Олексій ШЕХОВЦОВ: "Донецький клан готується до виборів".
07/09/2001 | Майдан-Інформ
Ігор Александров був генеральним директором регіональної телерадіокомпанії (ТРК) "ТОР", ведучим авторської публіцистичної програми "Без ретуші". ТРК "ТОР" – здається, остання незалежна компанія на території Донецької області, в прямому ефірі якої надавалося слово і представникам опозиційних партій, свідкам в антикорупційних журналістських розслідуваннях, які здійснював Александров.
12 червня Александрова поінформували, що засновниками ТРК продано їхні частки у статутному фонді новим власникам. Представники цих власників заявили Александрову, що метою зміни власників є знищення незалежної ТРК. Серед головних "провин" Александрова було названо: надання ефіру діячам опозиції, виступи співробітників міліції, які вели боротьбу із корупцією в правоохоронних органах Донецької області ("НВ" неодноразово розповідала про колишніх співробітників УБОЗу з Краматорська - капітана М.Сербіна та майора О.Солодуна), трансляція на каналі програм київської телекомпанії "СТБ" (оскільки, мовляв, власники "СТБ" є конкурентами донецького клану).
Про те, що новими власниками ТРК "ТОР" стали комерційні структури, підконтрольні народному депутату від Слов'янська Олександру Лещинському (депутатська група "Регіони України"), Александров говорив в цей період багатьом, в тому числі й мені. На прес-конференції в УНІАН 5 липня народний депутат України Анатолій Хмельовий заявив, що одним з тих, хто якось перераховував Александрову три його головні "недоліки" (названі мною вище), був один з помічників депутата Лещинського. На тій же прес-конференції Михайло Сербін, пославшись на бесіду з Александровим, назвав одне прізвище "парламентаря", який перелічував три фатальні "претензії", - Юрій Морока (за моїми даними, працює на другорядних ролях в телебізнесі Донецька).
Александров не зміг (чи не захотів) виконати всі умови, викладені представниками нових власників. Хоч змушений був вже 13 червня припинити вихід в ефір "Краматорської інформаційної телекомпанії", яка напередодні подала інтерв'ю з Олександром Морозом, а в день заборони планувала показати запис інтерв'ю з Тарасом Чорноволом. Він шукав шляхи для оголошення конкурсу на право трансляції на 36-ому каналі, оскільки зміна власників вимагає внесення змін до ліцензії на право трансляції, тобто нові власники не мали права на вихід в ефір. Отже, був шанс, втративши майно ТРК "ТОР", зберегти ефір 36-го каналу для іншої телекомпанії, непідконтрольної донецькому клану. Я знаю про це безпосередньо від Ігоря (зустрічався з ним 15 червня на його прохання), те саме Ігор Олександрович згодом говорив і народному депутату України Анатолію Хмельовому. Разом з Хмельовим ми зробили спробу допомогти Александрову виплутати 36-ий канал з тенет донецького клану.
А 3 липня його було жорстоко побито в під'їзді будинку, де розташована ТРК. Страшні черепно-мозкові травми були смертельними.
Ігор Александров став відомим не тільки в Україні, але й за її межами після парламентських виборів 1998 року. 13 липня 1998 р. суддя Слов'янського суду Василь Сибілєв виніс вирок щодо тележурналіста: 5 років позбавлення права займатися журналістикою й коментаторською діяльністю. Підставою для заборони на професію став виступ Александрова 5 лютого 1998 р (у розпал передвиборчої кампанії) в телеефірі, коли на адресу глави корпорації "Украгропродукт" і тодішнього кандидата в депутати Лещинського пролунали ось які висловлювання: "за ним іде слава некоронованого горілчаного короля Донбасу" і "чим інтенсивніше розвиватиметься його індустрія, тим більше буде дітей-сиріт, дітей-інвалідів".
Безпрецедентному вердиктові здивувалися і вітчизняні, і зарубіжні юристи й журналісти, думка яких була однозначною: це політична розправа і наруга над правосуддям — судити людину за право висловлювати свою думку. І за право виборців отримувати всебічну інформацію про кандидатів у депутати.
Численні скарги досягли певного результату: справа була відправлена на повторний розгляд, мінялися карні статті, змінювалися судді, змінювалися прокурори. Не змінювалось тільки одне: Александров так і залишався підсудним. Сама прокуратура, з ініціативи якої переслідувався Александров, відмовилася від кваліфікації "наклеп", оскільки до складу "Украгропродукту" входять декілька лікеро-горілчаних підприємств. Потім слідчі, "усєрдствуя", перекваліфікували звинувачення на "образу", хоч не мали на це права, оскільки не було відповідної заяви від Лещинського. Лише на третьому році переслідувань журналіста, восени 2000, черговий суддя визнав незаконність порушення кримінальної справи. Але тільки після того, як представник Лещинського заявив суду, що вони тепер не мають претензій: "вже не актуально, все це втратило суспільне значення".
Показово, що Лещинський у 1998 році подавав лише цивільний позов без зазначення суми моральних збитків. А слов'янська прокуратура побачила в цьому привід відзначитися. Так виникла для Александрова карна стаття 125 (наклеп). Рік старалася "обслуга" Феміди, але довести наклеп не вдалося. І в січні 1999 р. прокуратура "видає" новий обвинувачувальний висновок — стаття 126 (образа в непристойній формі). Більше двох років Александров був на підписці про невиїзд.
Обставини скоєння злочину незаперечно свідчать: це замовне вбивство. Не викликає в мене сумніву і те, що донецький клан, готуючись до парламентських виборів 2002 року, робить все можливе, щоб знищити навіть надію на свободу слова в регіоні. Тому це - політичне вбивство.
Я часто згадував ім'я депутата Лещинського і не хотів би, щоб читачі зрозуміли це як звинувачення. Так вже склалося, що життєві шляхи Александрова і Лещинського двічі жорстко перехрещувалися. Можливо, замовники вбивства врахували цю обставину. І в такий нелюдський спосіб вирішили кинути тінь на народного депутата і можливого кандидата на наступних виборах.
В кінцевому підсумку злочинців мусить назвати слідство. Але якого результату можна очікувати від прокуратури? – читайте вище, пригадуйте справу Гонгадзе. І враховуйте, що вбивство журналіста сталося в області, де на виборах влада, з мовчазної згоди тієї ж таки прокуратури, відверто і масово використовує бандитів. Двоє з них вчора вкидали у виборчі скриньки стоси бюлетенів за Кучму. Сьогодні вбили сміливу порядну людину.
Не питай, за ким сумують дзвони.
І за тобою, читачу, також…
12 червня Александрова поінформували, що засновниками ТРК продано їхні частки у статутному фонді новим власникам. Представники цих власників заявили Александрову, що метою зміни власників є знищення незалежної ТРК. Серед головних "провин" Александрова було названо: надання ефіру діячам опозиції, виступи співробітників міліції, які вели боротьбу із корупцією в правоохоронних органах Донецької області ("НВ" неодноразово розповідала про колишніх співробітників УБОЗу з Краматорська - капітана М.Сербіна та майора О.Солодуна), трансляція на каналі програм київської телекомпанії "СТБ" (оскільки, мовляв, власники "СТБ" є конкурентами донецького клану).
Про те, що новими власниками ТРК "ТОР" стали комерційні структури, підконтрольні народному депутату від Слов'янська Олександру Лещинському (депутатська група "Регіони України"), Александров говорив в цей період багатьом, в тому числі й мені. На прес-конференції в УНІАН 5 липня народний депутат України Анатолій Хмельовий заявив, що одним з тих, хто якось перераховував Александрову три його головні "недоліки" (названі мною вище), був один з помічників депутата Лещинського. На тій же прес-конференції Михайло Сербін, пославшись на бесіду з Александровим, назвав одне прізвище "парламентаря", який перелічував три фатальні "претензії", - Юрій Морока (за моїми даними, працює на другорядних ролях в телебізнесі Донецька).
Александров не зміг (чи не захотів) виконати всі умови, викладені представниками нових власників. Хоч змушений був вже 13 червня припинити вихід в ефір "Краматорської інформаційної телекомпанії", яка напередодні подала інтерв'ю з Олександром Морозом, а в день заборони планувала показати запис інтерв'ю з Тарасом Чорноволом. Він шукав шляхи для оголошення конкурсу на право трансляції на 36-ому каналі, оскільки зміна власників вимагає внесення змін до ліцензії на право трансляції, тобто нові власники не мали права на вихід в ефір. Отже, був шанс, втративши майно ТРК "ТОР", зберегти ефір 36-го каналу для іншої телекомпанії, непідконтрольної донецькому клану. Я знаю про це безпосередньо від Ігоря (зустрічався з ним 15 червня на його прохання), те саме Ігор Олександрович згодом говорив і народному депутату України Анатолію Хмельовому. Разом з Хмельовим ми зробили спробу допомогти Александрову виплутати 36-ий канал з тенет донецького клану.
А 3 липня його було жорстоко побито в під'їзді будинку, де розташована ТРК. Страшні черепно-мозкові травми були смертельними.
Ігор Александров став відомим не тільки в Україні, але й за її межами після парламентських виборів 1998 року. 13 липня 1998 р. суддя Слов'янського суду Василь Сибілєв виніс вирок щодо тележурналіста: 5 років позбавлення права займатися журналістикою й коментаторською діяльністю. Підставою для заборони на професію став виступ Александрова 5 лютого 1998 р (у розпал передвиборчої кампанії) в телеефірі, коли на адресу глави корпорації "Украгропродукт" і тодішнього кандидата в депутати Лещинського пролунали ось які висловлювання: "за ним іде слава некоронованого горілчаного короля Донбасу" і "чим інтенсивніше розвиватиметься його індустрія, тим більше буде дітей-сиріт, дітей-інвалідів".
Безпрецедентному вердиктові здивувалися і вітчизняні, і зарубіжні юристи й журналісти, думка яких була однозначною: це політична розправа і наруга над правосуддям — судити людину за право висловлювати свою думку. І за право виборців отримувати всебічну інформацію про кандидатів у депутати.
Численні скарги досягли певного результату: справа була відправлена на повторний розгляд, мінялися карні статті, змінювалися судді, змінювалися прокурори. Не змінювалось тільки одне: Александров так і залишався підсудним. Сама прокуратура, з ініціативи якої переслідувався Александров, відмовилася від кваліфікації "наклеп", оскільки до складу "Украгропродукту" входять декілька лікеро-горілчаних підприємств. Потім слідчі, "усєрдствуя", перекваліфікували звинувачення на "образу", хоч не мали на це права, оскільки не було відповідної заяви від Лещинського. Лише на третьому році переслідувань журналіста, восени 2000, черговий суддя визнав незаконність порушення кримінальної справи. Але тільки після того, як представник Лещинського заявив суду, що вони тепер не мають претензій: "вже не актуально, все це втратило суспільне значення".
Показово, що Лещинський у 1998 році подавав лише цивільний позов без зазначення суми моральних збитків. А слов'янська прокуратура побачила в цьому привід відзначитися. Так виникла для Александрова карна стаття 125 (наклеп). Рік старалася "обслуга" Феміди, але довести наклеп не вдалося. І в січні 1999 р. прокуратура "видає" новий обвинувачувальний висновок — стаття 126 (образа в непристойній формі). Більше двох років Александров був на підписці про невиїзд.
Обставини скоєння злочину незаперечно свідчать: це замовне вбивство. Не викликає в мене сумніву і те, що донецький клан, готуючись до парламентських виборів 2002 року, робить все можливе, щоб знищити навіть надію на свободу слова в регіоні. Тому це - політичне вбивство.
Я часто згадував ім'я депутата Лещинського і не хотів би, щоб читачі зрозуміли це як звинувачення. Так вже склалося, що життєві шляхи Александрова і Лещинського двічі жорстко перехрещувалися. Можливо, замовники вбивства врахували цю обставину. І в такий нелюдський спосіб вирішили кинути тінь на народного депутата і можливого кандидата на наступних виборах.
В кінцевому підсумку злочинців мусить назвати слідство. Але якого результату можна очікувати від прокуратури? – читайте вище, пригадуйте справу Гонгадзе. І враховуйте, що вбивство журналіста сталося в області, де на виборах влада, з мовчазної згоди тієї ж таки прокуратури, відверто і масово використовує бандитів. Двоє з них вчора вкидали у виборчі скриньки стоси бюлетенів за Кучму. Сьогодні вбили сміливу порядну людину.
Не питай, за ким сумують дзвони.
І за тобою, читачу, також…
Відповіді
2001.07.10 | Майдан
Це випробовування опозиції.
Те що сталося є неминучою розвідкою боєм . Вбивство з одного боку майже неминуче для донецької мафії - вони "не мали куди відступати".Адже так і всі журналісти можуть "оборзіти" перед виборами. Якщо все це пройде для Кучми відкатами легкої грози за горизонтом, то вбивства та тиск будуть продовжуватися все частіше і надалі.
Кожен хто зараз мовчить з цього приводу допомогає копати могили іншим журналістам і незалежній пресі загалом. При чому це все може статится дуже швидко.
Чи є інформація про так званих "нових засновників" які перекупили канал?
2001.07.10 | технолог
Re: Це випробовування опозиції. І не тільки її, а й преси
Це випробування не тільки опозиції, а й преси. Якщо змовчать, гаплик їм. Я б на місці всіх газетярів провів би одноденну акцію - випустив би один номер кожного видання (в один день по всій Україні) з чистими полосами, де було б написано червоними літерами тільки: "Цю інформацію було вбито разом з журналістами!"Ось вам реакція преси закордонної:
Вчера мрачная история свободы прессы пополнилась еще одним печальным событием: в результате черепно-мозговой травмы скончался журналист, несколькими днями ранее избитый двумя неизвестными, оставившими на месте преступления бейсбольные биты.
Новость о смерти Игоря Александрова, разоблачавшего в своих репортажах коррупцию и организованную преступность, была с негодованием встречена правозащитными организациями, одна из которых высказала мнение, что на данный момент по степени насилия, применяемого против журналистов, Украина занимает первое место в Европе.
Во вторник на г-на Александрова - одиннадцатого журналиста, убитого в стране за последние пять лет, - напали у входа в его офис в Славянске. О его смерти от черепно-мозговой травмы стало известно в субботу. Предыдущие три дня журналист находился в коме.
Это убийство усилит давление на Президента Украины Леонида Кучму, чье правление пережило серьезный кризис после обнаружения в ноябре прошлого года тела другого журналиста, Георгия Гонгадзе.
Имя г-на Кучмы стали связывать с убийством г-на Гонгадзе, когда была обнародована серия аудиозаписей, на который предположительно был записан голос Президента, отдающий распоряжение убить журналиста. Г-н Кучма отрицал подлинность пленок, что не помешало тысячам людей выйти на улицы в знак протеста против его правления.
На данный момент не существует доказательств о причастности правительства к убийству г-на Александрова, хотя не вызывает сомнений тот факт, что в Украине журналист, расследующий коррупцию в административном аппарате или деятельность мафиозных структур, подвергает свою жизнь огромной опасности.
Представляется, что убийство г-на Александрова окажет значительное влияние на основательность аргументов Запада, который было начал уверяться в том, что украинские власти и в самом деле намерены побороть насилие и запугивания, применяемые против СМИ.
На прошлой неделе во время своего визита в Киев этот вопрос поднимал и Генеральный секретарь НАТО лорд Джордж Робертсон. Он сказал, что "Украина должна согласиться с тем, что свобода прессы – один из тех стандартов, в соответствии с которым в мире судят о ситуации в стране в целом". Министр иностранных дел Украины Анатолий Зленко признал, что "свобода прессы – один из наиболее существенных вопросов, над решением которых необходимо работать", однако подчеркнул, что проблемы подобного рода типичны для "государств, переживающих переходной период".
В 1998 году постановлением местного суда г-ну Александрову было запрещено проводить журналистскую деятельность. Более того, тогда же журналист был отправлен в заключение сроком на два года. После того, как его дело рассмотрел Европейский суд по правам человека, г-н Александров был оправдан.
Стивен Касл
«The Independent»
Несмотря на все попытки украинских властей предать "гонгадзегейт" забвению, мировое сообщество не желает успокаиваться, постоянно напоминая власть имущим в Киеве о необходимости доведения расследования до логического конца.
В конце минувшей недели в Европе вновь актуализировалась тема украинских СМИ. В Париже вдове Георгия Гонгадзе Мирославе вручили премию от ОБСЕ за вклад в развитие журналистики и демократии, которой Гонгадзе был удостоен посмертно, разделив ее со своим испанским коллегой Хосе Луисом Лопесом де Лакаллем, убитым в 2000 г. членами группировки ЭТА.
Накануне Мирослава Гонгадзе заявила журналистам: "Георгий боролся за свободу слова и права человека на Украине. Он мог бы еще много сделать, но его уничтожили. Однако он был тем, кто, если не жизнью, то своей смертью, вызвал изменения в сознании общества. Эта премия является достойной оценкой его деятельности".
Итак, несмотря на все попытки украинских властей предать "гонгадзегейт" забвению, мировое сообщество не желает успокаиваться, постоянно напоминая власть имущим в Киеве о необходимости доведения расследования до логического конца.
Кроме того, международная организация "Репортеры без границ" направила письмо на имя премьер-министра Анатолия Кинаха с просьбой о личном вмешательстве премьера в расследование обстоятельств нападения на директора телекомпании "ТОР" г.Славянска Донецкой области Игоря Александрова, которого в минувшую среду доставили в больницу с открытой черепно-мозговой травмой и множеством иных телесных повреждений. 3 июля около восьми утра Игорь Александров был обнаружен коллегами в офисе телекомпании лежащим в луже крови. Рядом валялись две бейсбольные биты.
Генеральный секретарь "Репортеров без границ" Робер Менар в своем обращении к Анатолию Кинаху, в частности, пишет: "Журналист, который уже был чрезмерно наказан украинским правосудием и который обжаловал это в Европейском суде по правам человека, сейчас находится между жизнью и смертью. Если Министерство внутренних дел и прокуратура захотят принять все необходимые меры, чтобы идентифицировать нападавших на Игоря Александрова, то расследование, несомненно, будет результативным. Мы просим вашего личного вмешательства для того, чтобы оба органа приняли решение бороться с насилием против прессы на Украине, которое достигло беспрецедентных в Европе масштабов".
Говоря о чрезмерном наказании со стороны украинского правосудия, г-н Менар имел в виду события 1998 г., когда против Игоря Александрова было возбуждено уголовное дело по факту оскорбления чести и достоинства народного депутата Украины Александра Лещинского, которого журналист в одной из своих программ назвал "водочным королем", а его бизнес - "несущим горе семьям". Суд запретил Александрову заниматься журналистикой в течение пяти лет. Однако в 2000 г. г-н Лещинский отозвал свое заявление, Александров же продолжал настаивать на отмене приговора суда и довел дело до рассмотрения в Европейском суде по правам человека.
К сожалению, пессимистические прогнозы врачей относительно совместимости с жизнью травм, полученных Александровым, оправдались. В субботу Игорь Александров скончался, пополнив мартиролог украинских журналистов, убитых за свою профессиональную деятельность.
Но и в случае с Александровым реакция правоохранительных органов удивительно напомнила ситуацию с Гонгадзе.
По информации интернет-издания "Украинская правда", спустя несколько часов после нападения на журналиста начальник городской милиции Славянска Михаил Слепанев заявил, что преступление не имеет под собой политической подоплеки. На следующий день версий было уже несколько. По мнению милиции, речь может идти о мести. Правда, за что мстили Александрову, не уточняется. Хотя ясно, что мстить могут по разным поводам, в том числе и в связи с журналистской работой. Тем более что Александров был известен в Славянске как человек, который боролся и с криминалитетом, и со злоупотреблениями в правоохранительных органах.
Добавим, что орудие мести никак не увязывается с реалиями небольшого города, который никак нельзя назвать центром украинского бейсбола.
Правда, в заказном характере нападения (теперь уже убийства) с самого начала не сомневались в Верховной Раде. В минувший четверг депутат Алексей Шеховцов заявил, что в парламенте будет создана временная следственная комиссия, которая станет контролировать расследование этого дела. По словам депутата, "ТОР" была единственной независимой телекомпанией в Славянске. В эфире часто появлялись представители оппозиции.
Итак, Украина вновь оказалась в центре внимания. И вновь - в негативном свете. Снова в связи с преследованиями журналистов. С учетом того, что страна вступает в активную фазу предвыборной борьбы, не исключено, что подобная практика может быть продолжена. Даже несмотря на то, что практически все СМИ (особенно электронные) находятся под административным контролем. Исключение на сегодня составляют лишь интернет-издания, где публикуется все то, что не может попасть ни в эфир, ни на страницы газет. И хотя Интернетом на Украине пользуется порядка 2% населения, власти видят в этих СМИ достаточно большую угрозу. Достаточно напомнить еще об одном скандале, который продолжается в Киеве. Речь идет о публикации в интернет-издании "Украина криминальная" (www.cripo.com.ua) серии материалов под общим названием "Из жизни Деркачей", в которых журналист Олег Ельцов рассказал о малоизвестных нюансах деятельности как бывшего главы СБУ Леонида Деркача, так и его сына - народного депутата Украины Андрея Деркача.
В ответ СБУ возбудила уголовное дело по факту разглашения сведений, составляющих государственную тайну, поскольку на сайте были размещены документы с грифом "Совершенно секретно". В квартире Ельцова был проведен обыск, а он сам несколько раз вызывался на допрос - правда, пока в качестве свидетеля. Однако дело приобрело неожиданный оборот, когда парламент дважды поддержал запрос в Генеральную прокуратуру и СБУ с требованием возбудить уголовное дело по фактам, изложенным в статьях.
Один из инициаторов запроса - депутат Григорий Омельченко говорит, что будет настаивать на возбуждении уголовного дела против фигурантов статьи Ельцова - Леонида и Андрея Деркачей, а также известного бизнесмена Вадима Рабиновича. Помимо этого депутат считает, что СБУ должна провести оперативное расследование по факту утечки секретных материалов. По мнению г-на Омельченко, отвечать за утечку должен не журналист, а те, кто ее допустил, предав гласности имена оперативных работников, которые готовили донесения о преступной деятельности бандитов транснационального характера, а теперь они "выведены под стволы".
Андрей Капустин
«Независимая газета»
2001.07.10 | Чучхе
Єдина надія - що в кабінетах Лєщинського й Януковича також заховані диктофони. (-)
---------------2001.07.10 | DevRand
Ідея класна! (-)
2001.07.10 | Чучхе
Як мило на тлі цього звучать такі рядки:
УКАЗПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності
засобів масової інформації, дальшого утвердження
свободи слова в Україні
Виходячи з необхідності безумовного забезпечення конституційних гарантій на свободу слова в Україні, вільне вираження своїх поглядів і переконань, створення належних умов для незалежної творчої діяльності засобів масової інформації, відповідно до статті 102 Конституції України п о с т а н о в л я ю:
Визнати за необхідне здійснити додаткові заходи до усунення обмежень, які перешкоджають зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури, надання реальної підтримки діяльності журналістів та забезпечення особливих норм їх захисту.
Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній податковій адміністрації України, іншим правоохоронним органам разом з всеукраїнськими громадськими організаціями журналістів опрацювати порядок висвітлення подій, які викликають значний суспільний інтерес, доступу журналістів до відповідної інформації, крім випадків, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи, та інших випадків, передбачених законом.
Керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади сприяти зміцненню зв'язків підпорядкованих їм органів із засобами масової інформації, забезпечувати систематичне надання повної, об'єктивної та неупередженої інформації про діяльність цих органів, реагування в установленому порядку на критичні виступи у засобах масової інформації, проводити періодично (не рідше одного разу на квартал) зустрічі з представниками засобів масової інформації з актуальних питань їх роботи.
Президент України Л.КУЧМА