тільки система писаних норм; їх ще й треба виконувати. Практика минулих років доводить, що потужні клани мають можливість частину своїх статків успішно ховати у «тіні». І навіть теперішнє прагнення цих кланів до певної респектабельності (інакше олігархам України досить-таки небезпечно заїжджати до західних держав, навіть із дипломатичними паспортами у кишенях) не виключає одночасно і намагання мати якусь тіньову «заначку», що в масштабах України становитиме мільярди гривень. Юлія Тимошенко на посаді віце-прем’єра добре вміла «вибивати» ці гроші з «крутих хлопців», наслідком чого стали торішні виплати боргів із пенсій та зарплат. Цього року, без «залізної леді», надходження до державного бюджету вже недовиконані майже на 1 млрд. грн. До кінця року, за прогнозами незалежних експертів, ця сума може сягнути 3 млрд. грн. Що це означатиме? Знову не виплачуватимуться пенсії і зарплати, прості люди намагатимуться приховати від оподаткування зароблені десь копійки, кожен виживатиме, як може, чесними і нечесними способами. За таких обставин про зростання ВВП на 6% можна тільки мріяти. І знову із заздрістю частина українських громадян дивитиметься на Російську Федерацію, де влада змогла приборкати апетити бодай частини олігархів. На відміну від України, де прогресивні зміни до податкового законодавства, по-перше, ухвалюються з величезним запізненням, по-друге, лише частково, по-третє, зміни ці спрямовані, насамперед, на задоволення потреб «грошових мішків», а не рядових громадян. Звісно, останній висновок буде справедливим тільки у тому разі, якщо Верховна Рада слухняно «проштампує» всі президентські пропозиції..
  • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

    Галина КОВАЛЕНКО Вулична правда

    http://www.ukrslovo.kiev.ua/soc_probl/sp30771.html


    Галина КОВАЛЕНКО, консультант Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації

    Вулична правда

    Ця історія відбувається у правовій державі, яка має назву Україна. І діють у ній закони, укази, постанови, накази, рішення, розпорядження та інші нормативно-правові акти. Законодавчо забезпечена діяльність правоохоронних органів, органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. І спрямована вона на забезпечення прав людини, яка є головним чинником у суспільстві.

    «Я, Бузницька Надія Григорівна, до літа 1999 року працювала директором Українського духовного центру «Надія». Була його засновником. З 1992 р. «билася» за впровадження його ідеї в Дніпровському районі Києва. Скільки разів опинялася у м’ясорубці з тупими ножами й прокручували мене чиновники вищих і найвищих рангів», — з гіркотою в голосі повідомляє людина, що присвятила найкращі роки свого життя відродженню духовності, яка є надією на виживання сучасної цивілізованої людини.

    З 1991 р. проживала п. Надія у відомчому гуртожитку на вулиці Російській, 7. Втративши працездатність два роки тому, весь вільний час витрачався на відвідування лікарень та перебування в них, судових засідань, кабінетів посадових осіб органів місцевого самоврядування. У кінці 2000 р. державним виконавцем було проведено виселення хворої людини з квартири, у якій вона мешкала останні роки, незважаючи на те, що саме в цей день вона лягала на стаціонарне лікування. Швидка медична допомога відвезла п. Надію о 12.00, а о 16.45 до відділу державної виконавчої служби була надана довідка про її перебування у стаціонарі.

    Речі з квартири вивозили без присутності п. Надії. «Єдине, що лишається зараз мені, — повідомляла п. Надія з лікарні, — накласти на себе руки. Свідомість моя, воля духу вимагають від тіла вистояти, перемогти, повернутися до своєї справи». Віддаючи свою квартиру державі, п. Надія залишилася на вулиці. У квартиру №130 по вулиці Російській п. Надія поселилася у 1992 році за клопотанням Департаменту з гуманітарних питань Київської міської державної адміністрації. Житло було тимчасове. Але п. Надія перебувала у черзі на поліпшення житлових умов і повинна була отримати кімнату у будинку для малосімейних, бо родина, яка у ній мешкала, сподівалася на краще житло.

    Оскільки рух у отриманні житла в Міністерстві культури був заблокований, голова Комісії з питань культури й духовного відродження Верховної Ради Л.Танюк у 1994 р. звернувся з клопотанням щодо продовження терміну проживання п. Надії у зазначеній квартирі. А через два роки з подібним клопотанням звернулася Комісія з гуманітарних питань Київської міської ради. На підставі рішення комісії з питань прописки міської ради п. Надія була прописана у квартирі з травня 1998 р. до травня 1999 р. А перед закінченням терміну прописки вона звернулася до директора Українського науково-дослідного інституту механічної обробки деревини з проханням продовжити термін прописки, а у разі відмови — вказати її причину. На жаль, письмової відповіді вона не дочекалася.

    Головним аргументом суду, до якого звернувся інститут з позовом про виселення п. Надії з приміщення, було те, що вона не має трудових стосунків з інститутом. А виселити п. Надію потрібно було лише тому, що з’явилася необхідність у поселенні молодого спеціаліста, який працює в інституті і давно стоїть у черзі на це житло. Суд задовольнив позов, а в зустрічному позові про визнання права користування приміщенням та відшкодування матеріальної і моральної школи п. Надії було відмовлено.

    Як відомо, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки (ст. 127 Житлового кодексу України). До числа інших громадян, для проживання яких використовуються гуртожитки, відносяться особи, які не знаходяться у трудових стосунках з володарем гуртожитку.

    Ст. 132 Житлового кодексу чітко визначає, кого можна виселити з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Зокрема, це сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчилися в навчальних закладах і вибули з них. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися у зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

    З наданням іншого житлового приміщення може бути виселено осіб, які припинили роботу з інших підстав, осіб, перелічених у ст. 125 Житлового кодексу, у разі знесення чи переобладнання житлового будинку на нежитловий або у випадку, коли будинок загрожує обвалом. Надане громадянам у зв’язку з виселенням інше приміщення має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

    Чи відповідає цим вимогам вулиця? Адже п. Надія перетворилася на «бомжа», тобто особу без визначеного місця проживання. Не перевелися ще добрі люди, які допомагають їй вирішувати побутові проблеми, підтримують в усьому. А «прокуратура м. Києва не вбачає підстав для принесення протесту до президії Київського міського суду», бо «судові постанови обґрунтовані, відповідають вимогам закону і матеріалам справи», хоч жодне свідчення ні п. Надії, ні її свідків судом не враховане. Чомусь не враховане й чинне законодавство України, яке захищає п. Надію.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.07.03 | Ernst Zahrava

      Так тримати пане Шарп!

      Одне маленьке зауваження. Це дддуже важливо вказати, що газета видається не просто за підтримки ОУН, а ОУН-Мельніківців!
      А то, не дай боже, хтось ще подумає, що то ОУН-Бендерівців!
      А ті в Україні називаються КУН.
      Ось таке суттєве зауваження.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

        Вказуйте на здоров*я. Що ж до мене , то я більше переймаюся правдою, а не видавцями

  • 2001.07.03 | Чучхе

    "Укрслово" буду читати лише після об"єднання мельниківців з бандерівцями. Поки що я не вірю в здоровий глузд її видавців (-)

    -
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.07.03 | Ernst Zahrava

      Краще таки прочитайте, та скажіть, що безглуздо

      а то я почну шкодувати за свій напівжарт
  • 2001.07.03 | МихайлоСвистович

    Пане Романе, давайте зустрінемося.

    Пане, Романе!

    Якщо можете, підійдіть сьогодні о 19.00 на Прорізну, 27 (це біля Золотих воріт) в Українську республіканську партію на другий поверх. Там буде засідання активу УРП. Якщо воно до того часу ще не закінчиться, попросіть, щоб хтось викликав мене.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.07.03 | Рoман ShaRP

      На жаль, сьогодні не зміг.

      Так воно стається, що свій доступ я маю тільки вночі.

      Не знаю, як воно станеться всьо завтра -- можете написати на пошту,
      або залишити ту повідомлення про наступну можливість зустрічі.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua